Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу)
The issue of ritual usage of human heads (skulls) in the altars discovered on the ashpits 1 and 3 at the Tsaryna stow at Great Bilske hill-fort is discussed in the paper. Five such objects were investigated. The most archaic altar is dated back to the 7th century BC (altar 1, ashpit 3)...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Археологія |
|---|---|
| Datum: | 2017 |
| Heft: | 3 |
| Сторінки: | 5-17 |
| ISSN: | 2616-499X |
| Автори та афіліації: |
|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Institute of Archaeology NAS of Ukraine
2017
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/98 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| Завантажити файл: |  |
Institution
Chemistry, Physics and Technology of Surface| _version_ | 1872824397112279040 |
|---|---|
| author | Vertiienko, Нanna V. |
| author_facet | Vertiienko, Нanna V. |
| author_institution_txt_mv | [
{
"author": "Нanna V. Vertiienko",
"institution": "Krymskyi Institute of Oriental Studies, the National Academy of Sciences of Ukraine",
"orcid": "0000-0002-2104-0058"
}
] |
| author_orcid_str_mv | 0000-0002-2104-0058 |
| author_sort | Vertiienko, Нanna V. |
| baseUrl_str | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/oai |
| collection | OJS |
| container_end_page | 17 |
| container_issue | 3 |
| container_start_page | 5 |
| container_title | Археологія |
| container_volume | |
| datestamp_date | 2020-01-19T08:30:41Z |
| description | The issue of ritual usage of human heads (skulls) in the altars discovered on the ashpits 1 and 3 at the Tsaryna stow at Great Bilske hill-fort is discussed in the paper. Five such objects were investigated. The most archaic altar is dated back to the 7th century BC (altar 1, ashpit 3) and the rest are dated by the 5th century BC (altar 2, ashpit 3; altar 3, ashpit 3; altar 2, ashpit 1; hole 6, ashpit 1). The essential difference between them lays in design features and placing of the skulls. In the archaic altar, two skulls were built into the basement of the structure which represented a clay cone. In later altars, which predominantly had a shape of a low hill constructed on subsoil, skulls were placed in the upper part of cultic objects. V.P. Belozor’s opinion that the archaic altar 1 could be a backbone object (a sanctuary?) at the ashpit 3 appears to be reasonable. This altar’s structure reminds the design of Agni altar in Agnicayana rite in which the head of a sacrificed person was placed in the structure’s basement. Proceeding from the fact that economic activity at this ashpit was closely connected with metallurgical production, the ritual itself, as well as in a case with the Indian equivalent, could be devoted to a cult of fire and have a similar semantic capacity. |
| doi_str_mv | 10.15407/archaeologyua2017.03.005 |
| first_indexed | 2026-08-07T01:02:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 5
Статті
© Г.В. Вертієнко, 2017
Г.В. Вертієнко *
ЖЕРТОВНИКИ З ЧЕРЕПАМИ В УРОЧ.
ЦАРИНА БІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА
(ДО СУТІ РИТУАЛУ)
УДК: 904.7 (477.53) “6383”
* Вертієнко Ганна Володимирівна — кандидат істо-
ричних наук, науковий співробітник відділу Євразій-
ського степу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Крим-
ського НАН України, vertana7@mail.ru
Надано опис групи жертовників із людськими черепами,
відкритих на зольниках в уроч. Царина на Великому Біль-
ському городищі. Пропонується інтерпретація обряду
цих жертвоприношень через призму індійського ритуалу
(агнічаяни).
К л ю ч о в і с л о в а: жертовники, зольники, людські че-
репи, Більське городище, жертвоприношення, агнічаяна,
VII—V ст. до н. е.
У1 2000 р. спільна Українсько-Німецька архео-
логічна експедиція (далі: УНЕ) проводила до-
слідження зольників в уроч. Царина на Вели-
кому Більському городищі, зокрема зольника 3
(керівник розкопу В.П. Білозор). Протягом се-
зону були відкриті 13 будівельних об’єктів, а
саме 10 ям господарського призначення, два
жертовника та залізоплавильний горн (Мурзин
и др. 2001, с. 31—54). В цілому, зольник 3 може
бути означений як господарсько-побутовий
комплекс VII—V ст. до н. е. з наявними у ньо-
му спорудами культової практики (Там само,
с. 54). При цьому, неабиякий інтерес складає
1
присутність в жертовниках людських черепів,
що потребує аналізу та інтерпретації.
Жертовник 1 розташовувався в центрі золь-
ника 3 (рис. 1) 2. Він складався зі скупчення
кісток тварин і двох людських черепів, що були
розміщені на узвишші материкової площадки
діаметром 1,3 м і висотою близько 0,2 м по від-
ношенні до самої площадки. Уся споруда була
промазана шаром глини, який її скріплював,
що надавало їй вигляду штучно вибудованого
із замісу глини конусу, заввишки в 0,5 м та діа-
метром в основі близько 1,0 м (Білозор 2004,
с. 10) (рис. 2). Серед кісток тварин переважали
черепа лошаків, також були присутні чимало
лопаток і меншою кількістю трубчаті кістки.
Черепа людей розміщувались прямо у нижній
частині жертовника (рис. 3; 4). Один з черепів
лежав потиличним отвором до гори, з облич-
чям, повернутим до центру споруди. Другий
лежав на правому боці на краю жертовника і,
вочевидь, був зміщений з місця свого первин-
ного положення.
Антропологічне дослідження черепів з жер-
товника 1 (Козак 2001, с. 61—66; 2004б, с. 113—
116; Козак, Шульц 2006, с. 82—83) показало,
що перший череп належав жінці віком 18—20
років. Він має ознаки смертельних травм, що
свідчить про її насильницьку смерть внаслі-
док удару в ліву скроню якимось знаряддям з
круглим навершям. Найімовірніше, жінка при
цьому лежала правою щокою до «плахи». По-
дальше відсікання голови жертви відбулося го-
ризонтальним ударом, нанесеним ззаду. Дру-
гий череп належав чоловіку віком 25—35 ро-
ків. Він не має видимих ознак насильницької
смерті, натомість є ознаки, що голову жертви
2 Пор.: Мурзин и др. 2001, с. 33, рис. 21; Мурзин и др.
2002, с. 28, рис. 15.
Світлій пам’яті Володимира Павловича Білозора
(13.01.1952—16.04.2014) 1
1 Ідея написання цієї статті, як сумісної, виникла у
В.П. Білозора під час обговорення тексту нашої кан-
дидатської дисертації у 2009 р., один із підрозділів
якої було присвячено обрядово-ритуальній специфіці
давньоіранського поховання і, зокрема, семантиці го-
лови. Володимир Павлович люб’язно надав фотогра-
фії і креслення жертовників з матеріалів сезонів 2000 і
2003 рр. (протягом сезону 2003 р. нам випало працю-
вати разом на розкопках Більського городища). По-
при часті обговорення змісту, на жаль, написання цієї
роботи нераз відкладалося аж до моменту передчасної
смерті Володимира Павловича. Цією публікацію ми
хочемо віддати шану цій визначній людині і археоло-
гу. В 2017 р. йому виповнилося б 65 років. — Г.В.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 36
було відірвано від тіла. Показово, що цей череп
містив у собі ґрунт, відмінний від ґрунту золь-
ника. Треба зазначити, що обидва черепи були
поміщено на жертовник у момент, коли м’які
тканини були вже зруйновані (Козак 2004б,
с. 113—115).
Поряд з жертовником було знайдено пряс-
лице з хрестоподібними (солярними?) знака-
ми (рис. 5, 1), кістяна фішка 3 з прокреслени-
ми знаками (рис. 5, 2) та верхня частина ліпної
посудини (рис. 5, 3). Жертовник 1 датований
VII ст. до н. е. і, ймовірно, що саме він був пер-
шою культовою спорудою, на якій відбувались
священнодійства (Мурзин и др. 2001, с. 52).
Жертовник 2 розміщувався на захід від жер-
товника 1 і безпосередньо біля головного гос-
подарського комплексу зольника 3 (рис. 1).
Він являв собою яму діаметром 0,5 м, яка фік-
сувалася лише з рівня суглинку, хоча її верх-
ня частина могла розташовуватись дещо вище
(рис. 6). Яма була заповнена глинистим замі-
сом, який піднімався вище рівня краю ями до
0,8 м. У верхній частині він мав більш жовту,
глинисту консистенцію. У східній частині цьо-
го «стовпа», на висоті 0,2 м від рівня суглинку,
був вмонтований череп людини без нижньої
щелепи (рис. 7).
Антропологічне дослідження черепа з жер-
товника 2 (Козак 2001, с. 66—68; 2004б, с. 113—
3 Ймовірно, це оброблений астрагал.
116; Козак, Шульц 2006, с. 83—84) показало,
що череп належав жінці віком 20—25 років. На
лівому боці лобної кістки черепа вздовж скро-
невої лінії зафіксовано слід від рубаного уда-
ру, який розсік ліву очницю і лобну кістку та
став, найімовірніше, причиною смерті жінки.
Встановити сталося це внаслідок військового
зіткнення чи ритуального дійства неможливо
(Козак 2004б, с. 116; 2006, с. 84).
Поряд із черепом у глині лежала ліпна мі-
ніатюрна посудинка (рис. 8, 1), поруч — фраг-
мент зооморфної глиняної скульптурки, від
якої збереглися лише передні кінцівки та шия
(рис. 8, 2). Жертовник 2 є більш пізнім і за
стратиграфічними спостереженнями датова-
ний V ст. до н. е. (Мурзин и др. 2001, с. 54).
Типологічно близьким до жертовника 1 є
жертовник 3 на тому ж зольнику, розкопаний у
сезоні 2003 р. (керівник розкопу С.А. Скорий)
(рис. 1). Він примикав до глиняного узвишшя,
яке огороджувало його із заходу та північного-
заходу (Черненко и др. 2004, с. 19) (рис. 9,
1—2). Зольник 3 являв собою велике скупчен-
ня кісток тварин (близько 780 екз., ВРХ, коня,
вівці), у верхній частині якого було покладе-
но череп людини (без нижньої щелепи). Серед
кісток тварин у східній частині споруди розмі-
щувались кістки верхніх і нижніх кінцівок ди-
Рис. 1. Зольник 3 (розкопки 2000, 2001 і 2003 рр.) (за:
Черненко та ін. 2004, с. 52, рис. 25; креслення В.П. Бі-
лозора, C.А. Скорого, М.О. Тарасенка)
Рис. 2. Жертовник 1 на зольнику 3 (за: Мурзин та ін.
2001, с. 49, рис. 34; креслення В.П. Білозора)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 7
тячого скелета, нижче яких було зафіксовано
шар попелу (Там само, с. 19). У південній час-
тині жертовника поміж кісток тварин було зна-
йдено фрагменти двох ліпних корчаг (рис. 10,
2, 3), великого горщика (рис. 10, 1), глиняної
округлої «фішки» (рис. 10, 5) та вістря трьох-
лопатевої стріли (рис. 10, 4).
У результаті дослідження антропологічно-
го матеріалу з цього жертовника було з’ясовано
(Козак 2004а, с. 71—72; 2006, с. 84—85), що че-
реп належав жінці віком 25—30 років. Як і у ви-
падку з черепом чоловіка з жертовника 1, голову
було відірвано від тіла перимортально. Посткра-
ніальні кістки скелета належали дитині віком
10—11 років. З’ясувати її стать неможливо.
Жертовник 3 датується початком V ст. до
н. е. Показово, що він був розташований на від-
стані близько 3,0 м від жертовника 1, тоді як від-
стань між жертовниками 1 і 2 складає близько
10 м (Черненко и др. 2004, с. 20). Той факт, що
всі три жертовники були розміщені на одній лі-
нії (схід—захід), дозволило С.А. Скорому гово-
рити про їхню приналежність до єдиної культо-
вої ділянки, що функціонувала протягом двох
століть, для якої були притаманні людські жерт-
воприношення (Там само). Слід зазначити, що
жертовники V ст. до н. е. робилися на матери-
ковій глині та являли собою «невеличкий па-
горб 1,0—1,5 м діаметром і висотою приблизно
0,2—0,3 м» (Білозор 2004, с. 10). Побудові жер-
товників цього типу передувала підготовча ро-
бота, що полягала у видаленні шару чорнозему
до рівня материкової глини (Там само).
У 2003 р. УНЕ продовжила дослідження
зольника 1 в уроч. Царина (керівник розкопу
В.П. Білозор), розкопки якого проводилися у
1997—1998 рр. У результаті було виявлено 10
об’єктів, серед яких два жертовники, в одному
з яких були зафіксовані людські рештки (Чер-
ненко и др. 2004, с. 6—15; 31, рис. 1).
Жертовник 2 4 на зольнику 1 був знайдений
у верхньому шарі засипки землянки 1 (рис. 11—
14). У верхній частині жертовника на відстані
4 В описі видання пам’ятки номери жертовників пе-
реплутані місцями (Черненко и др. 2004, с. 12).
Рис. 3. Жертовник 1 на зольнику 3 (нижній рівень)
(фото надане В.П. Білозором)
Рис. 4. Жертовник 1 на зольнику 3 (нижній рівень)
(фото надане В.П. Білозором)
Рис. 5. Супровідний інвентар жертовника 1 на золь-
нику 3: 1 — пряслице (за: Мурзин та ін. 2001, с. 51,
рис. 36, 8); 2 — кістяна фішка (за: Т ам же, с. 38,
рис. 25, 7); 3 — верхня частина ліпної посудини (за:
Там же, с. 45, рис. 29, 2)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 38
близько 0,5 м один від одного було покладено
два черепа людини, обидва тім’яним боком до
низу.
Поряд із черепами знаходилися дно ліпної
посудини, фрагменти кераміки, уламки гли-
няних «вотивних» витворів, кістки тварин (Там
само, с. 12). Жертовник було створено вже піс-
ля того, як землянка 1 перестала функціонува-
ти і була засипана побутовим сміттям і землею,
і може бути датований V ст. до н. е., як і біль-
шість інших відкритих у 2003 р. об’єктів золь-
ника 1 (Там само, с. 14—15).
Антропологічне дослідження черепів пока-
зало (Козак 2004а, с. 67—70; 2006, с. 79—80), що
перший череп належав чоловікові віком 40—50
років. На черепі збереглася низка периморталь-
них травм, що вказують на посмертні маніпуля-
ції (Козак 2004а, с. 68—69). Сам череп має кре-
мовий колір і вкритий патиною, що може бути
результатом або довгого перебування на повітрі,
або в попелі. Другий череп мав набагато гірший
стан збереженості (відсутнє обличчя). Визначен-
ня статі ускладнене, вік 40—65 років (Там само,
с. 69—70). На цьому ж жертовнику було знайде-
но два невеликі фрагменти черепа третього інди-
віда (лобна і тім’яна кістки), які належали чоло-
вікові віком старше 40 років (Там само, с. 70) 5.
5 Приналежність цього фрагменту до культового ареа-
лу цього жертовника дещо сумнівна.
На дні ями 6 на зольнику 1 було знайдені
фрагменти ще двох людських черепів різного
ступеню збереженості. Найбільший фрагмент
черепа був розташований в її центрі на глиня-
ному узвишші (0,2 м від дна), тім’ям до гори,
без нижньої щелепи (Черненко и др. 2004,
с. 11) (рис. 15; 16). Імовірно, ці черепи були за-
діяні в культово-ритуальних цілях. Заповне-
ння цієї ями складалося із золистого ґрунту, що
містив велику кількість кісток тварин і дрібних
фрагментів ліпної кераміки, уламка кістяно-
го виробу (псалія?) з просвердленим отвором і
двох пастових намистин (Там само, с. 11).
Антропологічне дослідження черепів з ями
6 продемонструвало, що найкраще збережений
фрагмент черепа належав жінці молодого віку.
Її права лобна кістка була обламана посмертно
або безпосередньо перед смертю (Козак 2004а,
с. 70; 2006, с. 80—81). Фрагмент другого черепа
(уламок лівої лобної кістки) належав чоловіко-
ві віком 35 років. По цій кістці та скроневій лі-
нії йдуть дві подряпини довжиною 21 і 7,0 мм,
що, імовірно, є наслідком скальпування (Ко-
зак 2004а, с. 70—71; 2006, с. 80).
Огляд досліджуваних об’єктів підсумуємо у
таблиці (табл. 1).
Аналогії. Досліджувані жертовники не є уні-
кальними як для Більського городища, так і для
інших поселень лісостепової зони (Гавриш 2000,
с. 152; Козак 2004б, с. 117) 6. На Східному Біль-
ському городищі в ямі 31 був розкопаний кру-
глий жертовник, у фундаменті якого містився
фрагмент верхньої щелепи людини (Гречко 2014,
6 Добірку див.: Гречко 2014, с. 79—101, зокрема: с. 91.
Рис. 6. Жертовник 2 на зольнику 3 (за:
Мурзин та ін. 2001, с. 34, рис. 22, 3; крес-
лення В.П. Білозора)
Рис. 7. Жертовник 2 на зольнику 3 (фото
В.П. Білозора)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 9
с. 89). У засипці житла 8-25-1974 були знайдені
фрагмент черепа, астрагали і фрагмент глиняної
антропоморфної статуетки (Шрамко 1987, с. 58;
Гречко 2014, с. 89). У розкопі XXІІІ, який був за-
кладений вздовж вала, було відкрито святили-
ще, в якому знайшли дев’ять людських черепів
(Шрамко 1987, с. 127—128; Гречко 2014, с. 90). В
ямі 11-ХХХ-1980 містився жертовник із черепом
дитини віком 3—4 роки, пряслицем і глиняним
виробом (Гречко 2014, с. 89—90). У житлі 81-28-
1979 були зафіксовані частини черепа людини і
глиняні вотивні скульптурки, а також жертов-
ник, у фундаменті якого були закладені чере-
пи двох собак (Шрамко 1987, с. 55; Гречко 2014,
с. 89) 7. Останній приклад є показовим, оскільки
7 Під час розкопок сезону 2003 р. в уроч. Царина на
дні ями 2 на зольнику 1 були відкриті два кістя-
ки собак. О бидві собаки могли бути вбиті пострі-
лами з луків: у хребці однієї з них було знайдено
бронзове трьохлопатеве вістря стріли, а на хребцях дру-
в іранській (і ширше — індоєвропейській) тра-
диції образ собаки фактично був еквівалентним
людині (Мейтарчиян 2012, с. 142—144).
Інтерпретація обряду. О.Д. Козак вказує, що
культ черепа пов’язаний з шануванням пращу-
рів, вождів або героїв, образи яких, як покрови-
телів роду, перегукуються з культом родючості.
гої — характерний зелений наліт (окис бронзи), який
може бути залишком іншого наконечника (Чернен-
ко и др. 2004, с. 10). Ймовірно, це поховання тварин
мало ритуальне значення (жертвоприношення?), як
і у випадку з прикладом зі Східного Більська. На-
ведемо ще два жертовники, розкопані на Книшів-
ському городищі. З північного і західного боків від
першого жертовника на рівні материка лежали два
кістяки собак, головами на північ. Ще чотири чере-
пи собак лежали навколо жертовника. Біля другого
жертовника, який знаходився південніше, на відста-
ні 1,5 м, були знайдені ще два собачі черепи (Гавриш
2000, с. 152; рис. XXVIII).
№ Об’єкт
Кількість
черепів
Статево-вікова
характеристика
1 Жертовник 1,
зольник 3
2 ♂ (25–35 років)
♀ (18–20 років)
2 Жертовник 2,
зольник 3
1 ♀ (20–25 років)
3 Жертовник 3,
зольник 3
1 +
кістки
♀ (20–30 років)
кістки дитини (♀/♂?)
(10–11 років)
4 Жертовник
2,зольник 1
2 + 1? ♂ (40–50 років)
? (40–65 років)
♂ (старше 40 років)
5 Яма 6, золь-
ник 1
2 ♂ (старше 35 років)
♀ (20–30 років?)
Таблиця 1. Жертовники в уроч. Царина Більського горо-
дища (статистичний огляд)
Рис. 8. Супровідний інвентар жертовника 2 на зольни-
ку 3: 1 — мініатюрна посудинка (за: Мурзин та ін. 2001,
с. 37, рис. 24, 2); 2 — фрагмент зооморфної скульптур-
ки (за: Там же, с. 37, рис. 24, 4)
1
2
Рис. 9. 1 — Жертовник 3 на зольнику 3 (за: Черненко та
ін. 2004, с. 56, рис. 31); 2 — Жертовник 3 на зольнику 3
(за: Черненко та ін. 2004, с. 57, рис. 32)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 310
Жертвоприношення, зокрема, відсіченої голо-
ви, в цих культах відіграють універсальну роль
(Козак 2004б, с. 116; 2006, с. 89). Як приклад, на-
водиться жертовник з черепом людини, відкри-
тий у приміщенні 4 на Ілураті (Східний Крим)
(Гайдукевич 1958, с. 41, 44) 8. Найбільш архаїч-
ний жертовник 1 на зольнику 3, через присут-
ність на ньому черепа коня, який у давньоіндій-
ській міфології присвячується Агні 9, і залишків
тризни, О.Д. Козак пов’язує з певними солярно-
хтонічними культами. Більш пізній жертовник 2
на тому ж зольнику, на думку дослідниці, міг
стосуватись як культу предків, так і поховально-
го обряду (Козак 2004б, с. 117; 2006, с. 90).
Інше трактування пропонує Д.С. Гречко,
який вважає наявність черепів у подібних жер-
8 У східному куті цього приміщення було відкрито осо-
бливу споруду-жертовник, на якій було покладено че-
реп людини, «оберненого лицевою стороною на схід»
(Гайдукевич 1958, с. 41). Під черепом були знайдені
чотири хребця, на нижньому з яких зафіксовано слід
від рубаного удару. В.Ф. Гайдукевич трактує цю спо-
руду як святилище ілуратців, присвячене культу жіно-
чого божества («що уособлює виробничі сили приро-
ди»), а наявний череп пов’язує зі звичаєм принесення
в жертву полоненого ворога (Там само, с. 46).
9 Посилання дослідниці на працю Д.С. Раєвського (1985)
в цьому контексті не є коректним, оскільки Агні в цій
книзі не згадується.
товниках свідченням обряду виставлення 10,
який начебто існував у «аборигенних землеро-
бів» лісостепу Східної Європи, як альтернативи
ґрунтовим могильникам (Гречко 2012, с. 118—
124; 2014, с. 79—101). Однак, така інтерпрета-
ція викликає сумніви з кількох обставин. По-
перше, побудови Д.С. Гречки ґрунтуються на
припущення про функціонування певних не-
крополів, на яких практикувалося виставлення
тіл померлих, але як він сам визнає, зафіксува-
ти такі некрополі археологічно дуже складно, а
отже довести існування цього звичаю немож-
ливо (наведені етнографічні свідчення тут не
можуть бути вирішальним аргументом). По-
друге, до категорії доказів існування такого об-
ряду дослідник залучає недиференційований
антропологічний матеріал. Слід також вказати
і на цілком прагматичні чинники: появі такої
форми поховання, як виставлення, у лісосте-
повій зоні суперечать як кліматичні 11, так і ре-
10 Варто відзначити, що наскрізні посилання автора
(Гречко 2014, с. 87, 89, 94, 95) стосовно виставлен-
ня на працю Ю.О. Смірнова (Смирнов 1997) викли-
кає застереження, оскільки ця монографія є спро-
бою узагальнюючої систематизації всіх відомих
видів поховального обряду і як усі узагальнювальні
теоретичні праці такого характеру, вона має суттєві
неточності та спрощення при зверненні до конкрет-
ного матеріалу та деталей.
11 При спекотнішому кліматі виставлення є більш об-
ґрунтованим з практичного боку, що підтверджує і
ареал наведених у статті Д.С. Гречки (Гречко 2012)
зафіксованих етнографією прикладів цього звичаю.
Що ж до стереотипного уявлення про виставлен-
Рис. 11. Жертовник 2 на зольнику 1 (за: Черненко та ін.
2004, с. 33, рис. 4, 10 (креслення М.О. Тарасенка)
Рис. 10. Супровідний інвентар жертовника 3 на золь-
нику 3: 1 — фрагмент горшка; 2, 3 — фрагменти кор-
чаг; 4 — наконечник стріли; 5 — глиняна «фішка» (за:
Черненко та ін. 2004, с. 57, рис. 34)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 11
сурсні умови — наявність вологого клімату та
придатних до інгумації ґрунтів унеможливлює
подібні некрополі. Отже, на наше переконан-
ня, існування будь-якого поховального обря-
ду зумовлювалося окрім ідеологічної складо-
вої ще й, не в останню чергу, умовами оточу-
ючого ландшафту та клімату, де навіть більш
сталі поховальні форми нерідко істотно змі-
нюються, коли потрапляють в зовсім незвич-
ні умови. Навіть якщо припустити, що на те-
риторію Більського городища прийшло певне
населення з таким обрядом як виставлення,
то в несприятливих для такого обряду умовах
він зійшов би нанівець. З певною обережніс-
тю можна погодитися лише із винятковим за-
стосуванням обряду виставлення. Н атомість,
у випадку з черепами на жертовниках, більш
ймовірним виглядає їхній зв’язок з нормами
певної ритуальної практики, що потребувала
людського жертвоприношення, але аж ніяк не
з поховальними діями.
Наразі ми не ставимо за мету надати точну
ідентифікацію обряду, зафіксованого на золь-
никах в уроч. Царина та в інших місцях Біль-
ського городища. Втім, можна спробувати ро-
зібратися, чим пояснюється інтерес саме до
голів через призму індоєвропейських, і вуж-
че — індоіранських уявлень 12. На нашу думку,
звичай жертвоприношення людських голів (як
і заміна їх собачими головами) належить саме
носіям іраномовного субстрату мешканців
ня, як характерний іранський спосіб поховання, то
слід зазначити, що твердження М. Бойс про те, що
з I тис. до н. е. в іранському світі відбувся тотальний
перехід до цього обряду (Boyce 1979, p. 109—113), є
інтерполяцією реалій кінця правління династії Са-
санідів на більш давні часи (Крюкова 2005, с. 245;
пор.: Вертієнко 2009, с. 88—95).
12 Див. також: Weber 1864, S. 262—287; Heesterman 1985,
p. 45—58.
Більського та інших городищ східноєвропей-
ського лісостепу 13. Водночас подібні традиції
відомі й іншим індоєвропейським та централь-
ноазійським народам (Дмитриев 1997, с. 212—
219), а отже можуть сягати більш раннього ког-
нітивного пласту 14.
Існує думка, що у скіфів голова символі-
зувала найважливішу ознаку сутності люди-
ни і, водночас, магічної сили (Шауб 1987,
с. 16), а також могла сприйматися як місце,
де знаходилася душа людини (Гутнов 1998,
с. 21) 15. Підтвердженням такого «особливого
ставлення» до голови може слугувати повідо-
млення Геродота, що перські царі мили голо-
ву лише раз на рік, в день свого народжен-
ня (Herod., IX, 110.2), що свідчить про страх
позбавити голову притаманних їй специфіч-
них сил чи властивостей. З вірою в те, що в
голові знаходиться особлива сила або душа,
яка продовжує існування й після смерті лю-
дини, пов’язані звичаї особливого посмерт-
ного обходження з головою в індоіранському
світі (Грантовский 1981, c. 73—74), які зафік-
совані античними авторами в ісседонів, скі-
фів і таврів (Herod., IV, 26, 64, 103; Mela, II, 9;
Solin, XV, 13) 16. За Геродотом, з голів «найне-
нависніших» ворогів і родичів, які програва-
ли тяжину на царському суді, скіфи робили
чаші (Herod., IV, 65) 17. Порушення клятви,
13 Пор.: Гавриш 2000, с. 152—153.
14 Див.: Медникова 2010, с. 98—105.
15 Схожі уявлення були притаманні, зокрема, і кельтам
(Кнауэр 2001, с. 203; 211—212, прим. 15—17; Русано-
ва 2002, с. 41—44).
16 Щодо образотворчого мотиву відтятої голови в мис-
тецтві Скіфії докладніше див.: Вертієнко 2016.
17 Можливо, вважалося, що така чаша надавала її во-
лодарям якостей померлого, тобто певних фізичних
чи духовних властивостей або ж право на власність
померлого (Грантовский 1981, c. 61—62).
Рис. 12. Жертовник 2 на зольнику 1 (фото М.О. Тара-
сенка)
Рис. 13. Жертовник 2 на зольнику 1 (фото М.О. Тара-
сенка)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 312
принесеної біля царського вогнища також
каралося для скіфів-воїнів відрубуванням го-
лови (Herod., IV, 68). Ймовірно, подібне по-
водження можна пояснити тим, що на індо-
європейському рівні вогонь і голова належали
до єдиного семантичного кола, оскільки ін-
доєвропейська основа *ker-/*kel- «голова» та-
кож позначає «горіти, вогонь» (*kel-) (Мако-
вский 1996, с. 122). Від цього ж кореня *ker-,
що має більш широке значення «верхня час-
тина тіла», походить праіран. *śarah- (д.-
інд. śiras-) — «голова» (Pokorny 1959, S. 574;
Эдельман 2009, с. 53).
Що ж стосується природи ритуального дій-
ства, яке потребувало людського жертвоприно-
шення і, зокрема необхідності двох черепів, то
можна навести кілька аналогій. У першу чер-
гу, звернемося до грецьких священнодійств, а
саме іонійського очищувального обряду. Він
проводився на щорічному весняному святі
Таргелій, присвяченому Аполлону, на якому
відбувалося убивання людини, яку називали
фармаком (φαρμακός). В Афінах вибирали двох
фармаків, чоловіка та жінку. Обряд фіксується
в VI ст. до н. е., а пізніше виходить з ужитку.
Про його походження існує декілька гіпотез:
вигнання у такий спосіб злого духа заради вро-
жаю; підсилення продуктивних сил духу рос-
линності; замісне жертвоприношення (Клейн
1998, c. 321—322), очищення общини від сквер-
ни (Скржинская 2009, с. 38—39) тощо. Тарге-
лії мали місце і в Північному Причорномор’ї,
про що свідчить графіто V ст. до н. е. на ден-
ці фрагментованого чорнолакового скіфоса з
Ольвії (О-1975/АГД-334; Виноградов, Р усяе-
ва 1980, с. 19—64; Скржинская 2009, с. 39; Ру-
сяева 2010, с. 49—51). Артефакт було знайде-
но біля вівтаря з орфостатів у святилищі Герме-
са на західному теменосі Ольвії (Русяева 2010,
с. 49). Втім, свідчення про подібний ритуал у
скіфів не збереглося, хоча в їхньому пантеоні
Аполлон-Гойтосір названий четвертим за сту-
пенем вшанування чи першим після найбільш
шанованих божеств (Herod., IV, 59).
На нашу думку, наближеними за своєю сут-
тю до скіфських ритуалів, можуть бути індій-
ські ритуали, котрі, як відомо, зберегли над-
звичайно архаїчні риси, що можуть сягати ча-
сів індоіранської єдності (Див.: Крюкова 2007,
с. 28—36; 2007а, с. 13—40). І ндійський риту-
альний символізм, що пов’язаний з космогоні-
єю, особливо виразний в обряді спорудження
вівтаря Агні. На те, що цей ритуал формально
зберіг давні вказівки стосовно встановлення в
центрі вівтаря черепа людини та ще чотирьох
жертовних тварин, свого часу побіжно звер-
нув увагу Е .А. Грантовський, коли торкався
проблематики відрізаної голови (Грантовский
1981, с. 74). Розглянемо цей ритуал, що має на-
зву агнічаяна (agnicayana) — букв. «складання в
купки вогню» (Див.: Staal 1979, р. 2—22; 1983).
Окрім трьох вогнів, необхідних для ритуалу і
запалюваних на площадках для жертвоприно-
шення, брахмани та шраута-сутри повідомля-
ють про «складений» вогонь, тобто про вогонь,
що запалюють на вівтарі складеному з цеглин.
Це, так би мовити, своєрідна п’ятишарова під-
ставка, що мала служити фундаментом для
полум’я (Маламуд 2005, с. 81, 102). Сама по
собі побудова такого вівтаря є досить складною
церемонією, де закладається переважно прин-
цип символізму часу. Цеглинки конструкції уо-
соблюють дні, шари — пори року, а уся вона —
рік (Маламуд 2005, с. 102, прим. 23). Побудова
цієї конструкції також є жертвоприношенням.
Присутність Агні важлива в усьому тілі вівта-
ря, а не лише на його верхівці. Це ще більше
виражається при жертвоприношенні тварин,
що є одним з важливих дій напередодні скла-
дання вказаного вівтаря. В основу споруди за-
кладається п’ять голів принесених у жертву іс-
тот: людини, бика, коня, барана та козла. Вони
виконують «функції цеглин». Кістки жертв ки-
дають у ту саму воду, яку примішують до зем-
лі, щоб отримати глину для виготовлення це-
глин (Маламуд 2005, с. 81—82, 105). До речі,
схожу картину можна помітити на більських
жертовниках, де окрім голів були присутні й
інші кістки. Тут також були наявні зооморфні
статуетки і посуд вотивного характеру, що на-
гадує ситуацію з індійською ритуальною мис-
кою укха (ukhā), яка в агнічаяні слугувала вміс-
Рис. 14. Жертовник 2 на зольнику 1 (фото М.О. Тара-
сенка)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 13
тищем вогню протягом часу, що був потрібний
для виготовлення та складання цеглин (Мала-
муд 2005, с. 109—110) 18.
За індійським міфом, викладеним у
Шатапатха-брахмані (ШБ), тварини, прине-
сені в жертву, багатьма рисами нагадують Агні
та насправді і є Агні (ШБ VI 2, 1, 1 і наст.) 19. І
тому заради здобуття прихильності Агні йому
приносять в жертву тварин, єдиної природи
з божеством (Маламуд 2005, с. 105). За тек-
стами Катьяяна-шраута-сутри (КатШС) від-
носно способу вибору людської жертви відо-
мо, що вона повинна бути вайшья чи кшатрій,
тобто вільною людиною та двічі народженим
не брахманом (КатШС XVI 1, 17). Ш. Мала-
муд наголошує, що не слід плутати умертвін-
ня жертви в цьому ритуалі з людським жерт-
воприношенням пурушамедхою, яке, в свою
чергу, є фіктивним розширенням ашвамедхи
(Маламуд 2005, с. 105, прим. 33). Однак саме
умертвіння є важливим і необхідним елемен-
том агнічаяни. За Катьяяна-шраута-сутрою
нам відома процедура умертвіння жертв, кров
яких змішувалась з водою та глиною, для по-
дальшого формування цеглин (КатШС XVI 1,
7—45). Стосовно офірування людини, Ш. Ма-
ламуд вказує, що для ритуалу береться жертва
не придатна, буквально «непотрібна людина»,
тобто людина, що не потрібна ані богам, ані
людям (Маламуд 2005, с. 110—111). За думкою
18 Іранський культ вогню, що отримав широкий розви-
ток в зороастризмі, є добре відомим (див. напр.: Frye
1999, p. 59—60). Можна вказати і на свідчення існу-
вання у скіфів подібного культу. Згадаємо, зокрема,
відомості Геродота щодо важливості культу царських
вогнищ (Гестій) (див.: Раевский 2006, с. 113—137), а
також на звичай страти ворожбитів (Бессонова 1990,
с. 24), яких спалювали разом із биками запряженими
возом хмизу (Herod., IV, 69).
19 Тут і далі посилання на індійські джерела надані за
виданням: Маламуд 2005.
Дж. Хеестермана, це фігура ворога або супер-
ника (Heesterman 1985, p. 54).
Висновки. Базуючись на наведених даних,
можна викласти певні спостереження щодо
більських жертовників. Використання люд-
ських голів/черепів на цих жертовниках навряд
чи пов’язане з культом пращурів або поховаль-
ним обрядом виставленням. Імовірнішим по-
ясненням є характерна для давніх іранських
народів віра у надприродну силу, пов’язану з
головою, а також, можливо, дія принципу pars
pro toto. З одного боку це сакралізувало голову,
а з іншого, вона могла заміщати цілісне люд-
ське жертвоприношення. Слід також відзначи-
ти тенденцію до використання в ритуалі саме
двох голів, причому нерідко чоловіка та жінки
(див. табл. 1).
Серед досліджуваних УНЕ жертовників на
зольниках в уроч. Царина чітко виділяються
дві хронологічні групи — архаїчний жертовник
VII ст. до н. е. (жертовник 1, зольник 3) і жер-
товники V ст. до н. е. (жертовник 2, зольник 3;
жертовник 3, зольник 3; жертовник 2, золь-
ник 1; яма 6, зольник 1). Вони відрізняються
за конструктивними особливостями, а також
мають суттєву відмінність у розміщені черепів.
В архаїчному жертовнику обидва черепи були
вбудовані у фундамент споруди, тоді як у всіх
пізніших жертовниках вони розміщувалися у
верхній частині культових об’єктів поміж кіс-
ток жертовних тварин. Зміна в розміщенні че-
репів може мати кілька пояснень, з яких нам
найбільш імовірними видаються наступні: пе-
риферійність цих жертовників відносно цен-
трального архаїчного жертовника-святилища,
що потребувала більш спрощеного (можливо,
Рис. 15. Череп люди-
ни на дні ями 6 у золь-
нику 1 (за: Чернен-
ко та ін. 2004, с. 33,
рис. 4, 6а; креслення
М.О. Тарасенка)
Рис. 16. Череп людини на дні ями 6 у зольнику 1 (за:
Черненко та ін. 2004, с. 45, рис. 17, 2)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 314
спорадичного) обряду; якісна зміна у формі
ритуалу з плином часу (профанізація?) або ж
під впливом «автохтонних» культів.
Щодо зольника 3, то тут можна погодитися
з висновком С.А. Скорого, що всі три знайдені
жертовники належали до єдиної культової ді-
лянки зорієнтованої по вісі схід—захід. Утім,
стверджувати, що за цим можуть вгадувати-
ся солярні імплікації було б зарано, оскільки
сам зольник не є повністю розкопаним (див.
рис. 1). Водночас, можливим є припущення
В.П. Білозора, що жертовник 1 міг бути сис-
темоутворюючим об’єктом (святилищем?) на
цьому зольнику. Цілком можливо, що саме
створення цієї культової споруди і священ-
нодійство, що відбулося на ньому, започатку-
вали освоєння цієї території й утворення тут
господарсько-побутової ділянки, яку ми зна-
ємо сьогодні як зольник 3.
Необхідно підкреслити, що конструкція
цього архаїчного жертовника нагадує побудо-
ву вівтаря Агні згідно з ритуалом агнічаяни, за
яким голову принесеної в жертву людини роз-
міщували саме у фундаменті споруди. Найімо-
вірніше, що як і у випадку з аналогічними ри-
туалами Індії та Греції, на Більському городищі
в жертву приносили полонених або злочинців.
Можна припустити, що оскільки господарська
діяльність на зольнику була тісно пов’язана з
металургійним виробництвом, сам ритуал, як і
у випадку з індійським еквівалентом, міг бути
присвячений культу вогню і мати схоже семан-
тичне навантаження.
Бессонова С.С. Скифские погребальные комплексы как
источник для реконструкции идеологических пред-
ставлений // Обряды и верования древнего населе-
ния Украины. — К., 1990. — С. 17—40.
Білозор В.П. Про жертовники з людськими черепами в
ур. Царина на Більському городищі // Від Кіммерії
до Сарматії. 60 років Відділу скіфо-сарматської архе-
ології ІА НАНУ. Матеріали міжнародної конферен-
ції. — К., 2004. — С. 9—10.
Вертієнко Г.В. До проблеми морфології давньоірансько-
го поховання // Університет. — 2009. — № 3 (29). —
С. 88—95.
Вертієнко Г.В. Ka-mərəδa в мистецтві та ритуалі скіфів?
(До семантики образу голови) // Сходознавство. —
Вип. 75—76. — К., 2016 (у друці).
Виноградов Ю.А., Русяева А.С. Граффити из святилища
Аполлона и календарь Ольвии // Исследования по
античной археологии Северного Причерноморья. —
К., 1980. — С. 19—64.
Гавриш П.Я. Племена скіфського часу в лісостепу Дні-
провського Лівобережжя (за матеріалами Припсіл-
ля). — Полтава, 2000.
Гайдукевич В.Ф. Илурат. Итоги археологических иссле-
дований 1948—1953 гг. // Материалы и исследова-
ния по археологии СССР. — № 85. — М., 1958. —
С. 9—148.
Грантовский Э.А. О некоторых материалах по обществен-
ному строю скифов. «Родственники» и «друзья» //
Кавказ и Средняя Азия в древности и средневековье
(история и культура). — М., 1981. — С. 59—79.
Гречко Д.С. Об одном из способов погребения у земледель-
цев восточноевропейской Лесостепи скифского вре-
мени // Восточноевропейские древности / Вестник
Острогожского историко-художественного музея
им. И.Н. Крамского. — Воронеж, 2012. — Вып. 2. —
С. 118—124.
Гречко Д. О бескурганных погребениях аборигенного на-
селения Восточноевропейской лесостепи скифского
времени // Revista Arheologică, serie nouă. — 2014. —
Vol. X. — № 1—2. — С. 79—101.
Гутнов Ф.Х. Из религии скифов: Фарн. Р итуальные
чаши // Античная цивилизация и варварский мир.
Материалы 6-го археологического семинара. —
Краснодар, 1998. — Ч. 1. — С. 19—22.
Дмитриев С.В. Тема отрубленной головы и политическая
культура народов Центральной Азии (общеазиат-
ский контекст) // Стратум: Структуры и катастрофы.
Сборник символической индоевропейской исто-
рии. — СПб, 1997. — С. 212—219.
Клейн Л.С. Анатомия «Илиады». — СПб, 1998.
Кнауэр (Кезия) Э.Р. О «варварском» обычае подвешивания
отрубленных голов противника к шее коня // Бос-
порский рельеф со сценой сражения (Амазонома-
хия). Отв. ред. Е.А. Савостина. — СПб; М., 2001.
Козак А. Некоторые результаты антропологического ис-
следования костных останков из раскопок со-
вместной Украинско-Немецкой археологической
экспедиции (1998—2000 гг.) // Мурзин В.Ю., Р ол-
ле Р ., Херц В., Скорый С.А., Махортых С.В., Бе-
лозор В.П. Исследования совместной Украинско-
Немецкой археологической экспедиции в 2000 г. —
К., 2001. — С. 55—71.
Козак А.Д. Предварительный антропологический анализ
погребений, обнаруженных в 2003 году в урочище
Царина и в кургане № 1 курганной группы «Пятое
поле» // Черненко Е .В., Р олле Р .А., Скорый С.А.,
Махортых С.В., Герц В.Ю., Белозор В.П. Исследо-
вания совместной Украинско-Немецкой археологи-
ческой экспедиции в 2003 г. — К., 2004а. — С. 67—
80.
Козак А.Д. Человеческие жертвоприношения в зольни-
ке раннескифского времени Бельского городища //
Opus: Междисциплинарные исследования в архео-
логии. — 2004б. — № 3. — С. 112—121.
Козак О.Д., Шульц М. Людські жертвоприношення на
зольниках Більського городища // Більське горо-
дище та його округа. О тв. ред. Є .В. Черненко. —
К., 2006. — С. 77—100.
Крюкова В.Ю. Зороастризм. — СПб: Азбука-классика, 2005.
Крюкова В.Ю. Древнейший индоиранский ритуал и тра-
диционная культура иранских народов // Четвертые
Торчиновские Чтения: Философия, религия и куль-
тура стран Востока. Мат-лы научн. конф., Санкт-
Петербург, 7—10 февраля 2007 г. — СПб, 2007.
С. 28—36.
Крюкова В.Ю. Жертвоприношение в традиционной куль-
туре ираноязычных народов Центральной Азии //
Центральная Азия: традиция в условиях перемен. —
Вып. 1. — СПб., 2007а. — С. 13—40.
Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологичес-
кой символики в индоевропейских языках. О браз
мира и миры образов. — М., 1996.
Маламуд Ш. Испечь мир: ритуал и мысль в древней Ин-
дии. Пер. с фр. — М., 2005.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 15
Медникова М.Б. Обращение с головой умершего: погре-
бальная практика древности по данным палеоантро-
пологии // Краткие сообщения Института археоло-
гии РАН. — М., 2010. — Вып. 24. — С. 98—105.
Мейтарчиян М.Б. О роли собаки в Зороастризме // Древ-
ность: историческое знание и специфика источника.
Мат-лы междунар. научн. конф., посвященной па-
мяти Э.А. Грантовского и Д.С. Раевского (12—14 де-
кабря 2011 г.). — М., 2011. — Вып. V. — С. 142—144.
Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Скорый С.А., Махортых С.В.,
Белозор В.П. Исследования совместной Украинско-
Немецкой археологической экспедиции в 2000 г. —
К., 2001.
Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Скорый С.А., Махортых С.В.,
Белозор В.П. Исследования совместной Украинско-
Немецкой археологической экспедиции в 2001 г. —
К., 2002.
Раевский Д.С. Мир скифской культуры / Предисл. В.Я. Пе-
трухина, М.Н. Погребовой. — М.: Языки славянских
культур, 2006.
Русанова И.П. Истоки славянского язычества. Культовые
сооружения Центральной и Восточной Е вропы в
І тыс. до н. э. — І тыс. н. э. — Черновцы: Прут, 2002.
Русяева А.С. Графити Ольвии Понтийской. — Симферо-
поль, 2010 (Материалы по археологии, истории и
этнографии Таврии. Supplementum. — Вып. 8).
Скржинская М.В. Древнегреческие праздники в Элладе
и Северном Причерноморье. — К .: Ин-т истории
Украины Нац. акад. наук Украины, 2009.
Смирнов Ю.А. Лабиринт: Морфология преднамеренного
погребения. Исследования, тексты, словарь. — М.:
Восточная литература, 1997.
Черненко Е.В., Ролле Р.А., Скорый С.А., Махортых С.В.,
Герц В.Ю., Белозор В.П. Исследования совместной
Украинско-Немецкой археологической экспедиции
в 2003 г. — К., 2004.
Эдельман Д.И. Сравнительная грамматика восточноиран-
ских языков: лексика. — М.: Восточная литература,
2009.
Шауб И.Ю. К вопросу о культе отрубленной человечес-
кой головы у варваров Северного Причерноморья и
Приазовья // Античная цивилизация и варварский
мир в Подонье—Приазовье (тез. док. к семинару). —
Новочеркасск, 1987. — С. 16.
Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город
Гелон). — К.: Наукова думка, 1987.
Boyce M. Zoroastrians, their Religious Beliefs and Practices. —
London, 1979.
Frye R.N. The Achaemenids and Zoroastrian Fire Altars // Изу-
чение культурного наследия Востока. К ультурные
традиции и преемственность в развитии древних
культур и цивилизаций. Мат-лы Междунар. конф.
в Санкт-Петербурге (23—25 ноября 1999г.). — СПб,
1999. — С. 59—60.
Heesterman J.C. The Case of the Severed Head // The Inner
Conflict of Tradition. Essays in Indian Ritual, Kingship,
and Society. — Chicago, 1985. — P. 45—58.
Pokorny J. Indogermanisches Etymologisches Wörterbuch. —
Bern; München, 1959. — Bd. III.
Staal F. The Meaninglessness of Ritual // Numen. — Leiden,
1979. — Vol. XXVI, F. 1. — P. 2—22.
Staal F. Agni. The Vedic Ritual of the Fire Altar. —
Berkley, 1983. — Vol. I—II.
Weber A. Über Menschenopfer bei den Indern der vedisches
Zeit // Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen
Gesellschaft. — 1864. — Bd. 18. — S. 262—287.
Надійшла 02.05.2017
А.В. Вертиенко 1
1 Кандидат исторических наук, научный сотрудник отдела Евразийской степи
Института востоковедения им. А.Ю. Крымского НАН Украины, vertana7@mail.ru
ЖЕРТВЕННИКИ С ЧЕРЕПАМИ В УР. ЦАРИНА БЕЛЬСКОГО ГОРОДИЩА (к смыслу ритуала)
В статье рассмотрена проблема ритуального использования человеческих голов (черепов) в жертвенниках, от-
крытых на зольниках 1 и 3 в уроч. Царина Большого Бельского городища. Было исследовано пять таких объектов.
Наиболее архаичный жертвенник датируется VII в. до н. э. (жертв. 1, зол. 3), остальные — V в. до н. э. (жертв. 2,
зол. 3; жертв. 3, зол. 3; жертв. 2, зол. 1; яма 6, зол. 1). Существенное отличие между ними состоит в конструктив-
ных особенностях и в размещении черепов. В архаическом жертвеннике два черепа были вмонтированы в фун-
дамент сооружения, представлявшего собой глиняный конус. В более поздних жертвенниках, преимущественно
имевших форму невысокого холма, сооружавшегося на материковой глине, черепа размещались в верхней части
культовых объектов. Представляется обоснованным мнение В.П. Белозора, что архаический жертвенник 1 мог
быть системообразующим объектом (святилищем?) на зольнике 3. Конструкция этого жертвенника напоминает
устройство алтаря Агни по ритуалу агничаяны, в котором голову принесенного в жертву человека была помещена
в фундаменте сооружения. Исходя из того, что хозяйственная деятельность на зольнике была тесно связана с ме-
таллургическим производством, сам ритуал, как и в случае с индийским эквивалентом, мог быть посвящен культу
огня и иметь схожую семантическую нагрузку.
К л ю ч е в ы е с л о в а: жертвенники, зольники, человеческие черепа, Бельское городище, жертвоприношения, агнича-
яна, VII—V вв. до н. э.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 316
Нanna V. Vertiienko 1
1 PhD, research fellow of the Eurasian Steppe Department
of the A.Yu. Krymskyi Institute of Oriental Studies, the National Academy of Sciences of Ukraine
ALTARS WITH SKULLS AT TSARyNA Stow at BILSKe SETTLEMENT (To Ritual’s Sense)
The issue of ritual usage of human heads (skulls) in the altars discovered on the ashpits 1 and 3 at the Tsaryna stow at Great
Bilske hill-fort is discussed in the paper. Five such objects were investigated. The most archaic altar is dated back to the 7th
century BC (altar 1, ashpit 3) and the rest are dated by the 5th century BC (altar 2, ashpit 3; altar 3, ashpit 3; altar 2, ashpit 1;
hole 6, ashpit 1). The essential difference between them lays in design features and placing of the skulls. In the archaic altar,
two skulls were built into the basement of the structure which represented a clay cone. In later altars, which predominantly
had a shape of a low hill constructed on subsoil, skulls were placed in the upper part of cultic objects. V.P. Belozor’s opinion
that the archaic altar 1 could be a backbone object (a sanctuary?) at the ashpit 3 appears to be reasonable. This altar’s
structure reminds the design of Agni altar in Agnicayana rite in which the head of a sacrificed person was placed in the
structure’s basement. Proceeding from the fact that economic activity at this ashpit was closely connected with metallurgical
production, the ritual itself, as well as in a case with the Indian equivalent, could be devoted to a cult of fire and have a similar
semantic capacity.
K e y w o r d s: altar, ashpits, human skulls, Bilske hill-fort, sacrifice, Agnicayana.
References
Bessonova S.S. Skifskiie pogrebalnyie kompleksy kak istochnik dlia rekonstruktsii ideologicheskikh predstavleniy. Obriady i
verovaniia drevnego naseleniia Ukrainy. Kyiv: Naukova Dumka, 1990, pp. 17-40.
Bilozor V.P. Pro zhertovnyky z liudskymy cherepamy v uroch. Tsaryna na Bilskomu horodyshchi. Vid Kimmerii do Sarmatii. 60
rokiv Viddilu skifo-sarmatskoi arkheolohii IA NANU. Materialy mizhnarodnoi konferentsii. Kyiv, 2004, pp. 9-10.
Boyce M. Zoroastrians, their Religious Beliefs and Practices. London: Routledge & Kegan Paul, 1979.
Chernenko Ye.V., Rolle R.A., Skoryi S.A., Makhortykh S.V., Hertz W.Yu., Belozor V.P., Issledovaniia sovmestnoy Ukrainsko-
Nemetskoi arkheologicheskoi ekspeditsii 2003 g. Kyiv: IA NASU, 2004.
Dmitriiev S.V. Tema otrublennoi golovy i politicheskaia kultura narodov Tsentralnoi Azii (obshcheaziatskiy kontekst). Stratum:
Struktury i katastrofy. Sbornik simvolicheskoi indoievropeiskoi istorii. St-Petersburg, 1997, pp. 212-219.
Edelman D.I. Sravnitelnaia grammatika vostochnoiranskikh yazykov: leksika. Moskva: Vostochnaia literatura RAN, 2009.
Frye R.N. The Achaemenids and Zoroastrian Fire Altars. Izucheniie kulturnogo naslediia Vostoka. Kulturnyie traditsii i preiemstvennost
v razvitii drevnikh kultur i tsivilizatsii. Materialy Mezhdunarodnoi konferentsii v Sankt-Peterburge (23-25 noiabria 1999g.). St-
Peterburg, 1999, pp. 59-60.
Havrysh P.Ya. Plemena skifskoho chasu v lisostepu Dniprovskoho Livoberezhzhia (za materialamy Prypsillia). Poltava:
Archeolohiia, 2000.
Gaydukevich V.F. Ilurat. Itogi arkheologicheskikh issledovanii 1948-1953 gg. Meterialy i issledovaniia po arkheologii SSSR. Moskva,
1958, iss. 85, pp. 9-148.
Grantovskii E.A. O nekotorykh materialakh po obshchestvennomu stroiu skifov. «Rodstvenniki» i «druzia». B.A. Litvinskii (Ed.).
Kavkaz i Sredniaia Aziia v drevnosti i srednevekovie (istoriia i kultura). Moskva: Nauka, 1981, pp. 59-79.
Grechko D. O beskurgannykh pogrebeniiakh aborigennogo naseleniia Vostochnoevropeiskoi lesostepi skifskogo vremeni. Revista
Arheologică, serie nouă. 2014, vol. X, no. 1-2, pp. 79-101.
Grechko D.S. Ob odnom iz sposobov pogrebeniia u zemledeltsev vostochnoevropeiskoi Lesostepi skifskogo vremeni. Vestnik
Ostrogozhskogo istoriko-khudozhestvennogo muzeia im. I.N. Kramskogo. Voronezh, 2012, vol. 2, pp. 118-124.
Gutnov F.Kh. Iz religii skifov: Farn. Ritualnyie chashi. Antichnaia tsivilizatsiia i varvarskii mir. Materialy 6-go arkheologicheskogo
seminara. Krasnodar, 1998, pp. 19-22.
Heesterman J.C. The Case of the Severed Head. J.C. Heesterman. The Inner Conflict of Tradition. Essays in Indian Ritual, Kingship,
and Society. Chicago: University of Chicago Press, 1985, pp. 45-58.
Klein L.S. Anatomiia «Iliady». St-Peterburg: Izdatelstvo St-Peterburgskogo Universiteta, 1998.
Knauer (Keziia) E.R. O «varvarskom» obychaie podveshyvaniia otrublennykh golov protivnika k sheie konia. E.A. Savostina (Ed.).
Bosporskii relief so stsenoi srazheniia (Amazonomakhiia). Moskva; St-Peterburg: Letnii sad, 2001.
Kozak A.D. Nekotoryie rezultaty antropologicheskogo issledovaniia kostnykh ostankov iz raskopok sovmestnoi Ukrainsko-
Nemetskoi arkheologicheskoi ekspeditsii (1998-2000 gg.). In: Murzin V.Yu., Rolle R., Hertz W., Skoryi S.A., Makhortykh S.V.,
and Belozor V.P. Issledovaniia sovmestnoi Ukrainsko-Nemetskoi arkheologicheskoi ekspeditsii v 2000 g. Kyiv: IA NANU, 2001,
pp. 55-71.
Kozak A.D. Predvaritelnyi antropologicheskii analiz pogrebenii, obnaruzhennykh v 2003 godu v urochishche Tsarina i v kurgane No 1
kurgannoi gruppy «Piatoie pole». In: Chernenko Ye.V., Rolle R.A., Skoryi S.A., Makhortykh S.V., Hertz W.Yu., and Belozor V.P.
Issledovaniia sovmestnoi Ukrainsko-Nemetskoi arkheologicheskoi ekspeditsii v 2003 g. Kyiv: IA NANU, 2004а. pp. 67-80.
Kozak A.D. Chelovecheskiie zhertvoprinosheniia v zolnike ranneskifskogo vremeni Belskogo gorodishcha. Opus:
Mezhdistsiplinarnyie issledovaniia v arkheologii, 2004b, no. 3. pp. 112-121.
Kozak O.D., Schultz M. Liudski zhertvoprynoshennia na zolnykakh Bilskoho horodyshcha. In: Ye.V. Chernenko (Ed.). Bilske
horodyshche ta yoho okruha. Kyiv: IA NANU, 2006. pp. 77-100.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2017, № 3 17
Kriukova V.Yu. Drevneishyi indoiranskii ritual i traditsionnaia kultura iranskikh narodov. In: S.V. Pakhomov (Ed.). Chetvertyie
Torchinovskiie Chteniia: Filosofiia, religiia i kultura stran Vostoka. Materialy nauchnoi konferentsii, Sankt-Peterburg, 7-10
fevralia 2007 g. St-Peterburg: Izdatelstvo St-Peterburgskogo Universiteta, 2007. pp. 28-36.
Kriukova V.Yu. Zhertvoprinosheniie v traditsionnoi kulture iranoiazychnykh narodov Tsentralnoi Azii. In: R.R. Rakhimov (Ed.).
Tsentralnaia Aziia: traditsiia v usloviiakh peremen. St-Peterburg: Nauka, 2007a, vol. 1, pp. 13-40.
Kriukova V.Yu. Zoroastrizm. St-Peterburg: Peterburgskoie Vostokovedeniie, 2005.
Makovskii M.M. Sravnitelnyi slovar mifologicheskoi simvoliki v indoevropeiskikh yazykakh. Obraz mira i miry obrazov. Moskva:
Gumanitarnyi izdatelskii fond VLADOS, 1996.
Malamud Sh. Ispech mir: ritual i mysl v drevnei Indii (translated from French). Moskva: Vostochnaia literatura RAN, 2005.
Mednikova M.B. Obrashcheniie s golovoi umershego: pogrebalnaia praktika drevnosti po dannym paleoantropologii. Kratkiie
soobshcheniia Instituta arkheologii RAN. Moskva, 2010, vol. 24, pp. 98-105.
Meitarchiian M.B. O roli sobaki v Zoroastrizme. Drevnost: istoricheskoie znaniie i spetsifika istochnika. Materialy mezhdunarodnoi
nauchnoi konferentsii, posviashchennoi pamiati E.A. Grantovskogo i D.S. Raievskogo (12-14 dekabria 2011 g.). Moskva: IV
RAN, 2011, vol. V, pp. 142-144.
Murzin V.Yu., Rolle R., Hertz W., Skoryi S.A., Makhortykh S.V., and Belozor V.P. Issledovaniia sovmestnoi Ukrainsko-Nemetskoi
arkheologicheskoi ekspeditsii v 2000 g. Kyiv: IA NANU, 2001.
Murzin V.Yu., Rolle R., Hertz W., Skoryi S.A., Makhortykh S.V., and Belozor V.P. Issledovaniia sovmestnoi Ukrainsko-Nemetskoi
arkheologicheskoi ekspeditsii v 2001 g. Kyiv: IA NANU, 2002.
Pokorny J. Indogermanisches Etymologisches Wörterbuch. Bern; München: Francke Verlag, 1959, Bd. III.
Raievskii D.S. Mir skifskoi kultury. Predisl. V.Ye. Petrukhin, M.N. Pogrebova. Moskva: Yazyki slavianskikh kultur, 2006.
Rusanova I.P. Istoki slavianskogo yazychestva. Kultovyie sooruzheniia Tsentralnoi i Vostochnoi Evropy v I tys. do n. e. - I tys. n. e.
Moskva: Prut, 2002.
Rusiaieva A.S. Graffiti Olvii Pontiiskoi. Simferopol, 2010. (Materialy po arkheologii, istorii i etnografii Tavrii. Supplementum.
Vol. 8).
Shaub I.Yu. K voprosu o kulte otrublennoi chelovecheskoi golovy u varvarov Severnogo Prichernomoria i Priazovia. Antichnaia
tsivilizatsiia i varvarskii mir v Podonie-Priazovie (tezisy dokladov k seminaru). Novocherkassk, 1987, p. 16.
Shramko B.A. Belskoie gorodishche skifskoi epokhi (gorod Gelon). Kyiv: Naukova dumka, 1987.
Skrzhinskaia M.V. Drevnegrecheskiie prazdniki v Ellade i Severnom Prichernomorie. Kyiv: II NANU, 2009.
Smirnov Yu.A. Labirint: Morfologiia prednamerennogo pogrebeniia. Issledovaniia, teksty, slovar. Moskva: Vostochnaia literatura
RAN, 1997.
Staal F. Agni. The Vedic Ritual of the Fire Altar. Berkley: Motilal Banarsidass Publishers Pvt. Ltd, 1983, vol. I-II.
Staal F. The Meaninglessness of Ritual, Numen. Leiden, 1979, vol. XXVI, f. 1, pp. 2-22.
Vertiienko H.V. Do problemy morfolohii davnioiranskoho pokhovannia. Universytet. 2009, no. 3 (29), pp. 88-95.
Vertiienko H.V. Ka- mərəδa v mystetstvi ta rytuali skifiv? (Do semantyky obrazu holovy). Skhodoznavstvo. 2016, vol. 75-76 (in
print).
Vinogradov Yu.A., Rusiaieva A.S. Graffiti iz sviatilishcha Apollona i kalendar Olvii. Issledovaniia po antichnoi arkheologii Severnogo
Prichernomoria, Kyiv: Naukova dumka, 1980, pp. 19-64.
Weber A. Über Menschenopfer bei den Indern der vedisches Zeit. Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft. 1864, Bd.
18, pp. 262-287.
|
| id | arheologia-com-ua-article-98 |
| institution | Chemistry, Physics and Technology of Surface |
| issn | 2616-499X |
| keywords_txt_mv | |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-08-07T01:02:06Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Institute of Archaeology NAS of Ukraine |
| record_format | ojs |
| resource_txt_mv | arheologiacomua/19/fb864d5edb7c43558c201a927badd519.pdf |
| spelling | arheologia-com-ua-article-982020-01-19T08:30:41Z Altars with Skulls at Tsaryna Stow at Bilske Settlement (to Ritual’s Sense) Жертвенники с черепами в ур. Царина Бельского городища (к смыслу ритуала) Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу) Vertiienko, Нanna V. altar, ashpits, human skulls, Bilske hill-fort, sacrifice, Agnicayana. жертвенники, зольники, человеческие черепа, Бельское городище, жертвоприношения, агничаяна, VII—V вв. до н. э. жертовники, зольники, людські черепи, Більське городище, жертвоприношення, агнічаяна, VII—V ст. до н. е. The issue of ritual usage of human heads (skulls) in the altars discovered on the ashpits 1 and 3 at the Tsaryna stow at Great Bilske hill-fort is discussed in the paper. Five such objects were investigated. The most archaic altar is dated back to the 7th century BC (altar 1, ashpit 3) and the rest are dated by the 5th century BC (altar 2, ashpit 3; altar 3, ashpit 3; altar 2, ashpit 1; hole 6, ashpit 1). The essential difference between them lays in design features and placing of the skulls. In the archaic altar, two skulls were built into the basement of the structure which represented a clay cone. In later altars, which predominantly had a shape of a low hill constructed on subsoil, skulls were placed in the upper part of cultic objects. V.P. Belozor’s opinion that the archaic altar 1 could be a backbone object (a sanctuary?) at the ashpit 3 appears to be reasonable. This altar’s structure reminds the design of Agni altar in Agnicayana rite in which the head of a sacrificed person was placed in the structure’s basement. Proceeding from the fact that economic activity at this ashpit was closely connected with metallurgical production, the ritual itself, as well as in a case with the Indian equivalent, could be devoted to a cult of fire and have a similar semantic capacity. В статье рассмотрена проблема ритуального использования человеческих голов (черепов) в жертвенниках, открытых на зольниках 1 и 3 в уроч. Царина Большого Бельского городища. Было исследовано пять таких объектов. Наиболее архаичный жертвенник датируется VII в. до н. э. (жертв. 1, зол. 3), остальные — V в. до н. э. (жертв. 2, зол. 3; жертв. 3, зол. 3; жертв. 2, зол. 1; яма 6, зол. 1). Существенное отличие между ними состоит в конструктивных особенностях и в размещении черепов. В архаическом жертвеннике два черепа были вмонтированы в фундамент сооружения, представлявшего собой глиняный конус. В более поздних жертвенниках, преимущественно имевших форму невысокого холма, сооружавшегося на материковой глине, черепа размещались в верхней части культовых объектов. Представляется обоснованным мнение В.П. Белозора, что архаический жертвенник 1 мог быть системообразующим объектом (святилищем?) на зольнике 3. Конструкция этого жертвенника напоминает устройство алтаря Агни по ритуалу агничаяны, в котором голову принесенного в жертву человека была помещена в фундаменте сооружения. Исходя из того, что хозяйственная деятельность на зольнике была тесно связана с металлургическим производством, сам ритуал, как и в случае с индийским эквивалентом, мог быть посвящен культу огня и иметь схожую семантическую нагрузку. Надано опис групи жертовників із людськими черепами, відкритих на зольниках в уроч. Царина на Великому Більському городищі. Пропонується інтерпретація обряду цих жертвоприношень через призму індійського ритуалу (агнічаяни). Institute of Archaeology NAS of Ukraine 2017-09-22 Article Article application/pdf https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/98 10.15407/archaeologyua2017.03.005 Arheologia; No 3 (2017): Arheologia; 5-17 Археологія ; № 3 (2017): Археологія; 5-17 Археология; № 3 (2017): Arheologia; 5-17 2616-499X 0235-3490 10.15407/archaeologyua2017.03 uk https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/98/93 |
| spellingShingle | жертовники зольники людські черепи Більське городище жертвоприношення агнічаяна VII—V ст. до н. е. Vertiienko, Нanna V. Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу) |
| title | Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу) |
| title_alt | Altars with Skulls at Tsaryna Stow at Bilske Settlement (to Ritual’s Sense) Жертвенники с черепами в ур. Царина Бельского городища (к смыслу ритуала) |
| title_full | Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу) |
| title_fullStr | Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу) |
| title_full_unstemmed | Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу) |
| title_short | Жертовники з черепами в уроч. Царина Більського городища (до суті ритуалу) |
| title_sort | жертовники з черепами в уроч. царина більського городища (до суті ритуалу) |
| topic | жертовники зольники людські черепи Більське городище жертвоприношення агнічаяна VII—V ст. до н. е. |
| topic_facet | altar ashpits human skulls Bilske hill-fort sacrifice Agnicayana. жертвенники зольники человеческие черепа Бельское городище жертвоприношения агничаяна VII—V вв. до н. э. жертовники зольники людські черепи Більське городище жертвоприношення агнічаяна VII—V ст. до н. е. |
| url | https://arheologia.com.ua/index.php/arheologia/article/view/98 |
| work_keys_str_mv | AT vertiienkonannav altarswithskullsattsarynastowatbilskesettlementtoritualssense AT vertiienkonannav žertvennikisčerepamivurcarinabelʹskogogorodiŝaksmyslurituala AT vertiienkonannav žertovnikizčerepamivuročcarinabílʹsʹkogogorodiŝadosutíritualu |