Овруцький варіант епігравету Східної Європи
 The group of hunters’ sites of the end of the glacial epoch is inspected on Ovruch plateau in Zhytomyr region by the Expedition of the Institute of Archaeology of the Ukrainian National Academy of Sciences under L.L. Zaliznyak’s direction in 2016. Zhelon, Zhelon 2, Zhelon 3, Hayevychi,...
Saved in:
| Published in: | Археологія |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Issue: | 1 |
| Pages: | 3-16 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Author Affiliations: |
|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2017
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/129 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Download file: |  |
Institution
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824418451849216 |
|---|---|
| author | Zalizniak , Leonid L. |
| author_facet | Zalizniak , Leonid L. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Leonid L. Zalizniak ",
"institution": "Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Zalizniak , Leonid L. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 16 |
| container_issue | 1 |
| container_start_page | 3 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2020-01-19T08:24:33Z |
| description |  The group of hunters’ sites of the end of the glacial epoch is inspected on Ovruch plateau in Zhytomyr region by the Expedition of the Institute of Archaeology of the Ukrainian National Academy of Sciences under L.L. Zaliznyak’s direction in 2016. Zhelon, Zhelon 2, Zhelon 3, Hayevychi, Pishchanytsia, and Kosuli sites were discovered a few years before by the Ovruch Expedition of the IA NASU under the direction of A.P. Tomashevskyi. Flint artefacts were deposited on arable surface of plateau’s ridge in north-eastern part of Ovruch range over 6,0—7,0 km along the plateau’s ridge above Ovruch-Slovechno road. The new perspective Kelembet site with an expressive collection of Epigravettian type flint was discovered and inspected when the expedition studied the sites for the second time in 2016.
The geological position of artefacts (directly under the modern soil), as well as the typology of tools, allow the author to preliminary date the finds back to the Final Palaeolithic, approximately 14—12 thousand years ago, that is to the period of mammoths’ extinction in Europe. The sites presented a standard flint inventory of Epigravettian type. The finds’ repeatability gives grounds for supposition that the sites were left by kin groups of hunting population who periodically returned to traditional places of seasonal nomad camps.
The author assumes that sites mentioned were left by the hunters specialized on mammoths and other gregarious herbivorous species of the Ice Age steppe. Repeated finds of corresponding fauna bone remains in ravines located near the sites testify for that. In particular, a mammoth’s tusk with a chevron pattern engraved on it was found in a ravine near Klynets Village by V.A. Mesiats in 1955. There is a reason to state not only that the known today Final Palaeolithic sites in Ovruch region were synchronous and belonged to a single culture, but also that they belonged to a single original Ovruch local variant of Epigravettian, which is dated by the Final Palaeolithic period, about 14—12 thousand years ago.
Epigravettian population from North Ukraine disappeared suddenly in the period of the European mammoth population’s extinction about 13—12 thousand years ago, not having left genetic descendants. The historic destiny of Epigravettian mammoth hunters in Northern Ukraine remains to be an unsolved problem of Ukrainian Palaeolithic. |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2017.01.003 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:02:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 3
Статті
Л.Л. Залізняк
ОВРУЦЬКИЙ ВАРІАНТ ЕПІГРАВЕТУ
СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Стаття присвячена нещодавно окресленій групі своєрідних верхньопалеолітичних пам’яток Овруцького кря-
жа, що на півночі Житомирщини. Підсумовуються результати дослідження палеоліту Овруччини протягом
ХХ та початку ХХІ ст.
К л ю ч о в і с л о в а: верхній палеоліт, епігравет, Овруцький кряж, крем’яний інвентар.
© Л.Л. Залізняк, 2017
Епіграветська культурна традиція або техно
комплекс представлений у середній та пів
денній смузі Європи від А тлантичного узбе
режжя на заході до Середнього Дону на сході
численними стоянками пізньої пори верхньо
го палеоліту, що датуються в межах 19—12 тис.
р. т. Початкова назва явища відома з ХІХ ст. —
мадленська культура, від печери Ла Мадлен у
Франції.
Епіграветський крем’яний інвентар нагадує
спрощену, здрібнілу та уніфіковану версію гра
ветського крем’яного комплексу, що переду
вав епігравету на зайнятих ним пізніше терито
ріях прильодовикової Європи. Визначальними
є характерні дрібні мікровістря та пластинки з
притупленим крутою ретушшю краєм, що слу
гували вкладнями пазових наконечників ме
тальної зброї (мікрогравети). Нуклеуси невели
кі, призматичні одно- та двоплощинні. Скре
бачки кінцеві на пластинах, часто вкорочених
пропорцій, зрідка подвійні. Серед різців домі
нують бічні ретушні та кутові на пластинах. Цей
стандартизований крем’яний набір, що незмін
но супроводжується пазовими наконечниками
метальних списів з кістки, вражає масштабами
поширення — середня і південна смуги Європи
від Атлантики до Передкавказзя.
Більшість епіграветських стоянок Східної
Європи сконцентрована на території Украї
ни, хоча відомі вони в Молдові, на Середньому
Доні, у Передкавказзі. До епіграветської тра
диції належить переважна більшість стоянок
України, що датуються 19—12 тис. р. т. Серед
них такі знані стоянки мисливців на мамонтів
Північної України, як Гінці, Мізин, Добрани
чівка, Межирічі, Кирилівська, Бармаки, а також
стояки мисливців на бізонів Н адчорномор’я:
Велика Аккаржа, Антонівка ІІ, Амвросіївка та
багато інших.
Суттєвий прогрес в дослідженні епіграве
ту України намітився після присвяченої цій
тематиці конференції (Київ, 1999), матеріа
ли якої видані в журналі «Археологія» № 2,
2000 р. Саме після цієї конференції для позна
чення пізніх пам’яток граветської традиції, які
раніше називали мадленськими, затвердився
термін епігравет (Залізняк 2000). К лючовими
проблемами епігравету Європи є питання його
ґенези, історичної долі, а також культурної ди
ференціації та періодизації.
Історія епігравету України
Різними дослідниками запропоновано п’ять
можливих версій ґенези епігравету Східної
Європи: від оріньяка; від східного гравету або
костенки-вілендорфської культури; від класич
ного гравету типу 9—7 шарів Молодови V; від
оріньяка і східного гравету; комбінована (За
лізняк 2008, с. 33). Прихильники оріньяцько-
східнограветського варіанта ґенези вважають,
що південні пам’ятки Надчорномор’я походять
від оріньяка, а північні (Мізін, Гінці, Межирічі
тощо) — від східного гравету.
Прибічники комбінованої версії походжен
ня епігравету Європи схильні бачити в ньо
му не стільки культурну традицію, як стадію
розвитку техніки обробки кременю. Зокрема
Д.Ю. Н ужний вважав, що властива епіграве
ту Європи стандартизація засобів виробництва
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 14
різних мисливських груп прильодовиків’я, оче
видно, відбулася на різному культурному під
ґрунті внаслідок технічного прогресу. Остан
ній призвів до випрацювання оптимально
го набору мисливського озброєння (Нужний
2000, с. 54) з наступним його поширенням по
усій прильодовиковій Європі через міжобщин
ні зв’язки. Зазначимо, що прихильники різних
версій походження епігравету визнають тією чи
іншою мірою участь у його ґенезі носіїв, влас
не, граветських традицій. Адже епіграветський
крем’яний інвентар має надто багато прямих
паралелей у крем’яних комплексах свого хро
нологічного попередника на теренах прильо
довикової Європи — класичного гравету.
Узгодити між собою різні версії ґенези епі
гравету могла б наступна версія його форму
вання. Здається не випадковим, що поява та
масове поширення епіграветських пам’яток
у південній смузі Європи збігається з макси
мальним похолоданням 20—19 тис. р. т. Н а
передодні останнього на півночі України та
прилеглих з північного сходу територіях були
поширені різновиди гравету, а саме: класич
ний гравет (молодовська культура, Троянове 4,
нижні шари Володимирівки); пам’ятки пуш
карівського типу (Пушкарі І , К люси); схід
ний гравет (Авдєєво, К остенки, Гагаріно, За
райськ). У цей же час на півдні України меш
кали носії епіоріньяцьких традицій (Рашків 7,
Анетівка І , Гордашівка, Сагайдак, Муралівка,
Золотівка).
Із початком максимального похолодан
ня 20 тис р. т. збігається зникнення як гравет
ських, так і епіоріньякських пам’яток, зате на
півдні в Надчорномор’ї з’являються перші епі
граветські стоянки. Н айдавніші з них датую
ться 19 тис. р. т. (Велика А ккаржа, А нетівка
ІІ, А мвросіївка) і мають крем’яний інвентар,
що містить вироби як граветських (мікрогра
ветські вістря), так і епіоріньякських (мікро
платівки Дюфур, окремі нуклеуси Карене, ба
гатофасеткові різці) типів. Схоже, внаслідок
різкого похолодання носії граветських тради
цій відійшли на південь, де в процесі контак
тів з місцевим епіоріньякським населенням
Надчорномор’я започаткували епігравет.
Подібні процеси відбувалися по всьому пів
дню Європи: на Балканському, А пеннінсько
му, Піренейському півостровах — куди від
ходили від похолодання граветські мисливці
прильодовиків’я. Синтез граветських традицій
з місцевими епіоріньяцькими породив епігра
вет Європи. З кінцем максимального похоло
дання 19—18 тис. р. т. епіграветські мисливці
просунулися на північ і колонізували середню
смугу Європи від Атлантичного узбережжя до
Середнього Дону.
Період 19—12 тис. р. т. справедливо мож
на назвати добою мікрогравету в Європі, коли
однотипні пам’ятки з мікровістрями з притуп
леним краєм домінували на величезних про
сторах від Португалії та Франції на заході до
України та Передкавказзя на сході.
На багатошарових стоянках басейнів Дні
стра і Пруту простежений розвиток гравет
ських традицій протягом 15 тис. р. (27—12 тис.
р. т.). Ці пам’ятки виділені О.П. Чернишем
в окрему молодовську культуру з пізньо
молодовською фазою, що датується 19—12 тис.
р. т. На нашу думку, пізньомолодовська куль
тура, фаза чи стадія розвитку верхнього па
леоліту Подністер’я О.П. Черниша зараз на
повнюється новим змістом — епіграветської
фази розвитку граветських традицій у Прикар
патті. Це підтверджують дослідження І.О. Бор
зіяком стоянки Косоуци в Молдові, матеріали
якої демонструють формування місцевого епі
гравету на граветській основі близько 19 тис.
р. т. та їхній подальший розвиток наприкінці
палеоліту.
Яскравим, але нетривалим епізодом роз
витку епіграветських традицій на Середньому
Дніпрі та у Подесенні є феномен відомих по
селень з ефектними житлами з кісток мамон
тів — Гінці, Межирічі, Добраничівка, Мізин,
Юдиново, Єлісеєвичі тощо. За численними
радіо-карбоновими датами час їхнього існу
вання припадає на кінець пізньої фази верх
нього палеоліту — 15, 14 тис. р. т., а припинило
ся тут життя, схоже, через рауніське потеплін
ня близько 13,5 тис. р. т. Однак епіграветська
традиція продовжила свій розвиток у першій
половині наступної, фінальної фази верхньо
го палеоліту. Наприкінці свого існування епі
гравет породив дві постепіграветські культу
ри півдня України: осокорівську (13 тис. р. т.)
та шан-кобинську (12—10 тис. р. т.). Першій
властиві трапеції з крутою ретушшю по трьох
краях (рис. 1, 15—18), а для другої — грубі сег
менти (рис. 1, 12—14).
Найпізніші стоянки шан-кобинської куль
тури в печерах Гірського Криму датуються ран
нім мезолітом. На півночі України, на відміну
від півдня, епіграветська традиція уривається
12 тис. р. т., коли на зміну епіграветським мис
ливцям на мамонтів приходять з Балтії мис
ливці на північних оленів культур Лінгбі, Сві
дер, К расносілля з характерними наконечни
ками стріл на пластинах (рис. 1, 1—11).
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 5
Проблема культурної
диференціації
Згадана уніфікація матеріальної ку-
льтури епігравету Європи стосується
перш за все крем’яного інвентарю.
Інші елементи культури більш різнома
нітні. Зокрема, регіональна специфіка
українського епігравету полягає в схе
матизації мистецтва, яскраві приклади
якого маємо серед матеріалів Мізин
ської, Межирічівської, К ирилівської
стоянок. Синхронний українському і
близький до нього за крем’яним інвен
тарем епігравет Франції, більше відо
мий під назвою Мадлен, дав численні
зразки не схематичного, а реалістично
го мистецтва.
Уніфікація крем’яного інвентарю
епіграветських пам’яток Європи дійс
но значна, хоча й не абсолютна. Тому
в його межах виділяють як певні ло
кальні особливості, так і типологічні
відмінності різних хронологічних фаз
розвитку. Проте ці відмінності у бага
тьох випадках незначні, що суттєво
ускладнює виділення серед епігравет
ських пам’яток окремих культурних
груп і хронологічних періодів.
Разом з тим, спроби культурної
диференціації епігравету України відо
мі. Н аймасштабніша з них здійснена
М.П. Оленковським (2008), який ви
ділив в межах України півтора десятки
окремих епіграветських культур. А ле
спробу дослідника диференціювати
численні епіграветські пам’ятки країни важко
назвати вдалою. Адже поки що жоден фахівець
не користується його схемою, вважаючи її не
переконливою. А, як відомо, практика — кри
терій істини.
Невдача М.П. Оленковського пояснюється
хибними критеріями, що були застосовані для
виділення окремих варіантів епігравету регіо
ну. Єдине, що цементує стоянки в окремі куль
тури в схемі дослідника, це їх розташування.
Головними критеріями обєднання пам’яток
в єдину культуру, за М.П. Оленковським, є
«відносно невелика відстань між стоянками»
та «знання і досвід дослідника». Тому культу
ри М.П. Оленковського, фактично, є локаль
ними групами стоянок, про що недвозначно
свідчить як їх картографування, так і відверто
географічні назви більшості виділених дослід
ником культур: дністровська, пруто-серетська,
бистрицька, нижньодніпровська, приазовська,
деснянська тощо.
Більш вдалою видається спроба диферен
ціації епігравету півночі та заходу України
Д.Ю. Н ужним (2015). Вона здійснена з враху
ванням напрацювань попередників (І.Г. Шов
копляс, О.П. Черниш, М.І. Гладких) на осно
ві детального типолого-статистичного аналі
зу крем’яних комплексів пам’яток і передусім
мікролітів. Дослідник розрізняв за типологією
виробів наступні варіанти епігравету Північної
України та прилеглих територій: дністровський,
мізинський, межирічський, юдинівський, овру
цький. Зазначені варіанти утворюють дві окре
мі групи в залежності від наявності в їхньому
наборі провідних форм мікролітів — вістер чи
прямокутників (Нужний 2016, с. 441—443).
Останніми роками на Овруцькому кряжі,
що на півночі Житомирщини, окреслюєть
Рис. 1. Н аконечники стріл фінальнопалеолітичних культур
України: 1—7 — свідерська культура, (Нобель, Рівнинщина);
8 — культура Лінгбі (Прибір, Житомирщина); 9—11 — культура
Красносілля (Норинськ, Овруччина; 12—14 — шан-кобинська
культура (печера Шан-Коба, Крим); 15—18 — культура Осоко
рівка (Рогалик, Донбас)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 16
ся група однотипних пам’яток зі своєрідним
крем’яним інвентарем епіграветського типу.
До неї входять як досліджені ще у минулому
столітті стоянки Довгиничі (Левицький 1930;
Гладких, Люрін 1974), Збраньки (Телегін 1980),
Шоломки (Нужний 2016), так і відкриті та об
стежені останніми роками місцезнаходження
Желонь 1, 2, 3, К елембет, К озулі, Піщаниця-
Клинці та ін. (рис. 2).
В основу цієї статті покладено результати
розвідувальних робіт Східноволинської екс
педиції І нституту археології НАН У (керівник
А.П. Томашевський) та Овруцької палеолітич
ної експедиції ІА НАНУ (керівник Л.Л. Заліз
няк). Остання у травні 2016 р. провела на кря
жі археологічні розвідки з метою обстеження
відомих та пошуку нових пам’яток кам’яної
доби. До складу цієї експедиції також увійшли
С.В. Павленко, Г.М. Залізняк, Ю.С. Фігурний,
С.В. Переверзєв, І .М. Хоптинець, А .А. Соро
кун. Успішну роботу експедиції, значною мі
рою, забезпечив Сергій Павленко, який ось
уже двадцять років у складі Східноволинської
експедиції ІА НАН У проводить суцільне об
стеження археологічних пам’яток Овруччини.
Природа Словечансько-Овруцького кряжа
Овруцький кряж являє собою своєрідний у
природно-ландшафтному розумінні ізольо
ваний регіон Полісся зі специфічними геоло
гією, ландшафтом, флорою і фауною. Приро
ду кряжа, зокрема геологію, вперше описав ще
сто років тому видатний український геолог
П.О. Тутковський (1911, 1923), який порівню
вав кряж із «Загубленим світом» Конана Дойля.
Кряж має багату історію, свідками якої є чис
ленні мало досліджені археологічні пам’ятки,
серед яких і палеолітичні.
Кряж являє собою витягнуте зі сходу на захід,
складене лесовими відкладами плато площею
60 × 20 км, що підіймається над болотами Полісся
на 120—150 м. В основі плато лежать кристаліч
ні породи вулканічного походження (базальти,
граніти) віком 1,2—1,5 млрд. р. Їх перекривають
лінзи пірофілітового сланцю (овруцького шифе
ру), над яким лежить товща рожевих овруцьких
кварцитів потужністю до 10—15 м.
Кам’яний фундамент кряжа, особливо в
його східній частині, вкритий товстим шаром
лесових відкладів до 20 метрів завтовшки. Лес —
Рис. 2. Овруцький кряж. Карта-схема розташування епіграветських стоянок: 1 — Желонь;
2 — Желонь 2; 3 — Желонь 3; 4 — Келембет; 5 — Піщаниця-Клинець; 6 — Козулі; 7 — Гає
вичі; 8 — Збраньки; 9 — Довгиничі; 10 — Шоломки; 11 — Коренівка
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 7
це дрібний пил, який потужні холодні вітри з
льодовикового щита зривали біля його підніж
жя і несли на південь. Гребінь кряжа на шля
ху вітрів з льодовика гальмував повітряні пото
ки і прильодовиковий пил випадав на землю,
вкриваючи багатометровою товщею Овруцьку
височину. Лесові відклади мають характерний
світло-бежевий колір і містять кістки прильо
довикових травоїдних: мамонтів, носорогів, бі
зонів, північних оленів, диких коней.
У самій верхній частині потужних лесів про
стежується шар завтовшки близько 0,6—0,8 м
смугастих орнштейнів буро-коричневого ко
льору, перекритих тонким шаром (20 см) сірих
ґрунтів голоценового часу. Попри незначну по
тужність сірі ґрунти виявилися досить родючи
ми, порівняно з піщаними ґрунтами оточуючо
го кряж Полісся. Тому дубові гаї, що споконвіку
вкривали кряж, протягом останніх століть були
вирубані, а звільнені площі розорані. В резуль
таті знищення лісів розпочалася інтенсивна
водна ерозія кряжа. Її прямим наслідком ста
ло утворення розгалуженої системи глибоких
ярів, які особливо численні в південній части
ні кряжа. Глибина цих ярів часом сягає 30 м, а
довжина — кількох кілометрів (рис. 2).
Внаслідок водної ерозії лесів кістки мамон
тів, носорогів, бізонів опинилися на поверхні.
Сто років тому в глибоких ярах кряжу кісток
прильодовикових травоїдних було так багато,
що в 30—50 рр. ХХ ст. в Овручі працював спеціа
льний приймальний пункт по заготівлі кісток на
потреби цукрової промисловості. Тут скупову
вали кістки великих прильодовикових тварин,
які сільські мешканці збирали по ярах. Саме на
цьому пункті В.О. Місяць у 1955 р. знайшов і
викупив відомий бивень мамонта з яру поблизу
с. Клинці, на якому палеолітичний мисливець
вигравіював ялинковий орнамент. За пів кіло
метра від знахідки було розкопано скупчення
кісток мамонтів, північних оленів, коней, серед
яких знайдено кілька відщепів, пластин, скре
бачку та різець, які П.П.Єфименко відніс до
мадлену (Месяц 1956, с. 40—42).
Протягом останніх десятиліть яри інтенсивно
засаджують сосною, березою та іншими порода
ми, що дещо призупинило ерозію. Тому в наш час
кістки прильодовикових тварин в зарослих лісом
ярах трапляються значно рідше ніж раніше.
Желоньський кущ верхньопалеолітич-
них стоянок Овруччини
Пошукова експедиція 2016 р. працювала, го
ловним чином, на раніше відкритій експеди
цією А .П. Томашевського та С.В. Павленка
групі верхньопалеолітичних місцезнаходжень
на оранці гребеню плато, що тягнеться на 5,0—
6,0 км уздовж північно-східного краю кряжа
над дорогою Овруч—Словечно. Обстежено зі
збором матеріалів та шурфуванням місцезна
ходження Желонь, Желонь 2, Желонь 3, Гає
вичі, Піщаниця-Клинець, Козулі. Південніше
с. Піщаниця відкрито і обстежено нове, пер
спективне місцезнаходження К елембет, що
входить до тієї ж желоньської групи верхньо
палеолітичних стоянок (рис. 2).
Роботами 2016 р. вдалося збільшити чис
ленність колекцій зазначених пам’яток втричі,
що створило умови для їх публікації. Н айви
разніші комплекси крем’яних виробів, що да
ють уявлення про своєрідність овруцького ло
кального варіанта епігравету України, отрима
ні зі стоянок Желонь та Келембет.
Стоянка Желонь відкрита Східноволинською
експедицією ІА НАН У на вищій точці плато,
західніше с. Поліське, яке до 60-х рр. ХХ ст. на
зивалося Желонь. Село, судячи з археологічних
матеріалів, функціонує принаймні з ХІ ст. Най
більшу кількість нерівномірно патинованого
кременю зібрано на площі 100 × 150 м навкруги
і східніше зруйнованого тріангуляційного знака
на переораному полі на 200 м західніше комп
лексу ферм. Шурфуванням встановлено, що
культурний шар знищено оранкою, оскільки
кремені залягали на глибині усього 20—30 см,
практично на межі голоценового ґрунту та під
стилаючого ґрунт лесу з бурими ортштейнами.
З пам’ятки походить показова колекція
крем’яних виробів, зокрема знарядь праці, чи
сельністю 2025 екз. Знахідки добре демонстру
ють як технологію виробництва кам’яної доби,
так і типологію основних категорій знарядь
(рис. 3; 4).
Вкриті нерівномірною патиною крем’яні
вироби мають середні та малі розміри. Це, імо
вірно, зумовлено невеликими розмірами кон
крецій кременю, що відслонюються на дні ярів
південніше стоянок. Крем’яна сировина дріб
нозерниста, якісна, темно-сірого, часом чор
ного кольору. До того ж ці невеликі жовна кре
меню мають нерівну, іноді пористу поверхню,
що суттєво знижує їх придатність для отриман
ня якісних сколів-заготовок.
Судячи з численних ядрищ (75 екз.), ско
лотих з них пластин (238 екз.), та відщепів
(1583 екз.), техніка первинної обробки груба,
із застосуванням жорсткого відбійника. К іль
ка конкрецій та спрацьованих нуклеусів мають
зірчасту забитість, що свідчить про їх викорис
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 18
Рис. 3. Желонь 2016. Мікроліти (1—13), різці (14—21), скребачки (22—35)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 9
Рис. 4. Желонь 2016. Скребачки (1—23) та нуклеуси (24—31)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 110
тання як відбійників. У нуклеусів переважають
прямі, не підправлені, або мінімально підправ
лені площадки, без слідів абразивної обробки
чи зняття карниза (рис. 4, 24—31). Те ж саме
властиво відбивним площадкам численних
відщепів і грубих пластин.
Серед нуклеусів домінують одноплощин
ні, однобічні (41 екз.) (рис. 4, 24—31), серед
яких — 11 екз. атипових. Пірамідальних з ро
бочою поверхнею, що охоплює більше поло
вини периметра ядрища — сім екз. Знайдено
двоплощинні нуклеуси, з яких два S-подібні.
Більшість ядрищ зберігає кірку на тильному
боці. Деякі нуклеуси мають поперечну підтис
ку зворотного від робочої поверхні боку. Біль
шість пластин середньої величини, грубі, не
правильних обрисів, з нерегулярним огранен
ням. Площадки не підправлені. Сліди зняття
карнизів чи абразивної підправки країв відсут
ні. Наявна невелика серія реберчастих сколів.
Найчисленнішим типом знарядь стоян
ки Желонь є скребачки — 91 екз., майже 80 %
інструментарію (рис. 3, 22—35; 4, 1—23). Пе
реважна більшість скребачок ( 90%) — кінце
ві на пластинчастих відщепах (рис. 3, 26—33;
4, 1—14, 17—23). Це невеликі знаряддя довжи
ною 2,0—4,0 см, з трохи меншою шириною і
симетричним дугоподібним робочим краєм.
Більше половини з них мають масивний від
бивний горбок на протилежному лезу базаль
ному кінці. Ця особливість здається невипад
ковою. Н аявність масивного горбка сприяла
кращому утриманню знаряддя в руці.
Серед кінцевих на відщепах скребачок вісім
зроблені на коротких уламках масивних плас
тин (рис. 4, 14—16). Поодинокими екземпля
рами представлені кінцеві скребачки на плас
тинах — чотири екз. (рис. 3, 31), подвійні —
два екз. (рис. 3, 24, 25), підокруглі — два екз.
(рис. 3, 22, 23), бічні на відщепах — чотири екз.
(рис. 3, 34). Сім скребачок мають ретуш по дов
гому краю, одна — різцевий скол на протилеж
ному скребковому лезу кінці заготовки.
Різців у дев’ять разів менше ніж скребачок —
11 екз. Виготовлені вони переважно на улам
ках масивних пластин. Домінують різці на куті
зламаних пластин — шість (рис. 3, 14, 15, 18).
Представлені також серединні — три (рис. 3, 16,
19, 20) та бічні ретушні — дві (рис. 3, 17).
Найбільш інформативною, культуровизна
чальною категорією знарядь пам’яток кам’яної
доби є оснащення метальної зброї — мікро
літи. У крем’яному комплексі Желоні вони
представлені 15 мікровкладенями з притупле
ним краєм (спинниками), якими оснащували
ся вістря метальної мисливської зброї (рис. 3,
1—13). Привертають увагу значні розміри та
масивність заготовок, на яких за допомогою
стрімкої, обрубуючої край пластини дорсаль
ної (нанесеної з черевця) ретуші виготовлені
вкладені. Великі, масивні мікроліти мали ві
стря на тоншому, дистальному кінці пластини.
Вигнута спинка надавала їм форми ланцетів
чи сегментів. Такий великий ланцет з приту
пленим стрімкою ретушшю краєм довжиною
6,0 см зображено на рис. 3, 1.
Морфологічно вкладні з притупленим кра
єм з Желоні, попри значні розміри та масив
ність, належать до різновидів мікролітів епі
граветського типу. Великі розміри і масивність
виробів свідчать на користь їх використання як
оснащення метальних списів, а не наконечни
ків стріл.
Пластини з виразною ретушшю відсутні.
Спорадична ретуш на двох пластинах схоже є
наслідком їх використання в трудовій діяль
ності. В колекції присутні два відщепи з рету
шованим краєм та з десяток уламків ретушова
них виробів.
Стоянка Келембет — другий за численніс
тю після колекції з Желоні крем’яний комп
лекс, що нараховує 1974 артефактів. Місцезна
ходження нерівномірно патинованого креме
ню розташоване на 1,0 км східніше кладовища
с. Поліське (Желонь) та на 0,8 км південніше
шосе Овруч—Словечне, поблизу асфальтова
ної дороги Піщаниця—Клинець, на гребені
плато (рис. 2). Стоянка названа іменем крає
знавця з Овруча В.В. Келембета, який відкрив
і показав пам’ятку експедиції, а також пере
дав близько півтори тисячі зібраних ним рані
ше на пам’ятці артефактів. Кремінь епігравет
ського типу збирався на гребні плато, на ріллі
гребеню плато на площі приблизно 70 × 150 м,
на 300 м південно-східніше від верхів’їв балки,
що зветься Хомичева долина.
За всіма показниками колекція аналогіч
на матеріалам епіграветської стоянки Же
лонь, хіба що суттєво поступається їй кількіс
тю знарядь — 48 проти 112. Виразними серіями
представлені невеликі призматичні, однобічні
ядрища, переважно одноплощинні, хоча тра
пляються і двоплощинні. Техніка первинної
обробки груба, із застосуванням жорсткого від
бійника. Сліди абразивної обробки чи зняття
карниза на ядрищах відсутні. Серед знарядь —
два невеликі ланцетоподібні вістря з притупле
ним краєм епіграветського типу (рис. 5, 1, 2),
численні невеликі кінцеві скребачки на плас
тинчастих відщепах (рис. 5, 10—32), поодинокі
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 11
подвійні скребачки (рис. 5, 1, 2) та серединні і
бічні ретушні різці (рис. 5, 4—8).
На пам’ятці знайдено унікальну округлу
скребачку з димчастого кришталю або раухтопа
зу (рис. 5, 9). Знаряддя розміром 3,0 × 4,0 см має
відносно високий профіль, ретельно оброблене
по всьому периметру скребковою ретушшю.
Крім насичених знахідками стоянок Же
лонь та К елембет, колекції яких нараховують
по 2000 кременів, у цьому ж районі обстежено
кілька дрібних місцезнаходжень аналогічного
кременю. Показові колекції знарядь, нуклеусів,
сколів стоянок Желонь та Келембет роблять ці
пам’ятки еталонними для епігравету регіону.
Вони дають повне уявлення про крем’яну інду
стрію Желоньської групи однотипних пам’яток,
що тягнуться ланцюгом вздовж гребеню плато
зі сходу на захід приблизно на 6,0 км (Козулі,
Піщаниця—Клинець, Келембет, Желонь 2, Же
лонь 1, Желонь 3, Гаєвичі) (рис. 2).
Стоянки потребують подальшого дослід
ження шляхом повторних зборів підйомного
матеріалу і введення у науковий обіг з деталь
ним опрацюванням колекцій, знайдених на
місцезнаходженні раніше.
Висновки
Пошукова експедиція 2016 р. обстежила пам’я
тки Желоньської групи, суттєво збільшивши
матеріальну базу верхнього палеоліту Овруч
чини. Тим самим склалися умови для узагаль
нення верхньопалеолітичних матеріалів, до
бутих протягом майже століття археологічних
досліджень Овруцького кряжа. До відкриття
Східноволинською експедицією желоньської
групи стояноко в межах Овруцького кряжа
було відомо три палеолітичні пам’ятки: Довги
ничі, Збраньки, Шоломки (рис. 2).
Стоянку Довгиничі досліджував у 20-ті рр.
І.Ф. Левицький (1930), а на початку 70-х —
М.І. Гладких (Гладких, Люрін 1974). Попри
значну кількість кісток мамонта, шерстистого
носорога, бізона, коня, знайдено лише 66 кре
менів, зокрема чотири знаряддя, серед яких ве
ликий, масивний сегментоподібний мікроліт
з гірського кришталю. Грубість розколювання
кременю, архаїчний вигляд артефактів дав під
стави І.Ф. Левицькому датувати пам’ятку рис-
вюрмським часом, або самим початком верх
нього палеоліту. М.І. Гладких та Ш.Б. Люрін
також віднесли Довгиничі до початку верхньо
го палеоліту.
Стоянку Збраньки відкрив і дослідив Д.Я. Те
легін у 1979 р. (Телегин 1980). Вона являла со
бою зруйноване оранкою скупчення кременю
діаметром 8,0—10 м. Колекція нараховує 1200
кременів і характеризується грубими призма
тичними нуклеусами та неправильної форми
пластинчастими сколами без слідів абразив
ної обробки карниза. Мікронабір представле
ний уламками масивних платівок зі стрімкою
ретушшю по краю. Знайдені нечисленні кін
цеві скребачки та поодинокі різці. А втор до
слідження вважав, що пам’ятка належить до
ранньої пори верхнього палеоліту і визначив
її хронологічну позицію між Радомишлем 1 та
Пушкарями 1 (Телегін 1980, с. 251).
Еталонною пам’яткою для верхнього палео
літу Овруцького кряжа є стоянка Шоломки, пов
ністю розкопана Д.Ю. Нужним у 1997, 1998 та
2000 рр. (Нужний 2015, с. 142—158). Саме на
цих матеріалах Д.Ю. Н ужний висловив при
пущення про існування окремого Овруцького
локального варіанта епігравету України (Нуж
ний 2000).
Пам’ятка являла собою компактне скупчен
ня кременів діаметром близько 9,0 м, що заля
гали безпосередньо під сучасним підґрунтям.
Колекція кременю нараховує 3088 екз. і за тех
нологією та типологією виробів дуже близька
до крем’яного комплексу Желоні (рис. 6). Різ
ниця між колекціями Желоні та Шоломок по
лягає в їх структурі. Якщо в комплексі Жело
ні скребачки з різцями співвідносяться як 8 : 1,
то в Шоломках — як 1 : 2, відповідно. Тобто,
якщо на Желоні скребачок у вісім разів більше
ніж різців, то на Шоломках різці вдвічі пере
вищують численність скребачок. Значно біль
ше в колекції Шоломок і оснащення металь
ної зброї — мікролітів, які вцілому аналогіч
ні мікролітам стоянок типу Желонь. Різниця
в структурі зазначених комплексів, можливо,
пояснюється їх різною сезонністю та відмін
ностями в функціях.
Умови залягання артефактів (безпосеред
ньо під сучасним ґрунтом), а також типологія
виробів, дають підстави попередньо датува
ти знахідки фінальним палеолітом, приблиз
но 14—12 тис. р. т., тобто часом вимирання ма
монтів у Європі. Попри зруйнованість шару і
відсутність фауністичних решток на стоянках,
через несприятливі умови збереженості кістки,
припускаємо, що пам’ятки полишені мислив
цями на мамонтів та інших стадних травоїдних
прильодовиків’я. Про це свідчать неодноразо
ві знахідки відповідної фауни в сусідніх зі сто
янками ярах, зокрема згадуваного бивня ма
монта з гравійованим ялинковим орнаментом,
знайденого В.О. Місяцем у 1955 р.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 112
Рис. 5. Келембет 2016. Мікроліти (1—3), різці (4—8), скребачки (9—32)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 13
Рис. 6. Шоломки. Мікроліти (1—18), скребачки (19—26) та cтратиграфія стоянки, за Д.Ю. Нужним (2015, с. 141—157)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 114
Можна припустити, що принаймні частина
численних фауністичних решток (кістки ма
монтів, бізонів, коней, північних оленів, носо
рогів) з ярів поблизу стоянок є рештками мис
ливської діяльності мешканців останніх. При
наймні це стосується бивня з гравіюванням з
яру біля с. Клинці, поблизу якого також зафік
совано місцезнаходження епіграветського кре
меню. Здається не випадковим збіг скупчення
стоянок овруцького епігравету з місцезнаход
женнями плейстоценової фауни. Попри ба
гаторічні розвідки на Овруцькому кряжі крім
описаних однотипних епіграветських стоянок
не виявлено інших пам’яток, які можна було
б пов’язати зі згаданими місцезнаходження
ми плейстоценової фауни та орнаментованим
бивнем із с. Клинці.
Однією з причин концентрації стоянок у
східній частини Овруцького кряжа є родовища
природнього кременю. У наш час жовна кре
меню відслонюються на дні глибоких ярів, що
мають довжину по кілька кілометрів і впада
ють поблизу сіл Збраньки, Довгиничі, Шолом
ки, Коренівка в р. Норинь, що обмежує кряж
з півдня (рис. 2). Ця величезна яружна систе
ма утворилася порівняно недавно, після того
як за доби середньовіччя суцільні листяні ліси,
що вкривали кряж, були відведені під сільсько
господарські угіддя. Тобто, очевидно, палеолі
тичне населення користувалося родовищами
кременю, що відслонюються біля підніжжя бе
регової тераси лівого берега р. Норинь біля зга
даних сіл (рис. 2). Можна припустити, що на
відміну від північної желоньської групи епігра
ветських пам’яток, південні стоянки, що тяг
нуться уздовж лівого берега р. Норинь, певною
мірою могли бути пов’язані з експлуатацією
родовищ крем’яної сировини, що відслонюва
лися у берегових урвищах над річкою.
Зазначимо значну типологічну подібність
крем’яного інвентарю (а також стратиграфії)
згаданих стоянок над р. Норинь з матеріалами
досліджених експедицією 2016 р. мисливсь-
ких стоянок на плато у північно-східній час
тині Овруцького кряжа. Маємо підстави гово
рити не лише про синхронність та однокуль
турність відомих нині верхньопалеолітичних
пам’яток Овруччини, але й про їх приналеж
ність до одного своєрідного овруцького лока
льного варіанта епігравету, що датується фі
нальним палеолітом, імовірно 14—12 тис. р. т.
(в широких рамках).
Овруцькому локальному варіанту епіграве
ту властива груба, архаїчна на перший погляд
техніка первинної обробки, певною мірою зу
мовлена низькою якістю місцевої крем’яної
сировини. А ртефакти вцілому невеликі, що
зумовлено розмірами конкрецій кременю.
Нуклеуси одноплощинні, рідше двоплощин
ні з нефасетованими площадками і без слі
дів зняття карниза. Пластини грубі, короткі, з
неправильним ограненням. Н а стоянках Же
лонь, К елембет, Довгиничі, Збраньки зафік
совано сліди використання гірського кришта
лю та раухтопазу як сировини для виготовлен
ня інструментарію.
Серед знарядь з ретушшю домінують неве
ликі кінцеві скребачки вкорочених пропорцій
на пластинчастих відщепах. Трапляються —
підокруглі та короткі подвійні. Різці менш чис
ленні, виготовлені переважно на пластинах:
кутові, бічні ретушні, серединні. Серед мікро
літів переважають ланцетоподібні вироби з ви
гнутою, круто ретушованою спинкою і вістрям
на дистальному кінці, що діляться за розміра
ми на дві категорії — крупні, масивні та неве
ликі, близько 3 см у довжину.
Д.Ю. Нужний звернув увагу на повну відсут
ність серед мікролітів стоянок кряжа прямо
кутників з трьома притупленими краями, що
характерні для таких відомих епіграветських
пам’яток України як Межиріч, Добраничівка,
Гінці, Семенівка та інші, що великими серія
ми радіокарбонових дат датуються 14 тис. т.
(Нужний 2015, с. 158). Виразною особливіс
тю крем’яного інвентарю овруцьких комп
лексів є великі, масивні вістря з притупленою
стрімкою ретушшю краєм переважно ланцето
подібних та сегментоподібних обрисів (рис. 3,
1—5; 6, 1—6). Кóлюча частина цих мікролітів,
як правило, формувалася на дистальному, тон
шому кінці пластини-заготовки. Зважаючи
на значні розміри і масивність, Д.Ю. Нужний
вважав, що цей тип вістер, скоріш за все, вико
ристовувався як наконечник метальних спи
сів, а не стріл. Серед мікролітів епіграветських
стоянок Овруччини наявні не лише великі і
масивні ланцети, а й виразна серія невеликих
(близько 3,0 см у довжину) ланцетів з вістрям
на дистальному кінці (рис. 3, 6; 5, 1, 2; 6, 7—10,
15, 16). Ці дрібні вістря могли використовува
тися як наконечники стріл.
Попри грубість і нібито архаїзм первинної
техніки обробки деякі особливості морфоло
гії виробів, на нашу думку, свідчать про досить
пізній вік стоянок Овруччини в межах епігра
вету України. Характерний для фінального па
леоліту вигляд мають численні скребачки: не
великі, кінцеві, коротких пропорцій, серед
яких трапляються підокруглі та короткі по
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 1 15
двійні (рис. 3, 22—25), а також поодинокі мі
кролітичні форми (рис. 4, 1, 2, 22, 23). Вели
кі та дрібні ланцети з вигнутою і притупленою
спинкою також характерні для найпізніших
епіграветських стоянок (верхній шар Володи
мирівки, Журавка, Тимонівка 1).
Поява ланцетоподібних мікролітів у най
пізніших епіграветських комплексах передує
масовому поширенню на території Європи та
Близького Сходу грубих сегментоподібних мі
кролітів у аллередський період фінального па
леоліту. Маються на увазі культури А зиль Пі
ренеїв, Романеллі Апеннін, Шан-Коба Криму,
Сосруко К авказу, Федермессер Північної Н і
меччини, Тарнув Польщі, які постали в алле
редський час, тобто 12 тис. р. т.
Отже, фінально-епіграветські стоянки Ов
руцького кряжа з ланцетоподібними мікроліта
ми, імовірно, функціонували після епігравет
ських пам’яток типу Межирічі, що впевнено
датуються 14 тис. до н. д. і напередодні поши
рення постепіграветських стоянок з сегменто
подібними мікролітами азильського типу в
Аллереді (12 тис. т.). Іншими словами, овруць
кий епігравет попередньо датується 13 тис. до
н. ч., тобто епохою вимирання європейської
популяції мамонтів.
Датувати описані пам’ятки саме фіналь
ним палеолітом, а не ранньою порою верх
нього палеоліту, як це робили І.Ф. Левицький,
М.І. Гладких та Д.Я. Телегін, дозволяє не лише
характерна епіграветська морфологія знарядь,
але й залягання кременів безпосередньо під
голоценовим ґрунтом, на глибині 0,3—0,4 м
(рис. 6). Зумовлена низькою якістю конкрецій
місцевого кременю груба техніка розщеплення
надала артефактам (перш за все нуклеусам та
пластинам) архаїчного вигляду. На нашу дум
ку, саме це спричинило датування овруцького
палеоліту згаданими дослідниками початком
верхнього палеоліту.
Стоянки на плато в районі сс. Гаєвичі, Же
лонь, Піщаниця, К линці дали стандартний
крем’яний інвентар епіграветського типу, що
має прямі аналогії в матеріалах згаданих стоя
нок, розкопаних у минулому столітті. Розміри
Овруцького кряжа, мінімум 60 × 20, а макси
мум 70 × 30 км, з околицями наближаються до
площі мисливських угідь однієї общини мис
ливців верхнього палеоліту. Родова община
верхнього палеоліту складалася з 5—7 сімей за
гальною кількістю 25—30 осіб, а площа її угідь
сягала 2500 км2 (Зализняк 1989, с. 145—163).
Отже, не виключено, що однотипні в усіх від
ношеннях епіграветські стоянки Овруцького
кряжа полишені спорідненими, однокультур
ними колективами, або навіть однією общи
ною мисливців на мамонтів кінця льодовико
вої доби, що не раз поверталася на традиційні
місця сезонних стоянок.
Однією з невирішених проблем палеоліто
знавства є історичні долі епіграветського на
селення Полісся та К иївського Подніпров’я.
Яскраві пам’ятки епіграветських мисливців
на мамонта Північної України (Гінці, Мізин,
Межирічі, К ирилівська стоянка, Добраничів
ка, Бармаки), як і описані овруцькі стоянки,
датуються 14—12 тис. р. т. Це населення зник
ло раптово в період вимиранням європейської
популяції мамонтів близько 13—12 тис. р. т., не
полишивши після себе генетичних нащадків.
Принаймні сучасна археологія не простежує
слідів розвитку епіграветської культурної тра
диції наприкінці фінального палеоліту та на
початку мезоліту на півночі України. Поліську
низовину 12—11 тис. р. т. заселили із Західної
Балтії мисливці на північного оленя культур
Лінгбі, Красносілля, Свідер з принципово від
мінним набором крем’яних виробів, у якому
провідну роль грали не вістря з притупленим
краєм, а різноманітні черешкові наконечни
ки стріл на пластинах (рис. 1, 1—11) (Залізняк
2005, с. 37, 38). Історична доля епіграветських
мисливців на мамонтів півночі України ли
шається невирішеною проблемою палеоліту
України і чекає на свого дослідника.
Гладких М.І., Люрін І.Б. Дослідження Довгиничського палеолітичного местознаходження 1971 р. на Житомирщи
ні // Археологія. — 1974. — № 14. — С. 42—46.
Зализняк Л.Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья в эпоху финального палеолита. — К., 1989.
Залізняк Л.Л. Фінальний палеоліт і мезоліт континентальної України. — К ., 2005 (Кам’яна доба України. —
Вип. 8).
Левицький І.Ф.Довгиницька палеолітична стація // Антропологія. — 1930. — Т. ІІІ. — С. 153—160.
Месяц В.А. Новая находка орнаментированного бивня мамонта // КСИА АН УССР. — Вып. 6. — 1956. — С. 40—42.
Нужний Д.Ю. Епіграветтські пам’ятки Овруцького кряжу // Археологія. — 2000. — № 2. — С. 37—57.
Нужний Д.Ю. Верхній палеоліт Західної і Північної України. — К., 2015.
Оленковский Н.П. Епиграветт Восточной Європы (культурно-исторический аспект). — Херсон, 2008.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 116
Телегин Д.Я. Палеолитическая стоянка Збраньки на Житомирщине // СА. — 1980. — № 1. — С. 251.
Тутковский П.О. Побережье р. Норина в Овруцком уезде (геологическое и географическое описание) // Труды
общества исследователей Волыни. — 1911. — Т. ІV. — С. 59—160.
Тутковський П.О. Словечансько-Овруцький кряж і узбережжя річки Словечни. — К., 1923.
Надійшла 10.01.2017
Л.Л. Зализняк
ОВРУЧСКИЙ ВАРИАНТ ЭПИГРАВЕТтА ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ
Экспедицией ИА НАН У в 2016 г. под руководством Л.Л. Зализняка обследована группа стоянок первобытных
охотников конца ледниковой эпохи на Овручском плато на Житомирщине. Стоянки Желонь, Желонь 2, Желонь 3,
Гаевичи, Песчаница, Косули открыты несколько лет назад Овручской экспедицией ИА НАНУ под руководством
А.П. Томашевского. Кремневые изделия залегали на перепаханой поверхности гребня плато в северо-восточной
части Овручского кряжа, на протяжении 6,0—7,0 км вдоль северо-восточного края плато над дорогой Овруч—
Словечно. При повторном обследовании памятников экспедицией 2016 г. найдена и обследована новая перспек
тивная стоянка Келембет, из которой происходит выразительная коллекция кремня эпиграветтского типа.
Условия залегания артефактов (непосредственно под современной почвой), а также типология изделий дают
основания предварительно датировать находки финальным палеолитом, приблизительно 14—12 тыс. лет назад, то
есть порой вымирание мамонтов в Европе. Стоянки дали стандартный кремневый инвентарь эпиграветтского типа.
Однотипность находок дает основания для предположения, что памятники были оставлены родственными группа
ми охотничьего населения, которые периодически возвращались на традиционные места сезонных стойбищ.
Допускаем, что упомянутые памятники оставлены охотниками на мамонтов и других стадных травоядных
приледниковья. Об этом свидетельствуют неоднократные находки соответствующей фауны в соседних со стоян
ками оврагах, в частности бивня мамонта с выгравированным елочным орнаментом из оврага вблизи с. Клинець,
найденного В.А. Месяцем в 1955 г. Есть основание утверждать не только о синхронности и однокультурности
известных в настоящее время финальнопалеолитических памятников Овруччини, но и об их принадлежности к
одному своеобразному овручскому локальному варианту эпиграветта, что датируется финальным палеолитом,
около 14—12 тыс. лет назад.
Эпиграветтское население севера Украины исчезло внезапно в период вымирания европейской популяции
мамонтов около 13—12 тыс. лет назад, не оставив после себя генетических потомков. Историческая судьба эпи
граветтских охотников на мамонта севера Украины остается нерешенной проблемой палеолита Украины.
L.L. Zaliznyak
OVRUCH VERSION OF EASTERN EUROPEIAN EPIGRAVETTIAN
The group of hunters’ sites of the end of the glacial epoch is inspected on Ovruch plateau in Zhytomyr region by the
Expedition of the Institute of Archaeology of the Ukrainian National Academy of Sciences under L.L. Zaliznyak’s direction
in 2016. Zhelon, Zhelon 2, Zhelon 3, Hayevychi, Pishchanytsia, and Kosuli sites were discovered a few years before by the
Ovruch Expedition of the IA NASU under the direction of A.P. Tomashevskyi. Flint artefacts were deposited on arable
surface of plateau’s ridge in north-eastern part of Ovruch range over 6,0—7,0 km along the plateau’s ridge above Ovruch-
Slovechno road. The new perspective Kelembet site with an expressive collection of Epigravettian type flint was discovered
and inspected when the expedition studied the sites for the second time in 2016.
The geological position of artefacts (directly under the modern soil), as well as the typology of tools, allow the author to
preliminary date the finds back to the Final Palaeolithic, approximately 14—12 thousand years ago, that is to the period of
mammoths’ extinction in Europe. The sites presented a standard flint inventory of Epigravettian type. The finds’ repeatability
gives grounds for supposition that the sites were left by kin groups of hunting population who periodically returned to
traditional places of seasonal nomad camps.
The author assumes that sites mentioned were left by the hunters specialized on mammoths and other gregarious
herbivorous species of the Ice Age steppe. Repeated finds of corresponding fauna bone remains in ravines located near
the sites testify for that. In particular, a mammoth’s tusk with a chevron pattern engraved on it was found in a ravine near
Klynets Village by V.A. Mesiats in 1955. There is a reason to state not only that the known today Final Palaeolithic sites in
Ovruch region were synchronous and belonged to a single culture, but also that they belonged to a single original Ovruch
local variant of Epigravettian, which is dated by the Final Palaeolithic period, about 14—12 thousand years ago.
Epigravettian population from North Ukraine disappeared suddenly in the period of the European mammoth population’s
extinction about 13—12 thousand years ago, not having left genetic descendants. The historic destiny of Epigravettian
mammoth hunters in Northern Ukraine remains to be an unsolved problem of Ukrainian Palaeolithic.
|
| id | arheologia-com-ua-article-129 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:02:26Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/d2/667a40e92bb52717108e8a75e6708ed2.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-1292020-01-19T08:24:33Z Ovruch Version of Eastern Europeian Epigravettian Овручский вариант эпиграветта Восточной Европы Овруцький варіант епігравету Східної Європи Zalizniak , Leonid L. Final Palaeolith, Epigravet, Ovruch plateau, flint inventory. верхний палеолит, эпиграветт, Овруцкий кряж, кремневый инвентарь. верхній палеоліт, епігравет, Овруцький кряж, крем’яний інвентар.  The group of hunters’ sites of the end of the glacial epoch is inspected on Ovruch plateau in Zhytomyr region by the Expedition of the Institute of Archaeology of the Ukrainian National Academy of Sciences under L.L. Zaliznyak’s direction in 2016. Zhelon, Zhelon 2, Zhelon 3, Hayevychi, Pishchanytsia, and Kosuli sites were discovered a few years before by the Ovruch Expedition of the IA NASU under the direction of A.P. Tomashevskyi. Flint artefacts were deposited on arable surface of plateau’s ridge in north-eastern part of Ovruch range over 6,0—7,0 km along the plateau’s ridge above Ovruch-Slovechno road. The new perspective Kelembet site with an expressive collection of Epigravettian type flint was discovered and inspected when the expedition studied the sites for the second time in 2016. The geological position of artefacts (directly under the modern soil), as well as the typology of tools, allow the author to preliminary date the finds back to the Final Palaeolithic, approximately 14—12 thousand years ago, that is to the period of mammoths’ extinction in Europe. The sites presented a standard flint inventory of Epigravettian type. The finds’ repeatability gives grounds for supposition that the sites were left by kin groups of hunting population who periodically returned to traditional places of seasonal nomad camps. The author assumes that sites mentioned were left by the hunters specialized on mammoths and other gregarious herbivorous species of the Ice Age steppe. Repeated finds of corresponding fauna bone remains in ravines located near the sites testify for that. In particular, a mammoth’s tusk with a chevron pattern engraved on it was found in a ravine near Klynets Village by V.A. Mesiats in 1955. There is a reason to state not only that the known today Final Palaeolithic sites in Ovruch region were synchronous and belonged to a single culture, but also that they belonged to a single original Ovruch local variant of Epigravettian, which is dated by the Final Palaeolithic period, about 14—12 thousand years ago. Epigravettian population from North Ukraine disappeared suddenly in the period of the European mammoth population’s extinction about 13—12 thousand years ago, not having left genetic descendants. The historic destiny of Epigravettian mammoth hunters in Northern Ukraine remains to be an unsolved problem of Ukrainian Palaeolithic. Экспедицией ИА НАН У в 2016 г. под руководством Л.Л. Зализняка обследована группа стоянок первобытных охотников конца ледниковой эпохи на Овручском плато на Житомирщине. Стоянки Желонь, Желонь 2, Желонь 3, Гаевичи, Песчаница, Косули открыты несколько лет назад Овручской экспедицией ИА НАН У под руководством А.П. Томашевского. Кремневые изделия залегали на перепаханной поверхности гребня плато в северо-восточной части Овручского кряжа, на протяжении 6,0—7,0 км вдоль северо-восточного края плато над дорогой Овруч—Словечно. При повторном обследовании памятников экспедицией 2016 г. найдена и обследована новая перспективная стоянка Келембет, из которой происходит выразительная коллекция кремня эпиграветтского типа. Условия залегания артефактов (непосредственно под современной почвой), а также типология изделий дают основания предварительно датировать находки финальным палеолитом, приблизительно 14—12 тыс. лет назад, то есть порой вымирание мамонтов в Европе. Стоянки дали стандартный кремневый инвентарь эпиграветтского типа. Однотипность находок дает основания для предположения, что памятники были оставлены родственными группами охотничьего населения, которые периодически возвращались на традиционные места сезонных стойбищ. Допускаем, что упомянутые памятники оставлены охотниками на мамонтов и других стадных травоядных приледниковья. Об этом свидетельствуют неоднократные находки соответствующей фауны в соседних со стоянками оврагах, в частности бивня мамонта с выгравированным елочным орнаментом из оврага вблизи с. Клинец, найденного В.А. Месяцем в 1955 г. Есть основание утверждать не только о синхронности и однокультурности известных в настоящее время финальнопалеолитических памятников Овруччини, но и об их принадлежности к одному своеобразному овручскому локальному варианту эпиграветта, что датируется финальным палеолитом, около 14—12 тыс. лет назад. Эпиграветтское население севера Украины исчезло внезапно в период вымирания европейской популяции мамонтов около 13—12 тыс. лет назад, не оставив после себя генетических потомков. Историческая судьба эпиграветтских охотников на мамонта севера Украины остается нерешенной проблемой палеолита Украины Стаття присвячена нещодавно окресленій групі своєрідних верхньопалеолітичних пам’яток Овруцького кряжа, що на півночі Житомирщини. Підсумовуються результати дослідження палеоліту Овруччини протягом ХХ та початку ХХІ ст. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2017-01-22 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/129 10.15407/archaeologyua2017.01.003 Arheologia; No 1 (2017): Arheologia; 3-16 Археологія ; № 1 (2017): Археологія; 3-16 Археология; № 1 (2017): Arheologia; 3-16 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2017.01 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/129/124 |
| spellingShingle | верхній палеоліт епігравет Овруцький кряж крем’яний інвентар. Zalizniak , Leonid L. Овруцький варіант епігравету Східної Європи |
| title | Овруцький варіант епігравету Східної Європи |
| title_alt | Ovruch Version of Eastern Europeian Epigravettian Овручский вариант эпиграветта Восточной Европы |
| title_full | Овруцький варіант епігравету Східної Європи |
| title_fullStr | Овруцький варіант епігравету Східної Європи |
| title_full_unstemmed | Овруцький варіант епігравету Східної Європи |
| title_short | Овруцький варіант епігравету Східної Європи |
| title_sort | овруцький варіант епігравету східної європи |
| topic | верхній палеоліт епігравет Овруцький кряж крем’яний інвентар. |
| topic_facet | Final Palaeolith Epigravet Ovruch plateau flint inventory. верхний палеолит эпиграветт Овруцкий кряж кремневый инвентарь. верхній палеоліт епігравет Овруцький кряж крем’яний інвентар. |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/129 |
| work_keys_str_mv | AT zalizniakleonidl ovruchversionofeasterneuropeianepigravettian AT zalizniakleonidl ovručskijvariantépigravettavostočnojevropy AT zalizniakleonidl ovrucʹkijvaríantepígravetushídnoíêvropi |