Усна історія в пострадянських дослідницьких практиках (на прикладі сучасних Білорусії, Росії та України)

У статті проаналізовано стан усної історії у сучасних Білорусії, Росії та Україні, виділено основні тенденції й перспективи розвитку цього напрямку, схарактеризовано його теоретико-методологічні та тематичні пріоритети, розглянуто динаміку інституціоналізації усної історії у зазначених країнах. Авт...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автори: Грінченко, Г.Г., Реброва, І.В., Романова, І.М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2012
Назва видання:Український історичний журнал
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106132
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Усна історія в пострадянських дослідницьких практиках (на прикладі сучасних Білорусії, Росії та України) / Г.Г. Грінченко, І.В. Реброва, І.М. Романова // Український історичний журнал. — 2012. — № 4. — С. 172-187. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Опис
Резюме:У статті проаналізовано стан усної історії у сучасних Білорусії, Росії та Україні, виділено основні тенденції й перспективи розвитку цього напрямку, схарактеризовано його теоретико-методологічні та тематичні пріоритети, розглянуто динаміку інституціоналізації усної історії у зазначених країнах. Авторки виділяють два етапи у розвитку усної історії та окреслюють їхні характерні риси, наводять приклади робіт, які ілюструють широкий спектр тематичних уподобань усних істориків, говорять про поділ усної історії на «професіональну» й «любительську» та пов’язану з цим певну депрофесіоналізацію усноісторичної практики тощо. Значне місце у статті відведене аналізу поширених у сучасній білоруській, російській й українській історіографіях способів конструювання історій на базі усних свідчень та пов’язаних із цими способами основних варіантів оприлюднення результатів усноісторичних досліджень. Поряд із обґрунтуванням спільних тенденцій авторки виділяють відмінності інституціоналізації усної історії у пострадянських Білорусії, Росії та Україні.