Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст
The historic period between the 1240s and the 1360s in homeland history is a time of the Eastern Slavs’ subjection to the Mongol and Tatar conquerors at the south of former Kyiv Rus. It is often called the «Dark Ages»; and there is comparatively few information about it in the written sources of tha...
Збережено в:
| Опубліковано в: | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Випуск: | 2 |
| Сторінки: | 24-37 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Автори та афіліації: |
|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/111 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Завантажити файл: |
|
Репозитарії
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824403684753408 |
|---|---|
| author | Motsia, Oleksandr P. |
| author_facet | Motsia, Oleksandr P. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Oleksandr P. Motsia",
"institution": "Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Motsia, Oleksandr P. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 37 |
| container_issue | 2 |
| container_start_page | 24 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2020-01-19T08:28:13Z |
| description | The historic period between the 1240s and the 1360s in homeland history is a time of the Eastern Slavs’ subjection to the Mongol and Tatar conquerors at the south of former Kyiv Rus. It is often called the «Dark Ages»; and there is comparatively few information about it in the written sources of that time. However, in view of intensive accumulation of archaeological information in recent decades, the situation has significantly changed.
First of all, it concerns migration of new ethnic groups into the lands of the Black Sea north region from the eastern regions: the Volga River region, the Northern Caucasus, an other regions which already have got into dependence on the Mongols and Tatars. There were also micro migrations among the autochthons, namely, the Eastern Slavs who earlier lived on the Ancient Rus state territory.
Significant for these centuries was the formation of the relations on the trade routes with traffic guaranteed by the Ghengizids, the Great Ghengiz Khan’s relatives. The descendants of his eldest son were his representatives in Ulus of Jochi. One of the results of this fact was appearance of so-called steppe cities, urban centres absolutely untypical for other nomad societies. Besides, such contacts are evidenced also by numerous elements of also untypical for these places features of material culture (ceramics and other crafts, coins, and other artefacts).
The Slavs contacted with the newcomers, but probably in most cases these interrelations were peaceful. It is evidenced by the lack of fortifications at the Slavs’ sites, as well as by mixed anthropological structure of the population in various regions of the modern Ukrainian territory. It also should be noted that Ancient Rus lands did not indirectly formed Ulus of Jochi, but were under the conquerors’ control.
As a whole, the «Dark Ages» being studied in more detail at an up to date scientific level appear to be not so «dark», though acquiring the further study. |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2017.02.024 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:02:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 224
О.П. Моця *
ЗОЛОТООРДИНСЬКІ «ТЕМНІ» ВІКИ на землях
Південної русі: історично-археологічний контекст
© О.П. Моця, 2017
УДК: 903´13/14 (4-11)"636/637"
* Моця Олександр Петрович — член-кореспондент
НАН України, професор, завідувач відділу давньо-
руської і середньовічної археології Інституту архео-
логії НАНУ, oldrus@ukr.net
Золотоординський період вітчизняної історії (1241—
1362 рр.) відзначений суттєвими змінами в житті
слов’ян-автохтонів, пов’язаний, насамперед, із навалою
орд хана Батия та загибеллю Києворуської держави. По-
дії, що відбулися, безперечно, залишили слід у пам’ятках
матеріальної культури. Проведений на їх основі аналіз
дозволяє стверджувати, що т. зв. «темні» віки, на-
справді не були аж такими «темними».
К л ю ч о в і с л о в а: золотоординці, Улус Джучи, пів-
денноруські землі, матеріальна культура, землероби та
кочовики, міжнародні контакти.
Глобальна катастрофа — навала орд хана Батия,
яка відбулася на теренах Східної Європи у дру-
гій чверті ХІІІ ст., суттєво вплинула на подальші
долі східних слов’ян і заклала своєрідний фун-
дамент для формування основ буття сучасних
українців та інших східнослов’янських народів.
Як зазначав Д. Феннел, найбільш небезпеч-
ним для Руської землі було те, що усі князі як
північні, так і південні проігнорували військо-
ву небезпеку зі сходу, наївно припускаючи,
що татари — це лише ще одне кочове плем’я
на зразок печенігів або половців, послане Бо-
гом, щоб покарати їх за гріхи. На той час слаб-
кість Русі «була викликана не стільки зовнішніми
факторами або т. зв. татарським ігом, скільки
злочинним консерватизмом, що був властивий
правлячим князівським родам, їх небажанням і
нездатністю змінити застарілий порядок, який
тріщав по швам, відвертою бездарністю біль-
шості князів» (Феннел 1989, с. 208). Така без
апеляційна і сувора характеристика тогочас-
них правителів Русі, але вона лише частково
відображає ситуацію у цьому європейському
регіоні. Насправді ж лідери на різних територі-
ях були, але їх зусиль вже було замало для но-
вого повного об’єднання східнослов’янського
світу. У Поволжі такими стали Андрій Бого-
любський, Всеволод Велике Гніздо та його на-
щадок на володимирському столі князь Юрій.
Вони були не єдиними, хто хотів об’єднати
навколо себе якомога більше територій. До-
сить дієвими у реалізації подібних замислів
були чернігівські князі, які вели активну по-
літику власного впливу по всій Руській землі.
Більшість з них займали, крім чернігівського,
також і київський столи. Часто вони направ-
ляли своїх представників на береги північного
Волхова, співпрацювали із смоленськими пра-
вителями. А у 1175 р. чернігівський князь Свя-
тослав навіть напав на Київ, розоривши його
так, як це зробив у 1169 р. Андрій Боголюб-
ський. Серед князівств, володарі яких в епо-
ху феодальної роздробленості претендували
на провідну роль у політичному житті країни,
була Галицько-Волинська Русь у часи правлін-
ня таких князів, як Роман Мстиславич, Дани-
ло Романович Галицький та ін.
І.Б. Греков, розглядаючи ці історичні про-
цеси, відзначав: маємо підстави стверджува-
ти, що протягом другої половини ХІІІ — пер-
шої половини ХІV ст. відбувалося поступо-
ве становлення кількох історичних осередків
на Руських землях. Крім того, що ці проце-
си становлення відбувались паралельно одра-
зу у кількох політичних утвореннях на терито-
рії Руської землі, вони мали певні етапи цього
розвитку, які зумовили не лише загальний по-
ступальний розвиток феодальної формації, але
й деякі особливі обставини, що супроводжу-
вали цей рух. Справа у тому, що суперництво,
котре виникало між різними об’єднавчими
центрами, на перших порах протікало лише у
політичній сфері. Зайняті боротьбою із най-
ближчими сусідами, не маючи спільних кор-
донів, Володимиро-Московське, Галицько-
Волинське й Литовсько-Руське князівства
майже не сходились один з одним на полі бит-
ви. Поодинокі випадки фіксувалися лише тоді,
коли Галич і Литва за участю завойовників-
татар вступали до двобою. Далі дослідник за-
значав: «Але якщо період до середини ХІV ст.
характеризувався, зазвичай, прихованою полі-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 25
тичною боротьбою за проміжні «нейтральні»
князівства (Київ, Смоленськ, Твер, Новгород,
Псков), то після цієї хронологічної межі почались
часи відкритих військових конфліктів спочатку
між Галицько-Волинською Руссю та Литвою, а
потім між Литвою й Московською Руссю» (Гре-
ков 1975, с. 25—26).
Далі, на тому етапі, монгольські зверхни-
ки, встановивши свою владу над розрізненими
й політично роздробленими землями, збере-
гли два важливі соціальні інститути загально-
державного значення: Велике князівство Во-
лодимирське і митрополичу кафедру у Києві,
які, звичайно, являлися підконтрольними за-
войовникам. Я к приклад такого твердження
можна навести вислів літописця, коли Данило
Галицький перебував у ставці Батия на Волзі у
1250 р.: «...о злѣе зла. чсть Татарьская. Данило-
ви Романовичю, князю бывшоу великоу, обладав-
шоу Роускоу землею, Кыевомъ и Володимеромъ, и
Галичемъ, со братомь си инѣми странами, нънѣ
сѣдить, на колѣноу, и холопомъ называет с, и
дани хотять, живота ни чаеть, и грозы прихо-
дять, о злая чсть Татарьская, его отць бѣ царь
в Роускои земли, иже покори Половецькоую зем-
лю, и воева на иные страны всѣ, снъ того не прия
чсти, то иныи кто можеть прияти злобѣ бо ихъ
и льсти нѣт конца» (Полное собрание… 1962,
стлб. 807—808).
Слід також зазначити, що похід хана Батия
на Русь став лише першим із численних похо-
дів монгольських військ, котрі знекровлювали
давньоруську феодальну державу та її спадко-
ємців протягом ХІІІ—ХІV ст. і призвели до її
відставання у соціально-економічному та полі-
тичному розвитку від багатьох країн Централь-
ної та Західної Європи (Татаро-монголы…
1977, с. 8).
Крім того, треба вказати на певну специфіку
давньоруського завоювання монголами: по су-
сідству із місцевими князівствами розміщува-
лись широкі території, які можна було вигідно
використовувати для кочового скотарства. Це
дозволяло ханам контролювати внутрішню си-
туацію на Русі, не утримуючи значних військо-
вих гарнізонів на її території. Оскільки основні
геополітичні інтереси Джучидів були сконцен-
тровані навколо т. зв. Північного шовкового
шляху (Хорезм, Поволжя, Причорномор’я), то
їх влаштовувала політика побічного управлін-
ня східнослов’янськими територіями через ін-
ститут офіційних дозволів — ярликів (Крадин,
Скрынникова 2006, с. 477).
Як зазначає О. Русіна, вчинений Батиєм
«пополох зол» якраз і започаткував добу татар-
ського панування на Русі. На східноєвропей-
ських і азійських просторах виникло могут-
нє державне утворення, відоме в історіографії
як Золота Орда. Щоправда термін цей — піз-
нішого походження: він з’являється у мос-
ковських літописах після підкорення Казані у
1552 р., з яким асоціювалося у народній свідо-
мості звільнення від татарського іга. Втім, фа-
хівці не виключають, що це словосполучення
побутувало на Русі вже в ХІІІ—ХІV ст.: під Зо-
лотою Ордою тоді розуміли ханську юрту, яка
багатством свого оздоблення вражала уяву су-
часників. Щодо заснованої Батиєм держави лі-
тописці ХІІІ—ХІV ст. вживали збірний етнонім
«татари» або ж політонім «Орда». Науково ко-
ректним можна вважати і використання тер-
міну «Улус Джучи» — першого володаря цих
земель, старшого сина Чингісхана, із поточ-
ненням у відношенні до сучасних українських
територій «західні володіння» (Русина 1998,
с. 18; Черкас 2014, с. 7).
Зазначений історичний період в історіогра-
фії часто називають «темними» віками, з огля-
ду на висвітлення тих подій у писемних джере-
лах. Тож археологічні дані в цьому випадку ма-
ють особливе значення. Першим на ситуацію,
що склалась, звернув увагу В.Й. Довженок:
«Період після татарського нашестя в історії
Середнього Подніпров’я вивчений недостатньо.
На ХІІІ ст. обриваються літописні повідомлен-
ня про життя краю. Повідомлення про нього у
інших джерелах фрагментарні і незначні. В ар-
хеології тривалий час панувала традиція, згід-
но якій пам’ятки після татарської навали у Се-
редньому Подніпров’ї не вивчалися» (Довженок
1978, с. 77).
Усі історичні джерела одностайно повідом
ляють, що землі Середнього Подніпров’я дуже
суттєво постраждали від татарського нашес-
тя, може навіть більше, ніж інші регіони Ки-
ївської Русі, як зазначає той же В.Й. Довже-
нок. Це можна пояснити двома обставинами.
По-перше, географічне розташування даної
зони, через яку пролягав основний маршрут
військ завойовників. Адже у плані захоплення
територій Подніпров’ю відводилася роль тилу.
По-друге, політичне значення Середнього
Подніпров’я, яке протягом усієї давньоруської
історії було економічним, політичним та куль-
турним центром першої східнослов’янської
держави. Без жодного сумніву, це було відомо
як розвідці, так і стратегічному керівництву за-
войовників.
На думку Г.Ю. Івакіна, про післямонголь-
ські часи на Русі досі існує достатня кількість
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 226
нісенітниць та необґрунтованих тверджень.
Так, знищення кам’яних храмів, братські мо-
гили, сліди пожеж, переховування скарбів —
все це датувалося виключно 1240 р. Відзнача-
лося повне припинення виробництва пряс-
лиць, скла, енколпіонів, загалом усіх складних
і високохудожніх ремесел, припинення завозу
амфорної тари і т. п. Звідси й хибне визначен-
ня культурних шарів, хронологічними індика-
торами яких, передусім, являються вказані ка-
тегорії знахідок. І це характерно не лише для
старої столиці Русі Києва. Панувала теза про
повне відділення Південної Русі від Північно-
Східної. Церковні та інші історико-культурні
зв’язки ХІІІ—ХV ст. до уваги не бралися. Спе-
ціалісти з історії та археології Київської Русі,
як правило, досить слабо знали історію наступ-
них періодів. Своє незнання й невміння визна-
чити конкретний об’єкт часто перекладали на
хана Батия і саме йому приписували усі поже-
жі та руйнування. Іноді здогадки протилежно-
го характеру замовчувалися. Відома моногра-
фія В. Гончарова «Райковецьке городище», яка
вже стала хрестоматійним прикладом монголь-
ського знищення давньоруського міста. Од-
нак, перший дослідник цієї пам’ятки, репресо-
ваний у 1938 р., Ф. Мовчанівський пов’язував
руйнування міста з військовими діями Данила
Галицького проти болохівських князів у кінці
1250-х рр., які перейшли на бік завойовників.
Загалом же, дослідження матеріальної та ду-
ховної культури Південної Русі дозволяють го-
ворити, що у середині ХІІІ ст. не відбулося нія-
кого розриву традиції через монгольське заво-
ювання. Натомість продовжувався загальний її
розвиток ХІ—ХІІ ст., що було обумовлене, пе-
редусім, внутрішніми факторами. Крім того, на
руські землі відбувався вплив подій і тенденцій
загальноєвропейського значення. Руйнування
1237—1240-х рр. торкалися лише окремих ас-
пектів загальнокультурного розвитку, а не його
глибинної основи. Монгольське нашестя лише
зупинило розвиток першої східнослов’янської
держави і, найголовніше, разом з іншими за-
гальноєвропейськими подіями повністю змі-
нило історичну ситуацію у Центральній і Схід-
ній Європі (Древняя Русь 2012, с. 142, 149).
Також, події та процеси цього історичного
періоду аналізує М.А. Макаров, який зокрема
відзначає: «При усій множині пов’язуючих ни-
ток між культурними явищами «київського» й
«удільного» періоду, для археолога очевидні глибо-
кі якісні відмінності між давньоруською культу-
рою другої половини ХІІ і першою половиною ХІV
століття. Абстрагуючись від деталей, відзначи-
мо лише найбільш значні зміни. По-перше, щезла
із використання значна частина типових речей,
що складала матеріальний світ Давньої Русі і які
являлися в очах її мешканців яскравими індика-
торами її культурної своєрідності й економічно-
го достатку. По-друге, згасання низки ремесел і
виробництв, зокрема тих, продукція яких при-
значалася для еліти давньоруського суспільства.
По-третє, відмова від цілої низки культурних
символів і традицій, важливих для суспільних
відносин й релігійної свідомості попередньої епо-
хи: наприклад, парадне жіноче вбрання, знайоме
нам зі скарбів ХІ — першої половини ХІІІ ст. або
курганний обряд поховання. Зрештою, формуван-
ня нового культурного ландшафту із новою орга-
нізацією сільського розселення, що до невпізнан-
ності змінило межі освоєної території» (Древ-
няя Русь 2012, с. 284).
Останнє зауваження пов’язане з тим, що
археологія фіксує для домонгольської епохи
прирічковий тип поселень, як панівний, а у
ХІV—ХV ст. і пізніше переважає водорозділь-
ний тип. Феномен кардинальної зміни систе-
ми розселення, відомий і в інших частинах сві-
ту під назвою «flight to hills» («вихід на горби»),
по суті, співпадає за хронологією із початком
золотоординського іга. Можливо, запустіння
багатьох поселень не було наслідком інозем-
ної навали, а відображало структурні зміни, які
були зумовлені власною внутрішньою логікою
розвитку (Чернецов 2000, с. 13). До цього слід
додати ще один, природничий фактор. Справа
у тому, що відносно теплий період клімату на
нашій території спостерігався приблизно між
VІІІ і ХІV ст. н. е. і визначався як «малий клі-
матичний оптимум». Пониження ж темпера-
турного режиму відбулося між ХІV і ХІХ ст. —
«малий льодовиковий період» (Борисенков
1982, с. 23). Можливо, природне середовище,
яке змінювалося якраз у золотоординські часи,
теж певною мірою вплинуло на систему засе-
лення.
Враховуючи вищесказане, зазначимо, що
повної згоди у цьому питанні на сьогодні нема,
а тому подальші дослідження проблеми «тем-
них» віків являються цілком актуальними.
Державне утворення Золота Орда/Улус
Джучи з’явилося після повернення Батия до
просторів Половецького степу у 1243 р. піс-
ля походу на захід Європи. Як повідомляє про
це Іпатіївський літопис: «з Оугорь», тобто із
Угорщини. А агонія його відбулася у середи
ні ХV ст., коли трапилося розділення на Ве-
лику Орду, Астраханське, Казанське, Крим-
ське, Сибірське ханства та Ногайську Орду.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 27
Найдовше із них проіснував Кримський ханат
(1428/1441/1449—1783 рр.), а значна частина
Північного Причорномор’я якраз і входила до
нього. Це був останній уламок Золотої Орди,
що за хронологію та історичною ситуацією на-
віть перейшов із середньовіччя у новий час.
Таврійський півострів у своїй степовій части-
ні також входив до складу цього об’єднання і
саме з ХІV ст. отримує сучасну назву «Крим»
за головним містом цього улусу Солхат-Крим.
Територія колишньої Київської Русі безпосе-
редньо не входила у межі золотоординської
держави, але після Батиєвої навали опинилася
у васальній залежності від ханів-завойовників
(Єльников 2008, с. 54, 57, 59, 163).
Після утворення величезної за розміра-
ми та різноманітним етнічним складом дер-
жави, в ній значно зміцніли інформаційно-
комунікаційні зв’язки. На думку більшос-
ті дослідників, ще ніколи до того торговельні
зв’язки між Азією та Європою не досягали по-
дібної інтенсивності. Розвиток торгівлі, зокре-
ма, спонукав Орду до використання монетно-
го срібла, яке її зверхники отримували у вигля-
ді злитків як «вихід» із території Русі. Однією з
причин цього, без жодного сумніву, стали дер-
жавні гарантії Чингізидів на підконтрольних
ним просторах (хоча конкретним спільнотам
від цього на ставало легше). У свою чергу, ін-
тенсифікація торговельних зв’язків призве-
ла до появи однієї особливості, не характерної
для інших кочівницьких утворень — виник-
нення міст. Хоча вони й не мали деяких ха-
рактерних рис, зокрема відсутність укріплень
у більшості випадків. Фактично вперше в іс-
торії Джучидам вдалося принести міську циві-
лізацію у відкритий степ. На думку Б. Черка-
са, секретом успіху ординської влади стало те,
що їй вдалося взяти необхідні ресурси у осілих
народів і використати їх у кочовому суспіль-
стві. Проте новим правителям так і не вдало-
ся зняти з порядку денного дотаційний харак-
тер власних урбанізаційних центрів, їх залеж-
ність від поставок необхідних ресурсів з осілих
регіонів. А тому, як наслідок, усі степові міста
після захоплення Великим князівством Литов-
ським Поділля, Київщини й Чернігівщини по-
чинають занепадати. Погром же Золотої Орди
військами Темерлана лише прискорив цей
процес (Черкас 2014, с. 332).
Остаточне формування класичної золото-
ординської культури у ХІV ст. під впливом му-
сульманства призвело до формування т. зв.
«арабескового стилю» в орнаменті: ним вкри-
вали стіни будівель, вироби прикладного мис-
тецтва (кераміку, тканини, метал, сторінки ру-
кописних книжок). Серед археологічного ма-
теріалу: кочівницькі сережки у вигляді знака
питання, орнаментовані кістяні накладки на
сагайдаки, округлі металеві дзеркала із наслі-
Pис. 1. Мечі післямонгольських часів (І);
шпори із «зірочкою» (ІІ); арбалетні нако-
нечники стріл (ІІІ) (за А. Кірпічніковим)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 228
дуванням китайських, середньоазійських чи
іранських візерунків на зворотному боці. Ц і
категорії знахідок, а також монети, дозволя-
ють значною мірою ідентифікувати вироби,
а також об’єкти у історично-культурному або
хронологічному контексті.
Східні слов’яни-землероби у золотоор-
динський період переймали нововведення не
лише східного світу, але й західні новації. При-
кладом цього можуть бути зразки військово-
оборонного будівництва з використанням у
ХІІІ ст. брускової цегли, т. зв. «вендинської
кладки», запозиченої будівельниками Воли-
ні. Як і на інших суміжних територіях її вико-
ристовували починаючи з ХІІ ст. за прикладом
Ломбардії і Данії (Єльников 2008, с. 107—110).
Нововведенням стало широке використання
арбалетних стріл (болтів) та самого самострілу,
кóлючого меча й більш вигнутої шаблі, шпорр
із зірочкою, трикутного щита, пластинчатого
обладунка (Кирпичников 1976, с. 95) (рис. 1).
Щодо знарядь обробітку ґрунту найбільш по-
мітним стала заміна симетричних наконечни-
ків лемехів на асиметричні якраз у золотоор-
динські часи (Краснов 1987, с. 36, 53).
На особливу увагу заслуговує зміна в кера-
мічному комплексі післямонгольської доби,
на яку у свій час звернув увагу М.П. Кучера. У
першу чергу, він розглянув такі керамічні се-
рії із Хутора Половецького на Росі та Сокіль-
ців на Південному Бузі, які спочатку було да-
товано ІХ—ХІ ст.; пізніше, у зв’язку із виявле-
ними поруч арбалетними стрілами, шпорами
із зубчастими коліщатками, ножами із плас-
тинчастим черенком та штифтиками для кріп
лення накладного руків’я ножів, їх було дато-
вано більш пізнім часом (ХІV—ХV ст.). Спіль-
ною рисою для цього типу кераміки являється
грубий склад глиняного тіста, нерозвиненість
форм, недбале виготовлення та орнаментуван-
ня. З іншого боку, цей посуд є досить неодно-
рідний. Поруч із товстостінними, примітивно-
го виготовлення посудинами архаїчних форм,
існують цілком типові для нашого періоду ке-
рамічні зразки із застосуванням ручного гон-
чарного круга, тонкостінні гончарні вироби.
Вінця у посудин різні, мотиви орнаменту не-
стандартні. Їх аналогії відомі на Дніпровсько-
му Лівобережжі, Північній Буковині, у Львові.
Південніше Києва на низці синхронних
пам’яток виявлено зовсім іншу групу керамі-
ки, де простежуються традиції давньоруського
посуду ХІІ—ХІІІ ст. Вона представлена горщи-
ками із потовщеними ззовні короткими вінця-
ми. Характерним для цих горщиків являється
своєрідне профілювання шийки, конусоподіб-
но розширеної до плічок посудини. Окрім двох
зазначених особливостей ця кераміка цілком
тотожна давньоруському посуду. Така своє
рідна група кераміки була поширена на зна-
чній території й існувала спорадично поруч із
основною групою глиняних виробів, що збе-
регли традиції попередніх часів; у ХV ст. вона
зникає (Кучера 1969, с. 174—181) (рис. 2—3).
Дослідження золотоординських та східно
слов’янських археологічних пам’яток на тере-
нах сучасної України описані в одній з останніх
робіт С.О. Біляєвої (Біляєва 2012, с. 46—54), а
тому ми лише зупинимося на характеристиці
найбільш типових із них. Але при цьому зазна-
чимо: перебування східних слов’ян під конт
ролем золотоординських завойовників знай
шло відображення навіть у тому, що пам’ятки
останніх зафіксовані не лише у степовій зоні,
але й у лісостеповій, яка в попередні та пізніші
століття була заселена автохтонами. Тож межа
т. зв. Великого або Степового кордону — зони
контактів землеробської і кочівницької циві-
Рис. 2. Післямонгольська кераміка із Хутора Поло-
вецького (І); із Сокільців (ІІ) (за М. Кучерою)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 29
лізацій — в золотоординські часи була знач
ною мірою «розмитою» (Брехуненко 2011;
Моця 2015). Ц е засвідчують і антропологіч-
ні матеріали, вивчені у різних мікрорегіонах
центральних та південних областей сучасної
України (Північне Причорномор’я і Крим…
2006, с. 90; Литвинова 2012, с. 100).
Слід пам’ятати, що крім осілого населен-
ня у золотоординські часи на сучасних україн
ських землях продовжували існувати й кочів-
ницькі громади — монголи й татари, а також
підкорені ними половці, печеніги, торки та
ін. Щоправда ототожнення згаданих етнічних
груп із певними комплексами археологічних
пам’яток залишається досить проблематич-
ним. Крім того, досить численну групу стано-
вив й давньоруський «спадок» — так звані чор-
ні клобуки та «дикі половці» у Пороссі й на
Кам’янському могильнику на Дністрі, а також
кургани на землях Північного Причорномор’я
(зокрема біля с. Гольма на Одещині) (рис. 4).
На думку А.О. Добролюбського та І.О. Смир-
нова, чорноклобуцьких представників було на-
сильно переселено до межиріччя Південного
Бугу, Дністра і Пруту в область диких половців
для здійснення оборонних функцій, які вони
виконували на давньоруських кордонах у по-
передній хронологічний період. Адже їхнє пе-
ребування на Київщині у ХІІІ—ХІV ст. для но-
вих господарів стає неактуальним або просто
непотрібним. Навпаки, необхідність у контро
лі колишніх західноруських земель і західних
кордонів нового державного утворення у дру-
гій половині ХІІІ ст. різко підвищується (До-
бролюбський, Смирнов 2011, с. 62, 70—71).
Серед курганних старожитностей ранньо-
ординського періоду слід особливо виділити
поховання Чингульського хана, виявлене біля
с. Заможне Запорізької обл. Половці, які по-
вернулися із Угорщини чи Балкан у другій по-
ловині ХІІІ ст., поклали до кургану епохи брон-
зи свого вождя. Земляним роботам на ньому
передувала тризна. Згодом довкола вершини
насипу спорудили вал із брикетів дерну із про-
ходом до центру та викопали широкий рів нав
коло кургану. До поховальної конструкції вхо-
дили й виступи біля дна, на які розклали жер-
товних тварин — зокрема коней у повній збруї.
Покійника супроводжував «на той світ» бага-
тий і різноманітний поховальний інвентар: по-
суд (візантійські амфори, полив’яний глечик
та аптекарська посудина — арабела), зброя та
Рис. 3. Профілі вінець середньовічної кераміки (І);
середньовічна кераміка (ІІ) (за М. Кучерою)
Рис. 4. Інвентар поховання біля с. Гольма (за А. Добро-
любським та І. Смирновим)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 230
захисний обладунок (шабля, лук, ножі, коль-
чуга, щит, золочений шолом із напівмаскою й
кольчужною бармицею), побутові речі, при-
краси (перстені, золота гривна — жезл, плете-
ний електровий ланцюг). Слід особливо виді-
лити знахідку позолоченої курильниці у фор-
мі напівсферичної чаші на високому піддоні.
Вона була закрита притертою кришкою, теж
напівсферичної форми, із ажурним напівкуле-
подібним навершям, до того й увінчаним чоти-
рипелюстковою квіткою-бутоном; у середині
знаходилася рурка із отвором назовні — крізь
піддон. Такі посудини у Європі використову-
валися як дарохранительниці. Воїн був одягну-
тий у вишуканий одяг. На думку авторів розко-
пок, тут міг бути похований хан Тігітак — один
із родичів відомого хана Котяна, який після
численних воєнних сутичок спочатку прибив-
ся до військових формувань Данила Галицько-
го, а вже потім повернувся у степи Північного
Причорномор’я під зверхність Золотої Орди,
де невдовзі й помер (Отрощенко, Рассамакін
1991, с. 269—271) (рис. 5).
До раннього золотоординського періоду
належать і залишки відкритого поселення сло
в’ян-землеробів біля Києва — на правому бе-
резі р. Нивка біля сучасного с. Софіївська Бор-
щагівка, де у 1991 р. було розпочато стаціонар-
ні роботи по його дослідженню. Тоді на досить
невеликій території було зафіксовано близько
шести десятків об’єктів, що свідчить про ін-
тенсивне життя упродовж досить короткого іс-
торичного періоду. Частина із них — це госпо-
дарські й побутові ями різного призначення;
зафіксовані також сліди заглиблених у мате-
рик осель. Виявлені залізні вироби (трубчатий
замок, ножі, бронебійний наконечник стрі-
ли, а також численні уламки гончарного посу-
ду та необробленого овруцького шиферу). До-
сить цікавим виявилося заповнення об’єкта 8,
овальної форми (1,0 × 1,5 м), що був заглибле-
ний у материк на 0,4 м і мав прямовисні стін-
ки. Тут виявлені розвали двох керамічних по-
судин із залишками кісток бика, вівці та свині.
Очевидно, це була страва, аналогічна сучасно-
му холодцю. Селище виникло, імовірно, безпо-
середньо після взяття Києва монголо-татарами
у 1240 р. (Готун, Моця 1993, с. 77—80).
Виходячи із наведених фактів можна зроби-
ти таку реконструкцію подій. Частина вцілілих
після різанини киян переселилася на берег ви-
щеназваної річки, а не втекла десь у підмосков-
ні чи поволзькі простори, як вважав М. Пого-
дін. З цього приводу висловлював свою думку
ще М. Максимович, ставлячи своєму опонен-
ту риторичне питання: чому майбутні росія-
ни не втікали із Поволжя кудись далі, адже Ба-
тий прийшов туди раніше, ніж на береги Дніп
ра? (Максимович 2003, с. 48—61). Тож маємо
ще один факт на підтвердження думки про не-
змінний стан осілого населення на землях су-
часної України навіть після згаданої страшної
трагедії, хоча певні мікроміграції, звичайно,
траплялися і у ті часи.
Розгляд золотоординських пам’яток осіло-
го населення слід розпочати із певною мірою
класичних Великих Кучугур, розміщених пів-
денніше Запоріжжя серед широких плавнів
на території піщаних дюн. Тут ще у 1950-ті рр.
В.Й. Довженок провів археологічні досліджен-
ня, де на площі урбаністичного пункту не було
виявлено жодних фортифікаційних споруд.
Місто серед широких та важкопрохідних плав-
нів Дніпра з усіх боків було оточене водними
перешкодами, а тому зовсім не вимагало штуч-
них укріплень. Площа населеного пункту дося-
гала 10 га і загалом була рівною. На усій зафік-
сованій території траплялися фрагменти кера-
міки, кістки тварин, шматки обпаленої глини
та інші ознаки культурного шару. Особливо
слід відзначити знахідки золотоординських і
татарських монет. У центральній частині міс-
Рис. 5. Знатний половець — Чунгульський хан (рекон-
струкція Ю. Рассамакіна та П. Корнієнка)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 31
та було зафіксовано залишки кам’яних будин-
ків великих розмірів, які у деяких місцях вихо-
дили на поверхню. З країв, особливо у східній
частині, розміщувалися невеликі глинобитні
будинки, які, напевно, належали незаможній
частині населення. У найближчій околиці за-
фіксовано ще зо два десятки населених пунк-
тів менших розмірів.
На жаль, основна частина знахідок — кера-
мічні вироби, які складалися із великих товстос-
тінних посудин, зроблених з червоної глини
та прикрашених лінійним орнаментом або ж
без нього — не піддаються більш-менш точній
хронології. Але серед усього комплексу при-
сутні й хронологічно датовані серії. Це уламки
привізного золотоординського посуду, голов
ним чином мисок, виготовлених на круговій
підставці й прикрашених яскравою поливою
та стилізованим рослинним й геометричним
орнаментом яскраво-блакитного, синього, бі-
рюзового та білого кольорів або ж штампова-
ним орнаментом, що імітував арабські написи.
Такий посуд був досить поширений у країнах
середньовічного Сходу й датується зазвичай
ХІV—ХVІ ст. Цим же часом датуються і кахлі
із яскраво-блакитною поливою, виявлені в ке-
рамічній колекції. До неї слід додати й вироби
із китайського зеленкуватого селадону та біло-
го фаянсу, прикрашеного синім орнаментом
(рис. 6). У цілому зафіксована колекція зна-
хідок дозволяє увесь комплекс датувати ХІV—
ХVІ ст. Таку хронологію також підтверджують
численні знахідки тогочасних монет (Довже-
нок 1961, с. 175—193).
На степових просторах лівого берега Дніп
ра від порогів до берегів Чорного й Азовсько-
го морів в ті часи розміщувалися й інші міські
осередки — спочатку золотоординців, а потім і
перекопських татар, про що свідчать руїни ме-
четей та бань, а також залишки жител із харак-
терними для татар печами-канівами й жаров-
нями, а також посудом та монетами. Всі вони,
в першу чергу, являлися осередками торгівлі і
припинили своє існування із появою тут запо-
розького козацтва.
Останнім часом золотоординські поселен-
ня міського типу виявлені і на більш північ-
них територіях. Серед них, у першу чергу, слід
згадати Торговицю на р. Синюха поблизу Кро-
пивницького (кол. Кіровограду), де, імовірно,
розташовувався один із адміністративних осе-
редків Золотої Орди ХІV ст. Тут, окрім житло-
вої неукріпленої частини, виявлено і ґрунто-
вий могильник. Щільність поховань, які роз-
міщувались близько одне від одного, досить
висока. А самі поховальні споруди являють
собою прості ґрунтові ями без перекриття чи
підстилки, а також без гробниць. Обряд похо-
вання чітко визначений: трупопокладення на
спині з орієнтацією на південний захід. Супро-
воджуючий інвентар винятково бідний: заліз-
ні ножі, прикраси й предмети туалету. На особ
ливу увагу заслуговують предмети культового
призначення, зокрема натільні бронзові та за-
лізні втульчасті хрестики (на території могиль-
ника, але не в похованнях). Поруч з могилами
виявлено залишки споруди із кам’яних плит
та цегли, можливо сліди мавзолею або навіть
мечеті.
На житловій частині пам’ятки розкопано
рештки водогону із окремих секцій керамічних
труб, залишки кількох тандирів (побутових пе-
чей) та цегляної бані із опалювальними при-
строями — радіально чи паралельно розташо-
ваними цегляними каналами (т. зв. кани), що
містились під підлогою і були перекриті випа-
леною або сирцевою цеглою (Бокій та ін. 2006,
с. 4—13).
Але найбільш дослідженим серед ґрунтових
могильників золотоординців являється комп-
Рис. 6. Зразки керамічних виробів із Великих Кучугур (за
В. Довженком)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 232
лекс Мамай-Сурка на березі Каховського водо-
сховища поблизу с. Велика Знам’янка Запорізь-
кої обл. Комплекс розміщений на природному
підвищенні (гора Мамай-Сурка), що частково
задерноване травою. Планування могильника
рядове, відстань між окремими могилами ста-
новить 0,2—0,8 м, глибина поховань 0,6—1,8 м
(основна частина здійснена на межі суглин-
ку й материка). Серед парних могил можна
виділити поховання дорослих із дітьми та жі-
нок дітородного віку. Ховали померлих у ямах
прямокутної, трапецієвидної або овальної
форми, котрі загалом були орієнтовані вздовж
лінії південний захід—північний схід. У низці
комплексів помічені залишки дерев’яних кон-
струкцій. Відзначається відсутність кам’яних
закладок, що були характерними для синхрон-
них могильників. Положення померлих — ви-
тягнуто на спині, головою на південний захід
із сезонними відхиленнями. Зафіксовані ви-
падки поховань «пакетом» і сидячи. Частина
кістяків не збереглась. Положення рук неста-
більне — від розміщення на ключицях до ви-
тягнутих вздовж кістяка. Набір знахідок від-
різняється різноманітністю: предмети побуту,
культові речі й прикраси. В цілому ж склад ін-
вентарю та розміри поховальних конструкцій
характерні для пам’яток населення степової
зони нижньодніпровського регіону, таких як
Каїри, Кам’янка, Благовіщенка, Кучугури і ще
низки пунктів на сусідніх територіях. З 1989 по
2006 рр. тут досліджено 1162 поховальні комп-
лекси кінця ХІІІ — початку ХV ст. (Ельников
2001, с. 275; 2006, с. 355) (рис. 7).
Ще одна ординська протоагломерація за-
фіксована на Дніпровському Лівобережжі —
на Полтавщині, де останнім часом ведуться
інтенсивні польові дослідження, насамперед,
підкурганних старожитностей. Але й раніше
у гирлі Ворскли (уроч. Мечеть) було виявле-
но залишки двох центричних купольних гроб-
ниць, рештки основ ще двох мавзолеїв, а також
ями кількох ґрунтових поховань. Розміри мав-
золеїв становили 7,4 × 7,4 м та 9,5 × 9,5 м. Вони
зводилися із квадратної та прямокутної за фор-
мою, добре випаленої товстої цегли на глиня-
ному розчині. З південного боку споруд зна-
ходилися залишки входів і невеликих призьб;
біля однієї з них — цегляна вимостка. У першо-
му мавзолеї досліджено три, а у другому — один
склеп, викладені цеглою, що містили п’ять по-
грабованих поховань, здійснених у дерев’яних
трунах. Імовірно, тут (як і в Торговиці) розмі-
щувався адміністративно-торговельний золо-
тоординський осередок.
Дуже цікаве поховання дівчинки-кочівниці
першої половини ХІV ст. виявлено в кургані
біля с. Волошине теж на Полтавщині, у якому
знайдено залишки дерев’яного візка й берес-
тяну посудинку, а також рештки одягу. Вдалося
навіть реконструювати текстильно-шкіряний
костюм, що складався із головного убору, верх-
ньої шовкової сорочки вільного крою із довги-
ми широкими рукавами, також нижньої со-
рочки, мабуть, також шовкової. Окрім того
дівчинка була вдягнута в шаровари із тонкої
та якісно обробленої шкіри з елементами де-
кору й текстильними вставками, імовірно, теж
шовковими. До комплекту костюма ще входи-
ла жилетка зі шкіри; як і м’які легкі шкіряні
напівчобітки, прикрашені оксамитовими на-
шивками (Супруненко та ін. 2004, с. 22—23;
Супруненко та ін. 2005) (рис. 8).
Переходячи до східнослов’янських архео-
логічний пам’яток розглянутого періоду слід
вказати, що старі міські центри тоді зазнали
особливо великих втрат, адже саме на них во-
рог першочергово звертав свою увагу. Це сто-
сується як столичних міст, так і більш дрібних
населених пунктів на всій території південно-
Рис. 7. Інвентар з поховання 420 могильника Мамай-
Сурка (за М. Єльниковим)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 33
руських земель. Свідченням цього являють-
ся слабкі культурні прошарки післямонголь-
ських часів у багатьох містах, зокрема у Києві,
Полтаві, Бакоті (Івакін 1996, с. 21; Супрунен-
ко, Пуголовок 2015, с. 155; Винокур, Горішній
1994, с. 228—229). В останньому із названих,
на старому давньоруському дитинці, з кінця
ХІІІ ст. навіть починає функціонувати кладо-
вище, а адміністративний центр переносить-
ся в інше місце. В той же час, деякі інші міста
були розграбовані набагато менше. Зокрема це
стосується літописної Пересопниці, де певний
час розміщувався військовий гарнізон загарб-
ників (Терський 2000, с. 217).
Що ж стосується укріплених пунктів більш
нижчого рангу, то тут слід звернути увагу на
одне досить цікаве городище, дослідження
якого нині лише розпочалося. Мова йде про
укріплений невеликий осередок в околицях
літописного Сновська на Чернігівщині (сучас-
ний Седнів), де в уроч. Трифоновщина було
частково розкопано укріплений пункт після-
монгольських часів на краю правобережної
тераси р. Снов. Розміщується на стрілці утво-
реного ярами високого мису, близько 20 м від
рівня річки. Із західного напольного боку від-
різане від плато ровом шириною до 20 м і гли-
биною до 6,0 м та валом висотою до 1,5 м. Має
в плані підтрикутну форму, на верхівці валу
простежено дерев’яні конструкції. Це, імовір-
но, була кліть, збудована із закладених один на
одного обаполів.
У результаті польових робіт як на території
городища, так і в його безпосередній околи-
ці, окрім залишків будівельних конструкцій,
було виявлено відносно невелику колекцію
кружальної кераміки другої половини ХІІІ—
ХІV ст., частина якої покрита лінійним або
хвилястим орнаментом (давньоруська тради-
ція). Через деякий час цей населений пункт
був знищений пожежею і більше не відновлю-
вався. Але сам факт спроби відновлення обо-
Рис. 8. Матеріали та реконструкція із золотоординських поховань на Полтавщині
(за О. Супруненком та С. Маєвською)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 234
ронного будівництва в середовищі нащадків
сіверян і русів у часи після навали орд Ба-
тия викликає особливий інтерес (Моця та ін.
2016).
Певною мірою нині вже досліджені й сіль-
ські пам’ятки східних слов’ян золотоордин-
ської доби. Одне із них розміщене біля с. Ко-
марівка на Переяславщині в уроч. Васильків
на березі затоки Дніпра в його лівобережній
заплаві. Культурні прошарки другої половини
ХІІІ — початку ХІV ст. займали площу значно
меншу (у 2—2,5 рази) від давньоруських і вияв-
лені на вузькій смузі біля берега самої затоки,
переважно у східній та південній частині се-
лища епохи Київської Русі. Житла наземні, на
підкліті, дещо заглиблені у землю. Біля них за-
фіксовано по декілька господарських ям та бу-
дівель. А серед численних знахідок слід відзна-
чити знакову новацію — наявність чавунних
казанів. В той же час помітна спадковість від
давньоруської культури до нових рис. Поруч із
житловою частиною розміщено ґрунтовий мо-
гильник, на якому частина поховань була зни-
щена оранкою; усі вони здійснені за християн-
ським обрядом поховання; супроводжуючий
інвентар практично відсутній (лише обручка
та уламок скляного браслета).
Ще одне післямонгольське поселення ви-
явлено і частково досліджено біля с. Озаричі
на Сумщині в уроч. Лутимніни Грудки на па-
горбі — останці над старицею Сейму. Пам’ятка
багатошарова, але культурні відкладення
ХІІІ—ХІV ст. становлять найбільший відсоток.
Всього на площі селища післямонгольських
часів відкрито півтора десятка будівель, серед
яких лише шість житлових із глинобитними
печами (як і на Комарівському поселенні, де
їх досліджено дев’ять). Серед численних зна-
хідок тут — чавунні казани (фрагментовані).
Також виявлені господарчі та виробничі спо-
руди і ями (Бєляєва, Кубишев 1995, с. 38—89)
(рис. 9—10).
Закінчуючи розгляд археологічних дослі-
джень пам’яток золотоординської доби на
землях сучасної України слід хоча б коротко
зупинитися на їх хронологічних межах. Своє
рідна точка відліку: протягом 1239—1241 рр.
у результаті кількох походів війська хана Ба-
тия золотоординці отримали можливість пану-
вати на землях Південної Русі (Толочко 1996,
с. 147—152). Точка завершення: битва на Си-
ніх Водах 1362 р., після якої територіальні межі
Ординської держави були відсунуті у північно-
західному регіоні Причорномор’я до прибе-
режної зони у пониззі Дністра і Південного
Бугу, а на Дніпрі — до його порогів (Шабульдо
2005, с. 20—21).
У цілому ж, узагальнюючи результати про-
веденого аналізу, зазначимо, що сучасний сим-
біоз інформації писемних та археологічних
джерел дозволяє говорити про те, що «темні»
золотоординські часи насправді не були таки-
ми вже й «темними», хоча невирішених проб
лем щодо них лишилось чимало і над ними
слід працювати далі.
Бєляєва С.О., Кубишев А.І. Поселення Дніпровського Лі-
вобережжя Х—ХV ст. — К.: Наукова думка, 1995.
Біляєва С. Слов’янські та тюркські світи в Україні. З істо-
рії взаємин у ХІІІ—ХVІІІ ст. — К.: Ун-т «Україна»,
2012.
Бокій Н., Козир І., Позивай Т. 10 років археологічних до-
сліджень золотоординської пам’ятки біля с. Тор-
Рис. 9. Сільськогосподарський інвентар із поселень Ко-
марівка та Озаричі (за С. Біляєвою та А. Кубишевим)
Рис. 10. Комарівка. Чавунний казан (за С. Біляєвою та
А. Кубишевим)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 35
говиці на Кіровоградщині // Мат-ли міжнар. нау
ков. конф., присвяченої 10-літтю археологічних до-
сліджень золотоординської пам’ятки в с. Торговиці
«Північне Причорномор’я і Крим у добу середньо-
віччя (ХІV—ХVІ ст.). — Кіровоград: РВВ КДПУ
ім. В. Винниченка, 2006. — С. 4—13.
Борисенков Е.П. Климат и деятельность человека. — М.:
Наука, 1982.
Брехуненко В. Козаки на Степовому Кордоні Європи. —
К.: «Випол», 2011.
Винокур І., Горішній П. Бакота: столиця давньоруського
Пониззя. — Кам’янець-Подільський: Центр поділ
лєзнавства, 1994.
Готун І., Моця О. З життя киян в часи Батия // Київська
старовина. — 1993. — № 3. — С. 77—80.
Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. —
М.: Наука, 1975.
Добролюбський А.О., Смирнов І.О. Кочовики південно-
західної України в Х—ХVІІ ст. — К.; Миколаїв: Ілі-
он, 2011.
Довженок В.Й. Татарське місто на Нижньому Дніпрі ча-
сів пізнього середньовіччя // Археологічні пам’ятки
УРСР. — 1961. — Т. Х. — С. 175—193.
Довженок В.О. Среднее Поднепровье после татаро-
монгольского нашествия // Древняя Русь и славя-
не. — М., 1978. — С. 76—82.
Древняя Русь. Книга первая. — М.: Родина МЕДИА, 2012.
Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка:
по материалам исследований 1989—1992 гг. — Запо-
рожье, 2001. — Т. І.
Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка
(по материалам исследований 1993—1994 гг.). — За-
порожье: ЗНУ, 2006. — Т. ІІ.
Єльников М. Золотоординські часи на українських зем-
лях // Невідома Україна. — К.: Наш час, 2008.
Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ — середини
ХVІ ст. — К., 1996.
Кирпичников А.Н. Военное дело на Руси в ХІІІ—ХV вв. —
Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1976.
Крадин Н.Н., Скрынникова Т.Д. Империя Чингисхана. —
М.: Восточная литература, 2006.
Краснов Ю.А. Древние и средневековые пахотные орудия
Восточной Европы. — М.: АН СССР, 1987.
Кучера М.П. Про одну групу середньовічної кераміки на
території УРСР // Слов’яно-руські старожитнос-
ті. — К., 1969. — С. 174—181.
Литвинова Л.В. Населення Нижнього Подніпров’я 12 —
початку 15 ст. — К.: Інститут археології НАН Украї
ни, 2012.
Максимович М. У пошуках омріяної України: Вибрані
українознавчі твори. — К.: Либідь, 2003.
Моця О. Землероби та кочівники на Великому Кордоні
Східної Європи за часів Київської Русі. — К., 2015.
Моця О.П., Ногін Є.В., Сита Л.Ф., Ситий Ю.М., Скоро-
ход В.М., Терещенко О.В. Науковий звіт про археоло-
гічні дослідження на території смт Седнів Чернігів-
ського р-ну Чернігівської обл. у 2015 р. — Чернігів,
2016. — Науковий архів ІА НАНУ.
Північне Причорномор’я і Крим у добу середньовіччя (ХІV—
ХVІ ст.). — Кіровоград, 2006.
Отрощенко В.В., Рассамакін Ю.Я. Половецький хан з
Чингульського кургану // Золото степу. Археологія
України. — К.; Шлезвіг, 1991. — С. 269—271.
Полное собрание русских летописей. Том второй. Ипатьев-
ская летопись. 2-е изд. / под. ред. А.А. Шахматова.
СПб, 1908. — М., 1962.
Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. — К.: Альтер-
натива, 1998. (Україна крізь віки. — Т. 6).
Супруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Старо-
житності золотоординського часу Дніпровського лі-
состепового Лівобережжя. — К.; Полтава, 2004.
Супруненко О.Б., Артем’єва А.В., Маєвська С.В. Унікаль-
ний комплекс золотоординського часу поблизу Во-
лошинського у пониззі Псла. — К.; Полтава, 2005.
Татаро-монголы в Азии и Европе. Сборник статей / под.
ред. Л.С. Тихвинского. — М.: Наука, 1977.
Терський С.В. Пересопниця після Батия. Нові знахідки //
Археолоічні студії. — К.; Чернівці, 2000. — Вип. 1. —
С. 217—222.
Толочко П. Київська Русь. — К.: Абрис, 1996.
Феннел Д. Кризис средневековой Руси. 1200—1304. — М.:
Из-во Прогресс, 1989.
Черкас Б. Західні володіння Улусу Джучи: політична істо-
рія, територіально-адміністративний устрій, еконо-
міка, міста (ХІІІ—ХІV ст.). — К., 2014.
Чернецов А.В. Монголо-татарское нашествие как хроно-
логический рубеж и проблема оценки его истори-
ческого значения // Русь в ХІІІ веке: континуитет
или разрыв традиций? — М., 2000. — С. 10—13.
Шабульдо Ф. Синьоводська битва 1362 р. у сучасній нау-
ковій інтерпретації // Синьоводська битва у новітніх
дослідженнях. — К., 2005. — С. 9—27.
Надійшла 16.02.2017
А.П. Моця 1
1 Член-корреспондент НАН Украины, профессор, заведующий отделом древнерусской и средневековой археологии
Института археологии НАНУ, oldrus@ukr.net
ЗОЛОТООРДЫНСКИЕ «ТЕМНЫЕ» ВЕКА на землях южной руси:
ИСТОРИКО-АРХЕОЛОГИЧЕСКИй контекст
Исторический период отечественной истории между 40-ми годами ХІІІ в. и 60-ми годами ХІV в. — время под-
чинения восточных славян монголо-татарским завоевателям на юге бывшей Киевской Руси. Часто его имену-
ют «темными» веками, о которых сохранилось относительно немного информации в письменных источниках
того времени. Но в связи с интенсивным накоплением археологической информации в последние десятилетия
ситуация существенно изменилась. В первую очередь, это касается переселения на земли Северного Причерно-
морья новых этнических групп из восточных районов — Поволжья, Северного Кавказа и иных регионов, уже
ранее попавших под зависимость от монголо-татар. Также происходили микромиграции среди автохтонов —
восточных славян, ранее проживавших на древнерусской государственной территории.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 236
Существенным для этих столетий стало формирование связей на торговых путях, передвижение по которым
было гарантировано со стороны Чингизидов — родственников великого Чингисхана, представителем которого в
Улусе Джучи являлись наследники его старшего сына. Одним из результатов этого стало появление так называе-
мых степных городов — урбанистических центров, совершенно нетипичных иным кочевническим обществам.
Кроме того, о таких контактах говорят и многочисленные элементы также нетипичных для этих мест элементов
материальной культуры (керамика и иные ремесленные изделия, монеты и другие артефакты).
Славяне вступали в различные контакты с пришельцами, но, вероятно, в большинстве случаев это были мир-
ные взаимоотношения. Об этом говорит отсутствие укреплений на славянских памятниках, а также смешанный
антропологический состав населения в разных районах территории современной Украины. Нужно отметить и то,
что древнерусские земли непосредственно в Улус Джучи не входили, но пребывали под контролем завоевателей.
В целом же, «темные» века при их более детальном изучении на сегодняшнем научном уровне, оказываются
не такими уж «темными», хотя и заслуживают дальнейшего изучения.
К л ю ч е в ы е с л о в а: золотоординцы, Улус Джучи, южнорусские земли, материальная культура, земледельцы и
кочевники, международные контакты.
Oleksandr P. Motsia 1
1 Associate Member of the National Academy of Ukraine, professor, head of the Ancient Rus and Mediaeval Archaeology
Department of the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine, oldrus@ukr.net
«Dark Ages» of Golden Horde at Southern Rus Lands:
Historical and Archaeological Context
The historic period between the 1240s and the 1360s in homeland history is a time of the Eastern Slavs’ subjection to the
Mongol and Tatar conquerors at the south of former Kyiv Rus. It is often called the «Dark Ages»; and there is comparatively
few information about it in the written sources of that time. However, in view of intensive accumulation of archaeological
information in recent decades, the situation has significantly changed.
First of all, it concerns migration of new ethnic groups into the lands of the Black Sea north region from the eastern
regions: the Volga River region, the Northern Caucasus, an other regions which already have got into dependence on the
Mongols and Tatars. There were also micro migrations among the autochthons, namely, the Eastern Slavs who earlier lived
on the Ancient Rus state territory.
Significant for these centuries was the formation of the relations on the trade routes with traffic guaranteed by the
Ghengizids, the Great Ghengiz Khan’s relatives. The descendants of his eldest son were his representatives in Ulus of Jochi.
One of the results of this fact was appearance of so-called steppe cities, urban centres absolutely untypical for other nomad
societies. Besides, such contacts are evidenced also by numerous elements of also untypical for these places features of
material culture (ceramics and other crafts, coins, and other artefacts).
The Slavs contacted with the newcomers, but probably in most cases these interrelations were peaceful. It is evidenced
by the lack of fortifications at the Slavs’ sites, as well as by mixed anthropological structure of the population in various
regions of the modern Ukrainian territory. It also should be noted that Ancient Rus lands did not indirectly formed Ulus of
Jochi, but were under the conquerors’ control.
As a whole, the «Dark Ages» being studied in more detail at an up to date scientific level appear to be not so «dark»,
though acquiring the further study.
K e y w o r d s: Golden Horde people, Ulus of Jochi, South Rus lands, material culture, the peasants and the nomads,
international contacts.
Referenсes
Bieliaieva S.O., Kubyshev A.I. Poselennia Dniprovskoho Livoberezhzhia Х-ХV st. Kyiv: Naukova dumka, 1995.
Biliaieva S. Slovianski ta tiurkski svity v Ukraini. Z istorii vzaiemyn u ХІІІ-ХVІІІ st. Kyiv: Universytet «Ukraina», 2012.
Bokii N., Kozyr I ., Pozyvai T . 10 rokiv arkheolohichnykh doslidzhen zolotoordynskoi pamiatky bilia s. T orhovytsi na
Kirovohradshchyni. Materialy mizhnarodnoi naukovoi konferentsii, prysviachenoi 10-littiu arkheolohichnykh doslidzhen
zolotoordynskoi pamiatky v s. Torhovytsi «Pivnichne Prychornomoria i Krym u dobu serednovichchia (XIV-XVI st.)».
Kirovohrad: RVV KDPU im. V. Vynnychenka, 2006, pp. 4-13.
Borysenkov E.P. Klimat i deiatelnost cheloveka. Moskva: Nauka, 1982.
Brekhunenko V. Kozaky na Stepovomu Kordoni Evropy. Kyiv: Vypol, 2011.
Cherkas B. Zakhidni volodinnia Ulusu Dzhuchy: politychna istoriia, terytorialno-administratyvnyi ustrii, ekonomika, mista
(XIII-XIV st.). Kyiv, 2014.
Chernetsov A .V. Mongolo-tatarskoie nashestvie kak khronologicheskii rubezh i problema otsenki yego istoricheskogo
znacheniia. Rus v XIII veke: kontinuitet ili razryv traditsii? Moskva, 2000, pp. 10-13.
Dobroliubskyi A.O., Smyrnov I.O. Kochovyky pivdenno-zakhidnoi Ukrainy v Х-ХVІІ st. Kyiv; Mykolaiv: Ilion, 2011.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 2 37
Dovzhenok V.Y. Tatarske misto na Nyzhnomu Dnipri chasiv piznioho serednovichchia. Arkheolohichni pamiatky URSR,
1961, vol. X, pp. 175-193.
Dovzhenok V.O. S redneie Podneprovie posle tataro-mongolskogo nashestviia. Drevniaia Rus i slaviane. Moskva, 1978.
pp. 76-82.
Drevniaia Rus. Kniga pervaia. Moskva, 2012.
Elnikov M.V. S rednevekovyi mogilnik Mamai-Surka: po materialam issledovanii 1989-1992 gg. Zaporizhzhia, 2001,
vol. I.
Elnikov M.V. S rednevekovyi mogilnik Mamai-Surka (po materialam issledovanii 1993-1994 gg.). Zaporizhzhia: ZNU,
2006, vol. II.
Fennel D. Krizis srednevekovoi Rusi. 1200-1304. Moskva: Izdatelstvo Progress, 1989.
Grekov I.B. Vostochnaia Evropa i upadok Zolotoi Ordy. Moskva: Nauka, 1975.
Hotun I., Motsia O. Z zhyttia kyian v chasy Batyia. Kyivska starovyna, 1993, no. 3, pp. 77-80.
Ivakin H.Yu. Istorychnyi rozvytok Kyieva XIII - seredyny XVI st. Kyiv, 1996.
Kirpichnikov A.N. Voiennoe delo na Rusy v XIII-XV vv. Leningrad: Nauka. Leningradskoie otdelenie, 1976.
Kradin N.N., Skrynnikova T.D. Imperiia Chingiskhana. Moskva: Vostochnaia literatura, 2006.
Krasnov Yu.A. Drevnie i srednevekovyie pakhotnyie orudiia Vostochnoi Evropy. Moskva: AN SSSR, 1987.
Kuchera M.P. Pro odnu hrupu serednovichnoi keramiky na terytorii URSR. Sloviano-ruski starozhytnosti. Kyiv, 1969,
pp. 174-181.
Lytvynova L.V. Naselennia Nyzhnioho Podniprovia 12 - pochatku 15 st. Kyiv: Instytut arkheolohii NAN Ukrainy, 2012.
Maksymovych M. U poshukakh omriienoi Ukrainy: Vybrani ukrainoznavchi tvory. Kyiv: Lybid, 2003.
Motsia O. Zemleroby ta kochivnyky na Velykomu Kordoni Skhidnoi Evropy za chasiv Kyivskoi Rusi. Kyiv, 2015.
Motsia O.P., Nohin Ye.V., Syta L.F., Sytyi Yu.M., Skorokhod V.M., Tereshchenko O.V. Naukovyi zvit pro arkheolohichni
doslidzhennia na terytorii smt S edniv C hernihivskoho raionu C hernihivskoi oblasti u 2015 r. C hernihiv, 2016,
Naukovyi arkhiv IA NANU.
Otroshchenko V.V., Rassamakin Yu.Ya. Polovetskyi khan z Chynhulskoho kurhanu. Zoloto stepu. Arkheolohiia Ukrainy.
Kyiv; Schleswig, 1991, pp. 269-271.
Pivnichne Prychornomoria i Krym u dobu seredniovichchia (XIV-XVI st.). Kirovohrad, 2006.
Polnoie sobranie russkikh letopisei. Tom vtoroi. Ipatievskaia letopis. 2-e izd. pod. red. A.A. Shakhmatova, St. Peterburg,
1908. Moskva, 1962.
Rusyna O.V. Ukraina pid tataramy i Lytvoiu. Kyiv: Alternatyva, 1998. (Ukraina kriz viky, vol. 6).
Shabuldo F. Syniovodska bytva 1362 r. u suchasnii naukovii interpretatsii. Syniovodska bytva u novitnikh doslidzhenniakh.
Kyiv, 2005. pp. 9-27.
Suprunenko O.B., Pryimak V.V., Myronenko K.M. Starozhytnosti zolotoordynskoho chasu Dniprovskoho lisostepovoho
Livoberezhzhia. Kyiv; Poltava, 2004.
Suprunenko O.B., Artemieva A.V., Maievska S.V. Unikalnyi kompleks zolotoordynskoho chasu poblyzu Voloshynskoho u
ponyzzi Psla. Kyiv; Poltava, 2005.
Tataro-mongoly v Azii i Evrope. Sbornik statei. Pod. red. L.S. Tikhvinskogo. Moskva: Nauka, 1977.
Terskyi S.V. Peresopnytsia pislia Batyia. Novi znakhidky. Arkheolohichni studii. Kyiv; Chernivtsi, 2000, iss. 1, pp. 217-222.
Tolochko P. Kyivska Rus. Kyiv: Abrys, 1996.
Vynokur I., Horishnii P. Bakota: stolytsia davnioruskoho Ponyzzia. Kamianets-Podilskyi: Tsentr podillieznavstva, 1994.
Yelnykov M. Zolotoordynski chasy na ukrainskykh zemliakh. Nevidoma Ukraina. Kyiv: Nash chas, 2008.
|
| id | arheologia-com-ua-article-111 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:02:12Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/b1/0f4231f95633dbe16e341fdbba412bb1.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-1112020-01-19T08:28:13Z «Dark Ages» of Golden Horde at Southern Rus Lands: Historical and Archaeological Context Золотоордынские «темные» века на землях южной Руси: историко-археологический контекст Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст Motsia, Oleksandr P. Golden Horde people, Ulus of Jochi, South Rus lands, material culture, the peasants and the nomads, international contacts. золотоординцы, Улус Джучи, южнорусские земли, материальная культура, земледельцы и кочевники, международные контакты золотоординці, Улус Джучи, південноруські землі, матеріальна культура, землероби та кочовики, міжнародні контакти. The historic period between the 1240s and the 1360s in homeland history is a time of the Eastern Slavs’ subjection to the Mongol and Tatar conquerors at the south of former Kyiv Rus. It is often called the «Dark Ages»; and there is comparatively few information about it in the written sources of that time. However, in view of intensive accumulation of archaeological information in recent decades, the situation has significantly changed. First of all, it concerns migration of new ethnic groups into the lands of the Black Sea north region from the eastern regions: the Volga River region, the Northern Caucasus, an other regions which already have got into dependence on the Mongols and Tatars. There were also micro migrations among the autochthons, namely, the Eastern Slavs who earlier lived on the Ancient Rus state territory. Significant for these centuries was the formation of the relations on the trade routes with traffic guaranteed by the Ghengizids, the Great Ghengiz Khan’s relatives. The descendants of his eldest son were his representatives in Ulus of Jochi. One of the results of this fact was appearance of so-called steppe cities, urban centres absolutely untypical for other nomad societies. Besides, such contacts are evidenced also by numerous elements of also untypical for these places features of material culture (ceramics and other crafts, coins, and other artefacts). The Slavs contacted with the newcomers, but probably in most cases these interrelations were peaceful. It is evidenced by the lack of fortifications at the Slavs’ sites, as well as by mixed anthropological structure of the population in various regions of the modern Ukrainian territory. It also should be noted that Ancient Rus lands did not indirectly formed Ulus of Jochi, but were under the conquerors’ control. As a whole, the «Dark Ages» being studied in more detail at an up to date scientific level appear to be not so «dark», though acquiring the further study. Исторический период отечественной истории между 40-ми годами ХІІІ в. и 60-ми годами ХІV в. — время подчинения восточных славян монголо-татарским завоевателям на юге бывшей Киевской Руси. Часто его именуют «темными» веками, о которых сохранилось относительно немного информации в письменных источниках того времени. Но в связи с интенсивным накоплением археологической информации в последние десятилетия ситуация существенно изменилась. В первую очередь, это касается переселения на земли Северного Причерноморья новых этнических групп из восточных районов — Поволжья, Северного Кавказа и иных регионов, уже ранее попавших под зависимость от монголо-татар. Также происходили микромиграции среди автохтонов — восточных славян, ранее проживавших на древнерусской государственной территории. Существенным для этих столетий стало формирование связей на торговых путях, передвижение по которым было гарантировано со стороны Чингизидов — родственников великого Чингисхана, представителем которого в Улусе Джучи являлись наследники его старшего сына. Одним из результатов этого стало появление так называемых степных городов — урбанистических центров, совершенно нетипичных иным кочевническим обществам. Кроме того, о таких контактах говорят и многочисленные элементы также нетипичных для этих мест элементов материальной культуры (керамика и иные ремесленные изделия, монеты и другие артефакты). Славяне вступали в различные контакты с пришельцами, но, вероятно, в большинстве случаев это были мирные взаимоотношения. Об этом говорит отсутствие укреплений на славянских памятниках, а также смешанный антропологический состав населения в разных районах территории современной Украины. Нужно отметить и то, что древнерусские земли непосредственно в Улус Джучи не входили, но пребывали под контролем завоевателей. В целом же, «темные» века при их более детальном изучении на сегодняшнем научном уровне, оказываются не такими уж «темными», хотя и заслуживают дальнейшего изучения. Золотоординський період вітчизняної історії (1241—1362 рр.) відзначений суттєвими змінами в житті слов’ян-автохтонів, пов’язаний, насамперед, із навалою орд хана Батия та загибеллю Києворуської держави. Події, що відбулися, безперечно, залишили слід у пам’ятках матеріальної культури. Проведений на їх основі аналіз дозволяє стверджувати, що т. зв. «темні» віки, насправді не були аж такими «темними». Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2017-06-22 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/111 10.15407/archaeologyua2017.02.024 Arheologia; No 2 (2017): Arheologia; 24-37 Археологія ; № 2 (2017): Археологія; 24-37 Археология; № 2 (2017): Arheologia; 24-37 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2017.02 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/111/106 |
| spellingShingle | золотоординці Улус Джучи південноруські землі матеріальна культура землероби та кочовики міжнародні контакти. Motsia, Oleksandr P. Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст |
| title | Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст |
| title_alt | «Dark Ages» of Golden Horde at Southern Rus Lands: Historical and Archaeological Context Золотоордынские «темные» века на землях южной Руси: историко-археологический контекст |
| title_full | Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст |
| title_fullStr | Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст |
| title_full_unstemmed | Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст |
| title_short | Золотоординські «темні» віки на землях південної Русі: історичноархеологічний контекст |
| title_sort | золотоординські «темні» віки на землях південної русі: історичноархеологічний контекст |
| topic | золотоординці Улус Джучи південноруські землі матеріальна культура землероби та кочовики міжнародні контакти. |
| topic_facet | Golden Horde people Ulus of Jochi South Rus lands material culture the peasants and the nomads international contacts. золотоординцы Улус Джучи южнорусские земли материальная культура земледельцы и кочевники международные контакты золотоординці Улус Джучи південноруські землі матеріальна культура землероби та кочовики міжнародні контакти. |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/111 |
| work_keys_str_mv | AT motsiaoleksandrp darkagesofgoldenhordeatsouthernruslandshistoricalandarchaeologicalcontext AT motsiaoleksandrp zolotoordynskietemnyevekanazemlâhûžnojrusiistorikoarheologičeskijkontekst AT motsiaoleksandrp zolotoordinsʹkítemnívíkinazemlâhpívdennoírusíístoričnoarheologíčnijkontekst |