Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні
Study of the 14th—17th century sites remains to be a problem issue in home archaeology; the fact that it’s underdeveloped is explained by a series of objective and subjective reasons of the Soviet past, including the «Ukrainian bourgeois nationalism struggle», and by the scholars’ disinterest in the...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Археологія |
|---|---|
| Datum: | 2016 |
| Heft: | 3 |
| Сторінки: | 18-27 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Автори та афіліації: |
|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2016
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/155 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Завантажити файл: |  |
Institution
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824438371647488 |
|---|---|
| author | Motsia, Oleksandr P. |
| author_facet | Motsia, Oleksandr P. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Oleksandr P. Motsia",
"institution": "Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Motsia, Oleksandr P. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 27 |
| container_issue | 3 |
| container_start_page | 18 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2020-04-06T08:35:10Z |
| description | Study of the 14th—17th century sites remains to be a problem issue in home archaeology; the fact that it’s underdeveloped is explained by a series of objective and subjective reasons of the Soviet past, including the «Ukrainian bourgeois nationalism struggle», and by the scholars’ disinterest in the study of «non-archaeological period». Therefore, the historians-mediaevalists studying the written sources reached the higher qualitative standard in their developments, in comparison with the archaeologists. Nevertheless, various archaeological material is already accumulated today, and still is being accumulated; it is referred to the post-Mongols and the Cossacks times and should be comprehensively analyzed and certainly be presented in form of archaeological map. Solving of this matter in future will allow developing into other urgent issues in studying the process of development of Ukrainian nation’s material culture in the Late Mediaeval and the Early Modern Periods. |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2016.03.018 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:02:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 318
О.П. Моця
Історично-археологічні дослідження
післямонгольських та козацьких часів в Україні
На історичному проміжку часу між навалою орд Батия і припиненням функціонування Української козацької
держави на півдні Східної Європи відбувались досить важливі процеси, зокрема формування нового етносу.
Археологічні джерела для їх висвітлення досі використовуються недостатньо.
К л ю ч о в і с л о в а: золотоординці, козаки, татари, литовці, Степовий Кордон, археологічна карта.
© О.П. Моця, 2016
Перед тим, як перейти до висвітлення конкрет-
них археологічних проблем вітчизняної науки,
слід хоча б коротко охарактеризувати добу —
часи пізнього середньовіччя та раннього мо-
дерну за сучасною хронологічною періодиза-
цією. Ця доба багатьом дослідникам бачиться
так: «ХІІІ — перша половина ХVІІ ст. — важ-
лива доба в історії українського народу і його
культури. Своєрідність побуту, витонче-
ність речей повсякденного вжитку, поетич-
ність звичаїв і обрядів, моральні засади сві-
тогляду, яскрава літературна й мистецька
творчість, поступове утвердження елемен-
тів наукового мислення — все це відобража-
ло ментальність та самосвідомість україн-
ців і водночас було чинником дальшого їхнього
саморозвитку. Багатство і розмаїття куль-
тури українців зумовило своєрідність і непо-
вторність їхнього внеску в скарбницю світо-
вої культури» (Історія… 2001, с. 5). І далі, вже
про другу половину ХVІІ—ХVІІІ ст.: «Це була
переломна, епохальна доба, коли невибагли-
вий і повільний плин суспільного життя, ха-
рактерний для середньовіччя, змінився різким
прискоренням, своєрідним катаклізмом, що
докорінно позначився на всіх сферах життє-
діяльності — політичній, економічній, соціа-
льній, конфесійній. Багато в чому визначаль-
ною ця доба стала і для розвитку національ-
ної культури, яка, попри воєнні лихоліття,
роз’єднаність українських земель і перешкоди
з боку чужоземних режимів, продовжувала
успішно розвиватися в загальному контексті
всесвітнього культурно-історичного процесу,
збагачуючи його і одночасно духовну скарбни-
цю власного народу» (Історія… 2003, с. 5).
Крім того, на теренах колишньої Київської
Русі відбувався ще один не менш важливий
процес тих часів: перетворення старої назви
на дві нові — «Велика Русь» та «Мала Русь»,
які з’явилися на початку ХІV ст. (грамота Ца-
реградського патріархату 1303 р.; імператор-
ська булла Іоанна VІ Катакузена від 1347 р.);
поступово термін «Мала Русь» з літературно-
духовної перейшов у державно-політичну сфе-
ру. Термін фігурував у гетьманських універса-
лах та листах другої чверті ХVІІ ст., а також у
звітах московських послів під час переговорів
з гетьманом Б. Хмельницьким та його козаць-
ким оточенням.
Слід зазначити, що термін «Мала Русь» був
етимологічно пов’язаний не з розмірами краї-
ни, а з її територіальною основою, рівнознач-
ний терміну К. Багрянородного «Внутрішня
Русь». Така географічна орієнтація має глибокі
античні корені і характерна не лише для схід-
них слов’ян. Згаданий візантійський імпера-
тор у своєму трактаті «Про управління імпе-
рією» говорить про «Внутрішню Персію»,
«Малу Іспанію». Відомі в історії також назви
«Мала Греція», «Мала Польща», «Внутрішня
Франція», які в усіх випадках означали корін-
ну етнічну територію країни.
Із часом стару «руську» назву почала витіс-
няти нова — «українська», яка виражала тоді
не найменування певної території, а її прикор-
донний характер. Термін «Україна» у значенні
конкретної землі постійно фігурує у докумен-
тах часів Б. Хмельницького. Згадаємо, напри-
клад, промову гетьмана перед польськими ко-
місарами у лютому 1649 р.: «За кордон на війну
не піду, шаблі на турок і татар не здійму.
Досить нам на Україні, Поділлі та Волині:
тепер вистачить достатку у землі в князівс-
тві моєму по Львів, Холм і Галич» (Толочко
1997, с. 26—31). Сама козацька держава імену-
валася «Військом Запорозьким».
Хронологічний відлік періоду, що розгляда-
ється, починається від масштабної катастро-
фи — навали військ хана Батия на першу дер-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 3 19
жаву східних слов’ян та її загибелі. Проте вже у
цьому питанні зіштовхуємось з певними науко-
вими проблемами: «Руйнування кам’яних хра-
мів, братські могили, сліди пожеж, перехову-
вання скарбів — все це датувалося виключно
1240 р. Звідси й хронологія багатьох категорій
знахідок. Загальновизнаними археологічними
постулатами було повне припинення виробни-
цтва прясел, скла, енколпіонів, усіх складних
високохудожніх ремесел, припинення поступу
амфорної тари і т. д. Звідси й невірне визна-
чення культурних шарів, хронологічними інди-
каторами котрих у більшості являються ка-
тегорії знахідок. Все це характерно не лише
Рис. 1. Київ ХІV—ХVІ ст. з топографією монументальних пам’яток (за Г. Івакіним):
1 — Десятинна церква; 2 — ротонда; 3 — собор Св. Федора; 4 — Василівська (Трьохсвятитель-
ська) церква; 5 — Софійський собор; 6 — собор Св. Ірини; 7 — собор Св. Георгія; 8 — Спась-
ка церква; 9 — Михайлівський Золотоверхий собор; 10 — церква Пирогоща; 11 — церква Різдва
Богородиці (вірменська); 12 — невідомий храм по вул. Волоська; 13 — Борисоглібський храм;
14 — невідомий храм по вул. Андріївській 7; 15 — Кирилівський монастир
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 320
для Києва…Спеціалісти з історії й архео-
логії Київської Русі у більшості досить сла-
бо знали історію послідуючих періодів. Своє
незнання та невміння визначити конкретний
об’єкт археологи часто перекладали на Ба-
тия, приписуючи йому усі пожежі й розрухи,
діла його далеких нащадків. Іноді припущен-
ня іншого направлення замовчувалися. Добре
відома книжка В.К. Гончарова «Райковецьке
городище», котру хрестоматійно приводять
як яскравий приклад монгольського знищен-
ня міста. Одначе автор розкопок пам’ятки,
репресований 1938 р. Ф.М. Мовчанівський,
пов’язував цей розгром із воєнними діями Да-
нила Галицького проти болохівських князів у
кінці 1250-х років» (Ивакин 2003, с. 60). І далі
вказується: «Відзначимо умовність терміно-
логії для історії даного періоду. В основному
його називають «післямонгольським». Одначе,
якщо із нижньою межею все ясно, то верх-
ня аж ніяк не визначена. І для різних регіо-
нів вона може бути різною. Якщо для росій-
ських земель її умовно можливо визначити
1480 р. (звільненням від ординської влади), то
для території України така подія датуєть-
ся Синьоводською битвою 1362 р. У той же
час верхньою межею можливо вважати і час
розпаду Золотої Орди або взяття Казані й
Астрахані, а, можливо, й завоювання Кри-
му — адже все це якісь віхи із переборювання
наслідків монгольського нашестя ХІІІ ст. Ви-
користовується (особливо в Україні) і тер-
мін «пізнє середньовіччя», хоча всім зрозумі-
ла його умовність. …У цілому, спостережен-
ня за матеріальною й духовною культурою
Південної Русі ХІІІ—ХV ст. дозволяють вес-
ти мову, що у середині ХІІІ ст. ніякого роз-
риву традиції з-за монгольського завоювання
не відбулося. Продовжувався загальний розви-
ток традицій ХІ—ХІІ ст., обумовлений, на-
перед усе, внутрішніми факторами. На них
вплинули події та тенденції загальноєвропей-
ського (та й ширше) масштабу. Руйнування
1237—1240 рр. торкалися лише окремих ас-
пектів загальнокультурного розвитку, а не
його глибинної основи. У цілому Київська Русь
як політичний і культурний феномен не при-
пинила свого існування у 1240 р. й доживає
до ХV. Монгольське нашестя зупинило її ви-
східний розвиток і, головне, нарівні із інши-
ми загальноєвропейськими подіями повністю
змінило історичну ситуацію у Центральній і
Східній Європі» (Ивакин 2003, с. 61, 65).
У результаті тривалих польових робіт в Киє-
ві та аналізу накопиченого матеріалу було
встановлено наступне: «Дослідження питань
історичної топографії Києва ХІІІ—ХVІ ст.
показало, що, незважаючи на велетенські
втрати та руйнування 1240 р., місто про-
довжувало своє існування, ніякої перерви у
його житті чи зміни населення не відбуло-
ся. Міське життя стало менш інтенсивним
й відповідало місцю та ролі Києва у новій іс-
торичній ситуації. Археологічні дослідження
довели, що історичне життя продовжува-
ли всі основні історичні райони міста (Верх-
ній Київ, Поділ, Замкова гора, Дорогожичі,
Клов, Угорське, Берестове, Печерський мо-
настир, Видубичі. Не виявлено поки матеріа-
лів ХІV—ХV ст. на території Коперива кінця
(Кудрявця), Щекавиці, Лисої гори, але архео-
логічно вони вивчені недостатньо (рис. 1).
Головне ядро міста (Гора і Поділ) зна-
ходилось переважно у старих, традиційних
межах: Золота та Лядська брами на Горі
та річка Почайна на Подолі. Міським ди-
тинцем стала Замкова гора, де у другій по-
ловині ХІV ст. зведено потужний для сво-
го часу дерев’яно-земляний замок. Головна
маса населення зосереджувалася на Подолі.
Тут знаходився магістрат, соборна церква,
головний торг. Чисельність мешканців різ-
ко зменшилась й навряд чи перевищувала 10
тисяч у часи максимальних підйомів…Піс-
ля 1362 р. Київська земля входить до складу
Великого князівства Литовського і Русько-
Рис. 2. Козацькі шаблі із Берестечка (за І. Свєшніковим)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 3 21
го. Родоначальником нової київської династії
став Володимир Ольгердович. Включення до
Литовсько-Руської держави проходило мир-
ним шляхом, завдяки збігу головних цілей сус-
пільств обох етносів — боротьбі із Золотою
Ордою, а також збереженню старих прав
та порядків на руських землях. Воно зіграло
позитивну роль для розвитку Києва та інших
українських земель, що переважно вийшли
з-під золотоординського іга. Негативні фак-
тори вийшли на передній план пізніше — го-
ловним чином з другої половини ХV ст., коли
стали сприяти натиску польських феодалів»
(Івакін 1996, с. 246, 248).
Праця, присвячена битві під Берестечком
влітку 1651 р. (Свєшніков 2008) — одної із най-
більш значний воєнних операцій — висвітлює
події польсько-українського протистояння у
часи Визвольної війни (рис. 2). Завдяки архе-
ологічним дослідженням було отримано неві-
домі досі матеріали, які демонстрували комп-
лекс обладнання, необхідного для викорис-
тання козаками вогнепальної зброї. Очевидно,
озброєння козацького війська не було одно-
манітним. Переважна більшість козаків мали
шаблі та рушниці, але ця різна за походжен-
ням зброя належала до різних типів та сис-
тем. Важко собі уявити, щоб кожний козак но-
сив на собі всі види відомої на той час зброї: це
неможливо для однієї людини. Те ж само сто-
сується і кіннотників, які, окрім шаблі, мали
карабін або арбекузи, а дехто, можливо, був
озброєний пістолетом та списом. Повстанці-
ремісники, мабуть, були озброєні так, як і ко-
заки. Селяни-повстанці ж виглядали дещо по-
іншому, і про це засвідчили результати розко-
пок під Берестечком, де вперше було виявлено
одяг і зброю цих вояків. На відміну від взу-
тих у чоботи козаків, селяни носили шкіря-
ні ходаки, були озброєні сокирами, бойови-
ми косами та серпами, а інколи й дерев’яними
колотушками-булавами. Отриманий матеріал
Рис. 3. Інвентар із поховання вершника на Бузькому лимані (за: Добролюбський,
Смирнов 2011)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 322
дозволяє говорити, що козацька армія періо-
ду Визвольної війни не була неорганізованим
збіговиськом випадкових людей, а важливим
елементом державної структури, котрий ціл-
ком відповідав вимогам свого часу (Свєшніков
2008, с. 324—325).
Додамо ще один важливий момент, що сто-
сується геополітичної картини тогочасного
східноєвропейського світу: український люд
був своєрідним заслоном для мешканців Євро-
пи, проте вже не у широтному, як у часи Київ-
ської Русі, а у меридіональному розумінні — у
першу чергу від османів та їх сателітів.
На першому етапі зазначеного історично-
го періоду українські землі та їх статус у скла-
ді Литви змінювався. Можна говорити про два
етапи в історії «литовської доби»: князівський і
обласний. Перший обіймає 1340—1500 рр. — від
княжіння на Волині Любарта до часу, коли Сі-
верські князівства опинилися під опікою Мос-
ковської держави; другий — від 1500 р. і до Лю-
блінської унії 1569 р., коли було утворено Річ
Посполиту. Важливо зазначити, що захоплення
литовськими князями нових південних терито-
рій не супроводжувалося агресією. Фактично
Гедиміновичі підвищували свій статус, у порів-
нянні із сусідами (Черкас 2011, с. 8—9, 130).
При цьому на землях сучасної України існу-
вало золотоординське населення. Так, на
комплексі біля с. Торговиця на Кіровоградщи-
ні виявлено й досліджено поселенську струк-
туру та некрополь, які були рештками одно-
го з найбільш північних осередків золото-
ординських завойовників. Пам’ятка функ-
ціонувала на березі сучасної р. Синюхи, це
був один із економічних, політичних центрів
ХІV ст. на Дніпровському Правобережжі. Тор-
говицький комплекс досі залишається ціка-
вим та перспективним об’єктом для науко-
вих досліджень з кількох причин. По-перше,
комплекс є найбільш північним населеним
пунктом, що має риси золотоординської місь-
кої культури. По-друге, датування виявлених
на комплексі монет підтверджує факт існу-
вання тут цілого міста в ті драматичні та пере-
ломні часи нашої історії. По-третє, вивчення
антропологічних матеріалів дозволяє поста-
вити питання про співвідношення місцево-
го й прийшлого компонентів серед населення
цього регіону, наблизитись до розуміння ет-
нічних процесів на території Правобережної
України у золотоординський період (Бокій,
Козир 2005, с. 41—83).
Звісно, основні центри заселення завойов-
ників розміщувались південніше — у Північ-
ному Причорномор’ї; в першу чергу на бере-
гах нижньої течії Дніпра та його островах, а
також допливів. Існували ці центри у межах
другої половини ХІІІ—ХІV ст., і далі вже у
«часи козацькі». Осіле населення проживало
тут постійно, починаючи першими століття-
ми ІІ тис. н. е. і закінчуючи золотоординською
добою. Це підтверджує спадкоємність у низці
особливостей матеріальної культури: домобу-
дування, керамічний комплекс, поховальний
обряд (Козловський 1992, с. 172—173; Ельни-
ков 2001; 2006 та ін.). Продовжували тут жити
і «чисті» кочівники (рис. 3). За своїм історич-
ним змістом це була фінальна фаза у загально-
азійського Великому переселенні народів. Так
само як і у давнину, у середньовічні часи струк-
тура кочових громад залишалася однотипною.
А господарсько-культурний тип номадів за всі-
ма своїми ознаками сформувався не пізніше
І тис. н. е. Модифікації не змінювали його суті,
а інновації охоплювали лише певні складові
(Добролюбський, Смирнов 2011, с. 131—132).
Складність етнічних процесів у цій місце-
вості підтверджує антропологічний матеріал.
При цьому цілком обґрунтованим є те, що про-
цес змішування етносів відбувався постійно. А
це, в свою чергу, говорить про безперервний
процес міграції тогочасного люду з різних те-
риторій — Середнього Подніпров’я, Подоння,
Поволжя та Північного Кавказу. Зокрема було
встановлено, що аланський компонент вия-
вився більш суттєвим, ніж очікувалося, особ-
ливо в період Золотої Орди. А от доля монго-
лоїдної домішки у золотоординський період
не збільшилась (як очікувалося), а навпаки,
зменшилась (у порівнянні із домонгольським
часом). Вплив кочового компоненту на фор-
мування антропологічного складу осілого на-
селення виявився значно меншим, ніж визна-
чалося попередніми антропологічними дослі-
дженнями (Литвинова 2012, с. 132).
Нині археологічні комплекси золотоордин-
ських часів відомі і в середньодніпровсько-
му регіоні, особливо на Дніпровському Ліво-
бережжі. У першу чергу, це стосується похо-
вальних пам’яток Полтавщини, серед яких
виявлено унікальний комплекс — поховання
дівчинки-кочівниці біля с. Волошине у пониз-
зі Псла з досить багатим інвентарем та оригі-
нальним одягом, який вдалося реконструюва-
ти (Супруненко, Приймак, Мироненко 2004;
Супруненко, Артем’єв, Маєвська 2005; Супру-
ненко, Маєвська, Артем’єв, Горбенко 2006).
У цілому ж наявні антропологічні матеріа-
ли із некрополів Середнього Подніпров’я, як і
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 3 23
в попередньому випадку, дозволяють окресли-
ти суттєві зміни у порівнянні з давньоруським
часом. Серед населення козацької доби ши-
роколиці морфотипи, які мали витоки у дав-
ньоруських серіях древлянсько-волинянських,
тиверських та частково галицьких земель, пе-
реважають. Генетичні лінії, що пов’язують час-
тину пізньосередньовічного населення цієї те-
риторії з більш грацильними групами полян-
ських земель ще читаються, але переважно на
жіночих черепах. Це має своє пояснення: тери-
торія розповсюдження мезокранних середньо-
лицих (із тенденцією до вузьколицості) форм,
які пов’язуються із полянським загалом, була
досить невелика навіть у давньоруську добу та її
населення, можливо, зазнало суттєвих демогра-
фічних втрат під час монгольської навали. Тому
у відродженні слов’янської популяції цього ре-
гіону провідну роль відіграли вихідці із терито-
рії побутування масивних типів східних слов’ян
(древлянських, волинських, тиверських, пів-
нічних галицьких земель). На краніологічних
серіях козацької доби можна зазначити також,
що у порівнянні із давньоруським часом збіль-
шився біологічний вплив степового населен-
ня та досяг максимуму для цієї території. Вне-
сок степовиків у формування антропологічно-
го складу населення Середнього Подніпров’я
найкраще простежується за матеріалами ХVІ—
ХVІІ ст. (Рудич 2014, с. 222—223).
Не менш важливими у контексті цієї стат-
ті являються й події наступних століть, коли:
«Християнські козацтва, безсумнівно, від-
крили нову сторінку в історії Степового
Кордону Європи. Під козацьким впливом він
зазнав глибоких трансформацій, які посут-
ньо змінили його обличчя та зумовили подаль-
ше закриття на користь християнського сві-
ту. Попри на позір явну перевагу жорсткої
конфронтаційної складової, здобреної ще й
процесом конфесіоналізації, у козацькі часи
Кордон не став роз’єднувачем на ментально-
му рівні. Стиль козацького життя, поведін-
кові стратегії козаків стосовно мусульман-
ських сусідів, поєднуючись з налаштованіс-
тю останніх не тільки на конфронтацію, а
й на взаємодію, призвели до того, що реаль-
но існував лише відчутний усіма навколишні-
ми суб’єктами фізичний Кордон як об’ємний
простір земель, неконтрольованих державни-
ми чинниками. Комплекс відмінностей між
скроєними на різний цивілізаційний лад сус-
пільствами, локалізованими по обидва боки
Степового Кордону, так і не спровокував поя-
ви непрохідних демаркаційних ліній, як це
було на деяких інших Великих Кордонах. Не
допоміг у цьому навіть такий потужний в ті
часи фактор як різноконфесійність. Релігій-
ний кордон був ключовим виявом інакшості,
фокусував на собі всі поділи, найвиразніше
уособлював «чужість» конкурента з проти-
лежного боку Степу, а прапор віри справ-
но виконував функцію каталізатора й ви-
правдання конфронтації. Проте й загостре-
не для всіх релігійне питання було не здатне
відособити християнських і мусульманських
суб’єктів» (Брехуненко 2011, с. 445).
Як не парадоксально, але накопичені на
сьогодні археологічні та писемні матеріали до-
зволили вийти на рівень узагальнення інфор-
мації на найвищому фундаментальному рівні
й зробити висновки, що землеробська хрис-
тиянська та мусульманська османська цивілі-
заційні структури на східноєвропейських (су-
часних українських) теренах набули у ті часи
класичних рельєфів у взаєминах, та прояви-
лось, у свою чергу, у класичному протистоян-
ні й сприйнятті обох сторін. «Країна, де меш-
кають козаки, зветься Україною, що озна-
чає окраїна» — відзначав пізніше П. Шевальє,
розуміючи під цим поняттям землі краю єв-
ропейського землеробського світу (Шевальє
1993, с. 38). Починаючи вже із другої полови-
ни ХІІІ ст., відбулося становлення реально-
го механізму існування обох цивілізаційних
осередків у межах цього географічного про-
стору. Створення системи організації та без-
пеки торгівлі було втілене у мережу поселен-
ської структури, яку створили золотоординці
у зоні теперішньої Південної України. Кочо-
ва цивілізація з іншою системою цінностей
та джерел функціонування, ніж у осілих ци-
вілізаційних системах, будувала власні міс-
та в степу як складові частини єдиної струк-
тури торгівлі у межах всієї Євразії у цілому і її
Рис. 4. Литовський замок у Батурині (реконструкція
В. Коваленка, малюнок С. Дмитрієнко)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 324
центральної української складової зокрема. У
мережі міст Подністров’я, Східного Поділля,
Нижнього Подніпров’я знайшов своє втілен-
ня специфічний тип локальної цивілізації Зо-
лотої Орди, що поєднувала кочовий і осілий
способи життя. Археологічні дослідження на-
дали можливість уявити мусульманську інфра-
структуру золотоординських міст й визначи-
ти особливість їх матеріальної культури. А по-
рівняльний аналіз набору артефактів основ-
них пам’яток дозволив встановити й загальні
риси, що були притаманними золотоордин-
ській культурі у цілому, як і регіональну спе-
цифіку, обумовлену природно-географічними
та історико-культурними чинниками.
Порівняльний аналіз матеріальної куль-
тури пам’яток другої половини ХІІІ—ХІV ст.
у межах Ц ентральної та Південної України
свідчить про близький типологічний склад
деяких артефактів, зокрема прикрас, стій-
кі стилістичні прояви формальних ознак і де-
коративних елементів. Вони розповсюджува-
лися у колі різних етнічних спільнот, зокрема
слов’янського, аланського та тюркського по-
ходження, незалежно від конфесійної прина-
лежності, і являлися ознакою тенденцій у стилі
та моді. Продукція золотоординських центрів
Причорномор’я, імпорт із Малої Азії, Повол-
жя, Середньої Азії та Китаю постають на той
час джерелом накопичення розкішного посуду
у садибах заможних мешканців півдня колиш-
ньої Київської Русі і, перш за все, Києва.
Тож можна констатувати, що золотоордин-
ська цивілізація вдало використала надбання
багатьох культур Євразії й сформувала нове син-
кретичне етнокультурне середовище, що скла-
лося у процесі пересування монголів із району
їхньої батьківщини на євразійській простір.
Початок нового етапу розвитку слов’яно-
тюркських стосунків був пов’язаний зі змінами
вектора контактів: від східних центрів Золотої
Орди у південному напрямку; та становленням
у першій половині ХV ст. Кримського ханату.
На відміну від золотоординської, османська
цивілізація, яка містила як кочову, так і осілу
складову, була побудована на пріоритеті осіло-
го землеробського ареалу, підсиленого земле-
робськими суспільствами європейського Пів-
дня. Проте османи віддавали також належне
розвитку торговельно-економічних відносин,
що було надзвичайно важливим фактором для
зростання Стамбула та інших міст Анатолії.
Відбувалось становлення та розвиток торгово-
економічних стосунків через найбільші порти
узбережжя Чорного моря. Процес утверджен-
ня османів на чорноморському узбережжі мав
безпосередній вплив на формування нової по-
літичної, релігійної та соціально-економічної
ситуації на Балканах, у Південній та Східній
Європі. Історичний аналіз суті цього процесу
дозволяє виділити три основні етапи осман-
ської експансії на територію сучасної України.
Вони відрізнялися способами оволодіння зем-
лею, формами володарювання, територіальни-
ми межами в залежності від різних обставин,
зокрема від політичних рішень лідерів україн-
ського козацтва та Османської імперії.
Перший етап (остання чверть ХV — середи-
на ХVІІ ст.) має характер експансії на землі
східнослов’янського простору з метою долу-
чення їх до орбіти політичних та економічних
інтересів імперії, об’єднання тюркських етно-
політичних спільнот й подальшої ісламізації.
Єдиною перешкодою для цього процесу було
українське козацтво, яке згодом стало справж-
ньою загрозою для османів та отримало пере-
вагу на Чорному морі.
Другий етап (друга половина ХVІІ — по-
чаток ХVІІІ ст.) характеризується зростанням
протурецьких настроїв у козацькому середови-
щі, насамперед у його вищих колах. Припини-
лися й козацькі походи до турецьких берегів.
Подальше поширення східних впливів свідчи-
ло про продовження різних форм контактів.
Третій етап (кінець першого десятиліття
ХVІІІ ст. — початку ХІХ ст.) — час, коли Осман-
ська імперія робить останні зусилля, щоб збе-
регти свої колонії у Східній Європі. Водночас
це найбільш активний період перебудови та
Рис. 5. Надвірна. Схема замку (за зб.: «Старожитності
Гуцульщини»)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 3 25
модернізації османських фортець, що засвід-
чують писемні джерела й археологічні дослі-
дження.
Співіснування цивілізаційних систем на те-
ренах України та Османської імперії передба-
чало створення умов їхнього функціонування.
Український простір мав тенденцію до розши-
рення за рахунок просування українських ко-
лоністів усе далі на південь, де вони піддавали-
ся нападам з боку номадів і повинні були теж
зводити власні оборонні споруди. Водночас
територіальне зближення масивів української
та тюркської культур сприяло процесу куль-
турних запозичень й інтеграції. Османська ма-
теріальна культура різними шляхами входила
у буття українського суспільства і її сприйнят-
тя було підготовлене попередніми синкретич-
ними культурами тюрків. Завдяки цьому вона
не була чужинським елементом для Північно-
го Причорномор’я, мала чимало рис, спільних
для широкого Чорноморсько-Малоазійсько-
Балканського та Кавказького ареалу, за участю
компонентів української, молдавської та ін-
ших культур цього поліетнічного середовища
(Біляєва 2012, с. 427—428).
Тож можна констатувати, що на сьогодні
ми маємо цілком сформовану концепцію з цієї
проблеми, яка була побудована, у першу чергу,
на основі комплексного використання архео-
логічних і писемних джерел вітчизняної історії.
Подібна ситуація окреслюється також завдяки
вивченню післямонгольських та козацьких ста-
рожитностей за писемними джерелами (Руси-
на 1998; Історія українського... 2006—2007) та
архітектурними пам’ятками означеного періо-
ду (Історія... 2001, с. 256—275, 629—654; 2003,
с. 835—854). Що ж до вивчення археологічно-
го матеріалу з цього питання, цей процес від-
бувається повільно, але є позитивні зрушення,
про що свідчить поява навчального посібника,
присвяченого пам’яткам матеріальної культу-
ри завершального етапу середньовіччя та ран-
нього модерну (Археологія доби… 1997).
У цілому ж нині триває етап накопичення
матеріалів на конкретних пам’ятках та систе-
матизації наявної інформації з окремих комп-
лексів та регіонів. Зазначимо, що у цьому про-
цесі вивчення сільських пам’яток залишаєть-
ся недостатнім — більш-менш цілеспрямовані
роботи проводились лише на окремих відкри-
тих поселеннях лівого берега Дніпра (Біляєва,
Кубишев 1995). І це при тому, що «Аграриза-
ція була явищем економічним та демографіч-
ним, але в першу голову — соціальним, що
надавала обрису середньовічного суспільства
своєрідних рис» (Ле Гофф 1992). Значно краще
досліджені укріплені поселення, у першу чер-
гу, міста. Наприклад, розкопки гетьманської
столиці Батурина та наукова реконструкція
її центральної частини (рис. 4) (Батуринська
старовина 2008); масштабні розкопки терито-
рії середньовічної Полтави (Супруненко, Ми-
Рис. 6. Люльки ХVІІІ ст. із Києва (за А. Чеканов-
ським)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 326
роненко, Пуголовок та ін. 2008; Супруненко,
Пуголовок, Мироненко та ін. 2009; Супрунен-
ко, Пуголовок, Мироненко та ін. 2009; Супру-
ненко, Пуголовок 2015; Пуголовок та ін. 2009).
Крім того, виданням окремих систематизо-
ваних досліджень, котрі висвітлюють інфор-
мацію про Запорозькі січі (Телегін 1993), піз-
ньосередньовічні пам’ятки північно-східного
регіону (Приймак, Осадчий 2006), укріпле-
ні пункти Чернігово-Сіверщини. Слід також
згадати ґрунтовне опрацювання матеріалу з
пам’яток підкарпатського регіону (рис. 5) —
результат роботи Карпатської історико-
археологічної експедиції протягом кількох ро-
ків (Старожитності Гуцульщини 2011). Проте
головним джерелом поповнення інформації
про пам’ятки післямонгольських та козацьких
часів являються збірки наукових праць та пові-
домлень, де викладені результати роботи все-
українських конференцій. Такі конференції
відбуваються щороку завдяки ініціативі Цент-
ру пам’яткознавства НАН України та Україн-
ського Товариства охорони пам’яток історії та
культури (Нові археологічні… 1992; Нові дослі-
дження… 2001 та ін.).
Отже, ще раз зазначимо, що наша стаття є
лише відображенням наявної інформації, що
стосується вказаної теми, без її наступного нау-
кового аналізу, якого вона потребує (рис. 6).
Така незадовільна розробка тематики була
характерна ще для 1970-тих років: «Але упе-
реджене ставлення археологів до пам’яток
ХІV—ХVІІ ст. призвело до того, що до цьо-
го часу не існує їх археологічної карти або
зведення. Відомості про ці пам’ятки розпо-
рошені в багатьох працях, присвячених опи-
сові археологічних пам’ятників різних епох».
І далі: «Із створенням археологічної карти
пізньосередньовічних пам’яток на терито-
рії УРСР буде створена база, конче необхідна
для археологічних досліджень великих масш-
табів. Ця карта потрібна не тільки архео-
логам. Вона дасть можливість історикам
конкретно пізнавати і розуміти процеси та
закономірності історичного розвитку Украї-
ни. Так, наприклад, археологічна карта піс-
лямонгольських пам’яток допоможе висвіт-
ленню заселеності України в ранній феодаль-
ний період, про що немає у нас більш-менш
точних відомостей. Археологічна карта, на
яку буде винесено укріплені поселення ХІV—
ХVІІ ст., дасть деякі дані і для міркування
про систему розташування укріплень в той
чи інший історичний період і, отже, про їх
стратегічну роль в системі оборони окремих
українських земель» (Юра 1971, с. 33).
З того часу, як почали заявляти про необхід-
ність повної систематизації та картографуван-
ня післямонгольських та козацьких пам’яток,
невдовзі мине півстоліття — «та тільки хура
досі там». Проблема залишається актуальною
і потрібною для постановки й вирішення бага-
тьох інших питань середньовічної України і до
неї слід ставитись із повним розумінням.
Археологія доби українського козацтва ХVІ—ХVІІІ ст. — К., 1997.
Батуринська старовина. — К., 2008.
Біляєва С.О., Кубишев А.І. Поселення Дніпровського Лівобережжя Х—ХV ст. (за матеріалами поселень поблизу
сіл Комарівка та Озаричі). — К., 1995.
Біляєва С. Слов’янські та тюркські світи в Україні. — К., 2012.
Бокій Н., Козир І. Комплекс золотоординського часу біля с. Торговиця на Кіровоградщині (попередня публіка-
ція) // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. — К., 2005. — С. 41—83.
Бондар О. Замки та фортеці Чернігово-Сіверщини в ХV—ХVІІІ ст.: ілюстрований довідник. — К., 2015.
Брехуненко В. Козаки на Степовому Кордоні Європи. — К., 2011.
Добролюбський А.О., Смірнов І.О. Кочовики південно-західної України в Х—ХVІІ ст. — К.; Миколаїв, 2011.
Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка. — Запорожье, 2001. — Т. І.
Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка. — Запорожье, 2006. — Т. ІІ.
Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ — середини ХVІ ст. — К., 1996.
Ивакин Г.Ю. Историческое развитие Южной Руси и Батыево нашествие // Русь в ХІІІ веке. Древности темного
времени. — М., 2003. — С. 59—65.
Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — К., 2006—2007. — Т. 1, 2.
Історія української культури. — К., 2001. — Т. 2.
Історія української культури. — К., 2003. — Т. 3.
Козловський А.О. Історико-культурний розвиток Південного Подніпров’я в ІХ—ХІV ст. — К., 1992.
Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. — М., 1992.
Литвинова Л.В. Населення Нижнього Подніпров’я 12 — початку 15 ст. — К., 2012.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 3 27
Нові археологічні дослідження пам’яток українського козацтва. — К., 1992.
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К., 2001.
Приймак В.В., Осадчий Є.М. Північний схід Дніпровського Лівобережжя у кінці ХVІ—ХVІІ ст. (історико-
археологічні нариси). — Полтава, 2006.
Пуголовок Ю.О., Калашник Є.С. Дослідження полтавської фортеці. Старе місто. — К.; Полтава, 2009.
Рудич Т.О. Населення Середнього Подніпров’я І—ІІ тисячоліття за матеріалами антропології. — К., 2014.
Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. — Україна крізь віки. — К., 1998. — Т. 6.
Свєшніков І. Битва під Берестечком. — Рівне, 2008.
Старожитності Гуцульщини. — Львів, 2011.
Супруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Старожитності золотоординського часу Дніпровського лісо-
степового Лівобережжя. — К.; Полтава, 2004.
Супруненко О.Б., Артем’єва А.В., Маєвська С.В. Унікальний комплекс золотоординського часу поблизу Воло-
шинського. — К.; Полтава, 2005.
Супруненко О.Б. Кургани з похованнями золотоординського часу поблизу Волошинського у пониззі Псла. — К.;
Полтава, 2006.
Супруненко О.Б., Мироненко К.М., Пуголовок Ю.О., Шерстюк В.В. Дослідження посаду літописної Лтави.
Миколаївська гірка. — К.; Полтава, 2008.
Супруненко О.Б., Пуголовок Ю.О., Мироненко К.М., Шерстюк В.В. Дослідження посаду літописної Лтави. Ін-
ститутська гора. — К.; Полтава, 2009.
Супруненко О.Б., Пуголовок Ю.О. Дослідження літописної Лтави. Іванова гора. — К., 2015.
Телегін Д.Я. Часи козацькі. Січі Запорозькі. За письмовими та археологічними джерелами. — К., 1993.
Толочко П.П. Від Русі до України. — К., 1997.
Черкас Б. Степовий щит Литви. Українське військо Гедиминовичів ХІV—ХVІ ст. — К., 2011.
Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. — К., 1993.
Юра Р.О. Завдання визначення пізньосередньовічних пам’яток України // Середні віки на Україні. — К., 1971. —
Вип. 1. — С. 31—40.
Надійшла 03.09.2015
А.П. Моця
Исторически-археологические исследования
послемонгольских и казаческих времен в Украине
Изучение памятников ХІV—ХVІІ вв. остается проблемной темой отечественной археологии, недостаточная раз-
работка которой объясняется рядом объективных и субъективных причин советского прошлого (в том числе и
«борьбой с украинским буржуазным национализмом») и незаинтересованностью специалистов в изучении «не-
археологического периода». Поэтому историки-медиевисты, изучающие письменные источники, в этом отноше-
нии вышли на более качественный уровень в своих разработках по сравнению с археологами. И все же нынче уже
накоплен (и далее продолжает увеличиваться) разнообразный археологический материал, относящийся к после-
монгольскому и казаческому времени, который необходимо комплексно проанализировать и, обязательно, пред-
ставить в виде археологической карты. Решение этого вопроса позволит в дальнейшем перейти к рассмотрению
многих других актуальных тем, в изучении процесса развития материальной культуры украинского народа во
времена позднего средневековья и раннего модерна.
O.P. Motsia
Historic and Archaeological Research
of Post-Mongols and Cossacks Times in Ukraine
Study of the 14th—17th century sites remains to be a problem issue in home archaeology; the fact that it’s underdeveloped is
explained by a series of objective and subjective reasons of the Soviet past, including the «Ukrainian bourgeois nationalism
struggle», and by the scholars’ disinterest in the study of «non-archaeological period». Therefore, the historians-mediaevalists
studying the written sources reached the higher qualitative standard in their developments, in comparison with the
archaeologists. Nevertheless, various archaeological material is already accumulated today, and still is being accumulated; it
is referred to the post-Mongols and the Cossacks times and should be comprehensively analyzed and certainly be presented
in form of archaeological map. Solving of this matter in future will allow developing into other urgent issues in studying the
process of development of Ukrainian nation’s material culture in the Late Mediaeval and the Early Modern Periods.
|
| id | arheologia-com-ua-article-155 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:02:45Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/05/87e3c1c8cc027adc3fff5244fd641605.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-1552020-04-06T08:35:10Z Historic and Archaeological Research of Post-Mongols and Cossacks Times in Ukraine Исторически-археологические исследования послемонгольских и казаческих времен в Украине Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні Motsia, Oleksandr P. Golden Horde people, Tatars, Lithuanians, Steppe border, archaeological map. золотоординці, козаки, татари, литовці, Степовий Кордон, археологічна карта. Study of the 14th—17th century sites remains to be a problem issue in home archaeology; the fact that it’s underdeveloped is explained by a series of objective and subjective reasons of the Soviet past, including the «Ukrainian bourgeois nationalism struggle», and by the scholars’ disinterest in the study of «non-archaeological period». Therefore, the historians-mediaevalists studying the written sources reached the higher qualitative standard in their developments, in comparison with the archaeologists. Nevertheless, various archaeological material is already accumulated today, and still is being accumulated; it is referred to the post-Mongols and the Cossacks times and should be comprehensively analyzed and certainly be presented in form of archaeological map. Solving of this matter in future will allow developing into other urgent issues in studying the process of development of Ukrainian nation’s material culture in the Late Mediaeval and the Early Modern Periods. Изучение памятников ХІV—ХVІІ вв. остается проблемной темой отечественной археологии, недостаточная разработка которой объясняется рядом объективных и субъективных причин советского прошлого (в том числе и «борьбой с украинским буржуазным национализмом») и незаинтересованностью специалистов в изучении «неархеологического периода». Поэтому историки-медиевисты, изучающие письменные источники, в этом отношении вышли на более качественный уровень в своих разработках по сравнению с археологами. И все же нынче уже накоплен (и далее продолжает увеличиваться) разнообразный археологический материал, относящийся к послемонгольскому и казаческому времени, который необходимо комплексно проанализировать и, обязательно, представить в виде археологической карты. Решение этого вопроса позволит в дальнейшем перейти к рассмотрению многих других актуальных тем, в изучении процесса развития материальной культуры украинского народа во времена позднего средневековья и раннего модерна. На історичному проміжку часу між навалою орд Батия і припиненням функціонування Української козацької держави на півдні Східної Європи відбувались досить важливі процеси, зокрема формування нового етносу. Археологічні джерела для їх висвітлення досі використовуються недостатньо. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2016-09-22 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/155 10.15407/archaeologyua2016.03.018 Arheologia; No 3 (2016): Arheologia; 18-27 Археологія ; № 3 (2016): Археологія; 18-27 Археология; № 3 (2016): Arheologia; 18-27 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2016.03 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/155/148 |
| spellingShingle | золотоординці козаки татари литовці Степовий Кордон археологічна карта. Motsia, Oleksandr P. Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні |
| title | Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні |
| title_alt | Historic and Archaeological Research of Post-Mongols and Cossacks Times in Ukraine Исторически-археологические исследования послемонгольских и казаческих времен в Украине |
| title_full | Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні |
| title_fullStr | Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні |
| title_full_unstemmed | Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні |
| title_short | Історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в Україні |
| title_sort | історично-археологічні дослідження післямонгольських та козацьких часів в україні |
| topic | золотоординці козаки татари литовці Степовий Кордон археологічна карта. |
| topic_facet | Golden Horde people Tatars Lithuanians Steppe border archaeological map. золотоординці козаки татари литовці Степовий Кордон археологічна карта. |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/155 |
| work_keys_str_mv | AT motsiaoleksandrp historicandarchaeologicalresearchofpostmongolsandcossackstimesinukraine AT motsiaoleksandrp istoričeskiarheologičeskieissledovaniâposlemongolʹskihikazačeskihvremenvukraine AT motsiaoleksandrp ístoričnoarheologíčnídoslídžennâpíslâmongolʹsʹkihtakozacʹkihčasívvukraíní |