Археологія козацької доби в Україні
Period of the Ukrainian Cossacks, both Registered, and Zaporozhian, is one of the most important and popular topics in homeland historic science, including archaeology. Comprehensive research of various population centres (cities, castles, villages, and Sichs), as well as of separate categories of m...
Збережено в:
| Опубліковано в: | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Випуск: | 3 |
| Сторінки: | 55-65 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Автори та афіліації: |
|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/102 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Завантажити файл: |
|
Репозитарії
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824316598419456 |
|---|---|
| author | Motsia, Oleksandr P. |
| author_facet | Motsia, Oleksandr P. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Oleksandr P. Motsia",
"institution": "Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Motsia, Oleksandr P. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 65 |
| container_issue | 3 |
| container_start_page | 55 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2020-01-19T08:31:22Z |
| description | Period of the Ukrainian Cossacks, both Registered, and Zaporozhian, is one of the most important and popular topics in homeland historic science, including archaeology. Comprehensive research of various population centres (cities, castles, villages, and Sichs), as well as of separate categories of material culture (armaments, ceramics, ironware, and items made of non-ferrous metals), glassware, and other everyday products evidence that overall the level of epoch’s development corresponded to the general European one. The Ukrainians of that time in fact «absorbed» an experience of other countries, including the Ottoman Empire subjects. The monuments of the latter are also represented at the territory under the study. However, even if the antiquities of this time are studied by far better comparing to other periods of the post-Mongols times, certain issues are elucidated quite partially and not enough. |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2017.03.055 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:00:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 55
© О.П. Моця, 2017
О.П. Моця *
Археологія козацької доби в Україні
УДК: [904 : 94 : 355] (477)"14/17"
* МОЦЯ Олександр Петрович — член-кореспондент
НАН України, професор, завідувач відділу давньо-
руської і середньовічної археології Інституту архео-
логії НАНУ, oldrus@ukr.net
У роботі проведено аналіз сучасного стану археологічних
досліджень пам’яток козацької доби (ХVІ—ХVІІІ ст.)
на теренах України та південних сусідів автохтонів-
землеробів — підданих Османської імперії.
К л ю ч о в і с л о в а: запорожці, січі, міста, сільські
пам’ятки, майдани, турки, категорії знахідок, козацька
доба.
Історичні події та процеси часів існуван-
ня Української козацької держави продовжу-
ють викликати інтерес не лише у науковців-
медієвістів, але й у широкого загалу читачів.
Про це, зокрема, свідчать перевидані в остан-
ні десятиліття класичні дослідження поперед
ників (Яворницький 1990; 1991 та ін.), а та-
кож нові доробки сучасних науковців (Історія
українського козацтва 2006, 2007; Батуринська
старовина 2008 та ін.). Наявна інформація, що
більш кількісно та якісно доповнила свідчення
про козацьку добу (порівнюючи, наприклад, із
післямонгольською добою вітчизняної історії)
дозволила навіть підготувати та видати нав
чальний посібник з археології ХVІ—ХVІІ ст. —
першу «ластівку» у контексті піднятого тут пи-
тання (Археологія доби українського коза-
цтва ХVІ—ХVІІІ ст. 1997). Все це дає можли-
вість оптимістично сприймати сучасний стан
вивчення матеріальної культури козаків, а та-
кож основного прошарку тогочасного суспіль-
ства — селян; крім того кримських татар, під-
порядкованих Османській імперії, але тут про
них мова йти не буде. Сама специфіка й стан
вивчення проблем Кримського півострова за-
слуговує окремого розгляду.
Слід ще раз підтвердити тезу, що для кож-
ної історичної епохи стан військової справи,
а для нас, в першу чергу, рівень і специфіка
озброєння, являвся певним індикатором. Не
була винятком і зброя розглянутого тут істо-
ричного періоду, яка у тогочасному житті ві-
дігравала важливу роль. Це, у свою чергу, по-
яснюється роллю козацтва на кордоні із му-
сульманським світом. В Україні воно було
органічною складовою світу українського, спо-
чатку «прив’язаного» до польсько-литовського
стовбура, а потім стало цілком самостійною
суспільною структурою. Як зазначає В. Бреху-
ненко, ідентичність козаків формувалася че-
рез усвідомлення ними своєї приналежності
до українського соціуму, заснованої на правах і
привілеях їх як «людей війни» у «вітчизні» Речі
Посполитій. Але з часом вони стали вважати
себе представниками «народу руського», ви-
ступали його захисниками. Внаслідок україн
ської Національно-визвольної війни середини
ХVІІ ст., вони перетворилися на осердя нової
української політичної нації (Брехуненко 2011,
с. 447).
При цьому слід зазначити, що одноманіт-
ного озброєння у козаків не було, вони ко-
ристувалися переважно трофейною зброєю:
татарською, турецькою, польською і значно
менше придбаною західноєвропейською, мос-
ковською, кавказькою або іранською. Коза-
ки не створили якихось характерних лише для
них типів зброї, хоча символом козацтва вва-
жається шабля. Саме вона під впливом Сходу
і зокрема Туреччини набуває поширення у ті
часи, замінивши у європейських арміях мечі,
пристосованих в основному для удару. Шабля
поєднувала як рублячі, так і різальні функції;
також була значно легшою за вагою (рис. 1).
Крім доробка Д. Я ворницьким щодо питань
озброєння, слід виділити спеціальну робо-
ту, присвячену Берестейській битві 1651 р., де
було зафіксовано майже весь асортимент то-
гочасної зброї: холодної, метальної, колючої й
вогнепальної (Свєшніков 1993).
Серед «знарядь війни» слід виділити бойові
серпи, метальні ножі, списи й рогатини. Але при
цьому треба акцентувати увагу на тому, що дру-
га половина ХVІ — перша половина ХVІІ ст. —
це період інтенсивного розвитку ручної вогне-
пальної зброї. У цей час з ужитку виходить най-
давніший тип рушниці — пищаль, що не мала
приклáда, і для амортизації сильної віддачі її до-
водилося обпирати об мур або ж об дерево. На
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 356
заміну їй з’являються мушкети, карабіни, бан-
долети й пістолі, котрі особливо поширилися
серед козаків у ХVІІІ ст., внаслідок розвитку й
широкого використання кінноти (рис. 2). Тро-
фейні гармати різнилися між собою за місцем
їх виготовлення, розмірами, масою та калібром.
Вони встановлювалися на лафетах із двома ко-
лесами. Козацьким винаходом слід вважати ру-
хомий спосіб кріплення гармат до дерев’яного
станка лафету — т. зв. верлуги (рис. 3).
У ХVІ — першій половині ХVІІ ст. головною
бойовою силою козацького війська являлася пі-
хота, яка здебільшого доповнювалася вершни-
ками кримських ханів. Але починаючи із се-
редини ХVІІ ст., і особливо у ХVІІІ ст., власна
кіннота стає вагомою військовою силою. Ц е
фіксується знахідками вуздечок, сідел, стремен
та підков.
Основою життєдіяльності феодальної епохи,
у тому числі і в Україні, являлося сільське госпо-
дарство, що знайшло відображення і у тогочас-
них сільськогосподарських знаряддях праці — у
першу чергу плуга, що прийшов на заміну дав-
ньому ралу (не говорячи вже про соху). Це до-
зволило перейти до обробітку відносно важких
чорноземів у південній частині України та знач
но збільшити урожайність й відповідну демо-
графічну ситуацію у цілому (рис. 4).
Певні зміни відбулися і у будівництві житла.
Основним будівельним матеріалом продовжу-
вало залишатися дерево. В лісовій зоні аж до
лісостепу основними типами являлися назем-
ні зрубні житла та хати-напівземлянки (стара
традиція). У степових районах зрубні будівлі
траплялися рідше, а переважали там наземні
глинобитні житла. Із ХV ст. селяни все більше
будували плетені із лози та обмазані глиною
хати й господарські споруди. На Поліссі най-
простіші зрубні житла селян будувалися у ви-
гляді однокамерної хати, кліті або стебка. Пер-
ші із названих були досить міцними будівлями,
і тому селяни зберігали в них свої речі, одяг, ре-
манент, запаси харчів тощо. Стебки ставили
поруч з хатою, стіни всередині них обмазували
глиною, найчастіше зберігали запаси овочів і
фруктів, бочки з солінням та квашенням.
За своїм плануванням житло українсько-
го селянина являло собою прямокутну трика-
мерну споруду із входом на довшій стіні, часто
до центральної камери-сіней. По обидва боки
від них було дві «хати» (тобто кімнати). Ком-
позиція приміщень селянських жител була різ-
номанітною: безсінною (хата—хата—комора),
із одним житловим приміщенням (хата—
сіни—комора), або великою (хата—сіни—хата—
комора); існували й інші варіанти.
Рис. 1. Шаблі з піхвами з козацької переправи під Бе-
рестечком (за І. Свєшніковим)
Рис. 2. Козацькі рушниці із розкопок біля переправи
під Берестечком (за І. Свєшніковим)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 57
Переважна більшість жител була
прямокутною, наземною та орієнтова-
ною за сторонами світу. Середня пло-
ща селянської хати дорівнювала 20—
30 м2. Обов’язковим атрибутом житла являла-
ся глинобитна або ж кам’яна піч. Зберігалася й
традиція обмазування та побілки усього житла
(Історія українського селянства 2006, с. 137). У
містах інтер’єр подібних споруд мав більш ви-
шукані риси (рис. 5).
Але найбільш суттєві зміни у зовнішньому
вигляді населених пунктів, звичайно, фіксу-
ються на матеріалах укріплених поселень, у де-
талях їх фортифікаційних особливостей. Так, у
другій половині ХVІ — на початку ХVІІ ст. при
облогах замків почали використовувати довго-
ствольні гармати, що стріляли вже залізними
ядрами. Що у свою чергу призвело до модерні-
зації баштової й застосування бастейової сис-
теми оборони. На території південно-східний
кордонів Речі Посполитої такі бастеї у біль-
шості укріплень, де вони замінювали башти,
виступали так само у ролі великих башт, роз-
ташованих у місці найбільшої загрози. Вони
також виконували роль охорони замкової бра-
ми і флангового обстрілу ближнього перед-
поля. Така оборонна система застосовувалася
як у нерегулярних замках (Кам’янець, Київ,
Меджибіж), так і в регулярних, котрі почали
з’являтися з кінця ХVІ ст. (Зіньків, Сутківці,
Ярмолинці).
Специфічною особливістю українського
степового порубіжжя стало будівництво три-
кутних за формою бастейових замків, котрі
були органічно пов’язані із місцевою тради-
цією мисового розташування укріплень. А на
більш округлих півостровах русел рік та на бе-
регових узвишшях будували бастейові замки
чотирикутної форми. Системи баштова й бас-
тейова були старішими і менш досконалими,
ніж бастіонна, але в першій половині ХVІІ ст.
всі вони існували одночасно. Для більшості
замків прикордонних територій, невеликих за
розміром і недоступних задяки своєму вигід-
ному розташуванню на місцевості, вистачало
для захисту вежових бастей чи башт (Мальчен-
ко 1996, с. 12—15). Вищевикладене переважно
стосується правобережних дніпровських райо-
нів, де інтенсивніше розвивалося кам’яне бу-
дівництво. А у лівобережних районах Дніпра
нові укріплення традиційно будувалися із дере-
ва; вони мали легкі гострокольні («острожні»)
конструкції, за винятком міських укріплень
Чернігова, Новгород-Сіверського, Ніжина,
Прилук та Мени (Бондар 2015, с. 15). Звичай-
но, серед пам’яток козацької доби найбільшу
зацікавленість викликають козацькі столиці —
Чигирин часів Б. Хмельницького, Батурин ча-
сів І. Мазепи та ін.
Перший із названих пунктів став столич-
ним містом, перетворившись із приватної ре-
зиденції на офіційну в часи правління славет-
Рис. 3. Гармати й ожига із колекції Націо-
нального музею історії України
Рис. 4. Традиційні знаряддя обробітку ґрунту та збирання урожаю
(за А. Гурбиком): 1 — плуг, Західна Україна; 2 — плуг, Полісся; 3 —
драпак, Київщина; 4 — плетена борона, Полісся; 5 — брускова бо-
рона, Наддніпрянщина; 6 — коса з грабками; 7 — серп, Полісся
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 358
ного гетьмана. При цьому слід підкреслити, що
його резиденція була розташована не у самому
замку на Кам’яній горі, а знаходилася у само-
му місті, під горою й під захистом замку. Цей
двір правив за резиденцію і кільком наступним
гетьманам: І. Виговському, Ю. Хмельницькому,
П. Тетері, П. Дорошенку. Являвся досить знач
ним комплексом із будівель і споруд, влашто-
ваним за принципом великого шляхетського
двору ХVІІ ст. Двір оточувала міцна дерев’яна
огорожа і замикала брама. У центрі стояв ве-
ликий мурований одноповерховий будинок на
склепінчастих льохах (підвалах). Він мав вхід-
ний ганок, із котрого можна було потрапити в
сіни, а вже звідти — у кімнати, що розташову-
валися обабіч. По один бік стояла світлиця —
відпочивальня гетьмана із прилеглими кімна-
тами, по другий розміщувалися канцелярські
приміщення. До складу двору, імовірно, вхо-
дили й інші житлові приміщення, але не муро-
вані, а дерев’яні. А також окрема житлова бу-
дівля великих розмірів — курінь, де перебувала
гетьманська варта, будинки для челяді, лазня,
колодязь, кухня з пекарнею, комори, льодовні,
льохи, стайні, возівні, кузня — всього близько
півтора десятка споруд. Усі вони були безслід-
но знищені турками у 1678 р. (рис. 6).
Ще до занепаду вищезгаданого міста, на
Дніпровському Лівобережжі з’явилася нова
гетьманська столиця — Батурин, куди П. До-
рошенко у 1668 р. призначив Д. Многогріш-
ного (пізніше той став лівобережним гетьма-
ном із дотриманням усіх формальностей). Тут
у 1625 р., з дозволу польського короля, було
збудовано прикордонну фортецю на високо-
му лівому березі Сейму, за якою дещо пізні-
ше закріпилася назва «Литовський замок».
Він був невеликий за площею; його оточували
дерев’яно-земляні укріплення, що складалися
із валу, рову й дубового частоколу. З боку над-
річкового плато півколом прилягала фортеця,
також оточена ровом і земляним валом із ду-
бовим частоколом. Заїхати до фортеці можна
було через дві брами із баштами. Окрім них,
було ще шість наріжних башт. Рову і валу не
було лише із боку річки, оскільки крутосхили
були практично недоступними. Після Д. Мно-
гогрішного тут гетьманував І. Самойлович, а
потім — І. Мазепа. Місто, із пригородами й
численними будівлями, було зруйноване ро-
сійськими військами під проводом О. Менши-
кова у 1708 р. (рис. 7).
Але окрім таких великих населених пунк-
тів для розглянутих часів відомі і більш скромні
за розмірами і значенням приватні замки — як
приклад, Суботів Б. Хмельницького. Тут геть-
ман не лише відпочивав: відомо, що близько
300 універсалів було підписано саме у Суботові.
Він, як і Чигирин, розміщений на підвищеному
правому березі р. Тясмин, за 6 км від тогочас-
ної столиці козацької держави. Богдан збудував
тут замок, котрий мав досить значну площу —
близько 3 га і складався із двох частин: замку та
укріплення довкола мурованої Іллінської церк-
ви, котра пізніше стала усипальницею гетьма-
на (рис. 8). Замкова територія була оточена ва-
лом, на якому стояли дерев’яні рублені стіни, а
також по периметру знаходилися три дерев’яні
башти й одна мурована, що виконувала функ-
ції донжона — найміцнішої замкової башти. Із
трьох дерев’яних башт дві були надбрамними,
причому одна із них мала муровані фундамен-
ти. Сам Богданів палац був мурований, із ках-
ляними печами та грубами (Вечерський 2008,
с. 109—123, 144—156, 157—187).
Ще однією й досить специфічною групою
археологічних пам’яток козацької доби явля-
ються січі Нижнього Дніпра, де, власне, й про-
Рис. 5. Інтер’єр світлиці в козаць-
кому будинку початку ХVІІІ ст. (ре-
конструкція П. Юрченка)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 59
живали запорожці — незалежний авангард Вій-
ська Запорозького (рис. 9). Всього в різний час
їх існувало вісім, хоча в літературі є згадки, що
їх було більше. Проте археологічних свідчень
про них поки що не виявлено. Своє місцезна-
ходження дані пам’ятки змінювали із різних
причин (руйнація ворожими військами, вимоги
зверхників іноземних держав тощо). Січі Ниж-
нього Дніпра відіграли важливу роль в історії
України впродовж ХVІ—ХVІІІ ст.: запорож-
ці захищали українські землі від нападів татар,
проводили походи на татарські та турецькі те-
риторії, уславили себе у протистоянні з осман-
ськими кораблями на Чорному морі. Кожна із
січей являлася фортецею, оточеною із усіх бо-
ків валом висотою інколи понад 10 м і глибо-
ким ровом перед ним. З боку Дніпра вони, як
правило, омивалися його річищами, де стояв
козацький флот й приставали купецькі кораблі
(рис. 10). Перед валом споруджувалися «вов-
чі ями», а десь поблизу знаходилися цвинтарі.
Найбільш повні дані збереглися щодо Чортом-
лицької (1652—1709 рр.) та Підпільненської або
ж Нової (1734—1775 рр.) Січей.
Чортомлицька, або Стара Січ, розміщува-
лася на мисі правого берега Дніпра. Вона із
кількох боків омивалася водами рукавів річки,
а високі береги стали надійним захистом проти
ворожих нападів. Окрім того, тут були спору-
джені ще й земляні вали висотою 13 м з ровом
перед ними. На валу стояв частокіл із просмо-
лених загострених паль і з бійницями на ньому.
Рис. 6. Чигирин часів Б. Хмель-
ницького (схематичний малю-
нок Г. Логвина)
Рис. 7. Батурин часів І. Мазепи
(план-реконструкція В. Вечер-
ського): 1 — Литовський замок;
2 — фортеця; 3 — будинок В. Ко-
чубея на Чорній річці; 4 — замок
І. Мазепи на Гончарівці; 5 — му-
рований палац І. Мазепи в замку
на Гончарівці
Рис. 8. Замок Б. Хмельницького у
Суботові (реконструкція Г. Лог-
вина)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 360
З напольного боку фортецю захищала оборон-
на лінія, що складалася із трьох редутів і ко-
шів, заповнених землею між ними. До фортеці
можна було зайти лише через вузенькі «фіртки-
пролази». Коли ж замерзала вода, козаки руба-
ли кригу, що також утруднювало ворогу доступ
до укріплень. На центральному майдані стоя-
ла церква, будинки старшини, пушкарня та 38
козацьких куренів, у котрих мешкали козаки.
Загальна площа забудови перевищувала 20 га.
План Нової, або Підпільненської Січі, був
значно складнішим. Вона розташовувалася на
дніпровському рукаві р. Підпільна й складала-
ся із чотирьох частин: коша, передмістя, Ново-
січовського ретранштементу та приміської сло-
боди, що були поєднані в одне ціле. Кіш, на те-
риторії якого розміщувалися курені, військова
канцелярія, школа, церква та інші громадські й
господарчі споруди, мав округлі абриси плану.
Його було обведено ровом і валом із частоколом
та баштою-дзвіницею над головним входом.
Як і у попередньому випадку, тут розміщу-
валось 38 куренів-казарм. Кожен із них нага-
дував приземисту дерев’яну споруду, обмаза-
ну глиною, довжиною у кілька десятків метрів
і з маленькими вікнами. Курінь поділявся на
дві частини: сіни, де стояла велика піч (каби-
ця), і житлову частину. У сінях готували їжу, а
у житловій частині уздовж усього помешкан-
ня стояв довгий стіл з лавами, а під стінами —
нари для спання. Такий курінь міг вміщувати
до 150 козаків. На січовій слобідці містився
«хасан-базар». Тут стояли численні крамниці
й розміщувалися торгові ряди, а також прожи-
вали крамарі, ковалі, зброярі, шевці, кравці,
шорники й фахівці з інших ремесел. На думку
Д. Телегіна, за розмірами, характером споруд,
складом населення Нова Січ була, по суті, се-
редньовічним містом, де постійно проживало
кілька десятків тисяч населення, а її площа пе-
ревищувала 30 га (Телегін 1997).
До складу конкретної Січі входили окре-
мі округи, котрі тоді називалися паланками. В
період Нової Січі існувало 8 основних паланок,
зокрема 3 на Правобережжі та 4 на Лівобереж-
жі. Паланка являла собою невелике укріплен-
ня, де зосереджувалася військово-цивільна ад-
міністрація округи (полковник, писар, оса-
вул). Перший із них мав пернач і прапор, а
також паланкову печатку (рис. 11). Терито-
рії, що займали окремі паланки, були різни-
ми — від кількох тисяч до 20 км2. Археологіч-
них досліджень на площах цієї категорії архео
логічних об’єктів досі майже не проводилося.
Як і на зимівниках — окремих угіддях, де віль-
ні від служби козаки займалися мисливством,
рибальством, бджільництвом або ж сільським
господарством (вирощували хліб чи розводили
худобу).
Ще однією специфічною групою архео-
логічних об’єктів козацької доби являються
т. зв. «майдани», які зафіксовані у різних ра-
йонах, в першу чергу на Дніпровському Ліво-
бережжі (рис. 12). Вони у найпростішій кла-
сичній формі являють собою земляні споруди,
які складаються із кільцевого валу, входу, що
веде до кільцевої заглибини, а також бокових
насипів — крил. Але часто трапляються знач
но складніші споруди цього типу, як правило,
із кількома входами й відповідною кількістю
подвійних чи потрійних крил. Деякі майдани
Рис. 10. План Покровської Січі: А — внутрішній кіш,
D — ретрашмент, В — зовнішній кіш (за Д. Телегі-
ним)
Рис. 9. Герб Війська Запорозького
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 61
мають посередині кільцевої заглибини різно-
манітні виступи. Подекуди перед входом збе-
рігалися сліди напівзасипаних ям. Ц е один із
типів майданів, але існують десятки інших ва-
ріантів. Наприклад, майданоподібні споруди,
які складаються із безлічі виступів та впадин.
Нині встановлено, що такі споруди виникли
з курганів у результаті діяльності селітрова-
рів у ХVІІ—ХVІІІ ст. Адже ця сировина була
обов’язковим компонентом для виготовлення
пороху, що стало вельми актуальним якраз для
розглянутих часів (Андрієнко 2013, с. 3—18).
Надавши характеристику окремим групам
пам’яток козацької доби, слід перейти до архео
логічних знахідок, і в першу чергу, до кераміч-
них виробів — найбільш масової категорії серед
них. А також до об’єктів виробничого призна-
чення, де якраз і виготовлялася кераміка.
У керамічному виробництві ХVІ—ХVІІІ ст.,
як і в попередні часи, основною групою була
побутова кераміка. Але на горщиках, котрі ста-
новили основний тип посуду, простежується
розвиток певних конструктивних особливос-
тей. Це виявляється, насамперед, у зміні кон-
фігурації профілю верхньої частини горщика.
З кінця ХІІІ ст. поступово збільшується масив-
ність вінець і зникає заглиблений орнамент.
Посуд робиться способом витягування із ці-
лого шматка глини. Вже на кінець ХVІ ст. на
теренах України сформувався новий тип гор-
щика із прямими, дещо відігнутими назовні
вінцями, потовщення на котрих зменшуєть-
ся й опускається до середини вінець, перетво-
рюючись на невеликий виступ. Окрім того, у
ХVІ—ХVІІІ ст. значно розширюється асорти-
мент керамічних виробів (рис. 13). Крім гор-
щиків, покришок, мисок, глечиків з’являється
такий посуд, як макітри, сковорідки-латки,
кухлі, кубки, полумиски, тарілки, блюда, бак
лаги, чарки. Посуд був червоноглиняний,
світлоглиняний та морений. Він випалював-
ся у двох’ярусних горнах круглої форми, зроб
лених із глини чи цегли. Керамічна продук-
ція ХVІ—ХVІІІ ст. розподіляється на побутову
й архітектурно-декоративну. До побутової на-
лежить посуд і керамічні вироби малих форм:
іграшки, світильники, люльки, а до другої гру-
пи — кахлі (рис. 14).
Наприкінці ХV—ХVІ ст. відроджується ви-
робництво скла і «набуває обертів» у ХVІІ—
ХVІІІ ст. Особливо це простежується у лісових
районах, де виявлено численні гути. Головним
продуктом такого виробництва були посуди-
ни для зберігання речовин, посуд для пиття,
дрібні скляні вироби, а також віконниці. Вза-
галі гутне скло являється самобутнім явищем в
історії мистецтва українського народу. Одним
Рис. 11. Паланкові печатки (за А. Скальковським)
Рис. 12. Плани й перетини маданів біля сс. Канави Пол-
тавської обл. і Нижній Мерчик Харківської обл.; май-
дани між сс. Коновалівкою і Ряским Полтавської обл.
(за В. Ляскоронським)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 362
із побічних продуктів скляного виробництва є
виготовлення полив, котрі з кінця ХVІ ст. по-
чинають широко застосовувати для прикра-
шання столового посуду.
Крім того, розвивалися й численні інші ре-
месла, про що свідчить наявна інформація
про різноманітні виробництва та власне ре-
місників: ковалів, рушничків, бондарів, куш-
нірів, римарів, шевців, кравців, селітерни-
ків, спеціалістів із виготовлення пороху, буді-
вельників та багатьох інших (рис. 15). Не слід
забувати й про спеціалістів із виготовлення
човнів-однодеревок і т. зв. чайок. Особливіс-
тю останніх являлася їх висока маневреність,
оскільки вони на веслах могли плавати одна-
ково як уперед, так і назад. До того ж у воді
вони сиділи досить високо, а тому їм було не
страшне мілководдя, вони легко ховалися від
високих турецьких галер, котрі козаки поміча-
ли ще здалеку (Археологія… 1997, с. 49—82).
Не слід забувати й про ще один бік того-
часного життя, і в першу чергу про його релі-
гійну специфіку. Адже, як відзначав у свій час
знавець пізнього середньовіччя Й. Хейзинга:
«Життя було проникнуте релігією до такої міри,
що виникала постійна загроза зникнення відста-
ні між земним і духовним. І якщо, з одного боку,
у святі миттєвості все в повсякденному житті
присвячується вищому, — з другого боку освячене
постійно тоне у повсякденному через неодмінно-
го зміщення із повсякденністю» (Хейзинга 1988,
с. 170).
У повній мірі це стосується й України, де
провідним мистецьким стилем у архітектурі,
як і у всій Європі, стало бароко, з його харак-
терними ознаками: урочистістю, піднесеніс-
тю, динамізмом і мальовничістю форм, бага-
тозначною символікою. Тоді налагоджується
виробництво цегли, будівельної кераміки, вап-
на, скла, барвників, заліза, бляхи, швидко опа-
новуються інженерно-технічні й конструктив-
ні засоби мурування. Прикладами тогочасного
мистецтва стали Успенський собор і Троїцька
надбрамна церкви Києво-Печерської лаври,
Михайлівський Золотоверхий собор та інші
пам’ятки Києва, Борисоглібський собор, Іл-
лінська, П’ятницька; церкви в Чернігові та чис-
ленні споруди в багатьох українських містах. А
у населення досить популярними були різно-
манітні типи натільних хрестиків та ще деякі
предмети християнського культу (рис. 16).
Окрім слов’ян-землеробів на території Укра-
їни за часів Козаччини перебували представ-
ники ще одного могутнього сусіда — піддані
Османської імперії, одного із активних тогочас-
них гравців на міжнародній арені. У свою чергу,
Рис. 13. Кераміка ХІV—ХVІІІ ст. (за Л. Виногродською) Рис. 14. Коробчасті кахлі ХVІ—ХVІІІ ст. (за Л. Вино-
гродською)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 63
їм було підпорядковано населення Кримського
ханату, яке тут розглядатись не буде.
За інформацією С. Біляєвої, взаємини того-
часної України й Туреччини у своєму розвитку
пройшли кілька етапів. Перший із них охоплю-
вав час від початку експансії з останньої чвер-
ті ХV ст. до середини ХVІІ ст. Це був час при-
лаштування османської військової машини до
умов нових колоніальних земель, використання
старих фортифікацій із переважанням ремонт-
них робіт, розбудови споруд, притаманних іс-
ламському місту (рис. 17). Пріоритет надавався
розвитку торговельно-економічної діяльності.
Вже тоді для цього використовувалися найбіль-
ші порти на Чорному морі. Реальною загрозою
для іноземців являлося українське козацтво,
хоча й певні взаємовпливи теж простежуються.
Зокрема, це можна підтвердити популярністю
Рис. 15. Знаряддя праці для обробки дерева, інстру-
менти ковалів і слюсарів (за І. Свєшніковим)
Рис. 16. Натільні хрестики кінця ХVІ—ХVІІ ст. із міс-
течка Самарь (за І. Ковальовою, В. Шалобудовим,
В. Векленко)
Рис. 17. Білгород-Дністровський, Аккерманська фор-
теця, турецька лазня (за С. Біляєвою)
Рис. 18. Турецькі люльки із Очакова (за С. Біляє
вою)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 364
серед тогочасних українців глиняних люльок
турецьких зразків (рис. 18) та деяких типів ке-
рамічних виробів. Турецькі військові спеціаліс-
ти активно укріплювали свої фортеці Акерман,
Очаків, деякі міста Криму.
Другий етап належить до другої половини
ХVІІ — початку ХVІІІ ст., коли в Україні поси-
люються серед старшини протурецькі настрої.
Щодо самої імперії, то в Туреччині все частіше
відбуваються внутрішні конфлікти і проявляєть-
ся неспроможність наздогнати рівень розвитку
провідних європейських країн, як і перемогти їх.
Третій етап починався наприкінці першо-
го десятиліття ХVІІІ ст. і тривав до його кінця,
і навіть до початку ХІХ ст. Ц е був час пораз-
ки українського державотворення й знищен-
ня автономії Гетьманщини, коли Росія поча-
ла розбудовувати на українських землях свою
систему оборони (Біляєва 2012, с. 259—260).
На закінчення слід констатувати, що козаць-
кий період у вітчизняній історії часів пізнього се-
редньовіччя досліджений найбільш грунтовно, у
порівнянні із золотоординським або ж литовсько-
польським. Але ще існують численні «білі пля-
ми», особливо у вивченні різноманітних ремесел,
котрі теж потрібно поступово ліквідовувати, про-
довжуючи активне вивчення тогочасних славних
подій й процесів українського історичного посту-
пу, зокрема й у археологічному розумінні.
Андрієнко В.П. Майдани і майдановидні споруди Украї-
ни // Старожитності Лівобережного Подніпров’я. —
2013. — С. 3—18.
Археологія доби українського козацтва ХVІ—ХVІІІ ст. —
К., 1997.
Батуринська старовина. — К., 2008.
Біляєва Світлана. Слов’янські та тюркські світи в Украї-
ні. — К., 2012.
Бондар Олександр. Замки та фортеці Чернігово-Сіверщини
в ХV—ХVІІІ ст.: ілюстрований довідник. — К., 2015.
Брехуненко Віктор. Козаки на Степовому Кордоні Євро-
пи: типологія козацьких спільнот ХVІ — першої по-
ловини ХVІІ ст. — К., 2011.
Вечерський Віктор. Гетьманські столиці України. — Неві-
дома Україна. — К., 2008.
Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — К.,
2006. — Т. I.
Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — К.,
2007. — Т. II.
Історія українського селянства. — К., 2006. — Т. 1.
Мальченко О. Типологія замкових та міських фортифіка-
ційних систем на південно-східному українському
порубіжжі // Наукові записки Інституту української
археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушев-
ського. — К., 1996. — Т. 1. — С. 5—23.
Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. — Львів, 1992.
Телегін Д.Я. Часи козацькі. Січі Запорозькі. — К., 1997.
Хейзинга Й. Осень Средневековья. — М., 1988.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків (переклад з
рос. I.I. Сварника). — Львів: Світ, 1990. — Т. І.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків (переклад з
рос. I.I. Сварника). — Львів: Світ, 1991. — Т. 2.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків (переклад з
рос. I.I. Сварника). — Львів: Світ, 1992. — Т. 3.
Надійшла 02.02.2017
А.П. Моця 1
1 Член-корреспондент НАН Украины, профессор,
заведующий отделом древнерусской и средневековой археологии Института археологии НАНУ, oldrus@ukr.net
АРХЕОЛОГИЯ КАЗАЧЕСКОЙ ЭПОХИ В УКРАИНЕ
Времена развития украинского казачества остаются одной из наиболее важных и популярных тем отечественной
исторической науки, в том числе и археологии. Разносторонние исследования различных населенных пунктов
(городов, замков, сел, сечей), как и отдельных категорий материальной культуры (вооружение, керамика, из-
делия из железа и цветных металлов, стеклянная посуда и другие предметы быта) свидетельствуют о том, что в
целом уровень развития эпохи соответствовал общеевропейскому. Украинцы тех времен буквально «впитывали в
себя» опыт других стран, в том числе и подданных Османской империи, памятники которой также представлены
на рассматриваемой территории. Но, хотя рассмотренные древности и изучены на порядок выше, по сравнению
с иными периодами послемонгольских времен, отдельные вопросы освещены еще достаточно поверхностно и не
в полной мере.
К л ю ч е в ы е с л о в а: запорожцы, сечи, города, сельские памятники, майданы, турки, категории находок, казацкое
время.
Oleksandr P. Motsia 1
1 Associate Member of the National Academy of Ukraine, professor, head of the Ancient Rus and Mediaeval Archaeology Department
of the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine
Cossacks Epoch Archaeology in Ukraine
Period of the Ukrainian Cossacks, both Registered, and Zaporozhian, is one of the most important and popular topics in
homeland historic science, including archaeology. Comprehensive research of various population centres (cities, castles,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 65
villages, and Sichs), as well as of separate categories of material culture (armaments, ceramics, ironware, and items made
of non-ferrous metals), glassware, and other everyday products evidence that overall the level of epoch’s development
corresponded to the general European one. The Ukrainians of that time in fact «absorbed» an experience of other countries,
including the Ottoman Empire subjects. The monuments of the latter are also represented at the territory under the study.
However, even if the antiquities of this time are studied by far better comparing to other periods of the post-Mongols times,
certain issues are elucidated quite partially and not enough.
K e y w o r d s: the Cossacks, the Zaporozhian Cossacks, Sichs, cities, rural sights, squares, the Turks, findings categories.
References
Andriienko V.P. Maidany i maidanovydni sporudy Ukrainy. Starozhytnosti Livoberezhnoho Podniprovia. 2013, pp. 3-18.
Arkheolohiia doby ukrainskoho kozatstva ХVІ-ХVІІІ st. Kyiv, 1997.
Baturynska starovyna. Kyiv, 2008.
Biliaieva Svitlana. Slovianski ta tiurkski svity v Ukraini. Kyiv, 2012.
Bondar Oleksandr. Zamky ta fortetsi Chernihovo-Sivershchyny v ХV-ХVІІІ st.: Iliustrovanyi dovidnyk. Kyiv, 2015.
Brekhunenko Viktor. Kozaky na Stepovomu Kordoni Evropy: Typolohiia kozatskykh spilnot ХVІІ - pershoi polovyny XVII st.
Kyiv, 2011.
Istoriia ukrainskoho kozatstva. Narysy u dvokh tomakh. Kyiv, 2006, vol. I.
Istoriia ukrainskoho kozatstva. Narysy u dvokh tomakh. Kyiv, 2007, vol. II.
Istoriia ukrainskoho selianstva. Kyiv, 2006, vol. 1.
Kheizinga I. Osen Srednevekovia. Moskva, 1988.
Malchenko O . Typolohiia zamkovykh ta miskykh fortyfikatsiinykh system na pivdenno-skhidnomu ukrainskomu porubizhzhi.
Naukovi zapysky Instytutu ukrainskoi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M.S. Hrushevskoho. Kyiv, 1996, vol. 1, pp. 5-23.
Svieshnikov I.K. Bytva pid Berestechkom. Lviv, 1992.
Telehin D.Ia. Chasy kozatski. Sichi Zaporozki. Kyiv, 1997.
Vecherskyi Viktor. Hetmanski stolytsi Ukrainy. Nevidoma Ukraina. Kyiv, 2008.
Yavornytskyi D.I. Istoriia zaporozkykh kozakiv. V triokh tomakh. Kyiv, 1990, vol. 1.
Yavornytskyi D.I. Istoriia zaporozkykh kozakiv. V triokh tomakh. Kyiv, 1990, vol. 2.
Yavornytskyi D.I. Istoriia zaporozkykh kozakiv. V triokh tomakh. Kyiv, 1991, vol. 3.
|
| id | arheologia-com-ua-article-102 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:00:49Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/d7/d1b34d55cf82fe45a1a562f413e90fd7.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-1022020-01-19T08:31:22Z Cossacks Epoch Archaeology in Ukraine Археология казаческой эпохи в Украине Археологія козацької доби в Україні Motsia, Oleksandr P. the Cossacks, the Zaporozhian Cossacks, Sichs, cities, rural sights, squares, the Turks, findings categories. запорожцы, сечи, города, сельские памятники, майданы, турки, категории находок, казацкое время. запорожці, січі, міста, сільські пам’ятки, майдани, турки, категорії знахідок, козацька доба. Period of the Ukrainian Cossacks, both Registered, and Zaporozhian, is one of the most important and popular topics in homeland historic science, including archaeology. Comprehensive research of various population centres (cities, castles, villages, and Sichs), as well as of separate categories of material culture (armaments, ceramics, ironware, and items made of non-ferrous metals), glassware, and other everyday products evidence that overall the level of epoch’s development corresponded to the general European one. The Ukrainians of that time in fact «absorbed» an experience of other countries, including the Ottoman Empire subjects. The monuments of the latter are also represented at the territory under the study. However, even if the antiquities of this time are studied by far better comparing to other periods of the post-Mongols times, certain issues are elucidated quite partially and not enough. Времена развития украинского казачества остаются одной из наиболее важных и популярных тем отечественной исторической науки, в том числе и археологии. Разносторонние исследования различных населенных пунктов (городов, замков, сел, сечей), как и отдельных категорий материальной культуры (вооружение, керамика, изделия из железа и цветных металлов, стеклянная посуда и другие предметы быта) свидетельствуют о том, что в целом уровень развития эпохи соответствовал общеевропейскому. Украинцы тех времен буквально «впитывали в себя» опыт других стран, в том числе и подданных Османской империи, памятники которой также представлены на рассматриваемой территории. Но, хотя рассмотренные древности и изучены на порядок выше, по сравнению с иными периодами послемонгольских времен, отдельные вопросы освещены еще достаточно поверхностно и не в полной мере У роботі проведено аналіз сучасного стану археологічних досліджень пам’яток козацької доби (ХVІ—ХVІІІ ст.) на теренах України та південних сусідів автохтонів-землеробів — підданих Османської імперії. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2017-09-22 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/102 10.15407/archaeologyua2017.03.055 Arheologia; No 3 (2017): Arheologia; 55-65 Археологія ; № 3 (2017): Археологія; 55-65 Археология; № 3 (2017): Arheologia; 55-65 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2017.03 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/102/97 |
| spellingShingle | запорожці січі міста сільські пам’ятки майдани турки категорії знахідок козацька доба. Motsia, Oleksandr P. Археологія козацької доби в Україні |
| title | Археологія козацької доби в Україні |
| title_alt | Cossacks Epoch Archaeology in Ukraine Археология казаческой эпохи в Украине |
| title_full | Археологія козацької доби в Україні |
| title_fullStr | Археологія козацької доби в Україні |
| title_full_unstemmed | Археологія козацької доби в Україні |
| title_short | Археологія козацької доби в Україні |
| title_sort | археологія козацької доби в україні |
| topic | запорожці січі міста сільські пам’ятки майдани турки категорії знахідок козацька доба. |
| topic_facet | the Cossacks the Zaporozhian Cossacks Sichs cities rural sights squares the Turks findings categories. запорожцы сечи города сельские памятники майданы турки категории находок казацкое время. запорожці січі міста сільські пам’ятки майдани турки категорії знахідок козацька доба. |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/102 |
| work_keys_str_mv | AT motsiaoleksandrp cossacksepocharchaeologyinukraine AT motsiaoleksandrp arheologiâkazačeskojépohivukraine AT motsiaoleksandrp arheologíâkozacʹkoídobivukraíní |