Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму

У статті проаналізовано теоретичні погляди В.&nbsp;О.&nbsp;Манька щодо терміна «неоліт» та суті процесу неолітизації. Зроблено висновок, що одні з них повторюють ідеї представників постпроцесуалістської археології, а решта, хоч і є оригінальними, проте методологічно неоформленими, сп...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Археологія
Date:	2022
Issue:	4
Pages:	105-119
ISSN:	2616-499X
Author Affiliations:	Dmytro Haskevych — Кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу археології кам’яної доби Інституту археології НАН України — ORCID: 0000-0002-2831-1092
Main Author:	Haskevych, Dmytro
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2022
Subjects:	Україна неоліт критика теоретичних поглядів методологія неолітизація постмодернізм
Online Access:	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/324
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Chemistry, Physics and Technology of Surface
Download file:

Institution

Chemistry, Physics and Technology of Surface

_version_	1872824569290555392
author	Haskevych, Dmytro
author_facet	Haskevych, Dmytro
author_institution_txt_mv	[ { "author": "Dmytro Haskevych", "institution": "Кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу археології кам’яної доби Інституту археології НАН України", "orcid": "0000-0002-2831-1092" } ]
author_orcid_str_mv	0000-0002-2831-1092
author_sort	Haskevych, Dmytro
baseUrl_str	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai
collection	OJS
container_end_page	119
container_issue	4
container_start_page	105
container_title	Археологія
container_volume
datestamp_date	2022-12-31T13:00:10Z
description	У статті проаналізовано теоретичні погляди В.&nbsp;О.&nbsp;Манька щодо терміна «неоліт» та суті процесу неолітизації. Зроблено висновок, що одні з них повторюють ідеї представників постпроцесуалістської археології, а решта, хоч і є оригінальними, проте методологічно неоформленими, сповненими протиріч та логічних хиб.
doi_str_mv	10.15407/arheologia2022.04.105
first_indexed	2026-08-07T01:04:50Z
format	Article
fulltext	НАЦIОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАЇНИ • ІIНСТИТУТ АРХЕОЛОГIЇ НАН УКРАЇНИ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ – ЗАСНОВАНИЙ У 1947 р. ВИДАЄТЬСЯ ЩОКВАРТАЛЬНО КИЇВ 4  2022 АРХЕОЛОГIЯ Головний редактор ЧАБАЙ В. П., член-кореспондент НАН України, Iнститут археологiї НАН України Заступник головного редактора ТОЛОЧКО П. П., академiк НАН України, Iнститут археологiї НАН України Вiдповiдальний секретар ШЕВЧЕНКО T. М., кандидат історичних наук, Інститут археології НАН України Редакцiйна колегiя БОЛТРИК Ю. В., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України БОРОФФКА Н., доктор хаб., Нiмецький археологiчний iнститут, Німеччина БРАУНД Д., професор, доктор хаб., Унiверситет Екзетера, Великобританiя БРУЯКО I. В., доктор iсторичних наук, Одеський археологiчний музей НАН України БУЙСЬКИХ А. В., член-кореспондент НАН України, Iнститут археологiї НАН України ГАРДІ С. Е., PhD, Норвезький інститут у Римі Університету в Осло, Великобританія ДЖIНДЖАН Ф., професор, доктор хаб., почесний професор унiверситету Париж 1 Пантеон Сорбонна, Францiя ЗАЛIЗНЯК Л. Л., професор, доктор iсторичних наук, Нацiональний унiверситет «Києво-Могилянська академiя» IВАНЧИК А. I., професор, Французький нацiональний центр наукових дослiджень, Францiя КАЙЗЕР Е., професор, доктор хаб., Вiльний унiверситет Берлiну, Німеччина ОТРОЩЕНКО В. В., професор, доктор iсторичних наук, Нацiональний унiверситет «Києво-Могилянська академiя» ПЛАВІНСЬКИЙ М. О., кандидат історичних наук, Варшавський університет, Польща ПОТЄХIНА I. Д., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України РАБІНОВІЦ А., PhD, Техаський університет в Остіні, Сполучені штати Америки ФОРНАСЬЄ Й., професор, доктор, Галле-Віттенбергський університет імені Мартіна Лютера, Німеччина ХОХОРОВСКI Я., професор, доктор хаб., Iнститут археологiї Яґеллонського унiверситету, Польща NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE • INSTITUTE OF ARCHAEOLOGY NAS OF UKRAINE SCIENTIFIC JOURNAL – FOUNDED IN 1947 FREQUENCY: QUARTERLY Editor-in-Chief CHABAI V. P., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine Deputy editor-in-Chief TOLOCHKO P. P., Academician of the NAS of Ukraine, Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine Executive Secretary SHEVCHENKO T. M., PhD in History, Institute of Archaeology NAS of Ukraine Editorial Board BOLTRYK Yu. V., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine BOROFFKA N., Professor, Dr. Hab., German Archaeological Institute, Germany BRAUND D., Professor, Dr. Hab., University of Exeter, UK BRUIAKO I. V., DSc in History, Odessa Archaeological Museum of the NAS of Ukraine BUISKYKH A. V., Corresponding Member of the NAS of Ukraine , Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine CHOCHOROWSKI J., Professor, Dr. Hab., Institute of Archaeology of Jagiellonian University, Poland DJINDJIAN F., Professor, Dr. Hab., Professor of the University of Paris 1 Pantheon Sorbonne, France IVANTCHIK A. I., Professor, National Center for Scientific Research of France, France FORNASIER J., Professor, Doctor, Martin Luther University Halle-Wittenberg, Germany HARDY S. A., PhD, Norwegian Institute in Rome, University of Oslo, Great Britain KAISER E., Professor, Dr. Hab., Free University of Berlin, Germany OTROSHCHENKO V. V., Professor, DSc in History, National University of Kyiv-Mohyla Academy PLAVINSKI M. O., PhD in History, University of Warsaw, Poland POTEKHINA I. D., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine RABINOWITZ A., PhD in Classical Archaeology, The University of Texas at Austin, USA ZALIZNIAK L. L., Professor, DSc in History, National University of Kyiv-Mohyla Academy ARHEOLOGIA KYIV 4  2022 ЗМIСТ CONTENTS Articles USHKOVA Yu. V. Anthropological Composition of the Yamna Culture Population of the North Pontic Region: Intragroup Analysis of the Male Sample SAVELIEVA K. S. The Scene with a Sacrifiicial Bull Depicted on a Votive Relief from Tyras SOROKIN S. O., SYTYI Yu. M. Some Aspects of the Interaction of Ancient Rus and Severians Pottery Traditions POHORZHELSKA I. V., GORBANENKO S. A. Slavic Textiles of the Last Quarter of the 1st Millennium AD: Study Results Discoveries and Recent Finds BOBROVSKYI T. A., NECHYTAILO P. O., HO- LUB V. M., TYMCHUK D. V. Find of an Ancient Rus Lead Letter at Polonne in Khmelnytskyi Oblast DIACHENKO D. H. Interpretation of T-shaped Antler Artefact from Ostriv Burial Ground Статтi УШКОВА Ю. В. Антропологічний склад населення ямної культурної спільноти Пів- нічного Причорномор'я: внутрішньогруповий аналіз чоловічої вибірки САВЕЛЬЄВА К. С. Сцена з жертовним биком на вотивному рельєфі з Тіри СОРОКІН С. О., СИТИЙ Ю. М. Деякі аспекти взаємовпливу давньоруської та сіверянської гон- чарних традицій ПОГОРЖЕЛЬСЬКА І. В., ГОРБАНЕНКО С. А. Слов'янські тканини останньої чверті І тис. н. е.: результати досліджень Новi вiдкриття та знахiдки БОБРОВСЬКИЙ Т. А., НЕЧИТАЙЛО П. О., ГОЛУБ В. М., ТИМЧУК Д. В. Знахідка давньоруської свинцевої грамоти в м. Полонному Хмельницької області ДЯЧЕНКО Д. Г. Інтерпретація Т-подібного рогового виробу з могильника Острів 5 21 33 49 60 72 Публiкацiї археологiчного матерiалу ГУЦАЛ А. Ф., ГУЦАЛ В. А., МОГИЛОВ О.Д. Курган ранньоскіфського часу біля с. Шутнівці у середньому Подністров'ї Дискусiї ГАСКЕВИЧ Д. Л. Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму ЗАЛІЗНЯК Л. Л. Про кавказьку міграцію та українську неолітизацію Iсторiя науки РУСЯЄВА А. C., КУЗЬМІЩЕВ О. Г. Олександр Миколайович Карасьов – визначний дослідник Ольвії Понтійської (до 120-ліття) АБАШИНА Н. С. Дослідник Успенського собору Києво-Печерської лаври: до 120-річчя від дня народження М. В. Холостенка Хронiка Антропологія і біоархеологія України на міжнародному антропологічному форумі в м. Базель, Швейцарія, 11⸺12 листопада 2022 р. До 75-річчя Костянтина Михайловича Гупала (1947⸺2010) Пам’яті Якова Петровича Гершковича Пам’яті Ґочі Ревазовича Цецхладзе Алфавiтний покажчик змiсту журналу «Археологiя» за 2022 рiк Publication of Archaeological Material HUTSAL A. F., HUTSAL V. A., MOHYLOV O. D. A Mound of the Early Scythian Period near Shut- nivtsi Village in Middle Dnister Region Discussions HASKEVYCH D. L. On One More Concept of “Neolithic” Based on the Postmodernism Approach ZALIZNIAK L. L. About Caucasian Migration and Ukrainain Neolithization History of Science RUSIAIEVA A. S., KUZMISHCHEV O. H. Oleksandr Mykolaiovych Karasiov ⸺ Prominent Re- searcher of Olbia Pontica (on the 120th Anniversary) ABASHYNA N. S. Researcher of the Cathedral of the Dormition of the Kyiv-Pechersk Lavra: to the 120th Anniversary of the Birth of M. V. Kholostenko News Review Anthropology and Bioarchaeology of Ukraine at the International Anthropological Forum in Basel, Swit- zerland, November 11⸺12, 2022 To the 75th aniversary of Kostiantyn Mykhailovych Hupalo (1947⸺2010) In Memoriam of Yakiv Petrovych Hershkovych In Memoriam of Gocha Revazovych Tsetskhladze Index of Publications in Arheologia Journal in 2022 83 105 120 129 137 148 149 151 152 153 ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 105 Дискусiї УДК [903:001.891.3]”634” https://doi.org/10.15407/arheologia2022.04.105 © Д. Л. ГАСКЕВИЧ* 2022 ПРО ЩЕ ОДНУ КОНЦЕПЦІЮ «НЕОЛІТУ» ІЗ РИСАМИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ У статті проаналізовано теоретичні погляди В. О. Манька щодо терміна «неоліт» та суті про- цесу неолітизації. Зроблено висновок, що одні з них повторюють ідеї представників постпроцесуа- лістської археології, а решта є, хоч і оригінальними, проте методологічно неоформленими, сповненими протиріч та логічних хиб. К л ю ч о в і с л о в а: Україна, неоліт, критика теоретичних поглядів, методологія, неолітизація, постмодернізм. Вступ Приводом для написання цієї статті ста- ла публікація В. О. Манька та Г. Чхатарашві- лі «Transcaucasia and Neolithic of South of East Europe», в рубриці «Дискусії» журналу «Архе- ологія» (Manko, Chkhatarashvili 2022). У ній ав- тори розглядають носіїв чотирьох ранньоголоце- нових археологічних культур Закавказзя як про- міжну ланку в поширенні неолітичних новацій із Близького Сходу на південь Східної Європи, що відбувалося в межах кількох «інформаційних мереж», які охоплювали три названі регіони від фінального плейстоцену по початок атлантику- му. На думку авторів, формування та стійкість цих мереж забезпечувалася культурною та мож- ливою мовною безперервністю мешканців Пере- дньої Азії й півдня Східної Європи, що виникла та підтримувалася внаслідок їх багаторазових зу- стрічних міграцій, які проходили через Кавказ. Подібність деяких матеріалів Х—V тис. до н. е. Кавказу та півдня Східної Європи по- стулюється давно (наприклад, Бадер 1961; 1965; Формозов 1962; 1965; Крайнов 1960; Мацкевой 1977; Горелик 1984; Gorelik, Cybrij, Cybrij 2014). * ГАСКЕВИЧ Дмитро Леонідович — кандидат істо- ричних наук, науковий співробітник відділу археоло- гії кам’яної доби, Інститут археології НАН України, ORCID 0000-0002-2831-1092, dmytro.haskevych@gmail.com Уже понад 50 років тому С. М. Бібіков писав про ймовірність проникнення ранніх мезолітичних груп із Кавказу в Крим та подальші епізодичні зв’язки населення цих регіонів (Бибиков 1966, с. 142). Близькосхідним впливам, які йшли на пів- ніч через Кавказ, присвячено монографію Л. До- манської (Domańska 1990). Але й досі зазначені погляди важко назвати добре розробленими. Отже, спроба розвинути вказану проблема- тику, вводячи нові, а також збираючи та струк- туруючи наявні дані, без сумніву, є важливою та актуальною. Однак позитивному сприйняттю статті В. О. Манька та Г. Чхатарашвілі в ціло- му заважає низка положень, викладених ними у розділі «Theoretical foundations and methods». Головним із них є уявлення про неоліт як епо- ху формування глобальних інформаційних ме- реж, що існували у вигляді культурно-історич- них областей (далі — КІО) і в межах яких по- ширювалися інновації, винайдені на Близькому та Середньому Сході (Manko, Chkhatarashvili 2022, p. 20). Неминучим наслідком послідов- ного застосування цього підходу має бути ви- сновок про початок «неолітизації» Північного Причорномор’я вже наприкінці плейстоцену, коли, на думку авторів, тут з’явилися групи лю- дей, які входили до складу перших неолітичних КІО Близького Сходу. Отже, виглядаючи логіч- ними в межах оприлюдненого у статті нарати- ву, це визначення та похідні від нього висно- вки є вкрай дискусійними з огляду на доміную- чі в археології потрактування терміна «неоліт» та уявлення щодо характеру й часу неолітиза- ції Східної Європи, які автори вже у першому абзаці своєї праці назвали методологічно хиб- ними. Мало того, озвучені у статті теоретичні положення, власне, і були сформульовані біль- ше десяти років тому В. О. Маньком саме як альтернатива традиційним теоріям, що, на його думку, сповнені вад та суперечностей. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4106 Розгляду та аналізу теоретичних поглядів В. О. Манька, сукупність яких надалі для зручності називатимемо «концепцією», та спробі з’ясувати, чи дійсно вони є «новим словом» в археологічній науці, присвячено пропоновану працю. Суть концепції Засади поглядів на неоліт як епоху форму- вання інформаційних систем уперше і найбільш повно В. О. Манько виклав у великій статті «Проблеми вивчення неоліту України» (Мань- ко 2010), значну частину якої майже дослівно повторив у вступному розділі своєї монографії «Фінальний палеоліт—неоліт Криму: культур- но-історичний процес» (Манько 2013b, с. 4-14). Автор також навів та дещо розвинув їх у стат- ті «Ідеї Чайлда та їх застосування для вивчення неоліту Східної Європи» (Манько 2013а). Ана- лізові основних положень цих праць має пере- дувати короткий виклад наведених у них мір- кувань, який дозволить серед розлогих описів, прикладів, спогадів, історіографічних та філо- софських відступів вичленити суть теоретич- них ідей, показати причини їх виникнення та розкрити способи їх аргументації. Розпочавши свою засадничу працю з огля- ду сучасного стану вивчення неоліту України, В. О. Манько дійшов висновку, що накопичен- ня фактичних даних, результатів датувань, по- льових спостережень не приводять до якісних зрушень у вивченні цієї доби, а лише заплуту- ють наші уявлення про неї. Такий стан речей він пов’язав із «жалюгідною джерельною ба- зою українського неоліту»1. Відсутність пер- спектив швидкого суттєвого її поповнення спо- нукала його «до пошуку таких напрямків дослі- дження, які принесли б у науку про неоліт щось принципово нове». Для цього він спробував окреслити «коло тих реальних теоретичних і практичних проблем», із якими стикаються до- слідники неоліту (Манько 2010, с. 229-230). Головною проблемою вивчення неоліту В. О. Манько вважає визначення самого понят- тя «неоліт». Навівши його дефініції, що нале- жать Н. С. Котовій, В. І. Тимофеєву та співавто- рам, Дж. Леббоку, В. О. Городцову, О. Я. Брю- сову, С. В. Ошибкіній та Л. Л. Залізнякові, він констатував загальну хибу дотеперішніх визна- чень — їх описовий характер, який полягає у 1 Тут і далі цитати з україномовних праць В. О. Манька наведено без змін, зі збереженням авторської орфогра- фії та пунктуації. перерахуванні набору формальних ознак цієї доби, що в різні часи в різних регіонах та у різ- них дослідників були свої. Зокрема, найбільш проблематичними він вважає значні розбіж- ності часу появи, хронології та географії по- ширення керамічного посуду й відтворюваль- ного господарства, що є найчастіше вказувани- ми ознаками неоліту (Манько 2010, с. 230-232). За В. О. Маньком, витоки такого «ненауко- вого» підходу до визначення неоліту лежать у сучасній філософії, яка стверджує, що загаль- ні поняття формуються як сума істотних ознак предметів та явищ. Це твердження він проілю- стрував трьома цитатами з російських та укра- їнських підручників із логіки та філософії. Саме тому, що археологи навчалися за такими підручниками, які «не мають жодного відно- шення до реальності, оспівують емпіричний досвід і штовхають нас по тій дорозі пізнан- ня світу, яка призводить до повної профанації будь-якої науки», вони досі не мають чіткої де- фініції поняття «неоліт» (Манько 2010, с. 232). Вихід із цієї ситуації В. О. Манько вбачає у поглядах філософа ХVІІ ст. Г. В. Лейбніца, що жодна емпірика не може замінити загальних принципів. Указана ідея про перевагу дедукції над індукцією, наведена у переказі сучасного російського вченого Г. Г. Майорова, підштов- хнула В. О. Манька до необхідності запропону- вати власне визначення неоліту, яке «повинно мати властивість аксіоматичного і бути уза- гальнюючим». Отже, «неоліт слід визначати не як суму ознак, а як процес, зміст якого мож- на висвітлити методами археології і який має відповідати критерію загальності для всіх ре- гіонів планети» (Манько 2010, с. 233). Для практичного втілення свого теоретично- го підходу В. О. Манько здійснив пошук єдино- го універсального археологічного критерію нео- літу. Розглянувши окремі епізоди історії форму- вання культурного поділу неолітичних пам’яток України, він констатував тенденцію переходу від виділення окремих археологічних культур у середині ХХ ст. до виділення їх об’єднань у вигляді «культурно-історичних областей» (дні- про-донецької, маріупольської, нижньоволзь- кої, гребениківської та кукрекської) наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Таким чином, «сучас- ні спостереження дозволяють стверджувати, що жодне культурне явище неоліту не може бути інтерпретованим як суто регіональне, не пов’язане з певною КІО, тобто з певним інфор- маційним простором, в межах якого відбувало- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 107 ся розповсюдження інноваційних технологій» (Манько 2010, с. 234). Виходячи з цього, було сформульоване центральне положення концеп- ції, що «неолітом слід називати епоху створен- ня інформаційних систем у вигляді культурно- історичних областей, до складу яких входять різні за походженням групи населення і на те- риторії яких простежуються спільні елементи матеріальної культури» (Манько 2010, с. 234; 2013а, с. 22; 2013b, с. 7). Розгляд «першої в світі КІО неоліту» — до- керамічного неоліту А Близького Сходу, схилив В. О. Манька до висновку, що спільними риса- ми матеріальної культури утворень, які входи- ли до її складу, є лише крем’яні вістря з парни- ми виїмками та круглі чи овальні житла, а не свідчення відтворювального господарства, ві- домі лише для частини з них. Тому формуван- ня КІО «мало інші причини, які знаходяться не у сфері інноваційних процесів в економіці. Чіт- ко вказати такі причини важко. Не виключе- но, що населення просто стало спроможним утворити велику інформаційну систему вна- слідок значних змін у психіці окремих людей, у соціальній поведінці колективів» (Манько 2010, с. 236). Саме ці зміни зробили «спроможними до спілкування» групи, «які за своїм походжен- ням і матеріальною культурою були зовсім різ- ними і розмовляли, не виключено, різними мова- ми» (Манько 2010, с. 236). Причиною появи згаданих особливос- тей психіки, за В. О. Маньком, ймовірно, ста- ло утворення великих стаціонарних поселень мисливців та збирачів, де мешкало близько трьох тисяч мешканців. Проживання поруч лю- дей, які могли не знати один одного по імені, призвело до зламу традиційного світогляду та формування нової системи стосунків, етики, уявлень про місце людини в колективі та все- світі. Руйнування «колективного Я» та «розви- ток комунікативних систем, побудованих на спілкуванні особистостей, а не колективів», зрештою вилилося в подальше укрупнення по- селень, і як наслідок — перехід до відтворю- вального господарства. «Таким чином, револю- ція свідомості йшла попереду революції гос- подарської, а складом і змістом «неолітичної революції» було саме поєднання цих двох про- цесів» (Манько 2010, с. 237). У свою чергу, неолітична революція спри- чинила масове переселення великих груп нео- літичної людності у місця з меншою щільністю населення — «дивовижні міграції, спрямовані на захоплення вільних земель», сліди яких «про- стежуються і на території України, і в будь- якому регіоні Євразії» (Манько 2010, с. 237). При цьому на нових місцях переселенці мо- гли як створювати нові осередки землеробства і скотарства, так і розвивати попередні при- власнювальні форми господарства. Унаслідок спілкування мігрантів та місцевих мешканців у межах спільних інформаційних систем психіка автохтонів змінювалася, набуваючи специфіч- них «неолітичних» рис (Манько 2010, с. 237), отже, відбувалася їх «неолітизація». Аналіз концепції. Поняття «неоліт». У чому з В. О. Маньком важко не погодитися, то це з твердженням про відсутність однозначного розуміння терміна «неоліт». Відповідній дискусії присвячено со- тні, якщо не тисячі публікацій. Але назагал про- блема полягає передусім у подвійності сфери вживання терміна — первинній, службовій, як назви археологічного періоду, і вторинній, сут- нісній, як назви певного явища первісної історії. Первинне, службове, значення неоліту було закладене його винахідником — Дж. Леббоком як назва археологічного періоду, початок якого фіксується впровадженням кам’яних знарядь зі шліфованим лезом (Lubbock 1865). Через ви- явлення останніх у різних археологічних кон- текстах та сполученнях з іншими категоріями знахідок у різних географічних ареалах до цієї початкової ознаки відразу або згодом додалися нові: керамічний посуд, сталі поселення з дов- готривалими стаціонарними житлами, знаряд- дя для землеробства й ткацтва, крем’яні виро- би на відтискних пластинах, свідчення море- плавства, мережі престижного обміну, якими прикраси та рідкісні матеріали поширюють- ся на далекі території, тощо. Для їх позначен- ня навіть ввели спеціальний термін — «нео- літичний пакет». Як бачимо, в цілому за цим підходом до визначення неоліту стоїть так не любий В. О. Манькові індуктивний спосіб мис- лення — від конкретних фактів до узагальнень. Але на різних територіях емпіричні ознаки неоліту проявлялися не всі і не одночасно. Осно- вним шляхом розв’язання цієї проблеми стало створення численних регіональних періоди- заційних схем, де ознаки чітко відповідали б археологічним реаліям конкретних ареалів. Вторинне значення неоліту як історичного явища багато в чому завдячує використанню ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4108 цього археологічного терміна в працях учених, які зверталися до періодизації історії давньо- го суспільства, опублікованої 1877 р. у книжці культурного антрополога Л. Г. Моргана «Старо- давнє суспільство або дослідження ліній люд- ського прогресу від дикості через варварство до цивілізації». Межею між дикістю та першим ступенем варварства він уважав появу кераміч- ного посуду, а межею між першим та другим ступенем варварства — появу землеробства й скотарства (Морган 1935, с. 10-12). Таким чи- ном, на межі ХІХ та ХХ ст. слово «неоліт» стали використовувати як синонім періоду «варвар- ства» з усіма його описаними Г. Л. Морганом етнографічними ознаками. Оскільки в соціаль- но-економічній теорії К. Маркса та Ф. Енгель- са уявлення про первісність будувалися пере- важно на працях Г. Л. Моргана (Енгельс 1919), у Радянському Союзі цей підхід став доміную- чим. На Заході його популярність пов’язана із впровадженням марксистом В. Г. Чайлдом по- няття «неолітична революція» для позначен- ня переходу від мисливсько-збиральницької до землеробсько-скотарської економіки, що су- проводжувався докорінними змінами соціаль- ної структури та духовного життя відповідних суспільств (Childe 1936). На відміну від археологічної періодизації, марксизм побудований на протилежному піз- навальному підході — дедуктивному — з його розглядом конкретних фактів та ситуацій крізь призму вже готової, незалежної від них загаль- ної моделі. У рамках цієї парадигми проблема випадків невідповідності археологічних реалій описаній економічній моделі розв’язувалася че- рез модифікацію дефініцій. Так, поряд із «кла- сичним» землеробсько-скотарським «неолі- том» стали виокремлювати нові явища, для яких впроваджували свої назви. Термін «субнео- літ» упровадила М. Ґімбутас для позначення суспільств форейджерів, що виготовляли кера- мічні посудини (Gimbutas 1956, p. 11). Цей тер- мін та його синонім «паранеоліт» застосовують переважно археологи Польщі, країн Балтії та Фінляндії (наприклад, Nowak 2007; Nordqvist 2018; Gumiński 2020), а з недавнього часу й України (Haskevych et al. 2019; Haskevych 2021; Кiосак, Котова 2020; Kiosak, Ivanova, Matviishyna 2020). Доволі невдалий географіч- но обумовлений термін «лісовий неоліт» ви- користовувався переважно в Радянському Со- юзі, а згодом — у Росії (Ошибкина 1996, с. 6). Показовою є спроба російського археолога Л. П. Хлобистіна розрізнити неолітичні культу- ри з різними формами господарювання, ввівши терміни «агронеоліт» та «агонеоліт». При цьо- му нижню межу останнього він визначив за по- явою керамічного посуду та кам’яних знарядь, виготовлених у техніці двобічного ретушуван- ня та шліфування (Хлобыстин 1972, с. 26). Дві світові війни, політичні й економіч- ні кризи середини ХХ ст. призвели до розча- рування у філософських концепціях модерної доби, становлення «постмодернізму» як їх за- перечення. У науці це вилилося в критику раці- оналістичних поглядів. В археології відбулася чергова зміна парадигми, яка перевела фокус із залучення природничих дисциплін та методів кількісної оцінки на гуманітарну складову до- сліджень (Kristiansen 2022, p. 7-9). У постмо- дерністському трактуванні неоліту основна увага стала приділятися не екологічно детермі- нованим економічним та демографічним про- цесам, а реконструкції ментальності — соці- альній і духовній сферам життя. Так, Ж. Ковен обґрунтовував, що зрушення в мисленні епіпа- леолітичних мешканців Близького Сходу пере- дували їх переходу до відтворювального госпо- дарства. Мало того, зміни в менталітеті люди- ни та в суспільній свідомості стали розглядати як каталізатор і двигун неолітизації. Оскільки їх археологічною ознакою була поява числен- них антропо- та зооморфних фігурок, а також інших символічно оформлених об’єктів і сис- тем (житлових та ритуальних споруд, поховань, специфічно орнаментованих ужиткових речей тощо), відповідний процес одержав назву «ре- волюція символів» (Cauvin 1994). Найглибше такий підхід розроблено в працях одного із за- сновників постпроцесуалізму — Я. Годдера (Hodder 1982; 1986; 1990), а також його одно- думців і послідовників. Серед них на особливу увагу заслуговують численні публікації Т. Вот- кінса, ідеї якого вражаюче подібні на погляди В. О. Манька, про що буде сказано далі. На території колишнього Радянського Союзу через відомі ідеологічні причини марксистські принципи в археології панували до кінця ХХ ст. і значною мірою зберігаються до сьогодні. При розгляді проблем неолітизації тут вплив пост- процесуалістів трапляється дуже рідко (напри- клад, Мерперт 2000, с. 58). Тому поява концепції В. О. Манька з її наголосом на психічних змінах як передумові неолітизації не є чимось новим у світовому контексті. Але в українській архе- ології вона стала одним із рідкісних проявів по- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 109 стмодерністських підходів, що протистоять не так процесуалізму представників "Нової архео- логії", як марксистській доктрині. Хоча суть цієї концепції тяжіє до поглядів постпроцесуалістів, вона відрізняється від них як окремими нюанса- ми змісту, так і своєю категоричністю, претен- зією на «універсальність» та «аксіоматичність». До речі, часте вживання В. О. Маньком сло- ва «аксіоматичний» вказує на намагання засто- совувати дедуктивний метод дослідження. На- гадаю, що в ньому аксіоми — це базові поло- ження, на яких будуються більш складні теорії та гіпотези, що потребують спеціального дове- дення. На відміну від останніх, аксіоми сприй- маються як даність, очевидність або результат конвенційної згоди вчених. Так, евклідова гео- метрія спирається на п’ять аксіом: що між будь якими двома точками можна провести пряму; що дві паралельні прямі ніколи не перетина- ються тощо. У Г. В. Лейбніца аксіомами були лише два закони формальної логіки: закон су- перечності та закон достатньої підстави (Лейб- ниц 1984). В. О. Манько вважає «і аксіоматич- ним, і одночасно загальним» своє визначення неоліту як «епохи створення інформаційних систем у вигляді культурно-історичних облас- тей» (Манько 2010, с. 239). Отже, ключовим для розуміння суті неоліту в цьому визначенні є поняття «КІО». Поняття «культурно-історична область». Найбільш розгорнуте визначення КІО, за В. О. Маньком, це «інформаційна система, яка існувала поза залежністю від ландшафтів і економічних чинників, яка об’єднувала різне за походженням і, можливо, мовою, населення, яке брало активну участь в обміні досягнення- ми у сфері матеріальної культури, — що може бути простежене методами археологічного дослідження» (Манько 2010, с. 238). Термін КІО вперше з’явився в радянській археології у працях Н. Я. Мерперта з вивчення доби бронзи. Уже в ранніх публікаціях він чіт- ко розрізняв археологічний та інтерпретацій- ний рівень дослідження первісної історії пев- них регіонів, використовуючи термін «етніч- на спільність» для позначення давніх етнічних груп та «культурна область» для позначення ареалу близьких за своїми характеристиками археологічних пам’яток (Мерперт 1958, с. 47- 48). Пізніше термін «культурна область» він за- мінив на «культурно-історична область» (Мер- перт 1974, с. 13). До неолітичної доби останній вперше застосував І. Б. Васільєв, виділивши маріупольську КІО (Васильев 1979). Проте якщо відволіктися від номінально- го, суто термінологічного, підходу, а сфокусу- ватися на суті поняття «КІО», то найближчим її аналогом є поняття «історико-культурна об- ласть» (або її абсолютний синонім «історико- етнографічна область») в етнографії. Відповід- ними термінами радянські етнографи познача- ли «частини ойкумени, у населення яких в силу спільності соціально-економічного розвитку, тривалих зв’язків і взаємного впливу склада- ються подібні культурно-побутові (етногра- фічні) особливості. Найбільш ясно ці особли- вості виступають зазвичай у матеріальній культурі — житлі, засобах пересування, їжі та начинні, одязі, взутті, головних уборах, прикрасах, тощо, але охоплюють також дея- кі явища в галузі духовної культури, тією чи ін- шою мірою пов’язані з господарством та по- бутом (багато звичаїв, обрядів, вірувань, усної поетичної народної творчості та ін.)»2 (Че- боксаров, Чебоксарова 1985, с. 222). На відміну від етносів, що характеризують- ся самосвідомістю членів, належність до істо- рико-культурної області може не усвідомлю- ватися відповідними групами, а визначатися лише в процесі спеціальних етнографічних до- сліджень. Саме це наближає історико-культур- ні області до КІО, які відбивають подібність археологічного матеріалу, а не реальну етнічну самосвідомість давнього населення. Мало того, останнім часом багато археологів та етнографів взагалі скептично ставляться як до можливості археологічного виділення давніх етносів, так і до самого існування груп людей із чіткою етніч- ною самоідентифікацією раніше Середньовіч- чя (Шнирельман 2013, с. 55-61). Таким чином, загострення уваги на вживаних термінах утра- чає сенс, адже в різні часи словами «культура», «історико-культурна область», «культурно-іс- торична область», «етнокультурна область», «історико-культурна спільність», «етнокуль- турна спільність» археологи називали саме су- купності археологічних пам’яток, що за ними, як виявилося, можуть взагалі не стояти реальні групи давньої людності або стоять утворення різного, невідомого нам статусу. Про це пише і В. О. Манько: «дуже важливим є розуміння КІО як аморфного і дискретного явища, яке пе- ребуває в постійному русі і є вкрай нестабіль- 2 Тут і далі переклад із російської та англійської Д. Гаскевича. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4110 ним» (Манько 2013b, с. 13). І ще: «Слід відзна- чити, що поняття КІО в сучасній українській археологічній літературі має прямі й прихова- ні синоніми. Прямим синонімом КІО є широко вживане в літературі поняття «етнокультур- на спільнота»… Іноді КІО називають просто культурами» (Манько 2010, с. 238). При цьому він наполягає «на застосуванні надалі тільки поняття КІО, яке не несе в собі етнічного на- вантаження» (Там само, с. 238). Таким чином, виявляється, що ключовим елементом дефініції неоліту В. О. Манька є формування «нестабільних» «аморфних і дис- кретних явищ», які археологічно фіксуються за поширенням спільних ознак у різних випадках різних категорій археологічних знахідок і мо- жуть виступати у фаховій літературі під різни- ми назвами. Закономірно виникає питання: чи дійсно настільки нечітко окреслені явища не можна виділити в попередні археологічні пе- ріоди? Іншими словами: чи дійсно не існували КІО мезоліту та палеоліту? На поставлене питання сам В. О. Мань- ко (2010, с. 235) відповідає заперечно, згаду- ючи принаймні одну «мезолітичну» КІО — Дювензеє, виділену С. К. Козловським у зан- дровій зоні Центральної та Східної Європи (Kozłowski 1972, s. 46-91). Щоб розв’язати це протиріччя, він намагається окреслити різни- цю між донеолітичними та неолітичними КІО. Як це зроблено, має неабияке значення і потре- бує розлогої цитати: «вони (КІО донеолітично- го часу.— Д. Г.) утворюються або в результаті розселення носіїв певної кам’яної індустрії, або пов’язані, внаслідок спеціалізації мисливсько- го господарства, з певним типом ландшафту. Іншими словами, процес утворення КІО попе- редніх епох не є результатом розвитку інфор- маційних систем; навпаки, окремі індустрії таких КІО розвиваються у різних напрямках, набуваючи з часом велику кількість відміннос- тей. КІО неоліту, на відміну від КІО попередніх епох, динамічно розвиваються, створюють ін- формаційні системи, які поєднують населен- ня віддалених регіонів, розташованих у різних ландшафтних зонах; активно сприймають ін- новації, в тому числі і різні форми відтворю- вального господарства, інновації в обробці ка- меню, в тому числі й технологію крем’яних знарядь праці, а з певного часу — і керамічного виробництва» (Манько 2010, с. 235). Наведені роз’яснення В. О. Манька важко на- звати переконливими. В іншому місці цитова- ної статті він зауважує: «Потужним механізмом утворення КІО (неоліту. — Д. Г.) були міграції, які здійснювалися населенням, знайомим з ба- гатьма інноваційними виробничими технологія- ми і методами ведення господарства» (Манько 2010, с. 238). Виходить, механізм утворення КІО в палеоліті, мезоліті та неоліті названо однако- вий — розселення. Не спрацьовує й протистав- лення за ознакою новаторства, ландшафту чи господарства. У донеолітичний час також були винаходи та «обмін досягненнями у сфері ма- теріальної культури». Їх найяскравіші прикла- ди — мікролітична техніка, списометалка, лук і стріли, гарпун (Праслов 1982; Демиденко 1987; Нужний 2008; Pétillon, Cattelain 2022), приру- чений собака (Germonpré et al. 2009; Lahtinen et al. 2021), який уже в плейстоцені поширився в різних ландшафтах і навіть на різних конти- нентах (Perri et al. 2021). Отже, різниця залиша- ється невідчутною без згаданого в аналізованій цитаті переліку конкретних новацій: відтворю- вальне господарство, нові типи крем’яних зна- рядь, кераміка. Не напряму, а опосередковано через інформаційні системи та КІО в концепцію В. О. Манька повернулися ті самі «емпіричні» описові ознаки, яких він так хотів позбутися. Без них визначити неоліт не вдалося. Вади концепції. Головним недоліком тео- ретичних поглядів В. О. Манька є їх методоло- гічна неоформленість. Нагадаємо, що «концеп- цією» їх було названо автором цієї статті для зручності. Сам В. О. Манько свої ідеї взагалі ніяк не називає. Як виняток, у його засадничій праці один раз промайнуло слово «гіпотеза» (Манько 2010, с. 233). Це спостереження важ- ливе тим, що з методологічного погляду, кон- цепції, теорії та гіпотези в індуктивному дослі- дженні вимагають достатньої аргументації, а в дедуктивному — критичної перевірки, фальси- фікації. Висловлення ж певних ідей та мірку- вань ні до чого не зобов’язує. Центральне місце серед ідей В. О. Манька посідає нове розуміння терміна «неоліт». Але й тут жодного методологічного обґрунтуван- ня визначення чекати не варто, бо його відра- зу оголошено «аксіоматичним», отже, таким що не потребує доведення. З іншого боку, таке доведення було б просто неможливим через множинність запропонованих дефініцій: лише в аналізованій статті 2010 р. її автор навів що- найменше три власних визначення «неоліту», називаючи його то «процесом», то «епохою», то «інформаційною системою» (Манько 2010, ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 111 с. 229, 233, 234, 251). Також «інформаційною системою» він називає й КІО (Манько 2010, с. 238). Але що значить сам термін «інформа- ційна система» (а також уживані ним терміни «інформаційний простір» та «інформаційне поле») автор чітко не пояснив. Крім описаного термінологічного хаосу, тексти В. О. Манька рясніють логічними по- милками. Серед останніх досить поширені мір- кування, що базуються на хибних засновках. Розглянемо їх на прикладі обґрунтування ак- сіоматичності запропонованої дефініції неолі- ту. Вона є такою, бо «з одного боку, археологіч- ними методами простежено утворення КІО з самого початку розвитку неоліту, з іншого боку — нам невідома жодна індустрія неолі- ту, яка була б ізольована від зовнішніх впливів і так чи інакше не була пов’язана з якоюсь КІО» (Манько 2010, с. 239). Перша фраза аргументації звучить: «…про- стежено утворення КІО з самого початку роз- витку неоліту…», — але ж хіба може бути інак- ше, якщо у наведеному перед цим визначенні неоліт, власне, і названо добою утворення КІО? Це типова логічна помилка — «порочне коло», коли на визначення або на доказ вводиться та теза, яка доводиться, або поняття, що визнача- ється. Якщо ж у цій фразі під «неолітом» автор мав на увазі не своє, а «чайлдівське» розумін- ня терміна, то це теж нелогічно, адже виходить, що останній є частиною обґрунтування дефіні- ції, покликаної його ж спростувати. Наступна фраза: «…нам невідома жодна ін- дустрія неоліту, яка була б ізольована від зо- внішніх впливів…». Виходить, що дедуктивне «аксіоматичне» та «загальне» твердження спи- рається на власний досвід самого В. О. Мань- ка («нам невідома») — хіба це не чиста емпі- рика? А наскільки багатим є цей досвід для ствердження «глобальності» запропонованого критерію («жодна індустрія») — чи дійсно автор проаналізував усі відомі на сьогодні «неолітич- ні» (у якій трактовці?) індустрії світу? Насправ- ді ж він просто відштовхується від протилежно- го, вважаючи, що в донеолітичні часи «міжкуль- турні контакти простежуються як виняткові випадки, до того ж, не доведені археологічни- ми фактами», та аргументуючи це посиланням на монографію А. Н. Сорокіна 2002 р. (Мань- ко 2010, с. 236). Але згаданий дослідник писав там про конкретну ситуацію мезоліту централь- ної частини Європейської Росії, та й не був на- стільки категоричним, застерігаючи, що «… не було й нема на Землі жодного цілком ізольовано- го від сусідів племені чи народу» (Сорокин 2002, с. 140). Мало того, основою становлення Homo sapiens як біологічного виду було саме подолан- ня ізоляції общин (Семенов 1986, с. 89-90). Уже для верхнього палеоліту розширені мережі об- міну символічних ресурсів — мушель та якіс- ної кам’яної сировини — чітко фіксують вза- ємодію віддалених груп (Gamble 1998; 1999). Отже, контакти як причина «зовнішніх впливів» у комплексах знахідок притаманні не лише нео- літу, а всьому часу існування людства, відрізня- ючись від періоду до періоду лише зростанням їхньої протяжності та інтенсивності. Таким чи- ном, аналізоване твердження В. О. Манька міс- тить ще одну логічну хибу — визначення своє- рідності частини цілого через властивість, при- таманну всьому цілому. На думку розробника гіпотетико-дедуктив- ного методу К. Проппера, в науці не існує ані логічного методу одержання нових ідей, ані ло- гічної реконструкції цього процесу; натомість кожне відкриття містить «ірраціональний еле- мент» або «творчу інтуїцію». Але він же об- ґрунтував необхідність перевірки кожної нової гіпотези, визначивши низку шляхів підтвер- дження її валідності. Один із них — пересвід- читись у її внутрішній несуперечливості (Поп- пер 1983, с. 52-53). В. О. Манько самовпевнено зазначає, що його трактування неоліту «є єдиним можли- вим підходом до його вивчення, який позбав- лений внутрішніх протиріч» (Манько 2010, с. 251). Чи це так, розглянемо на прикладі твер- джень із двох раніше наведених цитат. У пер- шому йдеться про те, що КІО неоліту «дина- мічно розвиваються, створюють інформаційні системи, які поєднують населення віддалених регіонів, розташованих у різних ландшафтних зонах» (Манько 2010, с. 235). У другому гово- риться, що неолітична КІО — це і є «інформа- ційна система, яка існувала поза залежністю від ландшафтів…» (Там само, с. 238). Поєд- нання вказаних двох положень призводить до безглуздого висновку, що КІО створювали са- мих себе. І такі протиріччя в аналізованих пра- цях далеко не поодинокі. Іншими способами підтвердження валід- ності гіпотез, за К. Поппером, є доведення їх- ньої життєспроможності та корисності в прак- тичному використанні. Хоч В. О. Манько і стверджує, що його бачення неоліту є теоре- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4112 тичною основою проведених ним досліджень, аналіз засвідчує інше. Нагадаю, що, за В. О. Маньком, неоліт — це доба (або процес) формування «інформацій- них систем» у вигляді КІО. Виходячи з цього, факт появи в якомусь регіоні перших груп ви- хідців із неолітичного Близького Сходу мав би автоматично включити відповідну територію до складу близькосхідних КІО, носієм тради- цій яких ця людність була перед міграцією. Від цього моменту має стартувати й процес нео- літизації нового регіону, адже в ньому осели- лися представники «глобальної інформаційної мережі», сформованої «революцією свідомос- ті», які до того ж були носіями інноваційних крем’яних індустрій. Так раніше вважав і сам В. О. Манько (2013а, с. 30). Але в недавній його та Г. Чхатарашвілі статті зазначено, що чоти- ри розглянуті ними близькосхідні міграції були не частиною і не причиною, а лише «переду- мовою» неолітизації Західного Закавказзя та півдня Східної Європи (Manko, Chkhatarashvili 2022, p. 46). Виглядає, що ознакою неоліту для авторів залишаються інші, чітко не названі ін- новації в матеріальній культурі, а не утворення КІО, яке стало можливим завдяки прогресив- ним рисам трансформованої неолітичної пси- хіки, зокрема «спроможності до спілкування». Таким чином, окремі положення вказаної пу- блікації не тільки не базуються на попередніх теоретичних засадах, але й суперечать їм. Ще гіршими є справи із застосуванням кон- цепції В. О Манька при розв’язанні більш за- гальних задач. Так, раніше у власному визна- ченні неоліту він підкреслював його форма- лізований характер, що «відповідає критерію загальності для всіх регіонів планети» (Мань- ко 2010, с. 233). Але в останніх працях неоліт уже визначено як «добу формування глобальних інформаційних мереж, у межах яких поширю- валися інновації, створені на Близькому та Се- редньому Сході» (Manko, Chkhatarashvili 2022, p. 20). Отже, або дослідник щиро вважає, що первинна неолітизація Східної Азії та Америки відбувалася з Близького Сходу, або відмовився від універсальності своїх попередніх поглядів. У своїй засадничій статті В. О. Манько пише про неможливість відмежування енеоліту від визначеного у запропонований ним спосіб не- оліту. Як необхідний висновок із цього він за- кликав до перегляду змісту поняття «енеоліт» або й відмови від нього (Манько 2010, с. 239). Ще одним із обумовлених наслідків прийнят- тя його ідей «є абсолютна необхідність ревізії тієї картини культурного розмаїття, яку ми маємо зараз», а отже, «перегляд реєстру чис- ленних «культур», «типів пам’яток», «варіан- тів» і подібного роду фантомів, якими ста- ла такою багатою наша археологія» (Манько 2010, с. 239, 241). Хоч від часу написання цих рядків минуло 12 років, навіть у публікаціях са- мого В. О. Манька досі згадуються неіснуючі, на його думку, буго-дністровська, донецька та сурська культури (Manko, Chkhatarashvili 2022, p. 19, 29, 49). Про відмову від них інших вчених не йдеться й поготів. Таким чином, навіть у власних працях В. О. Манька життєспроможність та корисність його теоретичних ідей поки що не витриму- ють випробовування часом. Їх упровадження в українську та світову археологічну науку не відбувається і виглядає малоймовірним в май- бутньому. Концепція та постмодернізм Оцінку концепції В. О. Манька як реаліза- ції постмодерністських підходів в археології потрібно проводити у двох аспектах — стиліс- тичному та змістовному. За манерою викладу, роботи В. О. Манька якнайкраще відповідають влучній характерис- тиці, наданій Л. С. Клейном постпроцесуаліст- ському дискурсу: «Для нього типове вільне роз- глагольствування без чіткого структурування, без жорсткої методики, із заміною дефіні- цій метафорами, а професіоналізму філософі- єю» (Клейн 2012, с. 726). І дійсно, у постмо- дерний час через послаблення раціонального компонента в науці посилюється ірраціональ- не — пізнання через інтуїцію, «схоплення» ідеї замість висування та доведення гіпотези. Ри- торика, спрямована на переконування читача, підмінює собою методичне доведення, побудо- ване на логічних процедурах. Перераховані ознаки присутні в працях В. О. Манька. Його тексти містять багато при- таманних риториці хитрощів: запитання з на- перед передбаченою відповіддю; заочні супе- речки з одним або кількома довільно обраними опонентами, перемога у яких подається як під- твердження неспроможності всіх альтернатив- них поглядів; парадокси; хибні аналогії; апе- ляції до незнання; гра словами, зокрема екві- вокація — почергове вживання різних значень одного терміна. Внаслідок цього систему дока- ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 113 зів підміняє яскраве, емоційно викладене про- роцтво, що має сприйматися на віру через його заявлену (а насправді абсолютно уявну) оче- видність, «аксіоматичність». Типово постмодерністською є й мова публі- кацій — не відсторонена, а сповнена апеляцій до власного досвіду: «на мій погляд», «мені зда- ється», «за моїм переконанням», «мені дуже важко з ним погодитися», «просто не можна уявити» тощо. У тексті наявні спогади, емоцій- ний опис своїх почуттів при висуненні нових ідей, яке розглядається як «божевільний вчи- нок», подібний до «звичайного самогубства», рефлексії щодо їх сприйняття колегами, роз- мірковування на кшталт «археолог не повинен відповідати за те, що світ є недосконалим» (Манько 2010, с. 230, 233). Зрештою, типовим проявом постмодернізму є пошук зовнішніх причин виникнення певних наукових проблем, зокрема в системі освіти, яка викладає філосо- фію у спосіб, що веде до «повної профанації будь-якої науки». Попри наведені зовнішні ознаки посмодер- ністського дискурсу, у чотирьох аналізованих публікаціях (Манько 2010; 2013а; 2013b; Manko, Chkhatarashvili 2022) не згадується жодна праця постпроцесуалістів, які чималу увагу приділяли змінам у психіці первісної людини при переході до осілого способу життя. Так, у роки, що пере- дували появі концепції В. О. Манька, Т. Ф. Вот- кінс активно розробляв свою теорію когнітив- но-культурних ніш. У ній він зіставив еволюцію людського пізнання та культури з археологічни- ми даними Південно-Західної Азії кінця плей- стоцену — початку голоцену і дійшов висновку, що зменшення мобільності та зростання гро- мад близькосхідних спеціалізованих збирачів- мисливців призвели до покращення їхніх когні- тивних навичок і спроможності створювати та «читати» насичене знаками штучне середови- ще, зокрема поселення сільського типу, струк- тури стаціонарних жител, поховань, святилищ, побутового начиння. У свою чергу це сприяло подальшому згуртуванню та зростанню цих ко- лективів, розширенню та інтенсифікації соці- ального обміну, який зв’язував спільноти ново- го типу в потужні мережі взаємодії кількох рів- нів. Вони формувалися завдяки використанню символічної/стилістичної сигналізації, що за- безпечувала підтримку відносин між людьми, які не можуть спілкуватися один з одним віч-на- віч, а часто і між людьми, які перебувають дале- ко один від одного, які рідко бачаться або не зна- йомі особисто, говорять різними мовами. Люди, які більшість часу перебували в антропогенно- му середовищі, поступово розширювали його за рахунок землі та природних ресурсів за межа- ми поселень, що призвело до доместикації рос- лин і тварин, а отже, аграрної революції (Watkins 2004; 2005; 2006; 2008; 2009; 2010a; 2010b). Як бачимо, зміни в психології (названі В. О. Маньком «революцією свідомості») та їх- ній вплив на формування мереж взаємодії (на- званих ним «інформаційними системами»), які досить туманно висвітлені у кількох абза- цах аналізованих праць (Манько 2010, с. 236- 237; 2013b, с. 10; Manko, Chkhatarashvili 2022, p. 20), насправді мають велику історіографію. Але, схоже, В. О. Манько був не знайомий із кількадесятирічним доробком постпроцесуа- лістів, що привело його до казусу «винайден- ня велосипеда». Якщо ж він знав ці публіка- ції, але не послався на них, то питання пере- ходить у площину наукової етики. Зазначене стосується робіт не лише постпроцесуалістів, а й представників інших археологічних шкіл. Так, проблемі чисельності та щільності насе- лення як факторам культурних перетворень присвячено, наприклад, монографію Р. Флетче- ра (Fletcher 1995), серію праць археологів-дар- віністів, цілий масив соціологічної літератури, які В. О. Манько також не згадує. Попри значну подібність до постпроцесуа- лістських теорій, концепція В. О. Манька сут- тєво відрізняється від них у тому, що стосується поширення «неолітичної» свідомості за межа- ми Близького Сходу. Так, у роботах Я. Годдера її ознаками є свідчення символічної поведінки, наприклад, трапецієподібні кам’яні конструкції з похованнями всередині них та монументаль- ні антропо-іхтіоморфні скульптури поселення Лепенський Вир на Дунаї. Передумовою їх по- яви він вважає високу концентрацію та віднос- ну осілість місцевих мисливців і рибалок у над- звичайно багатій на природні ресурси ущели- ні Залізних Воріт (Hodder 1990). Натомість, за В. О. Маньком, головною, а на практиці — єди- ною, передумовою поширення змін психіки, що уможливлювали утворення нових «інформацій- них систем», виступають міграції близькосхід- ної людності, які археологічно фіксуються за поширенням низки мікролітичних крем’яних індустрій. При цьому він ігнорує той факт, що для функціонування мереж рух великих груп населення не є обов’язковим — достатньо контактів між їхніми представниками. Утім, ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4114 все різноманіття видів культурної трансмісії В. О. Манько не розглядає. Методами мереже- вого аналізу, які широко застосовуються в ар- хеології (Brughmans 2013), він відверто нехтує. Зрештою, він майже не приділяє уваги можли- вості конвергентної еволюції окремих типів ма- теріальної культури, зокрема мікролітів. Таким чином, погляди В. О. Манька не мож- на віднести до постпроцесуалістських як та- ких, хоча вплив на нього постмодерністського світогляду очевидний. Саме собою останнє не може бути предметом ані схвалення, ані осу- ду. Але прихильність науковців до постмодер- нізму криє в собі низку потенційних небезпек. Розчарування у науковій об’єктивності та дух свободи постмодерної доби апелюють до плю- ралізму й толерантності — кожен має право висловити власну думку, навіть найекзотичні- шу. Зловживання одних вчених згаданим пра- вом може призводити до появи публікацій, спо- внених риторики та методологічного нігілізму, який виливається у термінологічний хаос і не- хтування логікою, як в аналізованих працях. З іншого боку, поділяючи право бути почутим, решта наукової спільноти схильна надто по- блажливо ставитись до таких публікацій. При- клад цього — рішення головного редактора ви- дання «Кам’яна доба України» Л. Л. Залізняка надрукувати статтю В. О. Манька «Пробле- ми вивчення неоліту України» з приміткою: «Зміст та стилістичні особливості статті збережені за наполегливою вимогою автора» (Манько 2010, с. 253). Але всяка толерантність має свої межі. Так, «червоною лінією» в науці є плагіат і свідома маніпуляція фактами. Показовим прецедентом реакції українських археологів на випадок порушень наукової ети- ки стала дискусія щодо поглядів Ю. О. Шилова, найповніше опублікованих у книжці «Прабать- ківщина аріїв» (Шилов 1995). Ця праця є яскра- вим прикладом постмодерністських підходів у пострадянській археології. Змістовно вони проявилися у розгляді символізму конструк- цій давніх курганів як втілення духовного сві- ту їхніх творців. Типовими рисами постмодер- ністського стилю викладу є увага Ю. О. Шило- ва до психічних станів дослідників відповідних пам’яток, драматичне закінчення останнього розділу словами «на цьому рукопис уриваєть- ся…», викриття традиційної науки, яка нібито через консерватизм неспроможна належно оці- нити справжнє значення здобутих ним знань. Проте не це викликало тривале обговорення на сторінках журналу «Археологія», а методичні і методологічні огріхи й факти академічної не- доброчесності (Рассамакін 1992; Ричков 1992; Відейко 1995; Кузін-Лосєв 1995; Болтрик 1996; Залізняк 2002), які зрештою призвели до остра- кізму автора «Прабатьківщини аріїв» при спро- бі захистити цю книжку як докторську дисер- тацію (Протокол … 1995). Аналіз академічної доброчесності В. О. Мань- ка не входить до завдань цієї статті. Але опублі- ковані рецензії на деякі його публікації (Горе- лик 2009; Леонова 2021) вимагають обережного ставлення не тільки до його теоретичних підхо- дів, але й частини наведених ним фактів. Висновки Одним із мотивів створення В. О. Маньком власної концепції неоліту було бажання випра- вити «помилку» марксиста В. Г. Чайлда, який упровадив як головну ознаку неоліту критерій відтворювального господарства, узятий з ар- сеналу істориків первісності. Але реалізуючи свій задум, В. О. Манько пішов шляхом, намі- ченим постпроцесуальною археологією чверть сторіччя раніше, — сперся на ще більш хиткий критерій неоліту у вигляді психологічних змін, які зазвичай вивчають неврологи, психологи та соціологи. На відміну від постпроцесуаліс- тів, зосереджених на фіксації цих змін в архео- логічних свідченнях символічної поведінки, для В. О. Манька головною ознакою становлення «неолітичної» людини стала її здатність до спіл- кування, яку він археологічно фіксує за утво- ренням «інформаційних систем у вигляді КІО», окреслених поширенням певних типів артефак- тів, на практиці — майже виключно крем’яних мікролітів. Намагання пов’язати ментальну трансформацію з новаціями в кременеобробці призвели до формулювання ним «аксіоматич- них» визначень низки археологічних понять, а також некоректного цитування, виголошення тверджень, умовиводів і міркувань, що характе- ризуються термінологічним хаосом, протиріч- чями, логічними хибами та риторичністю. Попри декларування В. О. Маньком «рево- люції свідомості» як універсальної причини становлення неоліту, на практиці він продо- вжує пов’язувати його початок із поширенням певних інновацій, а не «неолітичною» здатніс- тю до спілкування, відображеною у формуван- ні КІО. Останні для нього — лише показники міграцій, які є передумовою, але не частиною ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 115 процесу неолітизації. Не здійснив він і перед- бачені його концепцією ревізію визначення «енеоліту» та перегляд усталеного культурного поділу мезоліту й неоліту Євразії. Отже, запро- поновані В. О. Маньком теоретичні ідеї впро- довж 12 років не реалізує повною мірою навіть він сам. Тим більше, не йдеться про їх упро- вадження іншими вченими. Натомість провід- ними тенденціями у вивченні неоліту залиша- ються зростання якості власне археологічних досліджень, поглиблення їх інтеграції з архео- зоологією, палеоетноботанікою, антропологі- єю, палеогенетикою, розширення спектру ви- користання ізотопних та хімічних аналізів, за- стосування експериментальних методів. Подяки Автор щиро дякує анонімному рецензентові за слушні поради щодо покращення статті. Бадер, Н. О. 1961. О соотношении культуры верхнего палеолита и мезолита Крыма и Кавказа. Советская архео- логия, 4, с. 9-25. Бадер, Н. О. 1965. Варианты культур Кавказа конца верх- него палеолита и мезолита. Советская археология, 4, с. 3-16. Бибиков, С. Н. 1966. Раскопки в навесе Фатьма-Ко- ба и некоторые вопросы изучения мезолита Крыма. Материалы и исследования по археологии СССР, 126, Москва: Наука, с. 138-143. Болтрик, Ю. В. 1996. Про «відповідальні здобутки» і здоровий глузд. Археологія, 2, с. 116-120. Васильев, И. Б. 1979. Лесостепное Поволжье в эпоху энеолита и ранней бронзы. Автореферат диссертации к. и. н. Институт археологии АН СССР. Відейко, М. Ю. 1995. У пошуках держави Аратти. Ар- хеологія, 2, с. 104-118. Горелик, А. Ф. 1984. Исследование мезолитических комплексов стоянки Зимовники І в Северо-Восточном Приазовье. Советская археология, 2, с. 115-133. Горелик, А. Ф. 2009. Рецензия на: В. О. Манько. Неолiт Пiвденно-Схiдної України. Навчальне видання. Київ, Шлях, 2006. Археологические записки, 6, с. 315-326. Демиденко, Е. Ю. 1987. До питання про час винаходу лука та стріл. Археологія, 60, с. 1-6. Енґельс, Ф. 1919. Початок родини, приватної влас- ності і держави. На підставі дослідів Л. Ґ. Морґана. Нью-Йорк: Виданє Української федерації Американської соціялістичної партії. Залізняк, Л. Л. 2002. Новітні міфи в індоєвропеїстиці Східної Європи. Археологія, 4, с. 88-97. Кіосак, Д., Котова, Н. 2020. Захарівка І — пам’ятка з мікролітичним інвентарем на південному схилі Поділь- ської височини. В: Dębiec, M., Saile, T. (eds.). A planitiebus usque ad montes. Studia archæologica Andreæ Pelisiak vitæ anno sexagesimo quinto oblata. Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, c. 153-163. Клейн, Л. С. 2012. Коллектив Ходдера о религии в раннем неолите (Hodder I. (ed.). Religion in the Emergence of Civilization. Cambridge: Cambridge University Press, 2010. 373 р.). Российский археологический ежегодник, 2, с. 723-728. Крайнов, Д. А. 1960. Пещерная стоянка Таш-Аир І как основа для периодизации послепалеолитических культур Крыма. Материалы и исследования по археологии СССР, 91, Москва, Ленинград: Наука. Кузін-Лосєв В. І. 1995. Деякі зауваження з приводу інтерпретації археологічного матеріалу. Археологія, 4, с. 94-104. Лейбниц, Г. В. 1984. Об основных аксиомах познания. В: Лейбниц, Г. В. Сочинения в четырех томах. Т. 3. Мо- сква: Мысль, с. 138-141. Леонова, Е. В. 2021. Рецензия на: Манько В. А. Крымский свидер или крымский PPNB? Camera praehistorica, 1 (6), с. 150-153. https://doi.org/10.31250/2658- 3828-2021-1-63-150-153. Манько, В. О. 2010. Проблеми вивчення неоліту України. Кам’яна доба України, 13, с. 229-253. Манько, В. О. 2013а. Ідеї Ґ. Чайлда та їх застосуван- ня для вивчення неоліту Східної Європи. Археологія, 1, с. 16-32. Манько, В. О. 2013b. Фінальний палеоліт—неоліт Криму: культурно-історичний процес. Київ: б./в. Мацкевой, Л. Г. 1977. Мезолит и неолит Восточного Крыма. Киев: Наукова думка. Мерперт, Н. Я. 1958. Из древнейшей истории Средне- го Поволжья. Материалы и исследования по археологии СССР, 61, с. 45-156. Мерперт, Н. Я. 1974. Древнейшие скотоводы Волж- ско-Уральского междуречья. Москва: Наука. Мерперт, Н. Я. 2000. Очерки археологии библейских стран. Москва: ББИ. Морган, Л. Г. 1935. Древнее общество. Ленинград: Издательство Института народов Севера. Нужний, Д. Ю. 2008. Розвиток мікролітичної техні- ки в кам’яному віці: удосконалення зброї первісних мис- ливців. Київ: КНТ. Ошибкина, С. В. 1996. Понятие о неолите. В: Ошиб- кина, С. В. (отв. ред.). Археология. Неолит Северной Ев- разии. Москва: Наука, с. 6-9. Праслов, Н. Д. 1982. О времени изобретения лука. Тезисы докладов XI конгресса ИНКВА. Т. 2. Москва: б. в., с. 232-233. Поппер, К. 1983. Логика и рост научного знания. Мо- сква: Прогресс. Протокол…, 1996. Протокол № 7 засідання відділу первісної археології від 18 квітня 1995 р. Археологія, 2, с. 107-116. Рассамакін, Ю. Я. 1992. До проблеми вивчення кур- ганних споруд. Археологія, 4, c. 121-137. Ричков, М. О. 1992. Антропоморфні насипи. Міф чи дійсність? Археологія, 4, с. 138-147. Семенов, Ю. И. 1986. Завершение становления чело- веческого общества и возникновение первобытной родо- вой общины. В: Бромлей, Ю. В., Першиц, А. И., Шни- рельман, В. А. (ред.). История первобытного общества. Т. 2. Эпоха первобытной родовой общины, гл. 2. Москва: Наука, с. 73-129. Сорокин, А. Н. 2002. Мезолит Жиздринского поле- сья. Проблема источниковедения мезолита Восточной Европы. Москва: Наука. Формозов, А. А. 1962. Неолит Крыма и Черноморско- го побережья Кавказа. Материалы и исследования по ар- хеологии СССР, 102, с. 89-149. Формозов, А. А. 1965. Каменный век и энеолит При- кубанья. Москва: Наука. Хлобыстин, Л. П. 1972. Проблемы социологии неоли- та Северной Евразии. В: Решетов, А. М. (отв. ред.). Охот- ники, собиратели, рыболовы: проблемы социально-эконо- мических отношений в доземледельческом обществе. Ле- нинград: Наука, с. 26-42. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4116 Чебоксаров, Н. Н., Чебоксарова, И. А. Народы. Расы. Культуры. Москва: Наука, 1985. Шилов, Ю. А. 1995. Прародина ариев: история, обряды и мифы. Киев: СИНТО. Шнирельман, В. А. 2013. Этничность в археоло- гии — реальность или фантом? В: Мосин, В. С., Яблон- ский, Л. Т. (отв. ред.). Этничность в археологии или архе- ология этничности?: Материалы Круглого стола. Челя- бинск: ЦИКР Рифей, с. 50-81. Brughmans, T. 2013. Thinking Through Networks: A Re- view of Formal Network Methods in Archaeology. Journal of Archaeological Method and Theory, 20, p. 623-662. https:// doi.org/10.1007/s10816-012-9133-8. Childe, V. G. 1936. Man Makes Himself. London: Watts & Co. Cauvin, J. 1994. Naissance des Divinités, Naissance de l’agriculture: La révolution des symbols au Néolithique. Paris: CNRS Éditions. Domańska, L. 1990. Kaukasko-nadczarnomorskie wzorce kulturowe w rozwoju późnomezolitycznych społeczeństw Niżu strefy pogranicza Europy Wschodniej i Środkowej. Inowrocław: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu; Uniwersytet Łódzki. Fletcher, R. 1995. The Limits of Settlement Growth: A Theoretical Outline. Cambridge: Cambridge Unversity Press. Gamble, C. 1998. Palaeolithic Society and the Release from Proximity: A Network Approach to Intimate Relations, World Archaeology, 29 (3), p. 426-449. https://dx.doi.org/10. 1080/00438243.1998.9980389. Gamble, C. 1999. The Palaeolithic Societies of Europe. Cambridge: Cambridge University Press. Germonpré, M., Sablin, M. V., Stevens, R. E., Hedges, R. E. M., Hofreiter, M., Stiller, M., Després, V. R. 2009. Fossil Dogs and Wolves from Palaeolithic Sites in Belgium, the Ukraine and Russia: Osteometry, Ancient DNA and Stable Isotopes. Journal of Archaeological Science, 36 (2), p. 473-490, https://doi.org/10.1016/j.jas.2008.09.033. Gimbutas, M. 1956. The Prehistory of Eastern Europe. Part 1: Mesolithic, Neolithic and Copper Age Cultures in Russia and the Baltic Area. Cambridge: Peabody Museum. Gorelik, A., Cybrij, A., Cybrij, V. 2014. Zu kaukasischen und vorderasiatischen Einflüssen bei der Neolithisierung im unteren Donbecken. Eurasia Antiqua, 20, S. 143-170. Gumiński, W. 2020. The Oldest Pottery of the Para- Neolithic Zedmar Culture at the Site Szczepanki, Masuria, NE-Poland. Documenta Praehistorica, 47, 126-154. https:// doi.org/10.4312/dp.47.8. Haskevych, D. 2021. Beside or by Turn? The Buh-Dnister Foragers and the Linear-Band Pottery Farmers on the Southern Buh River (Ukraine). Sprawozdania Archeologiczne, 73 (1), p. 9-55. https://doi.org/10.23858/SA/73.2021.1.2480. Haskevych, D., Endo, E., Kunikita, D., Yanevich, O. 2019. New AMS Dates from the Sub-Neolithic Sites in the Southern Buh area (Ukraine) and Problems in the Buh- Dnister Culture Chronology. Documenta Praehistorica, 46, p. 216-245. https://doi.org/10.4312/dp.46.14. Hodder, I. 1982. Symbols in Action. Ethnoarchaeological Studies of Material Culture. Cambridge: Cambridge University Press. Hodder, I. 1986. Reading the Past. Current Approaches to Interpretation in Archaeology. Cambridge: Cambridge University Press. Hodder, I. 1990. The Domestication of Europe: Structure and Contingency in Neolithic Societies. Oxford: Blackwell. Kiosak, D., Ivanova, S., Matviishyna, Zh. 2020. Rap- id Climatic Event 8200 cal BP and Social Dynamics in North-Western Pontic Region. Vita Antiqua, 12, p. 31-39. https://doi.org/10.37098/VA-2020-12-31-39. Kozłowski, S. K. 1972. Pradzieje ziem polskich od IX do V tysiąclecia p. n. e. Warzsawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. Kristiansen, K. 2022. Archaeology and the Genetic Revo- lution in European Prehistory (Elements in the Archaeology of Europe). Cambridge: Cambridge University Press. https:// doi.org/10.1017/9781009228701. Lahtinen, M., Clinnick, D., Mannermaa, K., Salonen, S. J. & Viranta, S. 2021. Excess Protein Enabled Dog Domestication during Severe Ice Age Winters. Scientific reports, 11 (7), 78214. https://doi.org/10.1038/s41598-020-78214-4. Lubbock, J. 1865. Prehistoric Times as Illustrated by Ancient Remains and the Manners and Customs of Modern Savages. London: Williams and Norgate. Manko, V. O., Chkhatarashvili, G. L. 2022. Transcaucasia and Neolithic of South of Eastern Europe. Археологія, 2, p. 19-52. https://doi.org/10.15407/arheologia2022.02.019. Nordqvist, K. 2018. The Stone Age of North-Eastern Europe 5500—1800 cal BC. Bridging the Gap between the East and the West. Oulu: University of Oulu. Nowak, M. 2007. Middle and Late Holocene Hunter- Gatherers in East Central Europe: Changing Paradigms of the ‘Non-Neolithic’ Way of Life. Documenta Praehistorica, 34, p. 89-103. https://doi.org/10.4312/dp.34.7. Perri, A. R., Feuerborn, T. R., Frantz, L. A. F., Larson, G., Malhi, R. S., Meltzer, D. J., Witt, K. E. 2021. Dog Domestication and the Dual Dispersal of People and Dogs into the Americas. PNAS, 118 (6), p. 1-8. https://doi. org/10.1073/pnas.2010083118. Pétillon, J.-M., Cattelain, P. 2022. Experimental Evidence of Spear-Thrower Use in the Late Upper Palaeolithic (Upper Magdalenian) from the Isturitz Cave Site, Pyrénées- Atlantiques, France. Археологія, 2, p. 5-18. Watkins, T. 2004. Building Houses, Framing Concepts, Constructing Worlds. Paléorient, 30 (1), p. 5-23. Watkins, T. 2005. The Neolithic Revolution and the Emergence of Humanity: a Cognitive Approach to the First Comprehensive World-View. In: Clarke, J. (ed.). Archaeological Perspectives on the Transmission and Transformation of Culture in the Eastern Mediterranean. Oxford: Council for British Research in the Levant and Oxbow Books, p. 84-88. Watkins, T. 2006. Neolithisation in Southwest Asia — the Path to Modernity. Documenta Praehistorica, 33, p. 71-88. https://doi.org/10.4312/dp.33.9. Watkins, T. 2008. Supra-Regional Networks in the Neolithic of Southwest Asia. Journal of World Prehistory, 21 (1), p. 139-171. https://doi.org/10.1007/s10963-008- 9013-z. Watkins, T. 2009. Natural Environment Versus Cultural Environment: the Implications of Creating a Built Environment. In: Córdoba, J., Molist, M., Pérez, C., Rubio, I., Martínez, S. (eds). Proceedings of the 5th International Congress on the Archaeology of the Ancient Near East. Madrid, April 3—8, 2006. Madrid: Universidad Autónoma de Madrid, p. 428-437. Watkins, T. 2010a. Changing People, Changing Environments: How Hunter-Gatherers Became Communities that Changed the World. In: Finlayson, B., Warren, G. (eds.). Landscapes in Transition. Oxford: Oxbow Books, p. 106-114. Watkins, T. 2010b. New Light on Neolithic Revolution in South-West Asia. Antiquity, 84 (325), p. 621-634. https://doi. org/10.1017/S0003598X00100122. Надійшла 26.08.2022. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 117 Dmytro L. Haskevych PhD in History, Research fellow, Department of the Stone Age Archaeology, the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine, ORCID 0000-0002-2831-1092, dmytro.haskevych@gmail.com ON ONE MORE CONCEPT OF “NEOLITHIC” BASED ON THE POSTMODERNISM APPROACH Valerii Manko and Guram Chkhatarashvili published their article in the “Arheologia”, No. 2, 2022. In the paper, they discussed the migration of bearers of four Neolithic flint industries from Southwest Asia through the Caucasus to the south of Eastern Europe from the final Pleistocene to the early Atlantic. According to the authors, stable connections between these remote areas led to the emergence of four “information networks”, which they called “Cultural-Historical Regions” (CHR). The authors believe that the first region of such type in human history was the Pre-Pottery Neolithic A (PPNA) in the Near East. Therefore, they call the “theoretical basis” of their study “the idea of understanding the Neolithic as an epoch of the formation of global information networks, within which innovations created in the Near and Middle East were disseminated.” V. Manko began to develop the described theoretical views in 2010 when he wrote that the reason for the emergence of the CHR is the ability to communicate, formed due to the mental changes of inhabitants of the PPNA large settlements. The statement about specific psyche and worldview as the basis of Neolithic has been expressed as an idea of Post-Processual archaeology long before V. Manko announced it. In particular, Trevor Watkins developed this concept in detail. However, V. Manko does not mention works by any post-processualists in his publications. The statement about the formation of the ability to communicate only in the Neolithic is V. Manko’s novelty. He based it on one reference to a publication of Alexey N. Sorokin, who allegedly claimed that the bearers of different flint industries did not contact each other in the central part of European Russia in the Mesolithic. V. Manko misinterpreted this particular subjective observation and gave it the meaning of a global pattern. Thus, his definition of the Neolithic is controversial, because of using this erroneous premise. Generally, V. Manko’s theoretical reasoning is full of contradictions, logical errors, terminological chaos, and rhetoric in the postmodernism style. It is noteworthy that V. Manko himself does not fully adhere to his previous theoretical views in his later works. K e y w o r d s: Ukraine, Neolithic, criticism of theoretical views, methodology, neolithization, postmodernism. References Bader, N. O. 1961. Sur la correlation des civilizations du Paléolithique supérieure et Mésolithique de la Crimée et du Caucase. Sovetskaia Archeologiia, 4, p. 9-25. (In Russian). Bader, N. O. 1965. Variations de civilization du Caucase à la fin de l’époque paléolithique supérieure et mésolithe. Sovetskaia Archeologiia, 4, p. 3-16. (In Russian). Bibikov, S. N. 1966. Raskopki v navese Fatma-Koba i nekotorye voprosy izucheniia mezolita Kryma. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 126, Moskva: Nauka, p. 138-143. Boltryk, Yu. V. 1996. Pro “vidpovidalni zdobutky” i zdorovyi hluzd. Arheologia, 2, p. 116-120. Vasilev, I. B. 1979. Lesostepnoe Povolzhe v epokhu eneolita i rannei bronzy. Avtoreferat dissertatsii k. i. n. Institut arkheologii AN SSSR. Videiko, M. Yu. 1995. In search of state of Arata. Arheologia, 2, с. 104-118. (In Ukrainian). Gorelik, A. F. 1984. Exploration of Mesolithic Complexes of Zimovniki I Site North-East of the Azov Sea. Sovetskaia Archeologiia, 2, p. 115-133. (In Russian). Gorelik, A. F. 2009. Retsenziia na V. O. Manko. Neolit Pivdenno-Skhidnoi Ukrainy. Navchalne vydannia. Kyiv: Shliakh, 2006. Arkheologicheskie zapiski, 6, p. 315-326. Demydenko, Ye. Yu. 1987. Do pytannia pro chas vynakhodu luka ta stril. Arheologia, 60, p. 1-6. Engels, F. 1919. Pochatok rodyny, pryvatnoi vlasnosti i derzhavy. Na pidstavi doslidiv L. G. Morgana. New-York: Vydanie Ukrainskoi federatsii Amerykanskoi sotsiialistychnoi partii. Zaliznyak, L. L. 2002. New modern myths in the Indo-Europien studies of the Eastern Europe. Arheologia, 4, p. 88-97. (In Ukrainian). Kiosak, D., Kotova, N. 2020. Zakharivka I — a site with a microlithic assemblage on the southern slope of the Podillian upland. In: Dębiec, M., Saile, T. (eds.). A planitiebus usque ad montes. Studia archæologica Andreæ Pelisiak vitæ anno sexagesimo quinto oblata. Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, p. 153-163. (In Ukrainian). Klein, L. S. 2012. Review of: Hodder I. (ed.). Religion in the Emergence of Civilization. Cambridge: Cambridge University Press, 2010. 373 р. Russian Archaeological Yearbook, 2, p. 723-728. (In Russian). Krainov, D. A. 1960. Peshchernaia stoianka Tash-Air І kak osnova dlia periodizatsii poslepaleoliticheskikh kultur Kryma. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 91, Moskva; Leningrad: Nauka. Kusin-Losev, V. I. 1995. Some remarks apropos interpretation of archaeological findings. Arheologia, 2, p. 94-104. (In Ukrainian). Leibnits, G. V. 1984. Ob osnovnykh aksiomakh poznaniia. In: Leibnits, G. V. Sochineniia v chetyrekh tomakh. Vol. 3. Moskva: Mysl, p. 138-141. Leonova, Ye. V. 2021. Review of: Manko, V. O., Crimean Swiderian or Crimean PPNB? Camera praehistorica, 1 (6), р. 150- 153. https://doi.org/10.31250/2658-3828-2021-1-63-150-153. (In Russian). Manko, V. O. 2010. Problems of investigations of Neolithic in Ukraine. Stone Age of Ukraine, 13, p. 229-253. (In Ukrainian). Manko, V. A. 2013a. G. Childe’s Ideas and Their Application for Eastern Europe Neolithic Studies. Arheologia, 1, p. 16-32. (In Ukrainian). Manko, V. O. 2013b. Finalnyi paleolit — neolit Krymu: kulturno-istorychnyi protses. Kyiv: b./v. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4118 Matskevoi, L. G. 1977. Mezolit i neolit Vostochnogo Kryma. Kyiv: Naukova dumka. Merpert, N. Ya. 1958. Iz drevneishei istorii Srednego Povolzhia. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 61, p. 45-156. Merpert, N. Ya. 1974. Drevneishie skotovody Volzhsko-Uralskogo mezhdurechia. Moskva: Nauka. Merpert, N. Ya. 2000. Ocherki arkheologii bibleiskikh stran. Moskva: BBI. Morgan, L. G. 1935. Drevnee obshchestvo. Leningrad: Izdatelstvo Instituta narodov Severa. Nuzhnyi, D. Yu. 2008. Rozvytok mikrolitychnoi tekhniky v kamianomu vitsi: udoskonalennia zbroi pervisnykh myslyvtsiv. Kyiv: KNT. Oshibkina, S. V. 1996. Poniatie o neolite. In: Oshibkina, S. V. (exec. ed.). Arkheologiia. Neolit Severnoi Evrazii. Moskva: Nauka, p. 6-9. Praslov, N. D. 1982. O vremeni izobreteniia luka. Tezisy dokladov XI kongressa INKVA. Vol. 2. Moskva b. v., p. 232-233. Popper, K. 1983. Logika i rost nauchnogo znaniia. Moskva: Progress. Protokol…, 1996. Protokol No 7 zasidannia viddilu pervisnoi arkheolohii vid 18 kvitnia 1995 r. Arheologia, 2, p. 107-116. Rassamakin, Yu. Ya. 1992. Concerning the problem of studying burial mounds. Arheologia, 4, p. 121-137. (In Ukrainian). Rychkov, N. A. 1992. Anthropomorphous mounds. A myth or reality? Arheologia, 4, p. 138-147. (In Ukrainian). Semenov, Yu. I. 1986. Zavershenie stanovleniia chelovecheskogo obshchestva i vozniknovenie pervobytnoi rodovoi obshchiny. In: Bromlei, Yu. V., Pershits, A. I., Shnirelman, V. A. (ed.). Istoriia pervobytnogo obshchestva. Vol. 2. Epokha pervobytnoi rodovoi obshchiny, gl. 2. Moskva: Nauka, p. 73-129. Sorokin, A. N. 2002. Mezolit Zhizdrinskogo polesia. Problema istochnikovedeniia mezolita Vostochnoi Evropy. Moskva: Nauka. Formozov, A. A. 1962. Neolit Kryma i Chernomorskogo poberezhia Kavkaza. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 102, p. 89-149. Formozov, A. A. 1965. Kamennyi vek i eneolit Prikubania. Moskva: Nauka. Khlobystin, L. P. 1972. Problemy sotsiologii neolita Severnoi Evrazii. In: Reshetov, A. M. (exec. ed.). Okhotniki, sobirateli, rybolovy: problemy sotsialno-ekonomicheskikh otnoshenii v dozemledelcheskom obshchestve. Leningrad: Nauka, p. 26-42. Cheboksarov, N. N., Cheboksarova, I. A. Narody. Rasy. Kultury. Moskva: Nauka, 1985. Shilov, Yu. A. 1995. Prarodina ariev: istoriia, obriady i mify. Kyiv: SINTO. Shnirelman, V. A. 2013. Etnichnost v arkheologii — realnost ili fantom? In: Mosin, V. S., Yablonskii, L. T. (exec. ed.). Etnichnost v arkheologii ili arkheologiia etnichnosti?: Materialy Kruglogo stola. Cheliabinsk: TsIKR Rifei, p. 50-81. Brughmans, T. 2013. Thinking Through Networks: A Review of Formal Network Methods in Archaeology. Journal of Archaeological Method and Theory, 20, p. 623-662. https://doi.org/10.1007/s10816-012-9133-8. Childe, V. G. 1936. Man Makes Himself. London: Watts & Co. Cauvin, J. 1994. Naissance des Divinités, Naissance de l’agriculture: La révolution des symbols au Néolithique. Paris: CNRS Éditions. Domańska, L. 1990. Kaukasko-nadczarnomorskie wzorce kulturowe w rozwoju późnomezolitycznych społeczeństw Niżu strefy pogranicza Europy Wschodniej i Środkowej. Inowrocław: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu; Uniwersytet Łódzki. Fletcher, R. 1995. The Limits of Settlement Growth: A Theoretical Outline. Cambridge: Cambridge Unversity Press. Gamble, C. 1998. Palaeolithic Society and the Release from Proximity: A Network Approach to Intimate Relations, World Archaeology, 29 (3), p. 426-449. https://dx.doi.org/10.1080/00438243.1998.9980389. Gamble, C. 1999. The Palaeolithic Societies of Europe. Cambridge: Cambridge University Press. Germonpré M., Sablin, M. V., Stevens, R. E., Hedges, R. E. M., Hofreiter, M., Stiller, M., Després, V. R., 2009. Fossil Dogs and Wolves from Palaeolithic Sites in Belgium, the Ukraine and Russia: Osteometry, Ancient DNA and Stable Isotopes. Journal of Archaeological Science, 36 (2), p. 473-490, https://doi.org/10.1016/j.jas.2008.09.033. Gimbutas, M. 1956. The Prehistory of Eastern Europe. Part 1: Mesolithic, Neolithic and Copper Age Cultures in Russia and the Baltic Area, Cambridge: Peabody Museum. Gorelik, A., Cybrij, A., Cybrij, V. 2014. Zu kaukasischen und vorderasiatischen Einflüssen bei der Neolithisierung im unteren Donbecken. Eurasia Antiqua, 20, S. 143-170. Gumiński, W. 2020. The Oldest Pottery of the Para-Neolithic Zedmar Culture at the Site Szczepanki, Masuria, NE-Poland. Documenta Praehistorica, 47, p. 126-154. https://doi.org/10.4312/dp.47.8 Haskevych, D. 2021. Beside or by Turn? The Buh-Dnister Foragers and the Linear-Band Pottery Farmers on the Southern Buh River (Ukraine). Sprawozdania Archeologiczne, 73 (1), p. 9-55. https://doi.org/10.23858/SA/73.2021.1.2480. Haskevych, D., Endo, E., Kunikita, D., Yanevich, O. 2019. New AMS Dates from the Sub-Neolithic Sites in the Southern Buh area (Ukraine) and Problems in the Buh-Dnister Culture Chronology. Documenta Praehistorica, 46, p. 216-245. https:// doi.org/10.4312/dp.46.14. Hodder, I. 1982. Symbols in Action. Ethnoarchaeological Studies of Material Culture. Cambridge: Cambridge University Press. Hodder, I. 1986. Reading the Past. Current Approaches to Interpretation in Archaeology. Cambridge: Cambridge University Press. Hodder, I. 1990. The Domestication of Europe: Structure and Contingency in Neolithic Societies. Oxford: Blackwell. Kiosak, D., Ivanova, S., Matviishyna, Zh. 2020. Rapid Climatic Event 8200 cal BP and Social Dynamics in North-Western Pontic Region. Vita Antiqua, 12, p. 31-39. https://doi.org/10.37098/VA-2020-12-31-39. Kozłowski, S. K. 1972. Pradzieje ziem polskich od IX do V tysiąclecia p. n. e. Warzsawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. Kristiansen, K. 2022. Archaeology and the Genetic Revolution in European Prehistory (Elements in the Archaeology of Europe). Cambridge: Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9781009228701. Lahtinen, M., Clinnick, D., Mannermaa, K., Salonen, S. J. & Viranta, S. 2021. Excess Protein Enabled Dog Domestication during Severe Ice Age Winters. Scientific reports, 11 (7), 78214. https://doi.org/10.1038/s41598-020-78214-4. Lubbock, J. 1865. Prehistoric Times as Illustrated by Ancient Remains and the Manners and Customs of Modern Savages. London: Williams and Norgate. ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2022, № 4 119 Manko, V. O., Chkhatarashvili, G. L. 2022. Transcaucasia and Neolithic of South of Eastern Europe. Arheologia, 2, p. 19-52. https://doi.org/ 10.15407/arheologia2022.02.019. Nordqvist, K. 2018. The Stone Age of North-Eastern Europe 5500-1800 cal BC. Bridging the Gap between the East and the West. Oulu: University of Oulu. Nowak, M. 2007. Middle and Late Holocene Hunter-Gatherers in East Central Europe: Changing Paradigms of the ‘Non- Neolithic’ Way of Life. Documenta Praehistorica, 34, p. 89-103. https://doi.org/10.4312/dp.34.7. Perri, A. R., Feuerborn, T. R., Frantz, L. A. F., Larson, G., Malhi, R. S., Meltzer, D. J., Witt, K. E. 2021. Dog Domestication and the Dual Dispersal of People and Dogs into the Americas. PNAS, 118 (6), p. 1-8. https://doi.org/10.1073/pnas.2010083118. Pétillon, J.-M., Cattelain, P. 2022. Experimental Evidence of Spear-Thrower Use in the Late Upper Palaeolithic (Upper Magdalenian) from the Isturitz Cave Site, Pyrénées-Atlantiques, France. Arheologia, 2, p. 5-18. Watkins, T. 2004. Building Houses, Framing Concepts, Constructing Worlds. Paléorient, 30 (1), p. 5-23. Watkins, T. 2005. The Neolithic Revolution and the Emergence of Humanity: a Cognitive Approach to the First Comprehensive World-View. In: Clarke, J. (ed.). Archaeological Perspectives on the Transmission and Transformation of Culture in the Eastern Mediterranean. Oxford: Council for British Research in the Levant and Oxbow Books, p. 84-88. Watkins, T. 2006. Neolithisation in Southwest Asia — the Path to Modernity. Documenta Praehistorica, 33, p. 71-88. https:// doi.org/10.4312/dp.33.9. Watkins, T. 2008. Supra-Regional Networks in the Neolithic of Southwest Asia. Journal of World Prehistory, 21 (1), p. 139-171. https://doi.org/10.1007/s10963-008-9013-z. Watkins, T. 2009. Natural Environment Versus Cultural Environment: the Implications of Creating a Built Environment. In: Córdoba, J., Molist, M., Pérez, C., Rubio, I., Martínez, S. (eds.). Proceedings of the 5th International Congress on the Archaeology of the Ancient Near East. Madrid, April 3-8, 2006. Madrid: Universidad Autónoma de Madrid, p. 428-437. Watkins, T. 2010a. Changing People, Changing Environments: How Hunter-Gatherers Became Communities that Changed the World. In: Finlayson, B., Warren, G. (eds.). Landscapes in Transition. Oxford: Oxbow Books, p. 106-114. Watkins, T. 2010b. New Light on Neolithic Revolution in South-West Asia. Antiquity, 84 (325), p. 621-634. https://doi. org/10.1017/S0003598X00100122.
id	arheologia-com-ua-article-324
institution	Chemistry, Physics and Technology of Surface
issn	2616-499X
keywords_txt_mv
language	Ukrainian
last_indexed	2026-08-07T01:04:50Z
publishDate	2022
publisher	Institute of Archaeology NAS of Ukraine
record_format	ojs
resource_txt_mv	arheologiacomua/03/362d2c76921728f4ac1c982e3199fb03.pdf
spelling	arheologia-com-ua-article-3242022-12-31T13:00:10Z Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму On One More Concept of “Neolithic” Based on the Postmodernism Approach Haskevych, Dmytro Ukraine, Neolithic, criticism of theoretical views, methodology, neolithization, postmodernism Україна, неоліт, критика теоретичних поглядів, методологія, неолітизація, постмодернізм У статті проаналізовано теоретичні погляди В.&nbsp;О.&nbsp;Манька щодо терміна «неоліт» та суті процесу неолітизації. Зроблено висновок, що одні з них повторюють ідеї представників постпроцесуалістської археології, а решта, хоч і є оригінальними, проте методологічно неоформленими, сповненими протиріч та логічних хиб. Valerii Manko and Guram Chkhatarashvili published their article in the “Arheologia”, No. 2, 2022. In the paper, they discussed the migration of bearers of four Neolithic flint industries from Southwest Asia through the Caucasus to the south of Eastern Europe from the final Pleistocene to the early Atlantic. According to the authors, stable connections between these remote areas led to the emergence of four “information networks”, which they called “Cultural-Historical Regions” (CHR). The authors believe that the first region of such type in human history was the Pre-Pottery Neolithic A (PPNA) in the Near East. Therefore, they call the “theoretical basis” of their study “the idea of understanding the Neolithic as an epoch of the formation of global information networks, within which innovations created in the Near and Middle East were disseminated.”V. Manko began to develop the described theoretical views in 2010 when he wrote that the reason for the emergence of the CHR is the ability to communicate, formed due to the mental changes of inhabitants of the PPNA large settlements. The statement about specific psyche and worldview as the basis of Neolithic has been expressed as an idea of Post-Processual archaeology long before V.&nbsp;Manko announced it. In particular, Trevor Watkins developed this concept in detail. However, V.&nbsp;Manko does not mention publications by any post-processualists in his articles.The statement about the formation of the ability to communicate only in the Neolithic is V.&nbsp;Manko’s novelty. He based it on one reference to a publication of Alexey N.&nbsp;Sorokin, who allegedly claimed that the bearers of different flint industries did not contact each other in the central part of European Russia in the Mesolithic. V.&nbsp;Manko misinterpreted this particular subjective observation and gave it the meaning of a global pattern. Thus, his definition of the Neolithic is controversial, because of using this erroneous premise. Generally, V.&nbsp;Manko’s theoretical reasoning is full of contradictions, logical errors, terminological chaos, and rhetoric in the postmodernism style. It is noteworthy that V. Manko himself does not fully adhere to his previous theoretical views in his later works. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2022-12-23 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/324 10.15407/arheologia2022.04.105 Arheologia; No 4 (2022): Arheologia; 105-119 Археологія ; № 4 (2022): Археологія; 105-119 Археология; № 4 (2022): Arheologia; 105-119 2616-499X 0235-3490 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/324/316
spellingShingle	Україна неоліт критика теоретичних поглядів методологія неолітизація постмодернізм Haskevych, Dmytro Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму
title	Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму
title_alt	On One More Concept of “Neolithic” Based on the Postmodernism Approach
title_full	Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму
title_fullStr	Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму
title_full_unstemmed	Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму
title_short	Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму
title_sort	про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму
topic	Україна неоліт критика теоретичних поглядів методологія неолітизація постмодернізм
topic_facet	Ukraine Neolithic criticism of theoretical views methodology neolithization postmodernism Україна неоліт критика теоретичних поглядів методологія неолітизація постмодернізм
url	https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/324
work_keys_str_mv	AT haskevychdmytro proŝeodnukoncepcíûneolítuízrisamipostmodernízmu AT haskevychdmytro ononemoreconceptofneolithicbasedonthepostmodernismapproach

Про ще одну концепцію «неоліту» із рисами постмодернізму

Institution

Similar Items