Римські форти на території Ольвійської держави

Kozlenko, Roman O.

doi:10.15407/archaeologyua2016.02.078

Римські форти на території Ольвійської держави

The article presents the results of preliminary research at recently discovered Roman military camps on the territory of Olbian chora. Their location testifies for the existence of the defensive system of limes type in the Lower Buh River region. Non-standard planning of one of the forts indicates t...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в:	Археологія
Дата:	2016
Випуск:	2
Сторінки:	78-87
ISSN:	2616-499X
Автори та афіліації:	Roman O. Kozlenko — Mykolaiv V.O. Sukhomlynskyi National University
Автор:	Kozlenko, Roman O.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2016
Теми:	castellum римський форт Ольвія Римська імперія лімес сармати.
Онлайн доступ:	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/171
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Chemistry, Physics and Technology of Surface
Завантажити файл:

Репозитарії

Chemistry, Physics and Technology of Surface

_version_	1872824452002086912
author	Kozlenko, Roman O.
author_facet	Kozlenko, Roman O.
author_institution_txt_mv	[ { "author": "Roman O. Kozlenko", "institution": "Mykolaiv V.O. Sukhomlynskyi National University", "orcid": "" } ]
author_sort	Kozlenko, Roman O.
baseUrl_str	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai
collection	OJS
container_end_page	87
container_issue	2
container_start_page	78
container_title	Археологія
container_volume
datestamp_date	2020-04-06T08:34:51Z
description	The article presents the results of preliminary research at recently discovered Roman military camps on the territory of Olbian chora. Their location testifies for the existence of the defensive system of limes type in the Lower Buh River region. Non-standard planning of one of the forts indicates that there were two co-existent sub-units of the Roman army in it which held strategically important position in the Steppe, at the south-western borders of the Olbian state. The materials found during the excavations allowed the author to date the erecting of the fort by the second half of the 1st century AD. It coincides with a series of important historic events in the Black Sea north region. Besides, the chronological span and the type of fortification building allow connecting the fort with the auxiliary troops (auxilia) mentioned in Olbian Decree from Manhup, which were sent to help the Olbians from the Moesia Province in the absolute necessity moment under outside appointed pressure of definite groups of the nomadic tribes. The commander of this vexillatio was probably M. Aemilius Lucius Severinus, a centurion of Legio I Italica.
doi_str_mv	10.15407/archaeologyua2016.02.078
first_indexed	2026-08-07T01:02:58Z
format	Article
fulltext	ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 278 Р.О. Козленко РИМСЬКІ ФОРТИ НА ТЕРИТОРІЇ ОЛЬВІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ До наукового обігу вводяться результати перших досліджень нових римських фортів на території Ольвійської держа- ви, розташування яких свідчить про існування на теренах Нижнього Побужжя системи укріплень лімесного типу. К л ю ч о в і с л о в а: castellum, римський форт, Ольвія, Римська імперія, лімес, сармати. © Р.О. Козленко, 2016 Ольвійська оборонна система римського часу, яка складалася з фортечних укріплень міс- та, північного земляного валу, що перекри- вав прохід на територію хори, та комплексу городищ уздовж Бузького, Дніпровського та Березанського лиманів, є досить унікальною (рис. 1). Максимально вигідно використовую- чи географічне положення та ландшафтні умо- ви, укріплення становили серйозну перешко- ду проти зовнішнього вторгнення до Нижньо- го Побужжя. У дослідженнях С.Б. Буйських запропонована типологія укріплень, які вхо- дили до системи оборони на хорі (Буйских 1988). Серед них найменш численними є рим- ські військові табори (Рубан, Буйских 1976; Буйских 1989, с. 25; 1989 б, с. 73; 1991, с. 67— 68; див. також: Крапивина 1993, с. 148; Щукин 1994, с. 216; 1995, с. 176; Крыжицкий и др.1999, с. 307; Gudea 2005, s. 472—475; Виноградов Ю.А. 2006, с. 200; Панов 2008, с. 169). Така інтерпре- тація пам’яток зумовила появу дискусій між окремими дослідниками (Зубарь 1998, с. 48— 50; Сарновски 2006, с. 122—123; Karasiewicz- Szczypiorski 2015, s. 141). Мова йде, насамперед, про археологічні об’єкти Дідова Хата III (рис. 2, 1) та Дар’ївка (рис. 2, 3). Перший, відкритий В.В. Рубаном (Рубан 1974, с. 4—5; 1978, с. 35), має розміри 65 × 65 м і розташований біля с. Мала Коре- ниха Миколаївського р-ну Миколаївської обл. Другий, що нині знаходиться під сучасною за- будовою біля с. Дар’ївка Білозерського р-ну Херсонської області, знайдений Г.П. Крисі- ним (Крисін 1929; Магомедов, Буйских 1980). Археологічні дослідження проводилися на обох пам’ятках. Так, у 1975 р. у Дідовій Хаті ІІІ були розрізані рів та вал, знайдені фрагмен- ти італійських амфор середини I ст. (Буйских 1975; Рубан, Буйских 1976; Крыжицкий и др. 1990, с. 89), фібули, денарій Антоніна Пія й Марка Аврелія (Буйских 1975, с. 5; Кропот- кин 2000, с. 55) та уламок свинцевого жето- ну з написом «LEG…» (Буйских 1989, с. 25). У Дар’ївці також було розрізано рів та вал, збере- женість якого виявилася кращою ніж у Дідовій Хаті ІІІ. Рів був завглибшки 0,5 м і завширшки 4,2 м (Буйских 1991, с. 68). Більш того, на пла- ні Г.П. Крисіна чітко видно планування табору, що вказує на його ідентичність із тими, які по- будовані з дотриманням прийомів польової практики римських військ. Однак протилежні погляди дослідників, які найбільш аргументовано висловив В.М. Зубар (Зубарь 1998, с. 49—50), наступні: 1. Можливо, Дідова Хата III — це колек- тивна садиба елліністичного часу. Ці пам’ятки дійсно відомі в безпосередній близькості до археологічного об’єкта. 2. Інтерпретація Б.В. Магомедовим укріп лення під с. Дар’ївка як можливого поселення черняхівської культури та знищений унаслідок сучасної забудови культурний шар породжу- ють сумніви щодо реконструкції пам’ятки як римського військового табору. 3. Перед тим, як ототожнювати ці пам’ятки з військовими таборами, необхідно провести повноцінні дослідження. У наш час до цієї дискусії необхідно повер- нутись, оскільки з’явилися нові археологічні дані. Проте, перед тим як їх розглянути, слід визначити аргументи «проти»: 1. Від версії «колективної садиби» слід від- разу відмовитися з огляду на присутність кера- мічного матеріалу перших століть нашої ери в заповненні рову та римські монети. 2. Відомо, що носії черняхівської культу- ри оселялися на покинутих в III ст. античних городищах Нижнього Побужжя (Магомедов 2004; Левада 2006). Дар’ївка з її укріпленнями могла не бути винятком. ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 2 79 3. Культурний шару табору біля с. Дар’ївка, мабуть, знищено, і пе ревірити стан пам’ятки шляхом розкопок не можливо. Однак не слід ігнорувати план, зроблений у кінці 1920-х рр., коли укріплення ще не було пошкодженим. Розташування городищ в оль- війській окрузі та віддаленість та- бору під Дар’ївкою, який, безсум- нівно, контролював шлях до Тав- рики, дозволило розвинути при пущення (Ростовцев 1918, с. 158, 161; Дьяков 1941, с. 94—97; 1942, с. 61) про існування т. зв. Таврій- ського лімесу (див. докладніше: Буйских 1989а; 1993; Bujskikh 1994; Bujskich 1994a; Филиппенко 1994; Bujskikh 1997; Булкин 1997; Gudea 2005, s. 352, 472—475; Ко- лобов 2007, с. 200—201). Однак повноцінно використовувати тер- мін «лімес» до оборонних споруд Нижнього Побужжя заважало те, що вздовж основного валу не було укріплень, характерних для подібних захисних систем. Враховуючи ландшафт, городища розташову- валися тільки вздовж Бузького, Дніпровсько- го та Березанського лиманів, що унеможлив- лювало контроль за центральною частиною ольвійської хори (Зубарь 2000; 2005, с. 439— 440; Зубарь, Сон 2007, с. 146—147). Окрім того, основний опонент ідеї лімесу зазначав, що не- достатня вивченість, в тому числі і кастеллу- мів, не дозволяє робити остаточних висновків щодо інтерпретації тих чи інших пам’яток (Зу- барь 1998, с. 49—50). Недоведеність входження Ольвійської держави до складу Римської імпе- рії породжувала додаткові сумніви щодо тісно- го зв’язку між Ольвією та Римом в I ст., тобто у час, до якого відноситься будівництво цих спо- руд (Зубарь 2005, с. 455). Слід нагадати, що найбільш рання дата по- яви римських підрозділів в Ольвії була вперше запропонована М.І. Ростовцевим, який при- пустив, що римський гарнізон введений в Оль- вію в I ст. (Ростовцев 1900, с. 145; Ростовцев 1915, с. 2, 6). Цю версію підтримали й розви- нули з використанням нових аргументів інші дослідники (Дьяков 1941, с. 89; Анохин 1971, с. 87—91; Щукин 1982, с. 37; Герцигер 1986; Анохин 1989, с. 62—70; Буйских 1989, с. 24— 25; 1989б, с. 73—74; Щукин 1989, с. 79—80; Буйских 1990; Виноградов 1990, с. 28—29; Буй- ских 1991, с. 131; 1993, с. 94—95; Крапивина 1993, с. 147—148; Виноградов 1994, с. 166—167; Vinogradov, Nazarov 1994; Щукин 1994, с. 216— 218; Булкин 1999, с. 103—104; Крыжицкий и др. 1999, с. 307; Колосовская 2000, с. 65; Sarnowski 2006, p. 89; Воронятов 2013, с. 153). Однак саме М.І. Ростовцев відніс перші надійні свідоцтва про римський гарнізон в Ольвії до правління Адріана (Ростовцев 1915, с. 13). Окрім нього на скромне місце Ольвії у політиці Римської ім- перії в I ст., відсутність переконливих доказів присутності римських військ у цей час та пізні- ше налагодження контактів Ольвії з імперією вказують інші дослідники (Зограф 1951, с. 139; Шелов 1981, с. 57—60; Карышковский 1982, с. 6, 20—23; 1982a, с. 75; Карышковский, Клей- ман 1985, с. 95; Кадеев, Дьячков 1985; Яйлен- ко 1987, с. 72—84; Симоненко, Лобай 1991, с. 87; Дьячков, Кадеев 1994, с. 39; Зубарь 1994, с. 220—221; 1998, с. 45—50; 2005, с. 440—441; Зу- барь, Сон 2007, с. 149—151; Zubar 2007, p. 173; Русяева 2013, с. 146; Braund 2014; Karasiewicz- Szczypiorski 2015, s. 138, 141). Останнім часом з’явились нові дані на ко- ристь ранньої дати появи римських військ в Ольвії. У 2011 р. у центральній частині оль- війської хори була проведена візуальна архео логічна розвідка, метою якої був огляд 15- кілометрового захисного валу, розташовано- го між Анчекракською та Крутою балками (рис. 1). Під час цього дослідження виявлені нові археологічні пам’ятки, серед яких укріп Рис. 1. Нижнє Побужжя в перші ст. н. е. з лімесною структурою укріп лень. 1 — городища; 2 — форти; 3 — вали (I — Дніпровське II; II — Пе- тухівка II; III — Очаків; IV — Мис; V — Чортувате; VI — Козирка I; VII — Стара Богданівка I; VIII — Радсад I; IX — Дідова Хата III; X — По- пова Балка; XI — Сіверсов Маяк; XII — Семенів Ріг; XIII — Скелька; XIV — Станіслав; XV — Золотий Мис; XVI — Острівка; XVII — Ка- м’янка V; XVIII — Старофлотські казарми) ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 280 лені пункти римського часу (Козленко 2012). У 2012 р. було розпочато дослідження одного з цих укріплень (Козленко 2013). За результа- тами візуального обстеження й розкопок його можна інтерпретувати як римський військо- вий табір (castellum) або форт. Пам’ятка отри- мала назву Кам’янка V, вона має площу 7,0 га та розташована біля с. Кам’янка Очаківсько- го р-ну Миколаївської обл. З чотирьох сторін укріплення обнесене валом шириною 10—15 м (через багаторічне зорювання він значно роз- плився) та ровом. У плані прямокутної форми (260 × 270 м) у північно-західній частині існує отвір (рис. 2, 7). Усередині форт має два до- даткових укріплення розмірами 65 × 65 м, які за планом ідентичні до римського військового табору Дідова Хата III. У процесі досліджень закладено три тран- шеї, які розрізали зовнішню оборонну лінію, західне і східне внутрішні укріплення форту. Розріз рову східного внутрішнього укріплення засвідчив, що його глибина від рівня матери- ка становить 2,6 м, ширина по верху — 6,5 м, по низу — 2,0 м. Північна стінка рову зверне- на всередину, доволі крута, з кутом підйому близько 50° (рис. 3, 2). У заповнен ні були знайдені кістки тварин, а з глибини 1,9 м — фрагменти чер- воноглиняних та світлоглиняних амфор I ст. (рис. 4, 7—11), що на- лежать до типу А—Б за Д.Б. Шело- вим (Шелов 1978, с. 17—18); типу 2 за А.В. Бураковим (Бураков 1976, с. 67—68); типу III , С III , С I VА 1 за С.Ю. Внуковим (Внуков 2003, с. 109—111, 118—128); підгрупи Б, типу 7 за В.В. Крапівіною (Крапи- вина 1993, с. 95). Слід зазначити, що розріз рову східного внутріш- нього укріплення подібний до рову східної частини городища Скелька (Буйских 1991, с. 70—71). За формою рів західного внут рішнього укріплення відрізняєть- ся від східного. Він трапецієпо- дібний, з внутрішнього боку має три приступки (рис. 3, 3). Стін- ки уривчасті, знаходяться під ку- том 60 º. Ширина рову по верху, від материкового краю першого при- ступку, складає 7,6 м, по краях бор- тів — 4,8 м, по дну — 3,3 м, гли- бина від рівня материка становить 2,1 м. У його заповненні, у цій час- тині укріплення, знайдено набагато менше керамічного матеріалу, ніж у поперед ньому. Подібна тенденція простежується і на поверхні цих об’єктів. Враховуючи наявність одиничного укріплення в Дідовій Хаті, ця об- ставина дозволяє зробити припущення про численність та маршрут просування підрозді- лів, які зводили форти. Розріз зовнішньої захисної лінії біля го- ловних фортечних воріт показав, що форма її рову не схожа на жоден із ровів внутрішніх укріплень. Ширина рову по верху становить 5,3 м, по дну — 0,6 м, глибина від рівня мате- рика — 1,8 м. З внутрішнього боку на глибині 0,7 м від рівня материка рів має приступок ши- риною 0,8 м з невеликим кутом нахилу (рис. 3, 1). У заповненні рову знайдено багато кісток свійських тварин та лише декілька фрагментів амфорних стінок. Стратиграфія всіх ровів однакова: гумус, ко- ричневий шар, похований гумус, темно-сірий золистий шар, темно-коричневий шар, світ- лий глиняний шар, материк. Вали укріплень значно розорані, але на поверхні ще помітно їхню збережену висоту — близько 0,3 м. У роз- різах фортифікації берма не простежується, а Рис. 2. Плани римських фортів: 1 — за В.В. Рубаном, С.Б. Буйських; 2 — за M. Brudiu; 3 — за Г.П. Крисіним; 4 — за С.Б. Буйських, М.М. Ієвлєвим; 5 — за В.І. Назарчуком, С.Б. Буйських; 6, 7 — за Р.О. Козленком; 8 — за D. Start ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 2 81 в заповненні ровів знайдено декілька обробле- них кам’яних блоків, які можуть вказувати на існування крепід, що оберігали вали від опли- вання. У траншеї із розрізом східного внутріш- нього укріплення, в гумусному шарі над запо- вненням рову, знайдено фрагмент середньо- вічної розписної посудини, а у верхньому шарі розораного зовнішнього валу — декілька заліз- них цвяхів (рис. 4, 2—6), характерних для по дібних укріплень. У процесі досліджень знайдено мідну моне- ту типу Зевс/орел з монограмою «ПА» та на- писом «OΛBIO ΠΟΛΕΙΤΩΝ». За головою Зевса знаходиться спис (рис. 4, 1). За П.Й. Кариш- ковським монета відноситься до третьої серії типу Зевс/орел та датується серединою 50-х рр. I ст. (Карышковский 1982, с. 14; 2003, с. 194, Табл. XXI b. 5—15), а за В.О. Анохіним, який відштовхувався від т. зв. ольвійської ери (Ано- хин 1971), датування монети припадає на 49— 50 рр. цього ж століття (Анохин 1989, с. 63). Отже, спорудження фортеці можна віднести до третьої чверті I ст., що співпадає з введен- ням ольвійської ери та завершенням римсько- боспорської війни, участь Ольвії в якій дово- лі дискусійна (Буйских 1991, с. 130; Крапивина 1993, с. 147). Окрім того, за часом це співпадає з діяльністю намісника провінції Мезія Т. Плав- тія Сільвана Еліана — його походом на оточе- ний скіфами Херсонес, що розташований «за Борисфеном» (CIL, XIV, 3608). У контексті реконструкції історичних по- дій, що могли стати причиною появи рим- ських фортів на теренах Ольвійської держави, важливу інформативну цінність має фрагмент декрету з-під Мангупа, де згадується Плав- тій Сільван та допоміжні загони («συμμαχίας»), що «заполонили нашу місцевість» і поява яких відновила «мужність у вітчизні» та «жагу діяль- ності» (Виноградов 1994, с. 166—168; Сидо- ренко 1996, с. 35—59). Використовуючи в пе- рекладі Ю.Г. Виноградова термін «συμμαχία» як «auxilia» (Виноградов 1992, с. 137), слід зауважити, що головне змістове значення «συμμαχία» — союз, об’єднання (Liddell, Scott 1996, p. 1677—1678). Імовірно, мова йде про характерне для подібних випадків допоміжне з’єднання — vexillatio. Враховуючи датування та реконструк- цію напису, можна припустити безпосередній зв’язок цього з’єднання, яке було набране, ві- рогідно, з допоміжних когорт на території Ме- зії (Matei-Popescu 2010/2011), зі спорудженням укріплень Кам’янка V та Дідова Хата III. На це опосередковано може вказувати планування кастеллума біля с. Кам’янка, з окремо розта- шованими укріпленнями всередині одного за- гального (рис. 5). Цілком можливо, що таким чином центурії з різних підрозділів притриму- валися плану будівництва та зберігали свою військову ідентичність у межах форту. Показо- во виглядає більша концентрація фрагментів Рис. 3. Кам’янка V. Розрізи оборонних систем: 1 — розріз рову зовнішньої оборонної лінії; 2 — розріз рову східно- го внутрішнього укріплення; 3 — розріз рову західного внутрішнього укріплення ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 282 кераміки на поверхні та в розрізі рову східно- го внутрішнього укріплення, на відміну від за- хідного. Імовірно, після зведення Кам’янки V, підрозділ, що розташовувався в західному внут рішньому укріпленні, просунувся далі й біля переправи на р. Південний Буг спорудив форт Дідова Хата III . Якщо ж ці табори будували різні центурії, то загальну кількість римських солдат на території Ольвійської держави в цей момент можна було б визначити численністю cohors milliaria, тобто близько 1000 чоловік. Як відомо, Йосиф Флавій із промови царя Агріп- пи від 66 р. повідомляв про 3000 важкоозброє- них римських воїнів та 40 військових кораблів, що контролюють ситуацію на Понті та Меотій- ському морі (Joseph. Flav. Bell. Jud., II, 16, 4). Великий периметр південної частини фор- ту, окрім, імовірно, місця для тренувальної площі та господарчих будівель, міг також слу- гувати тимчасовим притулком для підрозділів римських військ, що пересувалися в Північно- Західному Причорномор’ї та мали необхідність у відпочинку в межах укріплення. Отже, судячи з планування та площі, форт Кам’янка V був розрахований на стаціонар- ну присутність 400—600 чоловік — cohors quingenaria. Розташований на високому степо- вому плато, біля 5-метрового кургану, немов- би прикритий ним від відкритої частини степу, на вигідній стратегічній позиції, він утриму- вав територію на північно-західному кордо- ні Ольвійської держави, під основним валом, що перекривав прохід у глибину хори. Голов ні ворота укріплення (porta praetoria) зверне- ні до сторони можливої появи супротивни- ка. Побудований неподалік від Анчекракської балки, яка в давнину слугувала притокою Бе- резанського лиману, табір підтверджує вирі- шальну роль максимально облаштованої по- зиції у виборі місця закладення фортів навко- ло Ольвії (Буйских, Иевлев 1986). При участі, наприклад, у поході Т. Плавтія Сільвана рим- ського флоту (Зубар 1988, с. 21—23) фактор наявності поблизу укріплення з’єднаної з мо- рем водної артерії, безумовно, мав велике зна- чення. Високі кургани, біля яких було закла- дено Кам’янку V і Дідову Хату III , викорис- товувалися як дозорно-сигнальні пости для спостереження за навколишньою територією. Віддалено подібний до Кам’янки V форт I ст. на території Британії (Start 1985), але набага- то менший за площею та з одним внутрішнім укріпленням (рис. 2, 8). Майже ідентичний та- бору Дідова Хата III та внутрішнім укріплен- ням Кам’янки V форт відомий неподалік від укріплення Barboşi (рис. 2, 2), розташований біля переправи, при злитті р. Дунай та р. Серет (Gudea 2005, s. 456—457). Наступне нове укріплення знаходиться біля сучасного с. Острівка Очаківського р-ну. Роз- ташоване на 15 км західніше Ольвії та на 12 км південніше попереднього об’єкта. Це прямо- кутний за планом форт (90 × 100 м) із розора- ним валом, завширшки 10—15 м, та, вірогідно, ровом (рис. 2, 6). Отвір — у південно-східній частині. Скоріше за все, це був тимчасовий та- бір, який використовувався як перевальний пункт. Розташований у центрі ольвійської ок- руги (рис. 1, XVI) на перетині шляхів, він з’єд нував декілька городищ. Аналогом цьому об’єк ту є вже частково знищене урвищем укріплення в уроч. Чортувате (Буйских 1991, с. 59). На перший погляд, пункт в Чортуватому не співпадає з рівномірним розміщенням горо- дищ на ольвійській периферії, але його наяв- ність, як і форту Дідова Хата III , обумовлена розташуванням біля стратегічних переправ, де бродом можна перейти на протилежний берег без допоміжних засобів. За своїм плануванням схоже на римський форт укріплення перших століть нашої ери Сі- версів Маяк (рис. 2, 4), що знаходиться на лі- вому березі Бузького лиману, майже навпроти Дідової Хати III та городища Радсад I (Буйских 1991, с. 69). Стратегічно важливу переправу при злит- ті р. Південний Буг та р. Інгул контролювало, можливо, ще одне укріплення римського часу (рис. 1, XVIII). Тут було відкрито рів, який за формою може вказувати на ще одне городище (Смирнов, Ивченко, Козленко 2012). Мабуть, саме його залишки нанесені на одному з пла- Рис. 4. Знахідки з розкопок римського форту Кам’ян- ка V: 1 — мідна ольвійська монета; 2—6 — залізні кова- ні цвяхи; 7—11 — профілі ручок амфор ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 2 83 нів місцевості XIX ст., за яким воно має площу близько 6,0 га та подвійне коло захисних спо- руд. Однак для остаточних висновків необхідні подальші дослідження. Безумовно, показовим виглядає розташу- вання сарматських поховань I ст. навколо оль- війської захисної системи, про що неодноразо- во зазначалося (Симоненко 1987, с. 56; Симо- ненко, Лобай 1991, с. 86—87; Крапивина 2015, с. 32), зі справедливим зауваженням щодо їх- нього доволі широкого діапазону датування (Русяєва 1995, с. 28). У безпосередній близькос- ті від захисного валу, із зовнішньої сторони, за 5,0 км на північний захід від форту Кам’янка V, при розкопках в одному з курганів, було знай дено поховання, інтерпретоване як сарматське (Елисеев, Клюшинцев 1996, с. 118). Серед ре- чей виділяється ціла амфора з діпінті другої— третьої чверті I ст. (Симоненко 2011, с. 145). Не випадковим видається наявність фрагмен- тів таких понтійських амфор в розрізах ровів і на поверхні форту Кам’янка V, на відміну від залишків італійських амфор в Дідовій Хаті III. Через це з новою актуальністю постає питання значення торгівлі для забезпечення римської армії в Північному Причорномор’ї у цей час (Внуков 2006, с. 266—268). Окрім того, нещодавнє відкриття й дослі- дження некрополя I ст. на лівому березі р. Ін- гул (Смирнов, Козленко, Ивченко 2012) знову вказує на щільність заселення варварськими племенами території навколо Ольвії в озна- чений час. Безумовно, показовим для рекон- струкції взаємин Ольвії з Римом та кочовика- ми є сарматське поховання, виявлене на 10 км північніше Ольвії, датоване кінцем I ст. (Симо- ненко 1999), коли, вірогідно, римських військ вже не було на території Ольвійської держави. Тому до римлян, які, імовірно, залишили міс- то напризволяще, ольвіополіти ще до прибут- тя Діона Хрисостома в Ольвію ставилися пе- реважно негативно (Dio Chrys. Or. XXXVI, 17; див. детальніше: Ростовцев 1915, с. 6; Вино- градов 1990, с. 28; Русяева 2013, с. 130—150). Протекторат сарматської цариці над фортецею Алектор, судячи з опису її розташування (Dio Chrys. Or. XXXVI, 3), знаходився в районі су- часного м. Очаків, також навряд чи був мож- ливим за присутності римських військ навколо Ольвії. Слід зазначити, що саме в цьому райо- ні, існував, вірогідно, ще один додатковий за- хисний вал (Буйских 1991, с. 114). Нові дані дозволяють повернутися до питан- ня про тимчасове входження Ольвійської дер- жави до складу Римської імперії між 62—69 рр. Саме з цією подією міг бути пов’язаний імо- вірний розрив у карбуванні монет царя Фарзоя (Щукин 1989, с. 80). Але це припущення має і слабкі сторони. П.Й. Каришковський знач но звузив окреслену ним же перерву в карбу- ванні статерів Фарзоя (Карышковский 1982, с. 15—22; 1982а, с. 70—73). Не підтримав цьо- го розриву і В.О. Анохін (Анохин 1989, с. 63— 70). Однак додатковим аргументом на користь появи римських військ в Ольвії саме у період походу Т. Плавтія Сільвана на Херсонес може бути перше припущення П.Й. Каришковсько- го про те, що перерва у карбуванні Ольвією статерів сарматського царя Фарзоя безпосе- редньо пов’язана з діяльністю Плавтія Сільва- на в Північному Причорномор’ї (Каришков- ський 1962, с. 121). Синхронною цим подіям є монета із табору Кам’янка V. Саме в 60-х рр. I ст. фіксується перехід грошового обігу Ольвії на римську монетну систему (Карышковский 1988, с. 112—115). Речовими доказами присут- ності в Ольвії римського гарнізону у цей про- міжок часу є також військове «монетне» дзерка- ло (Герцигер 1986) та кістяна тесера з написом «NERΩN» (Петерс 1986, с. 86, табл. XVIII). Таким чином, тимчасове входження Оль- війської території до складу імперії в I ст. або певний її статус в імперській політиці, напри- клад, як у Тіри (Minns 1913, p. 447, 469; Зубар, Сон 1987), цілком вірогідні, враховуючи на- ведені факти. Слід також нагадати про вер- сію можливого приєднання в цей час Херсо- несу до провінції Мезія (Гриневич 1947, с. 232) та відомості Клавдія Птолемея щодо суттєвого розширення на схід території Нижньої Мезії у II ст. (Ptol. Geogr. III, 10: 7—9), які могли бути Рис. 5. Римський форт Кам’янка V. Попередній ва ріант реконструкції за автором ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 284 запозичені в більш раннього автора (Бондарь 2013, с. 24). Римська адміністрація, безумов- но, регулювала відносини Ольвії із сарматами, на що може вказувати декрет на честь евоката Агафокла (Зубарь 1998, с. 47—48). Отже, надіслані з провінції Мезія у тре- тій чверті I ст. допоміжні підрозділи римських військ численністю близько когорти, просу- нувшись углиб ольвійської округи, перекри- ли в необхідний момент північний кордон Ольвійської держави від зазіхань сарматських племен. Тим самим вони примусили еліту ко- човиків до переговорів, результатом чого, за певних обставин, міг стати тристоронній обо- ронний союз (Зубар 2003, с. 30—31). Однак на взаємини Ольвії, сарматів та Риму в цей період існують різні погляди (див.: Bârcă, Symonenko 2009, p. 361). Функціонування на кордоні Оль- війської держави в цей час фортів з групами римських військ навряд чи свідчить на користь абсолютного порозуміння між цими сторона- ми; або могло бути демонстрацією Римською імперією своєї сили, щоб запобігти проявам непорозумінь та недружньої поведінки з боку будь-якого іншого кочового об’єднання. Очолювали такі з’єднані допоміжні загони, зазвичай, офіцери легіонів (Ростовцев 1915, с. 10; Speidel 1981). Тому, за умови появи цих укріплених пунктів внаслідок походу Т. Плав- тія Сільвана, видається цілком вірогідним, що центуріон І Італійського легіону М. Емілій Лю- цій Северин, відомий з напису на одному оль- війському постаменті (НО. 131; Яйленко 1985, с. 88—89; Виноградов 1990, с. 29, 32; Буйских 1992, с. 38; Щукин 1995, с. 176), міг бути ко- мандиром цієї вексиляції. Саме вона в третій чверті I ст. тимчасово захистила місто від за- зіхань сарматських племен і розпочала будів- ництво укріплень на кордонах Ольвійської держави. Потужність захисних споруд табо- ру Кам’янка V вказує на можливу небезпеку зі степу. Мабуть, зі спорудженням цих фортів та- кож потрібно пов’язувати ольвійський напис I ст. (IOSPE. I2. 177), в якому йдеться про будів- ництво навколо Ольвії укріплень, які гаранту- ють їй «вічну безпеку» (Буйских 1991, с. 114). Останні дослідження території Ольвійської держави дають змогу залучити низку нових пам’яток для підтвердження гіпотези існуван- ня навколо Ольвії системи укріплень на зра- зок лімесу. Вони, у сукупності з відомими рані- ше джерелами, дозволяють упевнено розвива- ти питання про існування оборонної системи навколо Ольвії в I ст. та конкретизувати при- чини її появи. Унікальність ольвійської захисної системи, яка складалася з фортечних укріплень самого міста, земляного валу та комплексу городищ, розташованих на відстані світового сигналу вздовж Бузького, Дніпровського та Березан- ського лиманів, а тепер і в степовому просторі між ними, разом із виявленими фортами, до- зволяє застосувати до неї термін лімес. Це свід- чить про стратегічну важливість Ольвійської держави як віддаленого форпосту на північно- східному кордоні Римської імперії в I ст. Анохин В.А. К вопросу об ольвийской эре // Нумизматика и сфрагистика. — 1971. — № 4. — С. 87—91. Анохин В.А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. — К., 1989. Бондарь Р.Д. Строительное дело нижнедунайского лимеса (провинции Нижняя и Верхняя Мезии, Дакия) в I — середине III вв. н. э. — Одесса, 2013. Буйских С.Б. Отчет о разведочных раскопках римского укрепления Дидова Хата III // НА ИА НАНУ. — 1975/21.3. — ф. е. № 7797. Буйских С.Б. Типы Ольвийских укреплений римской эпохи // Античные древности Северного Причерноморья. — К., 1988. — С. 104—115. Буйских С.Б. Новые данные о походе Плавтия Сильвана в Таврику // Проблемы исследования античных городов. Тез. докл. — М., 1989. — С. 24—25. Буйских С.Б. К проблеме Таврического лимеса // Скифия и Боспор. Тез. докл. — Новочеркасск, 1989а. — С. 65—67. Буйских С.Б. Римские лагеря в Буго-Днестровском междуречье // История и археология Нижнего Подунавья. Тез. докл. — Рени, 1989б. — С. 73—74. Буйских С.Б. Римские войска в Ольвии в I — сер. II вв. н. э. // Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и средние века: Тез. докл. семинара. — Ростов-на-Дону, 1990. — С. 25—27. Буйских С.Б. Фортификация Ольвийского государства (первые века нашей эры). — К., 1991. Буйских С.Б. Просопография ольвийской вексилляции // Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и средние века. Тез. докл. VI научн. конф. — Ростов-на-Дону, 1992. — С. 37—40. Буйских С.Б. К проблеме лимеса в Северном Причерноморье (по материалам Нижнего Побужья) // Скифия и Боспор. Тез. докл. — Новочеркасск, 1993. — С. 88—97. Буйских С.Б., Иевлев М.М. О топографии городищ Нижнего Побужья первых веков нашей эры // Античная куль- тура Северного Причерноморья в первые века н. э. — К., 1986. — С. 64—76. ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 2 85 Булкин И.Ю. Проблемы существования римского лимеса в Северном Причерноморье // Человек в социокультур- ном мире. Мат. Всерос. науч. конф. — Саратов, 1997. — Ч. 2. — С. 3—7. Булкин И.Ю. Этапы и характер римского военного проникновения в Северное Причерноморье (I в. до н. э. — III в. н. э.). Автореф. дис. … канд. ист. наук. — Саратов, 1999. Бураков А.В. Козырское городище рубежа и первых столетий нашей эры. — К., 1976. Виноградов Ю.А. Счастливый город в войне. Военная история Ольвии Понтийской (VI в. до н. э. — IV в. н. э.). — СПб, 2006. Виноградов Ю.Г. Ольвия и Траян // Восточная Европа в древности и средневековье: проблемы источниковедения. Тез. докл. — М., 1990. — С. 27—32. Виноградов Ю.Г. Полемон, Херсонес и Рим // ВДИ. — 1992. — № 3. — С. 130—139. Виноградов Ю.Г. Очерк военно-политической истории сарматов в I в. н. э. // ВДИ. — 1994. — № 2. — С. 151—170. Внуков С.Ю. Причерноморские амфоры I в. до н. э. — II в. н. э. (морфология). — М., 2003. Внуков С.Ю. Причерноморские амфоры I в. до н. э. — II в. н. э. — Ч. II (петрография, хронология, проблемы тор- говли). — СПб, 2006. Воронятов С.В. Локализация бастарнов и некоторые другие проблемы элогия Тита Плавтия Сильвана Элиана // АСГЭ. — 2013. — Вып. 39. — С. 148—161. Герцигер Д.С. «Монетное зеркало» из Ольвии // Античная торевтика. — Л., 1986. — С. 123—127. Гриневич К.Э. Херсонес и Рим // ВДИ. — 1947. — № 2. — С. 228—237. Дьяков В.Н. Оккупация Таврики Римом в I в. н. э. // ВДИ. — 1941. — № 1. — С. 87—97. Дьяков В.Н. Таврика в эпоху римской оккупации // Ученые записки МГПИ. — 1942. — Т. 28. — Вып. 1. — С. 3—92. Дьячков С.В., Кадеев В.И. Фракийцы в Северном Причерноморье в первых веках н. э. // Вісник Харківського дер- жавного університету. — № 385: Історія. — Вип. 28. — Харків, 1994. — C. 39—48. Елисеев В.Ф., Клюшинцев В.Н. Новые сарматские погребения в степном Побужье // Мир Ольвии. Материалы юбилейных чтений, посвященных 90-летию со дня рождения профессора Л.М. Славина (1906—1996). — К., 1996. — С. 117—118. Зограф А.Н. Античные монеты. — М.; Л., 1951 (МИА. — 16). Зубар В.М. Про похід Плавтія Сільвана в Крим // Археологія. — 1988. — 63. — С. 19—27. Зубарь В.М. Ольвия, сарматы и Рим во второй половине I в. н. э. // ВДИ. — 1994. — № 3. — С. 218—222. Зубарь В.М. Северный Понт и Римская империя. — К., 1998. Зубарь В.М. Еще раз о Таврическом лимесе // РА. — 2000. — № 2. — С. 52—60. Зубар В.М. Сармати, населення Таврики і Херсонес у I ст. н. е. // Археологія. — 2003. — № 2. — С. 25—41. Зубарь В.М. Ольвия и Римская империя: динамика и характер контактов // Stratum Plus. — 2005. — № 4. — С. 437—465. Зубар В.М., Сон Н.О. До питання про політичний статус Тіри в середині I ст. н. е. // Археологія. — 1987. — 59. — С. 12—17. Зубарь В.М., Сон Н.А. Северо-Западное Причерноморье в античную эпоху. Основные тенденции экономического развития (МАИЭТ. — Supplementum. — Вып. 3). — Симферополь, 2007. Кадеев В.И., Дьячков С.В. Римские гарнизоны Ольвии и Херсонеса в I—III вв. // ПИО. Тез. докл. — Парутино, 1985. — С. 33. Каришковський П.Й. З історії греко-скіфських відносин у Північно-Західному Причорномор’ї // АП. — 1962. — Т. 11. — С. 102—121. Карышковский П.О. Ольвия и Рим в I в. н. э. // Памятники римского и средневекового времени в Северо-Западном Причерноморье. — К., 1982. — С. 6—28. Карышковский П.О. О монетах царя Фарзоя // Археологические памятники Северо-Западного Причерноморья. — К., 1982а. — С. 66—82. Карышковский П.О. Монеты Ольвии. Очерк денежного обращения Северо-западного Причерноморья в античную эпоху. — К., 1988. Карышковский П.О. Монетное дело и денежное обращение Ольвии (VI в. до н. э. — IV в. н. э.). — Одесса, 2003. Карышковский П.О., Клейман И.Б. Древний город Тира. — К., 1985. Козленко Р.А. Разведка по территории центральной части Ольвийской периферии // АДУ 2011 р. — К., 2012. — С. 323—324. Козленко Р.О. Дослідження римського укріплення біля с. Кам’янка // АДУ 2012 р. — К.; Луцьк, 2013. — С. 259—261. Колобов А.В. Всегда ли лимес являлся границей Римской империи? // Antiqvitas aeterna. Поволжский антиковед- ческий журнал: Вып. 2.: Война, армия и военное дело в античном мире. — Саратов, 2007. — С. 194—202. Колосовская Ю.К. Рим и мир племен на Дунае в I—IV вв. н. э. — М., 2000. Крапивина В.В. Ольвия. Материальная культура I—IV вв. н. э. — К., 1993. ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 286 Крапивина В.В. Ольвия и сарматы // Археологія і давня історія України. — К., 2015. — Вип. 1 (14). — С. 32—37. Кропоткин В.В. Дополнение к списку находок римских монет // Stratum plus. — 2000. — № 6. — С. 20—117. Крыжицкий С.Д., Буйских С.Б., Отрешко В.М. Античные поселения Нижнего Побужья (археологическая карта). — К., 1990. Крыжицкий С.Д., Русяева А.С., Крапивина В.В., Лейпунская Н.А., Скржинская М.В., Анохин В.А. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. — К., 1999. Крисін Г.П. Археологічні досліди берегів Нижньої течії р. Інгульця // Летопись Херсонского музея за 1927—1928. — 9. — Херсон, 1929 — С. 10—21. Левада М.Е. Миф о городищах Черняховской культуры // Готы и Рим. Сборник научных статей. — К., 2006. — С. 60—72. Магомедов Б.В. Городища-крепости ольвийской округи в позднеримское время // BORYSTHENIKA—2004. Мат-лы междунар. науч. конф. к 100-летию начала исследований острова Березань Э. Р. фон Штерном. — Николаев, 2004. — С. 113—118. Магомедов Б.В., Буйских С.Б. Исследование городищ римского времени на р. Ингулец // АО 1979. — М., 1980. — С. 298. Панов А.Р. Рим на северо-восточных рубежах. — Арзамас, 2008. Петерс Б.Г. Косторезное дело в античных государствах Северного Причерноморья. — М., 1986. Ростовцев М.И. Римские гарнизоны на Таврическом полуострове и Ай-Тодорская крепость // ЖМНП. — 1900. — № 3. — С. 140—158. Ростовцев М.И. Военная оккупация Ольвии римлянами // ИАК. — 1915. — Вып. 58. — С. 1—16. Ростовцев М.И. Эллинство и иранство на юге России. — Петроград, 1918. Рубан В.В. Отчет об археологической разведке по правому берегу Бугского лимана в 1974 г. // НА ИА НАНУ. — 1974/71. — ф. е. № 7340. Рубан В.В. Комплексы памятников античного времени в урочище Дидова Хата на Бугском лимане // КСИА. — 1978. — 156. — С. 32—36. Рубан В.В., Буйских С.Б. Исследования в урочище Дидова Хата // АО 1975. — М., 1976. — С. 386. Русяева А.С. Ольвійсько-сарматські відносини в другій половині I ст. н. е. // Археологія. — 1995. — № 4. — С. 24—37. Русяева А.С. О достоверности свидетельств Диона Хрисостома и о варварах в Ольвии Понтийской // ВДИ. — 2013. — № 1. — С. 130—158. Сарновски Т. Плавтий Сильван и «эскадра-призрак» на Черном море в I в. н. э. // ВДИ. — 2006. — № 1. — С. 117—131. Сидоренко В.А. Фрагмент декрета римского времени из средневековой базилики под Мангупом // МАИЭТ. — 1996. — Вып. V. — С. 35—59. Симоненко А.В. Из истории взаимоотношений Ольвии и сарматов в I в. н. э. // Античная цивилизация и варварс кий мир в Подонье-Приазовье. — Новочеркасск, 1987. — С. 54—56. Симоненко О.В. Сарматське поховання з тамгами на території Ольвійської держави // Археологія. — 1999. — № 1. — С. 106—118. Симоненко А.В., Лобай Б.И. Сарматы Северо-Западного Причерноморья в I в. н. э. — К., 1991. Симоненко А.В. Римский импорт у сарматов Северного Причерноморья. — СПб, 2011. Смирнов А.И., Козленко Р.А., Ивченко А.В. Новый некрополь римского времени в г. Николаев // АДУ 2011. — К., 2012. — С. 348—349. Смирнов А.И., Ивченко А.В., Козленко Р.А. Исследование оборонительного рва римского времени в г. Николаев // АДУ 2011. — К., 2012. — С. 346—347. Филиппенко А.А. К вопросу о Таврическом лимесе // Международные отношения в бассейне Черного моря в древ- ности и средние века. VII междунар. науч. конф. — Ростов-на-Дону, 1994. — С. 82—84. Шелов Д.Б. Узкогорлые светлоглиняные амфоры первых веков нашей эры. Классификация и хронология // КСИА. — 1978. — 156. — С. 16—21. Шелов Д.Б. Римляне в Северном Причерноморье во II в. н. э. // ВДИ. — 1981. — № 4. — С. 52—63. Щукин М.Б. Царство Фарзоя: эпизод из истории Северного Причерноморья // СГЭ. — 1982. — Вып. 47. — С. 35—42. Щукин М.Б. Сарматы на землях к западу от Днепра и некоторые события I в. в Центральной и Восточной Евро- пе // СА. — 1989. — № 1. — С. 70—83. Щукин М.Б. На рубеже эр. Опыт историко-археологической реконструкции политических событий III в. до н. э. — I в. н. э. в Восточной и Центральной Европе. — СПб, 1994. Щукин М.Б. Две реплики: о Фарзое и надписи из Мангупа, о царе Артевазде и погребении в Косике // ВДИ. — 1995. — № 4. — С. 175—179. Яйленко В.П. Материалы к «Корпусу лапидарных надписей Ольвии» // Исследования по эпиграфике и языкам древней Анатолии, Кипра и античного Северного Причерноморья. — М., 1987. — С. 4—105. ISSN 0235-3490. Археологія, 2016, № 2 87 Яйленко В.П. Взаимоотношения Ольвии и Рима по эпиграфическим данным // ПИО. Тез. докл. и сообщ. семи- нара. — Парутино, 1985. — С. 88—90. Bârcă V., Symonenko O. Călăreţii Stepelor. Sarmaţii în spaţiul Nord-Pontic. — Cluj-Napoca, 2009. Braund D. Olbia in the Roman Empire: some observations on Neronian evidence // Археологія і давня історія Украї- ни. — 2014. — Вип. 1 (14). — C. 131—136. Bujskikh S.B. Limes Olbiopolitanus // Limes. — Bologna, 1994. — P. 193—199. Bujskich S.B. Zum Limes im nördlichen Schwarzmeerraum. — Bonner Jahrbucher, 1994a. — Bd. 194. — S. 165—174. Bujskikh S.B. The Limes problem in the Northern Black Sea Region // XVII International congress of Roman Frontier Studies: Resume Publication. — Zalău, 1997. — P. 101—102. Gudea N. Der untermoesische Donaulimes und die Verteidigung der moesischen Nord-und Westküste des Schwarzen Meers. Limes et litus Moesiae Inferioris (86—275 n. Chr.). // Jahrbuch des Römisch-Germanischen Zentralmuse- ums. — Bd. 52, 2. — Mainz, 2005. Karasiewicz-Szczypiorski R. Forty i posterunki rzymskie w Scytii i Taurydzie w okresie pryncypatu. — Warszawa, 2015. Liddell H.G., Scott R. A Greek-English lexicon. — Oxford, 1996. Matei-Popescu F. The Roman Auxiliary Units of Moesia // Il Mar Nero. — 2010/2011. — VIII. — P. 207—230. Minns E.H. Scythians and Greeks. — Cambridge, 1913. Sarnowski T. Ti. Plautius Silvanus, Tauric Chersonesos and Classic Moesica // Dacia. — 2006. — L. — P. 85—92. Speidel M.P. Princeps as a Title for ad hoc Commanders // Britannia. — 1981. — Vol. 12. — P. 7—13. Start D. Survey and conservation work at Castleshaw Roman Forts 1984—5 // The Greater Manchester Archaeological Journal. — 1985. — Vol. 1. — P. 13—18. Vinogradov J.G., Nazarov V.V. Römische Besatzungstruppen in Olbia Pontica im 1. bis 3. Jh. und ihre Bewaffnung // Beitrage zu romischer und barbarischer Bewaffnung in den ersten vier nachchristlichen Jahrhunderten: Akten des 2. Internationalen Kolloquiums in Marburg. — Lublin; Marburg, 1994. — S. 101—108. Zubar V.M. Roman military units in Olbia // Classical Olbia and the Scythian world. — Oxford, 2007. — P. 173—178. Надійшла 21.01.2016 Р.А. Козленко РИМСКИЕ ФОРТЫ НА ТЕРРИТОРИИ ОЛЬВИЙСКОГО ГОСУДАРСТВА В статье представлены результаты первых работ на недавно выявленных римских военных лагерях на территории Ольвийской хоры. Их расположение свидетельствует о существовании в Нижнем Побужье системы укреплений лимесного типа. Нестандартная планировка одного из фортов указывает на два сосуществовавших в нем под- разделения римской армии, которые удерживали стратегически важную позицию в степном пространстве, на северо-западной границе Ольвийского государства. Обнаруженный в ходе раскопок материал позволяет датиро- вать сооружение крепости второй половиной I в., что совпадает с рядом важнейших исторических событий в Се- верном Причерноморье. Кроме того, данный хронологический отрезок и характер возведенного укрепления по- зволяет связать его с упоминаемыми в ольвийском декрете из-под Мангупа вспомогательными отрядами (auxilia), присланными в помощь ольвиополитам из провинции Мезия в момент крайней необходимости, под внешним давлением определенных групп кочевых племен. Командиром данной вексилляции мог быть центурион I Ита- лийского легиона М. Эмилий Люций Северин. R.O. Kozlenko ROMAN FORTS ON THE TERRITORY OF OLBIAN STATE The article presents the results of preliminary research at recently discovered Roman military camps on the territory of Olbian chora. Their location testifies for the existence of the defensive system of limes type in the Lower Buh River region. Non-standard planning of one of the forts indicates that there were two co-existent sub-units of the Roman army in it which held strategically important position in the Steppe, at the south-western borders of the Olbian state. The materials found during the excavations allowed the author to date the erecting of the fort by the second half of the 1st century AD. It coincides with a series of important historic events in the Black Sea north region. Besides, the chronological span and the type of fortification building allow connecting the fort with the auxiliary troops (auxilia) mentioned in Olbian Decree from Manhup, which were sent to help the Olbians from the Moesia Province in the absolute necessity moment under outside appointed pressure of definite groups of the nomadic tribes. The commander of this vexillatio was probably M. Aemilius Lucius Severinus, a centurion of Legio I Italica.
id	arheologia-com-ua-article-171
institution	Chemistry, Physics and Technology of Surface
issn	2616-499X
keywords_txt_mv
language	Ukrainian
last_indexed	2026-08-07T01:02:58Z
publishDate	2016
publisher	Institute of Archaeology NAS of Ukraine
record_format	ojs
resource_txt_mv	arheologiacomua/92/3bb5f59dad82c8bff884b6f20b940e92.pdf
spelling	arheologia-com-ua-article-1712020-04-06T08:34:51Z Roman Forts on the Territory of Olbian State Римские форты на территории Ольвийского государства Римські форти на території Ольвійської держави Kozlenko, Roman O. castellum, roman forts, Olbian state, Roman military camps, limes, nomadic tribes. castellum, римський форт, Ольвія, Римська імперія, лімес, сармати. The article presents the results of preliminary research at recently discovered Roman military camps on the territory of Olbian chora. Their location testifies for the existence of the defensive system of limes type in the Lower Buh River region. Non-standard planning of one of the forts indicates that there were two co-existent sub-units of the Roman army in it which held strategically important position in the Steppe, at the south-western borders of the Olbian state. The materials found during the excavations allowed the author to date the erecting of the fort by the second half of the 1st century AD. It coincides with a series of important historic events in the Black Sea north region. Besides, the chronological span and the type of fortification building allow connecting the fort with the auxiliary troops (auxilia) mentioned in Olbian Decree from Manhup, which were sent to help the Olbians from the Moesia Province in the absolute necessity moment under outside appointed pressure of definite groups of the nomadic tribes. The commander of this vexillatio was probably M. Aemilius Lucius Severinus, a centurion of Legio I Italica. В статье представлены результаты первых работ на недавно выявленных римских военных лагерях на территории Ольвийской хоры. Их расположение свидетельствует о существовании в Нижнем Побужье системы укреплений лимесного типа. Нестандартная планировка одного из фортов указывает на два сосуществовавших в нем подразделения римской армии, которые удерживали стратегически важную позицию в степном пространстве, на северо-западной границе Ольвийского государства. Обнаруженный в ходе раскопок материал позволяет датировать сооружение крепости второй половиной I в., что совпадает с рядом важнейших исторических событий в Северном Причерноморье. Кроме того, данный хронологический отрезок и характер возведенного укрепления позволяет связать его с упоминаемыми в ольвийском декрете из-под Мангупа вспомогательными отрядами (auxilia), присланными в помощь ольвиополитам из провинции Мезия в момент крайней необходимости, под внешним давлением определенных групп кочевых племен. Командиром данной вексилляции мог быть центурион I Италийского легиона М. Эмилий Люций Северин. До наукового обігу вводяться результати перших досліджень нових римських фортів на території Ольвійської держави, розташування яких свідчить про існування на теренах Нижнього Побужжя системи укріплень лімесного типу. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2016-06-22 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/171 10.15407/archaeologyua2016.02.078 Arheologia; No 2 (2016): Arheologia; 78-87 Археологія ; № 2 (2016): Археологія; 78-87 Археология; № 2 (2016): Arheologia; 78-87 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2016.02 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/171/164
spellingShingle	castellum римський форт Ольвія Римська імперія лімес сармати. Kozlenko, Roman O. Римські форти на території Ольвійської держави
title	Римські форти на території Ольвійської держави
title_alt	Roman Forts on the Territory of Olbian State Римские форты на территории Ольвийского государства
title_full	Римські форти на території Ольвійської держави
title_fullStr	Римські форти на території Ольвійської держави
title_full_unstemmed	Римські форти на території Ольвійської держави
title_short	Римські форти на території Ольвійської держави
title_sort	римські форти на території ольвійської держави
topic	castellum римський форт Ольвія Римська імперія лімес сармати.
topic_facet	castellum roman forts Olbian state Roman military camps limes nomadic tribes. castellum римський форт Ольвія Римська імперія лімес сармати.
url	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/171
work_keys_str_mv	AT kozlenkoromano romanfortsontheterritoryofolbianstate AT kozlenkoromano rimskiefortynaterritoriiolʹvijskogogosudarstva AT kozlenkoromano rimsʹkífortinateritorííolʹvíjsʹkoíderžavi

Римські форти на території Ольвійської держави

Репозитарії

Схожі ресурси