Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.)
During 2015–2021, the archaeological expedition of the Institute of Archaeology of the Ivan Franko National University of Lviv explored the “Small” hillfort, a component of the Busk archaeological complex (the territory of the modern city of Busk, Lviv Oblast), which represents antiquities related t...
Збережено в:
| Опубліковано в: | Археологія |
|---|---|
| Дата: | 2024 |
| Випуск: | 3 |
| Сторінки: | 54-71 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Автори та афіліації: |
|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2024
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/387 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Завантажити файл: |
|
Репозитарії
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824618616619008 |
|---|---|
| author | Steblii, N. Ya. Dovhan, P. M. |
| author_facet | Steblii, N. Ya. Dovhan, P. M. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "N. Ya. Steblii",
"institution": "кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та історії стародавніх цивілізацій, директор Інституту археології, Львівський національний університет імені Івана Франка",
"orcid": ""
},
{
"author": "P. M. Dovhan",
"institution": "науковий співробітник Інституту археології, Львівський національний університет імені Івана Франка",
"orcid": ""
}
] |
| author_sort | Steblii, N. Ya. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 71 |
| container_issue | 3 |
| container_start_page | 54 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2024-10-01T21:40:35Z |
| description | During 2015–2021, the archaeological expedition of the Institute of Archaeology of the Ivan Franko National University of Lviv explored the “Small” hillfort, a component of the Busk archaeological complex (the territory of the modern city of Busk, Lviv Oblast), which represents antiquities related to the history of Buzhesk. The discovery in 2015 and 2017–2018 of the horizon of the cemetery with burials typical for the Christian rite, as well as watered ceramic tiles, which were used to pave the floor of churches of the Princely era, prompted researchers to locate and study the sacred building. During the field seasons of 2019 and 2021, the remains of the temple had been found. Like most archaeologically discovered wooden temples, it was located behind a limestone-sand filling on which a ceramic mosaic floor was laid, two peripheral sections of which were discovered in situ. The collection of ceramic tiles (more than 1500 artefacts), covered with yellow, green and brown glaze, represents five groups by shape. As follows from the analogies, the tiles of groups I–III — large and small isosceles triangular and square ones — represent the background of the floor, IV — in the shape of an elongated trapezoid with rounded corners — the ornamental belt of the omphalos, V — samples of individual forms — its figurative composition. The tiles of the first three groups were made in split moulds, the fourth — in non-split forms, and the fifth — cut from a clay preform, on which an ornament was previously applied.In terms of chemical composition, the glaze of tiles from Busk is practically similar to the samples found from other locations (Danilyv, Dorogychyn, Kholm, Stolpje). It was made of a lead-silica mixture. The main dyes were lead (yellow), copper (green) and iron (brown) oxides. At the same time, a luminescent glow due to the addition of wood and bone ash (phosphorus) has been observed in bus glaze.The wooden church at the “Small” hillfort in Busk, built using the log technique, was most likely consisted of two parts (the nave is about 5 m wide and 6 m long, and the apse, according to the analogies from other places, is about 3 × 4 m) and had a small wooden dome.Stratigraphically, it appears that the church at the “Small” hillfort could have been built no earlier than the middle — second half of the 12th century. If we take into account the fact that by all its structural features it belongs to the traditions of the Galician architectural school, the time of its construction should be historically associated with the transition of Buzhesk to the power of the Galician princes in the early 1170s. It could stand on the outskirts of this ancient city somewhere before the turn of the 13th–14th centuries and collapsed either due to karst processes or due to a local fire. |
| doi_str_mv | 10.15407/arheologia2024.03.054 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:05:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
НАЦIОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАЇНИ • IНСТИТУТ АРХЕОЛОГIЇ НАН УКРАЇНИ
НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ – ЗАСНОВАНИЙ У 1947 р.
ВИДАЄТЬСЯ ЩОКВАРТАЛЬНО
КИЇВ 3 2024
АРХЕОЛОГIЯ
Головний редактор
ЧАБАЙ В. П., член-кореспондент НАН України, Iнститут археологiї НАН України
Редакцiйна колегiя
БОЛТРИК Ю. В., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України
БОРОФФКА Н., доктор хаб., Нiмецький археологiчний iнститут, Німеччина
БУЙСЬКИХ А. В., член-кореспондент НАН України, Iнститут археологiї НАН України
ГАРДІ С. Е., PhD, Норвезький інститут у Римі Університету в Осло, Великобританія
ДЖIНДЖАН Ф., професор, доктор хаб., почесний професор унiверситету Париж 1 Пантеон
Сорбонна, Францiя
ЗАЛIЗНЯК Л. Л., професор, доктор iсторичних наук, Нацiональний унiверситет
«Києво-Могилянська академiя»
IВАНЧИК А. I., професор, Французький нацiональний центр наукових дослiджень, Францiя
КАЙЗЕР Е., професор, доктор хаб., Вiльний унiверситет Берлiну, Німеччина
ОТРОЩЕНКО В. В., професор, доктор iсторичних наук, Нацiональний унiверситет
«Києво-Могилянська академiя»
ПЛАВІНСЬКИЙ М. О., кандидат історичних наук, Варшавський університет, Польща
ПОТЄХIНА I. Д., кандидат iсторичних наук, Iнститут археологiї НАН України
РАБІНОВІЦ А., PhD, Техаський університет в Остіні, Сполучені Штати Америки
ФОРНАСЬЄ Й., професор, доктор хаб., Галле-Віттенберзький університет імені Мартіна Лютера,
Німеччина
ХОХОРОВСКI Я., професор, доктор хаб., Iнститут археологiї Яґеллонського унiверситету, Польща
ШЕВЧЕНКО T. М., кандидат історичних наук, Інститут археології НАН України (вiдповiдальний секретар)
NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE • INSTITUTE OF ARCHAEOLOGY NAS OF UKRAINE
SCIENTIFIC JOURNAL – FOUNDED IN 1947
FREQUENCY: QUARTERLY
Editor-in-Chief
CHABAI V. P., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Institute of Archaeology
of the National Academy of Sciences of Ukraine
Editorial Board
BOLTRYK Yu. V., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine
BOROFFKA N., Professor, Dr. Hab., German Archaeological Institute, Germany
BUISKYKH A. V., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine
CHOCHOROWSKI J., Professor, Dr. Hab., Institute of Archaeology of Jagiellonian University, Poland
DJINDJIAN F., Professor, Dr. Hab., Professor of the University of Paris 1 Pantheon Sorbonne, France
IVANTCHIK A. I., Professor, National Centre for Scientific Research of France, France
FORNASIER J., Professor, Dr. Hab., Martin Luther University Halle-Wittenberg, Germany
HARDY S. A., PhD, Norwegian Institute in Rome, University of Oslo, Great Britain
KAISER E., Professor, Dr. Hab., Free University of Berlin, Germany
OTROSHCHENKO V. V., Professor, DSc in History, National University of Kyiv-Mohyla Academy
PLAVINSKI M. O., PhD in History, University of Warsaw, Poland
POTEKHINA I. D., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine
RABINOWITZ A., PhD in Classical Archaeology, University of Texas at Austin, the USA
SHEVCHENKO T. M., PhD in History, Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine (Executive Secretary)
ZALIZNIAK L. L., Professor, DSc in History, National University of Kyiv-Mohyla Academy
ARHEOLOGIA
KYIV 3 2024
ЗМIСТ CONTENTS
Articles
АСЛАНТЮРК Н. Кілька неопублікованих фраг-
ментів хеттських клинописних табличок із
Богазкея: Bo 6659+Bo 6712, Bo 6662, Bo 6690,
Bo 6693, KBo 5.9(Bo 2027)+Bo 6691
USHKOVA Yu. V. Connections of the Yamna Cul-
ture Population of the Black Sea Region According
to Anthropological Data: An Intergroup Analysis of
Male Series
БАУКОВА А. Ю. «Невидимий» бог чи «Податель
Багатства»?: образ Гадеса на античних монетах
STEBLII N. Ya., DOVHAN P. M. The Church of
the Princely Era From the Chronicle Buzhesk: Lo-
calisation, Remains, Dating (based on the materials
of archaeological research in 2015–2021)
Discoveries and Recent Finds
KARAVAIKO D. V., OSADCHYI Ye. M.,
BEREST Yu. M. Archaeological Research in
Okhtyrka — the Archaeology of War
Protection of Archaeological Monuments
OSAULCHUK O. M., PADYUKA M. V. Preven-
tive Archaeological Research in Overhead Electric
Power Line’s Construction Zones
Статтi
ASLANTÜRK N. Several Unpublished Hittite
Cuneiform Tablet Fragments From Boğazköy: Bo
6659+Bo 6712, Bo 6662, Bo 6690, Bo 6693, KBo
5.9(Bo 2027)+Bo 6691
УШКОВА Ю. В. Зв’язки населення ямної
спільноти Надчорномор’я за антропологіч-
ними даними: міжгруповий аналіз чоловічих
серій
BAUKOVA A.Yu. “Unseen God” or “Giver of
Wealth”? Image of Hades on Ancient Coins
СТЕБЛІЙ Н. Я., ДОВГАНЬ П. М. Церква княжої
доби з літописного Бужеська: локалізація,
деструкції, датування (за матеріалами архео-
логічних досліджень 2015–2021 рр.)
Новi вiдкриття та знахiдки
КАРАВАЙКО Д. В., ОСАДЧИЙ Є. М., БЕ-
РЕСТ Ю. М. Дослідження в м. Охтирка — ар-
хеологія війни
Охорона археологiчних пам’яток
ОСАУЛЬЧУК О. М., ПАДЮКА М. В., Пре-
вентивні археологічні дослідження в зонах
будівництва ліній електропередач
5
16
40
54
72
89
Методи археологiчних дослiджень
ГНЕРА В. А. До питання про методику
аналізу аерофото та космознімків на наявність
пам’яток археології
До iсторiї
стародавнього виробництва
ДУДНИК Д. В. Методи нуклеусного розко-
лювання мізинської індустрії епіграветського
технокомплексу
Хронiка
До 75-річчя Ростислава Всеволодовича Тер-
пиловського
Methods of archaeological research
HNERA V. A. On the Methodology of Analysing
Aerial and Satellite Images to Detect Archaeological
Sites
To the History
of Ancient Crafts
DUDNYK D. V. Core Reduction Methods of
Mizyn Industry of Epigravettian Techno-Complex
News Review
On the 75th Anniversary of Rostyslav Vsevolo-
dovych Terpylovskyi
105
121
150
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 354
УДК 904.7(477.83-21)”2015/2021”:726.54-035.3”11/12” https://doi.org/10.15407/arheologia2024.03.054
*СТЕБЛІЙ Наталія Ярославівна — кандидат історич-
них наук, доцент кафедри археології та історії ста-
родавніх цивілізацій, директор Інституту археології,
Львівський національний університет імені Іва-
на Франка, ORCID: 0000-0001-8645-289X, nataliya.
stebliy@lnu.edu.ua
ДОВГАНЬ Петро Михайлович — науковий співробіт-
ник Інституту археології, Львівський національний
університет імені Івана Франка, ORCID: 0000-0001-
8061-0877, pdovgan56@gmail.com
ЦЕРКВА КНЯЖОЇ ДОБИ З ЛІТОПИСНОГО БУЖЕСЬКА:
ЛОКАЛІЗАЦІЯ, ЗАЛИШКИ, ДАТУВАННЯ
(за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.)
© Н. Я. СТЕБЛІЙ, П. М. ДОВГАНЬ*2024
Висвітлено результати досліджень решток
дерев’яної церкви другої половини ХІІ — по-
чатку XIV ст., розкопаних на Малому городи-
щі — пригороді літописного Бужеська (тепер
м. Буськ Львівської обл.). Проаналізовано за-
лишки керамічної підлоги, планіграфічні, тех-
нологічні та конструктивні особливості цієї
сакральної споруди. Визначено хронологію і
знайдено аналогії.
К л ю ч о в і с л о в а: літописний Бужеськ,
княжа доба ХІІ–ХІІІ ст., Мале городище,
дерев’яна церква, керамічні полив’яні плитки,
омфалій, давньоруський могильник.
Дерев’яні церкви — особлива категорія архі-
тектурних пам’яток княжої доби. Через недов-
говічність будівельного матеріалу, з якого їх
зводили, жодна святиня до нас не дійшла. Ві-
домості про них ми отримуємо лише завдя-
ки археологічним дослідженням, започаткова-
ним фактично з другої половини ХХ ст. Однак
традиційно прийнято вважати, що вперше за-
лишки дерев’яної церкви ХІІ–ХІІІ ст. віднай-
шов Роман Якимович у Давидгородку у 1936–
1937 рр. (Jakimowicz 1937, s. 275-276).
Проблематика дерев’яного церковного бу-
дівництва на теренах Київської Русі на сьо-
годні представлена в низці публікацій, які на-
лежать І. Р. Могитичу (Могитич 1999; 2002),
Б. П. Томенчуку (Томенчук 2005), О. М. Іоан-
нісяну (Іоаннісян 2010), Д. Худзіку (Chudzik
2014, s. 106-132, 218-252), Ю. В. Лукомському
(Лукомський 2020). Кожен із названих науков-
ців, вдаючись до узагальнень, наголошує на не-
достатності джерельної бази для вивчення цієї
складової давньої архітектури. Інформація про
означені пам’ятки, за словами Б. П. Томенчу-
ка, може оновлюватись тільки за рахунок нових
археологічних пошуків, а «публікація матері-
алів розкопок завжди буде основою наступних
комплексних історичних, архітектурних, мис-
тецтвознавчих і релігієзнавчих досліджень»
(Томенчук 2005, с. 6).
У зв’язку з цим уважаємо за необхідне спові-
стити наукову спільноту про відкриття решток
ще одного дерев’яного храму княжої доби на
галицько-волинському пограниччі — терито-
рії літописного Бужська, що сьогодні репрезен-
тований пам’ятками Буського археологічного
комплексу (рис. 1: 1)1 (Довгань 2008).
Локалізація пам'ятки
Деструкції об’єкта, який згодом було іден-
тифіковано як рештки дерев’яної церкви кня-
жої доби, розкопано на так званому Малому
городищі, яке із 2015 р. почала досліджувати
Буська археологічна експедиція Інституту ар-
хеології ЛНУ ім. Івана Франка.
Пам’ятка локалізується за близько 400 м на
схід від місця впадіння річки Полтви до Захід-
ного Бугу. Сьогодні це городище виглядає як
конусний останець висотою до 8 м із діаметром
майданчика на вершині близько 30 м. Від пів-
ночі, заходу й півдня його оконтурюють річко-
ві заплави, а зі сходу окреслює невисокий вал
(0,6–0,8 м) довжиною 25–30 м (рис. 1; 2: 1).
Зважаючи на недостатню й доволі контра-
версійну інформацію2 про функцію та час існу-
вання Малого городища, експедиція початко-
во поставила собі за мету з’ясувати потужність
1 Локалізується на території сучасного м. Буськ Львів-
ської обл.
2 Детальніше про це: Стеблій, Довгань 2022a, с. 163-165;
2022b, с. 499-501.
Це стаття відкритого доступу за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0
https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/legalcode.uk
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 55
і характер його культурного шару, перевірити
хронологію пам’ятки та окреслити її місце в іс-
торичній топографії давнього Бужеська.
П’ятирічні археологічні дослідження (2015,
2017–2019 і 2021 рр.) засвідчили, що на тери-
торії Малого городища маємо доволі складну
стратиграфію — культурний шар тут сягає 3 м
і представлений об’єктами та рухомим матері-
алом п’яти культурних горизонтів: волинсько-
люблінської, празької культур, культури княжої
доби (ранішого поселення і пізнішого могиль-
ника та церкви), а також культурним шаром піз-
ньосередньовічного стіжкового городища (Сте-
блій, Довгань 2022a, с. 165-166). Власне через
облаштування останнього наприкінці XIV ст.
Мале городище й набуло сучасного вигляду
(рис. 2: 2). (Стеблій, Довгань 2022b, с. 501-502).
Ознаки церкви
Ще в перший сезон розкопок (2015 р.), а по-
тім і у два наступні (2017 і 2018 рр.) безпосе-
редньо під культурним шаром згаданого горо-
дища виявлено горизонт могильника (на гли-
бині 2,0–2,9 м від рівня сучасної поверхні),
у якому знайдено 34 поховання (Стеблій, До-
вгань 2019, с. 86-91). За всіма критеріями (за-
хідна орієнтація могил із відхиленнями на
північний та південний захід, ритуал захоро-
нення — тілопокладення на спині; руки пере-
важно складені на животі чи на грудях) його
було ідентифіковано як християнське кладови-
ще3. Тим більше, що під час дослідження могил
у десяти із них виявлено керамічну полив’яну
плитку — таку, якою покривали підлоги куль-
тових споруд у княжі часи. Вона була в засипі
могильних ям восьми поховань — від однієї до
дванадцяти; дві великі трикутні плитки лежа-
ли під головою в одного з похованих, а в іншо-
го — в ногах. Долівкова церковна плитка тра-
плялася і в культурному шарі цього некрополя.
У спеціалізованій літературі віддавна уста-
лилася думка про те, що наявність християн-
ського некрополя, ще й у місцях давньої забу-
дови (Іоннісян 2010, с. 431), а також наявність
керамічних полив’яних плиток, особливо ж їх
скупчення на окремих ділянках, є свідченням
культової споруди — церкви княжої доби, на-
віть якщо не вдається простежити її фундамент
(Гупало 2014, с. 127).
Разом із рештками долівкової плитки в куль-
турному шарі знайдено особливі залізні цвяхи.
Ідеться про понад сорок артефактів, які виріз-
нялися високою якістю виготовлення за єди-
ним стандартом: довжина — 9–10 см, діаметр
3 Матеріали з цього могильника нещодавно верифікова-
но й опубліковано. Див.: Стеблій, Довгань 2022a.
Рис. 1. Буський археологічний комплекс: 1 — загальний вигляд: 1, 2, 3 — городище в центрі сучасного м. Буськ; 4 —
Мале городище; 5 — городище на Ліпибоках; 6 — городище на Волянах (за: Петегирич 2001, рис. 2); 2 — фрагмент кар-
ти Фрідріха фон Міґа 1779–1783 рр.
Fig. 1. Busk archaeological complex: 1 — a general view: 1, 2, 3 — a hillfort in the centre of modern Busk; 4 — a “Small”
hillfort; 5 — a hillfort in Lipyboky; 6 — a hillfort in Voliany (after: Петегирич 2001, fig. 2); 2 — a fragment of Friedrich von
Mieg’s map, 1779–1783
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 356
округлої головки 15–18 мм, квадрат у перетині,
видовжений загострений кінець (Стеблій, До-
вгань 2019, с. 92, рис. 4: 5). За своїми параме-
трами ці цвяхи суттєво відрізнялися від понад
сотні виявлених під час археологічних розко-
пок попередніх років. Як виявилося, дуже по-
дібні «церковні» цвяхи, виявив Б. П. Томенчук
під час розкопок Олешківської ротонди (То-
менчук 2005, с. 21, рис. 46).
Таким чином, з’явилися підстави (некро-
поль, долівкова плитка й цвяхи) вважати, що на
місці пізньосередньовічного стіжкового горо-
дища в княжі часи могла існувати церква. На
її локалізацію й було спрямовано археологічні
дослідження 2019 і 2021 рр.
За місцями концентрації долівкової плитки в
розкопах 2015, 2017 і 2018 рр. автори припус-
тили, що церкву необхідно шукати в централь-
ній частині майданчика Малого городища, де
в розкопі 2015 р. знайдено понад 300 плиток різ-
ної конфігурації (Довгань, Стеблій 2017, с. 26).
Натомість у 2018 р. на західному краю некропо-
ля, який маркувала лінія з чотирьох поховань, —
лише одну цілу та чотири фрагментовані плитки
(Довгань, Стеблій 2019, с. 22, 27), а в 2017 р. —
чотирнадцять (Довгань, Стеблій 2018, с. 22).
Долівка церкви
Дійсно, у розкопі 2019 р., закладеному па-
ралельно до розкопу 2015 р. (рис. 3) на глибині
1,6–1,8 м від рівня сучасної поверхні, виявлено
рештки долівки церкви. Її вдалося простежити
за глиняною утрамбованою підсипкою — своє-
рідною «подушкою» (рис. 4), на якій викладали
керамічні полив’яні плитки. Протягом польо-
вого сезону локалізовано дві ділянки мозаїки з
плиток — південну (рис. 4) (Довгань, Стеблій
2021, фото 13–16, 19, 20) й північну (рис. 4; 5:
1) (Довгань, Стеблій 2021, рис. 7, фото 17–20).
Перша з них була суттєво зруйнована. Як
з’ясувалося, ця частина мозаїчної підлоги
частково «просіла» й «пірнула» в заповнення
ранішої господарської ями першої половини
ХІІ ст. діаметром 1,4 м і глибиною 1,28 м від
рівня виявлення. Більшою ж мірою до руйна-
ції долівки, а також східної частини цієї ями
спричинилися геологічні процеси4 — якраз
у цьому місці зафіксовано карстові канали,
по яких могла текти вода5 (Довгань, Стеблій
2021, рис. 3; 5; фото 13–16) (рис. 6). До за-
лишків південної викладки входили: дев’ять
цілих великих трикутних плиток, рівнобе-
дрених і прямокутних рівнобедрених, із зе-
леною (три), коричневою (п’ять) і жовтою
(одна) поливою, 29 фрагментованих великих
трикутних плиток із поливою усіх згаданих
кольорів, три малі цілі трикутні плитки із зе-
леною поливою та чотири фрагменти «не-
типових» фігурних долівкових плиток із зе-
4 За змістовну консультацію дякуємо доцентові кафедри
геоморфології і палеогеографії ЛНУ ім. Івана Франка
п. Г. Р. Байрак.
5 У заповненні одного з них, окрім фрагментів кераміки,
знайдено одну малу трикутну долівкову плитку, а та-
кож фрагменти великої трикутної й фігурної (Довгань,
Стеблій, 2021, с. 26).
Рис. 2. Мале городище в м. Буськ: 1 — сучасний вигляд із північного сходу, фото П. М. Довганя; 2 — план із нанесени-
ми місцями розкопок (план М. А. Филипчука, позначки авторів).
Fig. 2. A “Small hillfort” in Busk: 1 — current view from the north-east, photo by P. M. Dovhan; 2 – a plan with excavated sites
marked (a plan by M. A. Fylypchuk, with authors’ marks)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 57
Ри
с.
3
. З
ве
де
ни
й
пл
ан
п
ох
ов
ан
ь
із
п
ри
це
рк
ов
но
го
м
ог
ил
ьн
ик
а
та
л
ок
ал
із
ац
ія
м
іс
ця
х
ра
му
з
а
ре
ш
тк
ам
и
ва
пн
ян
о-
пі
щ
ан
ог
о
ро
зч
ин
у
та
ф
ра
гм
ен
та
ми
к
ер
ам
іч
но
ї п
ід
ло
ги
. Ц
иф
ра
ми
в
пе
ре
ве
рн
ут
их
т
ри
ку
тн
ик
ах
п
оз
на
че
но
м
іс
ця
зб
ер
еж
ен
ої
м
оз
аї
ки
: 1
—
п
ів
де
нн
а
20
19
р
.;
2
—
п
ів
ні
чн
а
20
19
р
.;
3
—
с
хі
дн
а
20
21
р
.,
4
—
за
хі
дн
а
20
21
р
.
Fi
g.
3
. C
on
so
lid
at
ed
p
la
n
of
b
ur
ia
ls
fr
om
th
e
ch
ur
ch
c
em
et
er
y
an
d
lo
ca
lis
at
io
n
of
th
e
te
m
pl
e
ar
ea
b
y
th
e
re
m
ai
ns
o
f l
im
e-
sa
nd
m
or
ta
r a
nd
fr
ag
m
en
ts
o
f t
he
c
er
am
ic
fl
oo
r.
Th
e
nu
m
be
rs
in
th
e
in
ve
rte
d
tri
an
gl
es
in
di
ca
te
th
e
pl
ac
es
o
f t
he
sa
ve
d
pa
ve
m
en
t:
1
—
so
ut
he
rn
o
f 2
01
9;
2
—
n
or
th
er
n
of
2
01
9;
3
—
e
as
te
rn
o
f 2
02
1,
4
—
w
es
te
rn
o
f 2
02
1
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 358
леною (одна), коричневою (одна) та жовтою
(дві) поливою (Довгань, Стеблій 2021, с. 20).
Друга ділянка мозаїчної долівки зберегла-
ся фактично in situ, лише плавно перекосила-
ся в північно-західному напрямку. Вона скла-
далася з 38 цілих та фрагментованих великих
трикутних керамічних плиток: 11 цілих рів-
нобедрених (сім — із коричневою поливою,
чотири — із зеленою), 20 цілих прямокутних
рівнобедрених (13 — із коричневою поливою,
чотири — із жовтою, три — із зеленою) та
семи фрагментованих (чотири — із коричне-
вою, дві — зі зеленою, одна — із жовтою по-
ливою). Їх було укладено у сім рядів із півночі
на південь (рис. 5: 1). На викладці зафіксова-
но також 11 малих уламків плиток (шість —
із коричневою, п’ять — із зеленою поливою).
Дві малі трикутні плитки із жовтою поливою
знайдено безпосередньо біля цієї викладки, а
під нею — п’ять фрагментів великих трикут-
них плиток із зеленою й коричневою поливою
(Довгань, Стеблій 2021, с. 20-21).
У 2021 р. пошуки давньої церкви було про-
довжено. У цей польовий сезон розкоп закла-
дено між розкопами 2015 і 2019 рр., паралель-
но до них (рис. 3). На тій самій глибині просте-
жено чергові фрагменти мозаїки з керамічних
полив’яних плиток та утрамбовану підсипку,
на якій їх викладали.
Через конфігурацію розкопу6 знову дослідже-
но дві ділянки долівки церкви: східну та західну
(Довгань, Стеблій 2021b, рис. 3, фото 10–17).
Перша з них, так само як у 2019 р., поруйно-
вана внаслідок «просідання» над заповненням
6 «Розрив» у розкопі (рис. 3) спричинений потребою
оминути віковічне дерево, оскільки територія Малого
городища розташована в сучасному міському парку —
пам’ятці природи національного значення.
Рис. 4. Вапняно-піщана підсипка, локалізована в 2019 р., на якій викладали керамічну підлогу, і рештки полив’яних
плиток на ній: на передньому плані — фрагмент північної мозаїки in situ, на задньому — стрілками позначено місце по-
руйнованої південної мозаїки
Fig. 4. Lime-sand bedding, localised in 2019, on which a ceramic floor was laid, and the remains of glazed tiles on it: in the
foreground — a fragment of the northern pavement in situ, in the background — arrows mark the place of the damaged southern
pavement
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 59
ранішої заглибленої споруди7. Дослідження
цієї ділянки розпочалося з виявлення на глиби-
ні 1,75 м від рівня сучасної поверхні непору-
шеної мозаїки з 12 керамічних плиток — трьох
великих і дев’яти малих трикутних. У проце-
сі подальшого дослідження виявлено ще одну
непорушену значну її частину, викладену пере-
важно з великої трикутної плитки.
Уся ж відкрита східна частина мозаїчної до-
лівки церкви (рис. 5: 2) нараховувала кілька де-
сятків великих трикутних, малих трикутних та
фігурних керамічних плиток. До складу бруку-
вання входили і вперше виявлені індивідуальні
зразки (рис. 7: 1–5, 9–12). Друга ділянка мозаїки
долівки — західна — складалася з дев’яти вели-
ких трикутних полив’яних керамічних плиток.
Результати досліджень. Конструктивні осо-
бливості церкви
Підлога. За результатами археологічних до-
сліджень констатовано, що на території Малого
городища в Буську маємо справу з церквою кня-
жої доби, локалізованою за залишками підлоги у
вигляді орнаментально викладених керамічних
полив’яних плиток на підсипці, яка візуально ви-
глядала як біла материкова глина. Проте хіміко-
технологічні дослідження цієї «подушки» показа-
ли, що це був вапняно-піщаний розчин8, у складі
7 Після консультації з п. Г. Р. Байрак з’ясувалося, що це
карстовий жолоб.
8 У 2021 р. плитки з північної інсітної ділянки розкопу
2019 р. передано на кафедру архітектури та реставрації
Національного університету «Львівська політехніка» з
якого є кварцовий пісок, гашене вапно, органічні
домішки й мінерал масікот, якому відповідає хі-
мічна формула PbO. Фахівці вважають, що для
міцності розчину тодішні майстри додавали бі-
лок, внаслідок чого утворювався казеїн. Із часом
у такій будівельній суміші могли розмножуватися
мікроорганізми, які ним харчувалися. Тому, аби
запобігти їхньому утворенню, додавали антисеп-
тик — оксид свинцю (Демус, Рибчинський, Ко-
чубей 2022, с. 103). Власне на такій основі й було
викладено долівкові керамічні полив’яні плитки
в буській церкві.
Виявляється, більшість археологічно дослі-
джених тогочасних дерев’яних церков зафіксо-
вано саме за рештками підлоги у вигляді розва-
лів керамічних долівкових плиток, інколи з не-
великими ділянками in situ. Місцями вдалося
простежити й підготовку під цю підлогу.
Окрема публікація про храмові долівки з те-
риторії Галицької Русі як найбільш вивченого
у цьому плані регіону належить В. М. Матвєє-
ву. Проаналізувавши дев’ять об’єктів, дослід-
ник дійшов висновку, що в більшості з них
плитку було викладено на шар глини, який ле-
жав безпосередньо на землі (Матвеев 2018,
с. 357). Із тексту статті, суто глиняну, т. зв. під-
готовку, простежено лише в трьох храмах —
метою їх комплексного наукового дослідження, систе-
матизації та розробки програми музейної реставрації.
У результаті цього магістрантка Олена Демус написа-
ла магістерську роботу «Консервація та музеєфікація
церковних керамічних долівкових плиток ХІІ століття
з міста Буськ Львівської області». Відреставровану ви-
кладку передано до експозиції Археологічного музею
ЛНУ ім. Івана Франка (рис. 10).
Рис. 5. Фрагменти керамічної долівки церкви з Малого городища, які збереглися in situ: 1 — північна мозаїка 2019 р.;
2 — східна 2021 р.
Fig. 5. Fragments of the ceramic floor of the church from a “Small” hillfort, preserved in situ: 1 — northern pavement of 2019;
2 — eastern pavement of 2021
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 360
Ри
с.
6
. С
тр
ат
иг
ра
фі
чн
ий
п
ро
фі
ль
п
ів
де
нн
ої
с
ті
нк
и
ро
зк
оп
у
20
19
р
.:
1
—
д
ер
но
ви
й
ш
ар
; 5
—
с
ір
ий
ґр
ун
т
із
за
ли
ш
ка
ми
б
уд
ів
ел
ьн
ог
о
см
іт
тя
Х
Х
с
т.
(а
нт
ро
по
ге
нн
ий
ш
ар
);
9
—
п
ро
см
а-
ле
на
с
тр
ук
ту
ро
ва
на
г
ли
на
; 1
0
—
б
іл
а
гл
ин
а
зі
с
ві
тл
о-
сі
ри
ми
за
ми
ва
ми
; 1
2
—
п
ро
см
ал
ен
а
гл
ин
а
із
ф
ра
гм
ен
та
ми
зг
ор
іл
ог
о
де
ре
ва
й
в
уг
іл
ьн
им
и
го
ри
зо
нт
ал
ьн
им
и
пр
ош
ар
ка
ми
; 1
4
—
бі
ла
гл
ин
а
із
ф
ра
гм
ен
та
ми
п
еч
ин
и;
1
5
—
б
іл
а
гл
ин
а;
1
6
—
с
ір
о-
ко
ри
чн
ев
ий
ґр
ун
т;
1
7
—
т
ем
но
-с
ір
ий
ґр
ун
т
(г
ор
из
он
т
мо
ги
ль
ни
ка
);
18
—
за
по
вн
ен
ня
п
ох
ов
ал
ьн
их
я
м;
2
0
—
с
уц
іл
ьн
а
сп
ал
ен
ин
а;
2
1
—
ч
ор
ни
й,
д
уж
е
тв
ер
ди
й
ґр
ун
т
—
б
ри
ли
, о
бс
ма
ле
ні
в
о
кр
ем
их
м
іс
ця
х
до
к
ор
ич
не
во
го
к
ол
ьо
ру
; 2
6
—
м
ат
ер
ик
ов
а
гл
ин
а
із
с
ві
тл
о-
сі
ри
м
ґр
ун
то
м;
2
7
—
с
пе
че
на
г
ли
на
;
31
—
б
іл
а
гл
ин
а
(д
ол
ів
ка
ц
ер
кв
и)
; 3
2
—
ч
ор
ни
й
ґр
ун
т;
3
3
—
п
ер
ем
іш
ка
с
ір
ог
о
ґр
ун
ту
із
д
ол
ів
ко
во
ю
п
ли
тк
ою
, в
уг
ли
ка
ми
, с
пе
че
но
ю
гл
ин
ою
, б
ро
нз
ов
им
и
зл
ит
ка
ми
; 3
4
—
п
ро
см
ал
е-
ни
й
чо
рн
ий
б
ри
лу
ва
ти
й
ґр
ун
т;
3
6
—
ч
ор
ни
й
ґр
ун
т
(п
ох
ов
ан
ий
го
ри
зо
нт
);
38
—
п
ер
ед
ма
те
ри
к
Fi
g.
6
. S
tra
tig
ra
ph
ic
p
ro
fil
e
of
th
e
so
ut
he
rn
w
al
l o
f t
he
e
xc
av
at
io
n
of
2
01
9:
1
—
a
so
d
la
ye
r;
5
—
a
g
re
y
so
il
w
ith
re
m
ai
ns
o
f c
on
st
ru
ct
io
n
w
as
te
o
f t
he
2
0th
ce
nt
ur
y
(a
n
an
th
ro
po
ge
ni
c
la
ye
r)
; 9
—
ta
rr
ed
st
ru
ct
ur
ed
c
la
y;
1
0
—
w
hi
te
c
la
y
w
ith
li
gh
t g
re
y
w
as
he
s;
1
2
—
ta
rr
ed
c
la
y
w
ith
fr
ag
m
en
ts
o
f b
ur
nt
w
oo
d
an
d
ch
ar
co
al
h
or
iz
on
ta
l l
ay
er
s;
1
4
—
w
hi
te
c
la
y
w
ith
b
ur
ne
d
cl
ay
fr
ag
m
en
ts
; 1
5
—
w
hi
te
c
la
y;
1
6
—
g
re
y-
br
ow
n
so
il;
1
7
—
d
ar
k
gr
ey
so
il
(c
em
et
er
y
ho
riz
on
);
18
—
fi
lli
ng
o
f b
ur
ia
l p
its
; 2
0
—
so
lid
a
sh
; 2
1
—
b
la
ck
, v
er
y
ha
rd
so
il
—
b
lo
ck
s,
ta
rr
ed
in
so
m
e
pl
ac
es
; 2
6
—
st
er
ile
cl
ay
w
ith
li
gh
t g
re
y
so
il;
2
7
—
b
ur
ne
d
cl
ay
; 3
1
—
w
hi
te
c
la
y
(c
hu
rc
h
flo
or
);
32
—
b
la
ck
so
il;
3
3
—
a
m
ix
tu
re
o
f g
re
y
so
il
w
ith
fl
oo
r t
ile
s,
co
al
s,
bu
rn
ed
c
la
y,
b
ro
nz
e
in
go
ts
; 3
4
—
ta
rr
ed
b
la
ck
bl
oc
k-
sh
ap
ed
so
il;
3
6
—
b
la
ck
so
il
(b
ur
ie
d
ho
riz
on
);
38
—
a
p
re
-s
te
ril
e
la
ye
r
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 61
двох із княжого Звенигорода та із селища в
Мартинівці. В інших — або її не було, або ж за-
фіксовано складнішу структуру з використан-
ням глини й галькового каміння (церква на Ца-
ринці в Галичі), кам’яної вимостки, вирівняної
шаром глини і фрагментованого керамічного
посуду (церква на городищі Биковен) (Матвеев
2018, с. 348-350, 352).
За словами дослідників П’ятницької церк-
ви у Звенигороді, її підлогу сформували з рід-
кої глини, яка просочила ґрунт на 20–30 см, а
зверху утворили рівний прошарок, підмазав-
ши долівку кількаміліметровим шаром тієї са-
мої глини (Ионнисян, Могитыч, Свешников
1983, с. 497, 500). Подібною була долівка ще в
одному звенигородському дерев’яному храмі
(Swiesznikow, Hupało 1995, s. 180). Як вигляда-
ла підсипка з Мартинівки, в публікаціях не кон-
кретизовано (Тимощук 1982, с. 138, 140).
Щодо вапняного розчину, то його сліди за-
фіксовано на плитках із білокам’яного храму
у Василеві (Логвин, Тимощук 1961, с. 42) та з
ур. Онуфріївщина на передмісті княжого Воло-
димира (Пескова 1983, с. 316). Брукування на
вапняно-піщаному розчині зафіксовано в церк-
ві св. Івана на Царинці в Галичі (Лукомський,
1998, с. 568-569).
За п’ять років розкопок на Малому городи-
щі зібрано близько 1500 долівкових полив’яних
керамічних плиток — як цілих так і фрагмен-
тованих. За формою серед них можна виділити
шість груп9:
9 У попередніх публікаціях ішлося про чотири групи
плиток (див.: Стеблій, Довгань, 2019, с. 91–92). Їх було
І — кількісно найбільша. Це великі трикутні
плитки двох типів: у формі витягнутого рівнобе-
дреного трикутника: 15 × 15 × 13 см за товщини
2,7 см (рис. 7: 8; 8: 4) та у формі прямокутного
рівнобедреного трикутника: 12 × 12 × 17 см при
такій же товщині (рис. 7: 7; 8: 3).
ІІ — мала трикутна плитка. Як і велика, вона
була двох типів: у формі витягнутого рівнобе-
дреного трикутника: 6 × 6 × 4,5 см товщиною
2 см (рис. 8: 1) та у формі трикутника прямокут-
ного: 6×5×7 см при товщині 2,5 см (рис. 8: 2).
ІІІ — чотири квадратні плитки розмірами
6,5 × 6,2, 6,6 ×6,3, 6,3 × 6,1 та 6,2 × 6,4 см при
стандартній товщині 2,2 см (рис. 7: 6).
IV — плитки у вигляді видовженої трапеції
із заокругленими кутами, при чому кути при
основі витягнуті (рис. 7: 13–15; 8: 7, 8).
V — зразки індивідуальних невизначених
форм, складної конфігурації, із вигнутими в
різний спосіб обрисами (рис. 7: 1–5, 9–12; 8:
9). До них, серед іншого, віднесено й згадане
крило птаха (рис. 7: 3), а також плитки, які ми
умовно назвали «клинцями». Вони переважно
виглядають як брусочки — довгі й вузькі ек-
земпляри з різними викінченнями та заокру-
гленнями (рис. 8: 5, 6).
Враховуючи критерії, які використовують для
групування подібних артефактів (Матвеев 2016,
с. 356-359; 2017, с. 153-158; Лукомський 2018,
с. 187-189), можемо констатувати, що серед бусь-
систематизовано на основі матеріалів 2015 і 2017–
2018 рр. Проте під час локалізації долівки церкви в 2019
і 2021 рр. знайдено інші форми плиток, унаслідок чого
збільшилася кількість груп.
Рис. 7. Зразки керамічних полив’яних плиток із долівки церкви на Малому городищі
Fig. 7. Samples of ceramic glazed tiles from the church floor in a “Small” hillfort
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 362
ких долівкових плиток виділяються прості (І–
ІІІ групи) й складні (група IV) геометричні фор-
ми плиток, а також індивідуальні (V група). При
цьому в усіх групах знаходимо екземпляри жов-
того, зеленого й коричневого кольорів.
Завдяки колегам із Національного універ-
ситету «Львівська політехніка» вдалося визна-
чити і деякі технологічні особливості буських
полив’яних плиток: за слідами від дерев’яної ло-
патки та металевого ножа вони встановили, що
після набиття в трикутну форму сиру плитку до-
водили до потрібного вигляду, підрізаючи грані,
кути, роблячи фаски та сегментні опуклості (Де-
мус, Рибчинський, Кочубей 2022, с. 103).
У літературі констатується, що прості
типи плиток (І–ІІІ типи із Буська) виготовля-
ли у роз’ємних матрицях без дна (Томенчук
1993, с. 94; Chudzik 2014, s. 238; Матвеев 2016,
с. 357). Їх бічні стінки практично всі косо зрі-
зані в той спосіб, що більшою за площею є сто-
рона, яку згодом покривали поливою. На думку
дослідників, це полегшувало регулювання пли-
ток при укладанні підлоги, а можливо, й спро-
щувало виймання з матриць (Wajda 2009, s. 95;
Матвеев 2016, с. 357).
Плитки складних форм (IV типу з Буська,
т. зв. стрілоподібні з П’ятницької церкви у Звени-
городі (Ионнисян, Могитыч, Свешников 1983,
с. 500, 501), фігурні — з Олешківської ротон-
ди (Томенчук 2005, с. 29, рис. 28) чи краплепо-
дібні з церкви Спаса в Галичі (Матвеев 2017,
с. 155-156, 161, ил. 3: 5а, 5б; 4: 12, 13)) виго-
товляли, як уважають, у нероз’ємних формах, а
торці при потребі скошували та заокруглювали
шляхом підрізання (Матвеев 2016, с. 359).
Натомість екземпляри індивідуальних форм
(V тип із Буська) з ірраціональними контурами
(Лукомський 2018, с. 189) для викладання сю-
жетних мозаїчних зображень вирізали з вели-
ких глиняних заготовок, на які попередньо на-
носили малюнок (Томенчук 1993, с. 94; Луком-
ський 2018, с. 189).
Перші публікації про хімічний склад
поливи, якою покривали долівкові плит-
ки, зʼявилися ще до 1960-х рр. і належать
Ю. Л. Щаповій. Уже тоді дослідниця вказува-
ла на його тотожність у різних давньоруських
містах — двокомпонентне свинцево-крем-
неземне скло (пісок+оксид свинцю). Без до-
давання інших барвників таке поєднання за-
безпечувало жовтий або оливково-коричне-
вий кольори; зелену поливу отримували через
додавання оксиду міді. Коричнева ж могла
з’явитися внаслідок порушення режиму варін-
ня зеленого або червоного скла (Щапова 1966,
с. 303-304). Спектральний аналіз полив’яних
плиток із літописного Данилова також засвід-
чив свинцево-кремнеземне скло, у яке для
Рис. 8. Зразки керамічних полив’яних долівкових плиток із долівки церкви на Малому городищі
Fig. 8. Samples of ceramic glazed tiles from the church floor in a “Small” hillfort
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 63
отримання зеленого кольору додавали мід-
ні й свинцеві барвники, а для коричневого —
свинцеві та залізні (Раппопорт 1971, с. 86). Ці-
кавим є аналіз поливи плиток із Дорогичина,
Столп’я, Холма й Перемишля, який також під-
твердив свинцево-кремнеземний її склад. Од-
нак окремі екземпляри тут характеризувалися
свинцево-кальцієво-кремнеземним склом або
ж свинцево-калієво-кальцієво-кремнеземним.
Як барвники так само використовували окси-
ди заліза й міді (Wajda 2009, s. 100-104).
Унаслідок хіміко-технологічного аналізу
поливи, яка вкривала буські плитки, встанов-
лено, що коричневого кольору досягали змі-
шуванням топників оксидів кальцію й свин-
цю, а також кварцового піску, глинистої си-
ровини та польового шпату. Жовту — через
додавання в шихту значної кількості окси-
ду свинцю, а зелену — міді (Демус, Риб-
чинський, Кочубей 2022, с. 103). З огляду на
попередні дослідження, можна стверджувати,
що майстри, які виготовляли поливу в Бусь-
ку, також використовували свинцево-крем-
неземну суміш. Наявність оксиду кальцію,
імовірно, можна пояснити вторинним забруд-
ненням, що осіло на поверхню емалі, або на-
явністю його невеликої кількості в самому
піску. Принаймі так уважають дослідники, які
шукали причини нявності цього компонента в
поливах із Дорогичина й Холма (Wajda 2009,
s. 100, 102). Додамо, що в жовтому й зелен-
куватому покритті плиток із Буська зафіксова-
не люмінесцентне світіння, якого, як вдалося
з’ясувати, досягали через додавання деревно-
го та кісткового попелу — фосфору (Демус,
Рибчинський, Кочубей 2022, с. 103).
У наборі описані плитки утворювали моза-
їчну підлогу. Як випливає із її планіграфії, а та-
кож із відомих аналогій, невеликі ділянки, що
дійшли до нас у майже непорушеному вигляді,
репрезентують рештки периферійного тла до-
лівки. Це кількарядні смуги, розташовані па-
ралельно до головної осі споруди, сформовані
взаєморозверненими великими рівнобедрени-
ми і прямокутними рівнобедреними трикутни-
ми коричневими, зеленими та жовтими плитка-
ми стандартного розміру. Помітно, що в ком-
понуванні тла будівничі не лише використали
Рис. 9. Схеми різнокольорових мозаїк із церкви на Малому городищі, знайдених у непорушеному вигляді: 1 — північ-
на 2019 р.; 2 — східна 2021 р.
Fig. 9. Schemes of multi-coloured pavements from the church in a “Small” hillfort, found intact: 1 — northern of 2019; 2 —
eastern of 2021
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 364
чергування кольорів, але й за допомогою їх
гами утворювали інші геометричні фігури. За
рештками північної мозаїки 2019 р. і східної
2021 р. бачимо, що це бути квадрати із двох ве-
ликих трикутних із прямим кутом рівнобедре-
Рис. 10. Мозаїчна долівка 2019 р., яку реставрували в Національному університеті «Львівська політехніка». Експонуєть-
ся в Археологічному музеї ЛНУ ім. Івана Франка
Fig. 10. Pavement of the 2019 floor, which was restored at the Lviv Polytechnic National University. It is exhibited in the
Archaeological Museum of the Ivan Franko National University of Lviv
них плиток, ромби з двох великих трикутних
рівнобедрених або ж трапеції із трьох великих
рівнобедрених плиток (рис. 9).
Знахідки ІV і V груп свідчать про коло-ом-
фалій із фігуративною композицією у скла-
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 65
ді підлоги. Із локалізації у розкопах 2019 і
2021 рр. екземплярів складних геометричних
та індивідуальних форм випливає, що він був
якраз над місцем карстових каналів, через що
й не зберігся in situ10. Його, як можна здога-
дуватися, обрамляв орнаментальний пояс (об-
руч) із трапецієподібних взаєморозвернених
плиток IV групи. З такою самою метою ви-
користовували, наприклад, т. зв. стрілоподіб-
ні плитки з П’ятницької церкви Звенигорода
(Ионнисян, Могитыч, Свешников 1983, с. 500,
501), фігурні — з Олешківської ротонди (То-
менчук 2005, с. 29, рис. 28) чи каплеподібні з
церкви Спаса в Галичі (Матвеев 2017, с. 155-
156, 161, ил. 3: 5а, 5б; 4: 12, 13). На наявність
кругового елемента у викладці вказують та-
кож окремі великі трикутні плитки з увігну-
тою основою, за допомогою яких могли зао-
круглювати композицію та утворювати пере-
ходи до лінійного брукування.
Зважаючи на особливості складних та інди-
відуальних форм плиток у кожній із віднайде-
них церков, слушність має Віра Гупало у тому,
що омфалії в кожній окремій церкві мали своє
особливе вирішення (Гупало 2020, с. 466). При
цьому доходимо висновку, що прості плитки, з
яких формували тло мозаїки, були практично
однаковими, якщо не ідентичними.
Про омфалії із дерев’яних церков кня-
жої доби писалося неодноразово (Ионнисян,
Могитыч, Свешников 1983, с 501; Матвеев
2016a, с. 363-364; 2016b; 2018, с. 357-358).
У контексті храму з Буська важливо, що така
кругова композиція у техніці opus sectile, за-
позичена з Візантії й адаптована місцевими
майстрами, — нечастий прийом викладан-
ня церковної підлоги. Схема малюнка із цієї
церкви — така сама, як і в інших відомих на
сьогодні храмах Галицької землі (Спаса і Бло-
говіщення у Галичі, П’ятницької і на дитинці у
Звенигороді, Олешківської ротонди та ін.).
Зіставлення даних про керамічні полив’яні
плитки з теренів Галицького й Волинського
князівств (Матвеев 2018; Терський 2019) дає
підстави стверджувати, що підлога дерев’яної
церкви з Малого городища в Буську викладе-
на в традиціях галицької архітектурної школи.
10 Усю плитку із цього місця, знайдену 2019 і 2021 року,
а також знахідки попередніх років так само передано
на кафедру архітектури та реставрації Національного
університету "Львівська політехніка". Влітку цього
року їм вдалося відновити малюнок омфалію. Про це
готується окрема публікація.
Форма та розміри храму. Під час дослі-
джень решток святині на Малому городищі
не зафіксовано жодних ознак якихось фунда-
ментів. А тому про її розміри та конфігурацію
судити можемо лише наближено. Чітку пря-
му лінію підготовки під підлогу, яка б сигна-
лізувала про контур долівки, частково зафік-
совано лише із заходу (рис. 4). З інших боків
межі маркували поховання з прицерковного
могильника, які у жодному випадку, як вдало-
ся простежити, не перекривали його долівки.
Своєрідним підтвердженням контурів церкви
вважаємо локалізацію двох дитячих поховань:
у 2019 р. виявлено на рештки дитини в місці,
де фіксувався край долівки церкви з північно-
го заходу, а у 2021 р. знайдено ще одне похо-
вання, ймовірно, новонародженої дитини, яке
так само було на краю виявлених контурів до-
лівки церкви, але вже з південного сходу (Сте-
блій, Довгань 2022, с. 169, рис. 2). За інфор-
мацією молодшого наукового співробітника
відділу археології Інституту українознавства
ім. Івана Крип’якевича І. П. Луцик, нехреще-
них дітей могли ховати під скапом даху церк-
ви, аби в такий спосіб вони охрещувалися11.
За планіграфією поховань, припускаємо, що зі
сходу могла бути й апсида, щоправда, її конфі-
гурацію встановити складно.
Таким чином, церква на Малому городищі
в Буську, найімовірніше, була дводільною —
мала наву, яка сягала близько 5 м ширини і 6 м
довжини, та прилеглу до неї зі сходу апсиду. До
речі, розміри нави з розкопаної в Трепчі ста-
рішої церкви сягали 5,5 × 6,5 м, а апсиди —
3,0 × 4,0 м (Ginalski, Kotowicz 2019, s. 129).
(рис. 11: 3). Логічно припустити, що подібною
могла бути й апсидна частина з буського храму.
Синтезуючи матеріал про дерев’яні церк-
ви княжої доби з Галицької і Волинської Русі,
Д. Худзік ствердив, що з погляду планігра-
фії вони були дуже різними, однак переважно
складалися з нави й пресвітерія (вівтарної час-
тини). Останній міг бути як прямокутним, так і
у вигляді трапеції (Chudzik 2014, s. 218).
Під час досліджень решток церкви на Ма-
лому городищі не зафіксовано жодних ознак її
фундаментів, як уже говорилося, або ж якогось
мурування — свідчень монументальної спо-
руди. Це передусім вказує на те, що вона була
дерев’яною, а також зрубною.
11 Із лекції, яку вона читала в Науковій бібліотеці ЛНУ
ім. Івана Франка.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 366
Дослідники, дотичні до проблематики
дерев’яної церковної архітектури княжої доби,
одностайні в тому, що тогочасні сакральні спо-
руди зводили у зрубній техніці, поширеній від
початку ХІІ ст. по всій території Русі (Іоннісян
2010, с. 435-437; Chudzik 2014, s. 220). Доведе-
но, зокрема, що такими були церква в Давид-
городку (Jakimowicz 1937, s. 275-276), Благо-
віщенська в Галичі (Лукомський 2018, с. 193),
П’ятницька у Звенигороді (Гупало 2014 с. 295),
а також два храми в Трепчі (Ginalski, Kotowicz
2019, s. 129, ryc. 4) й святині по вул. Межигір-
ській та Набережно-Хрещатицькій у Києві (Та-
раненко, Ивакин 2008, с. 154-155, 157-158).
З урахуванням розмірів і конструктивних
особливостей припускаємо, що церква з Мало-
го городища в Буську могла бути подібною до
згаданих храмів, а також до дерев’яних церков
XVIII ст, які дійшли до наших днів (рис. 11).
Додамо, що в публікаціях висловлюється теза
про те, що наявність омфалію у викладці підло-
ги сигналізує про дерев’яну баню в конструкції
даху (Ионнисян, Могитыч, Свешников 1983,
с. 501; Іоннісян 2010, с. 434).
Протягом якого часу могла існувати церк-
ва на Малому городищі? Відомості про те, коли
могли збудувати церкву на території давнього Бу-
жеська дає в першу чергу стратиграфія пам’ятки.
Однозначно можна стверджувати, що церк-
ва й цвинтар навколо неї постали на місці по-
селенської території ХІ — першої половини
ХІІ ст. Про це свідчать котловани двох загли-
блених жител цього часу, у перший із яких було
вкопано два поховання, а заповнення другого
частково перекривала долівка церкви (Стеблій,
Довгань 2022, с. 175). Згадаємо також і зруй-
новану карстом господарську яму, про яку вже
йшлося. Логічно припустити, що до моменту
зведення церкви та закладання цвинтаря мав
минути певний час, протягом якого заглибле-
ні частини житлових і господарських об’єктів
знівелювалися. З цього випливає, що святиню
могли збудувати не раніше середини — другої
половини ХІІ ст.
Це датування узгоджується з хронологією
більшості відомих дерев’яних церков із тере-
нів Галицького князівства. Ю. В. Лукомський
також неодноразово наголошував на тому, що
появу долівок із полив’яних плиток слід від-
носити до часу пізніше середини ХІІ ст. (Лу-
комський 2020, с. 395). Тоді постання церк-
ви на території Малого городища можна
пов’язувати з переходом Бужеська до володінь
Ярослава Осмомисла між 1169 і 1173 рр. та
його статусом стольного осередку князівства
(Ляска 2016, с. 28).
Доки вона могла існувати? Під час вери-
фікації матеріалів із прицерковного могильни-
ка ми дійшли висновку про те, що хоронити по-
мерлих тут могли десь до середини XIV ст., бо
наприкінці цього століття на його місці вже іс-
нував т. зв. рицарський двір, археологічно ре-
презентований рештками стіжкового городища
(Стеблій, Довгань 2022a, с. 177). Щодо церк-
ви, то виглядає, що вона занепала дещо раніше,
аніж некрополь, оскільки полив’яні плитки з її
долівки знайдено як «кам’яні подушки» в шес-
ти похованнях; у трьох із них ще й між ступ-
нями ніг, а ще у двох — лише в ногах. Вони
були також у засипці дев’яти могильних ям та
у верхніх прошарках горизонту могильника
(Стеблій, Довгань 2022а, с. 174).
Причини занепаду церкви. У багатьох ви-
падках причиною руйнування дерев’яних церков
княжої доби були пожежі. Однозначно стверджу-
вати, що такий катаклізм міг статися із буською
святинею, не можна. Проте в місці, де частина
її долівки «стекла» у карстовий канал, знайдено
понад 20 невеликих злитків розплавленої брон-
зи; тут же були окремі легко ошлаковані плитки,
а зруйнована підсипка спечена до стану вимазки
(рис. 6). Можливо, якась локальна пожежа спри-
чинилася до занепаду церкви. А може, це сталося
внаслідок карстотворного процесу12.
Так чи інакше, місце, на якому стояв храм,
похованнями не зайняли, а долівкові плитки
частково використали для облаштування по-
ховань. Виглядає, що цвинтар після занепа-
ду храму існував уже недовго і його ділянка
ще добре проглядалася. Або ж у цьому випад-
ку «спрацювало» давньоруське канонічне пра-
во — «Идеже, ѩакоже рече преставѩютьсѧ
древѧны церкы и ины на том мѣстѣ не
поставѩютьсѧ, мѣсто въ немже ӧлтарь,
идеже таина творѧшесѧ, ӧградити и непри-
косновено хранити, ѩко свѧто и честно ѥгда
не ѿнужа свѧщеньѥ приимаху и нечестнѣ
свѧтаѩ попираютьсѧ» (Каноническіе... 1880,
стлб. 6).
12 Стратиграфічні спостереження показали, що в
карстовий канал «злетіла» лише долівка церкви
(рис. 6). А прошарки, які належать до решток житлової
вежі стіжкового городища кінця XIV — першої
половини XV ст., залягають горизонтально. Тобто коли
споруджували вежу, поверхня уже була знівельована
й вирівняна. Звідси випливає, що церква могла
завалитися внаслідок карстового процесу.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 67
тися, що в ХІІ ст. вона не входила в межі укрі-
плених частин міста, а найімовірніше належала
до одного з передмість Бужеська, на краю яко-
го й постала церква. Разом із могильником вона
творила своєрідний сакральний простір в ланд-
шафті міста. До слова, традицію облаштування
найраніших храмів із навколишніми цвинтаря-
ми поза межами укріплених міст неодноразо-
во засвідчено на теренах галицько-волинських
земель. Серед явищ, які призвели до неї, нази-
Місце храму в історичному ландшафті Бу-
жеська
До археологічних досліджень 2015 р. Мале
городище, на терені якого віднайдено решт-
ки церкви, вважалося складовою планувальної
структури княжого Бужеська (Петегирич 2001,
с. 204). Тепер же з’ясувалося, що цю територію
було фортифіковано аж наприкінці XIV ст. (Сте-
блій, Довгань 2022b, с. 501). Можна здогадува-
Рис. 11. Дерев’яні церкви, на які могла бути подібна церква з Буська: 1 — XVII ст., c. Жадень Рівненської обл. (за: Мо-
гитич 1999, с. 9); 2 — Дмитрівська XVIII ст., с. Граддя Волинської обл. (за: Могитич 1999, с. 9); 3, 4 — церкви ХІІ ст. і
ХІІІ ст. із Трепча, Сяноцький повіт, Польща (за: Ginalski, Kotowicz 2019, s. 128, ryc. 4)
Fig. 11. Wooden churches, to which the church from Busk could have been similar: 1 — 17th century, Zhaden village, Rivne
Oblast (after: Могитич 1999, p. 9); 2 — Dmitrivka, 18th century, Hraddia village, Volyn Oblast (after: Могитич 1999, p. 9); 3,
4 — churches of the 12th–13th centuries from Trepcza, Sanocki County, Poland (after: Ginalski, Kotowicz 2019, p. 128, fig. 4)
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 368
вають обмежені площі укріплених частин міст
в умовах багнистих територій, будівництво за-
міських князівських резиденцій, процеси хрис-
тиянізації місцевого населення (Луцик 2023,
с. 73–78). Цілком можливо, що через перелічені
ознаки постала й одна з церков13 у Буську.
Висновки
Таким чином, унаслідок розкопок на Ма-
лому городищі в Буську — передмісті літо-
писного Бужеська — зафіксовано рештки то-
гочасного дерев’яного храму. Його залиш-
ки (фрагменти мозаїчної підлоги, викладеної
із різньокольорових полив’яних керамічних
плиток на вапняно-піщаному розчині) й ана-
логії із суміжних теренів Галицької землі до-
зволили висловити припущення щодо її пла-
нової схеми і зовнішнього вигляду. Най-
імовірніше, ідеться про дводільну зрубну, із
дерев’яною банею споруду загальними розмі-
13 Два інгумаційні поховання кінця ХІІ — першої половини
ХІІІ ст. і дві керамічні полив’яні долівкові плитки, свід-
чення можливості існування храму, виявлено і на терито-
рії Великого городища (Довгань 2008, с. 141).
рами приблизно 8 × 10 м. Її долівка облашто-
вана в традиціях галицької архітектурної шко-
ли, особливістю якої є декорування підлоги
дерев’яних храмів керамічними полив’яними
плитками з омфаліями.
Стратиграфічно час закладання храму
можна датувати від середини ХІІ ст., а з ура-
хуванням історичних обставин — від 1170-
х рр. Отримані відомості підтверджують вер-
сію про широке розповсюдження дерев’яних
культових споруд у Галицькій землі зокрема і
в Київській Русі загалом саме в цей час.
Методично розкопки решток церкви в Бусь-
ку підтвердили положення про те, що фраг-
менти типових полив’яних керамічних плиток,
особливо їх скупчення, сигналізують про наяв-
ність церкви. А конфігурація могил на могиль-
нику княжої доби може бути однією з підстав
для локалізації храму.
Співпраця з реставраторами дозволила му-
зеєфікувати частину знайденої in situ мозаїчної
підлоги, а з фахівцями природничих наук —
розширити знання про склад розчину, на якій її
викладали, а також про особливості варіння по-
ливи, якою вкривали керамічні плитки.
Каноническіе... 1880. Каноническіе отвѣты митропо-
лита Іоанна ІІ. Памятники древнерусскаго канонического
права. Санктпетербургь, І (Памятники ХІ–XV в.).
Гупало, В. 2014. Звенигород і Звенигородська зем-
ля у Х—ХІІІ століттях (соціоісторична реконструкція).
Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України.
Гупало, В. 2020. Релігійне життя княжого Звенигоро-
да: релікти храмів і монастирів, предмети християнського
культу. В: Булик, Н. (ред.). Духовна культура населення
Прикарпаття, Волині і Закарпаття від найдавніших ча-
сів до середньовіччя (вибрані проблеми). Львів: Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, с. 429-
493.
Демус, О., Рибчинський, О., Кочубей, В. 2022. Осо-
бливості музейної реставрації полив’яних кераміч-
них плиток церковної підлоги ХІІ ст. з м. Буськ. Фор-
тифікації, 16, с. 101-110. https://doi.org/10.23939/
fortifications2022.16.101
Довгань, П. 2008. Буський археологічний комплекс:
стан і перспективи дослідження. Вісник Інституту архе-
ології, 3, с. 136-195.
Довгань, П., Стеблій, Н. 2017. Звіт про археологічні
розкопки у місті Буську Львівської області у 2015 році.
Науковий архів ІА ЛНУ ім. Івана Франка.
Довгань, П., Стеблій, Н. 2018. Звіт про археологічні
розкопки у місті Буську Львівської області у 2017 році.
Науковий архів ІА ЛНУ ім. Івана Франка.
Довгань, П., Стеблій, Н. 2019. Звіт про археологічні
розкопки у місті Буську Львівської області у 2018 році.
Науковий архів ІА ЛНУ ім. Івана Франка.
Довгань, П., Стеблій, Н. 2021a. Звіт про археологічні
розкопки у місті Буську Львівської області у 2019 році.
Науковий архів ІА ЛНУ ім. Івана Франка.
Довгань, П., Стеблій, Н. 2021b. Інформаційний звіт про
археологічні розкопки у місті Буську Львівської області у
2021 році. Науковий архів ІА ЛНУ ім. Івана Франка.
Іоаннісян, О. 2010. Культова дерев’яна архітектура.
В: Скрипник, Г. (ред.). Історія українського мистецтва.
Т. 2: Мистецтво середніх віків. Київ: Інститут мистецтвоз-
навства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильсько-
го, с. 427-440.
Иоаннисян, О. М., Могитыч, И. Р., Свешников, И. К.
1983. Церковь Параскевы Пятницы в Звенигороде на
Белке — памятник деревянного зодчества домонголь-
ской Руси. В: Алексеева, Т. В. и др. (ред.). Памятники
культуры. Новые открытия. Письменность. Искусство.
Археология. Ежегодник 1981. Ленинград: Наука, с. 494-
507.
Логвин, Г. Н., Тимощук, Б. А. 1961. Белокаменный
храм ХІІ века в Василёве. Памятники культуры. Иссле-
дование и реставрация. Москва: издательство АН СССР,
3, с. 37-50.
Лукомський, Ю. 1998. Невідомі церкви на подолі кня-
жого Галича. Записки Наукового товариства імені Шев-
ченка, ССХХХV, с. 559-607.
Лукомський, Ю. 2018. Церква Благовіщення у дав-
ньому Галичі. Матеріали і дослідження з археології При-
карпаття і Волині, 22, с. 167-208. https://doi.org/10.33402/
mdapv.2018-22-167-208.
Лукомський, Ю. 2020. Перші пам’ятки сакральної
архітектури на Прикарпатті як квінтесенція духовної
культури його мешканців та володарів (на основі архе-
ологічних джерел). В: Булик, Н. (ред.). Духовна культу-
ра населення Прикарпаття, Волині і Закарпаття від
найдавніших часів до середньовіччя (вибрані проблеми).
Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України, с. 382-428.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 69
Луцик, І. П. 2023. Християнські некрополі Галицько-
Волинських земель ХІ—ХІV століть. Дисертація доктора
філософії. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича
НАН України.
Ляска, В. 2016. Від племінного союзу до князівсько-
го уділу: Бужеська волость у середньовіччі. Вісник Львів-
ського університету. Серія історична, 52, с. 11-52.
Матвеев, В. 2016a. Выкладка пола церкви Спаса в
Галиче. В: Бойко, Л. та ін. (ред.). Галич і Галицька зем-
ля: досвід і проблеми збереження історико-архітек-
турної спадщини середньовічних міст в Україні та
Європі. Матеріали міжнародної наукової конференції,
Галич, 27–28 жовтня 2016 р. Галич: Інформаційно-ви-
давничий відділ Національного заповідника «Давній
Галич», с. 353-366.
Матвеев, В. Н. 2016b. Омфалий в декоре полов церк-
вей домонгольской Руси. Актуальные проблемы теории и
истории искусства, 6, с. 206–217. https:/doi.org/10.18688/
aa166-3-22.
Матвеев, В. 2017. Коллекция плиток из церкви Спа-
са в Галиче в собрании Государственного Эрмитажа:
формы, технология производства и опыт реконструкции
орнамента пола. Труды Государственного Эрмитажа,
86, с. 151-162.
Матвеев, В. 2018. Полы деревянных церквей Галиц-
кой Руси. В: Костишин, В. та ін. (ред.). Галич і Галицька
земля. Матеріали науково-практичної конференції «Га-
лич і Галицька земля», Галич, Україна, 25 жовтня 2018 р.
Івано-Франківськ: Місто НВ, с. 347-360.
Могитич, І. 1999. Археологічно відкриті дерев’яні
церкви Галичини і Волині X–XIV ст. Вісник інституту
«Укрзахідпроектреставрація», 10, с. 3-14.
Могитич, І. 2002. Архітектура дерев’яних храмів. Вісник
інституту «Укрзахідпроектреставрація», 12, с. 8–29.
Пескова, А. А. 1984. Раскопки памятников
архитектуры ХІІ в. г. Владимире-Волынском. Археологи-
ческие открытия 1982 г., с. 315-316.
Петегирич, В. 2001. Початки Белза і Буська та форму-
вання їх соціально-топографічної структури в Х–XIV ст.
Культорологічні студії, 3, с. 199-209.
Раппопорт, П. А. 1971. Данилов. Краткие сообщения
Института археологии, 125, с. 82-86.
Стеблій, Н., Довгань П. 2019. Археологічні ознаки
церкви княжої доби на території літописного Бужська (за
матеріалами досліджень 2015–2018 років). Княжа доба:
історія і культура, 13, с. 85-92.
Стеблій, Н., Довгань, П. 2022a. Могильник кня-
жої доби давнього Бужеська: аналіз і верифікація архе-
ологічних матеріалів. Матеріали і дослідження з архе-
ології Прикарпаття і Волині, 26, с. 163-185. https://doi.
org/10.33402/mdapv.2022-26-163-185
Стеблій, Н., Довгань, П. 2022b. Проблематика стіж-
кових городищ на Волині (за матеріалами археологічних
досліджень на Малому городищі у Буську Львівської об-
ласті). Археологія і давня історія України, 3 (44), с. 499-
508. https://doi.org/10.37445/adiu.2022.03.34
Тараненко, С., Ивакин В. 2008. Про находку двух
деревянных культовых сооружений древнерусско-
го времени на Киевском подоле. Acta archaeologica
Albaruthenica, 4, с. 153-162.
Терський, С. 2019. Керамічні плитки для оздоблен-
ня долівок храмів у містах Волинського князівства XI–
XIV ст.: історія дослідження. Historical and Cultural
Studies, 6 (1), p. 73-79.
Тимощук, Б. О. 1982. Давньоруська Буковина (Х —
перша половина XIV ст.). Київ: Наукова думка.
Томенчук, Б. 1993. Дослідження дерев’яної ротонди
на давньоруському городищі в Олешкові на Пруті. За-
писки Наукового товариства імені Шевченка, ССХХV,
с. 87-96.
Томенчук, Б. 2005. Олешківська ротонда. Археологія
дерев’яних храмів Галицької землі ХІІ–ХІІІ ст. Матеріа-
ли археологічних досліджень 1981–1984 рр. Івано-Фран-
ківськ: Гостинець.
Щапова, Ю. Л. 1966. Плитчатый пол вновь открытой
церкви на соборной горе Смоленска. Культура древней
Руси. Москва: Наука, с. 302-306.
Chudzik, D. 2014. Chrześcijańska architektura sakralna
Rusi Halickiej i Wołyńskiej (do końca panowania Daniela
Romanowicza). Collectio Archaeologica Ressoviensis,
XXVI. Rzeszów: Fundacja Rzeszowskiego Ośrodka
Archeologicznego; Instytut Archeologii Uniwersytetu
Rzeszowskiego.
Ginalski, J., Kotowicz, P. N. 2019. Gród u “wrót
węgierskich” — staroruski Sanok i jego najbliższe zaplecze.
In: Janeczek, A., Parczewski, M., Dzik, M. (eds.). Pogranicza
w polskich badaniach mediewistycznych. Materiały V
Kongresu Mediewistów Polskich, III, Rzeszów, s. 123-128.
Jakimowicz, R. 1937. Tymczasowe sprawozdanie z
wykopalisk w Dawidgródku. Sprawozdania z Czynności i
Posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności, 42 (9), s. 272-278.
Swiesznikow, I., Hupało W. 1995. Wyniki badań
archeologicznych w Dźwinogrodzie w 1994 roku. Materiały
i sprawozdania Rzeszowskiego Ośrodka archeologicznego,
XVI. s. 175-182.
Wajda, S. 2009. Średniowieczne ceramiczne płytki
posadzkowe z Drohiczyna, Stołpia, Chełma i Przemyśla.
Archeologia Polski, LIV (1), s. 83-119.
Nataliia Ya. Steblii1, Petro M. Dovhan2
1PhD, Associate Professor, Ivan Franko National University of Lviv, Department of Archaeology and History of Ancient
Civilizations, Director of the Institute of Archaeology, ORCID: 0000-0001-8645-289X, nataliya.stebliy@lnu.edu.ua
2Research Fellow, Ivan Franko National University of Lviv, the Institute of Archaeology, ORCID: 0000-0001-8061-0877,
pdovgan56@gmail.com
THE CHURCH OF THE PRINCELY ERA FROM THE CHRONICLE BUZHESK: LOCALISATION,
REMAINS, DATING (based on the materials of archaeological research in 2015–2021)
During 2015–2021, the archaeological expedition of the Institute of Archaeology of the Ivan Franko National University of Lviv
explored the “Small” hillfort, a component of the Busk archaeological complex (the territory of the modern city of Busk, Lviv
Oblast), which represents antiquities related to the history of Buzhesk. The discovery in 2015 and 2017–2018 of the horizon of
the cemetery with burials typical for the Christian rite, as well as watered ceramic tiles, which were used to pave the floor of
churches of the Princely era, prompted researchers to locate and study the sacred building. During the field seasons of 2019 and
2021, the remains of the temple had been found. Like most archaeologically discovered wooden temples, it was located behind
a limestone-sand filling on which a ceramic mosaic floor was laid, two peripheral sections of which were discovered in situ. The
collection of ceramic tiles (more than 1500 artefacts), covered with yellow, green and brown glaze, represents five groups by
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 370
References
Kanonicheskie...1880. Kanonicheskie otviety mitropolita Ioanna ІІ. Pamiatniki drevnerusskago kanonicheskogo prava.
Sanktpeterburg, І (Pamiatniki ХІ–XV v.).
Hupalo, V. 2014. Zvenyhorod i Zvenyhorodska zemlia u Х–ХІІІ st. (sotsioistorychna rekonstruktsiia). Lviv: Instytut
ukrainoznavstva im. Ivana Krypiakevycha NAN Ukrainy.
Hupalo, V. 2020. Relihiine zhyttia kniazhoho Zvenyhoroda: relikty khramiv i monastyriv, predmety khrystyianskoho kultu.
In: Bulyk, N. (ed.). Dukhovna kultura naselennia Prykarpattia, Volyni i Zakarpattia vid naidavnishykh chasiv do
serednovichchia (vybrani problemy). Lviv: Instytut ukrainoznavstva im. Ivana Krypiakevycha NAN Ukrainy, p. 429-430.
Demus, O., Rybchynsky, O. V., Kochubey, V. V. 2022. Features of Museum Restoration of the Church Floor Ceramic Tiles of
the 12th Century from Town Busk. Fortifications, 16, p. 101-110. https://doi.org/10.23939/fortifications2022.16.101
Dovhan, P. 2008. Archaeological Complex of Busk: Current Results and the Perspective of Research. Proceedings Institute of
Archaeology, 3, p. 136-195.
Dovhan, P., Steblii, N. 2017. Zvit pro arkheolohichni rozkopky u misti Busku Lvivskoi oblasti u 2015 rotsi. Naukovyi arkhiv IA
LNU im. Ivana Franka.
Dovhan, P., Steblii, N. 2018. Zvit pro arkheolohichni rozkopky u misti Busku Lvivskoi oblasti u 2017 rotsi. Naukovyi arkhiv IA
LNU im. Ivana Franka.
Dovhan, P., Steblii, N. 2019. Zvit pro arkheolohichni rozkopky u misti Busku Lvivskoi oblasti u 2018 rotsi. Naukovyi arkhiv IA
LNU im. Ivana Franka.
Dovhan, P., Steblii, N. 2021a. Zvit pro arkheolohichni rozkopky u misti Busku Lvivskoi oblasti u 2019 rotsi. Naukovyi arkhiv
IA LNU im. Ivana Franka.
Dovhan, P., Steblii, N. 2021b. Informatsiinyi zvit pro arkheolohichni rozkopky u misti Busku Lvivskoi oblasti u 2021 rotsi.
Naukovyi arkhiv IA LNU im. Ivana Franka.
Ionnisian, O. 2010. Kultova dereviana arkhitektura. In: Skrypnyk, H. (ed.). Istoriia ukrainskoho mystetstva. T. 2: Mystetstvo
serednikh vikiv. Kyiv: Instytut mystetstvoznavstva, folklorystyky ta etnolohii im. M. T. Rylskoho, p. 427-440.
Ionnisian, O. M., Mogitych, I. R., Sveshnikov, I. K. 1983. The Paraskeva Piatnitsa Church in Zvenigorod at the Belka River —
a Specimen of Wooden Architecture in Pre-Mongolian Rus. In: Aleseeva, T. V. i dr. (eds.). Monuments of Culture New
Discoveries. Leningrad: Nauka, p. 494-507.
Logvin, G. N., Timoshchuk, B. A. 1961. Belokamennyi khram XІІ veka v Vasileve. Pamiatniki kultury. Issledovanie i
restavratsiia. Moskva: izdatelstvo AN SSSR, 3, p. 37-50.
Lukomskyi, Yu. 1998. Unknown Churches in the Lower Part (Podol) of the Princely Halych. Memoirs of the Shevchenko
Scientific Society, ССХХХV, p. 559-607.
Lukomskyi, Yu. 2018. Annunciation Church in Annalistic Halych. Materials and Studies on Archaeology of Sub-Carpathian
and Volhynian area, 22, p. 167-208. https://doi.org/10.33402/mdapv.2018-22-167-208
Lukomskii, Yu. 2020. Pershi pamiatky sakralnoi arkhitektury na Prykarpatti yak kvintesentsiia dukhovnoi kultury yoho
meshkantsiv ta volodariv (na osnovi arkheolohichnykh dzherel). In: Bulyk, N. (ed.). Dukhovna kultura naselennia
Prykarpattia, Volyni i Zakarpattia vid naidavnishykh chasiv do serednovichchia (vybrani problemy). Lviv: Instytut
ukrainoznavstva im. Ivana Krypiakevycha NAN Ukrainy, p. 382-428.
Lutsyk, I. 2023. Christian Necropolises of the Halych-Volhynian Lands of the XI—XIV centuries. Doctor of Philosophy thesis. I.
Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies, National Academy of Sciences of Ukraine.
Liaska, V. 2016. From Tribal Union to Prince’s Inheritance: Buzheska Volost in the Middle Ages. Visnyk of the Lviv University.
Series History, 52, p. 11-52.
shape. As follows from the analogies, the tiles of groups I–III — large and small isosceles triangular and square ones — represent
the background of the floor, IV — in the shape of an elongated trapezoid with rounded corners — the ornamental belt of the
omphalos, V — samples of individual forms — its figurative composition. The tiles of the first three groups were made in split
moulds, the fourth — in non-split forms, and the fifth — cut from a clay preform, on which an ornament was previously applied.
In terms of chemical composition, the glaze of tiles from Busk is practically similar to the samples found from other
locations (Danilyv, Dorogychyn, Kholm, Stolpje). It was made of a lead-silica mixture. The main dyes were lead (yellow), copper
(green) and iron (brown) oxides. At the same time, a luminescent glow due to the addition of wood and bone ash (phosphorus)
has been observed in bus glaze.
The wooden church at the “Small” hillfort in Busk, built using the log technique, was most likely consisted of two parts
(the nave is about 5 m wide and 6 m long, and the apse, according to the analogies from other places, is about 3 × 4 m) and had
a small wooden dome.
Stratigraphically, it appears that the church at the “Small” hillfort could have been built no earlier than the middle — second
half of the 12th century. If we take into account the fact that by all its structural features it belongs to the traditions of the Galician
architectural school, the time of its construction should be historically associated with the transition of Buzhesk to the power
of the Galician princes in the early 1170s. It could stand on the outskirts of this ancient city somewhere before the turn of the
13th–14th centuries and collapsed either due to karst processes or due to a local fire.
K e y w o r d s: chronicle Buzhesk, Princely Era of the 12th–13th centuries, “Small” hillfort, wooden church, ceramic watered
tiles, omphalos, Old Rus’ cemetery.
ISSN 0235-3490 (Print), ISSN 2616-499X (Online). Археологія, 2024, № 3 71
Matveev, V. 2016a. Vykladka pola tserkvi Spasa v Galiche. In: Boiko, L. et al. (eds.). Halych i Halytska zemlia: dosvid i problemy
zberezhennia istoryko-arkhitekturnoi spadshchyny serednovichnykh mist v Ukraini ta Yevropi. Materialy mizhnarodnoi
naukovoi konferentsii, Halych, Ukraina, 27–28 zhovtnia 2016 r. Halych: Informatsiino-vydavnychyi viddil Natsionalnoho
zapovidnyka “Davnii Halych”, p. 353-366.
Matveev, V. 2016b. The Omphalos in the Floor Decor of the Churches of the Premongol Rus Period. Actual Problems of Theory
and History of Art, 6, p. 206-217. https:/doi.org/10.18688/aa166-3-22.
Matveev, V. 2017. Floor Tiles from the Saviour Church in Old Galich in the Storage of the State Hermitage Museum: Forms,
Production Technologies and an Attempt at Reconstruction of the Floor Pattern. Transactions of the State Hermitage, 86,
p. 151-162.
Matveev, V. 2018. Poly dereviannykh tserkvei Galitskoi Rusi. In: Kostyshyn, V. et al. (eds.). Halych i Halytska zemlia. Materialy
naukovo-praktychnoi konferentsii “Halych i Halytska zemlia”, Halych, Ukraina, 25 zhovtnia 2018 r. Ivano-Frankivsk:
Misto NV, p. 347-360.
Mohytych, I. 1999. Archeolohichno vidkryti dereviani tserkvy Halychyny i Volyni X–XIV st. Visnyk instytutu
“Ukrzakhidproektrestavratsiia”, 10, p. 3-14.
Mohytych, I. 2002. Architektura derevianykh khramiv. Visnyk instytutu “Ukrzakhidproektrestavratsiia”, 12, p. 8-29.
Peskova, A. A. 1984. Raskopki pamiatnikov arkhitektury ХІІ v. v g. Vladimire-Volynskom. Arkheologicheskie otkrytiia 1982
g., p. 315-316.
Petehyrych, V., 2001. Pochatky Belza i Buska ta formuvannia yich sotsialno-topohrafichnoi struktury v Х–XIV st. Kultorolohichni
studii, 3, p. 199-209.
Rappoport, P. A. 1971. Danilov. Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, 125, p. 82-86.
Stebliy, N., Dovgan, P. 2019. Archaeological Features of the Princely Times Church on the Territory of the Chronicle of Buzsk
(by Research Materials in 2015–2018 Years). Kniazha doba: istoriia i kultura, 13, p. 85-92.
Steblii, N., Dovhan, P. 2022a. The Burial of the Princely Era from the Ancient Buzhesk: Analysis and Verification of the
Archaeological Materials. Materials and Studies on Archaeology of Sub-Carpathian and Volhynian area, 26, p. 163-185.
https://doi.org/10.33402/mdapv.2022-26-163-185
Steblii, N., Dovhan, P. 2022b. Problems of Motte-and-Bailey Sastles in Volyn (According to Archaeological Research in a
«Male Gorodyshche» in Busk, Lviv Region). Archaeology and Early History of Ukraine, 3 (44), p. 499-508. https://doi.
org/10.37445/adiu.2022.03.34
Taranenko, S., Ivakin, V. 2008. About Finding of the Two Wooden Churches of the Old Russisn Time on the Kiev’s Podol. Acta
archaeologica Albaruthenica, 4, p. 153-162.
Tersky, S. Ceramic Tiles for Decorations of the Floors of Church in the Cities of the Volyn’ Principality of the XI–XIV Century:
History of Research. Historical and Cultural Studies, 6 (1), p. 73-79.
Tymoshchuk, B. O. 1982. Davnoruska Bukovyna (X — persha polovyna XIV st.). Kyiv: Naukova dumka.
Tomenchuk, B., 1993. A Study of the Wooden Rotunda Discovered in the Ancient Rus’ Settlement in the Village of Oleshkiv-
on-the-Prut. Memoirs of the Shevchenko Scientific Society, ССХХV, p. 87–96.
Tomenchuk, B. 2005. Oleshkivska rotunda. Arkheolohiia derevianykh khramiv Halytskoi zemli XII–XIII st. Materialy
arkheolohichnykh doslidzhen 1981–1984 rr. Ivano-Frankivsk: Hostynets.
Shchapova, Iu. L. 1966. Plitchastyi pol vnov otkrytoi tserkvi na sobornoi gore Smolenska. Kultura drevnei Rusi. Moskva: Nauka,
p. 302-306.
Chudzik, D. 2014. Chrześcijańska architektura sakralna Rusi Halickiej i Wołyńskiej (do końca panowania Daniela Romanowicza).
Collectio Archaeologica Ressoviensis, XXVI. Rzeszów: Fundacja Rzeszowskiego Ośrodka Archeologicznego; Instytut
Archeologii Uniwersytetu Rzeszowskiego.
Ginalski, J., Kotowicz, P. N. 2019. Gród u “wrót węgierskich” — staroruski Sanok i jego najbliższe zaplecze. In: Janeczek, A.,
Parczewski, M., Dzik, M. (eds.). Pogranicza w polskich badaniach mediewistycznych. Materiały V Kongresu Mediewistów
Polskich, III, Rzeszów, s. 123-128.
Jakimowicz, R. 1937. Tymczasowe sprawozdanie z wykopalisk w Dawidgródku. Sprawozdania z Czynności i Posiedzeń Polskiej
Akademii Umiejętności, 42 (9), s. 272-278.
Swiesznikow, I., Hupało W. 1995. Wyniki badań archeologicznych w Dźwinogrodzie w 1994 roku. Materiały i sprawozdania
Rzeszowskiego Ośrodka archeologicznego, XVI. s. 175-182.
Wajda, S. 2009. Średniowieczne ceramiczne płytki posadzkowe z Drohiczyna, Stołpia, Chełma i Przemyśla. Archeologia Polski,
LIV (1), s. 83-119.
|
| id | arheologia-com-ua-article-387 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:05:37Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/23/62c1e7ee4926125d8aa4610174cd0d23.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-3872024-10-01T21:40:35Z The Church of the Princely Era From the Chronicle Buzhesk: Localisation, Remains, Dating (based on the materials of archaeological research in 2015–2021) Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) Steblii, N. Ya. Dovhan, P. M. chronicle Buzhesk, Princely Era of the 12th–13th centuries, “Small” hillfort, wooden church, ceramic watered tiles, omphalos, Old Rus’ cemetery літописний Бужеськ, княжа доба ХІІ–ХІІІ ст., Мале городище, дерев’яна церква, керамічні полив’яні плитки, омфалій, давньоруський могильник During 2015–2021, the archaeological expedition of the Institute of Archaeology of the Ivan Franko National University of Lviv explored the “Small” hillfort, a component of the Busk archaeological complex (the territory of the modern city of Busk, Lviv Oblast), which represents antiquities related to the history of Buzhesk. The discovery in 2015 and 2017–2018 of the horizon of the cemetery with burials typical for the Christian rite, as well as watered ceramic tiles, which were used to pave the floor of churches of the Princely era, prompted researchers to locate and study the sacred building. During the field seasons of 2019 and 2021, the remains of the temple had been found. Like most archaeologically discovered wooden temples, it was located behind a limestone-sand filling on which a ceramic mosaic floor was laid, two peripheral sections of which were discovered in situ. The collection of ceramic tiles (more than 1500 artefacts), covered with yellow, green and brown glaze, represents five groups by shape. As follows from the analogies, the tiles of groups I–III — large and small isosceles triangular and square ones — represent the background of the floor, IV — in the shape of an elongated trapezoid with rounded corners — the ornamental belt of the omphalos, V — samples of individual forms — its figurative composition. The tiles of the first three groups were made in split moulds, the fourth — in non-split forms, and the fifth — cut from a clay preform, on which an ornament was previously applied.In terms of chemical composition, the glaze of tiles from Busk is practically similar to the samples found from other locations (Danilyv, Dorogychyn, Kholm, Stolpje). It was made of a lead-silica mixture. The main dyes were lead (yellow), copper (green) and iron (brown) oxides. At the same time, a luminescent glow due to the addition of wood and bone ash (phosphorus) has been observed in bus glaze.The wooden church at the “Small” hillfort in Busk, built using the log technique, was most likely consisted of two parts (the nave is about 5 m wide and 6 m long, and the apse, according to the analogies from other places, is about 3 × 4 m) and had a small wooden dome.Stratigraphically, it appears that the church at the “Small” hillfort could have been built no earlier than the middle — second half of the 12th century. If we take into account the fact that by all its structural features it belongs to the traditions of the Galician architectural school, the time of its construction should be historically associated with the transition of Buzhesk to the power of the Galician princes in the early 1170s. It could stand on the outskirts of this ancient city somewhere before the turn of the 13th–14th centuries and collapsed either due to karst processes or due to a local fire. Висвітлено результати досліджень решток дерев’яної церкви другої половини ХІІ — початку XIV ст., розкопаних на Малому городищі — пригороді літописного Бужеська (тепер м. Буськ Львівської обл.). Проаналізовано залишки керамічної підлоги, планіграфічні, технологічні та конструктивні особливості цієї сакральної споруди. Визначено хронологію і знайдено аналогії. Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2024-09-27 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/387 10.15407/arheologia2024.03.054 Arheologia; No 3 (2024): Arheologia; 54-71 Археологія ; № 3 (2024): Археологія; 54-71 Археология; № 3 (2024): Arheologia; 54-71 2616-499X 0235-3490 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/387/397 Copyright (c) 2024 Arheologia https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/legalcode.en |
| spellingShingle | літописний Бужеськ княжа доба ХІІ–ХІІІ ст. Мале городище дерев’яна церква керамічні полив’яні плитки омфалій давньоруський могильник Steblii, N. Ya. Dovhan, P. M. Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) |
| title | Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) |
| title_alt | The Church of the Princely Era From the Chronicle Buzhesk: Localisation, Remains, Dating (based on the materials of archaeological research in 2015–2021) |
| title_full | Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) |
| title_fullStr | Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) |
| title_full_unstemmed | Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) |
| title_short | Церква княжої доби з літописного Бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) |
| title_sort | церква княжої доби з літописного бужеська: локалізація, деструкції, датування (за матеріалами археологічних досліджень 2015–2021 рр.) |
| topic | літописний Бужеськ княжа доба ХІІ–ХІІІ ст. Мале городище дерев’яна церква керамічні полив’яні плитки омфалій давньоруський могильник |
| topic_facet | chronicle Buzhesk Princely Era of the 12th–13th centuries “Small” hillfort wooden church ceramic watered tiles omphalos Old Rus’ cemetery літописний Бужеськ княжа доба ХІІ–ХІІІ ст. Мале городище дерев’яна церква керамічні полив’яні плитки омфалій давньоруський могильник |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/387 |
| work_keys_str_mv | AT stebliinya thechurchoftheprincelyerafromthechroniclebuzhesklocalisationremainsdatingbasedonthematerialsofarchaeologicalresearchin20152021 AT dovhanpm thechurchoftheprincelyerafromthechroniclebuzhesklocalisationremainsdatingbasedonthematerialsofarchaeologicalresearchin20152021 AT stebliinya cerkvaknâžoídobizlítopisnogobužesʹkalokalízacíâdestrukcíídatuvannâzamateríalamiarheologíčnihdoslídženʹ20152021rr AT dovhanpm cerkvaknâžoídobizlítopisnogobužesʹkalokalízacíâdestrukcíídatuvannâzamateríalamiarheologíčnihdoslídženʹ20152021rr AT stebliinya churchoftheprincelyerafromthechroniclebuzhesklocalisationremainsdatingbasedonthematerialsofarchaeologicalresearchin20152021 AT dovhanpm churchoftheprincelyerafromthechroniclebuzhesklocalisationremainsdatingbasedonthematerialsofarchaeologicalresearchin20152021 |