Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили
The paper is a reaction to the work Cuman Chief’s Trophy from Chunhul Barrow: Reuse, Ritual Functions, and Symbolism by O. Halеnko, Yu. Rassamakin, W. Woodfin, and R. Holod in Arkheolohiia 2016, no. 3 and 4. The authors relate the unique assemblage to the events of the first third of the 13th centur...
Saved in:
| Published in: | Археологія |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Issue: | 1 |
| Pages: | 119-132 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Author Affiliations: |
|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/10 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Download file: |
|
Institution
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824317272653824 |
|---|---|
| author | Otroshchenko, Vitalii V. |
| author_facet | Otroshchenko, Vitalii V. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Vitalii V. Otroshchenko",
"institution": "Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Otroshchenko, Vitalii V. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 132 |
| container_issue | 1 |
| container_start_page | 119 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2019-11-21T13:44:43Z |
| description | The paper is a reaction to the work Cuman Chief’s Trophy from Chunhul Barrow: Reuse, Ritual Functions, and Symbolism by O. Halеnko, Yu. Rassamakin, W. Woodfin, and R. Holod in Arkheolohiia 2016, no. 3 and 4. The authors relate the unique assemblage to the events of the first third of the 13th century and the person of Yurii Konchakovych. The proposed hypothesisis clearly disagree with the dating of this assemblage in the first publication to the second half of the 13th century approved by other scholars. The analysis of historiography on this issue and the opinions of the experts in history and archaeology of Desht-i Qipchaq allow considering the assemblage within the events of the period since the middle 13th till the first half of the 14th centuries which corresponds to the early stage in the history of the Ulus of Jochi. Such evaluation of the burial customs of the Chynhul Mohyla is confirmed by the written sources and reliably dated burials of the Kipchaks (the Cumans, the Polovtsi) in the Ros River region and the steppes from the Danube to the Sea of Azov. Just then the Kipchaks still followed the traditional funeral customs, although with evident elements of Christianization which are clearly visible in the analysed assemblage. In the paper, the additional reasons in favour of the hypothesis that Khan Teigak was possibly buried near the Chynhul River are proposed. |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2018.01.119 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:00:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 119
Дискусії
© В.В. Отрощенко, 2018
В.В. Отрощенко *
ПРОБЛЕМИ ДАТУВАННЯ
ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КИПЧАЦЬКОГО
КОМПЛЕКСУ ЧИНГУЛЬСЬКОЇ МОГИЛИ
УДК: 904.5 (477.64) "653"
* ОТРОЩЕНКО Віталій Васильович — доктор істо-
ричних наук, професор, заввідділу енеоліту—бронзи
Інституту археології НАН України.
Стаття є реакцією на нову публікацію в журналі мате-
ріалів Чингульської Могили 1. Аналіз історіографії пробле-
ми з урахуванням позицій фахівців з історії та археології
Дешт-і Кипчак дозволяє розглянути комплекс у контек-
сті подій середини ХIII — першої половини ХIV ст., що
відповідає ранньому періоду історії Улусу Джучі. Наведе-
но додаткові міркування на користь гіпотези щодо ймо-
вірності поховання на р. Чингул хана Тігака.
К л ю ч о в і с л о в а: Дешт-і Кипчак, Угорщина, Болга-
рія, Латинська імперія, Галицьке королівство, Надросся,
Улус Джучі, Тігак.
Розлогі публікації матеріалів розкопок на сто-
рінках нашого журналу (Отрощенко, Рассама-
кін 1986; Галенко, Р ассамакін, Вудфін, Голод
2016, № 3; 2016, № 4) дають змогу авторові без-
посередньо перейти до суті проблем, винесе-
них у заголовок. Адже розбіжності в датуван-
ні комплексу та ідентифікації особи небіжчи-
ка не дозволяють виконавцям дослідницького
проекту з вивчення Чингульської Могили ді-
йти консолідованих висновків щодо його ролі
й місця в драматичних подіях ХІІІ ст.
На момент відкриття комплексу восени
1981 р. серед дослідників археології Дешт-і
Кипчаку панувала теза, що таке яскраве по-
ховання могло бути організоване лише в пері-
од могутності половців, коли вони контролю-
вали Степ. Тому спершу його датували ХІІ ст.,
припускаючи, що виявлено поховання одного
з половецьких ханів (Отрощенко 1983, с. 302).
С. Плетньова спочатку пов’язала комплекс з
1 Галенко О., Рассамакін Ю., Вудфін В., Голод Р. Тро-
феї половецького вождя з Чунгульського кургану:
переужиток, ритуальні функції та символіка. Архео-
логія. 2016, № 3, с. 28—48; № 4, с. 42—71.
подіями кінця ХІІ — початку ХІІІ ст. (Плетне-
ва 1983, с. 83). Надалі свою позицію дослідни-
ця практично не змінила, уточнивши, що «кур-
ган этот относится к последним десятилетиям
половецкого владычества над степью» й містить
«захоронение знатного человека, скорее всего
хана» (Плетнева 2003, с. 161—162).
Проте, у тому ж 1983 р. позначилось розхо-
дження авторів розкопок із названою автор-
кою. Адже ми віднесли комплекс до першої
половини ХІІІ ст. з 40-ми р. включно, коли про
кипчацьке панування в степу вже не могло бути
мови (Отрощенко, Рассамакин 1983, с. 80). До
омолодження дати комплексу нас підштовхну-
ло конструктивне спілкування з медієвістами
(Б. Маршак, М. К рамаровський, М. Горелік)
та знайомство з відповідною літературою. Зва-
жаючи на те, що найближчим за приданим та
ритуалом до Чингульської Могили виявилося
поховання з Т аганчі в Надроссі (Хойновский
1896, с. 118—125), ми врахували спостережен-
ня та висновки дослідниці, яка датувала на-
званий комплекс першою половиною ХІІІ ст.
(Пятышева 1964, с. 29—34).
Попередня публікація половецького комп-
лексу з Чингульської Могили зробила його до-
ступним для наукового загалу (Отрощенко,
Рассамакін 1986, с. 14—36). Аналогії поясам
комплексу серед продукції ювелірних майсте-
рень області Рейн—Маас виявлені в моногра-
фії І. Фінгерлін (Fingerlin 1971). Вони дозволи-
ли уточнити вік поховання у межах другої тре-
тини ХІІI ст., а в особі з Чингульської Могили
побачили реемігранта. Ймовірність організова-
ного повернення біженців зі Степу на Схід об-
ґрунтували українські історики (Голубовский
1884, с. 233; Грушевський 1905, с. 547). Архео-
логічну мотивацію для такого висновку надала
Н. П’ятишева, переглянувши етнічну належ-
ність небіжчиків з Т аганчі та інших яскравих
поховань часів монгольської навали в Надрос-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1120
сі на користь половців (Пятышева 1964, с. 29—
34). Поховання понад р. Чингул наочно пока-
зало теренову глибину повернення біженців
до рідних пасовищ, поєднавши системою пря-
мих аналогій половецькі (кипчацькі) похован-
ня в басейні р. Рось з Чингульською Могилою
на Лукомор’ї. Історичні свідчення позначають
дві хвилі повернення кипчаків: перша в серед-
ині, а друга на початку 80-х рр. ХІІІ ст. Пояс-
ні набори з кипчацьких (кунських) поховань в
області Куншаг А. Палоці-Хорват датував 40—
60-ми рр. ХІІІ ст. (Pàlóczi-Horvàth 1982, l. 96—
97, kep. 5). У пошуках ймовірного лідера рее-
мігрантів ми вийшли на Т ігака — очільника
кипчацької орди на службі у короля Данила Га-
лицького на межі 40-х — 50-х р. ХІІІ ст. (Отро-
щенко, Рассамакін 1986, с. 31—34).
Тему Тігака було пролонговано в запорізь-
ких тезах 1988 р. (Отрощенко, Р ассамакин
1988, с. 39—40). За часів Перебудови було зня-
то заборону для українських вчених на вико-
ристання наукової спадщини М. Грушевсько-
го. Його бачення постаті Тігака, обставин його
життя до та після служби в короля Данила впи-
салося в гіпотетичну «біографію» особи, по-
хованої в Чингульській Могилі. Автор «Істо-
рії України-Руси» припускав, що Тігак був си-
ном чи іншим свояком хана Котяна, тобто міг
перебувати певний час серед орди останньо-
го в Угорщині. Понад те, історик звернув ува-
гу на шлюб Тігакової доньки з сином Данила,
ймовірно Мстиславом, що засвідчує харизма-
тичний статус її батька. Що ж до долі Тігако-
вої орди та її хана, то на думку історика, вони
повернулися в рідний Дешт-і Кипчак (Грушев-
ський 1905, с. 546—547).
1991 р. скарби Чингульської Могили впер-
ше виїхали за кордон на виставку «Золото Сте-
пу. Археологія України» до м. Шлєзвіг (ФРН).
Так сталося, що у німецькомовній версії ката-
логу виставки було перевидано переклад ста-
тей про хана з журналу «Наука и жизнь» за
1983 р., прокоментованих вище. Т ому змі-
ни до розуміння комплексу, внесені авторами
впродовж наступних восьми років, лишили-
ся поза кадром (Otrosćenko, Rassamakin 1991,
s. 269—271). Позитивно відреагував на цей
текст М. Кірпічніков у кулуарах наукової кон-
ференції, присвяченої відкриттю виставки.
Справа в тому, що в тексті 1983 р. автори ро-
били спробу пов’язати комплекс з особою Ко-
тяна, який став жертвою змови в м. Пешт на-
весні 1241 р. Б. Маршак у руслі концепції рее-
мігранта висловив припущення, що тіло хана
могли привезти до Степу в проміжку між похо-
дами Бату й там поховати. Тоді нам такий по-
ворот подій здавався ймовірним, але зважаючи
на те, що труп Котяна був розшматований роз-
люченим натовпом, а його орда відкочувала до
Болгарії, а не на схід, версію Котяна довелося
облишити, не відмовляючись від припущення
Б. Маршака по суті. Прив’язка до поховання
Котяна була останньою можливістю вписати
комплекс у домонгольську добу історії кипча-
ків, на що й розраховував М. Кірпічніков. Пра-
ця над україномовною версією каталогу під час
виставки ще тривала, що дозволило авторам
подати новий текст за доповіддю, виголоше-
ною на цій конференції (Отрощенко, Рассама-
кін 1991, с. 269—271). Тоді комплекс було впи-
сано в контекст подій, що відбувалися в 40—
50-ті рр. ХІІІ ст., тобто вже у наступний період
історії кипчаків — золотоординський. Засади
такого підходу розроблялися й надалі (Отро-
щенко, Вовк 2000, с. 83—88; Отрощенко 2007,
с. 164—166; 2012, с. 103—107; Otroscsenko 2010,
l. 341—348).
Інтенсифікації вивчення Чингульської Мо-
гили посприяв українсько-американський
проект за підтримки гранту від Гетті-Фонду
(США), розрахований на чотири роки (2006—
2009). Проводились додаткові реставраційні
роботи з тканинами (реставратор М. Степан),
графічна та фотофіксація речового матеріалу,
реконструкція етапів земляних робіт зі спору-
дження насипу над похованням. Було запла-
новано підготовку колективної монографії,
присвяченої видатній пам’ятці. Важливими
етапами виконання проекту стали круглі сто-
ли, проведені у Філадельфії (квітень 2007 р.) та
Києві (березень 2009 р.). У процесі обговорен-
ня проблем пам’ятки в розширеному колі фа-
хівців чітко проявилися дві позиції в датуван-
ні та, відповідно, історичній характеристиці
комплексу. У Філадельфії більшість виконав-
ців проекту, вони ж автори статті «Трофеї поло-
вецького вождя…», відійшли від напрацювань
дослідників кургану 80-х—90-х рр., фактично
повернувшись на позиції радянського кипча-
кознавства (С. Плетньова, М. К ірпічніков та
ін.). Ю. Рассамакін комфортно приєднався до
більшості. Їх підтримав П. Голден, озвучивши
ім’я Юрія Кончаковича — претендента на пра-
во бути похованим у Чингульській Могилі. Ав-
тор лишився у меншості, так і не почувши пе-
реконливих аргументів на користь альтерна-
тивної гіпотези.
Дискусія на круглому столі в Києві пройшла
в іншій тональності. Фахівці з археології серед-
ньовічного Степу (О. Комар, О. Євглевський)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 121
піддали критиці нову спробу опустити комп-
лекс у домонгольські часи, а останній, будучи
залученим до проекту, навіть припинив участь
у ньому. Ситуація склалася так, що в колі ви-
конавців не залишилось фахівців з археології
тюркського Степу. Зауважу, що Чингульська
Могила — об’єкт середньовічної археології й іг-
норувати висновки профільних фахівців щодо
нього не варто. Невдовзі М. Квітницький, який
на дискусії в Києві підтримав нову версію, від-
коригував свою позицію: «Висловлена нами дум-
ка, за круглим столом у березні 2009 р., про те,
що поховання може бути датованим 1-ю чвертю
ХІІІ ст. і може належати хану Кончаку або його
сину Юрію Кончаковичу виявилася помилковою»
(Квітницький 2012, c. 12, прим. ****). Нині ж
він датує комплекс 30-ми рр. ХІІІ ст., не пізні-
ше 1238 р. (Квитницкий 2016, c. 53).
Отже, маємо два підходи щодо ідентифі-
кації небіжчика (Юрій Кончакович, Тігак) та
три до датування комплексу: 1) перша трети-
на ХІІІ ст. (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 55); 2)
30-ті рр. ХІІІ ст., до Великого західного похо-
ду монголів (Плетнева 2003, с. 161—162; Квит-
ницкий 2016, c. 53); 3) середина — 3-тя чверть
ХІІІ ст. (Горелик 2002; Отрощенко 2007, с. 165;
Ланго, Полгар 2009, с. 492). Поле для дискусій,
як бачимо, лишається досить широким.
Загалом же, публікація нових досліджень за
матеріалами комплексу на сторінках «Археоло-
гії» є позитивом, зважаючи на те, що попередні
статті авторів проекту подані в не надто доступ-
них для українського читача англомовних ви-
даннях (Woodfin et al. 2010; Holod, Rassamakin
2013; Holod, Halenko 2011—2014; Pokett et al.
2016; Woodfin 2016). Вважаю, що дискусія до-
вкола порушених проблем має піти на користь
колективної монографії. Є питання до форма-
ту матеріалу, викладеного в «Археології», по-
заяк не зрозуміло навіщо дві великого обся-
гу статті подавати як одну? По-суті це окремі
розділи майбутньої монографії. Вони мають
свій вступ, основну частину, а друга й висно-
вок, стосовно цієї ж подачі. Плюс у кожної з
них є свій епіграф, шапка, ключові слова, що
не збігаються, окрім спільного етноніму. Це ж
стосується двох списків літератури та резюме.
Спільна назва є доречнішою для другої статті.
Назва ж першої частини — «Реконструкція по-
ховального ритуалу» мала бути винесеною в її
заголовок із додачею назви пам’ятки. До того
ж сторінки обох статей частково збігаються,
що ускладнює посилання на них.
Перша зі статей має характер додаткової
публікації описового плану з реконструкці-
ями домовини та етапів спорудження наси-
пу. Не зовсім зрозумілою є поява другого (від-
критого) сагайдака, відсутнього в звіті та пер-
шій публікації комплексу (Галенко та ін. 2016,
№ 3, с. 42). Не пояснено, з яких елементів су-
проводу його реконструйовано та де стріли.
Тут явно не вистачає додаткових пояснень та
ілюстрацій. Формально вставлено абзац з ви-
кладом концепції В. Отрощенка (Галенко та ін.
2016, № 3, с. 28). Адже жодної реакції на нього,
окрім подиву з наполегливості автора, немає ні
в першій, ані в другій статті. В останній тема
датування комплексу проходить пунктиром й
зосереджується, зрештою, на критиці І. Фін-
герлін, якій ставлять у провину «нав’язану дату
третьої чверті ХІІІ ст.» для профільованих
пряжок готичного типу (Галенко та ін. 2016,
№ 4, с. 54). Вибачте, нав’язану кому? Моно-
графія І. Фінгерлін вийшла друком за 10 років
до відкриття на Чингулі. Дослідниця працюва-
ла з яскравими артефактами лицарської куль-
тури — поясами, що мають часом фіксовану
дату поховання, засвідчену в церковних кни-
гах. І. Фінгерлін приписано, у стилі кондової
радянської науки, «чимало методологічних по-
милок» (без конкретизації), але з вироком, що
«ця типологія безпорадна для атрибуції поясів
з Чунгульського кургану» (Галенко та ін. 2016,
№ 4, с. 54). Ну, звісно безпорадна, коли пові-
рити, що в Степу пояси з’явилися ще до того
як їх встигли виготовити німецькі ювеліри на
Рейні. До поясів ми ще повернемося.
Важко оминути факт переінакшення на-
зви Чингульського кургану на Чунгульський «у
відповідності до тюркського походження назви
ріки «Cöngül»» (Галенко та ін. 2016, № 3, с. 30,
прим. 4). Справа в тому, що цю пам’ятку охрес-
тили археологи, використавши назву річки,
коли в кургані 5 пішли неординарні знахідки
з поховання 3. На це вказує складова «курган»,
відмінна від народного «могила». Використана
авторами розкопок назва міцно увійшла в на-
уку, а тому зміна навіть однієї літери вносить
певну плутанину. Зазначу, що перша спроба
вставити літеру «у» в назву річки, а відтак і мо-
гили, належить журналістові: «Чун-гу-у-у-у-
у-л-л-л… Археологам сподобалась гучна назва.
Дискутували, що вона означає — глибоке місце
чи крутий поворот, бо тюркські слова «чунгул»
(вир) і «ченгюл» (гак) дуже схожі» (Сушко 1981,
с. 4). Н а неї відреагував й автор (Отрощен-
ко 1982, с. 4), а словосполучення «Чунгуль-
ский курган» чи не вперше, за хронологією,
вигулькнуло на шпальтах газети «Правда» під
рубрикою «Пестрая смесь» (Сергеева 1982,
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1122
с. 8). Проте, редактори журналів надали, як
здавалось остаточно, перевагу варіанту «Чин-
гульський курган». З часом у нашого «Csingul-
party» kun з’явився майже близнюк — Csengelei
kunok із зони осілості кунів (кипчаків) в Угор-
щині, за термінологією Ф. Хорвата (Horváth
2001, p. 208, 213).
Зрештою, назва могили не є головною в
колі проблем, пов’язаних із Чингулом. Істот-
ніше встановити статус особи, похованої в ній.
Титул «хан», утвердився від перших публікацій
комплексу, будучи сприйнятим як дослідни-
ками могили, так і колегами. Проте, «хана» не
уподобали американські учасники проекту, су-
дячи з виступів на круглому столі в Філадель-
фії. В останній публікації «хан» вже відсутній.
Натомість використано амбівалентне поняття
«вождь» у заголовку статті. Як синоніми вжи-
ваються поняття «степовий ватажок» та ймо-
вірний «князь». Автори проекту, визнаючи по-
ловецьку етнічну належність небіжчика, чо-
мусь послідовно уникають вживання жодного
з відомих тюркських титулів щодо нього. Сві-
доме нівелювання статусу лідерів кипчацької
спільноти дисонує з висновком, що «найбіль-
ший між усіх половець» Юрій Кончакович по-
хований у Чингульській Могилі (Галенко та ін.
2016, № 4, с. 54). Але ж такий титул дозволяє
Юрію вважатися не просто ханом, але й ка-
ганом — володарем Pax Половців, на кшталт
Коб’яка Карлийовича, «головного кагана По-
ловців» (Пріцак 2008, с. 28—29, 45).
Спроба долучити до звитяг Юрія ще й битву
при Адріанополі (1205 р.) не є вдалою. Куман-
ську кінноту (14 000 шабель) вів у бій Κοτζãς,
визначивши перемогу болгарського царя К а-
лояна над військом імператора Латинської ім-
перії Болдуїна І (Стоянов 2006, с. 245—246).
О. Галенко, за Нікітою Хоніатом, очільника ку-
манів іменує «Коджа», перекладаючи це тюрк-
ське слово як «великий, старий, старший». На
його погляд, воно збігається змістовно з титу-
лом великого князя, а тому Коджею під Адрі-
анополем був саме Юрій Кончакович (Гален-
ко та ін. 2016, № 4, с. 49). Проте, ім’я ватажка
куманів відтворюють і читають по-різному: не
лише Коджа, але й Коца (Стоянов 2006, с. 245)
чи Kotzas (Spinei, p. 283), що впливає й на пе-
реклад його з тюркської мови. Люб’язно про-
коментував цю ситуацію тюрколог З. Гасанов:
«Если Вы покажете любому серьезному тюр-
кологу (со знанием древнегреческой фонетики)
имя Kotzas, он вам скажет, что это имя Хо-
джа (иногда Хожа). По-тюркски «Hoca». Тре-
тья буква этого имени («с») по-русски читается
как «дж», но по-тюркски это один звук, а не два.
Этот звук в тюркских языках происходит от
звука «ч»» (Лист від 12 вересня 2017 р.). Отже,
у Хоніата все-таки наведене ім’я полководця, а
не епітет до нього.
Повертаючись до версії О. Галенка, вар-
то зазначити, що навряд чи на самому почат-
ку ХІІІ ст. Юрій був уже «великим», зважаю-
чи на те, що в активній політиці тоді ще діяв
його батько. 1203 р. Кончак, у спілці з Дани-
лом К об’яковичем, допоміг Р юрику Р остис-
лавичу в успішному нападі на Київ (Стоянов
2006, с. 245). Саме К ончак, будучи тоді і ве-
ликим, і старим, і старшим, формально підхо-
дить під образ переможця над хрестоносцями
та може претендувати на Чингульську Могилу,
згідно логіки О. Галенка. Втім, кипчацькі пе-
реможці тієї славної битви лишилися на служ-
бі у царя, отримавши додаткові землі для по-
селення. Не втратили вони свої позиції й піс-
ля загибелі К алояна 1207 р. У Болгарському
царстві харизми кипчацької еліти вистачило
на три династії: Асен (1185—1280), Тертер-опа
(1280—1323), Шишман (1323—1396) (Пріцак
2008, с. 46). 1240 р. очільник куманів Східної
Фракії хан Йона(с) уклав угоду з латинським
імператором Болдуїном ІІ.
Юрію Кончаковичу, що став великим ханом
(каганом) по смерті батька, довелося з Дани-
лом Коб’яковичем виступити на захист степу
пізніше, проти армій Субедея та Джебе. Бит-
ва біля Дону 1222 р. закінчилася поразкою по-
ловців. Син Юрія потрапив у полон, а батько
з Данилом загинули на полі бою чи, за іншим
джерелом, втекли на захід до Дніпра. Пізніше
Юрій нібито бере участь у поході на Дербент
1227 р. як хан Гюрге (Гурка, Гюр-хан) (Пилип-
чук 2015, с. 48). Показово, що Юрій та Дани-
ло вже не фігурують серед лідерів опору монго-
лам 1223 р. На тлі воєнних дій у Степу умов для
пишного й витратного похорону у них прак-
тично не було. Допомоги для опору монголам
у Києві шукав новий великий хан Бастий, при-
йнявши хрещення, а в Галичі — хан Котян, на-
званий Старим.
Пунктирний метод датування комплексу,
обраний авторами статей, практично губиться
в міркуваннях щодо символічних, сакральних
чи переужиткових функцій того чи іншого уні-
кального артефакту. Дослідники обмежують
джерело надходження артефактів виключ-
но воєнними трофеями. Т акий підхід істотно
збіднює як особистість хана, так і образ Дешт-і
Кипчак як країни, що не лише воювала, а ще
більше торгувала з навколишнім світом, маю-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 123
чи й продукуючи власні товари, запитувані су-
сідами. В. Стоянов нагадує, з якими дарами
прийшли кипчаки шукати допомоги супроти
монголів у князів України-Руси: «кони, камили,
беволи, девойки» (Стоянов 2006, с. 247). Маю-
чи такий товар, а особливо «красних дівок поло-
вецьких», кипчацькі хани стали в ХІІІ ст. таким
собі колективним тестем Європи. Припущен-
ня, що пояси роботи західноєвропейських
ювелірів, виявлені в похованнях кипчаків (ку-
нів) Угорщини, могли бути весільними дарун-
ками аристократів Латинської імперії, вислов-
лене ще до відкриття комплексу на р. Чингул
(Palоczi-Horvat 1982, l. 106). Але його обходять
увагою автори проекту. Поза тим, у француз-
ських джерелах є важлива інформація щодо
угоди ханів Йони та Саронія (Шир Янні) з ім-
ператором Латинської імперії Болдуїном ІІ за-
для участі куманів і болгар в облозі фортеці Цу-
рулон (1239—1240 рр.). Шлюб з доньками Са-
ронія взяли 1241 р. аристократи Жоффруа де
Мері та Болдуїн де Мено, а з донькою Йони
побрався перший міністр Латинської імперії
Наржо II де Тусі (Spinei 2003, р. 303).
Особлива увага дослідників прикута більше
до квадратної кришталевої брилки з хресто-
подібно розташованими отворами, виявленої
біля черепа коня № 2. В. Вудфін переконли-
во довів, що ця брилка колись була централь-
ним елементом у конструкції самоцвітно-
го (кабашонного) католицького хреста. Про-
те твердження, що саме цей хрест перебував у
стані латинян під час битви при Адріанополі,
де й став трофеєм кипчаків, не має під собою
певних підстав. До того ж автори альтернатив-
ної версії визнають, що брилка слугувала сер-
цевиною самоцвітного хреста, виготовлено-
го «у проміжку між останньою чвертю ХІІ ст.
та серединою ХІІІ ст.» (Галенко та ін. 2016,
№ 4, с. 46). Отже, її можна використовувати
для обґрунтування як ранньої, так і пізніших
дат комплексу. Вельми дивним є твердження,
що в Чингульській Могилі «не спостерігаєть-
ся жодних слідів приналежності похованого до
християн» (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 47). А
як же згадана брилка з розташуванням отворів
у формі хреста (оберіг), що й підкреслено ци-
тованими авторами сторінкою вище? А про-
низаний християнською символікою золотот-
каний каптан з ликами янголів, вдягнений на
небіжчика? А фрагменти іншої тканини з ар-
хангелами? А циборіум (киворій) з символікою
євангелістів? М. К вітницький взагалі вважає
Чингул найяскравішим проявом початкового
процесу християнізації половців (Квітниць-
кий 2016, с. 51). Є й історичне спостереження:
«У двох останніх десятиліттях ХІІ ст. і в пер-
шому десятилітті ХІІІ ст. половецька еліта по-
чала переймати руські імена й, мабуть, разом з
тим християнство. Про це свідчать такі поло-
вецькі княжі імена: Гліб Тирійович, Ярополк Том-
закович, Юрій Кончакович і Данило Коб’якович»
(Пріцак 2008, с. 45). Якщо вже бачити в Чин-
гульській Могилі Юрія К ончаковича, то тим
більше не слід ігнорувати ймовірність його
хрещення, принаймні з політичних міркувань.
Тим більше, що зі східних джерел відоме до-
християнське ім’я Юрія — Аккубуль. Відповід-
не зіставлення проведене ще В. Тізенгаузеном
і підтверджується новітніми дослідженнями
(Пилипчук 2015, с. 46—48).
Наступна переужиткова річ — срібне з по-
золоченою орнаментальною смужкою бряз-
кальце на потилиці коня № 2. Нещодавно вста-
новлено, що «бубонець» (брязкальце), з оздо-
блення вузди цього коня, виявився горішнім
декоративним елементом кришки циборіума,
до якого зверху кріпилася квітка. Підставою
для такого висновку стала присутність цього
елементу на кришці срібної та мідної золоче-
них чаш, знайдених за невідомих обставин на
теренах Київської обл. (Мінжулін 2006, с. 40—
42, рис. 10; 12). Датовано їх серединою ХІІІ ст.,
але на денці піддону срібної чаші продряпаний
рядок з роздільним написанням слів кирили-
цею, характерним від ХІV ст. (Мінжулін 2006,
с. 42, рис. 12). Опоненти цих дат не наводять на
підставі того, що О. Мінжулін не був фахівцем у
галузі палеографії, й ця тема потребує фахово-
го аналізу (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 46). Але
ж реставратор використав результати саме па-
леографічного аналізу, не згадавши прізвища
мовознавця. Важливо, що небіжчик із Чингула
мав за життя як мінімум дві закриті чаші. Одна
з них у процесі тривалого використання стала
непридатною для вжитку, й була розібрана для
інших потреб. Т ому переужиткове брязкаль-
це, припасоване до наузного ременю коня, не
надто сприймається як «знак переможеного су-
противника і символ особистої воєнної доблесті»
(Галенко та ін. 2016, № 4, с. 51, рис. 5, 1—4).
До кола переужиткових речей також залу-
чено фрагмент каптану з архангелом і ктито-
ром як елемент церковної пелени. Послідовно
відкидаючи ймовірність хрещення небіжчика,
автори альтернативної концепції намагаються
узгодити зображення на пелені з якимись кри-
латими духами тенгріанства, зокрема фігуру ар-
хангела (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 52, рис. 6).
Постать ктитора лишають поза увагою, зважа-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1124
ючи на її фрагментацію (обрізані руки), при
переужитковому використанні тканини. За та-
кого підходу втрачає сенс і вишитий по конту-
ру постаті ктитора напис «ОНА ВОПЫИ», по-
даний у виносці як давньоруське словосполу-
чення, без додаткових коментарів (Галенко та
ін. 2016, № 4, с. 51—53, рис. 6, 1—2, прим. 25).
Поза тим, палеографічний аналіз тексту, до
якого долучилися С. Висоцький, Б. Маршак та
В. Німчук, вартий уваги хоча б тому, що в ньо-
му фігурує ім’я ктитора — Она (Іона, Йона).
Кириличний напис міг бути слов’янським чи
тюрко-слов’янським, а літери відповідають
уставу ХII—ХIII ст. з важливим уточненням:
«Після Батиєвої навали, яку духовенство пояс-
нювало як божу кару за гріхи, мотив каяття по-
ширений був у письменстві ХІІІ ст., зокрема в
проповідях» (Німчук 1989, с. 282—283). В. Нім-
чук також звертає увагу на біритуальність об-
ряду в Чингульській Могилі: небіжчика похо-
вано в домовині з речами, оздобленими відпо-
відною символікою, по-християнському, але з
поганськими офірами людини, коней та бара-
нів. Н а цих підставах робиться припущення:
«Небіжчик, напевно, був християнином. Дав-
ньоруське облачення могло бути йому подароване
при його хрещенні» (Німчук 1989, с. 284).
У зв’язку з аналізом В. Німчука не можна
обійти увагою співзвучність тексту на каптані
імені Йона(с) — хана куманів Східної Фракії.
Детальний опис поховання хана Йони під сті-
нами Константинополя 1241 р. залишив Жан
де Жуанвіль (Жуанвиль 2007, с. 118). Такі еле-
менти ритуалу як поховання небіжчика у про-
сторій ямі, в церемоніальному одязі, у супро-
воді слуг, коней та зведення великого насипу
під муром К онстантинополя дозволяють до-
слідникам обрядово зіставляти могилу Йони
з Чингульською (Пилипчук 2016, с. 67). А ще
В. де Рубрук, мандруючи 1253 р. Лукомор’ям,
спостерігає спорудження високої могили, офі-
рування коней багатому небіжчикові — кома-
ну, доставку йому кумису та м’яса, «щоб їв, хоча
й говорили, ніби він був хрещений» (Подорож у
східні краї… 1976, с. 131). Отже, є два засвідче-
ні очевидцями описи ритуалів, повторені не-
вдовзі будівничими Чингульської Могили. Усі
три випадки позначені рисами християнізації
номадів, яким було неймовірно важко відійти
від віри предків.
Але повертаємося до сторінок, присвяче-
них поясам (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 52—67,
рис. 7—13). Дивує зростання їхньої кількості:
від трьох у першій публікації до п’яти, а також
зміна нумерації. Тоді ремінь 1 підперезував па-
радний каптан, ремінь 2 — штани, а ремінь 3
лежав біля правого плеча (Отрощенко, Расса-
макін 1986, с. 20—24, рис. 8). Нині ж поясом 1
проголошено: «Круглий плетений ланцюговий
пояс з електруму, повішений на шию поховано-
го» (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 52, рис. 7). Так
дізнаємося, що пояс може бути круглим у пе-
ретині і замкненим наглухо як обруч на діжку,
тобто без огляду на талію носія. Він не міг до-
зволити собі вийти за межі 35 см у попереку. А
як вдягти такий обруч на талію кремезного ру-
баки? Хіба що через голову, на що й розрахова-
ний нагрудний ланцюг. За такої інтерпретації
сумнівний пояс набуває статусу переужиткової
речі. Навіть якщо й так, то це не привід лама-
ти усталену нумерацію ременів, вносячи плу-
танину в їхнє сприйняття. Н еочевидні пояси
можуть отримати номери 4 та 5, лишаючись у
зоні обговорення.
Зрозуміло, що у вирі ремінної дискусії опи-
няється не псевдо пояс (нагрудний ланцюг), а
ремінь 1 з профільованою пряжкою готичного
типу, визначальний для дати комплексу другою
третиною ХІІІ ст. в публікації 1986 р. І. Фінгер-
лін датує профільовані пряжки від середини
ХІІІ ст. (Fingerlin 1971, s. 218). За цю дату опо-
ненти жорстко розкритикували її, опустивши в
часі ремінь 1 мало не на 50 років, у першу тре-
тину ХІІІ ст. (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 53—55,
рис. 8, 1—4). Підставою для цього стала деяка
подібність цієї пряжки з поясом Св. Єлизавети
Угорської, яка пішла з життя 1231 р. (Там само,
с. 55, рис. 8, 5). Утім, автентичність цього по-
ясу поставлена І. Фінгерлін під сумнів і не без-
підставно. Адже пряжка на поясі Св. Єлизаве-
ти має точну аналогію з пряжкою музею Клю-
ні в Парижі (Кат. № 423), датованою 1240/1250
рр. (Fingerlin 1971, S. 218, Taf. 513). Схоже, що
обидві пряжки виготовлені за одним шабло-
ном і в одній майстерні. Залучити ж паризьку
пряжку для порівняння з поясом Св. Єлизаве-
ти заважає відносно пізня дата першої. Хоча
не виключено, що так званий пояс Св. Єли-
завети належав іншій королеві Єлизаветі (Ер-
жебет), доньці імператора куманів Сейхана.
1247 р. вона прийняла хрещення та взяла шлюб
з принцом, а згодом королем Угорщини, Ішт-
ваном V (1270—1272) (Pálóczi Horváth 1989,
р. 52—53). Т аке припущення усуває хроноло-
гічну розбіжність між де-факто синхронними
пряжками з Парижа та Буди.
Проте авторам для обґрунтування сво-
єї концепції треба будь-що синхронізувати
комплекс з добою Юрія Кончаковича. З одно-
го боку, вони визнають, що готична пряжка ре-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 125
меня 1 пізніша за романські з ременів 2 та 3, а
з іншого — наполегливо пропонують датувати
пізній артефакт часом експлуатації ранніх пря-
жок романського стилю, віднесених ними ж до
першої третини ХІІІ ст. Всі складові комплек-
су, згідно їхнього бачення, є домонгольськими,
а відтак і готична пряжка має датуватись добою
Чингіз-хана, а не його онука Батия (Галенко та
ін. 2016, № 4, с. 67). Заклик не «плутати цей
випадок зі скарбами монет чи інших предметів,
які датуються найпізніше від усіх датованих»
(Там само, с. 67, прим. 67) є суперечливим.
Адже Чингульський комплекс є скарбом речей
тривалого накопичення, де саме найпізніший
артефакт наближає нас до орієнтовної дати по-
ховання не гірше ніж монета. Але до монет ми
ще повернемося.
У зв’язку з датуванням поясів наведу ре-
зультати опрацювання цих виробів із Західної
Європи за критерієм «близькі до ханських».
Сумлінно провів його один з моїх співавто-
рів, а нині — опонент, Ю. Р ассамакін. Т аких
пряжок, як романського, так і готичного типу,
в монографії І. Фінгерлін ним виявлено 22.
Їхні дати: 1 — 30—40-ві рр. ХІІІ ст.; 12 — 3-тя
чверть ХІІІ ст.; 4 — абсолютні дати (до 1265 р.,
близько 1265 р.; після 1271 р., близько 1278 р.);
2 — 2-га половина ХІІІ ст.; 1 — ХІІІ ст.; 2 —
початок ХІV ст. Показово, що точкові дати,
прив’язані до років, припадають на 60—70-
ті рр. ХІІІ ст. Угорські фахівці провели власне
дослідження профільованих пряжок і зазнача-
ють, що коштовні пояси у похованнях полов-
ців з’являються після хрещення їх в Угорщині
в 1239—1240 рр. (Ланго, Полгар 2009, с. 489).
Аналіз чингульських поясів дозволив дійти ви-
сновку, що їхній власник був похований десь у
середині ХІІІ ст. (Ланго, Полгар 2009, с. 492).
Дослідники слушно наголошують, що розпо-
всюдження лицарських поясів з профільова-
ними пряжками, оздобленими стовпцями, на
кшталт чингульських, відбувалося в контексті
хрестових походів ХІІІ ст. та функціонування
Латинської імперії. Відповідно, ці артефак-
ти фіксуються в похованнях вельмож Західної
Європи та заможних кунів (половців) Угорщи-
ни середини — другої половини ХІІІ ст. (Ланго,
Полгар 2009, с. 490—491). Додамо, що пряжка
ременя 1 має рельєфну розетку на видовженій
срібній планці, показову для поясів саме другої
половини ХІІІ ст. та срібні стовпці, приклепа-
ні до поясної тасьми через рівні проміжки, ха-
рактерні для ХІІІ ст. Раннє зображення таких
стовпців присутнє на статуї графа Еккерхарда,
датованій 20—30-ми рр. ХІІІ ст. Широке ви-
користання таких оздоб на ременях припадає
на другу половину ХІІІ—ХІV ст. Стовпці, ана-
логічні закріпленим на ремені 1, прикрашали
пояс інфанта де ла Крeда в іспанському Бурго-
сі (близько 1275 р.). Присутні стовпці типу ре-
менів 1 та 2 на поясах королівської пари з пор-
талу собору Сен-Жермен л’Оксерруа в Пари-
жі, що в ХІV ст. служив королівською капелою
Лувра. Вузький пояс королеви прикрашений
стовпцями з отвором на стрижні, а на такому
ж поясі короля домінують стовпці без отвору,
крім одного, розташованого перед пряжкою
(рис. 1). Тут важливе сполучення стовпців різ-
ного типу на одному поясі (рис. 2).
Понад те, названі дослідники відзначають
присутність угорських речей у комплексі Чин-
Рис. 1. Королівська пара в готичному портику церкви
Сен-Жермен л’Оксерруа, Париж (фото автора)
Рис. 2. Сен-Жермен л’Оксерруа. Збільшене зображен-
ня королівських поясів з двома типами розподільчих
стовпців, аналогічних поясам зі стовпцями Чингуль-
ської Могили
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1126
гульської Могили (Ланго, Полгар 2009, с. 489,
492, 494). Відомі вони й адептам Юрія Конча-
ковича, зокрема плетений срібний ланцюг як
«абсолютна аналогія чунгульській знахідці з по-
ловецького поховання в Угорщині, біля Тисафелд-
вар» (Галенко та ін. 2016, № 4, с. 53). Проте,
останні лишають поза увагою датування кун-
ських поховань в Альфельді 40—60-ми рока-
ми ХІІІ ст. (Pálóczi-Horváth 1982, l. 106). Пре-
красні аналогії сагайдаку з Чингула є на фрес-
ках католицьких церков у Великій Ломниці та
Биятовце. Вони наведені в колективній статті,
але знову ж таки без зазначення та урахуван-
ня дат цих споруд (Галенко та ін. 2016, № 4,
с. 43, рис. 1, 5—6). Поза тим, сюжети двобою
Св. Ласло з Куном увічнені на фресках понад
30-ти храмів Угорського королівства. Фоль-
клорний сюжет з ХІ ст. про перемогу St. László
та його нареченої Ладіви над жахливим Куном
став популярною темою фрескового живопи-
су в церквах з середини ХIII ст., а особливо в
ХІV ст., коли країну заполонили кипчацькі бі-
женці (куни) (Spinei 2003, 250—251, fig. 37).
На особливу увагу заслуговує сюжет кульмі-
наційної сцени двобою на фресці кінця ХІІІ —
початку ХІV ст. з костьолу в Gelence (рис. 3), де
у св. Ласло на поясі висить бойовий залізний
ніж. Він дуже подібний до великого залізного
ножа зі срібними оздобами кістяного руків’я,
припасованого до ременя 3 з Чингульської
Могили. Голову та шию Куна захищає шолом-
шишак із кольчужною бармицею, подібний до
знайдених у Чингулі та Ченгеле (Horváth 2001,
l. 157). М. К вітницький наголошує на захід-
ному походженні ножів з Чингула (Квитниц-
кий 2016, с. 55—57), що й підтверджує фреска
в Gelence.
Дослідники із Запоріжжя відносять наш
комплекс до 70—90-х рр. ХІІІ ст. у розділі, при-
свяченому монголам та Золотій Орді, посила-
ючись на дати імпортованого керамічного по-
суду східного походження (Ельников, Мурзин
2016, с. 246—247, рис. 235—236). Так, аптекар-
ська посудина (альбарело) з Чингульської Мо-
гили віднесена до напівфаянсів з підглазуро-
вим розписом з Ірану другої половини ХІІІ—
ХІV ст. (Коваль 2010, с. 82, ил. 27, 1). Бутиль є
біло-глиняною напівмайолікою з підангобним
розписом візантійського виробництва середи-
ни ХІІІ ст. (Коваль 2010, с. 119, ил. 41, 4).
Уточненню віку Чингульського комплексу
допомагають не лише імпортовані престижні
та статусні речі, але й така категорія масового
матеріалу, як кресала. Дослідження О. Євглев-
ського та Т . Потьомкіної наочно довели, що
дволезові кресала замкнутого контуру, овальні
та прямокутні, виявлені в похованнях 2-ї по-
ловини ХIII — 1-ї половини ХIV ст. Частина з
Рис. 3. Бойовий ніж з Чингульської Могили (1) та аналогія йому з поясу Святого Ласло (2) на фресці з епічним
двобоєм короля з Куном (3). Репродукція фрески з костьолу в Gelence (Угорщина), люб’язно надана доктором
Хіданом Шабо
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 127
них прямо датується джучидськими монетами
(Колузаево, пп. 18, 24) (Евглевский, Потемки-
на 1996, с. 46—47, рис. 5). У Чингульській Мо-
гилі знайдене овальне кресало з кременем у
шовковому мішечку (Галенко та ін. 2016, № 3,
с. 42, рис. 21).
Ще Н . П’ятишева з подивом відзначала,
що російські, а по тому й радянські, археоло-
ги ігнорують факти знахідок у кочівницьких
похованнях джучидських монет, вперто зани-
жуючи їх вік у своїх періодизаціях комплек-
сів Х—ХІІІ ст. (Пятышева, с. 20, сн. 76). Тоді
як ще в 1896—1900 рр. І. Стемпковський роз-
копав 12 курганів біля м. Тирасполь з похован-
нями, супроводженими джучидськими моне-
тами. Серед них виокремлюється кург. 228 на
землях с. Плоского, де в прямокутній ямі зна-
ходилася дерев’яна труна, збита залізними
цвяхами. У ногах чоловіка, орієнтованого на
північний захід, стояв шолом із козирком та
шишаком, а також згорнута в сувій кольчуга,
залізні вістря стріл поруч крижових кісток, ві-
стря спису, ніж, сокирка та гладиш. На грудях
виявлені три срібні монети хана Токтогу (1281,
1291—1313 рр.). Поряд із труною лежав загнуз-
даний та осідланий кінь (Гошкевич 1929, с. 109,
рис. 10). Схожість цього комплексу з похован-
нями Чингула та Ченгеле є наочною. М. Горе-
лік включив шоломи з Ченгелє та Плоского до
типу монголо-татарських із маскароном на лобі
(Горелик 2010, с. 31—35, рис. 1—4, 6). Найпіз-
ніші поховання, аналогічні за ритуалом, біля
сіл Каїрка та Радіонівка на півдні Херсонщи-
ни (розкопки А. Кубишева) датуються першою
половиною ХIV ст., за знахідками гаманців з
монетами ханів Узбека та Джанібека (Толочко
1999, с. 184—192, рис. 44—47). Отже, вервечка
останніх яскравих кипчацьких поховань при-
падає на 1250—1350-ті р. — період становлен-
ня Джучидської держави чи цивілізації Золота
Орда (Крамаровский 2007, с. 116—117). В. Ко-
валь іменує його ранньозолотоординським,
датуючи серединою ХІІІ — першою третиною
ХІV ст. (Коваль 2010, с. 192—194).
Але повернемося до реконструкції дина-
мічної долі кипчацьких вигнанців з Чингула та
Ченгеле. Н ародились вони в Дешт-і К ипчак,
десь поміж Дніпром та Волгою. Так, зокрема,
окреслено батьківщину куна Ченгеле й у цьо-
му ж ареалі поховано особу в Чингульській
Могилі. До Угорщини обидва воїни потрапи-
ли з дозволу короля Бели IV, разом з ордою
Котяна. Прибульці пройшли ритуал хрещен-
ня — обов’язкова умова дозволу на поселення.
А. Палоці-Хорват зазначає, що процес натура-
лізації кунів, які суто формально сприйняли
вимушену християнізацію, тривав впродовж
двох-трьох поколінь (Palоczi-Horvat 1989,
р. 105—110). Ховаючи Ченгеле біля католиць-
кої церкви, куни обкопали цвинтар потрійним
кільцем ровів, подібних до рову Чингульської
Могили. Поховання К уна Ченгелі було впу-
щене у внутрішній схил центрального з трьох
ровів в області Куншаг на лівобережжі Дунаю
(Horváth 2001, l. 78).
Після загибелі К отяна 14 березня 1241 р.,
обидва, ймовірно, опинились серед кунів, що
повстали проти короля та відкочували за Ду-
най, до Болгарського царства (Головко 2007,
с. 78—83). Там їхні співвітчизники кумани вже
мали союзницькі стосунки з Латинською імпе-
рією, встановлені на рік раніше ханом Йона(с).
1241 р. Йона вмирає й латиняни дали опис по-
хорону хана з офірами людей, коней та спору-
дженням великої могили біля стін К онстан-
тинополя (Стоянов 2006, с. 249). Понад те, на
фрагменті церковної пелени з Чингулу є виши-
тий текст «ОНА ВОПЫЙ», співзвучний іме-
ні Йона. Інтерпретацію тексту наведено вище
(Німчук 1989, с. 283). Можемо припустити
участь особи з Чингула в похованні Йони. «Ім-
ператором» Куманії по ньому став Сороній.
1246 р., Бела IV, небезпідставно побоюю-
чись нового походу на Захід від монголів з Улу-
су Джучи, вирішує питання з поверненням
орди спадкоємців Котяна назад до Угорщини.
Нова угода за традицією скріплена шлюбом
доньки «імператора» Куманії Эржебет, по хре-
щенні Єлизавети, зі спадкоємцем трону Ішт-
ваном. На її печатці карбовано: «Божою волею
королева Угорщини та донька імператора Кума-
нії» (Pálóczi Horváth 1989, p. 78, fig. 47). При-
близно тоді ж на службі у Данила Галицко-
го з’являється орда іншого Котяновича — Ті-
гака. Половецькі загони вже помічені на боці
Данила 17 серпня 1245 р. у переможній битві
під Ярославом (Головко 2017, с. 76). Природно,
що й ця угода була скріплена шлюбом доньки
хана, з його сином Мстиславом Даниловичем
(Літопис Руський 1989, с. 410). Десь там шляхи
вигнанців розійшлись. Кун Ченгеле остаточно
осів на землю в Угорщині, де й був похований
на католицькому погості, але все ще за степо-
вим ритуалом у підбої, а Тігак розпочав процес
повернення в Дашт-і Кипчак через Галичину.
Присутність кипчаків (половців, кунів) у
межах Улусу Джучи обґрунтована на архео-
логічному матеріалі як Н адросся (Пятышева
1964, с. 19—34), так і Степу — відкриттями
І. Стемпковського, А. Кубишева, дослідників
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1128
Чингульської Могили. Н айближчою аналогі-
єю комплексу останньої є хрестоматійне по-
ховання кочівника в Таганчі на р. Рось (Хой-
новский 1896, с. 118—125). Ось тільки «емір»
із Таганчі був, виходячи з якості поховально-
го приданого, рангом нижче за Чингульсько-
го хана, хоча військову амуніцію вони, схо-
же, замовляли в одній майстерні (Отрощенко,
Вовк 2000, с. 86). В останній публікації комп-
лексу з Таганчі польські дослідниці синхроні-
зують його з Чингулом і датують кінцем пер-
шої половини ХІІІ ст., відзначаючи елементи
культури Золотої Орди у половця (Gawrysiak-
Lesczyńska, Musianowicz 2002, s. 299, 330—332).
Відзначимо, що в Таганчі виявлено срібний з
позолотою медальйон з образом Ісуса Христа
(Пятышева 1964, с. 39—40, табл. ХV, 1). Угор-
ські мініатюри 2-ї половини ХІІІ ст. засвідчу-
ють, що подібну бляху носив на грудях король
Угорщини Ласло К ун (1272—1290), син Єли-
завети та його супровід з кунів. (Horváth 2001,
l. 48, 52, 54, 201). Схоже, що такий медальйон,
вдягнутий на халат східного крою, ймовірно,
мав наочно засвідчувати факт хрещення куна.
Заслуговує на увагу запропонована М. Го-
реліком ідентифікація небіжчика з Т аганчі з
останнім відомим кипчацьким ханом Ульда-
муром (Олдамур, Алдемір), що покинув почет
Ласло ІV Куна, після поразки в битві на озері
Ход в Угорщині (1282 р.), втікши до Улусу Джу-
чі. Визнавши, що припущення В. Отрощенка
та Ю. Рассамакіна щодо ототожнення особи з
Чингула з ханом Тігаком «очень убедительно»,
дослідник зосередив увагу на зіставленні іме-
ні Ульдамур з назвами м. Володимир (Улайті-
мур, Уладмур) в «Джамі ат-таваріх» («Зібранні
літописів») Р ашида ад-Діна. Звідси М. Горе-
лік реконструює християнське ім’я Володи-
мир для Ульдамура та, відповідно, небіжчика з
Таганчі. Він також звертає увагу на сигнатуру
«В» («вєді»), прокреслену на циборіумі з Таган-
чі, як, імовірно, першу літеру в імені похреще-
ного власника коштовної чаші (Горелик 2010а,
с. 136—137, рис. 12, 1). Міркування москов-
ського фахівця цілком узгоджується з попере-
днім абзацом цієї статті.
Наведені вище матеріали є підставами для
припущення, що в могилі над Чингулом похова-
но хана Тігака чи одного з його родичів по лінії
Котяна. Додам, що болгарський історик П. Пав-
лов локалізує орду Тігака (Тєгака) в 1256 р. вже у
Північному Причорномор’ї. Тоді підрозділ Тіга-
ка на чолі зі «скіфом Клеопою» брав участь у роз-
громі загону своїх одноплемінників — союзни-
ків царя Михайла II Асеня (Павлов 2009, с. 391).
Доки триває гостра дискусія в колі дослід-
ників Чингулу, його датування (40—60-ті роки
ХIII ст.) увійшло до узагальнюючих досліджень
(Толочко 1999, с. 116—117; Комар 2009, с. 596;
Коваль 2010, с. 119; Е льников, Мурзин 2016,
с. 246—247, рис. 235—236). Знаходить визна-
ння й запропонована ідентифікація хана (Ко-
мар 2009, с. 594—596; Горелик 2010, с. 136; 2012,
с. 90, 102, рис. 8, г; Е льников, Мурзин 2016,
с. 246; Моця 2017, c. 30). Хан Тігак у бойових
шатах із Чингульської Могили став обличчям
золотоординських «темних» віків на землях
України-Руси (Ельников, Мурзин 2016, с. 206,
рис. 212; Моця 2017, с. 29—30, рис. 5). Ногай-
ці Дагестана вбачають у Тігаку героїчного пра-
щура, ілюструючи текст ківорієм-курушкою з
комплексу (Кельдасов 1987, c. 3—4). В альбомі
«Армии монголо-татар Х—ХIV вв.» фігурують
останні половецькі (куманські) хани (Чингул,
Таганча) серед знаті ранньозолотоординського
періоду (Горелик 2002, с. 42—43, рис. 6).
Історична роль Чингульського комплексу
полягає в тому, що він віддзеркалює час гран-
діозного геополітичного зламу, викликаного
Хрестовими походами на Схід і першим падін-
ням Константинополя 1204 р. та Великим за-
хідним походом монголів і падінням Києва в
1240 р. Між жорнами цих глобальних (у меж-
ах Старого світу) військово-політичних рухів
опинилися не лише половці (кумани, куни)
Дешт-і К ипчаку, але й князівства К иївської
Русі. Спадкоємці сегментів останньої вста-
ли на шлях пошуку нової етнічної та культур-
ної ідентифікації та пошуків інших геополі-
тичних орієнтирів. Для князівств споконвічної
Русі таким маяком став Р им. Місія єписко-
па Петра Акеровича від Михайла Всеволодо-
вича Чернігівського на католицький собор до
м. Авіньон та коронація Данила Галицького,
освячена Ватиканом, стали помітними крока-
ми до історичного примирення східної та за-
хідної гілок християнства перед лицем могут-
ньої воєнної загрози зі Сходу. Покатоличені
половці Тігака принесли на Схід, до Дніпра та
Дону, матеріальні прояви елітної європейської
культури (лицарські пояси, ювелірні прикра-
си, коштовний посуд та церковне вбрання).
«Потрясіння духовної культури», за висловом
М. Квітницького, пережили тоді не лише по-
ловці, але й населення Південно-Західної Русі,
що надало реемігрантам землі для поселення
й сприйняло модні артефакти європейської
культури. Без тканин і ювелірних прикрас із
Чингульської Могили нині важко уявити іс-
торію декоративно-прикладного мистецтва
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 129
України доби пізнього Середньовіччя (Кара-
Васильєва 2010, с. 238, іл. 15). Показово, що на
іконі «Богоматір Одигітрія Волинська» з По-
кровської церкви в м. Луцьк (перша половина
ХІV ст.) волхви несуть дари у циборіумах (ківо-
ріях) саме чингульського типу (Цимбала 2010,
с. 376, іл. 10).
Кооперація археологів з істориками, філо-
логами, мистецтвознавцями та представни-
ками інших наукових дисциплін у вирішенні
озвучених проблем є вельми перспективною,
незалежно від кінцевого результату дискусії.
Галенко О, Р ассамакін Ю., Вудфін В., Голод Р . Т рофеї
половецького вождя з Чунгульського кургану: пере-
ужиток, ритуальні функції та символіка (ч. І). Архео-
логія. 2016, № 3, с. 28—48.
Галенко О, Р ассамакін Ю., Вудфін В., Голод Р . Т рофеї
половецького вождя з Чунгульського кургану: пере-
ужиток, ритуальні функції та символіка (ч. ІІ). Архе-
ологія. 2016, № 4, с. 42—71.
Головко О.Б. Половецький хан Котян Сутоєвич у полі-
тичному житті Центрально-Східної Європи. Хазар-
ский альманах. Киев; Харьков; Москва, 2007, вып. 6,
с. 78—87.
Головко О. Східна політика Угорщини в перше десяти-
ліття правління короля Бели ІV (1235—1246 рр.). На-
укові праці Кам’янець-Подільського національного ун-
ту ім. Івана Огієнка. Кам’янець-Подільський, 2017,
т. 27, с. 65—84.
Голубовский П. Печенеги, торки, половцы до нашествия
татар. Київ, 1884.
Горелик М.В. Армии монголо-татар Х—ХIV веков. Воин-
ское искусство, снаряжение, оружие. Москва: ООО
«Восточный горизонт», 2002.
Горелик М.В. Монголо-татарские шлемы с маскарона-
ми. Военное дело в Азиатско-Тихоокеанском регионе
с древнейших времен до начала ХХ века. Владивосток,
2010, вып. 1, с. 28—43.
Горелик М.В. Половецкая знать на золотоордынской во-
енной службе. Роль номадов евразийских степей в раз-
витии мирового военного искусства. Научные чтения
памяти Н.Э. Масанова. Алматы: Изд-во Lem, 2010a,
с. 127—186.
Горелик М.В. Парадные монгольские шлемы XIII—
XIV вв. Военное дело Улуса Джучи и его наследников.
Астана: Фолиант, 2012, с. 84—108.
Гошкевич В.И. Погребения, датированные джучидски-
ми монетами. Из раскопок И.Я. Стемпковского. Ві-
сник Одеської комісії краєзнавства, секція археологіч-
на. Одеса, 1928, ч. 4/5, с. 104—111.
Греков Б.Д., Якубовський А.Ю. Золотая Орда и ее паде-
ние. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1950.
Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1907, т. ІІ,
ХІ—ХІІІ вік.
Евглевский А.В., Потемкина Т .М. К ресала в позднеко-
чевнических погребениях Северного Причерномо-
рья. Донецкий археологический сборник. Донецк, 1996,
вып. 6, с. 20—62.
Ельников М.В., Мурзин В.Ю. Кочевники Украины. Из-
дание 2-е. Киев: Видавець Олег Філюк, 2016.
Жуанвиль Ж. де. Книга благочестивых речений и добрых
деяний нашего святого короля Людовика (перевод
Г.Ф. Цыбулько, ред. А.Ю. Карачинского, науч. ред.
Ю.П. Малинин). Санкт Петербург: Евразия, 2007.
Кара-Васильєва Т . Золоте гаптування. Історія декора-
тивного мистецтва України (у 5 томах). Київ, 2010,
с. 227—238 (Від найдавніших часів до пізнього серед-
ньовіччя, т. I).
Квітницький М. Деякі коментарі щодо можливої дати ство-
рення поховального комплексу на р. Чингул (Чин-
гульський хан). Архів автора. Рукопис. 15 с., 12 рис.
Квитницкий М.B. Потрясение в духовной культуре по-
ловцев Восточной Европы ХIII—ХIV ст. (по данным
археологии). Stratum plus, 2016, № 6, с. 45—68.
Кельдасов Б. Тигак – кыпшак хан. Газета Шооллик маяги.
Терекли-Мектеб. 1987, № 67, с. 3—4.
Коваль В.Ю. Керамика Востока на Р уси IX—XVII века.
Москва: Наука, 2010.
Комар О.В. Східні слов’яни та кочовики степу. Україна: хро-
нологія розвитку. Київ: КРІОН, 2009, т. 2, с. 570—624.
Крамаровский М. «Золотая Орда как цивилизация». Birinci
Uluslararasi Avrasia Arkeoloji Kongresi. Ficea 2007. Bildiri
Ozetleri. 21—24 Mayis 2007. Izmir, 2007, с. 116—118.
Ланго П., Полгар С. Заметки по поводу находки под
инвентарным номером 40.10. византийской коллек-
ции в Дамбартон Оуксе (США). Золотоордынское на-
следие. Мат-лы МНК «Политическая и социально-
экономическая история Золотой Орды (ХIII-XV вв.)». Ка-
зань: Изд-во «Фэн» АН РТ, 2009, вып. 1, с. 488—500.
Літопис Руський за Іпатським списком (переклад Л. Мах-
новець). Київ: Видавництво «Дніпро», 1989.
Мінжулін О. Світський посуд Давньої Русі. Вісник ювеліра
України. Київ, 2006, № 6, с. 35—43.
Німчук В. Знахідка з Чингульської Могили. Наука і культу-
ра. Україна: Щорічник. Київ, 1989, вип. 23, с. 280—284.
Отрощенко В.В. Чого не відав Чунгул. Газета «Комсомо-
лець Запоріжжя», від 05.08.1982 (3368), с. 4.
Отрощенко В.В. Раскопки курганов в Запорожской обл.
Археологические открытия 1981 года. Москва: Изд-
во «Наука», 1983, с. 300—302.
Отрощенко В.В. Могила кипчакского хана на реке Чингул.
Birinci Uluslararasi Avrasia Arkeoloji Kongresi. Ficea 2007.
Bildiri Ozetleri. 21—24 Mayis 2007. Izmir, с. 163—166.
Отрощенко В.В. Угорські мотиви в біографії шляхетного
кипчака з Чингульської Могили. Східний світ. 2012,
№ 1, с. 103—107.
Отрощенко В.В., Вовк Т.А. Золотоординський період в іс-
торії половців. Етноси України: Тюркський світ. Аль-
манах 2000, Київ, 2000, с. 81—89.
Отрощенко В.В., Рассамакін Ю.Я. История Чингульского
кургана. Наука и жизнь. Москва, 1983, № 7, с. 78—80.
Отрощенко В.В., Р ассамакін Ю.Я. Половецький комп-
лекс Чингульського кургану. Археологія. Київ, 1986,
вип. 53, с. 14—36.
Отрощенко В.В., Рассамакин Ю.Я. Взаимоотношения Руси
с половцами в период формирования Золотой Орды
(40-е—60-е гг. ХІІІ века). Международные связи в сред-
невековой Европе. Тез. докл. Запорожье, 1988, с. 39—40.
Отрощенко В.В., Р ассамакин Ю.Я. Половецький хан з
Чингульського кургану. Золото степу. Археологія
України. Шлезвіг, 1991, с. 269—271
Плетнева С. Ключ нужно искать в русских летописях. На-
ука и жизнь. 1983, № 7, с. 67.
Плетнева С.А. К очевники южнорусских степей в эпоху
средневековья (IV—ХIII века). Воронеж: Изд-во Во-
ронеж. гос. ун-та, 2003.
Подорож у східні краї Вільгельма де Рубрука, брата орде-
ну міноратів, року Божого 1253 (переклад А. Содомо-
ри). Всесвіт. 1976, № 9, с. 122—161; № 10, с. 156—187.
Пріцак О. Коли і ким було написане «Слово о полку Іго-
ревім». Київська бібліотека давнього світового пись-
менства. Студії. Київ: Вид-во «Обереги», 2009, т. 7.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1130
Пятышева Н.В. Железная маска из Херсонеса. Москва,
1964.
Сергеева И. Под Чунгульским курганом. Газета «Правда»
від 31.01.1982, № 31 {23 192}, с. 8.
Cтоянов В. Куманология. Опити за реконструкция. Со-
фия: Академ. изд-во «Проф. Марин Дринов», 2006.
Сушко K. Про те знає Чунгул. Газета «Комсомолець Запо-
ріжжя», від 17.10.1981, (2980). с. 4.
Толочко П.П. Кочевые народы степей и К иевская
Русь. Київ: Абрис, 1999.
Хойновский И. Краткие археологические сведения о пред-
ках славян и Руси. Киев, 1896, вып. 1, с. 118—125.
Цимбала Л. Художнє ткацтво. Історія декоративного мис-
тецтва України (у 5 томах). Від найдавніших часів до
пізнього середньовіччя. Київ, 2010, т. 1, с. 367—376.
Fingerlin I. Gürtel des hochen und späten Mittelalter. Munich;
Berlin, 1971.
Holod R., Halenko O. The Severe Landscapes of «Mother
Sarmatia»: Steppe Ukraine in the eyes of a Polish
Gentlemen in 1569. Harvard Ukrainian Studies. 2011—
2014, № 32, p. 349—376.
Holod R., Rassamakin Ju. Imported and Native Remedies for
a Wounded «Prince»: Grave Goods from the Chungul
Kurgan in the Black Sea Steppe of the Thirteenth Century.
Medieval Encounters 18: Mechanisms of Exchange:
Transmission in Medieval Art and Architecture of the
Mediterranean, ca. 1000—1500. 2013, 4—5, p. 339—381.
Horváth F. A Csengelei kunok ura és népe. Budapest:
Archaeolingua, 2001.
Otroscsenko V. E gi kipcsak kán temetkezése a Csingul
folyónál és a kunok Magyarországon. «Magyarország
és Azerbajdzán: a kultúrák párbeszéde» ІV Nemzetközi
Tudományos Konferencia. Budapest, 2010, II Kötet,
l. 341—350.
Otroscsenko V.V., Rassamakin Ju.Ja. Der Polovzer-Khan aus
dem Cingul’-Kurgan. Die Auffindung. Gold der Steppe.
Archaologie der Ukraine. Schleswig: Archaologisches
Landesmuzeum, 1991, s. 269—271.
Pàlóczi-Horvàth A. Régészeti Adatok a Kunok Viseletéhez.
Archaeologia Ertesitö. 1982, № l.
Pálóczi-Horváth A. Pecheneges, Cumans, Iasians. Steppe
peoples in medieval Hungary. Budapest: Hereditas
Corvina, 1989.
Pokett J., Schrek J., Holod R., Rassamakin Ju., Halenko O.,
Woodfin W. Architectural energetics for tumuli
construction: the case of the medieval Chungul Kurgan
on the E urasian Steppe. Journal of Archaeological
Science. 2016, 75, p. 101—114.
Spinei V. The Great migrations in the E ast and South-East
Europe from the Ninth to the Thirteenth Century. Cluj-
Napoca: Imprimeria«Ardialul», 2003.
Woodfin W.T. Within a Budding Grove: Dancers, Gardens
and the Enamel Cup from the Chungul Kurgan. The Art
Bulletin. 2016, № 98: 2, p. 151—180.
Woodfin W., Rassamakin Ju., Holod R. Foreign Vesture
and Nomadic Identity on the Black Sea Littoral in the
early Thirteenth Century from the Chungul Kurgan. Ars
Orientalis. 2010, № 38, p. 155—186.
Надійшла 14.12.2017
В.В. Отрощенко
Доктор исторических наук, профессор, заведующий отдела энеолита—бронзы Института археологии НАН Украины
ПРОБЛЕМЫ ДАТИРОВАНИЯ И ИНТЕРПРЕТАЦИИ
КИПЧАКСКОГО КОМПЛЕКСА ЧИНГУЛЬСКОЙ МОГИЛЫ
Статья является реакцией на исследование О. Галенка, Ю. Рассамакина, В. Вудфина, Р. Голод «Трофеї поло-
вецького вождя з Чунгульського кургану: переужиток, ритуальні функції та символіка» (Археологія 2016, № 3,
№ 4). Коллектив авторов связывает уникальный комплекс с событиями первой трети ХIII в. и личностью Юрия
Кончаковича. Предложенная гипотеза явно расходится с датировкой комплекса в первой его публикации (вторая
треть ХIII в.), утвердившейся в науке. Анализ историографии вопроса и учет позиций специалистов по истории
и археологии Дешт-и Кипчак позволяет рассматривать комплекс в контексте событий середины ХIII — первой
половины ХIV в., что соответствует раннему периоду в истории Улуса Джучи. Такая оценка погребального об-
ряда, зафиксированного при исследовании Чингульской Могилы, подтверждается письменными источниками
и надежно датированными погребениями кипчаков (половцев, кунов) в Поросье и степях от Среднего Дуная до
Приазовья. Именно тогда кипчаки еще сохраняли традиционный погребальный ритуал, но уже с явными эле-
ментами христианизации, отчетливо проявившимися в анализируемом комплексе. Приведены дополнительные
соображения в пользу гипотезы о возможности погребения на р. Чингул хана Тигака.
К л ю ч е в ы е с л о в а: Дешт-и Кипчак, Венгрия, Болгария, Латинская империя, Галицкое королевство, Поросье, Улус
Джучи, Тигак
Vitalii V. Otroshchenko
DSc., professor, the Head of the Chalcolithic and Bronze Ages Archaeology Department of the Institute of Archaeology, the National
Academy of Sciences of Ukraine
Problems of Dating and Interpretation of the Cuman Assemblage in Chynhul Mohyla
The paper is a reaction to the work Cuman Chief’s Trophy from Chunhul Barrow: Reuse, Ritual Functions, and Symbolism
by O. Halеnko, Yu. Rassamakin, W. Woodfin, and R. Holod in Arkheolohiia 2016, no. 3 and 4. The authors relate the
unique assemblage to the events of the first third of the 13th century and the person of Yurii Konchakovych. The proposed
hypothesisis clearly disagree with the dating of this assemblage in the first publication to the second half of the 13th century
approved by other scholars. The analysis of historiography on this issue and the opinions of the experts in history and
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1 131
archaeology of Desht-i Qipchaq allow considering the assemblage within the events of the period since the middle 13th till
the first half of the 14th centuries which corresponds to the early stage in the history of the Ulus of Jochi. Such evaluation of
the burial customs of the Chynhul Mohyla is confirmed by the written sources and reliably dated burials of the Kipchaks (the
Cumans, the Polovtsi) in the Ros River region and the steppes from the Danube to the Sea of Azov. Just then the Kipchaks
still followed the traditional funeral customs, although with evident elements of Christianization which are clearly visible
in the analysed assemblage. In the paper, the additional reasons in favour of the hypothesis that Khan Teigak was possibly
buried near the Chynhul River are proposed.
K e y w o r d s: Desht-i Qipchaq, Hungary, Bulgaria, Latin Empire, Halych Kingdom, the Ros River region, the Ulus of Jochi,
Teigak.
References
Elnikov M.V., Murzin V.Yu. Kochevniki Ukrainy. Izdanie 2-e. Kyiv: Vydavets Oleh Filiuk, 2016.
Evglevskii A.V., Potemkina T.M. Kresala v pozdnekochevnicheskikh pogrebeniiakh Severnogo Prichernomoria. Donetskii
arkheologicheskii sbornik. Donetsk, 1996, iss. 6, pp. 20-62.
Fingerlin I. Gürtel des hochen und späten Mittelalter. Munich; Berlin, 1971.
Golubovskii P. Pechenegi, torki, polovtsy do nashestviia tatar. Kyiv, 1884.
Gorelik M.V. Armii mongolo-tatar Х-ХIV vekov. Voinskoe iskusstvo, snariazhenie, oruzhie. Moskva: OOO “Vostochnyi gorizont”,
2002.
Gorelik M.V. Mongolo-tatarskie shlemy s maskaronami. Voennoe delo v Aziatsko-Tikhookeanskom regione s drevneishykh vremen do
nachala XX veka. Vladivostok, 2010, iss. 1, pp. 28-43.
Gorelik M.V. Polovetskaia znat na zolotoordynskoi voennoi sluzhbe. Rol nomadov evraziiskikh stepei v razvitii mirovogo voennogo
iskusstva. Nauchnye chteniia pamiati N.E. Masanova. Almaty: Izd-vo Lem, 2010a, pp. 127-186.
Gorelik M.V. Paradnye mongolskie shlemy XIII-XIV vv. Voennoe delo Ulusa Dzhuchi i ego naslednikov. Astana: Foliant, 2012,
pp. 84-108.
Goshkevich V.I. Pogrebeniia, datirovannye dzhuchidskimi monetami. Iz raskopok I.Ya. Stempkovskogo. Visnyk Odeskoi komisii
kraieznavstva, sektsiia arkheolohichna. Odesa, 1928, part 4/5, pp. 104-111.
Grekov B.D., Yakubovskii A.Yu. Zolotaia Orda i ee padenie. Moskva; Leningrad: Izd-vo AN SSSR, 1950.
Halenko O, Rassamakin Yu., Vudfin V., Holod R. Trofei polovetskoho vozhdia z Chunhulskoho kurhanu: pereuzhytok, rytualni
funktsii ta symvolika (chastyna I). Arkheolohiia, 2016, no. 3, pp. 28-48.
Halenko O, Rassamakin Yu., Vudfin V., Holod R. Trofei polovetskoho vozhdia z Chunhulskoho kurhanu: pereuzhytok, rytualni
funktsii ta symvolika (chastyna II). Arkheolohiia, 2016, no. 4, pp. 42-71.
Holod R., Halenko O. The Severe Landscapes of “Mother Sarmatia”: Steppe Ukraine in the eyes of a Polish Gentlemen in 1569.
Harvard Ukrainian Studies, 2011-2014, no. 32, pp. 349-376.
Holod R., Rassamakin Ju. Imported and Native Remedies for a Wounded “Prince”: Grave Goods from the Chungul Kurgan in the
Black Sea Steppe of the Thirteenth Century. Medieval Encounters 18: Mechanisms of Exchange: Transmission in Medieval Art
and Architecture of the Mediterranean, ca. 1000-1500. 2013, no. 4-5, pp. 339-381.
Holovko O.B. Polovetskyi khan Kotian Sutoievych u politychnomu zhytti Tsentralno-Skhidnoi Evropy. Khazarskyi almanakh.
Kyiv; Kharkiv; Moskva, 2007, iss. 6, pp. 78-87.
Holovko O. Skhidna polityka Uhorshchyny v pershe desiatylittia pravlinnia korolia Bely IV (1235-1246 rr.). Naukovi pratsi
Kamianets-Podilskoho natsionalnoho un-tu im. Ivana Ohiienka (Istorychni nauky). Kamianets-Podilskyi, 2017, vol. 27, pp. 65-
84.
Horváth F. A Csengelei kunok ura és népe. Budapest: Archaeolingua, 2001.
Hrushevskyi M. Istoriia Ukrainy-Rusy. Lviv, 1907, vol. II. ХІ-ХІІІ vik.
Kara-Vasylieva T. Zolote haptuvannia. Istoriia dekoratyvnoho mystetstva Ukrainy (u piaty tomakh). Vid naidavnishykh chasiv do
piznoho serednovichchia. Kyiv, 2010, vol. 1, pp. 227-238.
Khoinovskii I. Kratkie arkheologicheskie svedeniia o predkakh slavian i Rusi. Kyiv, 1896, iss. 1, pp. 118-125.
Keldasov B. Tigak - kypshak khan. Shoollik maiagi. Terekli-Mekteb, 1987, no. 67, pp. 3-4.
Komar O.V. Skhidni sloviany ta kochovyky stepu. Ukraina: khronolohiia rozvytku. Kyiv: KRION, 2009, vol. 2, pp. 570-624.
Koval V.Yu. Keramika Vostoka na Rusi IX-XVII veka. Moskva: Nauka, 2010.
Kramarovskii M. “Zolotaia Orda kak tsivilizatsiia”. Birinci Uluslararasi Avrasia Arkeoloji Kongresi. Ficea 2007. Bildiri Ozetleri. 21-
24 Mayis 2007. Izmir, 2007, pp. 116-118.
Kvitnytskyi M. Deiaki komentari shchodo mozhlyvoi daty stvorennia pokhovalnoho kompleksu na r. Chynhul (Chynhulskyi khan).
Rukopys, 15 pp., 12 pic.
Kvitnitskii M.B. Potriasenie v dukhovnoi kulture polovtsev Vostochnoi Evropy XIII-XIV st. (po dannym arkheologii). Stratum plus,
2016, no. 6, pp. 45-68.
Lango P., Polgar S. Zametki po povodu nakhodki pod inventarnym nomerom 40.10. vizantiiskoi kollektsii v Dambarton Oukse
(USA). Zolotoordynskoe nasledie. Materialy MNK “Politicheskaia i sotsialno-ekonomicheskaia istoriia Zolotoi Ordy (XIII-
XV vv.)”. Kazan: Izd-vo “Fen” AN RT, 2009, iss. 1, pp. 488-500.
Litopys Ruskyi za Ipatskym spyskom. Pereklav L. Makhnovets. Kyiv: Vydavnytstvo “Dnipro”, 1989.
Minzhulin O. Svitskyi posud Davnoi Rusi. Visnyk yuvelira Ukrainy. Kyiv, 2006, no. 6, pp. 35-43.
Nimchuk V. Znakhidka z Chynhulskoi Mohyly. Nauka i kultura. Ukraina: Shchorichnyk. Kyiv, 1989, iss. 23, pp. 280-284.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 1132
Otroshchenko V.V. Choho ne vidav Chunhul. Komsomolets Zaporizhzhia, 1982, 05.08 (3368), p. 4.
Otroshchenko V.V. Raskopki kurganov v Zaporozhskoi obl. Arkheologicheskie otkrytiia 1981 goda. Moskva: Izd-vo “Nauka”, 1983,
pp. 300-302.
Otroshchenko V.V. Mogila kipchakskogo khana na reke Chinhul. Birinci Uluslararasi Avrasia Arkeoloji Kongresi. Ficea 2007. Bildiri
Ozetleri. 21-24 Mayis 2007. Izmir, 2007, pp. 163-166.
Otroscsenko V. Egi kipcsak kán temetkezése a Csingul folyónál és a kunok Magyarországon. “Magyarország és Azerbajdzán: a
kultúrák párbeszéde” ІV Nemzetközi Tudományos Konferencia. Budapest, 2010, II Kötet, ll. 341-350.
Otroshchenko V.V. Uhorski motyvy v biohrafii shliakhetnoho kypchaka z Chynhulskoi Mohyly. Skhidnyi svit, 2012. no. 1, pp. 103-
107.
Otroshchenko V.V., Rassamakin Yu.Ya. Istoriia Chingulskogo kurgana. Nauka i zhyzn. Moskva, 1983, no. 7, pp. 78-80.
Otroshchenko V.V., Rassamakin Yu.Ya. Polovetskyi kompleks Chynhulskoho kurhanu. Arkheolohiia. Kyiv, 1986, iss. 53, pp. 14-
36.
Otroshchenko V.V., Rassamakin Yu.Ya. Vzaimootnosheniia Rusi s polovtsami v period formirovaniia Zolotoi Ordy (40-e - 60-e gg.
XIII veka). Mezhdunarodnye sviazi v srednevekovoi Evrope. Tez. dokl. Zaporozhe, 1988, pp. 39-40.
Otroshchenko V.V., Rassamakin Yu.Ya. Polovetskyi khan z Chynhulskoho kurhanu. Zoloto stepu. Arkheolohiia Ukrainy. Shlezvih,
1991, pp. 269-271.
Otroscsenko V.V., Rassamakin Ju.Ja. Der Polovzer-Khan aus dem Cingul’-Kurgan. Die Auffindung. Gold der Steppe. Archaologie
der Ukraine. Schleswig: Archaologisches Landesmuzeum, 1991, pp. 269-271.
Otroshchenko V.V., Vovk T.A. Zolotoordynskyi period v istorii polovtsiv. Etnosy Ukrainy: Tiurkskyi svit. Almanakh 2000. Kyiv,
2000, pp. 81-89.
Pàlóczi-Horvàth A. Régészeti Adatok a Kunok Viseletéhez. Archaeologia Ertesitö, 1982, no. l.
Pálóczi-Horváth A. Pecheneges, Cumans, Iasians. Steppe Peoples in Medieval Hungary. Budapest: Hereditas Corvina, 1989.
Piatysheva N.V. Zheleznaia maska iz Khersonesa. Moskva, 1964.
Pletneva S. Kliuch nuzhno iskat v russkikh letopisiakh. Nauka i zhizn. 1983, no. 7, p. 67.
Pletneva S.A. Kochevniki yuzhnorusskikh stepei v epokhu srednevekovia (IV-XIII veka). Voronezh: Izd-vo Voronezh. gos. un-ta,
2003.
Podorozh u skhidni krai Vilhelma de Rubruka, brata ordenu minorativ, roku Bozhoho 1253. Pereklad A. Sodomora. Vsesvit. 1976,
no. 9, pp. 122-161; no. 10, pp. 156-187.
Pokett J., Schrek J., Holod R., Rassamakin Ju., Halenko O., Woodfin W. Architectural Energetics for Tumuli Construction: the
Case of the Medieval Chungul Kurgan on the Eurasian Steppe. Journal of Archaeological Science. 2016, iss. 75, pp. 101-114.
Pritsak O. Koly i kym bulo napysane “Slovo o polku Ihorevim”. Kyivska biblioteka davnoho svitovoho pysmenstva. Studii. Kyiv: Vyd-
vo “Oberehy”, 2009, v. 7.
Sergeeva I. Pod Chungulskim kurganom. Pravda, 31.01.1982, no. 31 {23 192}, pp. 8.
Spinei V. The Great migrations in the East and South-East Europe from the Ninth to the Thirteenth Century. Cluj-Napoca:
Imprimeria “Ardialul”, 2003.
Stoianov V. Kumanologiia. Opyty za rekonstruktsiia. Sofiia: Akadem. izd-vo “Prof. Marin Drinov”, 2006.
Sushko K. Pro te znaie Chunhul. Komsomolets Zaporizhzhia, 1981, 17.10 (2980), p. 4.
Tolochko P.P. Kochevye narody stepei i Kievskaia Rus. Kyiv: Abrys, 1999.
Tsymbala L. Khudozhnie tkatstvo. Istoriia dekoratyvnoho mystetstva Ukrainy (u piaty tomakh). Vid naidavnishykh chasiv do piznoho
serednovichchia. Kyiv, 2010, v. 1, pp. 367-376.
Woodfin W.T. Within a Budding Grove: Dancers, Gardens and the Enamel Cup from the Chungul Kurgan. The Art Bulletin, 2016,
no. 98:2, pp. 151-180.
Woodfin W., Rassamakin Ju., Holod R. Foreign Vesture and Nomadic Identity on the Black Sea Littoral in the Early Thirteenth
Century from the Chungul Kurgan. Ars Orientalis, 2010, no. 38, pp. 155-186.
Zhuanvil Zh. de. Kniga blagochestivykh rechenii i dobrykh deianii nashego sviatogo korolia Liudovika (perevod G.F. Tsybulko,
eds. A.Yu. Karachinskogo, Yu.P. Malinin). Sankt-Peterburg: Evraziia, 2007.
|
| id | arheologia-com-ua-article-10 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:00:50Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/ae/c18b92a433980f4ef7cd4e0ba3272fae.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-102019-11-21T13:44:43Z Problems of Dating and Interpretation of the Cuman Assemblage in Chynhul Mohyla Проблемы датирования и интерпретации кипчакского комплекса Чингульской Могилы Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили Otroshchenko, Vitalii V. Desht-i Qipchaq, Hungary, Bulgaria, Latin Empire, Halych Kingdom, the Ros River region, the Ulus of Jochi, Teigak. Дешт-и Кипчак, Венгрия, Болгария, Латинская империя, Галицкое королевство, Поросье, Улус Джучи, Тигак Дешт-і Кипчак, Угорщина, Болгарія, Латинська імперія, Галицьке королівство, Надросся, Улус Джучі, Тігак The paper is a reaction to the work Cuman Chief’s Trophy from Chunhul Barrow: Reuse, Ritual Functions, and Symbolism by O. Halеnko, Yu. Rassamakin, W. Woodfin, and R. Holod in Arkheolohiia 2016, no. 3 and 4. The authors relate the unique assemblage to the events of the first third of the 13th century and the person of Yurii Konchakovych. The proposed hypothesisis clearly disagree with the dating of this assemblage in the first publication to the second half of the 13th century approved by other scholars. The analysis of historiography on this issue and the opinions of the experts in history and archaeology of Desht-i Qipchaq allow considering the assemblage within the events of the period since the middle 13th till the first half of the 14th centuries which corresponds to the early stage in the history of the Ulus of Jochi. Such evaluation of the burial customs of the Chynhul Mohyla is confirmed by the written sources and reliably dated burials of the Kipchaks (the Cumans, the Polovtsi) in the Ros River region and the steppes from the Danube to the Sea of Azov. Just then the Kipchaks still followed the traditional funeral customs, although with evident elements of Christianization which are clearly visible in the analysed assemblage. In the paper, the additional reasons in favour of the hypothesis that Khan Teigak was possibly buried near the Chynhul River are proposed. Статья является реакцией на исследование О. Галенка, Ю. Рассамакина, В. Вудфина, Р. Голод «Трофеї половецького вождя з Чунгульського кургану: переужиток, ритуальні функції та символіка» (Археологія 2016, № 3, № 4). Коллектив авторов связывает уникальный комплекс с событиями первой трети ХIII в. и личностью Юрия Кончаковича. Предложенная гипотеза явно расходится с датировкой комплекса в первой его публикации (вторая треть ХIII в.), утвердившейся в науке. Анализ историографии вопроса и учет позиций специалистов по истории и археологии Дешт-и Кипчак позволяет рассматривать комплекс в контексте событий середины ХIII — первой половины ХIV в., что соответствует раннему периоду в истории Улуса Джучи. Такая оценка погребального обряда, зафиксированного при исследовании Чингульской Могилы, подтверждается письменными источниками и надежно датированными погребениями кипчаков (половцев, кунов) в Поросье и степях от Среднего Дуная до Приазовья. Именно тогда кипчаки еще сохраняли традиционный погребальный ритуал, но уже с явными элементами христианизации, отчетливо проявившимися в анализируемом комплексе. Приведены дополнительные соображения в пользу гипотезы о возможности погребения на р. Чингул хана Тигака. Стаття є реакцією на нову публікацію в журналі матеріалів Чингульської Могили. Аналіз історіографії проблеми з урахуванням позицій фахівців з  історії та археології Дешт-і Кипчак дозволяє розглянути комплекс у контексті подій середини ХIII — першої половини ХIV ст., що відповідає ранньому періоду історії Улусу Джучі. Наведено додаткові міркування на користь гіпотези щодо ймовірності поховання на р. Чингул хана Тігака. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2018-03-01 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/10 10.15407/archaeologyua2018.01.119 Arheologia; No 1 (2018): Arheologia; 119-132 Археологія ; № 1 (2018): Археологія; 119-132 Археология; № 1 (2018): Arheologia; 119-132 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2018.01 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/10/10 |
| spellingShingle | Дешт-і Кипчак Угорщина Болгарія Латинська імперія Галицьке королівство Надросся Улус Джучі Тігак Otroshchenko, Vitalii V. Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили |
| title | Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили |
| title_alt | Problems of Dating and Interpretation of the Cuman Assemblage in Chynhul Mohyla Проблемы датирования и интерпретации кипчакского комплекса Чингульской Могилы |
| title_full | Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили |
| title_fullStr | Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили |
| title_full_unstemmed | Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили |
| title_short | Проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу Чингульської Могили |
| title_sort | проблеми датування та інтерпретації кипчацького комплексу чингульської могили |
| topic | Дешт-і Кипчак Угорщина Болгарія Латинська імперія Галицьке королівство Надросся Улус Джучі Тігак |
| topic_facet | Desht-i Qipchaq Hungary Bulgaria Latin Empire Halych Kingdom the Ros River region the Ulus of Jochi Teigak. Дешт-и Кипчак Венгрия Болгария Латинская империя Галицкое королевство Поросье Улус Джучи Тигак Дешт-і Кипчак Угорщина Болгарія Латинська імперія Галицьке королівство Надросся Улус Джучі Тігак |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/10 |
| work_keys_str_mv | AT otroshchenkovitaliiv problemsofdatingandinterpretationofthecumanassemblageinchynhulmohyla AT otroshchenkovitaliiv problemydatirovaniâiinterpretaciikipčakskogokompleksačingulʹskojmogily AT otroshchenkovitaliiv problemidatuvannâtaínterpretacííkipčacʹkogokompleksučingulʹsʹkoímogili |