Жорна з Ревного на Буковинi

Gorbanenko, Serhii; Ilkiv, Mykola; Mykhailyna, Liubomyr; Ridush, Bohdan

doi:10.15407/arheologia2021.03.117

Жорна з Ревного на Буковинi

In the article stones from light hand millstones from Revne group of settlements of the 8th — 10th centuries left by the Slavs&nbsp;— bearers of the Raiky archaeological culture are published (fig. 1; 2). The lithological composition of rocks was determined. The millstones were made of two t...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Археологія
Date:	2021
Issue:	3
Pages:	117-129
ISSN:	2616-499X
Author Affiliations:	Serhii Gorbanenko — PhD in History, Senior Research Fellow of the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine Mykola Ilkiv — PhD, assistant of the History of the Ancient World, Middle Ages, and Museology Department, The Yurii Fedkovych Chernivtsi National University — ORCID: 0000-0002-1501-876X Liubomyr Mykhailyna — DSc in History, Leading Researcher of the National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Preserve Bohdan Ridush — PhD, DSc in Geography, professor at the Physical Geography, Geomorphology and Paleogeography Department, The Yurii Fedkovych Chernivtsi National University
Main Authors:	Gorbanenko, Serhii, Ilkiv, Mykola, Mykhailyna, Liubomyr, Ridush, Bohdan
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2021
Subjects:	райковецька культура Ревне жорна літологічний аналіз графічна реконструкція
Online Access:	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/277
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Chemistry, Physics and Technology of Surface
Download file:

Institution

Chemistry, Physics and Technology of Surface

_version_	1872824534825959424
author	Gorbanenko, Serhii Ilkiv, Mykola Mykhailyna, Liubomyr Ridush, Bohdan
author_facet	Gorbanenko, Serhii Ilkiv, Mykola Mykhailyna, Liubomyr Ridush, Bohdan
author_institution_txt_mv	[ { "author": "Serhii Gorbanenko", "institution": "PhD in History, Senior Research Fellow of the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine", "orcid": "" }, { "author": "Mykola Ilkiv", "institution": "PhD, assistant of the History of the Ancient World, Middle Ages, and Museology Department, The Yurii Fedkovych Chernivtsi National University", "orcid": "0000-0002-1501-876X" }, { "author": "Liubomyr Mykhailyna", "institution": "DSc in History, Leading Researcher of the National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Preserve", "orcid": "" }, { "author": "Bohdan Ridush", "institution": "PhD, DSc in Geography, professor at the Physical Geography, Geomorphology and Paleogeography Department, The Yurii Fedkovych Chernivtsi National University", "orcid": "" } ]
author_orcid_str_mv	0000-0002-1501-876X
author_sort	Gorbanenko, Serhii
baseUrl_str	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai
collection	OJS
container_end_page	129
container_issue	3
container_start_page	117
container_title	Археологія
container_volume
datestamp_date	2021-09-27T17:12:52Z
description	In the article stones from light hand millstones from Revne group of settlements of the 8th — 10th centuries left by the Slavs&nbsp;— bearers of the Raiky archaeological culture are published (fig. 1; 2). The lithological composition of rocks was determined. The millstones were made of two types of rocks: 1 — organogenic-detrital limestone, layered, cavernous, grayish-yellow (fig. 3: 1, 2); 2 —organogenic detrital limestone, massive, finely cavernous, yellowish-gray (fig. 3: 3). Such rocks are typical for the area of Revne agglomeration. This confirms the local origin of the raw materials (fig. 4). The rocks can be easily processed with iron tools. At the same time, they are strong enough and not prone to fracture and small fracturing. An average density of limestone is 2.7 g/cm3. Millstones are widely known from the materials of the Raiky culture sites (fig. 5). Probably, in all cases, local raw materials were used. On this background mention of the finds of grain graters occurs in scientific literature less often. In the materials of Revne agglomeration of the 8th — 10th centuries grain graters are unknown. Discovered millstones are divided into «spoilage» or blank (fig. 3: 1), bed stone (fig. 3: 2) and runner stone (fig. 3: 3). There is a sufficient basis for the general reconstruction of a light hand millstone. It consists of archaeological finds (stones and occasionally other parts made of iron and wood), ethnographic and iconographic data (fig. 6). All these sources were qualitatively analysed by R. S. Minasyan and he proposed his own classification. Today, we consider his work to be the most generalizing and reliable basis for descriptive reconstruction of the millstone. However, the classification itself is not quite user-friendly. Therefore, we offer systematization as a combination of main features. It is presented in a tabular form (fig. 7). According to the proposed systematization, the millstones from Revne can be characterized as ІІ.2.A—B — bed stone with a hole and a wooden pin (not preserved), with runner stone and rind (not preserved), with a hole for a handle of indeterminate length (not preserved).
doi_str_mv	10.15407/arheologia2021.03.117
first_indexed	2026-08-07T01:04:17Z
format	Article
fulltext	НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ • ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ – ЗАСНОВАНИЙ У 1947 р. ВИДАЄТЬСЯ ЩОКВАРТАЛЬНО КИЇВ 3  2021 АРХЕОЛОГIЯ Головний редактор Чабай В. П., член-кореспондент НАН України, Iнститут археологiї НАН України Заступник головного редактора Толочко П. П., академiк НАН України, Iнститут археологiї НАН України Вiдповiдальний секретар ШЕВЧЕНКО Т. М., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України Редакцiйна колегiя БОЛТРИК Ю. В., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України Бороффка Н., доктор хаб., Нiмецький археологiчний iнститут, Нiмеччина БРАУНД Д., професор, доктор хаб., Унiверситет Екзетера, Великобританiя БРУЯКО I. В., доктор iсторичних наук, Одеський археологiчний музей НАН України БУЙСЬКИХ А. В., доктор iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України Гаврилюк Н. О., доктор iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України ДЖIНДЖАН Ф., професор, доктор хаб., почесний професор унiверситету Париж 1 Пантеон Сорбонна, Францiя ЗАЛIЗНЯК Л. Л., професор, доктор iсторичних наук, Нацiональний унiверситет «Києво-Могилянська академiя» IВАКIН В. Г., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України IВАНЧИК А. I., член-кореспондент РАН, Нацiональний центр наукових дослiджень, Францiя КАЙЗЕР Е., професор, доктор хаб., Вiльний унiверситет Берлiну, Нiмеччина КОРВIН-ПIОТРОВСЬКИЙ О. Г., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України Моця О. П., член-кореспондент НАН України, Iнститут археологiї НАН України Отрощенко В. В., професор, доктор iсторичних наук, Нацiональний унiверситет «Києво-Могилянська академiя» ПЕТРАУСКАС О. В., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України ПОТЄХIНА I. Д., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України СКОРИЙ С. А., професор, доктор iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України ФОРНАСЬЄ Й., професор, доктор, Гете унiверситет Франкфурта-на-Майнi, Нiмеччина ХОХОРОВСКI Я., професор, доктор хаб., Iнститут археологiї Яґеллонського унiверситету, Польща NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE • INSTITUTE OF ARCHAEOLOGY NAS OF UKRAINE Research JOURNAL – Founded IN 1947 Frequency: QUARTERLY Editor-in-Chief CHABAI V. P., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine Deputy editor-in-Chief TOLOCHKO P. P., Academician of the NAS of Ukraine, Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine Executive Secretary SHEVCHENKO T. M., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine Editorial Board BOLTRYK Yu. V., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine BOROFFKA N., Professor, Dr hab., German Archaeological Institute, Germany BRAUND D., Professor, Dr hab., University of Exeter, Great Britain BRUIAKO I. V., DSc in History, Odesa Archaeological Museum of the NAS of Ukraine BUISKYKH A. V., DSc in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine CHOCHOROWSKI J., Professor, Dr hab., Institute of Archaeology of Jagiellonian University, Poland Djindjian F., Professor, Dr hab., Professor of the University of Paris 1 Pantheon Sorbonne, France GAVRYLYUK N. O., DSc in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine IVAKIN V. G., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine IVANCHIK A. I., Corresponding Member of the Russian Academy of Sciences, National Center for Scientific Research of France FORNASIER J., Professor, doctor, Goethe University Frankfurt am Main, Germany KAIZER E., Professor, DrHab, Free University of Berlin, Germany KORVIN-PIOTROVSKYI O. G., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine MOTSIA O. P., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine OTROSHCHENKO V. V., Professor, DSc in History, National University of Kyiv-Mohyla Academy PETRAUSKAS O. V., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine POTEKHINA I. D., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine SKORYI S. A., Professor, DSc in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine ZALIZNIAK L. L., Professor, DSc in History, National University of Kyiv-Mohyla Academy ARHEOLOGIA KYIV 3  2021 ЗМIСТ CONTENTS Articles ZALIZNIAK L. L. Final Palaeolithic of Zhytomyr Polissia ПОМБЕРГЕР Б. М., КОТОВА Н. C., ШТАД- ЛЕР П. Нові гіпотетичні музичні інструменти неоліту Європи HUSIEV S. O. Zoomorphic Images of the BII Stage Trypillia Settlements in the Middle Buh River Region PASHKEVYCH H. A., CHERNOVOL D. K. Finds of Lithospermum Nuts at archaeological sites in Ukraine KOZUBOVSKYI G. A. The «Plaiting» on the Lithuanian and Lithuanian-Rus Coins of the XIV Century Publication of Archaeological Material IVCHENKO A. V. Coins From the “Orient” Ex- cavation Site of the Olbian Necropolis KOZLENKO R. O. The Marble Bust of Mithras Tauroctone From Olbia AKSIONOV V. S. The Catacomb No. 74 of the Verkhnii Saltiv Main Burial Ground Статтi ЗАЛІЗНЯК Л. Л. Фінальний палеоліт Жито- 5 мирського Полісся POMBERGER B. M., KOTOVA N. S., STADLER P. 28 New Hypothesized Musical Instruments of the European Neolithic ГУСЄВ С. О. Зооморфні зображення з трипi- 36 льських поселень етапу ВII Середнього По- бужжя ПАШКЕВИЧ Г. О., ЧЕРНОВОЛ Д. К. Знахiдки 47 горiшкiв горобейника на пам’ятках України КОЗУБОВСЬКИЙ Г. А. «Плетiнка» на литов- 61 ських i литовсько-руських монетах ХIV ст. Публiкацiї археологiчного матерiалу IВЧЕНКО А. В. Монети розкопу «Орiєнт» 81 некрополя Ольвiї КОЗЛЕНКО Р. О. Мармуровий бюст Мiтри- 95 Тавроктона з Ольвiї АКСЬОНОВ В. С. Катакомба 74 Верхньо-Сал- 106 тiвського головного могильника До iсторiї стародавнього виробництва ГОРБАНЕНКО С. А., IЛЬКIВ М. В., МИХАЙ- 117 ЛИНА Л. П., РIДУШ Б. Т. Жорна з Ревного на Буковині ВОЛКОВ A. В. Косторiзна справа Кам’янської 130 Ciчi Хронiка Надiї Оксентiївнi Гаврилюк — 70 146 До ювілею Наталії Серафимівни Абашиної 147 Новi видання 149 To the History of Ancient Crafts Gorbanenko S. A., ILKIV M. V., MYKHAI- LYNA L. P., RIDUSH B. T. Millstones From Revne at Bukovyna VOLKOV A. V. Bone Carving of the Kamianka Sich News Review Nadiia Oksentiivna Gavrylyuk is 70 To the Anniversary of Nataliia Serafymivna Abashyna New publications ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3 117 До iсторiї стародавнього виробництва * ГОРБАНЕНКО Сергій Анатолійович — канди- дат історичних наук, старший науковий співробіт- ник відділу археології ранніх слов’ян Інституту ар- хеології НАН України, ORCID 0000-0003-4786-0369, gorbanenko@gmail.com ІЛЬКІВ Микола Володимирович — кандидат істо- ричних наук, асистент кафедри історії стародавнього світу, середніх віків та музеєзнавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, ORCID 0000-0002-1501-876X, m.ilkiv@chnu.edu.ua МИХАЙЛИНА Любомир Павлович — док- тор історичних наук, провідний науковий спів- робітник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, ORCID 0000- 0002-7505-7211, mykhailyna53@ukr.net РІДУШ Богдан Тарасович — доктор географічних наук, кандидат історичних наук, професор кафедри фізичної географії, геоморфології та палеогеогра- фії Чернівецького національного університету іме- ні Юрія Федьковича, ORCID 0000-0002-5896-6073, b.ridush@chnu.edu.ua © С. А. Горбаненко, М. В. Iлькiв, Л. П. Михайлина, Б. Т. Рiдуш * 2021 Жорна з Ревного на буковинi Запропоновано аналіз каменів від легких ручних жорно- вих поставів із Ревнянського гнізда поселень VIII—X ст., залишеного слов’янами — носіями райковецької культу- ри. Проведено визначення літологічного складу гірських порід. Матеріал проаналізовано й здійснено ймовірну реконструкцію жорнового поставу, за дослідженнями Р. С. Мінасяна. На основі матеріалів дослідника запропо- новано варіант власної систематизації. К л ю ч о в і с л о в а: райковецька культура, Ревне, жор- на, літологічний аналіз, графічна реконструкція. Вступ Ревнянське гніздо поселень VIII—X ст., що ра- зом із ресурсною базою розташоване на обох берегах р. Прут на території сіл Ревне, Стрі- лецький Кут, Бурдей, Мамаївці та Лужани Кіц- манського р-ну Чернівецької обл. (рис. 1), є однією з відомих непересічних пам’яток слов’янського племінного угрупування схід- них хорватів в Українському Прикарпатті. Пам’ятка відома з кінця XVIII ст. — частково відображена на рукописній карті Ф. фон Міга. Археологічні дослідження розпочала об’єднана експедиція Чернівецького державного універ- ситету і Чернівецького обласного краєзнавчо- го музею під керівництвом Б. О. Тимощука у 1972 р. Починаючи з 1977 р. понад двадцять років Ревнянське гніздо поселень VIII—X ст. досліджувала археологічна експедиція Черні- вецького державного університету під керів- ництвом Л. П. Михайлини. Наглядові роботи тривають тут постійно. Матеріали досліджень введені у науковий обіг. З-поміж них опубліковано знаряддя зем- леробства, зокрема залізні наральники (Ми- хайлина, Тимощук 1983, рис. 4: 15; Пивова- ров 2010, рис. 49: 1, 2) і серп (Михайлина 1997, рис. 48: 6). Однак поза увагою залишались зна- хідки таких маловиразних виробів із каменю, як знаряддя для переробки врожаю; відомості про них обмежені загальною інформацією про жорна (Михайлина 1997, с. 103). Нині здійсне- но фахове літологічне визначення порід каме- ню, з яких було виготовлено жорна, що умож- ливило повноцінну публікацію означених ма- теріалів. Ця стаття є першим спеціальним досліджен- ням жорнових каменів не лише для матеріалів з Ревнянської агломерації, але й для пам’яток райковецької культури загалом. Для дослі- джень господарської діяльності давніх слов’ян останньої чверті І тис. н. е. жорна не є пріори- тетними знаряддями для вивчення. Утім, їх ре- тельний аналіз уможливлює отримання додат- кових знань щодо сировинної бази та рівня ка- менеобробного виробництва. Самі ж знахідки жорен для того часу засвідчують лише існуван- ня місцевої переробки продуктів хліборобства на продукти харчування. УДК 904.2(477.85)“652” https://doi.org/10.15407/arheologia2021.03.117 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3118 Отже, метою цієї статті є максимально пов на публікація матеріалів, для чого проведено детальний аналіз сировини для виготовлення знарядь, а також визначення жорнових каме- нів і реконструкція жорнового поставу. Перш ніж безпосередньо перейти до публі- кації матеріалу, варто нагадати основні тези й поняття (Минасян 1978), використані у цій статті. Легкі ручні ротаційні жорна — знаряд- дя, пристосовані винятково для ручної праці; їх використовують лише для розмелювання зерна. Принцип дії заснований на обертально- му русі верхнього каменя (або бігуна) на робо- чій поверхні нижнього (або лежака). Рух бігу- на стає можливим при використанні таких де- талей, як порплиця й цапфа. Порплиця — це планка, вставлена в отвір бігуна; цапфа — час- тина вала або осі, що певним чином закріплена у лежаку. Порплиця спирається на верхню час- тину цапфи; за рахунок переміщень останньої можна регулювати зазор між каменями 1. Для надання бігуну обертального руху використо- 1 Переважно цапфа — окрема деталь, що наскріз- но проходить через отвір у нижньому камені. Окре- мі лежаки черняхівської культури не мають отворів; у них застосовано подібний принцип дії, але деталь відрізнялася. Так, за класифікацією Р. С. Мінасяна, група ІІ, варіант А (див. далі, рис. 7) має виїмку для підвіски грибоподібної форми (деталь, що поєднує цапфу й порплицю), а у варіанті Б замість окремої деталі використано саме тіло каменю у вигляді ви- ступу (див. далі, рис. 7; Минасян 1978, с. 105—107; варіанти І.a і I.b нашої систематизації відповідно). вують руків’я, розташоване якомога далі від центру каменю. У жорнових конструкціях використовували дерево. На території сучасної України дерев’яні деталі від жорнових поставів не збереглися че- рез несприятливі природні умови, але вони ві- домі з матеріалів давньоруського Новгорода (Колчин 1968, с. 76, 77, табл. 71, рис. 63). Для передачі кругового обертання бігуну слугував боковий підшипник, який прикріпляли джгу- том чи мотузкою. У Новгороді таких підшип- ників було знайдено майже 40 екз. Середній ти- повий підшипник мав довжину 18—20 см, ши- рину 2,0—2,5 см. Отвір для руків’я залежно від зношування деталі мав приблизно 1,5—3,0 см у діаметрі. В отвір підшипника вставляли нижній кінець руків’я (маховий шток). У Новгороді як руків’я здебільшого застосовували махові што- ки — довгі дерев’яні палиці діаметром близько 3,0 см і довжиною від 140 до 160 см. У жорновій конструкції використовували також дерев’яні, рідше залізні (Рыбаков 1948, с. 422), порплиці — один із видів упорних під- шипників, які мали дещо видовжену форму. Порплиці були завдовжки 12,5—15 см, завширш- ки 2,5—3,0 см, завтовшки 3,0 см. У центрі плас- кої сторони було кругле заглиблення діаметром до 2,0—3,0 см, яким порплиця спиралася на вер- хівку шкворня. Як зазначав Б. О. Колчін, стін- ки заглиблення для порплиці завжди мають слі- ди обертання, а іноді навіть бувають обгорілими внаслідок сильного тертя. Опорні шкворні — «веретена» — також відомі з матеріалів давньо- Рис. 1. Ревнянське гніздо поселень: 1 — на карті України; 2 — на карті Чернівецької обл.; 3 — основа 2 км Fig. 1. Revne set of settlements: 1 — on the map of Ukraine; 2 — on the map of Chernivtsi region; 3 — the base is 2 km ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3 119 руського міста Новгород. Діаметр таких стриж- нів був не менше, ніж 3,0—4,0 см. Матерiали i методи Жорна було виявлено на городищах Ревне ІІ у 1972 р. (Тимощук 1972) та Ревне І у 1983 р. (Михайлина, Тимощук 1983). Городище Ревне ІІ поділене давньою доро- гою на дві частини. Камені від жорен разом із ліпним і кружальним посудом знайдені в пів- денній частині (в саду), де також виступає ба- гато розораних печей-кам’янок. Третя знахід- ка походить із Ревного І. Там було досліджено садибу Х ст., що складалась із двох жител і двох господарських споруд. Житло, розташоване в Рис. 2. Житло 36: 1 — сучасна денна поверхня; 2 — стовпові ями; 3 — каміння; 4 — випалена глина; 5 — місце ви- явлення жорнового каменя Fig. 2. Dwelling No. 36: 1 — modern daylight surface; 2 — postholes; 3 — stones; 4 — burnt clay; 5 — place where the millstone was found Рис. 3. Жорнові камені Fig. 3. Millstones ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3120 Рис. 4. Вапняки в околицях Ревнянської агломерації як будівельний матеріал та в природному стані: 1 — дорога до телевізійної вежі на горі Цецино, вимощена рештками Цецинської фортеці; 2 — гравеліт у мощенні дороги до те- левізійної вежі на горі Цецино; 3 — органогенно-детритовий вапняк у бруківці історичного центру Чернівців; 4 — брила шаруватого вапняку на схилі гори Цецино Fig. 4. Limestones in the vicinity of Revne agglomeration as a building material and in its natural state: 1 — the road to the TV tower on the Tsetsyno Mount, paved with remains of the Tsetsyno fortress; 2 — gravel stones in the paving of the road to the TV tower on the Tsetsyno Mount; 3 — organogenic detrital limestone in the pavement of the historical center of Chernivtsi; 4 — a block of a layered limestone on the slope of the Tsetsyno Mount 1 2 3 4 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3 121 східній частині садиби, в якому було виявлено жорновий камінь, у звітній документації отри- мало порядковий № 36. Воно орієнтоване ку- тами за сторонами світу, мало квадратну фор- му розмірами 2,2 × 2,2 м і глибину 1,5 м. У чо- тирьох кутах і посередині двох протилежних стін котловану виявлено стовпові ями з діаме- тром 0,15—0,20 м, завглибшки 0,10—0,15 м. У південному куті розташовувалася гарної збе- реженості прямокутна піч-кам’янка розміра- ми 0,6 × 0,4 м. Бокові стінки печі були спору- джені з окремо поставлених кам’яних плит за- ввишки 0,6 м. Зверху піч була перекрита також кам’яною плитою, на якій лежав уламок жор- нового каменя (рис. 2). Ці знахідки нині зберігаються у фондах ар- хеологічної лабораторії при Чернівецькому на- ціональному університеті імені Юрія Федько- вича (ЧНУ) (рис. 3). Їхні параметри наведено в таблиці (табл. 1). Матеріал жорен проаналізовано з метою ви- значення літологічного складу гірських порід, із яких у давнину виготовляли знаряддя для пе- реробки врожаю на борошно. Аналіз проведе- но на кафедрі фізичної географії, геоморфоло- гії та палеогеографії ЧНУ. Різновиди гірських порід встановлювалися шляхом макроскопіч- ного вивчення, визначення твердості за шка- лою Мооса та реакції з 10%-м розчином HCl (соляна кислота). Реконструкцію легких ручних ротаційних жорен проведено за класифікаційними ознака- ми й спостереженнями Р. С. Мінасяна (Минасян 1978). Оскільки дослідження Р. С. Мінасяна має узагальнювальний характер, через що позбав- лене надмірної деталізації, пропонуємо власні спостереження, які його доповнюють. Сподіва- ємось, що вони стануть у пригоді під час майбут- ніх досліджень жорен, що у переважній більшості випадків представлені фрагментарними малови- разними каменями з ознаками обробки. Вико- ристовуючи доробок Р. С. Мінасяна, пропонує- мо систематизацію, засновану на послідовному описові трьох основних елементів: нижнього ка- меня (лежака), верхнього каменя (бігуна), руків’я для надання руху конструкції. Результати Визначення літологічного складу жорен. Жорна, уламки яких знайдені на городищі в Ревному, виготовлені з двох різновидів гірських порід: 1 — вапняку органогенно-детритового, шару- ватого, кавернозного, сірувато-жовтого (рис. 3: 1, 2); 2 — вапняку органогенно-детритового, масивного, дрібно-кавернозного, жовтаво- сірого (рис. 3: 3). У геологічній будові Цецинсько-Черніве цької височини (найвища точка — гора Це- цино, 538 м н. р. м.), біля північного підніжжя якої розташоване с. Ревне, беруть участь від- клади косівської світи (N 1 ks) баденського ре- гіоярусу та волинські верстви (N 1 wl) сармат- ського регіоярусу неогену. Для косівської сві- ти, яка залягає нижче, характерні одноманітні сірі аргілітоподібні вапнисті глини із прошар- ками алевролітів і пісковиків. Волинські вер- стви представляють товщу перешарування сі- рих вапнистих глин, пісків, пісковиків, орга- ногенних вапняків, конгломератів (Ващенко, Євтушенко, Британ 2003). Найімовірніше, ма- теріал для жорен походить із відкладів волин- ських верств сарматського ярусу. Детальний опис літологічних різновидів порід цього ярусу в літературі відсутній, тому один з авторів статті (Б. Р.) спирався на влас- ні спостереження. На сьогодні міцні скель- ні породи, які колись бронювали гребінь Це- цинської гори, практично зруйновані. На вер- шині та на схилах цієї вершини можна знайти лише елювій (продукти вивітрювання) ооліто- вих вапняків, які лежать на глиняному цоко- лі. Вапняки зі значними включеннями гравію досі бронюють вершинну поверхню Хотин- ської височини (найбільша вершина гора Бер- до, 516 м н. р. м.), яка є орографічним продо- вженням Цецинсько-Чернівецької височи- ни по інший бік долини Пруту. З брил сірого та жовтувато-сірого органогенного вапняку зі значними включеннями гравію силіцитів була побудована Цецинська фортеця, з решток якої викладена нинішня дорога до телевізійної вежі на вершині гори (рис. 4: 2). Яскравим прикла- Таблиця 1. Параметри жорнових каменів з Ревнянської агломерації (рис. 3) Table 1. Parameters of millstones from Revne agglomeration (fig. 3) № на рис. 3 Товщина, см Імовірний діаметр, см Діаметр центрального отвору, см Збереженість, град. min max min max 1a 4,8 ? 1,5 4,8 174 1b 5,8 35,0 4,3 Те саме 2 2,6 7,7 36,6 3,1 7,5 176 3 7,0 10,1 38,2 8,7 10,6 115 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3122 дом використання такого каменю є жорно з Чорнівського городища (ще опрацювується; Новоселицький р-н, Чернівецька обл.), розта- шованого біля підніжжя гори Бердо 2. 2 Свого часу Г. Г. Мезенцева опублікувала жорна, ви- явлені на давньоруському городі Родня на Княжій горі поблизу Канева. Їх петрографічний аналіз був виконаний у Геологічному музеї Інституту геологіч- них наук АН УРСР інженером-геологом В. В. Дре- винною. Було виготовлено три шліфи, опис яких у цілому подібний: загальна маса обсягом 60—65 % складалась із кварцу, польового шпату й біотиту розмірами 0,1—3,0 мм (світло-блакитного, світло- сірого, білого, бурого кольорів), насичена бурими окислами заліза, доповнена включеннями 35—40 % каменів граніту, кварцу і біотитів. На думку Г. Г. Ме- зенцевої, це свідчить про рукотворне походження описаних жорен (Мезенцева 1963). Судячи з опису, йдеться про гравеліто-пісковик або брекчію з зерен мінералів, що входять до складу гранітів, на залізис- Зразки жорен складені чистими вапняками різної текстури (див. вище). Корінні виходи цих вапняків в околицях Ревного і Цециного відсут- ні, проте «органогенно-детритові, жовтувато- сірі, міцні… вапняки» потужністю близько 5,0 м наявні у перетині Шилівського родовища вап- няків (с. Шилівці, Хотинського р-ну), на Хо- тинській височині (Строительные… 1965). З подібних чистих органогенно-детритових вап- няків виготовлено низку архітектурних еле- ментів (сходи, одвірки, віконниці тощо) Ре- зиденції митрополитів Буковини і Далмації у тому цементі. За описом, штучне походження тако- го матеріалу є малоймовірним, оскільки у більшості випадків зв’язувальним матеріалом були окиси залі- за. Утім, для повноцінного визначення породи її по- трібно дослідити безпосередньо (Б. Р.). Рис. 5. Карта знахідок жорнових каменів на пам’ятках останньої чверті І тис. н. е.: 1 — Алчедар; 2 — Балка Яцева; 3 — Григорівка; 4 — Єкимауци; 5 — Канівське; 6 — Лука-Райковецька; 7 — Монастирок; 8 — Незвисько; 9 — Пас- тирське; 10 — Пеньківка; 11 — Пересопниця; 12 — Пліснесько; 13 — Рашків І; 14 — Ревне; 15 — Сахнівка; 16 — Стецівка; 17 — Ужгород; 18 — Хрінники 1 Fig. 5. Map of millstones finds at the monuments of the last quarter of 1st millennium AD: 1 — Alchedar; 2 — Balka Yatseva; 3 — Hryhorivka; 4 — Yekymautsy; 5 — Kanivske; 6 — Luka-Raikovetska; 7 — Monastyrok; 8 — Nezvysko; 9 — Pastyrske; 10 — Penkivka; 11 — Peresopnytsia; 12 — Plisnesko; 13 — Rashkiv І; 14 — Revne; 15 — Sakhnivka; 16 — Stetsivka; 17 — Uzhhorod; 18 — Khrinnyky 1 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3 123 Чернівцях. Окремі брили такого вапняку мож- на знайти в бруківці старого мощення в най- давнішій частині історичного центру Чернівців (район вулиць Глухівська—Шолом-Алейхема; рис. 4: 3) 3. Брилу шаруватого, проте не кавер- нозного вапняку ми спостерігали також у роз- чистці дороги на горі Цецино (рис. 4: 4). Отже, визначені породи цілком притаманні окрузі Ревнянського гнізда поселень, що вка- зує на місцеве походження сировини для виго- товлення жорен у Ревнянській агломерації. Породи, що були використані як сирови- на для виробництва жорен, легко піддаються обробці залізними інструментами. Адже твер- дість кальциту, з якого складаються вапняки, за шкалою Мооса — 3, а заліза — 5 і більше. Забруднення часточками каменю, які утво- рювалися в процесі помолу, залежало найбіль- ше від запіщаненості (вмісту піщаних часток) породи, що, як бачимо, може сильно відрізня- тись у різних літологічних відмінах вапняку. Породи переважно масивні, не схильні до дрібної тріщинуватості, і тому вироби з них на- вряд чи часто розколювались під час викорис- тання. Середня щільність вапняків 2,7 г/см3. Опис знарядь. Як зауважив Р. С. Мінасян, в основу різних типологій залучали ознаки, що мали другорядний непринциповий характер (Минасян 1978, с. 102). Зважаючи на це, немає потреби наводити повний опис, а лише вкаже- мо на ті ознаки, що мають значення для рекон- струкції жорен. Камінь 1 (див. рис. 3: 1) має вигляд напів- фабрикату / браку тощо. Тому його повний опис не додає розуміння влаштування жо- рен, оскільки неможливо бути впевненим, що хоча б одна з операцій була доведена до кін- ця й репрезентує завершену частину. Зауважи- мо лише, що на його периферії (зліва) є виїмка понад 4,0 см завширшки і 1,8 см завглибшки (див. рис. 3: 1c). На нашу думку, це заглиблен- ня могло залишитися від невдалої спроби ка- меняра зробити втулку під руків’я. Камінь 2 (див. рис. 3: 2) зберігся на 176 °, себто — дещо менше половини від діаметру, але «ліва» частина збереглася набагато гірше за «праву». Робоча поверхня каменя опукла, нерівність щодо прямої поверхні становить 11°. Наскрізний отвір має найменший діаметр з-поміж інших каменів — 3,1 см; утім, з неро- бочого боку він суттєво розширений. 3 Відомо, що під час забудови Чернівців після вхо- дження Буковини до Австрійської імперії камінь для будівництва брали з руїн донжона на горі Цецино. Камінь 3 (див. рис. 3: 3) також зберігся не повністю — понад половина виробу втрачена. Робочі поверхні пласкі. Наскрізний отвір зву- жується від робочої поверхні (10,6 см) до неро- бочої (8,7 см). Обговорення Загальний огляд. На території півдня Східної Єв- ропи жорна відомі приблизно від межі ер і до ет- нографічних часів включно. Дані про знахідки жорен можна знайти чи не у кожній ґрунтовній публікації матеріалів із пам’яток райковецької культури. Нині відомості про ці знаряддя опу- бліковані для таких пам’яток, як Алчедар (Фе- доров 1954, рис. 6), Балка Яцева (Брайчевская 1963, с. 267, рис. 9: 11), Канівське (Мезенцева 1963, рис. 1: 4), Рашків І (Баран 2004, с. 57, 78), Єкимауци (Федоров 1953, с. 122; рис. 51), біля Пеньківки (Березовец 1959, с. 41; 1963, с. 157, 159, 171), Стецівка (Петров 1963, с. 212—214, 218), Пліснесько (Старчук 1952, с. 389), Незвись- ко (Смирнова 1960, с. 226), Монастирок (Мак- Рис. 6. Матеріали до реконструкції жорнових поставів: 1 — руків’я (шток); 2 — боковий підшипник; 3 — порп- лиця; 4 — мініатюра XIV ст. до польської легенди про св. Ядвігу (за: 1—3 — Колчин 1968, с. 76, 77; 4 — До- вженок 1961, рис. 73) Fig. 6. Materials for the reconstruction of millstones: 1 — handle (rod); 2 — side bearing; 3 — supporting rind; 4 —miniature of the 14th c. to the Polish legend of St. Jadwiga (after: 1—3 — Kolchyn 1968, p. 76, 77; 4 — Dovzhenok 1961, fig. 73) ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3124 симов, Петрашенко 1988, с. 92), Сахнівка (До- вженок, Линка 1959, с. 105), Лука-Райковецька (Гончаров 1963), Пересопниця (Прищепа 2010, с. 284—286), Пастирське (Горбаненко, Журав- льов, Пашкевич 2008, рис. 45; 46), Григорівка (Петрашенко 2005, с. 109), Ужгород (Берняко- вич 1954, рис. 5: 12), Хрінники 1 (Козак 2016, с. 66) Бучач І (Ягодинська, Горбаненко 2021, рис. 8: 1, 4) та багато інших (рис. 5). У більшос- ті випадків автори вказують на існування жор- нових каменів або їх фрагментів у матеріалах пам’яток, не зупиняючись на характеристиці або просто наводячи ілюстрацію. Як зазначав Р. С. Мінасян, вибір породи ка- меню не мав вирішального значення і був ско- ріше зумовлений тим, який саме матеріал був доступний давнім людям у конкретній місце- вості (Минасян 1978, с. 103). Це зауваження абсолютно справедливе, якщо йдеться саме про місцеве виробництво. Отже, у нашому ви- падку аналіз гірських порід ревнянських мате- ріалів вказує на власне місцеве виробництво. За доступними описами для інших пам’яток, їх також переважно виготовляли з місцевих по- рід каменю. У Рашкові І для цього використо- вували ракушняк, на поселенні в уроч. Луг І і Пастирському городищі — граніт, в Єкимауцах і Пліснеську — вапняк, в Ужгороді — трахіт, на Канівському городищі — крупнозернистий сланець, у Хрінниках — пісковик. Розміри жорнових каменів коливаються в суттєвих межах від 35—40 до 60—70 см, в се- редньому перебуваючи в межах 45—55 см. Ма- буть розміри жорен залежали від різних обста- вин: податливості каменю, сировинної бази, бажання / вміння майстра тощо. Важливо те, що технологія переробки врожаю була поши- реною в усьому ареалі райковецької культури. Натомість згадки у публікаціях знахідок зернотерок на райковецьких пам’ятках поо- динокі. Так, вони є у публікації матеріалів із Луга І, де в житлі 8 виявлено камінь для роз- тирання (Березовец 1963, с. 164); на поселенні Стецівка зернотерку знайдено в житлі 11 (Пе- тров 1963, с. 218). Ю. В. Кухаренко також по- відомляв про знахідки каменів від зернотерок на селищі поряд із Хотомельським городищем (Кухаренко 1961, с. 22—27). Відомі нині пу- блікації зернотерок репрезентують стандартні типи, переважно — верхні камені, куранти, те- рочники або розтирачки. Отже, частково можна погодитись із тезою Р. С. Мінасяна, що, з’явившись на території півдня Східної Європи, продуктивніші жорна доволі швидко витіснили менш ефективні зер- нотерки (Минасян 1978, с. 100). Додамо, що, на нашу думку, зернотерки як функціональні знаряддя для переробки врожаю все ж продо- вжували співіснувати і наприкінці І тис. н. е. Цілком логічно припустити використання зер- нотерок для щоденних незначних потреб сім’ї, тоді як легкі ручні ротаційні жорна могли ви- користовувати для значних об’ємів переробки продуктів хліборобської праці на борошно. Таким чином, використання місцевих порід каменю, а також наявність «бракованого» чи не- доробленого виробу 1 підтверджує місцеве виго- товлення жорен у Ревнянській агломерації. Також важко припустити, що доволі масивні вироби пе- ревозили на значні відстані у недоробленому ви- гляді, а отже — і з зайвим «баластом». Існування ж лише жорнових каменів може бути пояснене пев- ною централізацією виробництва борошна. Реконструкція (рис. 6) 4. Камінь 2 мав спра- цьованість від центру до периферії. За ілюстра- тивним матеріалом, зібраним Р. С. Мінасяном, так спрацьовувалися нижні камені (Минасян 1978). До того ж саме при такій конфігурації го- това продукція (борошно) природним чином потрапляла на периферію й висипалася; при зворотній конфігурації це було б неможливо. Крім того, він мав наскрізний отвір із наймен- шим діаметром на робочій поверхні та був май- же прямим приблизно від центру до робочої по- верхні. За побіжним зауваженням Р. С. Мінася- на, менший діаметр притаманний саме нижнім каменям (Минасян 1978, с. 102). До цього дода- мо, що для кріплення порплиці отвір мав би зву- жуватись від робочої поверхні до центру. Отже, камінь 2 міг бути лежаком. Відповідно, діаметр цапфи не перевищував 3,0 см. Камінь 3 має ознаки бігуна: широкий на- скрізний отвір, який звужувався від робочої поверхні до центру, що було зручним для вста- новлення там порплиці. Широкий отвір із не- робочого боку також був зручним для засипан- ня зерна до жорнової конструкції. До цього, зважаючи на камінь 1, додамо припущення, що на периферії жорен видовбували загли- блення для встановлення руків’я. Про його до- вжину можна лише здогадуватись. Прикiнцевi положення Р. С. Мінасян провів суттєві студії, до якого до- лучив важливі ознаки для виокремлення різних 4 Нагадаємо, що за контекстом ідеться не про рекон- струкцію конкретного жорнового поставу (оскільки камені знайдені окремо), а про конструкцію таких знарядь загалом. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3 125 груп жорен, відсіявши при цьому другорядні. Без його дослідження наша праця була б немож- ливою і навряд чи могла б завершитись рекон- струкціями. Однак запропонована ним класифі- кація, на нашу думку, дещо заплутана і не цілком послідовна. Так, нижні камені поставів груп І і ІІІ не відрізняються між собою, а короткі «руч- ні» руків’я й довгі «важільні» в першому випад- ку визначені як спрощені та ніяк не названі (ма- буть, їх можна назвати первинними); у друго- му — варіантами Б і А відповідно. У групі ІІ про них взагалі не згадано (рис. 7). У зв’язку з цим, базуючись на доробку Р. С. Мінасяна, суто для зручності користування пропонуємо системати- зацію, представлену у вигляді таблиці. Матеріал розташовано не за хронологічним принципом, а за простотою обробки каменів для виготовлення жорен (див. рис. 7). Користуючись комбінацією ознак, можна скласти простий опис (і відповід- ний шифр) щодо наявного матеріалу. За запропонованою тут таблицею опишемо найважливіші складові для характеристики кон- струкції легкого ручного ротаційного жорнового поставу. Римськими цифрами позначено лежак: І — без наскрізного отвору (a — із заглибленням, b — із виступом). Імовірність виявлення — один до одного, правильної ідентифікації — майже на 100 % (за наявності центральної частини). ІІ — із наскрізним отвором. Імовірність виявлення — один до одного; правильність ідентифікації зале- Рис. 7. Варіанти реконструкції жорнових поставів (вгорі; позначки відповідають групам — римські цифри і варіан- там — літери класифікації Р. С. Мінасяна) та запропонована нами систематизація (внизу) Fig. 7. Options of millstones reconstruction (above; designations correspond to groups — Roman numbers, and to options — R. S. Minasian’s classification letters) and our proposed systematization (below) ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3126 жить від ступеню зношуваності (якщо сліди про- цесу суттєво помітні: випукла поверхня і, мож- ливо, «валик» навколо отвору), діаметру отвору (зазвичай незначний) та самого профілю каналу (не потребує звуження). За Р. С. Мінасяном, зна- хідки лежака без наскрізного отвору притаман- ні черняхівській культурі (трохи ширше — куль- турам другої чверті І тис. н. е.). Таким чином, для більшості періодів (зокрема й для пам’яток останньої чверті І тис. н. е.) притаманними були лежаки з наскрізним отвором. Бігун є інформативнішим для визначень. Він завжди має наскрізний отвір посередині. За умов суттєвої зношеності його робоча поверх- ня може бути увігнутою досередини. Важливою ознакою є діаметр центрального наскрізного отвору. Зазвичай він суттєво більший за діаметр отвору в лежаку. І сам канал цього отвору міс- тить інформацію ідентифікаційного характеру: його нижня частина (ближча до робочої поверх- ні) має бути ширшою за середню, оскільки в цій частині встановлюють порплицю. Остання має розташовуватись таким чином, щоб «природ- но» закріпитися в отворі й тримати на собі ка- мінь, а отже — від низу має поступово звужува- тись. Імовірність виявлення — один до одного; правильна ідентифікація залежить від звернен- ня уваги на перелічені вище деталі. Арабськими цифрами позначено варіанти бі- гуна: 1 — без отвору для руків’я; 2 — із цим отво- ром на периферії. Виявлення цієї ознаки прямо залежить від збереженості площі неробочої по- верхні каменю. При відсутності заглиблення для руків’я треба було використовувати зовнішнє крі- плення, імовірно, з органічних матеріалів. З цією метою могли застосовувати боковий підшипник, закріпивши його еластичними матеріалами. Великими літерами описано руків’я: A — коротке «ручне», B — довге «важільне». Цей показник не підлягає верифікації при застосу- ванні класичних методів археологічних дослі- джень і є доволі гіпотетичним. Про існування чи відсутність підставки під по- став також можна лише здогадуватись. Сама ж підставка є ознакою практично стаціонарності всієї конструкції, а отже, сприяла використанню довгого руків’я, яке можна закріпити у висунутих деталях інтер’єру споруди, де вона перебувала. У всіх випадках важливим може бути й кон- текст знахідки 5. 5 Так, за матеріалами з Пастирського городища завдяки контексту було реконструйовано розташування жорно- вого поставу під балкою стелі, в якій можна було закрі- пити довге руків’я (Горбаненко, Журавльов, Пашкевич 2008, рис. 52), а тому — це міг бути варіант ІІ.1.В. Таким чином, за запропонованою система- тизацією, жорна з Ревного з великою імовір- ністю характеризуються як ІІ.2.A—B — лежак із центральним отвором і дерев’яною цапфою (не збереглася), з бігуном і порплицею (не збе- реглася), що мав отвір для руків’я невизначе- ної довжини (не збереглося) 6. Висновки Проведено перше спеціальне досліджен- ня жорнових каменів із Ревнянської агломе- рації (і райковецької культури в цілому). Ма- теріал жорен проаналізовано з метою визна- чення літологічного складу гірських порід цих знарядь. Встановлено, що жорна виготовле- ні з двох різновидів гірських порід: 1 — вап- няку органогенно-детритового, шаруватого, кавернозного, сірувато-жовтого; 2 — вапняку органогенно-детритового, масивного, дрібно- кавернозного, жовтаво-сірого. Найімовірні- ше, матеріал походить із відкладів волинських верств сарматського ярусу. Породи притаманні окрузі Ревнянського гнізда поселень, що вка- зує на місцеве походження сировини для ви- готовлення жорен у Ревнянській агломерації. Вони легко піддаються обробці залізними ін- струментами. На місцеве походження каменеобробно- го виробництва вказує й наявність з-поміж проаналізованого матеріалу «браку». Про аналізовані матеріали за систематизацією, яку створено на основі класифікації Р. С. Мі- насяна для зручності опису, належать до жор- нового поставу ІІ.2.A—B — лежак із централь- ним отвором і дерев’яною цапфою (не збере- глася), з бігуном і порплицею (не збереглася), що мав отвір для руків’я невизначеної довжи- ни (не збереглося). Самі ж знахідки жорен засвідчують існуван- ня місцевої переробки продуктів хліборобства на продукти харчування. 6 До другорядних ознак зараховано ті, які не відобра- жають конструктивних особливостей і не впливали ні на принцип праці на легкому ручному жорновому поставі, ні на її результат. До них належать: 1) конус- ність лежаків (і відповідний негатив у бігунів); 2) до- даткове заглиблення під порплицю з робочого боку бігуна; 3) понад одне заглиблення під руків’я на не- робочій поверхні бігуна. Перше є звичайним резуль- татом спрацьованості. Друге найчастіше має під- прямокутні обриси і призначене для встановлення порплиці із заліза (що має значення лише для довго- вічності деталі). Третє є наслідком ремонту. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3 127 С. А. Горбаненко 1, Н. В. Илькив 2, Л. П. Михайлина 3, Б. Т. Ридуш 4 1Кандидат исторических наук, старший научный сотрудник отдела археологии ранних славян Института археологии НАН Украины 2Кандидат исторических наук, ассистент кафедры истории древнего мира, средних веков и музееведения Черновицкого национального университета имени Юрия Федьковича 3Доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник Национального Киево-Печерского историко-культурного заповедника 4Доктор географических наук, кандидат исторических наук, профессор кафедры физической географии, геоморфологии и палеогеографии Черновицкого национального университета имени Юрия Федьковича Жернова из Ревного На БУКОВИНЕ В статье опубликованы камни от легких ручных жерновых поставов из Ревнянского гнезда поселений VIII—X вв., оставленного славянами — носителями райковецкой культуры (рис. 1; 2). Проведено определение литологи- ческого состава горных пород. Жернова изготовлены из двух разновидностей горных пород: 1 — известняка органогенно-детритового, слоистого, кавернозного, серовато-желтого (рис. 3: 1, 2); 2 — известняка органогенно- Баран, Я. В. 2004. Слов’янська община. Київ; Чернівці: Зелена Буковина. Березовец, Д. Т. 1959. Славянские поселения в устье Тясмина. Краткие сообщения ИА АН УССР, 8, с. 37-45. Березовец, Д. Т. 1963. Поселение уличей на р. Тяс- мин. Материалы и исследования по археологии СССР, 108, с. 146-208. Бернякович, К. В. 1954. Исследования древнеславян- ского поселения VIII—IX вв. в г. Ужгороде. Краткие сооб- щения ИА АН УССР, 3, с. 39-48. Брайчевская, А. Т. 1963. Поселение у Балки Яцевой в Надпорожье. Материалы и исследования по археологии СССР, 108, с. 251-282. Ващенко, В. О., Євтушенко, Т. Л., Британ, А. Й. 2003. Державна геологічна карта України масштабу 1 : 200 000, аркуші М-25-ХХХІІ (Чернівці), L-35-ІІ (Кимпулунг- Молдовенеск). Карпатська серія. Чернівецька, Івано- Франківська, Тернопільська області України. Київ: Дер- жавна геологічна служба. Гончаров, В. К. 1963. Лука-Райковецкая. Материалы и исследования по археологии СССР, 108, с. 283-315. Горбаненко, С. А., Журавльов, О. П., Пашкевич, Г. О. 2008. Сільське господарство жителів Пастирського городи- ща. Київ: Академперіодика. Горбаненко, С. А., Михайлина, Л. П. 2021. Залізний реманент хліборобів із Ревного. Археологія і давня історія України, 1 (38), с. 16-32. Довженок, В. Й. 1961. Землеробство Давньої Русі до XIII ст. Київ: Наукова думка. Довженок, В. И., Линка, Н. В. 1959. Раскопки раннесла- вянских поселений в нижнем течении р. Рось. Материалы и исследования по археологии СССР, 70, с. 102-113. Козак, Д. Н. 2016. Хрінники (Шанків Яр) — пам’ятка давньої історії Волині. Дослідження 2010—2014 рр. Київ: ІА НАН України. Колчин, Б. А. 1968. Новгородские древности. Деревянные изделия. Свод археологических источников, Е 1-55. Мо- сква: Наука. Кухаренко, Ю. В. 1961. Средневековые памятники По- лесья. Свод археологических источников, Е 1-57. Москва: АН СССР. Максимов, Е. В., Петрашенко, В. А. 1988. Славянские памятники у с. Монастырек на среднем Днепре. Киев: Нау кова думка. Мезенцева, Г. Г. 1963. Новые данные об изготовле- нии древнерусских жерновов. Советская археология, 4, с. 224-227. Минасян, Р. С. 1978. Классификация ручного жер- нового постава (по материалам Восточной Европы І тысячелетия н. э.). Советская археология, 3, с. 101-112. Михайлина, Л. П. 1997. Населення Верхнього Попрут- тя VIII—X ст. Чернівці: Рута. Михайлина, Л. П., Тимощук, Б. А. 1983. Отчет о рабо- те археологической экспедиции Черновицкого государствен- ного университета в 1983 году. НА ІА НАН України, ф. 64, 1983/173. Михайлина, Л. П., Тимощук, Б. А. 1983. Славянские памятники бассейна Верхнего Прута VIII—X вв. В: Баран, В. Д. (ред.). Славяне на Днестре и Дунае. Киев: Наукова думка, с. 205-219. Петрашенко, В. А. 2005. Древнерусское село. По мате- риалам поселения у с. Григоровка. Киев: Академперіодика. Петров, В. П. 1963. Стецовка, поселение третьей чет- верти I тысячелетия н. э. Материалы и исследования по ар- хеологии СССР, 108, с. 209-233. Пивоваров, С. В. 2010. Охоронні археологічні дослі- дження на Буковині у 2009 р. Питання стародавньої та се- редньовічної історії, археології й етнології, 1, с. 41-54. Прищепа, Б. А. 2010. Дослідження поселення ранніх слов’ян у Пересопниці. Археологічні дослідження Львів- ського університету, 13, с. 276-295. Рыбаков, Б. А. 1948. Ремесло Древней Руси. Москва: АН СССР. Смирнова, Г. И. 1960. Раннеславянское поселение у с. Незвисько на Днестре. Památky archeologické, LI, 1, с. 222-239. Старчук, І. Д. 1952. Розкопки городища Пліснеська в 1947—1948 рр. Археологічні пам’ятки УРСР, 3, с. 379-85. Строительные… 1965. Строительные материалы Чер- новицкой области (минерально-сырьевая база). Киев: Буді- вельник. Тимощук, Б. О. 1972. Про археологічні дослідження на слов’янському поселенні в с. Ревна Кіцманського району Чер- нівецької області. НА ІА НАН України, ф. 64, 1972/49. Федоров, Г. Б. 1953. Городище Екимауцы (работы Славяно-Днестровской экспедиции в 1951 г.). Краткие сообщения ИИМК, 50, с. 104-126. Федоров, Г. Б. 1954. Итоги трехлетних работ в Молда- вии в области славяно-русской археологии. Краткие сооб- щения ИИМК, 56, с. 8-23. Ягодинська, М. О., Горбаненко, С. А. 2021. Землероб- ство в межиріччі Дністра та Ікви у давньоруський час (за археологічними даними). Археологія і давня історія Украї- ни, 1 (38), с. 408-424. Надійшла 3.11.2020 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3128 детритового, массивного, мелко-кавернозного, желтовато-серого (рис. 3: 3). Такие породы характерны для окру- ги Ревнянского гнезда поселений, что подтверждает местное происхождение сырья (рис. 4). Породы легко подда- ются обработке железными инструментами. При этом достаточно прочны и не склонны к разрушениям и мелкой трещиноватости; средняя плотность известняков составляет 2,7 г/см3. Жернова широко известны из материалов памятников райковецкой культуры (рис. 5). Вероятно, во всех слу- чаях использовано местное сырье. На этом фоне упоминания о находках зернотерок встречается в научной лите- ратуре значительно реже. В материалах Ревнянской агломерации VIII—X вв. зернотерки неизвестны. Выявленные жернова разделяются на «брак» либо заготовку (рис. 3: 1); нижний камень (рис. 3: 2); верхний ка- мень (рис. 3: 3). Для общей реконструкции легкого ручного жернового постава имеется достаточная база. Она со- стоит из археологических находок (камней, а также изредка других деталей из железа и дерева), этнографических и иконографических данных (рис. 6). Все эти источники качественно проанализировал Р. С. Минасян и предло- жил свою классификацию. На сегодня считаем его работу наиболее обобщающей и надежной основой для опи- сательной реконструкции жернового постава. Однако сама классификация не вполне удобна для использования, поэтому на ее базе предлагаем систематизацию в виде комбинации основных признаков, представленную в та- бличном варианте (рис. 7). По предложенной нами систематизации жернова из Ревного можно характеризовать как ІІ.2.A—B — нижний камень с отверстием и деревянной цапфой (не сохранилась), с верхним камнем и порх- лицей (не сохранилась), имеющие отверстие для рукояти неопределенной длины (не сохранилась). К л ю ч е в ы е с л о в а: райковецкая культура, Ревно, жернова, литологический анализ, графическая реконструкция. Serhii A. Gorbanenko 1, Mykola V. Ilkiv 2, Liubomyr P. Mykhailyna 3, Bohdan T. Ridush 4 1PhD in History, Senior Research Fellow of the Institute of Archaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine, ORCID 0000-0003-4786-0369, gorbanenko@gmail.com 2PhD, assistant of the History of the Ancient World, Middle Ages, and Museology Department, The Yurii Fedkovych Chernivtsi National University, ORCID 0000-0002-1501-876X, m.ilkiv@chnu.edu.ua 3DSc in History, Leading Researcher of the National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Preserve, ORCID 0000-0002-7505-7211, mykhailyna53@ukr.net 4PhD, DSc in Geography, professor at the Physical Geography, Geomorphology and Paleogeography Department, The Yurii Fedkovych Chernivtsi National University, ORCID 0000-0002-5896-6073, b.ridush@chnu.edu.ua Millstones from Revne at bukovyna In the article stones from light hand millstones from Revne group of settlements of the 8th — 10th centuries left by the Slavs — bearers of the Raiky archaeological culture are published (fig. 1; 2). The lithological composition of rocks was determined. The millstones were made of two types of rocks: 1 — organogenic-detrital limestone, layered, cavernous, grayish-yellow (fig. 3: 1, 2); 2 —organogenic detrital limestone, massive, finely cavernous, yellowish-gray (fig. 3: 3). Such rocks are typical for the area of Revne agglomeration. This confirms the local origin of the raw materials (fig. 4). The rocks can be easily processed with iron tools. At the same time, they are strong enough and not prone to fracture and small fracturing. An average density of limestone is 2.7 g/cm3. Millstones are widely known from the materials of the Raiky culture sites (fig. 5). Probably, in all cases, local raw materials were used. On this background mention of the finds of grain graters occurs in scientific literature less often. In the materials of Revne agglomeration of the 8th — 10th centuries grain graters are unknown. Discovered millstones are divided into «spoilage» or blank (fig. 3: 1), bed stone (fig. 3: 2) and runner stone (fig. 3: 3). There is a sufficient basis for the general reconstruction of a light hand millstone. It consists of archaeological finds (stones and occasionally other parts made of iron and wood), ethnographic and iconographic data (fig. 6). All these sources were qualitatively analysed by R. S. Minasyan and he proposed his own classification. Today, we consider his work to be the most generalizing and reliable basis for descriptive reconstruction of the millstone. However, the classification itself is not quite user-friendly. Therefore, we offer systematization as a combination of main features. It is presented in a tabular form (fig. 7). According to the proposed systematization, the millstones from Revne can be characterized as ІІ.2.A—B — bed stone with a hole and a wooden pin (not preserved), with runner stone and rind (not preserved), with a hole for a handle of indeterminate length (not preserved). K e y w o r d s: Raiky archaeological culture, Revne, millstones, lithological analysis, graphic reconstruction. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2021, № 3 129 References Baran, Ya. V. 2004. Slovianska obshchyna. Kyiv; Chernivtsi: Zelena Bukovyna. Berezovets, D. T. 1959. Slavianskie poseleniia v uste Tiasmina. Kratkie soobshcheniia IA AN USSR, 8, p. 37-45. Berezovets, D. T. 1963. Poselenie ulichei na r. Tiasmin. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 108, p. 146-208. Berniakovich, K. V. 1954. Issledovaniia drevneslavianskogo poseleniia VIII-IX vv. v g. Uzhgorode. Kratkie soobshcheniia IA AN USSR, 3, p. 39-48. Braichevskaia, A. T. 1963. Poselenie u Balki Iatsevoi v Nadporozhe. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 108, p. 251- 282. Vashchenko, V. O., Yevtushenko, T. L., Brytan, A. I. 2003. Derzhavna heolohichna karta Ukrainy masshtabu 1 : 200 000, arkushi M-25-XXXII (Chernivtsi), L-35-II (Kympulunh-Moldovenesk). Karpatska seriia. Chernivetska, Ivano-Frankivska, Ternopilska oblasti Ukrainy. Kyiv: Derzhavna heolohichna sluzhba. Goncharov, V. K. 1963. Luka-Raikovetskaia. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 108, p. 283-315. Horbanenko, S. A., Zhuravlov, O. P., Pashkevych, H. O. 2008. Silske hospodarstvo zhyteliv Pastyrskoho horodyshcha. Kyiv: Akademperiodyka. Horbanenko, S. A., Mykhailyna, L. P. 2021. Zaliznyi remanent khliborobiv iz Revnoho. Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy, 1 (38), p. 16-32. Dovzhenok, V. I. 1961. Zemlerobstvo Davnoi Rusi do XIII st. Kyiv: Naukova dumka. Dovzhenok, V. I., Linka, N. V. 1959. Raskopki ranneslavianskikh poselenii v nizhnem techenii r. Ros. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 70, p. 102-113. Kozak, D. N. 2016. Khrinnyky (Shankiv Yar) - pamiatka davnoi istorii Volyni. Doslidzhennia 2010-2014 rr. Kyiv: IA NAN Ukrainy. Kolchin, B. A. 1968. Novgorodskie drevnosti. Dereviannye izdeliia. Svod arkheologicheskikh istochnikov, E 1-55. Moskva: Nauka. Kukharenko, Yu. V. 1961. Srednevekovye pamiatniki Polesia. Svod arkheologicheskikh istochnikov, E 1-57. Moskva: AN SSSR. Maksimov, E. V., Petrashenko, V. A. 1988. Slavianskie pamiatniki u s. Monastyrek na srednem Dnepre. Kyiv: Naukova dumka. Mezentseva, G. G. 1963. Novye dannye ob izgotovlenii drevnerusskikh zhernovov. Sovetskaia arkheologiia, 4, p. 224-227. Mykhailyna, L. P. 1997. Naselennia Verkhnoho Popruttia VIII-X st. Chernivtsi: Ruta. Mikhailina, L. P., Timoshchuk, B. A. 1983. Otchet o rabote arkheologicheskoi ekspeditsii Chernovitskogo gosudarstvennogo universiteta v 1983 godu. NA IA NAN Ukrainy, f. 64, 1983/173. Mikhailina, L. P., Timoshchuk, B. A. 1983. Slavianskie pamiatniki basseina Verkhnego Pruta VIII-X vv. In: Baran, V. D. (ed.). Slaviane na Dnestre i Dunae. Kyiv: Naukova dumka, p. 205-219. Minasian, R. S. 1978. Klassifikatsiia ruchnogo zhernovogo postava (po materialam Vostochnoi Evropy І tysiacheletiia n. e.). Sovetskaia arkheologiia, 3, p. 101-112. Petrashenko, V. A. 2005. Drevnerusskoe selo. Po materialam poseleniia u s. Grigorovka. Kyiv: Akademperiodyka. Petrov, V. P. 1963. Stetsovka, poselenie tretei chetverti I tysiacheletiia n. e. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 108, p. 209-233. Pyvovarov, S. V. 2010. Okhoronni arkheolohichni doslidzhennia na Bukovyni u 2009 r. Pytannia starodavnoi ta serednovichnoi istorii, arkheolohii y etnolohii, 1, p. 41-54. Pryshchepa, B. A. 2010. Doslidzhennia poselennia rannikh slovian u Peresopnytsi. Arkheolohichni doslidzhennia Lvivskoho universytetu, 13, p. 276-295. Rybakov, B. A. 1948. Remeslo Drevnei Rusi. Moskva: AN SSSR. Smirnova, G. I. 1960. Ranneslavianskoe poselenie u s. Nezvisko na Dnestre. Památky archeologické, LI, 1, s. 222-239. Starchuk, I. D. 1952. Rozkopky horodyshcha Plisneska v 1947-1948 rr. Arkheolohichni pamiatky URSR, 3, p. 379-85. Stroitelnye… 1965. Stroitelnye materialy Chernovitskoi oblasti (mineralno-syrievaia baza). Kyiv: Budivelnyk. Tymoshchuk, B. O. 1972. Pro arkheolohichni doslidzhennia na slovianskomu poselenni v s. Revna Kitsmanskoho raionu Chernivetskoi oblasti. NA IA NAN Ukrainy, f. 64, 1972/49. Fedorov, G. B. 1953. Gorodishche Ekimautsy (raboty Slaviano-Dnestrovskoi ekspeditsii v 1951 g.). Kratkie soobshcheniia IIMK, 50, p. 104-126. Fedorov, G. B. 1954. Itogi trekhletnikh rabot v Moldavii v oblasti slaviano-russkoi arkheologii. Kratkie soobshcheniia IIMK, 56, p. 8-23. Yahodynska, M. O., Horbanenko, S. A. 2021. Zemlerobstvo v mezhyrichchi Dnistra ta Ikvy u davnoruskyi chas (za arkheolohichnymy danymy). Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy, 1 (38), p. 408-424.
id	arheologia-com-ua-article-277
institution	Chemistry, Physics and Technology of Surface
issn	2616-499X
keywords_txt_mv
language	Ukrainian
last_indexed	2026-08-07T01:04:17Z
publishDate	2021
publisher	Institute of Archaeology NAS of Ukraine
record_format	ojs
resource_txt_mv	arheologiacomua/b0/cd40c3f98adc0465ee57b9eeeab84bb0.pdf
spelling	arheologia-com-ua-article-2772021-09-27T17:12:52Z Millstones from Revne at Bukovyna Жернова из Ревного на Буковине Жорна з Ревного на Буковинi Gorbanenko, Serhii Ilkiv, Mykola Mykhailyna, Liubomyr Ridush, Bohdan Raiky archaeological culture, Revne, millstones, lithological analysis, graphic reconstruction райковецкая культура, Ревно, жернова, литологический анализ, графическая реконструкция райковецька культура, Ревне, жорна, літологічний аналіз, графічна реконструкція In the article stones from light hand millstones from Revne group of settlements of the 8th — 10th centuries left by the Slavs&nbsp;— bearers of the Raiky archaeological culture are published (fig. 1; 2). The lithological composition of rocks was determined. The millstones were made of two types of rocks: 1 — organogenic-detrital limestone, layered, cavernous, grayish-yellow (fig. 3: 1, 2); 2 —organogenic detrital limestone, massive, finely cavernous, yellowish-gray (fig. 3: 3). Such rocks are typical for the area of Revne agglomeration. This confirms the local origin of the raw materials (fig. 4). The rocks can be easily processed with iron tools. At the same time, they are strong enough and not prone to fracture and small fracturing. An average density of limestone is 2.7 g/cm3. Millstones are widely known from the materials of the Raiky culture sites (fig. 5). Probably, in all cases, local raw materials were used. On this background mention of the finds of grain graters occurs in scientific literature less often. In the materials of Revne agglomeration of the 8th — 10th centuries grain graters are unknown. Discovered millstones are divided into «spoilage» or blank (fig. 3: 1), bed stone (fig. 3: 2) and runner stone (fig. 3: 3). There is a sufficient basis for the general reconstruction of a light hand millstone. It consists of archaeological finds (stones and occasionally other parts made of iron and wood), ethnographic and iconographic data (fig. 6). All these sources were qualitatively analysed by R. S. Minasyan and he proposed his own classification. Today, we consider his work to be the most generalizing and reliable basis for descriptive reconstruction of the millstone. However, the classification itself is not quite user-friendly. Therefore, we offer systematization as a combination of main features. It is presented in a tabular form (fig. 7). According to the proposed systematization, the millstones from Revne can be characterized as ІІ.2.A—B — bed stone with a hole and a wooden pin (not preserved), with runner stone and rind (not preserved), with a hole for a handle of indeterminate length (not preserved). В статье опубликованы камни от легких ручных жерновых поставов из Ревнянского гнезда поселений VIII—X&nbsp;вв., оставленного славянами — носителями райковецкой культуры (рис. 1; 2). Проведено определение литологического состава горных пород. Жернова изготовлены из двух разновидностей горных пород: 1 — известняка органогенно-детритового, слоистого, кавернозного, серовато-желтого (рис. 3: 1, 2); 2 — известняка органогенно-детритового, массивного, мелко-кавернозного, желтовато-серого (рис. 3: 3). Такие породы характерны для округи Ревнянского гнезда поселений, что подтверждает местное происхождение сырья (рис. 4). Породы легко поддаются обработке железными инструментами. При этом достаточно прочны и не склонны к разрушениям и мелкой трещиноватости; средняя плотность известняков составляет 2,7 г/см3. Жернова широко известны из материалов памятников райковецкой культуры (рис. 5). Вероятно, во всех случаях использовано местное сырье. На этом фоне упоминания о находках зернотерок встречается в научной литературе значительно реже. В материалах Ревнянской агломерации VIII—X вв. зернотерки неизвестны. Выявленные жернова разделяются на «брак» либо заготовку (рис. 3: 1); нижний камень (рис. 3: 2); верхний камень (рис. 3: 3). Для общей реконструкции легкого ручного жернового постава имеется достаточная база. Она состоит из археологических находок (камней, а также изредка других деталей из железа и дерева), этнографических и иконографических данных (рис. 6). Все эти источники качественно проанализировал Р. С. Минасян и предложил свою классификацию. На сегодня считаем его работу наиболее обобщающей и надежной основой для описательной реконструкции жернового постава. Однако сама классификация не вполне удобна для использования, поэтому на ее базе предлагаем систематизацию в виде комбинации основных признаков, представленную в табличном варианте (рис. 7). По предложенной нами систематизации жернова из Ревного можно характеризовать как ІІ.2.A—B — нижний камень с отверстием и деревянной цапфой (не сохранилась), с верхним камнем и порхлицей (не сохранилась), имеющие отверстие для рукояти неопределенной длины (не сохранилась). Запропоновано аналіз каменів від легких ручних жорнових поставів із Ревнянського гнізда поселень VIII—X&nbsp;ст., залишеного слов’янами&nbsp;— носіями райковецької культури. Проведено визначення літологічного складу гірських порід. Матеріал проаналізовано й здійснено ймовірну реконструкцію жорнового поставу, за дослідженнями Р.&nbsp;С.&nbsp;Мінасяна. На основі матеріалів дослідника запропоновано варіант власної систематизації. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2021-09-23 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/277 10.15407/arheologia2021.03.117 Arheologia; No 3 (2021): Arheologia; 117-129 Археологія ; № 3 (2021): Arheologia; 117-129 Археология; № 3 (2021): Arheologia; 117-129 2616-499X 0235-3490 10.15407/arheologia2021.03 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/277/255
spellingShingle	райковецька культура Ревне жорна літологічний аналіз графічна реконструкція Gorbanenko, Serhii Ilkiv, Mykola Mykhailyna, Liubomyr Ridush, Bohdan Жорна з Ревного на Буковинi
title	Жорна з Ревного на Буковинi
title_alt	Millstones from Revne at Bukovyna Жернова из Ревного на Буковине
title_full	Жорна з Ревного на Буковинi
title_fullStr	Жорна з Ревного на Буковинi
title_full_unstemmed	Жорна з Ревного на Буковинi
title_short	Жорна з Ревного на Буковинi
title_sort	жорна з ревного на буковинi
topic	райковецька культура Ревне жорна літологічний аналіз графічна реконструкція
topic_facet	Raiky archaeological culture Revne millstones lithological analysis graphic reconstruction райковецкая культура Ревно жернова литологический анализ графическая реконструкция райковецька культура Ревне жорна літологічний аналіз графічна реконструкція
url	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/277
work_keys_str_mv	AT gorbanenkoserhii millstonesfromrevneatbukovyna AT ilkivmykola millstonesfromrevneatbukovyna AT mykhailynaliubomyr millstonesfromrevneatbukovyna AT ridushbohdan millstonesfromrevneatbukovyna AT gorbanenkoserhii žernovaizrevnogonabukovine AT ilkivmykola žernovaizrevnogonabukovine AT mykhailynaliubomyr žernovaizrevnogonabukovine AT ridushbohdan žernovaizrevnogonabukovine AT gorbanenkoserhii žornazrevnogonabukovini AT ilkivmykola žornazrevnogonabukovini AT mykhailynaliubomyr žornazrevnogonabukovini AT ridushbohdan žornazrevnogonabukovini

Жорна з Ревного на Буковинi

Institution

Similar Items