Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Гундорова, Т.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2016
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Загальні збори НАН України
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104819
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху / Т.І. Гундорова // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 5. — C. 76-79. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-104819
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1048192016-07-20T03:02:24Z Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху Гундорова, Т.І. Загальні збори НАН України 2016 Article Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху / Т.І. Гундорова // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 5. — C. 76-79. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104819 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України
spellingShingle	Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України Гундорова, Т.І. Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху Вісник НАН України
format	Article
author	Гундорова, Т.І.
author_facet	Гундорова, Т.І.
author_sort	Гундорова, Т.І.
title	Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху
title_short	Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху
title_full	Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху
title_fullStr	Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху
title_full_unstemmed	Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху
title_sort	виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Загальні збори НАН України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104819
citation_txt	Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху / Т.І. Гундорова // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 5. — C. 76-79. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT gundorovatí viklikisučasnogosvítuímožlivostígumanítarnihnaukutranzitnuepohu
first_indexed	2025-07-07T15:55:34Z
last_indexed	2025-07-07T15:55:34Z
_version_	1837004211402833920
fulltext	76 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (5) ВИКЛИКИ СУЧАСНОГО СВІТУ І МОЖЛИВОСТІ ГУМАНІТАРНИХ НАУК У ТРАНЗИТНУ ЕПОХУ Я б хотіла привернути увагу Загальних зборів НАН України до двох важливих тем, які мені видаються сьогодні особливо ак- туальними, а саме — місця гуманітарних дисциплін у силовому полі сучасної науки в Україні та потреби реформування самих гуманітарних наук. Відомі соціологи і філософи говорять про те, що розрив між гуманітарними і точними та природничими дисциплінами упродовж ХХ ст. наростав з небаченою досі силою. В 1960-х роках виникла навіть ідея про «дві культури», представники яких не розуміють один одного. Як вони називаються? — ри- торично запитували соціологи науки Річард Лі та Іммануїл Валлерстайн. І відповідали: одна з двох культур зазвичай нази- вається науковою культурою. Інша має багато назв: літератур- на, філософська, гуманістична культура. Ці культури існують в ієрархії важливість/корисність, однак яка з них у цій ієрархії є вищою — досі предмет для дискусій. Очевидно, що категорії корисності є домінантними, однак і гуманістична культура, зокрема цінності культурного порядку — пам’ять, мова, ідентичність, історія — набувають дедалі більшої важливості в сучасному світі. Серед викликів цього світу упро- довж останнього півстоліття все виразнішою стає потреба в інтер- дисциплінарних підходах, з одного боку, і зростає роль публіч- ності наукового знання, з другого боку. У зв’язку з цим практики, напрацьовані гуманітарними та соціальними науками, набувають особливого значення і стають актуальними й для інших напрямів наукового знання. Адже, за словами відомого французького со- ціолога П’єра Бурдьє, «”чистий” універсум “найчистішої” науки є таким же соціальним полем, як і будь-яке інше, з властивими йому співвідношеннями сил і монополіями, боротьбою і стратегі- ями, інтересами і прибутками» («Поле науки»). Коли послуговуватися цими уявленнями Бурдьє, стає зрозу- мілим, що цінності природничих наук не визначаються так зва- ною об’єктивністю аналізу, а недоліки гуманітарних наук не зво- дяться до суб’єктивності тлумачень. Наукова компетентність, ГУНДОРОВА Тамара Іванівна — член-кореспондент НАН України, завідувач відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 5 77 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ актуальність, престижність, суспільне визнання тощо в обох цих культурах є символічним капі- талом і залежать від структури поля, на якому відбувається боротьба за «науковий авторитет, що визначається як технічна здатність і — одно- часно — як соціальна влада». На цьому полі сучасні гуманітарні науки в Україні стикаються з особливими виклика- ми і стають простором особливої боротьби. Гуманітарні науки, по-перше, виявляються загроженими спадом інтересу до гуманітар- них дисциплін у цілому світі, що, до речі, ви- кликане припиненням холодної війни напри- кінці ХХ ст., а по-друге, українські гуманітарії опинилися перед викликами пострадянського типу, пов’язаними з потребою трансформації колишніх радянських моделей ідеологізовано- го і політизованого знання та відповідних їм інституцій, а також інтеграцією в сучасний сві- товий науковий простір. Я б назвала цю ситуа- цію транзитною, вона виразно критична щодо минулого, однак заражена ним. Для опису її найбільш відповідним стає префікс пост-. Як пострадянську я досліджую цю культуру у сво- їй книжці «Транзитна культура», аналізуючи симптоми травми, спричиненої посттоталітар- ною і постколоніальною ситуацією, яку пере- живає сучасна Україна. Транзитна свідомість заражена ресентиментом (заздрістю) щодо Ін- шого, пронизана трансгенераційною травмою пам’яті, супроводжується кічезацією культур- них і політичних символів. Транзитна епоха відзначена кардинальними зсувами в методології, у практиках та інститу- ціях, пов’язаних із гуманітарним знанням. Зсу- ви ці народжуються передусім у відповідь на зміни глобальної картини світу, а також спосо- бів та інструментів її описування. Змінюється характер самого гуманітарного знання — воно стає полідисциплінарним, техноінформацій- ним, менше заангажованим політично, але більше прагматично орієнтованим, а також консюмерним, тобто вбудованим у суспільство спектаклю. Складаються нові умови для функ- ціонування такого знання — зокрема, пов’язані з особливою роллю експертних спільнот, зрос- танням ролі інформаційних медій, глобаліза- Відомі соціологи і філософи, наприклад Р. Лі та І. Вал- лерстайн, говорять про те, що розрив між гуманітар- ними і точними та природничими дисциплінами упро- довж ХХ ст. наростав з небаченою досі силою. В 1960-х роках виникла навіть ідея про «дві культури», пред- ставники яких не розуміють один одного П’єр Бурдьє: «”чистий” універсум найбільш “чистої” науки є таким же соціальним полем, як і будь-яке інше, з властивими йому співвідношеннями сил і мо- нополіями, боротьбою і стратегіями, інтересами і при- бутками» («Поле науки») цією культурних і соціальних практик. Ви- никають і нові форми легітимізації знання, пов’язані з народженням публічної науки, ігровими способами репрезентації, інтермеді- альністю гуманітарного мислення кінця ХХ — початку ХХІ ст. Ці та інші виклики потребують перегляду старих, часто романтичних і позити- вістських уявлень про гуманітарну культуру та її методологію і збільшують відповідальність гу ма ні таріїв-науковців. Нові методологічні напрями, які активно розвиваються починаючи з кінця ХХ ст., дають 78 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (5) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ поштовх розвитку дисциплінам, об’єднаним загальною назвою культурної антропології, або культурних студій, у поле яких потрапля- ють літературознавство, мовознавство, історія, етнологія та інші дисципліни. Ідеться про на- родження цілого ряду нових студій — гендер- них, постколоніальних, медіа-студій, студій травми, студій популярної культури тощо. В літературознавстві йдеться вже не лише про дослідження жанрів, стилів, біографій, а й про дослідження пам’яті та ідентичності, маскулін- ності й тілесності, літератури катастроф і ро- ману травми. Ці, здавалося б, часткові і мета- форичні напрями сьогодні вже становлять со- бою напрацьовані і значною мірою теоретично відрефлексовані на Заході напрями. В Україну вони пробиваються, як випадкові й екзотичні гості, оскільки гуманітарні науки досі часто зо- рієнтовані на старі моделі знання, не в останню чергу через брак знання іноземних мов та неін- тегрованість у світовий гуманітарний простір. Усе це ставить питання про розроблення нових напрямів і включення у світовий гуманітарний науковий простір, у якому Україна, на жаль, ще мало помітна. Особливо важлива гуманітарна тематика сьогодні пов’язана з темами війни, насильства, пам’яті, а в загальнішому плані — проблемою Іншого — національно, сексуально, расово, мовно інакшого та встановленням діалогу з ним. Саме цими проблемами займаються пост- колоніальні студії. Сьогодні ці студії вклю- чають у себе аналіз таких актуальних тем, як міграція, національна історіографія та націо- нальний літературний канон, стосунки центру і периферії, розподіл влади між метрополією і провінцією, контроль за знанням. Для україн- ської історії, культури, літератури ця тематика особливо актуальна і болісна. При цьому мова може іти принаймні про такі аспекти розвитку постколоніальних студій в Україні, як: а) переоцінка історичного минулого з нової, постколоніальної перспективи; б) дослідження текстів і загалом голосів тих, хто асоціюється з мігрантами або іншими мен- шинами (останнє включає ревізію літератур- ного канону); в) аналіз «дворівневої» форми репрезентації в так званих (напів)колоніалізованих культу- рах, до яких можна зарахувати й українську; г) дослідження інтелектуальної спадщини тих українських авторів, які опонують ідеям євроцентризму та орієнталізму; д) аналіз питання культурної гібридності і двомовності (випадок Гоголя/Ґоґоля) та ін. Ці та інші напрями постколоніальних дослі- джень сьогодні актуальні для українознавства, як і для інших східноєвропейських регіональ- них студій. Особливо важливим для розвитку постко- лоніальних студій в Україні, зокрема в аспекті євроінтеграції, є аналіз теорії «орієнталізму» й орієнталізації (включно із самоорієнталіза- цією), що наділяє «Орієнт» «онтологічною та епістемологічною різницею, яка проводиться між “Сходом” і (в переважній більшості випад- ків) “Заходом”», як твердив Едвард Саїд. При цьому можна говорити, однак, і про зворотну методологічну перспективу, а саме — про скла- дання окциденталізму як деколонізаційної тео- рії і, що важливо для нас, про український варі- ант окциденталізму. Загально кажучи, окциден- талізм, подібно до орієнталізму, є дискурсом про Іншого, який говорить про діалог із Заходом та про рецепцію Заходу з боку так званого «схід- ного світу», або «Орієнту», до якого належала, починаючи з часів романтизму, і Україна. Зверну увагу на факт народження україн- ського окциденталізму в середині ХХ ст. в колі Монографії Т.І. Гундорової «Постколоніалізм. Генера- ції. Культура» (2015) та «Транзитна культура» (2013) ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 5 79 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ інтелектуалів і письменників повоєнної Євро- пи, що опинилися в таборах для переміщених осіб, так званих ДІ-ПІ. Серед них особливе місце належить Юрію Шевельову — пізніше всесвітньо відомому українському лінгвісту, критику, есеїсту, який у повоєнній Німеччині недвозначно заявив про народження нового українського світогляду — антеїзму. З одно- го боку, антеїзм — ідея глибоко європейська, яка відсилає до грецької міфології і оповідей про Антея, що здобуває силу через зв’язок з матір’ю Землею, тобто вводить Україну в кон- текст європейської цивілізації, з другого боку, через антеїзм Шевельов заявляє про існування епістемологічного «іншого», не вповні захід- ного світу, з яким ідентифікує себе українська повоєнна людина. Те, що поява такої оптики не є річчю випад- ковою, Шевельов засвідчує статтею «Тойнбі чи Хвильовий, або про межі оракулів сучас- ности» (1948). Фактично український критик не просто співвідносить філософську концеп- цію відомого британського філософа історії Арнольда Тойнбі, яку він називає «може несві- домим, але послідовним звеличенням сучас- ної західної цивілізації», з поглядами Миколи Хвильового. Шевельов вдається до своєрід- ної ревізії самої ідеї Заходу. «Бо нема єдиної на весь світ західної культури», твердить він і навіть кидає виклик: «Там, де засліплений своєю національною цивілізацією, цивіліза- цією Англії і її посестер, Тойнбі бачить кінець усього світу, там ми говоримо: ні. Ні, бо саме тепер слово починає належати нам і нашим посестрам». Відтак він закликає «не тулитися до Європи, а усвідомлювати і розвивати своє і цим способом розвивати Європу. Власне не рятуватися при Європі, а рятувати Європу». Руйнування європоцентризму критик вважає закономірним процесом, оскільки «…коли за- непадають старі центри, їм на зміну з новими національними цінностями приходять пери- ферії, які стають новими центрами». Таким новим центром, який вступає в діалог із За- ходом, він схильний бачити і український світ, включно з ідеєю «азіатського ренесансу» Ми- коли Хвильового. Ще однією ідеєю, суголосною із сучасною постколоніальною парадигмою, є концепція «безґрунтянства», яку також розвиває Шеве- льов. Інакше кажучи, це тема міграції, або пе- реміщення, яка набуває в середині ХХ ст. пер- сонального значення для багатьох українців, а у ХХІ ст. стає однією з глобальних тенденцій. Цю меланхолійну тугу за безґрунтям Шеве- льов називає «страхом бути здмухненим з міс- ця. Страхом почати все, буквально все знову і знову спочатку». Але водночас він відзначає, що у ХХ ст. «є своя солодкість у безґрунтянстві і в жадобі ґрунту, і ще не знати, де першопри- чина сучасного безґрунтянства: в зовнішній механіці воєн і революцій, чи в тому, що в душі людини зародилася туга за безґрунтям?». Так на гребені кризи європейського духу після Другої світової війни виникають особли- ві умови для складання українського окциден- талізму — як теорії деколонізації, обстоюючи яку, українські інтелектуали розпочинають діалог з найбільшими західними мислителями і з фундаментальними ідеями євроцентризму. Постколоніальна теорія, про яку я сьогодні говорила, є лише одним із напрямів сучасної методології, якої потребує і яку вже сьогодні розвиває українська гуманітаристика. Вона може служити знаряддям, яке не лише дозво- ляє переглянути домінантні моделі національ- ної історіографії, а й допомагає вписати їх у сучасні дискурсивні контексти західної науки. І в цьому діалозі та синхронізації із Заходом — одна з можливостей розвитку української гу- манітаристики в сучасну транзитну епоху. Юрій Шевельов (1908—2002)

Виклики сучасного світу і можливості гуманітарних наук у транзитну епоху

Репозитарії

Схожі ресурси