До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї
Some noble Scythians could speak Greek and kept the Greek-speaking and writing interpreters around themselves. Therefore, it can be assumed that deals with the Hellenes were not only sealed by the vows, but also concluded in written form. However, despite the close communication of many years, the S...
Saved in:
| Published in: | Археологія |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Issue: | 2 |
| Pages: | 13-23 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Author Affiliations: |
|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2017
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/110 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Download file: |
|
Institution
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824403260080128 |
|---|---|
| author | Skrzhynska, Maryna V. |
| author_facet | Skrzhynska, Maryna V. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Maryna V. Skrzhynska",
"institution": "Institute of History of Ukraine, the National Academy of Sciences of Ukraine",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Skrzhynska, Maryna V. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 23 |
| container_issue | 2 |
| container_start_page | 13 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2020-01-19T08:28:02Z |
| description | Some noble Scythians could speak Greek and kept the Greek-speaking and writing interpreters around themselves. Therefore, it can be assumed that deals with the Hellenes were not only sealed by the vows, but also concluded in written form. However, despite the close communication of many years, the Scythians had a poor understanding of the Greeks’ mentality, and it also concerns the Greeks’ understanding of their barbarian neighbours.
The Scythian rulers viewed their Greek colonizers as useful trade dealers who supplied them with wine, various luxuries, tableware, expensive arms, etc. The Greek goldsmiths working on the Scythian nobles’ demand traveled to Scythia to find the real life for the realization the proposed plots from the Scythian tales. In number of cases, Scythian kings obtained the possibilities to lay the Greek states on the north coast of the Black Sea under tribute, and since the 5th century often profited the predatory attacks on Greek cities and their chora. At the same time, the Scythians supplied Greek army with their soldiers in Ancient Greek states on the north coast of the Black Sea |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2017.02.013 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:02:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 13
М.В. Скржинська *
ДО взаємин скіфів із греками
в Північному Причорномор’ї
© М.В. Скржинська, 2017
УДК: [904.25 : 821.14'02] (477.7) "652"
* Скржинська Марина Володимирівна — доктор
історичних наук, провідний науковий співробітник
Інституту історії України НАН України
У статті розглянуто свідчення античних письменників
про скіфів та висвітлено деякі, раніше не відбиті в нау
ковій літературі аспекти взаємин скіфів і греків у Пів
нічному Причорномор’ї. Автор залучає знайдені в курга
нах вироби з дорогоцінних металів як свідчення того, що
грецькі ювеліри відвідували територію Скіфії.
К л ю ч о в і с л о в а: Анахарсис, Північне Причорномор’я,
антична література, скіфи, греки, архаїчна та класична
доба.
Свідчення щодо ставлення скіфів до своїх су-
сідів на узбережжі Чорного моря можна отри-
мати переважно з античної літератури і почас-
ти з аналізу зображень на предметах мисте-
цтва. Скіфи не мали писемності, а їх погляди
складно зрозуміти з повідомлень давньогрець-
ких авторів, оскільки ті відбивали насамперед
уявлення еллінів. Вони називали скіфів вар-
варами, так само як і інші народи, що жили за
межами їхньої батьківщини. Первинно така
назва не мала негативного значення. Це мож-
на зрозуміти в писемних пам’ятках VI—V ст. до
н. е. Такими є описи чужоземців, серед них і
скіфів, у «Історії» Геродота. А налізуючи в цій
статті літературні пам’ятки архаїчного і кла-
сичного часу, ми також не будемо вкладати в
поняття варвар негативного значення, яке за-
кріпилось у низці сучасних мов.
Поява грецьких поселень у пониззях Тіра-
са, Гіпаніса й Борисфена сприймалась кочови-
ми варварами нейтрально, адже морське узбе-
режжя їх не цікавило. Місця ж для грецьких
колоній на берегах К ерченської затоки необ-
хідно було узгоджувати з місцевими вождями.
Адже здавна кочові народи переганяли по льо-
дові худобу з європейського боку Боспора Кім-
мерийського на його азіатський берег, де взим-
ку був м’якший клімат, а потім повертались
на пасовиська Таврійського півострова. К рім
того, через вузьку частину цієї протоки пере-
правлялись варварські об’єднання, виступаю-
чи в далекі походи і повертаючись із них (Her.
IV, 28; Скржинская 1998, с. 24—25).
Про те, що правителі варварів уважно сте-
жили за тим, як виникали грецькі поселення, а
у випадку необхідності ставили перед еллінами
свої вимоги, можна судити з короткої замітки
в статті «Пантікапей» у словнику Стефана Ві-
зантійського. Він використав працю невідомо-
го нам давнього автора, що записав старовин-
не повідомлення, в якому розповідалось, як
місце для будівництва міста виділив скіфський
цар А гает. Певна річ, елліни самі визначали,
де їм отаборитися у зручних бухтах на берегах
Керченської протоки, але узгоджувати свої рі-
шення їм належало із скіфськими правителя-
ми і запевняти їх, що традиційні переправи че-
рез затоку будуть завжди приступні варварам.
Напевно, скіфські правителі і в наступному
знову обговорювали з греками умови користу-
вання переправою.
З діалогу Лукіана «Токсарис» (розд. 49) ді-
знаємось ще про одну домовленість, що регу-
лювала відносини скіфів з боспорянами. Н а-
певно, вже в V ст. до н. е., коли в сільській
окрузі своїх міст греки почали інтенсивно роз-
водити худобу, скіфські правителі вимагали не
займати їх традиційні пасовиська. При пору-
шенні цієї вимоги вони надсилали послів до
боспорських царів і загрожували війною у ви-
падку недотримання угоди.
Можна думати, що скіфи, знайомлячись з
першими іонійськими колоністами в Північ-
ному Причорномор’ї, пізнавали в них греків з
міст Малої Азії, яких зустрічали раніше. Адже
в недавньому минулому їх предки здійснюва-
ли успішні воєнні походи до цієї області. Вони
розорили Лідію і на кілька десятиліть встано-
вили своє панування в Мідії в другій половині
VII ст. до н. е. (Her. I, 103—105).
У нас є імовірні джерела про те, що в
VI—V ст. до н. е. скіфи царського роду володіли
грецькою мовою і могли без труднощів розмов-
ляти з владою грецьких колоній в Північному
Причорномор’ї. Пам’ять про це довго зберіга-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 214
лась в усних ольвійських історичних новелах.
Деякі з них Геродот записав у четвертій книзі
своєї «Історії» (Скржинская 1998, с. 101—111).
Йдеться про А нахарсиса, брата скіфського
царя Савлія, і про царя Скіла (Her. IV, 76—80).
Перший з них спілкувався з греками з різних
грецьких полісів, а другий мав будинок в Оль-
вії і в ньому поселив дружину гречанку, а та-
кож дотримувався багатьох грецьких звичаїв,
що вимагало спілкування з ольвіополітами їх-
ньою мовою.
Нагадаємо зміст новели про А нахарсиса.
Він об’їхав багато країн і на кораблі повертався
на батьківщину; дорогою зупинився в Кізику.
В той час там гучно справляли свято на честь
Матері богів. Анахарсис перед відправкою суд-
на в небезпечну подорож Понтом присягнув-
ся, що коли, вдало перепливе море, стане вла-
штовувати свята на честь тієї богині, такі самі,
як у К ізику. Виконуючи свою обіцянку, скіф
здійснював відповідні ритуали в Гілеї, облас-
ті, що знаходилася поблизу Ольвії. Дізнавшись
про це, цар Савлій убив Анахарсиса пострілом
з лука за те, що він сприйняв чужі звичаї, а скі-
фи до цього ставились вкрай негативно.
У новелі, як у будь-якому фольклорному
оповіданні, немає точних дат. За непрямими
даними подорож скіфа до Еллади слід датувати
серединою VI ст. до н. е., адже брат Анахарсиса
Савлій був батьком Ідантирса, котрий воював з
Дарієм в останній чверті VI ст. до н. е.
Відвідування скіфом А нахарсисом А фін,
Спарти, К ізика і, можливо, інших грецьких
полісів справило на еллінів незабутнє вражен-
ня. Тому розповіді про незвичайного варвара
втілились в усних історичних новелах, які ще
довго після описаних у них подій продовжува-
ли розповідати. Не випадково Геродот, вперше
згадуючи про А нахарсиса, не пояснював, хто
він, бо вважав його добре відомою особистіс-
тю (IV, 46). Оповіді про дивовижного варвара,
який відвідав Елладу за велінням скіфського
царя, історик чув від пелопонесців ще до своєї
подорожі в Скіфію (IV, 77). У скіфів він захо-
тів дізнатись про їх знаменитого співвітчизни-
ка, але з подивом почув, що вони про нього не
пам’ятають. Історик так пояснив це: скіфи сві-
домо викреслили Анахарсиса зі своєї пам’яті за
те, що він став шанувальником грецької боги-
ні всупереч батьківським звичаям не перейма-
ти релігійних обрядів інших народів.
Насправді жодного рішення забути А на-
харсиса скіфи не ухвалювали. А дже спочатку
всі свідчення про нього передавались в усних
формах, а з часом зовсім зникли, бо були не ці-
кавими для наступних поколінь. Але деякі сю-
жети набували в грецькому середовищі стійку
форму історичної новели. Цей фольклорний
жанр сформувався в Елладі вже в VII ст. до н. е.
(Aly 1921, s. 252). Його героями вперше стали
реальні історичні персонажі. Збираючи мате-
ріал для своєї «Історії», Геродот постійно ви-
користовував такі новели, які він називав λόγοι
(Доватур 1957, с. 65—97). Такими є, напри-
клад, розповіді мілетян про тирана Фрасибула,
що склалися в VI ст. до н. е., або легенди про
співця Аріона, які побутували серед корінф’ян
і лесбосців впродовж багатьох десятиліть (І, 21,
24). Сюди ж можна додати оповідь пелопонес-
ців про Анахарсиса, що свідчить про тривале її
побутування: з цієї та інших згаданих історич-
них новел Геродот у середині V ст. до н. е. дізна-
вався про давно померлих людей. Таке тривале
існування історичних новел засвідчено в бага-
тьох містах Еллади. Досить нагадати записані
Геродотом новели про сучасників А нахарсиса
корінфських тиранів Кіпсела і Періандра (ІІІ,
51—53; V, 92).
Імовірно, Анахарсис вразив греків вільним
володінням їхньою мовою, що було невлас-
тивим для варварів з далекої північної країни.
Він міг вести мову не лише про мету свого по-
сольства, а й спілкуватися на різні теми з осві-
ченими співрозмовниками, а також сприймати
грецьку культуру і звичаї. Тому скіфові припи-
сували дотепну бесіду з афінським законодав-
цем Солоном (Luc. Anach. 6—34; Diog. Laert. I,
8). Навряд чи цю розмову можна вважати істо-
ричним фактом. Не існує підстав думати, що,
виконуючи доручення царя, Анахарсис трива-
лий час жив в Елладі, а загинув незабаром піс-
ля повернення на батьківщину, коли Солон
уже помер. Грецькій мові Анахарсис навчився,
імовірно, у Північному Причорномор’ї ще до
подорожі в Елладу. Мабуть, він тривалий час
жив у якомусь грецькому місті, найімовірніше,
в Ольвії, бо саме там склалася новела про його
смерть. Тут він познайомився з еллінськими
звичаями і культурою, а також з греками, що
прибували з різних міст. Все це йому згодилося
під час відвідин Еллади.
Греки думали, що Анахарсис відвідав Елла-
ду для отримання нових знань. Таке пояснен-
ня, очевидно, з’явилося у часи формування
стійкого фольклорного оповідання, коли вже
забулись і стали неактуальними справжні об-
ставини і мета поїздки скіфа. З позицій еллінів
Анахарсис, якого вважали мудрецем, попря-
мував до Еллади з тими ж намірами, що і ви-
датні грецькі мислителі, які вдавались до дале-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 15
ких подорожей для вдосконалення своїх знань
і здобуття корисних відомостей у різних наро-
дів. Десять років провів у мандрах афінський
законодавець і поет Солон, в багатьох части-
нах ойкумени побували філософи Піфагор,
Платон і Демокрит, історики Гекатей Мілет-
ський і Геродот та інші.
В античній літературі жили легенди про яко-
гось мудрого скіфа, Токсариса (вони склались
за зразком новел про Анахарсиса, який відві-
дав Елладу, де зустрічався зі своїм знаменитим
співвітчизником. Вигадані греками оповіді про
мудрого скіфа дійшли до нас в діалогах Лукіана
«Скіф» і «Токсарис». Їх герой прямував до Гре-
ції з тією самою метою, яку греки приписували
Анахарсису. Показово, що на відміну від дійо-
вих осіб в переповіданих Геродотом історичних
новелах, всі буцімто скіфські імена у Лукіана
неможливо співвіднести з реальними персона-
жам, а ім’я головного героя утворене від грець-
кого слова τόξα (стріла), воно нагадувало еллі-
нам про головну зброю скіфів. Недарма на ва-
зах із зображенням амазонок, котрі, на думку
скіфів, були ріднею, трапляються імена Ток-
сис, Токсофіла та ін. (Скржинская 2010, с. 70).
Тому із згаданих діалогів можна добути небага-
то достовірних свідчень про скіфів.
Протягом багатовікового тісного спілкуван-
ня скіфів з греками в Північному Причорно
мор’ї нам невідомі випадки, коли перші ви-
вчали грецьку філософію та культуру. Н а тій
стадії розвитку скіфського суспільства їм не
була потрібна писемність. Можна лише здо-
гадуватися, в чому полягало доручення скіф-
ського царя своєму послу до Еллади. Оскіль-
ки думка про новий завойовницький похід до
Азії не залишала скіфів протягом всього VІ ст.
до н. е., то метою подорожі Анахарсиса могло
стати з’ясування намірів скіфів щодо Персії.
Недарма пізніше скіфські посли, що прибули
до Спарти, пропонували грекам разом напас-
ти на персів (Her. VII, 84), а Дарій, знаючи про
наміри скіфів, вирішив підірвати їхню могут-
ність і сам пішов війною на Скіфію між 501 і
512 рр. до н. е. Хоча його похід завершився не-
вдало, основної мети було досягнуто, бо скіфи
не змогли більше організувати новий напад на
Малу Азію (Черненко 1984, с. 11).
Історична новела як фольклорний жанр ви-
никає на етапі вже сформованої державності і
оформлення національної свідомості. Цього у
скіфів ще не було в VI ст. до н. е., коли жив Ана-
харсис, тому в середині V ст. до н. е. вони нічо-
го не могли розповісти Геродоту. Натомість про
скіфську міфологію йому розповіли ольвійські
інформатори, які, на прохання історика, пере-
казали епізоди з епосу, одного з найдавніших
жанрів фольклору. Однак, у скіфському середо
вищі не повністю забулось ім’я цього члена
царського роду. Бо коли Тимн, повірений скіф-
ського царя А ріапіфа, допомагаючи Геродоту
збирати потрібні відомості, поцікавився родо-
водом А нахарсиса, йому надали ціле генеало-
гічне дерево. А дже у багатьох древніх племен
знання власного родоводу за багато років дик-
тувались суворим дотриманням екзогамії.
Тому скіфи пам’ятали, що А нахарсис був
сином Гнура, онуком Ліка, правнуком Спарга-
піфа і дядьком по батькові Ідантір. Про остан-
нього відомо, що він царював у третій чверті,
з цього Геродот зробив висновок, що цар по-
кінчив і з своїм братом. Це надає привід дума-
ти, що справжньою причиною розправи були
династичні сварки, бо влада у скіфів у той час
переходила від брата до брата (Скржинская
1982, с. 85). Можливо, після смерті царя та за
відсутності Анахарсиса владу перебрав Савлій.
Оскільки А нахарсис мав перевагу у насліду-
ванні престолу, то Савлій знайшов привід для
усунення суперника, коли той повернувся на
батьківщину.
Отже, зміст новели про А нахарсиса свід-
чить, що скіфи царського роду відвідували
Ольвію вже на початку VI ст. до н. е. і могли
тривалий час там перебувати. Тут вони здобу-
вали потрібні їм знання і оволодівали грець-
кою мовою, щоб потім у випадку потреби спіл-
куватися з еллінами з різних полісів.
Дружні стосунки з грецькими колоністами
скіфи використовували для поїздок в міста Ел-
лади на попутних грецьких кораблях, а в окре-
мих випадках могли найняти корабель. А дже
скіфи не мали свого флоту, а морський шлях до
грецьких полісів був найшвидшим і найзручні-
шим. Те, що Анахарсис плив до Еллади на оль-
війському кораблі, видно з опису його подоро-
жі в новелі. Грецькі мореплавці у дальніх пла-
ваннях йшли переважно вздовж берегів і нераз
зупинялися. Не випадково Анахарсис був при-
сутнім на святі в Кізику, що, як і Ольвія, був ко-
лонією мілетян, і тут моряки могли розрахову-
вати на дружній прийом перед виходом у Понт.
Крім того, скіф виконав у Гілеї, що межувала з
володіннями Ольвії, свою обітницю влаштува-
ти свято на честь Кібели.
З упевненістю можна зробити висновок,
що скіфські правителі посилали до Афін сво-
їх підданих для служби у допоміжних військах.
Ці скіфи прибували до Афін на кораблях, що
відпливали з грецьких колоній Північного
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 216
Причорномор’я. Про військову службу скіфів
афінянам свідчать рисунки і написи на аттич-
них вазах (Vos 1957; Скржинская 1998, с. 209—
223). Близько 530 р. до н. е. різні художники
одночасно почали писати з натури скіфів на
чорнофігурних і червонофігурних (що недавно
з’явились) вазах. У скіфському костюмі вони
зображували також амазонок (рис. 1), бо в мі-
фах розповідалось про їх спорідненість зі скі-
фами (Her. IV, 113—115). Як ілюстрація служ-
би скіфів у грецькому війську розглядаємо
малюнок на червонофігурному алабастрі пер-
шої чверті V ст. до н. е. (рис. 2). Хоча на вазі
представлена сцена з епосу (Скржинская 1998,
с. 210), малюнок може слугувати доказом учас-
ті скіфів у грецькому війську, яке зустрічалось
з важкоозброєними воїнами.
Художник, виходячи з власних спостере-
жень, відобразив поєдинок грецького гопліта
зі скіфом. На останньому майстер показав ти-
пову скіфську шапку і костюм із шароварами,
а також горит, що висить на поясі. Художник,
імовірно, бачив, як варвари стріляють, став-
ши на коліно і тримаючи в руці запасні стрі-
ли. Пізніше вазописці стали зображати скіф-
ський костюм досить узагальнено, відповідно
до існуючих трафаретів, а не за власними вра-
женнями. Тому можна зробити висновок, що в
першій половині V ст. афіняни перестали ви-
користовувати скіфських лучників у своєму
війську.
Однак пам’ять про вправних скіфських вої-
нів залишалась жити. Можна думати, що скіф-
ські вожді поставляли до грецьких колоній ра-
бів серед інших товарів, які вони обмінювали у
греків на вино і предмети розкоші. В античній
літературі й епіграфіці існують свідчення про
те, що афіняни використовували скіфських
рабів як поліцейських, а в ІV ст. до н. е. та-
ких рабів посилали на тяжкі громадські робо-
ти (Доватур 1980, с. 48—49; Скржинская 1998,
с. 150—151).
Письмові та епіграфічні джерела свід-
чать про те, що коли грецькі колонії зміцни-
лись і стали перетворюватись на квітучі дер-
жави, скіфи побачили в еллінах Північного
Причорномор’я не лише зручних торговель-
них партнерів, але й об’єкт для грабунку. Тому
варвари почали задля легкої наживи нападати
на міста і їхню сільську округу, а греки – буду-
вати оборонні споруди. В новелі про Скіла зга-
дувались стіни і башти, що оточували Ольвію
вже на початку V ст. до н. е. На території Хер-
сонеса археологи знайшли оборонні спору-
ди класичного часу (Херсонес Таврический...
2005, с. 77—78).
Конкретних описів військових сутичок зі
скіфами в класичний період не збереглось в
античній літературі. Можна знайти лише при-
нагідні короткі згадки про це. Н априклад, у
промові Демосфена «Проти Форміона» сказа-
но, що купець зазнав збитків у торговельних
операціях на Боспорі через війну царя Пери-
сада зі скіфами. Таким чином, ми дізнаємо-
ся, що в другій половині ІV ст. до н. е. напади
скіфів негативно впливали на діяльність куп-
ців (Dem. XXIV, 8). З епіграфічних і археоло-
гічних джерел відомо про постійні воєнні су-
тички скіфів з Херсонесом та іншими містами
Західної Таврики. В діалозі Лукіана «Токсарис»
збереглись цінні відомості про те, що поряд з
організованими нападами під проводом вож-
дів окремі групи скіфів за своєю ініціативою
грабували греків. У бесіді з боспорським ца-
рем скіфський посол мовить: «Грабіжники, що
Рис. 1. Цариця амазонок у скіфському кос-
тюмі і зі скіфським озброєнням. Черво-
нофігурний алабастр із розписом Псіакса.
Кінець VI ст. до н. е. (Соколов 1973, c. 26,
№ 5)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 17
нападають на вашу землю, на яких ви скаржи
тесь, вирушають не із загальної згоди, але кож
ний грабує на власний страх і ризик. Якщо хто-
небудь буде з них схоплений, ви у праві їх покара
ти» (Luc. Тox. 49).
У деяких випадках скіфським правителям
щастило примусити греків платити їм данину,
мабуть, з гарантією ненападів варварів на місто
й округу. Про це свідчить знайдений в Керкіні-
тиді лист другої половини V ст. до н. е., в яко-
му обговорювалось питання, хто буде виплачу-
вати данину скіфам (Херсонес Таврический...
2005, с. 100—102). Згадка про те, що скіфи зму-
шували боспорян платити данину, збереглась у
діалозі Лукіана, про який йшлося вище. У тво-
рі мало достовірних фактів (Ростовцев 1928,
с. 166—168), але цей епізод, зважаючи на ска-
зане, варто вважати реальним. У новелі про
дружбу двох скіфів йдеться, що одного з них
місцевий правитель послав на Боспор дізнати-
ся, чому вже третій місяць не надходять справ-
но виплачувані раніше гроші. Переговори з
боспорським царем пройшли успішно і закін-
чились запрошенням скіфа на прийом до цар-
ської резиденції (Luc. Tox. 44).
Іноді скіфські вожді мали зиск, надаючи
військову допомогу тим чи іншим скіфським
сусідам. Діодор Сицилійський на основі тво-
рів боспорських істориків докладно розповів
про суперництво за владу царя Сатира І та його
молодшого брата Евмела в 340—339 рр. до н. е.
(Скржинская 2014, с. 154—155). У битвах цих
супротивників брала участь велика кількість
варварів. Значна частина армії Сатира склада-
лась із союзного війська скіфів, де були піхо-
тинці й вершники. З їх допомогою цар спочат-
ку успішно бився з силами брата, якого підтри-
мував з військом цар фатеїв А рифарн. Після
смертельного поранення і загибелі Сатира Ев-
мел без труднощів захопив владу і стратив усіх
можливих претендентів на престол; лише один
син Сатира зумів утекти і знайти прихисток у
скіфського царя Агара (Diod. Sic. XX, 22—24).
Мабуть, саме він послав своє військо на допо-
могу боспорському цареві. Свідчення Діодора
показують, як скіфські царі могли брати участь
в політичному житті грецьких колоній та мати
від цього певну вигоду.
У розділах із згадками А нахарсиса Геродот
коротко передає лише сюжети усних переказів.
Новела ж про скіфського царя Скіла записана
істориком так, як її виклав талановитий опо-
відач: він наводив чимало подробиць з життя
головного героя, щоб оживити переказ, вкла-
дав пряму мову до уст головних дійових осіб і
вживав теперішній час у викладі давно мину-
лих подій.
За непрямими даними події, описані в но-
велі, можна датувати 60—50 роками V ст. до
н. е. Адже в розповіді про Cкіла Геродот назвав
двох скіфських царів, час правління яких ви-
значається за свідченнями кількох античних
авторів (Доватур и др. 1982, с. 4320—4321).
Одна з дружин батька Скіла була донькою
фракійського царя Тера, а його спадкоємець
Ситалк видав Скіла скіфам. Таким чином, на
час відвідання Геродотом Ольвії в середині
того ж століття серед живих були сучасники
Скіла, свідки його спілкування з ольвіополіта-
ми. Від них історик почув не лише оповідь про
відвідини Скілом Ольвії, а й одержав відомос-
ті про родину скіфського царя, яких не було
в новелі. В ній, як у кожному фольклорному
Рис. 2. Бій гопліта зі скіфським воїном,
що стріляє з коліна. Чернофігурний ала-
бастр. Перша третина V ст. до н. е. (Гор-
бунова 1983, c. 186, № 160)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 218
творі, увага концентрується лише на кількох
головних героях, а подробиці їх походження
не мають особливого значення для розвитку
дії. Як і у випадку з оповіддю про Анахарсиса,
Геродота цікавило, з якого роду походив скіф-
ський цар, і йому повідомили, що він був си-
ном царя Аріапіфа, підступно вбитого царем
агафірсів Спартапіфом. Мати Скіла була гре-
чанкою з Істрії, яка навчила його рідній мові
і грамоті. Скіл мав кількох зведених братів від
інших дружин свого батька. Геродот називає
двох серед них: Октамасада від шлюбу Аріапі-
фа з донькою фракійського царя Тера і Оріка
сина скіф’янки Опойї. З цією своєю мачухою
Скіл за існуючим тоді звичаєм (етнографи на-
зивають його левіратом) мусив одружитися по
смерті батька (Her. IV, 78—80).
Докладні відомості про родину Скіла свід-
чать, що деякі ольвіополіти добре знали не
лише скіфських правителів, але й були обізнані
про їхню найближчу рідню. Одним з таких гре-
ків був згаданий Геродотом ольвіополіт Тимн,
довірений царя А ріапіфа. Н апевно, від ньо-
го ідуть відомості про династичні шлюби, що
укладались скіфськими царями з гречанками.
Аріапіф мав дружину з Істрії, а Скіл — з Оль-
вії. Практика подібних династичних шлюбів
існувала не одне століття. А ппіан (Mithr. 108)
розповідає, ніби Митридат, коли просив скі-
фів про воєнну допомогу, відіслав до них своїх
доньок, аби вони стали дружинами скіфських
правителів. Династичні шлюби у давнину були
одним з кращих засобів встановлення дружніх
політичних і економічних зв’язків між різними
народами. Серед нечисленних подібних свід-
чень щодо Північного Причорномор’я назве-
мо укладений з ініціативи боспорського царя
шлюб його доньки з царем синдів Гекатеєм
(Polyaen. VII, 55).
В ольвійській історичній новелі розповіда-
лось про те, як скіфський цар Скіл постійно
відвідував Ольвію, залишаючи за містом своє
військо. Він ходив Ольвією без почту і охоро-
ни, розмовляв і одягався у грецьке вбрання,
мав розкішний будинок, дружину гречанку і
шанував грецьких богів. Зокрема прилучився
до таїнств Діоніса, служителі якого проходили
містом в урочистій процесії. Хтось з ольвіопо-
літів провів кількох скіфів на міську оборонну
стіну, звідки було добре видно, як цар іде у вак-
хічній процесії. Це викликало обурення скі-
фів, і вони повстали проти Скіла, а його зве-
дений брат очолив їх. Скіл знайшов притулок у
Фракїї, і його зведений брат Октамасад попря-
мував туди з військом. Війни вдалось уникнути
завдяки угоді про обмін знатними персонами.
Фракійський цар видав скіфам Скіла, а ті пере-
дали йому брата Ситалка. Позбавляючись су-
перника, Октамасад відрубав голову зведеному
братові Скілу.
Як і в оповіді про А нахарсиса, в розділах
«Історії» нелегко розрізнити справжні наміри
скіфських царів і в їх стосунках з Ольвією, і в їх
претензіях на царство. Напевно, тут також то-
чилася боротьба братів за владу, що могла по-
яснюватись якимись іншими причинами, на-
приклад, опором певної частини скіфського
суспільства проникненням до їх середовища
елементів еллінської культури, серед них і віру-
вань. У той же час, мабуть, не випадково оль-
віополіти відзначили прагнення Скіла при-
єднатися до культу Вакха, бога вина. Скіфи,
згідно зі спостереженнями еллінів, вживали
його досить охоче, не знаючи при тому міри.
Ще в VІ ст. до н. е. А накреонт писав, що під
час банкету він прославлятиме Вакха, але без
скіфського буйства і криків. У греків, якщо
вони вже хотіли випити вина міцнішого, існу-
вало навіть прислів’я «налий по-скіфському!»
(Her. VI, 84; Athen. Х, 29).
З тексту «Історії» можна добути чима-
ло даних про те, чим виявлялись корисни-
ми для скіфів грецькі держави Північного
Причорномор’я. Скіфи царського роду могли
відвідувати грецькі міста Причорномор’я і пе-
ребувати там тривалий час. Певна річ, Скіл
жив в Ольвії не для свого задоволення, хоча
йому, мабуть, подобалось використовувати
здобутки грецької культури. Справжньою ме-
тою царя були переговори з ольвійською вла-
дою і, мабуть, вимоги якихось грошей за мир-
не співіснування. Недарма біля стін міста сто-
яло скіфське військо, що могло за велінням
царя розорити якщо не саме місто з його силь-
ними укріпленнями, то принаймні сільську
округу. Напевно, домовлятися на прийнятних
умовах не завжди щастило, тому в V ст. до н. е.
через загрозу грабунків на хорі Ольвії на кілька
десятиріч майже зникають сільські поселення
(Ольвия 1999, с. 94, 95). Щоправда, у вимогах
царів не йшлося, як вважають деякі сучасні до-
слідники, про скіфський протекторат над Оль-
вією, але якусь данину варварам ольвіополітам
доводилось час ввід часу виплачувати (Ольвия
1999, с. 152—154).
Інакше, ніж у новелі, можна пояснювати,
чому цар жив у місті без почту. Швидше за все,
ольвіополіти не бажали впускати за свої стіни
озброєних скіфів і дозволяли входити до міста
лише їхньому правителю. Тому він один був у
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 19
Ольвії, і це було зумовлено не його бажанням
приховати свій спосіб життя, а прийнятими у
греків заходами безпеки. Н апевно, такі пра-
вила діяли й пізніше щодо варварських прави-
телів. У двох ольвійських написах римського
часу відзначено заслуги громадян, що «зустрі-
чали скіфських царів», тобто вели з ними пере-
говори, імовірно, під час відвідин тими міста
(IOSPE І2 51, 54).
Очевидно, небажанням греків дозволяти
оточенню скіфських царів постійно перебува-
ти в їхніх містах частково пояснюється потре-
ба скіфських вождів у грецькому посереднику,
який постійно живе в тій чи іншій колонії. Та-
кий висновок робимо на підставі згадки Геро-
дотом Тимна, довіреної особи царя А ріапіфа.
Значення слова επίτροπος неоднозначне: крім
довіреної особи воно може означати опікуна
і управителя. Тому про роль Тимна висловлю-
вались різні думки, наприклад, цей ольвіопо-
літ був намісником скіфського царя або його
охоронцем (Доватур, Калистов, Шишова 1982,
с. 316).
Мені ж уявляється найбільш імовірним, що
скіфські царі потребували посередника з ін-
ших причин. Адже вони купували у греків у ве-
ликих кількостях вино, парадний столовий по-
суд і різні предмети розкоші, які археологи досі
знаходять у скіфських курганах. Все це потріб-
но було замовити купцям, зазначивши, скіль-
ки потрібно амфор і якого саме вина (в той час
до Ольвії надходило вино з Хіоса, Лесбоса і з
Клазомен), якої форми і з яким розписом по-
трібний посуд, які бажано одержати прикра-
си, зброю та ін. Після прибуття товару його
потрібно було десь зберігати і повідомити про
нього покупцеві.
Торговельні угоди зі скіфами укладались
методом натурального обміну товару на товар,
але не завжди це було можливо для обох сто-
рін. Мабуть, тоді купівля велась на золото, яке
скіфи привозили з Уралу давнім торговельним
шляхом (Скржинская 1998, с. 90—95). З допо-
могою посередника золотий зливок відсилали
до місцевого міняли, він на власних вагах ви-
значав вагу в грецьких вимірах, на пробірно-
му камені з’ясовував пробу й переводив вар-
тість зливка в золоті кизикіни. А дже вони до
середини ІV ст. до н. е. були міжнародною ва-
лютою у всьому грецькому світі. Ольвія і Бос-
пор не були в цьому сенсі виключенням, бо на
їхній території знайдені кизикіни, старші серед
яких датуються VI ст. до н. е. (Карышковский
1998, с. 29; Мирмекийский клад... 2004), а в од-
ному Ольвійському декреті IV ст. до н. е. пря-
мо йдеться про фіксований обмін кизикінів на
місцеві гроші (IOSPE І2 24). Імовірно, посеред-
ник царя виконував згадані та якісь інші дору-
чення скіфів.
Можна вважати достовірними свідчення
про те, що Скіл знав грецьку мову, адже він
активно спілкувався з ольвіополітами і шану-
вав грецькі звичаї. Це підтверджується одні-
єю археологічною знахідкою. На території дав-
ньої Фракії, де Скіл шукав прихистку у Сітал-
ка, знайдено золотий перстень з ім’ям Скіла і
зображенням скіфської богині, що сидить на
троні й тримає в руках дзеркало (рис. 3). По-
дібне зображення є на золотій діадемі і нашив-
них бляшках IV ст. до н. е. (Scythian gold 1999,
№ 440, 441).
Ю.Г. Виноградов (1980, с. 93—94) перекон-
ливо довів, що перстень належав згаданому
скіфському царю, тому що напис на прикрасі
датується часом життя Скіла. Дослідник навів
аналогії з написанням літер на ольвійських ла-
підарних і керамічних речах другої чверті V ст.
до н. е. Це наводить на думку, що перстень виго-
товлений в Ольвії. Таким чином ми дізнаємось,
що цар, подібно до заможних греків, замовив
грецькому ювеліру перстень з написом влас-
Рис. 3. Прорисовка зображення скіфської
богині на щитку золотого персня царя
Скіла, друга чверть V ст. до н. е. (Вино-
градов 1980, c. 98, № 3)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 220
ника і знаковим для скіфа зображенням, вико-
наним глибоким гравіюванням, щоб зі щитка
персня можна було б зробити відтиск. Він за-
свідчував справжність писемних документів або
приналежність цареві тієї чи іншої речі.
Перстень Скіла належить до найдавніших
свідчень того, що скіфи царського роду замов-
ляли грецьким ювелірам вироби з дорогоцін-
них металів. У похованнях царів і знатних скі-
фів знайдено безліч виготовлених еллінськими
майстрами прикрас, посуду, парадної зброї й
інших предметів із золота і срібла. Деякі з них
були оплачені скіфами, а інші зроблені за за-
мовленням грецьких володарів як диплома-
тичні дарунки ватажкам своїх войовничих су-
сідів (Алексеев 2003, с. 248). У багатьох цих ви-
робах простежується бажання виконати те, що
сподобається і буде зрозумілим майбутньому
власнику. Це може стосуватися характеру де-
кору і особливої форми предмета. Такою є зо-
лота пектораль, розкішна нагрудна прикраса із
зображенням фігур скіфів і тварин. К оштов-
на регалія входила до парадного убору вождя,
похованого в кургані Товста могила. Грецькі
златоковалі виготовляли для скіфів також па-
радний посуд, як от срібна чаша з Гаймано-
вої могили із зображенням на ній двох скіфів
за бесідою (рис. 4) або вази з курганів Солоха
і Куль-Оба, які прикрашені сценами з якихось
скіфських легенд. У той же час замовники хо-
тіли мати дорогоцінні вази грецького вигляду,
але прикрашені запропонованим ними сюже-
том. Кращим прикладом є срібна амфора тра-
диційної грецької форми з Чортомлицького
кургану, горішній фриз якої ілюструє грецький
епічний сюжет з прирученням коня, що, ма-
буть, віддано служив героєві (рис. 5).
Ювелірні вироби згаданих форм майстри
прикрашали ілюстраціями різних епізодів
скіфського епосу. Для цього художнику пере-
казували грецькою зміст потрібного епізоду.
Напевно, посередником у таких замовленнях
виступав довірений скіфського царя, що во-
лодів скіфською мовою. Н е випадково Тимн
зміг дізнатися для Геродота про родовід А на-
харсиса, який зберігався у пам’яті скіфів цар-
ського роду. Такий грек-посередник також міг
провести майстра до скіфів, служити йому пе-
рекладачем і домовитися, щоб чоловіки позу-
вали для потрібної сцени. Ж інки дуже рідко
трапляються на зображеннях; це, мабуть, від-
биває основний зміст скіфських міфів і бажан-
ня замовників бачити ілюстрації певних епізо-
дів сказань.
Згадані твори мистецтва вражають точніс-
тю зображень облич, зачісок, костюмів і жес-
тів. Тому можна думати, що грецькі ювелі-
ри їздили до станів скіфів. Лише там майстер
міг спостерігати всі стадії приручення коня і
на основі виконаних з натури ескізів зробити
фриз на Чортомлицькій амфорі (Скржинская
1998, с. 223—237). Ювелір, що виготовив фі-
Рис. 4. Срібна чаша з Гайманової могили із зображенням двох знатних скіфів, IV ст. до н. е.
(Штітельман 1977, № 157)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 21
гури на золотому гребені для скіфського царя,
напевно, сам зустрічався з ним, тому що зобра-
зив центрального героя з таким озброєнням, в
якому пізніше поховали цього вождя в курга-
ні Солоха. До його воїнського обладунку вхо-
дили вироби як грецьких, так і скіфських май-
стрів; до перших належить шолом корінфсько-
го типу, панцир і кнеміди, а до других – горит
зі стрілами (Алексеев 2003, с. 234).
Вище йшлося про те, що деякі скіфи во-
лоділи грецькою мовою, а Скіл не лише роз-
мовляв, а й умів писати грецькою. Це в давни-
ну було непросто, тому що навчання грамоті й
лічбі займало в початковій школі чотири роки
(Скржинская 2014, с. 11—20). Інший скіф-
ський цар — Атей, який жив на сто років піз-
ніше, також знав грецьку мову або тримав біля
себе письменного помічника. Під час війни з
Філіпом Македонським цар послав листа із за-
стереженням жителям міста Візантія, щоб ті не
допомагали фракійцям. Зміст листа, включе-
ного до «Строматів» К лимента Олександрій-
ського (V, 5, 5), був алегоричним: «Цар скіф
ський візантійському народу. Не шкодьте моїм
воєнним діям, щоб мої коні не пили вашої води».
Лист починається із традиційного у греків пові-
домлення: від кого і кому лист, а далі йде текст,
властивий менталітетові скіфів. Такі послання
вони відсилали й раніше. Нагадаємо алегорич-
ний «лист» скіфських царів Дарію, яке склада-
лось з кількох предметів: пташка, жаба, миша
і п’ять стріл, згідно із записом Геродота; одна
стріла, ті самі предмети і плуг, як сповіщає
Ферекид Лероський (Her. IV, 131; Clem. Alex.
Strom. V, 8, 44).
У будь-якому випадку перед нами т. зв. пред-
метний лист, зміст якого переданий символа-
ми, добре зрозумілими відправнику послання,
але не адресату, представнику іншої культури
(Скржинская 1998, с. 86). Тому перси по різно-
му витлумачили зміст присланих речей, в яких
побачили своєрідні дарунки (Her. IV, 132), а не
конкретне повідомлення. У випадку з листом
Атея цар, хай і виклав своє послання грецькою
мовою, але думка в ньому висловлена образно
по-скіфському, бо, на відміну від еллінів, скі-
фи не володіли мовою документальної прози.
Обидва наведених приклади показують, що
скіфські правителі більшою частиною не розу-
міли культури і образу думок своїх адресатів. Те
ж саме можна сказати і про греків. Це відби-
лось у типово грецькому тлумаченні мети по-
їздки Анахарсиса до Еллади, а також у впевне-
ності, що його скіфи навмисне викреслили зі
своєї пам’яті.
Підбиваючи підсумки вивчення писемних
джерел і зображень на дорогоцінних предме-
тах зі скіфських курганів, можна зробити такі
висновки. Починаючи з архаїчного періо
ду, скіфи царського роду постійно спілкува-
лись із владою грецьких колоній у Північному
Причорномор’ї, а деякі з них відвідували Оль-
вію та інші грецькі міста. Там вони мали своїх
постійних посередників з числа місцевих гро-
мадян, котрі вели їхні різноманітні справи. Де-
котрі знатні скіфи вміли розмовляти грецькою
або тримали при собі перекладачів, що знали
грецьку мову і вміли нею писати. Тому мож-
на припустити, що угоди з еллінами не лише
скріплювались усними клятвами, а й уклада-
лись у письмовій формі. Цар Скіл міг надсила-
ти скіфам свої послання, завіряючи їх відбит-
ком власної печатки.
Скіфські правителі бачили в грецьких коло-
ністах торгових посередників, котрі постачали
Рис. 5. Срібна амфора для вина з Чертомлицького кур-
гану, IV ст. до н. е. Прорисовка лицьового боку: Тол-
стой, Кондаков 1889, с. 138, рис. 115
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 222
їм різні предмети розкоші, парадний посуд,
дороге озброєння тощо. Грецькі ювеліри їзди-
ли до Скіфії, аби зробити з натури ескізи для
замовлених виробів та прикрашали їх сюжета-
ми із скіфських переказів і легенд.
У деяких випадках, починаючи з V ст. до
н. е., скіфські вожді мали можливість обклас-
ти даниною античні центри у Північному
Причорномор’ї. Вони мали зиск від грабіж-
ницьких нападів на грецькі міста та їх хори. У
той же час скіфські царі на певних умовах на-
давали своїх воїнів грецькому війську в Елладі
та полісам Північного Причорномор’я.
Незважаючи на багатолітнє тісне спілку-
вання, скіфи погано розуміли менталітет гре-
ків, те ж саме можна сказати і про уявлення ел-
лінів щодо своїх варварських сусідів.
Алексеев А.Ю. Хронография европейской Скифии. —
СПб, 2003.
Виноградов Ю.Г. Перстень царя Скила // Советская архео
логия. — 1980. — № 3. — С. 92—109.
Горбунова К.С. Чернофигурные аттические вазы в
Эрмитаже. — Л., 1983.
Доватур А.И. Повествовательный и научный стиль Геро-
дота. — Л., 1957.
Доватур А.И. Рабство в Аттике VI—V века до н. э. — Л.,
1980.
Доватур А.И., Каллистов Д.П., Шишова И.А. Народы нашей
страны в «Истории» Геродота. — М.: Наука, 1982.
Карышковский П.О. Монеты Ольвии. — Киев, 1988.
Мирмекийский клад. Каталог выставки. — СПб, 2004.
Ольвия. А нтичное государство в Северном Причерномо-
рье. — К., 1999.
Скржинская М.В. Скифские сюжеты в исторических пре-
даниях ольвиополитов // Вестник древней исто-
рии. — 1982. — № 4. — С. 87—103.
Скржинская М.В. Скифия глазами эллинов. — СПб, 1998.
Скржинская М.В. Культурные традиции Эллады в
античных государствах Северного Причерномо-
рья. — К., 2010.
Скржинская М.В. Образование и досуг в античных госу-
дарствах Северного Причерноморья. — К., 2014.
Соколов Г.И. Античное Причерноморье. — Л., 1973.
Толстой И.И., Кондаков Н.П. Русские древности в памят-
никах искусства. — СПб, 1889. — Вып. 2.
Херсонес Таврический в третьей четверти VI — середине
I вв. до н. э. — К., 2005.
Черненко Е.В. Скифо-персидская война. — К., 1984.
Штітельман Ф.М. Античне мистецтво. — К., 1977.
Aly W. Volksmärchen, S age und Novelle bei Herodot und
seinen Zeitgenossen. — Göttingen, 1921.
Scythian Gold. The Treasures from Ancient Ukraine. Ed.
D. Reeder. — New York, 1999.
Vos M.F. S cythian Archers in Archaic Vase-Painting. —
Groningen, 1963.
Надійшла 02.02.2017
М.В. Скржинская 1
1 Доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник Института истории Украины НАН Украины
К отношениЯМ скифов и греков в Северном Причерноморье
Некоторые знатные скифы умели говорить по-гречески или держали при себе переводчиков, знавших греческий
язык и умевших на нем писать. Поэтому можно предположить, что договоры с эллинами не только скреплялись
устными клятвами, но и заключались в письменной форме. Однако, несмотря на многолетнее тесное общение,
скифы плохо понимали менталитет греков, что можно также сказать и о представлениях эллинов о своих варвар-
ских соседях.
Скифские правители видели в греческих колонистах полезных торговых посредников, которые снабжали их
вином, различными предметами роскоши, парадной посудой, дорогим вооружением и др. Греческие ювелиры,
работавшие по заказам скифской знати, ездили в Скифию, чтобы найти натуру для воплощения предложенных
им сюжетов из скифских сказаний. В ряде случаев скифские цари получали возможность обложить данью грече-
ские государства в Северном Причерноморье, а начиная с V в. до н. э., нередко извлекали выгоду из грабитель-
ских нападений на греческие города и их хору. В то же время скифы на определенных условиях поставляли своих
воинов в греческие войска в античные государства Северного Причерноморья.
К л ю ч е в ы е с л о в а: Анахарсис, Северное Причерноморье, античная литература, скифы, греки, архаический и
классический периоды.
Maryna V. Skrzhynska1
1 DSc., leading research fellow of the Institute of History of Ukraine, the National Academy of Sciences of Ukraine
About Relations between Scythians and Greeks in North Coast of Black Sea
Some noble S cythians could speak Greek and kept the Greek-speaking and writing interpreters around themselves.
Therefore, it can be assumed that deals with the Hellenes were not only sealed by the vows, but also concluded in written
form. However, despite the close communication of many years, the Scythians had a poor understanding of the Greeks’
mentality, and it also concerns the Greeks’ understanding of their barbarian neighbours.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 23
The Scythian rulers viewed their Greek colonizers as useful trade dealers who supplied them with wine, various luxuries,
tableware, expensive arms, etc. The Greek goldsmiths working on the Scythian nobles’ demand traveled to Scythia to find
the real life for the realization the proposed plots from the Scythian tales. In number of cases, Scythian kings obtained the
possibilities to lay the Greek states on the north coast of the Black Sea under tribute, and since the 5th century often profited
the predatory attacks on Greek cities and their chora. At the same time, the S cythians supplied Greek army with their
soldiers in Ancient Greek states on the north coast of the Black Sea.
K e y w o r d s: Anacharsis, north coast of the Black Sea, Ancient Greek literature, the Scythians, the Greeks, the Archaic and
Classical periods.
References
Alekseiev A.Yu. Khronografiia evropeiskoi Skyfii. St. Peterburg, 2003.
Aly W. Volksmärchen, Sage und Novelle bei Herodot und seinen Zeitgenossen. Göttingen, 1921.
Chernenko Ye.V. Skifo-persidskaia voina. Kyiv, 1984.
Dovatur A.I. Povestvovatelnyi i nauchnyi stil Gerodota. Leningrad, 1957.
Dovatur A.I. Rabstvo v Attike VI-V veka do n. e. Leningrad, 1980.
Dovatur A.I. Kallistov D.P., Shyshova I.A. Narody nashei strany v “Istorii” Gerodota. Moskva: Nauka, 1982.
Gorbunova K.S. Chernofigurnyie atticheskie vazy v Ermitazhe. Leningrad, 1983.
Karyshkovskii P.O. Monety Olvii. Kyiv, 1988.
Khersones Tavricheskii v tretiei chetverti VI - seredine I vv. do n. e. Kyiv, 2005.
Mirmekiiskii klad. Katalog vystavki. St. Peterburg, 2004.
Olviia. Antichnoe gosudarstvo v Severnom Prichernomorie. Kyiv, 1999.
Scythian Gold. The Treasures from Ancient Ukraine. D. Reeder (Eds). New York, 1999.
Shtitelman F.M. Antychne mystetstvo. Kyiv, 1977.
Skrzhynskaia M.V. Skifskiie siuzhety v istoricheskikh predaniiakh olviopolitov. Vestnik drevnei istorii, 1982, no. 4, pp. 87-103.
Skrzhynskaia M.V. Skifiia glazami ellinov. St. Peterburg, 1998.
Skrzhynskaia M.V. Kulturnyie traditsii Ellady v antichnykh gosudarstvakh Severnogo Prichernomoria. Kyiv, 2010.
Skrzhynskaia M.V. Obrazovanie i dosug v antichnykh gosudarstvakh Severnogo Prichernomoria. Kyiv, 2014.
Sokolov G.I. Antichnoie Prichernomorie. Leningrad, 1973.
Tolstoi I.I., Kondakov N.P. Russkiie drevnosti v pamiatnikakh iskusstva. St. Peterburg, 1889, iss. 2.
Vinogradov Yu.G. Persten tsaria Skila. Sovetskaia arkheologiia, 1980, no. 3, pp. 92-109.
Vos M.F. Scythian Archers in Archaic Vase-Painting. Groningen, 1963.
|
| id | arheologia-com-ua-article-110 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:02:12Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/10/f95fb1f7c60694b1bc30f13bf0bc3010.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-1102020-01-19T08:28:02Z On Relations Between Scythians and Greeks in North Coast of Black Sea К отношениям скифов и греков в Северном Причерноморье До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї Skrzhynska, Maryna V. Anacharsis, north coast of the Black Sea, Ancient Greek literature, the Scythians, the Greeks, the Archaic and Classical periods. Анахарсис, Северное Причерноморье, античная литература, скифы, греки, архаический и классический периоды. Анахарсис, Північне Причорномор’я, антична література, скіфи, греки, архаїчна та класична доба. Some noble Scythians could speak Greek and kept the Greek-speaking and writing interpreters around themselves. Therefore, it can be assumed that deals with the Hellenes were not only sealed by the vows, but also concluded in written form. However, despite the close communication of many years, the Scythians had a poor understanding of the Greeks’ mentality, and it also concerns the Greeks’ understanding of their barbarian neighbours. The Scythian rulers viewed their Greek colonizers as useful trade dealers who supplied them with wine, various luxuries, tableware, expensive arms, etc. The Greek goldsmiths working on the Scythian nobles’ demand traveled to Scythia to find the real life for the realization the proposed plots from the Scythian tales. In number of cases, Scythian kings obtained the possibilities to lay the Greek states on the north coast of the Black Sea under tribute, and since the 5th century often profited the predatory attacks on Greek cities and their chora. At the same time, the Scythians supplied Greek army with their soldiers in Ancient Greek states on the north coast of the Black Sea Некоторые знатные скифы умели говорить по-гречески или держали при себе переводчиков, знавших греческий язык и умевших на нем писать. Поэтому можно предположить, что договоры с эллинами не только скреплялись устными клятвами, но и заключались в письменной форме. Однако, несмотря на многолетнее тесное общение, скифы плохо понимали менталитет греков, что можно также сказать и о представлениях эллинов о своих варварских соседях. Скифские правители видели в греческих колонистах полезных торговых посредников, которые снабжали их вином, различными предметами роскоши, парадной посудой, дорогим вооружением и др. Греческие ювелиры, работавшие по заказам скифской знати, ездили в Скифию, чтобы найти натуру для воплощения предложенных им сюжетов из скифских сказаний. В ряде случаев скифские цари получали возможность обложить данью греческие государства в Северном Причерноморье, а начиная с V в. до н. э., нередко извлекали выгоду из грабительских нападений на греческие города и их хору. В то же время скифы на определенных условиях поставляли своих воинов в греческие войска в античные государства Северного Причерноморья. У статті розглянуто свідчення античних письменників про скіфів та висвітлено деякі, раніше не відбиті в науковій літературі аспекти взаємин скіфів і греків у Північному Причорномор’ї. Автор залучає знайдені в курганах вироби з дорогоцінних металів як свідчення того, що грецькі ювеліри відвідували територію Скіфії. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2017-06-22 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/110 10.15407/archaeologyua2017.02.013 Arheologia; No 2 (2017): Arheologia; 13-23 Археологія ; № 2 (2017): Археологія; 13-23 Археология; № 2 (2017): Arheologia; 13-23 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2017.02 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/110/105 |
| spellingShingle | Анахарсис Північне Причорномор’я антична література скіфи греки архаїчна та класична доба. Skrzhynska, Maryna V. До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї |
| title | До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї |
| title_alt | On Relations Between Scythians and Greeks in North Coast of Black Sea К отношениям скифов и греков в Северном Причерноморье |
| title_full | До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї |
| title_fullStr | До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї |
| title_full_unstemmed | До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї |
| title_short | До взаємин скіфів із греками в Північному Причорномор’ї |
| title_sort | до взаємин скіфів із греками в північному причорномор’ї |
| topic | Анахарсис Північне Причорномор’я антична література скіфи греки архаїчна та класична доба. |
| topic_facet | Anacharsis north coast of the Black Sea Ancient Greek literature the Scythians the Greeks the Archaic and Classical periods. Анахарсис Северное Причерноморье античная литература скифы греки архаический и классический периоды. Анахарсис Північне Причорномор’я антична література скіфи греки архаїчна та класична доба. |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/110 |
| work_keys_str_mv | AT skrzhynskamarynav onrelationsbetweenscythiansandgreeksinnorthcoastofblacksea AT skrzhynskamarynav kotnošeniâmskifovigrekovvsevernompričernomorʹe AT skrzhynskamarynav dovzaêminskífívízgrekamivpívníčnomupričornomorí |