Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження
Рецензія на книгу: Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 2009. – 546 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104931 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження / Я.В. Верменич // Український історичний журнал. — 2009. — № 6. — С. 215-217. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-104931 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1049312016-07-31T03:02:26Z Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження Верменич, Я.В. Рецензії Рецензія на книгу: Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 2009. – 546 с. 2009 Article Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження / Я.В. Верменич // Український історичний журнал. — 2009. — № 6. — С. 215-217. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104931 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Верменич, Я.В. Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова
думка, 2009. – 546 с. |
| format |
Article |
| author |
Верменич, Я.В. |
| author_facet |
Верменич, Я.В. |
| author_sort |
Верменич, Я.В. |
| title |
Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження |
| title_short |
Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження |
| title_full |
Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження |
| title_fullStr |
Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження |
| title_full_unstemmed |
Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження |
| title_sort |
шевченків край. історико-етнографічне дослідження |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104931 |
| citation_txt |
Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження / Я.В. Верменич // Український історичний журнал. — 2009. — № 6. — С. 215-217. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT vermeničâv ševčenkívkrajístorikoetnografíčnedoslídžennâ |
| first_indexed |
2025-07-07T16:04:34Z |
| last_indexed |
2025-07-07T16:04:34Z |
| _version_ |
1837004776793964544 |
| fulltext |
215Рецензії
матеріалів, у тому числі ориґінальний план Полтавської битви 1709 р. (див.: Гольден-
берг Л.А. Картографические источники. – С.380).
21 Краузэ ван-дер-Коп А. Как отнеслась Голландия к победе русских под Полтавой //
Журнал министерства народного просвещения. – 1910. – Ч.ХХVII (май). – С.124.
22 Там же. – С.125.
23 Книга Марсова или воинских дел от войск царского величества российских во взятии
преславных фортификаций, и на разных местах храбрых баталий учинённых над войски
его королевского величества свейского. – Санкт-Петербург, 1713. – 193 с.
24 Опис («Description de la bataille de Poltawa, par de Fer») мав 34 рядки ґравірованого
тексту (а не 84, як стверджували В.Борисов та О.Носков (див.: Полтавская битва 1709 –
27 июня – 1909 г. – С.274)).
25 Гольденберг Л.А. Картографические источники. – С.364.
26 У тексті опису плану В.Борисов і О.Носков зазначали: «План складено де Фером у
1714 р. У правому верхньому куті №53, тобто він міг бути доданий до якогось твору» (див.:
Полтавская битва 1709 – 27 июня – 1909 г. – С.274).
27 http://www.rusbibliophile.ru/Book/La_Journee_de_Poltawa_en_
28 Опис Полтавської битви є органічною складовою частиною «портуґальського» при-
мірника, але на відміну від вказаних В.Борисовим та О.Носковим 84 рядків, містить
34 рядки ґравірованого тексту.
The article represents the author’s version of the Poltava battle plan development
and application made by a well-known French cartographer Nicolas de Fer in 1714.
Two variants of the map are given. The map was considered lost from the middle of the
1950th until recently.
Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова
думка, 2009. – 546 с.
На рубежі тисячоліть у світовій історичній науці відбувся відчутний поворот від уні-
версальних схем та «великих наративів» убік локальних «історій-розповідей» (Ж.-Ф. Ліо-
тар). На зміну звичайному детермінізму приходить усвідомлення важливості локальних
подій, місцевих культурних традицій, ролі окремих історичних постатей у суспільному
розвитку. На цьому тлі відбувається переформатування дисциплінарної структури історич-
ної науки, переосмислення ієрархії окремих відгалужень соціогуманітарного знання.
Міждисциплінарність у поєднанні з емоційним відчуттям коренів відкриває нові можли-
вості для перетворення справедливо критикованого за методологічну нерозбірливість кра-
єзнавства на підсистему історичної локалістики, максимально наближеної до людини в її
соціальному оточенні.
Надто широке коло людей, причетних до творення краєзнавчої продукції, наявність
серед них багатьох любителів-непрофесіоналів таїть у собі загрозу втрати критеріїв об’єк-
тивності і науковості. Виникає небезпека штучної «героїзації» своєї історії, ідеалізації
місцевих діячів – всього того, що найчастіше вкладається в поняття «історичний роман-
тизм». Непоодинокими є випадки відвертого дилетантизму, політичної заангажованості,
схильності до міфотворення.
Можна констатувати, що краєзнавство довше, ніж це потрібно, зациклилося на етапі
збирання інформації і як соціальний інститут виявилося неготовим відповісти на інфор-
маційні виклики ХХІ ст. Ідеться насамперед про нездатність краєзнавства вписатися, з
одного блоку, в «герменевтичне коло» наукових напрямів, зайнятих осмисленням при-
роди сучасної інформації, а з другого – створити інформаційну систему (банки даних),
здатних полегшити справу пошуку потрібних відомостей у безмежному просторі сучас-
них комунікацій. Саме тому величезний обсяг фактографічного матеріалу, у різні часи
уведеного краєзнавством у науковий обіг, у своїй переважній більшості лишається «неза-
требуваним», його просто неможливо освоїти. Дається взнаки і застарілість терміносисте-
РЕЦЕНЗІЇ
216 Рецензії
ми, яка у краєзнавстві сьогодні перебуває на тому ж рівні, що й у 50 – 60-х рр. минулого
століття.
Про необхідність зміни парадигми краєзнавства сьогодні багато говорять і пишуть.
Ідеться не просто про відмову від емоційних оціночних домінант «краєлюбства», але про
зміну епістемологічних основ локальних досліджень: перенесення фокуса уваги з дослі-
дження «маловідомих фактів» і «напівзабутих імен» до вибудови просторових образів на
основі нових парадигм і підходів.
Із цього погляду чималий інтерес становить третя книга із започаткованої 2002 р. серії
«Історія реґіонів України» – «Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження»
(керівник авторського колективу В.М.Щербатюк). Уже тоді, коли побачила світ перша
книга серії, присвячена Лисянщині, стало ясно, що маємо справу з певним переосмислен-
ням співвідношення краєзнавства й реґіональної історії і появою нового напрямку історич-
них досліджень – мікрореґіональної історії. Адже попри загальну назву серії ішлося не про
мезорівень історичного дослідження, який уже тоді впевнено претендував на статус та
«ім’я» історичної реґіоналістики, а про мікрорівень у реґіональних дослідженнях, тобто не
стільки про історію реґіонів як певних цілісностей, скільки про вивчення мікрореґіональ-
ного простору – історії поселень, розселення, суспільного життя на порівняно невеликих
територіях, сформованих навколо економічних, оборонних, культурних центрів. Про-
демонстрований у такий спосіб відхід від фрагментарності краєзнавчих пошуків дав вираз-
ний ефект максимального наближення до території і життя простих людей з одночасним
розширенням можливостей проникнення у складний світ ментальності, ідентичностей,
формування національної ідеї. І якщо на матеріалі невеликої Лисянщини ці можливості
вимальовувалися ще недосить виразно, то книга «Шевченків край» їх продемонструвала
наочно і переконливо.
Автори визначили жанр книги як історико-етнографічне дослідження Черкащини,
точніше тих її п’яти районів, які можна вважати батьківщиною Т.Г.Шевченка. І хоч межі
умовного реґіону – Шевченкового краю – важко точно окреслити, саме тут, у Середньому
Подніпров’ї, перебуває духовний центр України, осередок формування національної іден-
тичності та історичної пам’яті. Цілком доречним тому (хоч і не дуже органічно вмонтова-
ним у структуру видання) є звернення авторів до біографії Великого Кобзаря, аналіз впливу
його творчості на пробудження національної свідомості українського народу. Рідний край
постійно перебуває у фокусі уваги Шевченка, а створені ним художні образи дають найточ-
ніше уявлення про життя населення краю, суспільні настрої, соціонормативну культуру.
Починаючи з другого розділу, історія Шевченкового краю подається у хронологічному
викладі. Автори демонструють ґрунтовну обізнаність із зміною археологічних культур на
території краю, простежують місце і роль реґіону у формуванні території Давньоруської
держави, особливості його колонізації у складі Великого князівства Литовського та Речі
Посполитої. Чимало уваги приділено формуванню козацтва як нової суспільної верстви й
ефективної військової сили, політичному устрою і воєнним здобуткам створеної Богданом
Хмельницьким козацької держави, змінам міжнародно-правового статусу України в остан-
ній чверті ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. З інтересом читаються статті, присвячені боротьбі
проти польської колонізації на Правобережній Україні та гайдамацькому руху, переформа-
туванню території краю під владою Російської імперії. Чимало нового архівного матеріалу
введено в обіг при висвітленні подій національно-визвольного і селянсько-повстанського
руху на Черкащині у 1917–1920 рр., червоного терору та масових репресій міжвоєнного
часу. Досить докладно висвітлюються також злочини німецького окупаційного режиму,
підпільно-партизанський рух на території краю, суспільно-економічні процеси 1944–
1991 р. Окрема стаття присвячена розвитку краю в умовах державної незалежності
України з акцентом на відродженні й збереженні історико-культурної спадщини. Хотілося
б, щоправда, щоб автори більш реалістично подали баланс звершень і прорахунків – про
останні сказано надто лаконічно, у кількох абзацах.
Останній, третій розділ книги – це вихід у сферу етнографії, культури і побуту. Тут
зібрано цікаві матеріали про народні звичаї, свята, обряди, традиції храмового й народного
будівництва, джерела музично-пісенної творчості. Понад чверть обсягу видання займають
додатки – з посиланнями на архівні й опубліковані джерела, а також покажчики імен і
населених пунктів.
Отже, маємо добротне документоване видання з історії Шевченкового краю. Особливо
цінне воно тим, що є по суті першим й інформаційно насиченим. Щоправда, про те, наскіль-
217Рецензії
ки авторам вдалося піти далі у порівнянні зі своїми попередниками, читачеві судити буде
важко, бо пронуменгровані посилання до вступу виявилися загубленими (на стор. 464
огляд літератури і джерел починається з розділу І).
Оскільки серія «Історія реґіонів України», очевидно, матиме продовження, хотілося б
побажати авторам більшої теоретико-методологічної чіткості у визначенні жанру та напря-
му своїх видань. Вважаю, що концепти «мікрореґіон», «мікрореґіональна історія», які
були запропоновані у книзі про Лисянщину і виявилися «незатребуваними» у рецензовано-
му виданні, можуть бути дуже вдалою структурною домінантою такого типу досліджень.
Отже, варто подбати про те, щоб вписати новий науковий напрям – дослідження мікрореґі-
ональної історії – у загальну структуру історичної реґіоналістики, представивши водночас
вихід у сферу міждисциплінарності як ознаку його відмінності від «класичного» історич-
ного краєзнавства.
Я.В.Верменич (Київ)
Карев Д.В. Белорусская и украинская историография конца ХVІІІ –
начала 20-х гг. ХХ в. в процессе генезиса и развития национального исто-
рического сознания белорусов и украинцев. – Вильнюс: ЕГУ, 2007. – 312 с.
Карєв Д.В. Білоруська й українська історіографія кінця XVIII – почат-
ку 20-х рр. XX ст. у процесі генезису й розвитку національної історичної
свідомості білорусів та українців. – Вільнюс: ЄГУ, 2007. – 312 с.
Монографія відомого білоруського дослідника Дмитра Володимировича Карєва, яка
побачила світ у видавництві Європейського гуманітарного університету (Вільнюс), без пере-
більшення має піонерний характер, оскільки репрезентує одразу кілька цілком нових
напрямів історіографічних досліджень. Відтак потрібно не тільки запропонувати її огляд
українському читачеві, а й бодай коротко окреслити ті перспективи, які пропонує автор.
Монографія виконана у доволі трудомісткому, а тому й не дуже поширеному жанрі аналі-
тичної компаративної історіографії. До її новаційних аспектів також можна зарахувати
широке тлумачення історіографічного процесу, який, на думку дослідника, включає в себе
не тільки генезу власне наукового знання, але і його постійну суспільну рефлексію на рівні
елітної та масової історичної свідомості. Перспективною є спроба здійснення типології істо-
ріографічних джерел, що працює на становлення нового напряму – «джерелознавство істо-
ріографії».
Рецензована монографія має неабияку наукову та суспільну актуальність, оскільки
пропонує авторський погляд на проблеми, які становлять значний інтерес як у загально-
методологічному плані, так і щодо розгляду конкретних дослідних тем і сюжетів. Автор
утілив досить амбітний науковий проект, який полягає у дослідженні проблеми становлен-
ня білоруської національної історіографії («текст» в авторському розумінні) у зіставленні з
аналогічним процесом у межах української історичної науки («контекст») і самоусвідом-
лення білорусів та українців періоду модерного націєтворення кінця ХVІІІ – початку
20-х рр. ХХ ст. У монографічному форматі таке дослідження здійснено вперше. Запро-
понований порівняльний підхід видається повністю виправданим, оскільки обидва народи
перебували в доволі подібній підімперській ситуації і вирішували аналогічні завдання як у
сфері ідентифікації, так і щодо формування нової якості власного історичного знання. При
цьому автор демонструє справді фахове розуміння цих складних процесів. Вони розглянуті
відповідно до реальної альтернативної історіографічної ситуації, коли за «право на життя»
змагалися не тільки вказані національні парадигми, але й домінуючі у силу політичних чи
культурних обставин «річпосполитські», «західноруські», «спільноруські», «литовські»
та інші інтелектуальні й ідеологічні конструкти.
Монографія має традиційну структуру і побудована на класичних науково-методичних
принципах. У першій главі автор подає детальний аналіз історіографії проблеми та
джерельної бази, необхідної для її студіювання. Упадає в око, що остання є доволі
представницькою й окрім власне історіографічних джерел включає велику кількість
неопублікованих документальних матеріалів із багатьох архівів Східної Європи, які
вперше вводяться до наукового обігу. Урізноманітнює джерельну базу періодика, публі-
|