«Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту

The term “Late Scythian Culture of the Crimea” is a modern concept, similar in meaning to the term “Crimean Scythia”, in which the interpretation model, formed during the study of written and epigraphic sources, was originally laid. It seems that the phenomenon of the Late Scythian archaeological cu...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Археологія
Date:	2018
Issue:	2
Pages:	113-126
ISSN:	2616-499X
Author Affiliations:	Valentina I. Mordvintseva — Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine
Main Author:	Mordvintseva, Valentina I.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2018
Subjects:	пізньоскіфська культура Криму культурно-історичні процеси історія дослідження.
Online Access:	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/21
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Chemistry, Physics and Technology of Surface
Download file:

Institution

Chemistry, Physics and Technology of Surface

_version_	1872824326511656960
author	Mordvintseva, Valentina I.
author_facet	Mordvintseva, Valentina I.
author_institution_txt_mv	[ { "author": "Valentina I. Mordvintseva", "institution": "Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine", "orcid": "" } ]
author_sort	Mordvintseva, Valentina I.
baseUrl_str	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai
collection	OJS
container_end_page	126
container_issue	2
container_start_page	113
container_title	Археологія
container_volume
datestamp_date	2019-11-21T15:29:35Z
description	The term “Late Scythian Culture of the Crimea” is a modern concept, similar in meaning to the term “Crimean Scythia”, in which the interpretation model, formed during the study of written and epigraphic sources, was originally laid. It seems that the phenomenon of the Late Scythian archaeological culture of the Crimea rather reflects the economic and cultural development of the Crimean peninsula in the context of its involvement in the world-system with two geopolitical centers - Rome and Parthian Iran, formed by the middle of the 2nd century BCE which divided the oecumene along the Euphrates River in the 1st century BCE. Their weakening or destruction in the 3rd century CE led to the rupture and reformatting of most of the ties - ideological, military, trade and economic, that affected the majority of peripheral to them cultures. Further comprehensive study of the diachronic development of individual sites is of great importance for answering the question about the nature of the Late Scythian culture of the Crimea. Allocation of groups of similar sites and revealing the reasons for their similarity will make possible the further creation of a new cultural typology.
doi_str_mv	10.15407/archaeologyua2018.02.113
first_indexed	2026-08-07T01:00:59Z
format	Article
fulltext	ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2 113 Історія науки «Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту УДК: [904`1: 001. 891] (477.75) «638» © В.І. Мордвінцева, 2018 В.І. Мордвінцева * * МОРДВІНЦЕВА Валентина Іванівна — кандидат іс- торичних наук, старший науковий співробітник від- ділу античної археології Інституту археології НАН України, v_mordvintseva@ukr.net Поняття «пізньоскіфська культура Криму» є сучасним концептом, аналогічним за значенням терміну «Кримська Скіфія», в якому початково закладена інтерпретаційна модель, сформована при вивченні письмових та епігра- фічних джерел. Вважається, що феномен пізньоскіфської археологічної культури Криму, найімовірніше, віддзерка- лює господарсько-культурний розвиток Кримського пів- острова в умовах його залучення до світосистеми з двома геополітичними центрами — Римом і Парфянським Іра- ном, які сформувалися до сер. II ст. до н. е., і в 1 р. до н. е. розділили ойкумену по р. Євфрат. Їхнє послаблення або руйнування в III ст. н. е. призвело до розриву та перефор- матування більшості мережевих зв’язків — ідеологічних, військових, торгово-економічних, що відобразилося на більшості периферійних по відношенню до них культур. К л ю ч о в і с л о в а: пізньоскіфська культура Криму, культурно-історичні процеси, історія дослідження. Термін «пізньоскіфська культура Криму» ви- користовується щодо кола варварських («скіф- ських») старожитностей пізньоелліністично- го і римського часів, виявлених у передгір- них і степових районах Кримського п-ова, між грецьким полісом Херсонес Таврійський на за- ході і містами Боспорського царства на схо- ді. Південний берег і Гірська Таврія, прилеж- ні до цієї території з південного сходу, тради- ційно вважаються областями, зайнятими «пле- менами таврів». Зіставна з ними археологічна культура зникає в III—II ст. до н. е., а погля- ди на культурну атрибуцію більшості відомих у Гірському Криму і його Південному бере- зі пам’яток III ст. до н. е. — III ст. н. е. знахо- дяться на стадії формування (Храпунов 2004, с. 10—16; Колтухов, Юрочкин 2004, с. 6; Но- виченкова 2002; 2015; Лысенко 2015, с. 57—58, 68—78, 89—90). Для розуміння причин появи цього терміна і його функції для реконструк- ції культурно-історичних процесів, що відбу- валися на Кримському п-ові., і в Північному Причорномор’ї загалом, необхідно розглянути історію накопичення інформації про «варвар- ські» старожитності Криму та її трактування (вироблення основних концептуальних моде- лей і відповідного наукового дискурсу). Первинне накопичення матеріалу. Інтерес до античної історії Криму з’явився після прого- лошення Петром I Російської імперії та ство- рення Петербурзької Академії наук (Тункина 2002, с. 27—28). Це відбувалося в епоху класи- цизму, коли на класичні старожитності орієн- тувалися як на еталон краси та гармонії. Вхо- дження Криму до складу Російської імперії в 1783 р. зумовило всебічне обстеження цієї те- риторії: історичне (зокрема, етнографічне й археологічне), фізико-географічне, топогра- фічне, економіко-статистичне та ін. У кінці XVIII — початку XIX ст. були складені перші об’ємні історичні довідки про Крим і його на- селення від давніх до новітніх часів (Наруше- вич 1788; Сестренцевич-Богуш 1806). Столич- ні вчені-академіки, такі як В.Ф. Зуєв, К.І. Га- бліц, П.С. Паллас, Е.Е. Келер, П.І. Кеппен та ін., на завдання Академії здійснювали об’їзди і складали описи Кримського п-ова, зокрема його археологічних пам’яток, які потім зістав- лялися зі згаданими в античній літературі насе- леними пунктами. Під час цих подорожей ви- конувалися замальовки руїн і збиралися анти- чні предмети (монети, геми, вироби з мармуру та ін.), більша частина яких підносилася імпе- ратору та передавалася в Імператорський Ермі- таж, де його хранителями розроблялися «прин- ципи систематизації, каталогізації, наукового опрацювання та публікації» колекцій (Тунки- на 2002, с. 75). Відкриття в 1830 р. надзвичайно багатих поховань у кургані Куль-Оба слугувало поштовхом до початку систематичних архео https://doi.org/10.15407/archaeologyua2018.02.113 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2114 логічних розкопок у південних губерніях Ро- сійської імперії, що фінансувалися державою (Тункина 2002, с. 167). У цей період «достой- ними» об’єктами для досліджень визнавалися лише пам’ятки матеріальної культури «високо- розвинених цивілізацій», пам’ятки ж «варвар- ських» культур, як правило, не викликали спе- ціального наукового інтересу і досліджувалися побіжно. Основною суттю цього періоду було первинне накопичення археологічного мате- ріалу, вироблення методів його каталогізації та систематизації. Формування загальної концепції культурно- історичного процесу в Північному Причорномор’ї в античності. Ключові досягнення природни- чих і гуманітарних наук (ствердження геоло- гічної концепції походження Землі, відкриття давності людського роду, поява робіт Ч. Дарві- на і т. д.), призвели до того, що в другій трети- ні XIX ст. намітилася докорінна зміна в гума- нітарних науках, яка торкнулася й археології, зокрема в Російській імперії. Зацікавленість класичними старожитностями спочатку до- повнилася, а потім багато в чому була витісне- на захопленістю «доісторичними» старожит- ностями, які у свідомості освіченої публіки були пов’язані з минулим їх власного наро- ду та держави. Відкриття археологічних і лінг- вістичних пам’яток давніх цивілізацій Сходу, у свою чергу, призвели до зростання суспіль- ної уваги до орієнталістики, що також відби- лося на напрямку пошуків коренів російської духовності та культури. У цих умовах, поряд з екстенсивними розкопками, відбувалося пер- винне узагальнення археологічних матеріалів, пов’язаних із «варварськими» народами, що населяли Російську імперію в різні епохи, зо- крема в класичну давнину. Під час розкопок найбільша увага приді- лялася скіфським старожитностям класич- ного періоду, в яких знаходили видатні твори мистецтва з дорогоцінних металів. Матеріал «варварських» культур пізніших часів, вияв- лений при спорадичних розкопках і розвідках на території західного і центрального Криму, не викликав у дослідників великого інтересу, оскільки не містив цінностей зіставних зі зна- хідками в могилах боспорської знаті. За межа ми грецьких полісів, де розташовані основні пам’ятки культури, відомої зараз як пізньо скіфська, були відкриті городища Кермен- чик, практично відразу зіставлене з Неаполем Скіфським античної наративної традиції (Тун- кина 2002, с. 111), Зуя, Кермен-Кир, Чайка, Беляус, Кульчук та ін. Виявлені пам’ятки ін- терпретували по-різному: як скіфські, тавро- скіфські, грецькі. Першою спробою узагальнення і синте- зу даних різних видів джерел із давньої історії Російської імперії, став 6-ти томний звід «Ро- сійські старожитності в пам’ятках мистецтва» (Толстой, Кондаков 1889—1891). Завданням цієї праці було виявлення «потаємного змісту життя, народних інтересів і релігійних поглядів стародавнього населення Південної Росії» (Тол- стой, Кондаков 1889, с. 113). Загалом, у цій ро- боті оформилося уявлення про історичну роль населення південноруських степів, переважно іранського за культурою, у створенні «східно- го», «греко-варварського» вигляду античних міст Північного Причорномор’я, згодом Ві- зантії, і в подальшому формуванні середньо- вічної культури, і культури сучасної Європи насамкінець. У зображеній авторами картині, однак, не знайшлося місця для характеристи- ки культури «варварського» населення Криму в період з III ст. до н. е. по III ст. н. е. Творець першої концепції культурно- історичних процесів у Північному Причор номор’ї в класичну епоху М.І. Р остовцев та- кож не звертався до археологічних матеріалів, що співвідносні з «варварським» населенням Кримського п-ова, мабуть, зважаючи на від- сутність у них яскравих пам’яток стародавньо- го мистецтва. У той же час, у працях М.І. Рос- товцева була остаточно сформульована ідея про зміну матеріальної культури населення всього Північного Причорномор’я в резуль- таті появи регулярних хвиль іранських племен зі сходу, про його поступову «варваризацію», «іранізацію», «сарматизацію» (Мордвинцева 2016). Для підтвердження своєї концепції він використовував археологічний матеріал, вва- жаючи принципово можливим за його допо- могою компенсувати недолік історичних ві- домостей (Rostovtzeff 1922, р. VII—VIII). Його джерельну базу складали, в основному, худож- ні речі з поховальних комплексів еліти або не- відомого походження. М.І. Ростовцев не опису- вав і не обґрунтовував свою методику обробки археологічної інформації, але в його текстах на- явні відомості про погляди дослідника на суть і принципи розвитку матеріальної культури та методи інтерпретації її залишків, які, у цілому, відповідали актуальним трендам того часу. Матеріальну культуру скіфів він представ- ляв як «суміш» трьох основних компонентів: «місцевого», іранського і грецького (Ростов- цев 1925, с. 302). Розвиток матеріальної куль- тури, поява в ній нових категорій предметів ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2 115 або предметів нового вигляду, відбувалася, на думку дослідника, у результаті міграцій, коли трансфер інновацій у культуру-реципієнт від- бувався фізично разом із потоками мігрантів (Rostovtzeff 1929, p. 42, 66). Відповідно, в осно- ві трансформації матеріальної культури знахо- дилися етнічні зміни (Ростовцев 1925, с. 612). Створена М.І. Р остовцевим модель куль турно-історичного розвитку Північного При чорномор’я була комплексною і на той момент несуперечливою. Метою його робіт, свідо- мо чи несвідомо, було закріплення історико- генетичного міфу, що пов’язував долі давнього населення Північного Причорномор’я і Росій- ської імперії (Мордвинцева 2016). Дослідник узагальнив увесь доступний на той час мате- ріал, звів разом різні групи джерел — письмо- ві, археологічні, епіграфічні, нумізматичні, для інтерпретації яких залучив широке коло ана- логій. Культурно-історична модель, розроб лена М.І. Р остовцевим, вплинула на форму- вання та шляхи розвитку декількох напрямків у вітчизняній науці, антикознавства і скіфо- сарматської археології зокрема. «Стадіальний підхід» у вивченні археологіч них пам’яток. Після Жовтневої революції 1917 р., незважаючи на зміни в структурі дер- жавних наукових установ і від’їзд або смерть багатьох відомих учених, наука і науковий дис- курс залишалися багато в чому на дореволю- ційному рівні. Однак на середину 1920-х рр. керівництво Радянського Союзу взяло курс на посилення ідеологічної монополії, у тому чис- лі в археології. На початку 1930-х рр. у Держав- ній академії історії матеріальної культури під впливом ідей М.Я. Марра, В.І. Р авдонікасом була розроблена автохтоністська теорія ста- діальності, згідно з якою людські суспільства проходили в своєму розвитку певні стадії, пе- реживаючи «революційні стрибки» від однієї стадії до іншої, що супроводжувалися еконо- мічними, соціальними та ідеологічними пере- будовами (Лебедев 1992, с. 428). Ці «револю- ційні зміни» відбувалися внаслідок процесів, які розвивалися всередині суспільства, зов нішній вплив фактично відкидався, а міграції заперечувалися. Археологи, що дотримували- ся інших поглядів, піддавалися цькуванню та переслідуванню. Однак у 1936—1937 рр. деякі положення офіційної доктрини були перегля- нуті, що відобразилося в передовій статті, яка відкриває другий випуск альманаху «Радян- ська Археологія». У ній зазначалося, що авто- ри низки робіт «користувалися готовими, апрі- орно взятими схемами і лише переносили ці за- здалегідь побудовані схеми на свій матеріал»; з таких робіт виходило, «що, наприклад, родове суспільство пунктуально, до дрібниць однаково, розкладалося на Єнісеї, у степах Східної Європи, у передгір’ях Уралу і в Середній Азії» (Наши зада- чи... 1937, с. 3). В якості головної задачі архео- логів було поставлено вивчення «пам’яток іс- торії різних етнічних груп — племен і народів, які коли-небудь населяли або мешкають і дотепер на території Радянського Союзу». У результаті, де- які положення офіційної доктрини перегляну- ли, і в якості основної задачі археологам у кінці 1930-х рр. було поставлено завдання вивчення «пам’яток історії різних етнічних груп — пле- мен і народів, які коли-небудь населяли або меш- кають і дотепер на території Радянського Сою- зу». Передбачалося на основі «ретельного, кро- піткого вивчення культурних залишків» скласти «карти розселення племен на території нашої батьківщини» у різні епохи їхнього існування, простежити, «коли, чому і яким чином з окре- мих племен виникали великі племінні союзи, як ці союзи зростали і на межі класової історії, у бо- ротьбі один з одним і із зовнішнім ворогом, пере- творювалися в народи, вже добре відомі в писем- ній історії» (Наши задачи... 1937, с. 4—5). Тепер можливості зовнішніх впливів уже не запере- чувалися, але ідеї культурної трансформації як результату міграцій надалі засуджувалися як такі, що містять за основу «антинаукову расо- ву теорію». У той же час, незважаючи на тенденцію до схематизації в додаванні марксизму до архео- логічного матеріалу, у радянській археології ак- тивно розвивався соціологічний напрям, роз- роблялися нові методи дослідження. Особли- ву увагу почали приділяти масовому матеріалу, на відміну від попереднього періоду, коли ви- сновки ґрунтувалися, як правило, на вивчен- ні яскравих комплексів, пов’язаних із соціаль- ною елітою. Це призвело до масштабних, по- рівняно з дореволюційним періодом, розкопок та інтенсивного накопичення джерельної бази, зокрема в Криму. Уже в другій половині 1920-х рр. почало- ся планомірне обстеження й картографуван- ня археологічних пам’яток півострова, зокре- ма в передгірному Криму було виявлено вели- ку систему «скіфських городищ» (Эрнст 1927; 1937; Шульц 1937; 1941). Зростання кількос- ті досліджених об’єктів, зокрема проведені на городищі Керменчик розкопки, дало підставу М.Л. Е рнсту виділити в Криму «неапольську культуру», для якої характерна «суміш грець- ких елементів, римської епохи і місцевих тради- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2116 цій; серед останніх — суміш степових і гірських, тобто скіфських і таврських» (Эрнст 1927, с. 27). Ця культура, на думку вченого, була по- ширена також на інших городищах кримських передгір’їв, типологічно схожих із Неаполем, й історично пов’язана з утворенням потужної тавро-скіфської держави в Криму за царя Скі- лура та його синів. Термін «неапольська культура», однак, не прижився. Сам факт виділення культури на підставі подібності певних типологічних рис пам’яток відображав «європейський» тренд у радянській археології («буржуазні формально- типологічні студії»), а їхня інтерпретація роз- ходилася з єдино допустимим тоді «стадіаль- ним» підходом (Равдоникас 1932). М.Л. Ернст був репресований у 1938 р. за звинуваченням у шпигунстві і «германофільській пропаганді» (Чижова 2012, с. 164). Для цього періоду характерним було поєд- нання новаторських підходів на відносно висо- кому рівні узагальнення (так, на основі досві- ду, накопиченого в межах палеоетнологічного напрямку, були розроблені ознаки виявлення господарсько-культурних типів (Толстов 1932, с. 31—33), «суспільних стадій» у вигляді мате- ріальної культури) з відсутністю критики ар- хеологічних джерел на рівні обробки та порів- няльного аналізу конкретних даних. Фактична заборона на докладні роботи рівня «речознав- ства» призвела до того, що розгорнута аргумен- тація не вимагалася, якщо схема не суперечила «класовій теорії» і концепції «стадіальності», тобто відповідала очікуваному результату. До- сить було вказати на схожість, нехай навіть ви- падкову, окремих, вирваних із контексту еле- ментів матеріальної культури, щоб викорис- товувати їх для підтвердження своєї теорії, яка при цьому могла бути правильною і сама по собі. У результаті більшість досліджень пе- ретворювалася на схематичний, некритичний нарис, в якому втрачався конкретний зміст. «Пізньоскіфська археологічна культура». Ще до закінчення Другої світової війни, уліт- ку 1945 р., була організована Тавро-Скіфська експедиція ІІМК АН СРСР, ГМІІ ім. Пушкі- на і Кримського відділу АН СРСР. Метою її діяльності було вивчення стародавнього «ав- тохтонного» населення Кримського п-ова. З цього моменту почалося планомірне дослі- дження пам’яток матеріальної культури вар- варського населення Криму. На відміну від запропонованого М.Л. Е рнстом терміна, ця культура була названа «пізньоскіфською». У назві культури не відображено специфіку на- лежних до неї археологічних залишків. Вона сформована за етнохронологічним принци- пом, тобто для позначення матеріальної куль- тури «скіфів», імовірно, витіснених «сармата- ми» з більшої частини території, що займала «Скіфія Геродота», яка визначається в науковій літературі як «класична» і датується VI—IV ст. до н. е. (Храпунов 2004, с. 6, 29). Вважається, що ці «пізні скіфи» сформували два анклави: кримсько-подніпровський і фракійський, на- звані Страбоном Малими Скіфіями (Strabo, Geogr. VII.4.5) (Граков 1947, с. 86; Артамонов 1948, с. 58; Шульц 1971). Таким чином, термін «пізньоскіфська культура» позначав не сукуп- ність подібних між собою пам’яток, а сукуп- ність будь-яких матеріальних залишків відне- сених до певного періоду і виявлених на певній території. У цьому сенсі, цей термін близький за змістом дефініції «історико-культурна об- ласть» — «території, на якій в результаті три- валих зв’язків, взаємовпливу і єдності історичної долі народів, що населяють цю територію, скла- лася певна культурна спільнота» (Левин, Че- боксаров 1955, с. 10). На відміну від культури «класичних скіфів», представленої переважно курганними некро- полями і рідкісними городищами, пам’ятки культури «пізніх скіфів» на Нижньому Дніпрі та в Криму складаються з укріплених городищ, оточених неукріпленими селищами, і ґрунто- вих некрополів. Їхня поява інтерпретувалася як наслідок осідання збіднілої частини кочів- ників у традиційних місцях розташування «зи- мівників», у той час як верхівка скіфського сус- пільства продовжувала кочувати в степах Таврії між кримським і подніпровським анклавами (Артамонов 1948, с. 65—67). У пізньоскіфській культурі особливо підкреслювалися риси поді- бності з попередньою культурою степових скі- фів, а також з культурами слов’янського кола. Таким чином, перекидався місток, пов’язавши культури скіфів і слов’ян — політичне завдан- ня, що було прямо сформульоване в рішен- ні наукової сесії Відділення історії та філосо- фії Кримської філії АН СРСР з питань історії Криму, яка відбулася в 1952 р. (Айбабин и др. 1993, с. 211), відлуння якого можна зустріти в археологічній літературі до тепер. Основна увага в другій половині 1940-х і в 1950-х рр. була приділена розкопкам городища Керменчик, яке вже в XIX ст. багатьма дослід- никами інтерпретувалося як Неаполь Скіф- ський — одна із трьох згаданих Страбоном скіфських фортець, побудованих Скілуром. Цьому городищу і його некрополям були при- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2 117 свячені численні публікації (Бабенчиков 1957; Шульц 1957; Погребова 1961; Карасев 1950; Соломоник 1962; Раевский 1971a; 1971b; 1976; Высотская 1979; Сымонович 1983 та ін.). У той же час продовжувалися розвідки в передгірно- му і Північно-Західному Криму, був зроблений висновок про відмінності між «варварськи- ми» поселеннями передгір’їв і залишками по- селень, опорних пунктів і гаваней, якими во- лодів у західному Криму Херсонес (Артамонов 1948, с. 59; Дашевская 1971, с. 151, 153). З кінця 1950-х рр. центр археологічних робіт перемістився на західне узбережжя півострова. Тут одночасно працювало кілька експедицій на городищах і некрополях Північно-Західного (Чайка, Тарханкут, Беляус) і Південно-Захід ного Криму (Алма-Кермен, Усть-Альма, Бель- бек IV та ін.). Регіон Південно-Західного Кри- му досліджувався переважно вздовж берегів р. А льма, Бельбек і Кача, де окрім розкопок проводилося візуальне обстеження городищ, їх картографування, топографічна зйомка і шурфування. У результаті виявлені й зафіксо- вані практично всі відомі на сьогодні городи- ща та могильники пізньоскіфської культури в цій частині півострова. Були досліджені також кургани з похованнями того ж хронологічного діапазону, що і ґрунтові некрополі (Высотская 1987, с. 42—43). Накопичений матеріал дозволив виділи- ти основні типи поселень і некрополів пізньо скіфської культури, досить докладно описа- ти категорії інвентарю, побудувати відносну та абсолютну хронологію пам’яток. Результа- ти цих робіт представлені в дисертаціях, стат- тях і монографіях Т.М. Висоцької (1972; 1979; 1994), І.І. Гущиної (Лобової) (1956; 1982), Н.О. Богданової (1963; 1989), Е.О. Симонови- ча (1983), О.Д. Дашевської (1971), І.В. Яценко (1970; 1974), О.Н. Щеглова (1970; 1978) та ін. У 1991 р. вийшла друком робота О.Д. Дашев- ської, яка стала своєрідним підсумком вивчен- ня варварських пам’яток Криму за майже два століття (Дашевская 1991). Саме в цей період у скіфо-сарматській ар- хеології, яка в кінці 1940-х рр. виокремилася в самостійний напрямок, утвердилися певні сте- реотипи в інтерпретації деяких елементів ма- теріальної культури як «етнічно забарвлених», що по суті було розвитком ідей, висловлених у працях М.І. Ростовцева. Зокрема «етнічними індикаторами» визнавалися типи поховальних споруд, окремі елементи поховального обряду (орієнтування, поза похованого і т. п.) і катего- рії предметів поховального інвентарю (напри- клад, ліпна кераміка, незалежно від наявності орнаментації). Факти наявності в комплексах визнаних іншокультурними «етнічних індика- торів» інтерпретувалися в залежності від при- йнятої історичної концепції. За необхідності підтвердження ідеї про фізичне проникнення «носіїв іншої культури» (як правило, сармат- ської), наявність відповідних ознак розцінюва- лася як доказ появи в місцевому суспільстві ін- шоетнічних переселенців. Якщо подібна мета не ставилася, то мова йшла про іншокультур- ний вплив або соціально-економічні процеси. Така інтерпретаційна модель застосовувалася для пояснення будь-яких інновацій. Як уже згадувалося, основною парадигмою, що поділялася в цей період усіма дослідника- ми пізньоскіфської культури, з одного боку, було походження носіїв цієї культури від скі- фів більш раннього періоду, і як наслідок під- креслення її зв’язків із попередньою «класич- ною» скіфською археологічною культурою, а з іншого — «сарматизація» пізньоскіфсько- го суспільства внаслідок міграції зі сходу сар- матського етносу. Походження «пізніх скіфів» від «класичних» підтверджувалося аналізом краніологічних серій (Кондукторова 1964; Зи- невич, Круц 1968; Зiневич 1971). Простеже- ні відмінності матеріального вияву культури «класичних» і «пізніх скіфів» П.М. Шульц по- яснював розбіжностями їхнього соціального устрою. Для суспільства «курганної культури степової Скіфії ранньої та середньої пори» був притаманний військово-демократичний лад. Характерними його елементами були: «особли- вий похоронний обряд курганних поховань, зброя, кінський убір, звіриний стиль і ліпна кераміка стійких форм» (Шульц 1971, с. 129). Форму- вання пізньоскіфської культури відбувалося в степовій смузі Скіфії в умовах осідання кочів- ників, вона розвивалася вже в умовах класово- го суспільства (Артамонов 1948; Шульц 1971, с. 128). Для культури кримсько-подніпровської Малої Скіфії Страбона, представленої двома варіантами — нижньодніпровським і крим- ським, були характерні інші ознаки: «1) поява містобудування й домобудівництва із застосу- ванням примітивних іррегулярних кам’яних кла- док; 2) перехід від курганних поховань до ґрун- тових могильників; 3) переважання в місцевій кераміці ліпного посуду, простого та лощеного, значною мірою генетично пов’язаного з посудом степової Скіфії попереднього періоду; 4) провід- на роль у мистецтві антропоморфних мотивів і монументальних форм (антропоморфні стели, надгробки і т. д.)» (Шульц 1971, с. 132). Деталя- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2118 ми, які пов’язують матеріальну культуру кла- сичних і пізніх скіфів, названі ліпна кераміка, зольники як елемент поселенських пам’яток, звичай ставити біля жертовників і вогнищ гли- няні фігурки богинь, тварин і мініатюрні по- судини, традиційні форми скіфського чолові- чого вбрання, деякі поховальні традиції (похо- вання поряд із царем коней і конюха, західна орієнтація царського поховання, поховання собак та ін.) (Шульц 1971, с. 132—133). У пізньоскіфській культурі відмічена на- явність рис інших культур: грецької, тавр- ської, кельтської, фракійської (гето-дакійської) (Шульц 1971, с. 130, 136, 139). Окремо від іншо- культурних впливів досліджувався процес «сар- матизації», який розцінювався як результат «по- етапного проникнення» сарматів у Крим і Ниж- нє Подніпров’я (Шульц 1971, с. 140). У 1956 р. у МДУ була захищена кандидат- ська дисертація І.І. Лобової (Гущиної) «Сар- мати в Криму», головним завданням якої ви- значалося виділення в похованнях некрополів Криму «саме сарматських рис, з урахуванням об- становки, що склалася в той час» (Лобова 1956, с. 6). На думку дослідниці, появу «сарматських рис» потрібно пов’язувати не лише із загаль- ним процесом сарматизації культури Північ- ного Причорномор’я, але і з безпосереднім проникненням у середовище скіфського на- селення Центрального Криму сарматів (Лобо- ва 1956, с. 150). Вона зазначає, що сармати, які потрапляли до Центрального Криму, «злива- лися з місцевим скіфським населенням, тому не можна виділити в чистому вигляді сарматських поховань і не можна говорити про рівень посилен- ня сарматського елемента в той, чи інший час» (Лобова 1956, с. 165). Водночас І.І. Лобова (Гу- щина) вважала необхідним розрізняти два про- цеси: вплив або поширення сарматської куль- тури і власне проникнення сарматських пле- мен. Вплив сарматської культури проявлявся в «поширенні однакових форм зброї, кінсько- го убору, одягу і його необхідних елементів», а «проникнення сарматів» — у перенесенні пев- них рис поховального обряду: окремих типів поховальних споруд (підбійні могили), деяких рис ритуалу (положення кистей рук на кістках таза, перехрещення ніг у гомілках, наявність кісток барана, доволі часті випадки південної і північної орієнтації, «звичай розбивати дзер- кала»), а також у наявності або значному по- ширенні «типових для сарматів предметів і прикрас, а також певних форм простої керамі- ки» (Лобова 1956, с. 33, 143, 223). При цьому зв’язок поширення предметів однакового типу саме з сарматським впливом не аргументував- ся, а «сарматське походження» окремих типів поховальних споруд і рис поховального обря- ду обґрунтовувалося їхньою наявністю в похо- вальних комплексах на «споконвічній терито- рії формування сарматських племен», у степах Поволжя та Приуралля (Лобова 1956, с. 15). Аналогічні підходи до інтерпретації архе- ологічних пам’яток Криму та Нижнього Дні- пра неодноразово застосовувалися й іншими дослідниками впродовж зазначеного періоду (Высотская 1972; 1979; 1987; Раевский 1971а; Дашевская 1971; Сымонович 1960; 1983). На них практично не вплинуло виникнення в 1960-ті рр. «нової археології», яка у світовій науці проявилася в повсюдному застосуван- ні методів природничих наук, переосмисленні ролі археологічного матеріалу як історичного джерела (пояснювальна замість описової), ви- вченні культурно-історичних процесів замість культурної історії, конструюванні моделей за- мість механічного складання елементів мину- лого і т. д. (Renfrew, Bahn 1991, S. 35). У певній мірі нові віяння позначилися в розробці фор- малізованих підходів до аналізу археологічного матеріалу і в побудові теорії археології (диску- сії про предмет і об’єкт археології, інформацій- ну цінність археологічних джерел, археологічні культури і т. д.) (див.: Каменецкий и др. 1975; Клейн 1978; Генинг 1982; 1989; Генинг и др. 1990). У цей же час установився певний алго- ритм дослідження матеріальних залишків по- ховальних комплексів з елементами статис- тичного аналізу, який використовувався і при публікації матеріалів пізньоскіфської культу- ри (Высотская 1972; 1979; 1994; Гущина 1982; Богданова 1963; 1989; Сымонович 1983). Під час застосування цього алгоритму поховаль- ний обряд не реконструювався як єдине ціле (як певна модель), а представлявся у вигляді «конструктора» із набору окремих елементів, для кожного з яких підраховувався їх відсотко- вий вміст і проводилися аналогії у близьких і віддалених за територією, часом і типом архео- логічних пам’ятках. Через неповноту публіка- ції польових матеріалів, отримані результати і зроблені на їхній основі висновки неможливо було верифікувати. Кінець 1980-х — 2014 р. Дискусія про пізньо скіфську культуру та політичну історію Крим- ської Скіфії. У кінці 1980-х рр. відбулися сер- йозні зміни в політичному житті СРСР. У результаті політики гласності стався інфор- маційний вибух, що спричинив за собою роз- криття правди про репресії радянської доби, ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2 119 зокрема проти археологів. У цей час став до- пустимим плюралізм думок, що в сукупності з можливостями, які відкрилися для отримання наукових стипендій у країнах західного світу і свободою виїзду за кордон, призвів до бурхли- вого обміну інформацією, до появи нових пи- тань і розробки нових підходів для їхнього ви- рішення. З іншого боку, у державі посилилися відцентрові тенденції, які закінчилися розпа- дом СРСР і появою в межах його республік ряду незалежних держав. У 1991 р. була віднов- лена автономія Кримської республіки у скла- ді УРСР, а в 1992 р. здійснена спроба створен- ня суверенної держави Республіка Крим зі сво- єю конституцією і президентом, скасованими в 1995 р. У Криму створюється (або реорга- нізується з уже існуючих) відразу кілька про- фільних наукових установ, сформованих пе- реважно з місцевих наукових кадрів — Крим- ська філія Інституту археології НАН України, Кримське відділення Інституту сходознавства НАН України ім. А.Ю. Кримського, Благодій- ний Фонд «Деметра» та ін., які здійснювали самостійні польові дослідження та їхній науко- вий аналіз. Розширюється географія розкопок, роботи проводяться на пам’ятках Північно- Західного, Південно-Західного, Центрального, Східного, Гірського Криму і Південного узбе- режжя (див.: Колтухов, Юрочкин 2004; Попо- ва 2011; Лысенко 2015; Антонов 2016). Вихо- дять місцеві періодичні наукові видання: «Ма- теріали з археології, історії та етнографії Таврії» (з 1990 р.), «Археологічні дослідження в Кри- му» (з 1994 р.), «Бахчисарайський історико- археологічний збірник» (з 1997 р.). Саме в ці роки в науковій літературі з’я вився термін «Кримська Скіфія» для позна- чення кримської частини Малої Скіфії Стра- бона (Высотская 1987; Ольховский, Храпунов 1990; Колтухов 1991; 1993; 1999; Пуздровський 1992). У вивченні археологічних пам’яток «піз- ньоскіфської культури Криму» на першому плані постали питання хронології та періоди- зації, соціальної організації, етнокультурної атрибуції і політичної історії, а також специфі- ки цієї культури та її місця серед синхронних старожитностей. Оскільки «пізньоскіфська культура» спочат- ку розглядалася як безпосередньо пов’язана за походженням з «класичною скіфською культу- рою», то часом її формування традиційно вважа- лося III ст. до н. е. Однак на початок 1990-х рр. сформувалося уявлення про відсутність у Пів- нічному Причорномор’ї археологічних комп- лексів III ст. до н. е., що увійшло в академічну літературу як проблема «лакуни III ст. до н. е. » (Полин 1992; Зуев 1999). Складність або навіть неможливість виділення пам’яток, надійно да- тованих цим часом, зумовили появу і зміцнення ідеї про існування хронологічного розриву між «класичними скіфськими пам’ятками» і «піз- ньоскіфськими старожитностями». Досліджені на початку 1990-х рр. кримські пам’ятки «пізньоскіфської культури», де були знайдені надійні хронологічні індикатори (ам- форні клейма, імпортна кераміка), датувалися часом не раніше середини II ст. до н.е. Будів- ництво найбільшої і найкраще вивченої форте- ці Керменчик (Неаполь Скіфський) Ю.П. Зай- цев відніс до третьої чверті ΙΙ ст. до н. е. (Зайцев 2003, с. 46), на відміну від традиційної дати — кінець IV ст. до н. е. (Висотська 1992, с. 140). Виявлені на пам’ятці знахідки межі IV—III ст. до н. е. були позначені ним як горизонт F, пов’язаний із кизил-кобинською культурою. На підставі вивчення стратиграфії культур- них шарів, Ю.П. Зайцев розробив детальну пе- ріодизацію цього городища, яку синхронізу- вав з етапами функціонування його некропо- лів: горизонт E, «дофортечний» (періоди Е1-3: 175 — 135/131 рр. до н. е.); горизонт D, «фор- течний палацовий» (періоди D1-4: 135/131 — 112/108 рр. до н. е.); горизонт C, «фортечний протоміський» (періоди С1-4: межа II—I ст. до н. е. — середина I ст. н. е.); горизонт B (пе- ріоди В1-3: друга половина I — третя чверть II ст. н. е.); горизонт A, «постфортечний» (пе- ріоди А1-2: остання чверть II — друга чверть III ст. н. е.) (Зайцев 2003, с. 12—21). Опираю- чись на хронологію некрополів «пізньоскіф- ської культури», О.Є. Пуздровський виділив два основні її періоди: ранній (перша половина II ст. до н. е. — перша половина I ст. н. е.) і піз- ній (друга половина I—III ст. н. е.). При цьо- му він зазначив, що достовірно документовані поховання першої половини II ст. до н. е. (етап А1) відсутні (Пуздровский 2007, с. 15). Констатація понад столітнього хронологіч- ного розриву між пам’ятками «класичної скіф- ської» і «пізньоскіфської культури» призвела до дискусії про причини зникнення пам’яток «Великої Скіфії» і появи культур «нового типу» на її території, зокрема в Криму. З огляду на репрезентативність археоло- гічних даних, отриманих у результаті масш- табних археологічних досліджень степового Подніпров’я, С.В. Полін висунув гіпотезу при- родної катастрофи, що викликала кризу кочо- вого скотарства і повну переорієнтацію гос- подарства, перехід до землеробства та осілості ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2120 (Полин 1992, с. 102—104; критику див.: Бруяко 1999; 2009). Тоді ж концепція загибелі скіфсько- го царства під ударами сарматів зі сходу і кель- тів із заходу перестала бути єдиною. З’явилися і продовжують з’являтися принципово нові ва- ріанти пояснення причин припинення функ- ціонування «класичної скіфської культури», не пов’язані безпосередньо з ідеєю зовнішнього вторгнення. Серед причин, що зумовили «кризу III ст. до н. е.» називають внутрішні соціально- економічні трансформації, зміни природно- кліматичних умов і скорочення природних ре- сурсів, зокрема аридизацію степової зони (По- лин 1992, с. 102—104; Гаврилюк 1999, с. 306), економічну обумовленість, зв’язок ситуації на хлібних ринках Середземномор’я з негативни- ми явищами в економіці північнопонтійських полісів (Бруяко 1999, с. 88—91). На тлі дискусії про причини «загибелі Вели- кої Скіфії» перегляду піддалася концепція ви- никнення скіфського царства в Криму. Його спадкоємність із Великою Скіфією була по- ставлена під сумнів, а в його формуванні вба- чався вплив появи в Криму нових етносів, у першу чергу сарматів прохорівської культури (Ольховський 1990, с. 33; Пуздровський 1992, с. 127). Малоймовірним почало здаватися вхо- дження подніпровських і кримських скіфів у одне державне об’єднання, оскільки ці два «анклави» були розділені «широкими степови- ми просторами, заселеними сарматами» (Хра- пунов 1992, с. 90), а не з’єднувалися ними, як вважав М.І. Артамонов. У цьому сенсі термін «Кримська Скіфія» відображає ідею появи в Криму відокремленої нової держави скіфів, і, по суті, являється історичним аспектом понят- тя пізньоскіфська культура Криму. За подібного підходу апріорі мається на ува- зі, що історичний феномен «Великої Скіфії», якщо не держави, то скоріш за все політично- го суб’єкта, прямо пов’язаний із конкретними типами археологічних пам’яток, і розрив цієї традиції, що проявився в різкій зміні просто- рового розподілу та якісного складу пам’яток, інтерпретується як «загибель» суб’єкта. Тобто схожість окремих проявів культур використо- вується як аргумент для обґрунтування вхо- дження їхніх носіїв в одне державне і/або ет- нічне об’єднання, у той час як відмінність пам’яток інтерпретується як належність до різ- них політичних суб’єктів і/або етносів. Схо- жа ідея присутня в аргументації противників основної версії вирішення «проблеми III ст. до н. е.» для Нижнього Подніпров’я («вторгнен- ня сарматів»), які обґрунтовували свою пози- цію відсутністю пам’яток, подібних до тих, що розташовані в районі «батьківщини сарматів», Нижньому Поволжі та Подонні. До подібного уявлення про природу схожості археологічних джерел належать і різні версії сутності пізньо скіфської культури, в яких послідовно підкрес- лювалися як культуровизначальні або грець- кі (греко-боспорські) (Зайцев 1990; 1994; По- пова 2011), або сарматські («сатархі») (Зайцев 1999), або ж кельто-фракійські (Зайцев, Кол- тухов 2004; Зайцев 2005) компоненти, виділені ще П.М. Шульцем (1971). Дискусія про державу в пізніх скіфів знайшла відображення також у виявленні ознак держав- ності, відомих за даними писемних джерел, на археологічному матеріалі. Відомості про 50 або 80 синів Скілура (Зубар 1992, с. 100; Пуздровський 1992, с. 127) інтерпретувалися як відображення військово-адміністративної системи, за якої ко- жен представник правлячого дому був власни- ком невеликої області, куди входило городище та найближчі селища. Відповідно, кожне укріп лене поселення пізньоскіфської культури Криму розглядалося як ставка представника військової знаті. Поразка скіфів від понтійських військ під керівництвом Діофанта призвела до розпаду цієї системи, децентралізації держави і появи декіль- кох самостійних областей. Своєрідність архео- логічних пам’яток різних областей «Кримської Скіфії» пояснювалася «етнічними особливос- тями» їхнього населення (Пуздровський 1992, с. 127). У межах цієї дискусії висвітлювалося та- кож питання соціальної структури пізньоскіф- ського суспільства. Дослідники виділяли в ньо- му дві основні соціальні страти («основна маса особисто вільних скіфів» і «аристократія на чолі з царем») (Храпунов 1992, с. 89), або три майно- ві групи (багаті, середнього достатку, бідні) (Ви- сотська 1992, с. 141). Основним недоліком робіт, присвячених цьому питанню, була відсутність формально-статистичного аналізу і, як наслідок, умоглядність висновків (критику див.: Ольхов- ський 1992). Розгорнуті в 1990-ті і 2000-ні рр. дебати з ба- гатьох питань, поряд із розширенням джерель- ної бази, сприяли удосконаленню наукової ар- гументації, уточненню періодизації, перегляду раніше непорушних парадигм, визнанню дея- ких поглядів помилковими. З’явився цілий ряд історіографічних нарисів, однією з основних цілей яких було осмислення феномена піз- ньоскіфської культури (Колтухов, Юрочкин 2004; Попова 2011; 2012; Антонов 2016). По- рівняльний аналіз пам’яток пізньоскіфської культури Криму виявив їхні відмінності, що ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2 121 призвело до виділення її локальних варіантів — «неапольський», «аккайський» (Зайцев 2013), «таракташський», «пам’ятки типу Інкерман/ Радгосп 10», пам’ятки типу «Променисте 2» (Мордвинцева, Лысенко 2016), «пам’ятки Пн- Зх. Криму» (Попова 2011; 2012; Антонов 2016; 2017). У той же час, розширення пояснюваль- них моделей не змінило ставлення до джере- ла. Найчастіше використовуваним археологіч- ним аргументом залишається формальна схо- жість окремих вирваних із контексту елементів матеріальної культури без побудови загальних несуперечливих моделей, для пояснення яких залучалися б етнографічні матеріали. Незва- жаючи на принципову можливість неузгодже- ності реалій, які реконструюються істориками й археологами, продовжують використовува- тися історичні стереотипи, сформульовані ще в першій половині ХХ ст., що часто призводить до імітації аналізу археологічного матеріалу. Висновок. На сучасному етапі основною на- уковою проблемою в дослідженні пізньоскіф- ської археологічної культури Криму є вивчен- ня її історичної сутності в діахронному розви- тку (Высотская 2004). Зокрема, актуальними лишаються пошуки причин і факторів появи цієї культури, з огляду на виявлення ключових пізньоскіфських пам’яток, що функціонували вже з кінця IV—III ст. до н. е. (Зайцев 2013), й інтерпретація її «локальних варіантів», які ви- діляються у зростаючій кількості. Цю пробле- му неможливо вирішити без розгляду загаль- них теоретичних питань, пов’язаних із фено- меном археологічної культури та її зміною під час культурно-історичних процесів. Процеси трансформації матеріальної куль- тури і форми їхніх проявів у археологічному ма- теріалі виявляються набагато складнішими, ніж уявлялося раніше. Наприклад, добре відомі за письмовими джерелами міграції готів у більшос- ті місць практично не призвели до зміни локаль- ної археологічної культури. Різні етнічні групи населення Кавказу мають матеріальну культуру, котра археологізується подібним чином. Це по- роджує сумніви в аргументах археологічного до- слідження, що раніше здавалися непорушними. До цих пір не зрозумілі механізми процесів куль- турної трансформації, не розроблені їхня симп- томатика і систематика. Вивчення мережевих зв’язків різних соціальних груп показує непере- конливість етнічних ярликів, що застосовують- ся до певних типів археологічних предметів — як наприклад, «сарматське дзеркало», «скіфський наконечник стріли» і т. п., оскільки поняття «ме- режі» не передбачає виявлення «вектора впли- ву», але вказує на район комунікації та її соціаль- ну основу (Мордвинцева 2017). У цій ситуації, феномен пізньоскіфської археологічної культури Криму, у традицій- ному значенні цього терміну, видається відо- браженням господарсько-культурного розви- тку Кримського п-ова в умовах його залучен- ня до світосистеми з двома геополітичними центрами: Римом і Парфією, що стали світо- вими політичними лідерами на сер. II ст. до н. е., і поділили світ по р. Євфрат у 1 р. до н. е. (Overtoom 2016, p. 138). Їхнє послаблення або руйнування в III ст. н. е. призвело до розри- ву й переформатування більшості мережевих зв’язків — ідеологічних, військових, торгово- економічних. У цих умовах, ідея трансформа- ції пізньоскіфської культури під впливом «сар- матизації» виглядає безглуздою. За досить імо- вірних міграційних процесів із боку степу або Кавказу, які підтверджуються даними фізичної антропології, вони в значно меншій мірі впли- вали на функціонування соціальних мереж і господарсько-культурний вигляд Кримської Скіфії, ніж близькість античних центрів і гео- політичні намагання держав-гегемонів. Окрім вироблення нових підходів, для від- повіді на головне питання про сутність пізньо скіфської культури Криму, необхідне подаль- ше комплексне вивчення окремих пам’яток в їхньому діахронному розвитку і побудова мо- делей їхнього функціонування. Після виділен- ня груп схожих пам’яток і виявлення причин їхньої подібності, можливе створення нової культурної типології. Айбабин А .И., Герцен А .Г., Храпунов И.Н. Основные проблемы этнической истории Крыма. Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. 1993, № 3, с. 211—222. Антонов Е .Е. Появление позднескифских поселений в Северо-Западном Крыму: проблемы датирования и атрибуции. Проблемы истории, филологии, культуры. 2016, № 2, с. 178—195. Антонов Е .Е. Ранние поселения поздних скифов в Северо-Западном Крыму. Проблемы истории, фило- логии, культуры. 2017, № 3, с. 99—123. Артамонов М.И. Скифское царство в Крыму. Вестник Ле- нинградского Университета. Ленинград, 1948, вып. 8, с. 56—78. Бабенчиков В.П. Некрополь Неаполя скифского. Исто- рия и археология древнего Крыма. Киев, 1957, с. 94— 141. Богданова Н.О. Могильник І ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е. біля с. Завітное Бахчисарайського району. Археологія. 1963, № 15, с. 95—109. Богданова Н .А. Могильник первых веков нашей эры у с. Заветное. Археологические исследования на юге Вос- точной Европы. Труды Государственного историчес- кого музея. 1989, вып. 70, с. 17—70. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2122 Бруяко И.В. О событиях ІІІ в. до н. э. в Северо-Западном Причерноморье (четыре концепции кризиса). Вест- ник древней истории. 1999, № 3, с. 76—91. Бруяко И.В. От Скифии к Сарматии: десять лет спустя. Stratum plus. 2009, № 3 (2005—2009), с. 329—370. Висотська Т.М. До питання про соціально-політичну структуру піздньоскіфської держави. Археологія. 1992, № 2, с. 139—143. Высотская Т.Н. Поздние скифы в Юго-Западном Крыму. Киев, 1972. Высотская Т.Н. Неаполь — столица государства поздних скифов. Киев, 1979. Высотская Т.Н. Этнический состав населения Крымской Скифии. Материалы к этнической истории Крыма VII в. до н. э. — VII в. н. э. Киев, 1987, с. 40—67. Высотская Т.Н. Усть-Альминское городище и некрополь. Киев, 1994. Высотская Т.Н. Общее и особенное в культуре поздних скифов Крыма. У Понта Евксинского (памяти П.Н. Шульца). Симферополь, 2004, с. 41—49. Гаврилюк Н .А. История экономики Степной Скифии VІ—ІІІ вв. до н. э. Киев; Харьков, 1999. Генинг В.Ф. Структура системы археологического зна- ния (к вопросу о методологическом анализе уровней знания в археологии). Методологические и методи- ческие вопросы археологии. Киев, 1982, с. 5—47. Генинг В.Ф. Структура археологического познания. Киев, 1989. Генинг В.Ф., Бунятян Е.П., Пустовалов С.Ж., Рычков Н.А. Формализованно-статистические методы в археоло- гии (анализ погребальных памятников). Киев, 1990. Граков Б.Н. Термин ΣΚΥΤΑΙ и его производные в надпи- сях Северного Причерноморья. Краткие сообщения Института истории материальной культуры. 1947, вып. 16, с. 79—88. Гущина И.И. О погребальном обряде населения Бельбек- ской долины (по материалам могильника Бельбек IV в Юго-Западном Крыму). Археологические исследова- ния на юге Восточной Европы. Труды Государствен- ного исторического музея. Москва, 1982, вып. 54.2, с. 20—30. Дашевская О .Д. Скифы на северо-западном побережье Крыма в свете новых открытий. Проблемы скифской археологии. Материалы и исследования по археологии. Mосква, 1971, № 177, с. 151—155. Дашевская О.Д. Поздние скифы в Крыму. Свод археологи- ческих источников. Москва, 1991, вып. Д1-7. Зайцев Ю.П. До питання про грецьке населения Неаполя Скiфського. Археологiя. 1990, № 1, с. 83—94. Зайцев Ю.П. Неаполь скифский — Ольвия — Боспор: к проблеме этнокультурных связей. Ольвия — 200. Тезисы докладов конференции, посвященной 200- летию археологического открытия Ольвии. Николаев, 1994, с. 47—48. Зайцев Ю.П. Скилур и его царство: новые открытия и новые проблемы. Вестник древней истории. 1999, № 2, с. 127—148. Зайцев Ю.П. Неаполь скифский (ІІ в. до н. э. — ІІІ в. н. э.). Симферополь, 2003. Зайцев Ю.П. Крестовидные псалии Северного Причерно- морья. Четвертая Кубанская археологическая конфе- ренция. Тезисы и доклады. Краснодар, 2005, с. 88—94. Зайцев Ю.П. Неаполь Скифский — Ак-Кая — Пантика- пей: варвары Крыма и Боспор в III—I вв. до н. э. Бос- порский феномен. Греки и варвары на Евразийском пе- рекрестке. Материалы международной научной кон- ференции (Санкт-Петербург, 19—22 ноября 2013 г.). Санкт-Петербург, 2013, с. 499—506. Зайцев Ю.П., Колтухов С.Г. Погребение воина элли нистического времени у с. Чистенькое в предгор- ном Крыму. Боспорские исследования. Симферополь, 2004, вып. 7, с. 242—259. Зiневич Г.П. До антропологiї могильника бiля с. Завiтне в Криму. Матерiали з антропологiї України. 1971, № 5, с. 111—121. Зиневич Г.П., Круц С.И. Антропологическая характе- ристика древнего населения территории Украины. Киев, 1968. Зубар В.М. Про пізньоскіфську державність. Археологія. 1992, № 1, с. 100—102. Зуев В.Ю. О путях решения «проблемы ІІІ в. до н. э.» в периодизации археологических памятников сармат- ской эпохи. Stratum plus. 1999, № 3, с. 305—324. Каменецкий И.С., Маршак Б.И., Шер Я.А. Анализ архео логических источников (возможности формализо- ванного подхода). Москва, 1975. Карасев А.Н. Раскопки Неаполя скифского в 1948 г. Вест- ник древней истории. 1950, № 4, с. 179—187. Клейн Л.С. Археологические источники. Ленинград, 1978. Колтухов С.Г. Піздньоскіфські поселення східної части- ни Передгірського Криму (матеріали до археологіч- ної карти Кримської Скіфїї). Археологія. 1991, № 4, с. 76—89. Колтухов С.Г. Укрепления Крымской Скифии. Автореф. дис … канд. ист. наук. Москва, 1993. Колтухов С.Г. Укрепления Крымской Скифии. Симфе- рополь, 1999. Колтухов С.Г., Юрочкин В.Ю. От Скифии к Готии. Очер- ки истории изучения варварского населения Степ- ного и Предгорного Крыма (VII в. до н. э. — VII в. н. э.). Симферополь, 2004. Кондукторова Т.С. Населення Неаполя Скiфського за антропологiчними даними. Матерiали з антропологiї України. 1964, № 3, с. 32—71. Лебедев Г.С. История отечественной археологии 1700— 1917 гг. Санкт-Петербург, 1992. Левин М.Г., Чебоксаров Н.Н. Хозяйственно-культурные типы и историко-этнографические области. Совет- ская Этнография. 1955, № 4, с. 3—17. Лобова И.И. Сарматы в Крыму. Дис … канд. ист. наук. Москва, 1956. Лысенко А .В. История исследования южной части Гор- ного Крыма римского времени. Археологический аль- манах. Киев, 2015, вып. 33, с. 55—107. Мордвинцева В.И. Формирование концепции культурно- исторических процессов в варварском мире Северно- го Причерноморья в III в. до н. э. — сер. III в. н. э. Ис- тория и археология Крыма. 2016, вып. 3, с. 178—199. Мордвинцева В.И. Мир-системный анализ в археологии на примере звериного стиля Северного Причерно- морья сарматского времени. Между Востоком и За- падом: движение культур, технологий и империй. III Международный конгресс средневековой археологии евразийских степей. Владивосток, 2017, с. 199—203. Мордвинцева В.И., Лысенко А .В. Исследования мо- гильника римского времени Лучистое-2 (Южный Крым). Археологiчнi дослiдження в Українi 2015. Київ, 2016, с. 7—10. Нарушевич А. Таврикия, или известия древнейшие и но- вейшие о состоянии Крыма и его жителях до наших времен. Киев, 1788. Наши задачи в области археологических исследований, в связи с решениями ЦК ВКП(б) и Совнаркома Сою- за ССР об учебниках по истории. Советская Археоло- гия. 1937, № 2, с. 1—15. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2 123 Новиченкова Н.Г. Устройство и обрядность святилища у перевала Гурзуфское Седло. Ялта, 2002. Ольховський В.С. До етнічної історії давнього Криму. Ар- хеологія. 1990, № 1, с. 27—38. Ольховський В.С. Про дискусійні питання соціально- політичної історії піздньоскіфського царства. Архе- ологія. 1992, № 2, с. 136—139. Ольховский В.С., Храпунов И.Н. Крымская Скифия. Симферополь, 1990. Погребова Н .Н. Погребения в Мавзолее Неаполя скиф- ского. Памятники эпохи бронзы и раннего железа в Се- верном Причерноморье. Материалы и исследования по археологии СССР. Москва, 1961, вып. 96, с. 103—213. Полин С.В. От Скифии к Сарматии. Киев, 1992. Попова Е.А. Позднескифская культура: история изучения, проблемы, гипотезы. Вестник Московского универси- тета. Серия 8. История. 2011, вып. 1, с. 136—147. Попова Е.А. Городище «Чайка» позднеэллинистического времени и проблема истоков позднескифской культуры. Проблемы истории, филологии и культуры. 2012, вып. 2 (36), с. 3—17. Пуздровський О .Є. Кримська Скіфія в кінці II ст. до н. е. — перш. пол. III ст. н. е. Археологія. 1992, № 2, с. 125—135. Пуздровский А .Е. Крымская Скифия во ІІ в. до н. э. — ІІІ в. н. э. Симферополь, 2007. Равдоникас В.И. Пещерные города Крыма и готская про- блема в связи со стадиальным развитием Северного Причерноморья. Готский сборник. Известия Государ- ственной академии истории материальной культуры. Ленинград, 1932, № XII, вып. 1—8, с. 5—106. Раевский Д.С. Скифы и сарматы в Неаполе (по матери- алам некрополя). Проблемы скифской археологии. Материалы и исследования по археологии СССР. Мо- сква, 1971a, вып. 177, с. 143—151. Раевский Д.С. Позднескифская семья по археологичес- ким данным. Советская этнография. 1971б, № 2, с. 60—68. Раевский Д.С. Неаполь или Палакий? Вестник древней ис- тории. 1976, № 1, с. 102—107. Ростовцев М.И. Скифия и Боспор. Критический обзор памятников литературных и археологических. Ле- нинград, 1925. Сестренцевич-Богуш С. История царства Херсонеса Тав- рийского. Санкт-Петербург, 1806, том. 1—2. Соломоник Э.И. Эпиграфические памятники Неаполя скифского. Нумизматика и эпиграфика. 1962, № 3, с. 32—44. Сымонович Э.А. К вопросу об этнической принадлеж- ности нижнеднепровских памятников рубежа и на- чала н. э. Записки Одесского археологического обще- ства. Одесса, 1960, вып. 1, с. 154—162. Сымонович Э.А. Население столицы позднескифского царства. Киев, 1983. Толстов С.П. Очерки первоначального ислама. Советская этнография. 1932, № 2, с. 24—82. Толстой И., Кондаков Н. Русские древности в памятниках искусства. Санкт-Петербург, 1889—1899, вып. 1—6. Толстой И., Кондаков Н. Классические древности южной России. Русские древности в памятниках искусства. Санкт-Петербург, 1889, вып. 1. Тункина И.В. Русская наука о классических древнос- тях юга России (XVIII—середина XIX вв.). Санкт- Петербург, 2002. Храпунов І.М. До соціально-політичної характеристи- ки пізньоскіфського царства. Археологія. 1992, № 1, с. 86—93. Храпунов И.Н. Этническая история Крыма в раннем же- лезном веке. Боспорские исследования. Симферо- поль; Керчь, 2004, вып. 6. Чижова Л.К. Эрнст Н.Л. — первый директор библиотеки Таврического университета: к 95-летию со дня осно- вания библиотеки. Культура народов Причерноморья. 2012, № 265, с. 156—168. Шульц П.Н. О работах Евпаторийской экспедиции. Со- ветская археология. 1937, № 3, с. 252—254. Шульц П.Н. Археологические исследования в Евпаторий- ском районе. Археологические исследования в РСФСР в 1934—1936 гг. Москва; Ленинград, 1941, с. 265—277. Шульц П.Н. Исследования Неаполя скифского (1945— 1950). История и археология древнего Крыма. Киев, 1957, с. 61—93. Шульц П.Н. Позднескифская культура и ее варианты на Днепре и в Крыму (Постановка проблемы). Проблемы скифской археологии. Материалы и иссле- дования по археологии СССР. Mосква, 1971, № 177, с. 127—143. Щеглов А.Н. Поселения Северо-Западного Крыма в ан- тичную эпоху. Краткие сообщения Института архео логии. 1970, вып. 124, с. 19—24. Щеглов А.Н. Северо-Западный Крым в античную эпоху. Ленинград, 1978. Эрнст Н .Л. Неаполь скифский (к столетию со времени первых раскопок). Вторая конференция археологов СССР. Херсонес, 10—13 сентября 1927 года (столетие херсонесских раскопок (1827—1927). Севастополь, 1927, с. 23—28. Эрнст Н .Л. Обзор археологических исследований в Крыму в 1935 г. Советская археология. 1937, № 3, с. 240—245. Яценко И.В. Исследование сооружений скифского пери- ода на городище Чайка в Евпатории (1964—1967 гг.). Краткие сообщения Института археологии. 1970, вып. 124, с. 31—38. Яценко И.В. Археологические раскопки в предместье Ев- патории. Вопросы истории. 1974, № 4, с. 211—215. Renfrew C., Bahn P. Archaeology. Theories, Methods and Practice. London, 1991. Rostovtzeff M.I. Iranians and Greeks in South Russia. Oxford, 1922. Rostovtzeff M.I. The Animal Style in South Russia and China. Princeton; London, 1929. Надійшла 07.04.2018 В.И. Мордвинцева кандидат исторических наук, старший научный сотрудник отдела античной археологии Института археологии НАН Украины, v_mordvintseva@ukr.net «ПОЗДНЕСКИФСКАЯ КУЛЬТУРА КРЫМА»: ВОЗНИКНОВЕНИЕ И ЭВОЛЮЦИЯ КОНЦЕПТА Понятие «Позднескифская культура Крыма» является современным концептом, аналогичным по значению тер- мину «Крымская Скифия», в котором изначально заложена интерпретационная модель, сформированная при изучении письменных и эпиграфических источников. Представляется, что феномен Позднескифской археологи- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2124 ческой культуры Крыма скорее отражает хозяйственно-культурное развитие Крымского полуострова в условиях его вовлечения в мир-систему с двумя геополитическими центрами — Римом и Парфянским Ираном, сформиро- вавшимися к середине II в. до н. э. и в 1 г. до н. э. разделившими ойкумену по р. Евфрат. Их ослабление или раз- рушение в III в. н. э. привело к разрыву и переформатированию большинства сетевых связей — идеологических, военных, торгово-экономических, что отразилось на большинстве периферийных по отношению к ним культур. Для ответа на вопрос о сущности Позднескифской культуры Крыма большое значение имеет дальнейшее комплексное изучение отдельных памятников в их диахронном развитии. После выделения групп схожих памят- ников и выявления причин их сходства, возможно создание новой культурной типологии. К л ю ч е в ы е с л о в а: Позднескифская археологическая культура Крыма, культурно-исторические процессы, история исследования. Valentina I. Mordvintseva PhD., Senior Researcher of the Classical Archaeology Department of the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine, v_mordvintseva@ukr.net “LATE SCYTHIAN CULTURE OF THE CRIMEA”: ORIGIN AND EVOLUTION OF THE CONCEPT The term “Late Scythian Culture of the Crimea” is a modern concept, similar in meaning to the term “Crimean Scythia”, in which the interpretation model, formed during the study of written and epigraphic sources, was originally laid. It seems that the phenomenon of the Late Scythian archaeological culture of the Crimea rather reflects the economic and cultural development of the Crimean peninsula in the context of its involvement in the world-system with two geopolitical centers - Rome and Parthian Iran, formed by the middle of the 2nd century BCE which divided the oecumene along the Euphrates River in the 1st century BCE. Their weakening or destruction in the 3rd century CE led to the rupture and reformatting of most of the ties - ideological, military, trade and economic, that affected the majority of peripheral to them cultures. Further comprehensive study of the diachronic development of individual sites is of great importance for answering the question about the nature of the Late Scythian culture of the Crimea. Allocation of groups of similar sites and revealing the reasons for their similarity will make possible the further creation of a new cultural typology. K e y w o r d s: Late Scythian archaeological culture of the Crimea, cultural-historical processes, history of research. References Aibabin A.I., Gertsen A.H., Khrapunov I.N. Osnovnye problem etnicheskoi istorii Kryma. Materialy po arkheologii, istorii i etnografii Tavrii. 1993, no. 3, pp. 211-222. Antonov E.E. Poiavlenie pozdneskifskikh poselenii v Severo-Zapadnom Krymu: problema datirovaniia i atributsii. Problemy istorii, filologii, kultury. 2016, no. 2, pp. 178-195. Antonov E.E. Rannie poseleniia pozdnikh skifov v Severo-Zapadnom Krymu. Problemy istorii, filologii, kultury. 2017, no. 3, pp. 99- 123. Artamonov M.I. Skifskoie tsarstvo v Krymu. Vestnik Leningradskogo Universiteta. 1948, no. 8, pp. 56-78. Babenchikov V.P. Nekropol Neapolia skifskogo. Istoriia i arkheologiia Kryma. Kyiv, 1957, pp. 94-141. Bogdanova N.A. Mogilnik pervykh vekov nashei ery u s. Zavetnoe. Arkheologicheskie issledovaniia na yuge Vostochnoi Evropy. Trudy Gosudarstvennogo istoricheskogo museia. 1989, no. 70, pp. 17-70. Bohdanova N.O. Mohylnyk I st. do n. e. - ІІІ st. n. e. bilia s. Zavitnoe Bakhchisaraiskoho raionu. Arkheolohiia. 1963, no. 15, pp. 95- 109. Bruiako I.V. O sobytiiakh III v. do n. e. v Severo-Zapadnom Prichernomore. Vestnik drevnei istorii. 1999, no. 3, pp. 76-91. Bruiako I.V. Ot Skifii k Sarmatii: desiat let spustia. Stratum plus. 2009, no. 3 (2005-2009), pp. 329-370. Chizhova L.K. Ernst N.L. - pervyi director biblioteki Tavricheskogo universiteta: k 95-letiiu so dnia osnovaniia biblioteki. Kultura narodov Prichernomoria. 2012, no. 265, pp. 156-168. Dashevskaia O.D. Skify na severo-zapadnom poberezhe Kryma v svete novykh otkrytii. Problemy skifskoi arkheologii. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR. Moskva, 1971, no. 177, pp. 151-155. Dashevskaia O.D. Pozdnie skify v Krymu. Svod arkheologicheskikh istochnikov D1-7. Moskva, 1991. Ernst N.L. Neapol skifskii (k stoletiiu so vremeni pervykh raskopok). Vtoraia konferentciia arkheologov SSSR. Khersones, 10-13 sentiabria 1927 goda (stoletie khersonesskikh raskopok (1827-1927)). Sevastopol, 1927, pp. 23-28. Ernst N.L. Obzor arkheologicheskikh issledovanii v Krymu v 1935 g. Sovetskaia arkheologiia. 1937, no. 3, pp. 240-245. Gavriliuk N.A. Istoriia ekonomiki Stepnoi Skifii VI-III vv. do n. e. Kyiv; Kharkiv, 1999. Gening V.F. Struktura sistemy arkheologicheskogo znaniia (k voprosu o metodologicheskom analize urovnei znaniia v arkheologii). Metodologicheskie i metodicheskie voprosy arkheologii. Kyiv, 1982, pp. 5-47. Gening V.F. Struktura arkheologicheskogo poznaniia. Kyiv: Naukova dumka, 1989. Gening V.F., Buniatian K.P., Pustovalov S.Zh., Rychkov N.A. Formalizovanno-statisticheskie metody v arkheologii (analiz pogrebalnykh pamiatnikov). Kyiv, 1990. Grakov B.N. Termin ΣΚΥΤΑΙ i ego proizvodnye v nadpisiakh Severnogo Prichernomoria. Kratkie soobshcheniia Instituta istorii materialnoi kultury. 1947, no. 16, pp. 79-88. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2 125 Gushchina I.I. O pogrebalnom obriade naseleniia Belbekskoi doliny (po materialam mogilnika Belbek IV v Yugo-Zapadnom Krymu). Arkheologicheskie issledovaniia na yuge Vostochnoi Evropy. Trudy Gosudarstvennogo istoricheskogo museia. 1982, no. 54.2, pp. 20-30. Kamenetskii I.S., Marshak B.I., Sher Ya.A. Analiz arkheologicheskikh istochnikov (vozmozhnosti formalizovannogo podkhoda). Moskva, 1975. Karasiov A.N. Raskopki Neapolia skifskogo v 1948 g. Vestnik drevnei istorii. 1950, no. 4, pp. 179-187. Khrapunov I.M. Do sotsialno-politychnoi kharakterystyky piznioskifskoho tsarstva. Arkheolohiia. 1992, no. 1, pp. 86-93. Khrapunov I.N. Etnicheskaia istoriia Kryma v rannem zheleznom veke. Simferopol; Kerch, 2004. Klein L.S. Arkheologicheskie istochniki. Leningrad, 1978. Koltukhov S.G. Pizdnioskifski poselennia skhidnoi chastyny Peredhirskoho Krymu (materialy do arkheolohichnoi karty Krymskoi Skifii). Arkheolohiia. 1991, no. 4, pp. 76-89. Koltukhov S.G. Ukrepleniia Krymskoi Skifii. Avtoreferat dissertatsii … kand. ist. nauk. Moskva, 1993. Koltukhov S.G. Ukrepleniia Krymskoi Skifii. Simferopol, 1999. Koltukhov S.G., Yurochkin V.Yu. Ot Skifii k Gotii. Ocherki istorii izucheniia varvarskogo naseleniia Stepnogo i Predgornogo Kryma (VII v. do n. e. – VII v. n. e.). Simferopol, 2004. Konduktorova T.S. Naselennia Neapolia Skifskoho za antropolohichnymy danymy. Materialy z antropolohii Ukrainy. 1964, no. 3, pp. 32-71. Lebedev G.S. Istoriia otechestvennoi arkheologii 1700-1917 gg. Sankt-Petersburg, 1992. Levin M.G., Cheboksarov N.N. Khoziaistvenno-kulturnye tipy i istoriko-etnograficheskie oblasti. Sovetskaia etnografiia. 1955, no. 4, pp. 3-17. Lobova I.I. Sarmaty v Krymu. Dissertatsiia … kandidata istoricheskikh nauk. Мoskva, 1956. Lysenko A.V. Istoriia issledovaniia yuzhnoi chasti Gornogo Kryma rimskogo vremeni. Arkheologicheskii almanakh. 2015, no. 15, pp. 55-107. Mordvintseva V.I. Formirovanie kontseptsii kulturno-istoricheskikh protsessov v varvarskom mire Severnogo Prichernomoria v III v. do n. e. - ser. III v. n. e. Istoriia i arkheologiia Kryma. 2016, no. 3, pp. 178-199. Mordvintseva V.I. Mir-sistemnyi analiz v arkheologii na primere zverinogo stilia Severnogo Prichernomoria sarmatskogo vremeni. Mezhdu Vostokom i Zapadom: dvizhenie kultur, tekhnologii i imperii. III Mezhdunarodnyi congress srednevekovoi arkheologii evraziiskikh stepei. Vladivostok, 2017, pp. 199-203. Mordvintseva V.I., Lysenko A.V. Issledovaniia mogilnika rimskogo vremeni Luchistoe-2 (Yuzhnyi Krym). Arkheolokhichni doslidzhennia v Ukraini 2015. Kyiv, 2016, pp. 7-10. Narushevich A. Tavrikiia, ili izvestiia drevneishie i noveishie o sostoianii Kryma i ego zhiteliakh do nashikh vremion. Kyiv, 1788. Nashy zadachi v oblasti arkheologicheskikh issledovanii, v sviazi s resheniiami TsK VKP(b) i Sovnarkoma Soiuza SSR ob uchebnikakh po istorii. Sovetskaia arkheologiia. 1937, no. 2, pp. 1-15. Novichenkova N.G. Ustroistvo i obriadnost sviatilishcha u perevala Gurzufskoe Sedlo. Yalta, 2002. Olkhovskii V.S. Do etnichnoi istorii davnioho Krymu. Arkheolohiia. 1990, no. 1, pp. 27-38. Olkhovskii V.S. Pro diskusiini pytannia sotsialno-politychnoi istorii pizdnioskifskoho tsarstva. Arkheolohiia. 1992, no. 2, pp. 136- 139. Olkhovskii V.S., Khrapunov I.N. Krymskaia Skifiia. Simferopol, 1990. Pogrebova N.N. Pogrebeniia v Mavzolee Neapolia skifskogo. Pamiatniki epokhi bronzy i rannego zheleza v Severnom Prichernomore. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR. Moskva, 1961, no. 96, pp. 103-213. Polin S.V. Ot Skifii k Sarmatii. Kyiv, 1992. Popova E.A. Pozdneskifskaia kultura: istoriia izucheniia, problemy, gipotezy. Vestnik Moskovskogo Universiteta. Seriia 8. Istoriia. 2011, no. 1, pp. 136-147. Popova E.A. Gorodishche “Chaika” pozdneellinisticheskogo vremeni i problema istokov pozdneskifskoi kultury. Problemy istorii, filologii, kultury. 2012, no. 2 (36), pp. 3-17. Puzdrovskyi O.E. Krymska Skifiia v kintsi II st. do n. e. - persh. pol. III st. n. e. Arkheolohiia. 1992, no. 2, pp. 125-135. Puzdrovskii A.E. Krymskaia Skifiia vo II v. do n. e. - III v. n. e. Simferopol, 2007. Raevskii D.S. Skify i sarmaty v Neapole (po materialam nekropolia). Problemy skifskoi arkheologii. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR. Moskva, 1971a, no. 177, pp. 143-151. Raevskii D.S. Pozdneskifskaia semia po arkheologicheskim dannym. Sovetskaia etnografiia. 1971b, no. 2, pp. 60-68. Raevskii D.S. Neapol ili Palakii? Vestnik drevnei istorii. 1976, no. 1, pp. 102-107. Ravdonikas V.I. Peshchernye goroda Kryma i gotskaia problema v sviazi so stadialnym razvitiem Severnogo Prichernomoria. Gotskii sbornik. Izvestiia Gosudarstvennoi akademii istorii materialnoi kultury. 1932, no. 12.1-8, pp. 5-106. Renfrew C., Bahn P. Archaeology. Theories, Methods and Practice. London, 1991. Rostovtsev M.I. Skifiia i Bospor. Kriticheskii obzor pamiatnikov literaturnykh i arkheologicheskikh. Leningrad, 1925. Rostovtzeff M.I. Iranians and Greeks in South Russia. Oxford: Clarendon Press, 1922. Rostovtzeff M.I. The Animal Style in South Russia and China. Princeton; London, 1929. Sestrentsevich-Bogush S. Istoriia tsarstva Khersonesa Tavriiskogo. Sankt-Petersburg, 1806. Shcheglov A.N. Poseleniia Severo-Zapadnogo Kryma v antichnuiu epokhu. Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii. 1970, no. 124, pp. 19-24. Shcheglov A.N. Severo-Zapadnyi Krym v antichnuiu epokhu. Leningrad, 1978. Shults P.N. O rabotakh Evpatoriiskoi ekspeditsii. Sovetskaia Arkheologiia. 1937, no. 3, pp. 252-254. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2018, № 2126 Shults P.N. Arkheologicheskie issledovaniia v Evpatoriiskom raione. Arkheologicheskie issledovaniia v RSFSR v 1934-1936 gg. Moskva; Leningrad, 1941, pp. 265-277. Shults P.N. Issledovania Neapolia skifskogo (1945-1950). Istoriia i arkheologiia Kryma. Kyiv, 1957, pp. 61-93. Shults P.N. Pozdneskifskaia kultura i eio variant na Dnepre i v Krymu (Postanovka problemy). Problemy skifskoi arkheologii. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR. Moskva, 1971, no. 177, pp. 127-143. Solomonik E.I. Epigraficheskie pamiatniki Neapolia skifskogo. Numizmatika i epigrafika. 1962, no. 3, pp. 32-44. Symonovich E.A. K voprosu ob etnicheskoi prinadlezhnosti nizhnedneprovskikh pamiatnikov rubezha i nachala n. e. Zapiski Odesskogo arkheologicheskogo obshchestva. 1960, no. 1, pp. 154-162. Symonovich E.A. Naselenie stolitsy pozdneskifskogo tsarstva. Kyiv, 1983. Tolstoi I., Kondakov N. Russkie drevnosti v pamiatnikakh iskusstva. Sankt-Petersburg, 1889-1899, no. 1-6. Tolstoi I., Kondakov N. Klassichaskie drevnosti yuzhnoi Rossii. Russkie drevnosti v pamiatnikakh iskusstva. Sankt-Petersburg, 1889, no. 1. Tolstov S.P. Ocherki pervonachalnogo islama. Sovetskaia etnografiia. 1932, no. 2, pp. 24-82. Tunkina I.V. Russkaia nauka o klassicheskikh drevnostiakh yuga Rossii (XVIII - seredina XIX vv.). Sankt-Petersburg, 2002. Vysotska T.M. Do pytannia pro sotsialno-politychnu strukturu pizdnoskifskoi derzhavy. Arkheolohiia. 1992, no. 2, pp. 139-143. Vysotskaia T.N. Pozdnie skify v Yugo-Zapadnom Krymu. Kyiv, 1972. Vysotskaia T.N. Neapol - stolitsa gosudarstva pozdnikh skifov. Kyiv, 1979. Vysotskaia T.N. Etnicheskiy sostav naseleniia Krymskoi Skifii. Materialy k etnicheskoi istorii Kryma VII v. do n. e. – VII v. n. e. Kyiv, 1987, pp. 40-67. Vysotskaia T.N. Ust-Alminskoe gorodishche i nekropol. Kyiv, 1994. Vysotskaia T.N. Obshchee i osobennoe v kulture pozdnikh skifov Kryma. U Ponta Yevksinskogo (pamiati P.N. Shultsa). Simferopol, 2004, pp. 41-49. Yatsenko I.V. Issledovanie sooruzhenii skifskogo perioda na gorodishche Chaika v Evpatorii (1964-1967 gg.). Kratkie soobshcheniia Instituta Arkheologii. 1970, no. 124, pp. 31-38. Yatsenko I.V. Arkheologicheskie raskopki v predmeste Evpatorii. Voprosy istorii. 1974, no. 4, pp. 211-215. Zaitsev Yu.P. Do pytannia pro hretske naselennia Neapolia Skifskoho. Arkheolohiia. 1990, no. 1, pp. 83-94. Zaitsev Yu.P. Neapol skifskii – Olviia - Bospor: k probleme etnokulturnykh sviazei. Olviia - 200. Tezisy dokladov konferentsii, posviashionnoi 200-letiiu otkrytiia Olvii. Nikolaev, 1994, pp. 47-48. Zaitsev Yu.P. Skilur i ego tsarstvo: novye otkrytiia i novye problemy. Vestnik drevnei istorii. 1999, no. 2, pp. 127-148. Zaitsev Yu.P. Neapol skifskii (II v. do n. e. - III v. n. e.). Simferopol, 2003. Zaitsev Yu.P. Krestovidnye psalii Severnogo Prichernomoria. Chetviortaia Kubanskaia arkheologicheskaia konferentsiia. Tezisy i doklady. Krasnodar, 2005, pp. 88-94. Zaitsev Yu.P. Neapol Skifskii - Ak-Kaia - Pantikapei: varvary Kryma i Bospor v III-I vv. do n. e. Bosporskii fenomen. Greki i varvary na Evraziiskom perekriostke. Materialy mezhdunarodnoi nauchnoi konferentsii (Sankt-Peterburg, 1922 noiabria 2013 g.). Sankt- Petersburg, 2013, pp. 499-506. Zaitsev Yu.P., Koltukhov S.G. Pogrebenie voina ellinisticheskogo vremeni u s. Chistenkoe v predgornom Krymu. Bosporskie issledovaniia. Simferopol, 2004, no. 7, pp. 242-259. Zinevich H.P. Do antropologii mogilnika bilia s. Zavitne v Krymu. Materialy z antropologii Ukrainy. 1971, no. 5, pp. 111-121. Zinevich H.P., Kruts S.I. Antropologicheskaia kharakteristika drevnego naseleniia territorii Ukrainy. Kyiv, 1968. Zubar V.M. Pro pizdnioskifsku derzhavnist. Arkheolohiia. 1992, no. 1, pp. 100-102. Zuev V.Yu. O putiakh resheniia “problemy III v. do n. e.” v periodizatsii arkheologicheskikh pamiatnikov sarmatskoi epokhi. Stratum plus. 1999, no. 3, pp. 305-324.
id	arheologia-com-ua-article-21
institution	Chemistry, Physics and Technology of Surface
issn	2616-499X
keywords_txt_mv
language	Ukrainian
last_indexed	2026-08-07T01:00:59Z
publishDate	2018
publisher	Institute of Archaeology NAS of Ukraine
record_format	ojs
resource_txt_mv	arheologiacomua/3d/06d4d25106b5f249ef1d8befa8a0d93d.pdf
spelling	arheologia-com-ua-article-212019-11-21T15:29:35Z “Late Scythian Culture of the Crimea”: Origin and Evolution of the Concept «Позднескифская культура Крыма»: возникновение и эволюция концепта «Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту Mordvintseva, Valentina I. Late Scythian archaeological culture of the Crimea, cultural-historical processes, history of research. Позднескифская археологическая культура Крыма, культурно-исторические процессы, история исследования. пізньоскіфська культура Криму, культурно-історичні процеси, історія дослідження. The term “Late Scythian Culture of the Crimea” is a modern concept, similar in meaning to the term “Crimean Scythia”, in which the interpretation model, formed during the study of written and epigraphic sources, was originally laid. It seems that the phenomenon of the Late Scythian archaeological culture of the Crimea rather reflects the economic and cultural development of the Crimean peninsula in the context of its involvement in the world-system with two geopolitical centers - Rome and Parthian Iran, formed by the middle of the 2nd century BCE which divided the oecumene along the Euphrates River in the 1st century BCE. Their weakening or destruction in the 3rd century CE led to the rupture and reformatting of most of the ties - ideological, military, trade and economic, that affected the majority of peripheral to them cultures. Further comprehensive study of the diachronic development of individual sites is of great importance for answering the question about the nature of the Late Scythian culture of the Crimea. Allocation of groups of similar sites and revealing the reasons for their similarity will make possible the further creation of a new cultural typology. Понятие «Позднескифская культура Крыма» является современным концептом, аналогичным по значению термину «Крымская Скифия», в котором изначально заложена интерпретационная модель, сформированная при изучении письменных и эпиграфических источников. Представляется, что феномен Позднескифской археологической культуры Крыма скорее отражает хозяйственно-культурное развитие Крымского полуострова в условиях его вовлечения в мир-систему с двумя геополитическими центрами — Римом и Парфянским Ираном, сформировавшимися к середине II в. до н. э. и в 1 г. до н. э. разделившими ойкумену по р. Евфрат. Их ослабление или разрушение в III в. н. э. привело к разрыву и переформатированию большинства сетевых связей — идеологических, военных, торгово-экономических, что отразилось на большинстве периферийных по отношению к ним культур. Для ответа на вопрос о сущности Позднескифской культуры Крыма большое значение имеет дальнейшее комплексное изучение отдельных памятников в их диахронном развитии. После выделения групп схожих памятников и выявления причин их сходства, возможно создание новой культурной типологии. Поняття «пізньоскіфська культура Криму» є сучасним концептом, аналогічним за значенням терміну «Кримська Скіфія», в якому початково закладена інтерпретаційна модель, сформована при вивченні письмових та епіграфічних джерел. Вважається, що феномен пізньоскіфської археологічної культури Криму, найімовірніше, віддзеркалює господарсько-культурний розвиток Кримського півострова в умовах його залучення до світосистеми з двома геополітичними центрами — Римом і Парфянським Іраном, які сформувалися до сер. II ст. до н. е., і в 1 р. до н. е. розділили ойкумену по р. Євфрат. Їхнє послаблення або руйнування в III ст. н. е. призвело до розриву та переформатування більшості мережевих зв’язків — ідеологічних, військових, торгово-економічних, що відобразилося на більшості периферійних по відношенню до них культур. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2018-06-20 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/21 10.15407/archaeologyua2018.02.113 Arheologia; No 2 (2018): Arheologia; 113-126 Археологія ; № 2 (2018): Археологія; 113-126 Археология; № 2 (2018): Arheologia; 113-126 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2018.02 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/21/20
spellingShingle	пізньоскіфська культура Криму культурно-історичні процеси історія дослідження. Mordvintseva, Valentina I. «Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту
title	«Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту
title_alt	“Late Scythian Culture of the Crimea”: Origin and Evolution of the Concept «Позднескифская культура Крыма»: возникновение и эволюция концепта
title_full	«Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту
title_fullStr	«Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту
title_full_unstemmed	«Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту
title_short	«Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту
title_sort	«пізньоскіфська культура криму»: виникнення і еволюція концепту
topic	пізньоскіфська культура Криму культурно-історичні процеси історія дослідження.
topic_facet	Late Scythian archaeological culture of the Crimea cultural-historical processes history of research. Позднескифская археологическая культура Крыма культурно-исторические процессы история исследования. пізньоскіфська культура Криму культурно-історичні процеси історія дослідження.
url	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/21
work_keys_str_mv	AT mordvintsevavalentinai latescythiancultureofthecrimeaoriginandevolutionoftheconcept AT mordvintsevavalentinai pozdneskifskaâkulʹturakrymavozniknovenieiévolûciâkoncepta AT mordvintsevavalentinai píznʹoskífsʹkakulʹturakrimuviniknennâíevolûcíâkonceptu

«Пізньоскіфська культура Криму»: виникнення і еволюція концепту

Institution

Similar Items