Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.

Розглядаються особливості відображення соціальної стратифікації населення міст підросійської України за переписом 1897 р. Наголошено на регіональних особливостях соціальної структури міст та перебігу модернізаційних процесів. Соціально-станова структура міського населення свідчить, що міста Наддні...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Водотика, Т.С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107178
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р. / Т.С. Водотика // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 124-142. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107178
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1071782016-10-15T03:01:57Z Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р. Водотика, Т.С. Історичні студії Розглядаються особливості відображення соціальної стратифікації населення міст підросійської України за переписом 1897 р. Наголошено на регіональних особливостях соціальної структури міст та перебігу модернізаційних процесів. Соціально-станова структура міського населення свідчить, що міста Наддніпрянщини перебували на переході від традиційного до індустріального характеру, остаточно втративши традиційне обличчя, але ще не набувши критично необхідних рис модерного. Саме таку двоїстість зафіксував перепис щодо становища основної станово-соціальної групи міського населення – міщан, купців, почесних і спадкових громадян. The article highlights specific features of social stratification of cities in Ukraine according to the 1897 census. Pointed out regional characteristics of social structure and results of modernization processes. 2013 Article Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р. / Т.С. Водотика // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 124-142. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107178 930 (477) «XIX» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Водотика, Т.С. Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р. Український історичний журнал
description	Розглядаються особливості відображення соціальної стратифікації населення міст підросійської України за переписом 1897 р. Наголошено на регіональних особливостях соціальної структури міст та перебігу модернізаційних процесів. Соціально-станова структура міського населення свідчить, що міста Наддніпрянщини перебували на переході від традиційного до індустріального характеру, остаточно втративши традиційне обличчя, але ще не набувши критично необхідних рис модерного. Саме таку двоїстість зафіксував перепис щодо становища основної станово-соціальної групи міського населення – міщан, купців, почесних і спадкових громадян.
format	Article
author	Водотика, Т.С.
author_facet	Водотика, Т.С.
author_sort	Водотика, Т.С.
title	Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.
title_short	Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.
title_full	Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.
title_fullStr	Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.
title_full_unstemmed	Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.
title_sort	міграційні й модернізаційні процеси в містах наддніпрянської україни за даними першого загального перепису російської імперії 1897 р.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107178
citation_txt	Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р. / Т.С. Водотика // Український історичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 124-142. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT vodotikats mígracíjníjmodernízacíjníprocesivmístahnaddníprânsʹkoíukraínizadanimiperšogozagalʹnogoperepisurosíjsʹkoíímperíí1897r
first_indexed	2025-07-07T19:36:12Z
last_indexed	2025-07-07T19:36:12Z
_version_	1837018091776638976
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №5 Модернізація у сучасній Україні виступає нагальною умовою і засобом ви- рішення більшості назрілих і перезрілих суспільних проблем. Тим часом віт- чизняний і світовий історичний досвід неоднозначно свідчать, що саме великі міста – рушій цивілізаційного поступу з часів енеоліту. Історичний час лише посилює цю закономірність. Актуальність і значимість вивчення історії міст України сумнівів не викликає. Підтверджує це значний інтерес вітчизняної іс- торіографії (у світовій історичній науці з кінця ХІХ ст. історична урбаністика – один із пріоритетних напрямів) до проблем історії міст на території України. М.Слабченко докладно обґрунтував тезу про наявність розвиненого еко- номіко-правового простору в містах України1. Поєднують риси радянської і пострадянської методологій праці Б.Миронова, присвячені російському місту як соціальному та етнокультурному явищу. Дослідження еволюції міст Росії 1740–1860-х рр. може служити схематичним прикладом і для другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: чисельність, демографія, соціальна структура, соціальна мобільність, розвиток економіки тощо. Вагомим здобутком праці цього автора стало виділення критеріїв оцінки та класифікації міст за ступенем розвитку. Система критеріїв включає у себе найрізноманітніші показники економічного й соціального характеру2. * Водотика Тетяна Сергіївна – аспірантка Інституту історії України НАНУ, відділ історичної регіоналістики E-mail: tvodotyka@gmail.com 1 Слабченко М.Є. Боротьба системи землеволодіння і форми господарювання в Україні в ХІХ–ХХ ст. – Одеса, 1927. – 62 с.; Його ж. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. – К., 1927. – Т.2. – 278 с. 2 Миронов Б.Н. Русский город в 1740–1860-е годы: демографическое, социальное и экономи- ческое развитие. – Ленинград, 1990. – 272 с.; Его же. Социальная история России периода импе- рии (XVIII – начало XX вв.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства. – Т.1–2. – Санкт-Петербург, 1999. УДК 930 (477) «XIX» Т.с.ВодоТика * МІГРАЦІЙНІ Й МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В МІСТАХ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ЗА ДАНИМИ ПЕРШОГО ЗАГАЛЬНОГО ПЕРЕПИСУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ 1897 р. Розглядаються особливості відображення соціальної стратифікації населення міст підросійської України за переписом 1897 р. Наголошено на регіональних особливостях соціальної структури міст та перебігу модернізаційних про- цесів. Соціально-станова структура міського населення свідчить, що міста Наддніпрянщини перебували на переході від традиційного до індустріального характеру, остаточно втративши традиційне обличчя, але ще не набувши критично необхідних рис модерного. Саме таку двоїстість зафіксував перепис щодо становища основної станово-соціальної групи міського населення – міщан, купців, почесних і спадкових громадян. Ключові слова: модернізація, міграції, урбанізація, соціальна мобільність, пе- репис 1897 р. Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 125 У сучасній вітчизняній історіографії дослідження міст поволі набуває по- пулярності. У дусі тотальної історії проаналізувала міста радянської України Н.Гогохія. Її приклад наслідували А.Гуменюк, В.Бушин, С.Кулінська, О.При- щепа, Д.Чорний, здійснивши комплексний аналіз історії міст різних регіонів України – Правобережжя, Лівобережжя, Волині, Півдня або навіть окремо- го міста (Києва чи Павлограда)3. Досліджується специфіка міського самовря- дування, причому особливою популярністю серед дослідників користується інститут градоначальників4. Чи не вперше дослідила феномен українського середнього міста Г.Басара, хоча хронологічні рамки її праці обмежувалися пе- ріодом національно-демократичної революції 1917–1921 рр.5 Західні дослідники також звертаються до студій з урбаністики доби мо- дернізаційних перетворень у Російській імперії. На відміну від українських фахівців, котрі значно більшою мірою орієнтовані на «біографії» міст (локаль- ні історії), від яких починається рух до узагальнюючих студій досвіду урба- нізації, такі дослідники, як Д.Бровер чи П.Герлігі головну увагу приділили розв’язанню певних ключових проблем, як вплив модернізації на міста різних регіонів, урбанізації – на розвиток імперії, зрештою комплексному досліджен- ню формування модерної моделі міста6. Вивчення соціально-станової структури міського населення Російської ім- перії, у тому числі України, розпочалося у середині 1950-х рр. А.Рашин у фун- даментальній монографії проаналізував склад міського населення за станами по імперії у цілому між 1811–1897 рр., по Москві і Санкт-Петербургу включно 3 Гогохія Н.Т. Українське радянське місто 1929–1938 рр.: історико-соціологічний аналіз: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Луганськ, 2003. – 20 с.; Гуменюк А.О. Міста Правобережної України у другій половині ХІХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1993. – 16 с.; Прищепа О.П. Міста Волині у другій половині XIX – на початку XX ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Чернівці, 2003. – 20 с.; Чорний Д.М. Міста Лівобережжя України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. – Х., 2008. – 42 с.; Кулінська С.Ю. Київ у другій половині XIX ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1995. – 25 с.; Бушин В.С. Південноукраїнське пові- тове місто кінця XVIII – початку XX ст.: формування міського середовища Павлограда: Дис. ... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2010. – 237 с. 4 Щерба Т.О. Міське самоуправління на Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст.: Дис. ... канд. іст. наук. – К., 2001. – 223 с.; Медведєв Ю.Л. Міське самоврядування в державному механізмі Російської імперії у кінці XIX – на початку XX ст. (на матеріалах українських губерній): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Луганськ, 2011. – 20 с.; Юрій І.А. Інститут градоначальництва в системі державної влади на півдні Російської імперії (XIX – початок XX ст.): Дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 2010. – 262 с.; Його ж. Градоначальництво як інститут державної влади на Півдні Російської імперії (1803–1917): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 2007. – 19 с.; Черемісін О.В. Діяльність орга- нів міського громадського управління Херсона, Миколаєва, Одеси в 1785–1870 рр.: Дис. ... канд. іст. наук. – Херсон, 2006. – 215 с.; Марченко О.М. Міське самоврядування на Півдні України у другій по- ловині ХІХ ст.: Дис. ... канд. іст. наук. – Одеса, 1997. – 180 с.; Дмитрієв В.В. Градоначальства півдня України в ХІХ – на початку ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2003. – 20 с.; Дорошева А.О. Самоврядування в приморських містах Півдня України у другій половині XIX ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Одеса, 2009. – 16 с.; Двуреченська О.С. Органи міського самовряду- вання Катеринослава: формування, структура та напрями діяльності (кінець XVIII – початок ХХ ст.): Дис. ... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2007. – 223 с. 5 Басара Г.Б. Українське провінційне місто як політичне та соціокультурне явище у добу на- ціонально-демократичної революції (березень 1917 – квітень 1918 рр.): Дис. … канд. іст. наук. – К., 2003. – 207 с. 6 Brower D. The Russian City Between Tradition and Modernity, 1850–1900. – Berkeley, 1990. – 335 p. [Електронний ресурс]: http://www.universityofcalifornia.edu/senate/inmemoriam/ Danielbrower.htm; Герлігі П. Одеса: Історія міста, 1794–1914. – К., 1999. – 382 с. Український історичний журнал. – 2013. – №5 126 Т.С.Водотика до 1902 та 1910 рр.7 На початку 1970-х рр. безпосередньо до даної проблеми звернувся Л.Іванов, стаття котрого про станово-класову структуру населен- ня міст Російської імперії доби капіталізму залишається на сьогодні єдиним комплексним узагальнюючим дослідженням питання8. У 1990-х рр. розпочав- ся новий етап студіювання соціальної структури суспільства. Б.Миронов, який першим подав короткий огляд російської і західної історіографії проблеми, дійшов висновку: «Через те, що російське законодавство визнавало існування станів, а масова свідомість приймала станову парадигму, аналіз соціальної структури доцільно проводити саме у становому розрізі»9. В узагальнюючій мо- нографії з історії підприємництва в Росії стверджується, що наприкінці ХІХ ст. міські стани в імперії перетворилися на фікцію10. Хай якими є погляди на методологію вивчення соціальної структури місь- кого населення Російської імперії у другій половині ХІХ ст., незмінною за- лишається джерельна база, основою якої виступає перепис 1897 р. Його ма- теріали дозволяють висвітлити перший досвід індустріальної модернізації в Наддніпрянській Україні. Відповідно об’єктом нашої розвідки стали регіо- нальні особливості модернізації в підросійській Україні, предметом – становий і міграційний потенціал міст як локомотив модернізації. Перепис 1897 р. було проведено за проектом П.Семенова-Тянь-Шанського на принципах одноденного з урахуванням трьох категорій населення (наявне, постійне, приписне). Перепис проводився за такими ознаками: стосунки з го- ловою господарства і власної родини (сім’ї), вік, стать, сімейний стан, становий статус, місце народження, прописки й постійного мешкання, віросповідання, рідна мова, освіта, головне та другорядне джерела існування, фізичні вади11. Перепис не враховував чимало аспектів модернізації. Однак виходитимемо з тези про невичерпність інформативного потенціалу джерела за рахунок удо- сконалених методів його аналізу. У розвідці використано підходи, методи та категорії історичної демографії. Перш за все категорії «механічний (міграцій- ний)» та «соціальний» рухи населення, їх вплив на склад і структуру міської людності, взаємозв’язок міграції з індустріальною модернізацією суспільства. У майновому відношенні найбільше мотивів для міграції до міст мають полярні за майновим (бідні та заможні) та освітньо-кваліфікаційним (високий або вкрай низький) рівнями особи. Саме вони становили основу для підпри- ємництва як власники підприємства та наймані працівники. Міграція насе- лення пов’язана з поступом суспільства, характером соціально-економічного розвитку, розподілом і перерозподілом трудових ресурсів між галузями, регіо- нами й адміністративно-територіальними одиницями, структурою розселення, 7 Рашин А.Г. Население России за 100 лет (1811–1913 гг.). – Москва, 1956. – 352 с. 8 Иванов Л.М. О сословно-классовой структуре городов капиталистической России // Проблемы социально-экономической истории России. – Москва, 1971. – С.312–340. 9 Миронов Б.И. Социальная история России периода империи (XVIII – начало XX вв.)... – Т.1. – С.599. 10 История предпринимательства в России. – Кн.2: Вторая половина ХIX – начало XX века. – Москва, 1999. – С.222. 11 Первая всеобщая перепись населения Российской империи, на основании высочайше утверждённого положения 5 июня 1895 г. [Фотокопия] // Демографический энциклопедический словарь. – Москва, 1985. – С.315–317. Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 127 урбанізацією, соціальною мобільністю тощо. Щодо міграції населення до міст України в пореформену добу вирішальну роль відігравали соціально-еконо- мічні фактори, хоча не можна не враховувати політичні (скажімо, обмеження щодо євреїв), військові (примусове збереження за мігрантами статусу селян для полегшення військового обліку тощо), історичні, географічні тощо. Міграція пореформеної доби була зумовлена регіональними особливостя- ми в масштабах і темпах накопичення капіталу, економічною кон’юнктурою, тиском аграрного перенаселення й наслідками селянської реформи 1861 р., причому міграція спрямовувалася в регіони і міста, де модернізація просува- лася найуспішніше. Міграція населення до великих та нових індустріальних міст значно впли- ває на соціальну структуру «реципієнтів». Залежно від її інтенсивності й роз- мірів доречно вести мову про довго- та короткотривалі впливи на потенціал модернізації міст12. Довготривалі наслідки пов’язані з поширенням модерного соціального простору – нові (кількісно та якісно) можливості й потреби, якість життя, тип родини і відтворення населення, зростання можливостей для під- приємництва. Короткотермінові наслідки урбанізації неоднозначні. До по- зитивних слід віднести прискорення розвитку передових галузей, підвищену рентабельність виробництва, зростання місцевих бюджетів, попит на житло та послуги, прискорене формування модерної соціальної структури населення. Негативні наслідки – стрімке зростання соціальних проблем і соціальної на- пруги, що й відбулося в Російській імперії. Опрацювання матеріалів перепису 1897 р. дозволяє проаналізувати вплив урбанізації на модернізаційний потенціал (та на сприятливість підприєм- ницької кон’юнктури) міст Наддніпрянської України в регіональному вимірі. Для цього було використано таблицю VI «Розподіл населення за становими групами і місцем народження» опублікованих підсумків перепису, в якій уза- гальнено відомості за показниками чотирьох станових груп («Особи сільсько- го стану», «Дворяни спадкові», «Дворяни особисті, чиновники недворянського походження» та «Особи інших станів») і за трьома ознаками щодо місця на- родження («Народжені в тому самому повіті, де мешкають», «Народжені в тій самій губернії», «Народжені в інших губерніях Російської імперії»)13. Насамперед було складено узагальнюючі таблиці по регіонах у цілому з ви- значенням рівня урбанізації, станової та міграційної структури населення (див. табл.1–3) відповідно із сучасними державними кордонами та історіографіч ною традицією. Так, із Херсонської губернії було вилучено Тираспольський повіт, із Чернігівської – Стародубський, Мглинський, Новозибківський і Су ра зь кий, із Таврійської – Крим, а з тодішніх Курської губернії було вра хо ва но Пу ти в- льський повіт і Бессарабської – Хотинський, Ізмаїльський та Акерманський 12 Моисеенко В.М. Миграция населения // Там же. – С.251–255. 13 Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. – Санкт-Петербург, 1904– 1905. – Т.8: Волынская губерния. – С.36–39; Т.13: Екатеринославская губерния. – С.36–39; Т.16: Киевская губерния. – С.12–14; Т.32: Подольская губерния. – С.50–53; Т.33: Полтавская губерния. – С.36–39; Т.41: Таврическая губерния. – С.42–45; Т.46: Харьковская губерния. – С.44–47; Т.47. – Ч.1: Город Одесса. – С.40–43; Т.47. – Ч.1: Херсонская губерния. – С.36–39; Т.48: Черниговская губерния. – С.44–47; Т.3: Бессарабская губерния. – С.32–35; Т.20: Курская губерния. – С.46–49. Український історичний журнал. – 2013. – №5 128 Т.С.Водотика (Білгород-Дністровський). Щодо Одеси, то було враховано населення власне міста, без сільських околиць. Такий підхід оптимальний. У літературі не існує єдності стосовно адміністративно-територіального змісту категорії «українські землі у складі Російської імперії». Значна частина авторів просто залучає до сво- їх викладок 9 «українських губерній» – Полтавську, Харківську, Чернігівську, Київську, Волинську, Подільську, Херсонську, Таврійську і Катеринославську. При даному підході йдеться не стільки про відхилення у характеристиці тен- денцій, скільки про коректність висновків. Різниця в підходах призводить до розбіжностей у підрахунках та оцінках змісту й масштабів урбанізації. Для зручності аналізу було підраховано не лише абсолютні, але й відносні цифри, два станових «переписних» покажчика («Спадкові дворяни» та «Особисті дворя- ни і чиновники») згорнуто в один – «Дворяни і чиновники». Отже, у містах Наддніпрянської України на січень 1897 р. прожива- ло 2,85 млн чол. з 22,98 млн усього населення (12,42%). За рівнем урбаніза- ції регіони виглядали так: Правобережжя – 9,56%, Лівобережжя – 11,48%, Південь – 17,76%. Південний регіон випереджав середній рівень урбанізації у 1,4 раза, Лівобережжя займало серединну позицію (93,5% від середнього по- кажчика), Правобережжя суттєво відставало (на 21,2%, або на 1/5) від середніх показників (див. табл.1–3). Отже, найкращий потенціал для модернізації мав Південь, найгірший – Правобережжя. Цифри урбанізації перебували у прямо пропорційній (безпосередній) залежності від темпів модернізації. Подібне спостерігається щодо урбанізації по губерніях, хоча взаємозв’язок між мірою модернізації та урбанізації в даному випадку більш складний. За на- шими підрахунками, ієрархія губерній за рівнем урбанізації виглядає наступ- ним чином: Херсонська – 28,65% жителів міст, Харківська – 14,74%, Бессарабська (її українська частина) – 13,08%, Київська – 12,90%, Катеринославська – 11,40%, Полтавська – 9,87%, Чернігівська – 9,81%, Волинська – 7,82%, Подільська – 7,35%, Таврійська – 6,76%, Курська (Путивльський повіт) – 6,07%. Перші міс- ця Херсонської, Харківської, Київської та Катеринославської губерній корес- пондуються з усталеними оцінками рівня соціально-економічного поступу в пореформений час. Це ж стосується середнього рівня губерній Полтавської й Чернігівської, як і останніх міст Волинської, Подільської та Путивльщини. Алогічним є третє місце Бессарабії. Згідно з усталеною традицією, вона була однією з найбільш відсталих в європейській частині Росії. Однак тут була значна кількість міст – Акерман (Білгород-Дністровський) мав за переписом 28,3 тис. (більше, ніж у Чернігові, Луганську чи Бахмуті), Ізмаїл – 22,3 тис., Болград – 12,3 тис., Кілія – 11,6 тис., Рені – 6,9 тис. і т.п. Цей край порівняно ус пішно розви- вався завдяки сприятливим природно-географічним умовам, високій товарності сільського господарства, помірному адміністративному тиску імперської бюро- кратії внаслідок боротьби російського та румунського геополітичних проектів (запроваджені Валахією (Румунією) в 1855–1879 рр. французькі адміністративні норми було збережено й владою Російської імперії)14. Нарешті, загальний рівень 14 Історія Української РСР: У 8 т., 16 кн. – Т.3: Україна в період розкладу і кризи феодаль- но-кріпосницької системи. Скасування кріпосного права і розвиток капіталізму (ХІХ ст.). – К., 1978. – С.304–305 (карта «Розвиток промисловості на Україні в 90-х роках ХІХ ст.»). Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 129 урбанізації наприкінці ХІХ ст. був невисоким, а відтак райони з традиційними невеликими містами суттєво не поступалися найбільш модернізованим. Останнє місце Таврії (материкові Бердянський, Мелітопольський і Дніпровський повіти) обумовлене низкою об’єктивних і суб’єктивних факторів, значною мірою притаманних модернізації в усій Наддніпрянщині. Таврійські повіти з кінця ХVІІІ ст. визначились як експортери збіжжя. Тому-то най- більш значними містами тут виявилися Мелітополь (15,5 тис.) і Бердянськ (26,5 тис.)15. Проте рівень частки містян у населенні Таврії не слід недооці- нювати, оскільки міра урбанізації визначалася тоді поодинокими великими містами. Так, у Харківській губернії без урахування Харкова в містах мешкало 8,37% населення, у Київській без Києва – 6,39%, у Херсонській без Одеси – 16,90% (підрахунки на основі відповідних томів першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р.). Відтак таврійські повіти з їх 6,76% ур- банізації відповідали загальній тенденції – на Наддніпрянщині великі міста нагадували острівці в морі малих і середніх міст. Найбільшими містами були Одеса (380,5 тис.), Катеринослав (112,8 тис.), Миколаїв (92,0 тис.), Київ (247,7 тис.) і Харків (174,0 тис.). Тут зосереджувалося 1,7 млн мешканців із 2,8 млн усіх містян (35,94%). Така ситуація свідчила про відсутність конкуренції між великими містами. Більше того, серед лідерів теж не було рівномірності. Так, в Одесі мешкало 38,02% населення всіх великих міст (на- гадаємо, це 1,7 млн) і 13,67% усієї міської людності Наддніпрянщини. На Півдні Одеса перевищувала друге місто – Катеринослав – у 3,4 раза, на Лівобережжі Харків перевищував Кременчук у 2,8 раза, а Київ з його 247,7 тис. мешканців виглядав справжнім мегаполісом у порівнянні з 66 тис. Житомира (друге місто Правобережжя за кількістю населення), перебільшуючи його у 3,8 раза16. Очевидно, що такий монополізм – типова вада будь-якої імперської мо- дернізації. Показово, що найбільші міста зосереджували й найбільші адміні- стративні, військові та політичні функції. В авторитарних державах наявна тенденція політичної доцільності при здійсненні модернізації, жертвою якої нерідко стають нестоличні міста. Тому-то на Наддніпрянщині губернський центр суттєво перевищував за розмірами друге місто губернії. Єдиним винят- ком була Полтавщина, де в новому промисловому центрі Кременчуці мешкало 63 тис. осіб, а у самій Полтаві – 53,7 тис. Нетиповою також була Херсонська губернія – Херсон по суті номінально був її «столицею», оскільки Одеса вважа- лася адміністративно-політичним центром усього Півдня імперії. Проаналізуємо рівень достатності чи недостатності урбанізації в коорди- натах модернізації. У 1897 р. питома вага міського населення досягла 13%, що оцінюється як «низький рівень»17. В.Сарбей наводив показник урбаніза- ції – 13,6%, але уникав якісної його характеристики18. Сучасне енциклопе- дичне видання зазначає кількість містян на кінець ХІХ ст. – 2,7 млн чол. 15 Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. – Т.41: Таврическая гу- берния. – С.40. 16 Див. прим.13. 17 Історія Української РСР. – Т.3. – С.307. 18 Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К., 1999. – С.176 (серія «Україна крізь віки», т.9). Український історичний журнал. – 2013. – №5 130 Т.С.Водотика (різниця з нашими даними виникла за рахунок Бессарабії, Таврії, Пу тив- ль щини, Тираспольщини, що у сумі складає 168 тис.; див. табл.2–3), це дає 11,6% урбанізації19. До певної міри можна погодитися з поширеною думкою радянських і пострадянських російських дослідників про те, що «індустріаль- не населення значно перевищувало міське (приблизно в півтора – два рази)» за рахунок фабрично-заводських селищ20. Проте вважати «індустріалізацію» в повному обсязі тотожною «модернізації» не варто через небезпеку редукціо- нізму та економічного детермінізму. Юзівка (Донецьк) не була справжнім міс- том – ані у соціальному, ані в тому ж таки модерноіндустріальному вимірах: вона не продукувала, а лише споживала західні технології. Подібне селище слід уважати продуктом, але не промотором (фінансовим, інтелектуальним і т.п.) модернізації, на зразок Харкова, Києва чи Одеси. Згідно з «покращени- ми» відомостями пострадянських московських дослідників, у Російській імпе- рії 1897 р. питома вага містян досягла 13,4%21. Проте дійсно обґрунтованими є оперті на джерела інші дані – 12,9% міського населення22. Тож за рівнем ур- банізації Наддніпрянська Україна перебувала на середньоросійському рівні. Логічними були б порівняння з лідерами модернізації щодо міри урбані- зації. Так, у Великобританії на кінець ХІХ ст. відсоток жителів міст становив 78%, у Німеччині 1901 р. – 54%, у Франції – 40%, у США – 40%23. За оцін- кою Ф.Броделя, російська урбанізація 1897 р. була «найскромнішою цифрою в Європі», вона тотожна рівню США часів колоніальної залежності. Аналіз величезного обсягу статистики дозволив Ф.Броделю зважено підкреслити, що рівень 10% урбанізації означав досягнення «первісного рівня ефективності», а наступний щабель у поступі модернізації становить 40–50%24. Його на теренах уже колишньої Російської імперії буде досягнуто лише наприкінці 1950-х рр. (за переписом 1959 р., у містах проживало 48%, в УРСР – 46%)25. Відповідність кількісним характеристикам є необхідною, але недостат- ньою умовою для модернізації. Тому не варто вести дискусії про те, з якої кіль- кості населення починається місто і чи слід Юзівку та інші індустріальні сели- ща вважати містами. Реальна роль міст у модернізації обумовлена не тільки й не стільки кількісними показниками, скільки їх функціонуванням у підпри- ємницькому соціальному просторі. Модернізаційне зростання міст пов’язане передусім із бурхливим розвитком нового підприємництва, причому роль до- індустріальних міст зменшується. Скажімо, на початок ХХ ст. у світі налічувалось 13 міст із населенням понад 1 млн осіб, у тому числі в Росії – 2 (і жодного на Наддніпрянщині). У цьому сенсі 19 Котляр М.Ф., Мовчан О.М. Місто // Енциклопедія історії України. – Т.6. – К., 2009. – С.750–754. 20 История России ХІХ – начала ХХ вв.: Учеб. пособ. для ист. фак. ун-тов / Под ред. В.А.Фё до- ро ва. – 2-е изд., исправ. и доп. – Москва, 2000. – С.305. 21 Там же. 22 Город // Советская историческая энциклопедия. – Т.4. – Москва, 1963. – Стб.544–586. 23 Там же. 24 Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV–XVIII ст.: У 3 т. – Т.1: Структура повсякденності: можливе і неможливе. – К., 1995. – С.416. 25 Численность и состав населения СССР: По данным всесоюзной переписи населения 1979 г.: Статистический сборник. – Москва, 1984. – С.26–28. Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 131 найбільші міста Росії й України (Санкт-Петербург – 1,3 млн й Одеса – 380 тис.) були ближчими до, наприклад, Буенос-Айреса з його 821 тис. жителів, аніж до Лондона (4,5 млн), Парижа (2,7 млн), Нью-Йорка (3,4 млн)26. Отже, Російська імперія перебувала на межі «первісного рівня ефективності» впливу урбаніза- ції на модернізацію суспільства, на формування нової культури підприємни- цтва. Водночас не слід абсолютизувати цю відсталість – адже з кінця ХІХ ст. у Наддніпрянщині спостерігалося випереджаюче зростання міського та несіль- ськогосподарського населення порівняно з сільським і сільськогосподарським27. Крім кількісних параметрів на роль міст як промоторів модернізації впли- вали якісні ознаки міського населення, передусім соціальний склад та мобіль- ність. Станову структуру населення Наддніпрянщини на 1897 р. представлено в табл.4. Отже, основну масу населення становили селяни. Частка дворян і чи- новників була незначною, хоча в містах їх доволі багато – у 8,3 більше порівняно з селом. Значною була питома вага категорії «інші стани» (міщани, купці, духів- ництво, почесні громадяни тощо), які складали переважну частину міської люд- ності. Проте ця картина відображає формальний правовий статус населення, а більш реальну картину змальовує міграція. Мобільність населення є чільною ознакою індустріального суспільства на відміну від традиційного, аграрного. У цілому населення Наддніпрянської України відзначалося низькою мо- більністю, характерною для перехідного стану суспільства. Так, 87,55% мешкан- ців не змінювали місця проживання. Переїхали в межах губернії 4,65%, 7,40% – до іншої губернії (див. табл.3). Найменшою була рухливість селянства – так, лише 3,09% селян змінили своє місце проживання в межах губерній і 5,22% наважилися переїхати до іншої губернії. До столипінської реформи держава і громада не дозволяли своїм односельцям вийти з «миру» через фіскальні, вій- ськові, земельні, сімейні причини. Подібні фактори ускладнювали інкорпора- цію мігрантів до міських станів. Між тим, саме цей стан був потенційним дже- релом урбанізації та формування нових верств модерного суспільства. Більшою мобільністю відзначалося населення «інших станів». Ця кате- горія була найбільш втягнута в модернізацію як суб’єкти й об’єкти ринку – підприємці, робітники, ремісники та кустарі, банкіри, орендарі, недержавні службовці тощо. Водночас значна їх частина була міцно вкорінена у тради- ційні соціально-економічні інститути й не поспішала змінювати своє станови- ще. Частина міщан жила у селах, займаючись сільським господарством. Так, у 1887 р. на Херсонщині таких осіб було 4,5% від усього населення і 0,5% всіх міщан28. Загалом на момент проведення перепису 72% осіб «інших станів» не змінили місця проживання, 15,42% мігрували до іншої губернії, 11,04% пере- їхали в межах губернії, 1,55% виїхало за кордон. Дворянство і чиновники складали 1,40% всього населення і виявляли най- більшу мобільність. Так, 46,05% дворян і чиновників не змінювали місця свого проживання, 17,69% переїхали в межах губерній і 35,46% змінили губернію (див. 26 Город. – Стб.544–586. 27 Перковский А.Л., Пирожков С.И. Украинская Советская Социалистическая Республика // Демографический энциклопедический словарь. – Москва, 1985. – С.491–494. 28 Краткий статистико-экономический отчёт по Херсонской губернии за 1887 год и истёкшую зиму. – Херсон, [1888]. – С.6. Український історичний журнал. – 2013. – №5 132 Т.С.Водотика табл.3). Мобільність обумовлювалася життєвими і кар’єрними причинами, інтер- еси підприємництва поступово посилювались як причина переїзду до міста. Містяни відзначалися більшою мобільністю порівняно з середніми показ- никами. Так, серед них проживали в місті народження 59,52%, переїхали з рідної губернії 12,68% і з іншої – 26,25%. Найвищу мобільність виявляли се- ляни-жителі міст. Парадокс «селян, що жили в містах» зафіксував кричущу невідповідність станового поділу реаліям суспільства на рейках модернізації. 47,5% цих селян народились у містах або переїхали в місто з найближчого повіту. Мігрували до міст з рідної губернії 15,71%, з інших губерній – 36,65% містян селянського стану (див. табл.3). Міське селянство виявляло більше міграційної мобільності порівняно з середньостатистичним мешканцями міста. Якщо у цілому 59,52% міської люд- ності не змінювали місце проживання, то серед селян-жителів міст – 47,51% (міський селянин був на 1/5 більш мобільним від середньостатистичного містя- нина). При цьому за якісними показниками мобільності картина була такою: 36,65% селян переїхали в міста з інших губерній (тобто дійсно були типовими мігрантами), а серед мешканців міст у цілому 26,25% (тобто на третину менше відносно всіх переселенців у міста з інших губерній) (див. табл.3). Міське дворянство і чиновництво без ентузіазму вдавалося до переселен- ня. Так, 35,04% не змінювали місця проживання. І все ж вони були значно мобільнішими за сільських дворян і чиновників (не змінювали місця прожи- вання 58,79%): модернізація викликала неабиякий сплеск міграцій чиновни- ків та поміщиків до міст (див. табл.3). Вони шукали свою «нішу» в містах за допомогою освіти, родинних зв’язків, капіталів від реалізації землі, а дрібні поміщики і чиновники намагалися жити по-новому через неможливість жити по-старому. Очевидно, їх роль у технологічній та соціально-культурній сферах модернізації була вирішальною. Категорія «інші стани» складала більшість населення міст України – 62,31%. Це була найміцніше укорінена в міське середовище соціальна група – міщани, купці, почесні та спадкові громадяни за становою ознакою, буржуа (дрібні, середні, великі), наймані робітники, службовці, інтелігенція за класо- вою ознакою. З їхнього середовища рекрутувалась основна маса підприємців і найманих працівників. Проте значна їх частина була пов’язана з традиційни- ми сферами життя і діяльності. Так, 67,9% людності цієї категорії не змінюва- ли місця проживання. Міграція в межах губернії сягала 10,64%, але порівняно інтенсивною була міграція містян з інших губерній – 20,28%. В абсолютній більшості представники міських станів мігрували з малих міст до великих. Ці загальні для Наддніпрянщини тренди мали відчутні регіональні особли- вості. Правобережжю був притаманний, по-перше, найменший рівень урбаніза- ції (9,56% проти 12,42% усієї підросійської України). При цьому Київщина пере- вищувала середній рівень (12,90%), на відміну від Волині (7,82%) та Поділля (7,35%). Мешканці Правобережжя, по-друге, відзначалися малою мобільністю. Селянство воліло в рідному селі боротися з аграрним перенаселенням, у чому не останню роль відіграли цукрозаводчики. Саме внаслідок слабкості основного мі- граційного потоку «село – місто» цей регіон програвав у темпах урбанізації. Так, Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 133 92,98% селян Правобережжя (93,61% на Київщині, 89,93% на Волині і 95,06% на Поділлі) не змінили місця проживання від дня народження (див. табл.1). У міс- тах Правобережжя лише 30,84% селян-жителів міст походили з «рідного повіту» і 19,23% – з «рідної» губернії (по Наддніпрянщині – 47,5% та 15,71% відповід- но). «Мігрантську нішу», передусім у Києві, займали вихідці з інших губерній. Скажімо, серед селян міст Правобережжя такі складали 49,68% (у тому числі на Київщині – 51,74% і на Волині – 51,64%), а по Україні у цілому лише 36,65%. Консервативність соціально-станової структури міст стане наочною, якщо по- рівняти її з усією підросійською Україною, прийнявши показники останньої за 1 (колонка «Різниця відносна»; див. табл.5). Більша частка дворян і чиновників пояснюється наявністю поляків-шлях- тичів і концентрацією в політично неспокійному регіоні адміністративно-сило- вих структур. Висока питома вага традиційних міських прошарків формально ніби свідчила про вищий потенціал модернізації, але в реальності було з точ- ністю до навпаки. Більшість цієї категорії становили євреї-міщани, мобільність яких мінімізували адміністративно-поліцейські обмеження, патріархальність кагалу і небезпека втрати етноконфесійної ідентичності. Тому доля мігрантів у складі типово міських станів Правобережжя складала лише 28,45% порівня- но з 33,80% у містах Півдня імперії чи 48,94% – в Одесі. Лідером міграційного потенціалу модернізації був південний регіон, де рі- вень урбанізації становив 17,76%, що перевищувало середньоукраїнський по- казник у 1,4 раза, Правобережжя – у 1,9 раза, Лівобережжя – у 1,5 раза (див. табл.1–3). Аналогічна ситуація була щодо станово-соціальної структури містян (нагадаємо, показники Наддніпрянщини прийнято за 1; див. табл.6). Проте за порівняно високою урбанізацією та позитивом станового скла- ду криються суттєві невідповідності якісним критеріям модернізації. По- перше, із губерній суттєво перевищувала середньоукраїнський показник лише Херсонська – 28,65% (більше у 2,3 раза проти 12,42%). По-друге, своєрідним Мон- б ланом регіону виглядала Одеса, в якій мешкало 380,5 тис. осіб, що становило 53,27% міського населення Херсонської губернії і 33,19% усього Півдня імперії. Одеса визначала поступ урбанізації та модернізації регіону, обійнявши, утім, не індустріальне, а транспортне й комерційно-фінансове лідерство. Це місто слугу- вало своєрідною «вітриною» регіону, за якою проступали «по-одеськи» закамуф- льовані неоднозначні речі. У другій половині ХІХ ст. в результаті оформлення одеської монополії на експортно-імпортні морські операції занепала більшість інших портів, що не дозволяло належним чином використовувати модерні- заційний потенціал Дніпровського басейну та річок Південний Буг, Дністер, Кальміус. Прагненням позбутися монополії одеських посередників пояснюєть- ся будівництво залізниці Джанкой – Феодосія, заснування портів Скадовськ і Хорли29. Підприємці Єлисаветграда побудували вузькоколійку до пристані у Вознесенську і відкрили пароплавну лінію Вознесенськ – Миколаїв, причому 29 Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф.2160. – Оп.1. – Спр.8. – 198 арк.; Доклад херсонского председателя Н.И.Блажкова, внесённый на рассмотрение в городскую думу по вопросам соединения Херсонского порта с сетью российских железных дорог и об устрой- стве подъездных к порту путей // Родной край. – Херсон. – 1910. – 23 февраля. Український історичний журнал. – 2013. – №5 134 Т.С.Водотика річкові перевезення збіжжя, риби, солі, кам’яного вугілля, сільгосп машин спри- яли зростанню підприємництва Єлисаветграда та Вознесенська. Реальним же конкурентом Одеському порту від середини 1870-х рр. став Миколаїв30. Отже, чорноморсько-азовські порти були лідерами урбанізації і мали додат- кові можливості для прискореного розвитку підприємництва у вирішальних сфе- рах модернізації – швидке накопичення капіталу за рахунок зовнішньої торгівлі, фінанси, транспорт, суднобудування, машинобудування, інфраструктура тощо. Проте портові міста не зуміли використати ці можливості з належною мірою соці- альної відповідальності. Так, одеські підприємці-гендлярі здебільшого ігнорували інновації, воліючи заробляти гроші за рахунок торгової маржі та нецивілізованих методів ведення справи31. Підприємницький капітал у місті «осідав повільно», у промисловість вкладали здебільшого іноземці, а набуті торгівлею кошти викорис- товувалися для спекуляцій. Власне індустріальна модернізація почалася лише на початку ХХ ст. та так і не стала домінуючим фактором розвитку міста. Показовим було відставання промислової Катеринославщини (11,40%). Цей випадок із найдинамічнішою індустріальною губернією підтверджує слушність думки Ф.Броделя щодо 10-процентного рівня урбанізації як «пер- вісного рівня ефективності» модернізації. Міста Катеринославської губернії демонстрували високий рівень потенціалу індустріальної модернізації, який на 1897 р. перебував у «згорнутому стані». Про це свідчить порівняння ста- ново-соціальної структури міст Наддніпрянщини, Півдня імперії й Ка те ри но- слав щини (у відсотках до всіх містян; див. табл.7). Так, міські центри Катеринославщини мали найбільшу питому вагу селян- жителів міст, що становили основу модернізаційного потенціалу порівняно з середніми покажчиками з Наддніпрянщиною (більше в 1,29 раза) і Півднем у цілому (в 1,51 раза). Причому ці мігранти прибували до індустріальних цен- трів рівномірно з найближчої округи (42,21% прибули з найближчого повіту), «рідної» губернії (14,82% селян-мігрантів) і з інших губерній імперії – 42,91% (див. табл.1–3). Міста Донецько-Криворізького району починали свій поступ із «чистого аркуша» – типово міських прошарків тут було набагато менше по- рівняно з Наддніпрянщиною. Це означало перевагу «революційного шляху» (розриву спадковості щодо традицій аграрного суспільства) над континуїтетом із попередніми інституціями, що переважав у решті міст Наддніпрянщини. Міста Півдня імперії стали найбільшими «реципієнтами» мігрантів і, від- повідно, вага «корінних мешканців» була найменшою, що свідчить про макси- мальну включеність у модернізацію. Так, «корінні мешканці» тут становили 55,23%, у Наддніпрянщині – 59,52% (див. табл.3). У губернському розрізі най- більше корінних містян було в Бессарабії – 81,89%, що засвідчувало традицій- ний характер цих міст. У Херсонській губернії народжені в рідному місті ста- новили 53,06%, у Таврії – 63,97% і в Катеринославській – лише 47,81% (див. табл.3). Отже, міста Півдня імперії виявили найбільший потенціал для під- приємництва. За цим показником Катеринославщина випередила всі губер - 30 Берман А. Американский инженер-строитель Николаевской дороги // Вестник. – 1999. – №12 (219). – 8 июня [Електронний ресурс]: http://www.vestnik.com/issues/1999/0608/win/berman.htm 31 Герлігі П. Одеса: Історія міста, 1794–1914. – С.198–225. Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 135 нії Наддніпрянщини. У містах Південної України «близькі» (у межах губер нії) но- воприбулі складали лише 25,82% всіх переселенців (менше середньоукраїнського показника на 1/6) з відповідною більшою часткою «дальніх» мігрантів – 74,18% (більше порівняно з середніми цифрами на 1/8). Для нашого аналізу показовими є діаметрально протилежні губернії – Катеринославщина та Бессарабія. У містах останньої серед мігрантів «дальніх» переселенців було найменше порівняно з усі- ма губерніями – 9,9%, а на Катеринославщині – 39,73%, тобто найбільше. Отже, результати перепису 1897 р. як джерело міграції до міст недвозначно свідчили, що Південь імперії у цілому й Катеринославщина зокрема мали найвищий рі- вень мігрантів як демографічної основи інституціалізації підприємництва. У міських центрах Півдня відзначалася чимала кількість селян-мешкан- ців міст (26,45% міського населення), які змінювали свій соціальний статус. Їх питома вага найвищою була на Катеринославщині – 40,88%, що знову під- тверджує найкращий потенціал індустріалізації. Щодо місця народження («виходу») селяни міст південного регіону мали більше рис доби модернізації: місцеві уродженці (повіт і губернії) становили 59,95%, а вихідці з інших губер- ній – 49,83% (див. табл.3). Це засвідчує привабливість для селян-мігрантів цих міст. Серед південноукраїнських губерній за відсотком «дальніх» мігрантів-се- лян лідирувала Херсонщина – 54,72% селян-жителів міст, що пояснюється на- явністю в портах більшої ніші для люмпенізованих представників селянства. Специфічним свідченням модернізаційного потенціалу міст Півдня була категорія «інші стани» (типово міські прошарки). Тут вони становили 68,02%. Це була найменш рухлива порівняно з іншими верствами містян Півдня імпе- рії категорія: не змінили місце проживання від дня народження 64,38% (див. табл.1–3). Вони були водночас як суб’єктом і каталізатором підприємництва (велика, середня, дрібна буржуазія), так і його гальмом, свідченням укорінен- ня традиційного суспільства (гендлярі, візники, ремісники). Очевидно, що роль цієї категорії містян як джерела поповнення підприємців залежала від особистих рис та економічних, соціальних, правових умов у певному місті, що творили соціально-історичний простір. Нарешті, особливості станово-соціальної структури міст Лівобережжя, згідно з результатами перепису 1897 р., представлено в табл.8. Дослідника лівобережного регіону Д.Чорного здивувала велика частка селян, адже тут їх було в 1,47 раза більше порівняно з усією Наддніпрянщиною й у 1,72 раза – порівнюючи з Півднем імперії32. Це не є свідченням ані успіхів, ані відсталості (на Правобережжі, аутсайдері індустріалізації, питома вага селян-мешканців міст становила 24,21%, тобто в 1,9 раза менше загальнонаддніпрянського рів- ня). За всіма показниками модернізації Лівобережжя перебувало на середньо- українському рівні. Очевидно, що й у даному випадку станова структура містян регіону спотворювала реальну соціальну структуру. Причина криється в осо- бливостях історії соціально-правового ладу населення та місцевої економіки. Так, у 1857 р. на Лівобережжі кріпаки становили лише 35% селянства, а різні категорії державних селян, передусім нащадків гетьманських і слобідських 32 Чорний Д.М. По лівий берег Дніпра: проблеми модернізації міст України (кінець ХІХ – по- чаток ХХ ст.). – Х., 2007. – С.58–69. Український історичний журнал. – 2013. – №5 136 Т.С.Водотика козаків – 65%33. У 1862 р. нащадки «малоросійських козаків» становили 32% всіх жителів і 65% державних селян Чернігівщини та, відповідно, 46% і 88% – Полтавщини34. Дійсно, у цьому регіоні ще у ХVІІІ ст. було 10 гетьманських і 4 слобідських козацьких полків. Тому більшу частину селянського стану ста- новили особисто вільні нащадки козаків. Значна їх кількість за звичаєм меш- кала та господарювала в полкових і сотенних містечках, котрі на 1897 р. пе- ретворилися на міста – Харків, Суми, Полтава, Гадяч тощо. Колишні козаки продовжували вважатися селянами, натомість за звичаями і характером жит- тєдіяльності мало відрізнялися від міщан35. У пореформену добу їх міграція до близьких міст посилилася через хронічне безземелля, аграрне перенаселення, можливість і після переселення зберегти господарство й т.п. Традиційно на- щадки козаків порівняно успішно займалися підприємництвом і в добу модер- нізації – на це є численні приклади в літературі. Перепис 1897 р. зафіксував ці особливості селян-мешканців міст на Лі во бе ре- ж жі. Скажімо, серед них абсолютно переважали народжені в наближених до міста селах і містечках, причому найвищі відповідні показники були в колишніх полкових центрах. Такого не спостерігалося в інших регіонах. Так, серед першого покоління селян-мігрантів до міст Лівобережжя народжені в межах рідного повіту становили 67,37% (середньоукраїнський показник менше на 1/3), а в інших губерніях – 18,42%. На підтвердження проаналізуємо статистику по Харківській губернії, яка за урбанізацією на 1897 р. займала друге місце серед губерній Наддніпрянщини. На Харківщині частка селян-мешканців міст становила 58,61%, що порівняно з середньоукраїнськими 31,63% виглядає так, ніби Харків був уже тоді містом не машинобудування і металообробки, найбільшим залізничним вузлом, уні- верситетським та культурним центром, а провінційним містечком типу Борзни на Чернігівщині, де селяни становили 50,8% населення36. Підсумовуючи, наголосимо, що матеріали першого загальноросійського демо- графічного перепису 1897 р. є об’єктивним джерелом реконструкції історико-де- мографічної ситуації. Якість первинних даних, ретельність обробки і публікації результатів обумовлюють необхідність їх залучення до аналізу характеру модер- нізації. У вітчизняній історіографії склалася традиція використання матеріалів перепису, але говорити про вичерпність його інформативних можливостей не до- водиться, адже здебільшого вони використовуються як суто ілюстративний мате- ріал. Радянські дослідники звинувачували дореволюційних статистиків у «при- ховуванні класової структури», а в пострадянський час цими даними в основному послуговуються для реконструкції етнічного складу населення, зазначаючи невід- повідність методики проведення перепису вирішенню такого завдання. Програма перепису 1897 р. була далекою від досконалості, але це не на- кладає табу на його опрацювання у відповідності із сучасною історіографіч- ною ситуацією. Статистичні матеріали дозволяють проаналізувати регіональні 33 Рибалка І.К. Історія України. – Ч.2: Від початку ХІХ ст. до лютого 1917 р. – Х., 1997. – С.26. 34 Бачинська О.А. Козацтво в системах Російської і Турецької імперій // Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. – К., 2007. – Т.2. – С.356–357. 35 Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Х., 1991. – С.90–107, 128–142, 167–171. 36 Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. – Т.48: Черниговская губерния. – С.50–51. Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 137 особливості станово-міграційного складу містян у контексті індустріальної модер- нізації. Аналіз ґрунтувався на відомостях перепису щодо рівня урбанізації, ста- нової і міграційної структури виходячи з сучасних державних і адміністративних кордонів. Отже, у містах підросійської України проживало 12,42% населення, що відповідало «первісному рівню ефективності» (за Ф.Броделем) урбанізації як чинника модернізації. У цьому сенсі Південь Російської імперії з 17,76% ур- банізації мав найкращі можливості, Правобережжя з 9,56% не досягло «пер- вісного рівня», а Лівобережжя з 11,48% стояло на середньоукраїнському рівні. Станова, точніше соціально-станова, структура міського населення свід- чить, що міста Наддніпрянщини перебували на переході від традиційного до індустріального характеру – вони остаточно втратили традиційне обличчя, але ще не набули всіх «критично необхідних» рис модерного. Саме таку двоїстість зафіксував перепис щодо становища основної станово-соціальної групи міської людності – міщан, купців, почесних і спадкових громадян (типово міські стани тогочасної статистики). Наявність у міських центрах, передусім Лівобережжя, значної частини селян-мешканців міст свідчила про поступове (кількісне та якісне) посилення модернізаційного потенціалу міст – саме за рахунок селян- мігрантів в першу чергу зростала урбанізація, а міська економіка набувала індустріальних рис. Посилилася міграція до міст дворян і чиновників, що вка- зувало на формування інтелектуальної основи модернізації. Аналіз міграційної структури містян свідчить про індиферентність щодо модернізації типово міських станів. Відповідно селянство (за винятком Правобережжя й Бессарабії) все в більшій мірі конкурувало із традиційними міськими верствами за соціальні ніші в містах. Найбільш сприятливі умови для мігрантів створювали порти Азово-Чорноморського басейну та індустрі- альні міста Донецько-Криворізького району. Міграція населення до міст була водночас сутністю, каталізатором і наслідком модернізації. Перепис зафік- сував переміщення осердя модернізації з Одеси до індустріальних центрів Катеринославщини – території, котра мала найкращий потенціал прискоре- ної індустріалізації. Це було відображенням перерозподілу лідерства у середо- вищі підприємців від купців-торговців до промисловців. Соціально-станова та міграційна структура у цілому зберегла зв’язок із попе- редніми часами, козацьким минулим, що наочно виявилося в містах Лівобережжя, Пра вобережжя й Бессарабії. Натомість міста Півдня імперії, передусім Ка те ри- нославщини, такого зв’язку не мали, що полегшувало старт модернізації. Нарешті шляхом комплексного аналізу регіональних особливостей складу мі- грантів і народжених у містах доведено, що станова належність втрачала вплив на реальний характер соціальної мобільності порівняно з іншими факторами – ефективність становлення модерних економічних структур, статки, включеність у процеси ринкової економіки, соціокультурна конкурентоспроможність тощо. Міста української частини Російської імперії як соціально-економічна категорія в регіо- нальному вимірі суттєво різнилися за рівнем модернізації, але у жодному регіоні вони не мали «селянського характеру» і впевнено включались у змагання за краще місце в індустріальному суспільстві. Утім, аналіз цієї тези – тема окремої публікації. Український історичний журнал. – 2013. – №5 138 Т.С.Водотика Та бл .1 Ро зп од іл н ас ел ен ня П ра во бе ре ж но ї У кр аї ни за с та на м и та с оц іа ль но ю м об іл ьн іс тю (1 89 7 р. ) К ат ег ор ії м еш ка нц ів Р ег іо ни Ус е на се ле нн я С ел ян ст во Д во ря ни т а чи но вн ик и М іс ьк і с та ни разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях К иї вс ьк а гу бе рн ія ус е на се ле нн я 35 9 22 9 88 ,4 7% 4, 86 % 6, 45 % 2 76 9 43 2 93 ,6 1% 2, 54 % 3, 80 % 60 5 29 37 ,4 9% 17 ,3 2% 44 ,4 4% 72 9 26 8 73 ,1 7% 12 ,6 2% 13 ,3 3% м іс ьк е на се ле нн я 45 9 25 3 51 ,7 4% 15 ,0 1% 32 ,4 5% 12 8 27 7 27 ,4 0% 20 ,7 1% 51 ,7 4% 37 4 65 30 ,2 4% 15 ,3 4% 53 ,6 6% 29 3 51 1 65 ,1 2% 12 ,4 8% 21 ,3 1% В ол ин сь ка гу бе рн ія ус е на се ле нн я 29 8 94 2 86 ,6 6% 5, 47 % 6, 73 % 2 24 2 72 3 89 ,9 3% 3, 69 % 5, 59 % 47 0 24 50 ,5 9% 18 ,4 9% 30 ,1 8% 69 9 73 5 78 ,5 1% 10 ,2 7% 8, 82 % м іс ьк е на се ле нн я 23 3 84 7 62 ,4 9% 14 .4 7% 22 ,3 4% 53 9 39 36 ,2 6% 11 ,5 4% 51 ,6 4% 47 0 35 30 ,6 5% 23 ,0 3% 45 ,5 7% 16 2 87 3 74 ,5 0% 14 ,5 5% 10 ,2 0% П од іл ьс ьк а гу бе рн ія ус е на се ле нн я 3 01 8 29 9 91 ,0 4% 4, 77 % 3, 90 % 2 44 0 67 9 95 ,0 6% 2, 45 % 2, 43 % 40 5 13 47 ,2 0% 23 ,0 2% 28 ,9 4% 53 5 10 7 76 ,0 5% 13 ,9 3% 8, 68 % м іс ьк е на се ле нн я 22 1 87 0 66 ,9 6% 16 ,7 4% 15 ,9 4% 39 0 38 34 ,3 7% 24 ,8 1% 39 ,9 4% 11 3 60 31 ,6 8% 29 ,3 8% 38 ,2 8% 17 1 20 2 76 ,7 6% 14 ,0 5% 8, 78 % Ус е П ра во - бе ре ж ж я ус е на се ле нн я 9 56 7 01 0 88 ,7 1% 5, 02 % 5, 73 % 2 45 2 83 4 92 ,9 8% 2, 86 % 3, 89 % 14 8 06 6 44 ,3 0% 19 ,2 5% 35 ,6 7% 1 9 66 11 0 75 ,8 6% 12 ,1 4% 10 ,4 5% м іс ьк е на се ле нн я 91 4 97 0 58 ,1 8% 15 ,2 9% 25 ,8 6% 22 1 25 4 30 ,8 4% 19 ,2 3% 49 ,6 8% 65 8 60 30 ,5 9% 19 ,7 5% 48 ,9 1% 62 7 58 6 70 ,7 3% 13 ,4 4% 15 ,0 1% П ід ра х. з а: П ер ва я вс ео бщ ая п ер еп ис ь на се ле ни я Ро сс ий ск ой и мп ер ии 1 89 7 г. – С ан кт -П ет ер бу рг , 1 90 4. – Т .1 6: К ие вс ка я гу бе рн ия . – С .1 2– 14 ; Т. 8: В ол ы нс ка я гу бе рн ия . – С .3 6– 39 ; Т .3 2: П од ол ьс ка я гу бе рн ия . – С .5 0– 53 . Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 139 Та бл .2 Ро зп од іл н ас ел ен ня Л ів об ер еж но ї У кр аї ни за с та на м и та с оц іа ль но ю м об іл ьн іс тю (1 89 7 р. ) К ат ег ор ії м еш ка нц ів Р ег іо ни Ус е на се ле нн я С ел ян ст во Д во ря ни т а чи но вн ик и М іс ьк і с та ни разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях Ха рк ів сь ка гу бе рн ія ус е на се ле нн я 2 49 2 31 6 89 ,8 0% 3, 66 % 6, 45 % 2 26 5 61 1 92 ,6 2% 2, 80 % 4, 57 % 32 0 90 40 ,0 5% 16 ,4 8% 43 ,0 4% 19 4 61 5 65 ,1 7% 11 ,5 6% 22 ,3 3% м іс ьк е на се ле нн я 36 7 34 3 62 ,7 8% 11 ,8 9% 24 ,9 1% 21 5 31 7 65 ,4 0% 12 ,3 9% 22 ,1 9% 23 3 78 34 ,5 4% 16 ,1 8% 48 ,1 3% 12 8 64 8 63 ,5 4% 10 ,1 5% 25 ,2 4% П ол та вс ьк а гу бе рн ія ус е на се ле нн я 2 77 8 15 1 92 ,6 4% 3, 92 % 3, 41 % 2 45 9 82 4 95 ,1 8% 2, 95 % 1, 87 % 41 0 30 61 ,7 7% 16 ,1 2% 20 ,8 0% 27 7 29 7 74 ,2 2% 10 ,6 8% 14 ,4 9% м іс ьк е на се ле нн я 27 4 29 4 67 ,2 0% 14 ,4 0% 18 ,1 9% 96 5 16 65 ,0 1% 18 ,9 2% 16 ,0 5% 16 5 71 36 ,1 4% 26 ,2 6% 35 ,5 1% 16 1 20 7 71 ,7 1% 10 ,4 7% 17 ,6 9% Ч ер ні гі вс ьк а гу бе рн ія ус е на се ле нн я 1 66 2 54 1 93 ,1 5% 3, 82 % 3, 01 % 1 44 7 30 0 95 ,9 8% 2, 45 % 1, 57 % 22 0 42 54 ,4 2% 19 ,5 2% 25 ,8 5% 19 3 19 9 75 ,7 3% 12 ,7 0% 11 ,4 2% м іс ьк е на се ле нн я 16 3 61 3 75 ,3 3% 13 ,3 6% 11 ,2 0% 60 0 81 76 ,8 2% 14 ,2 6% 9, 91 % 10 5 30 40 ,8 1% 26 ,5 8% 32 ,3 4% 93 0 00 77 ,5 4% 12 ,0 0% 10 ,3 0% К ур сь ка гу бе рн ія (П ут ив ль - сь ки й по ві т) ус е на се ле нн я 16 4 13 3 95 ,4 9% 1, 30 % 3, 19 % 15 5 44 8 96 ,8 0% 1, 00 % 2, 19 % 12 44 63 ,2 6% 8, 36 % 27 ,8 9% 74 20 73 ,3 2% 6, 36 % 14 ,7 5% м іс ьк е на се ле нн я 99 55 88 ,3 0% 2, 37 % 9, 21 % 59 59 91 ,4 4% 2, 10 % 6, 41 % 46 2 63 ,4 2% 7, 36 % 29 ,0 0% 35 34 86 ,2 5% 2, 18 % 11 ,3 5% Ус е Л ів об е- ре ж ж я ус е на се ле нн я 7 09 7 14 1 91 ,8 1% 3, 74 % 4, 38 % 6 32 8 20 4 94 ,4 9% 2, 74 % 2, 77 % 96 4 06 52 ,8 8% 16 ,9 2% 29 ,4 5% 67 2 53 1 72 ,2 3% 11 ,4 7% 15 ,9 4% м іс ьк е на се ле нн я 81 5 17 3 67 ,0 9% 12 ,9 0% 19 ,7 3% 37 7 87 3 67 ,3 7% 14 ,1 9% 18 ,4 2% 50 9 11 36 ,6 2% 21 ,8 1% 49 ,5 9% 38 6 38 9 70 ,5 3% 10 ,6 6% 18 ,3 7% П ід ра х. за : П ер ва я вс ео бщ ая п ер еп ис ь на се ле ни я Ро сс ий ск ой и мп ер ии 1 89 7 г. – С ан кт -П ет ер бу рг , 1 90 4. – Т .4 6: Х ар ьк ов ск ая гу бе рн ия . – С .4 4– 47 ; Т. 33 : П ол та вс ка я гу бе рн ия . – С .3 6– 39 ; Т .4 8: Ч ер ни го вс ка я гу бе рн ия . – С .4 4– 47 ; Т .2 0: К ур ск ая г уб ер ни я. – С .4 6– 49 . Український історичний журнал. – 2013. – №5 140 Т.С.Водотика Та бл .3 Ро зп од іл н ас ел ен ня П ів де нн ої У кр аї ни з а ст ан ам и та с оц іа ль но ю м об іл ьн іс тю (1 89 7 р. ) К ат ег ор ії м еш ка нц ів Р ег іо ни Ус е на се ле нн я С ел ян ст во Д во ря ни т а чи но вн ик и М іс ьк і с та ни разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях О де са м іс ьк е на се ле нн я 38 0 54 1 41 ,1 6% 9, 89 % 46 ,2 7% 10 7 38 8 21 ,5 1% 13 ,3 0% 64 ,9 8% 21 9 64 36 ,9 2% 12 ,9 9% 4, 54 % 23 2 17 7 50 ,3 6% 8, 56 % 40 ,3 8% Хе рс он сь ка гу бе рн ія (в т .ч . О де са ) ус е на се ле нн я 2 49 3 46 7 77 ,7 9% 6, 80 % 14 ,8 5% 1 68 6 82 6 83 ,7 3% 5, 46 % 10 ,7 8% 47 4 76 42 ,4 1% 15 ,8 4% 40 ,7 5% 75 9 16 5 66 ,8 1% 9, 23 % 22 ,2 8% м іс ьк е на се ле нн я 71 4 37 6 53 ,0 6% 10 ,8 8% 34 ,4 8% 18 2 57 5 29 ,2 0% 15 ,9 4% 54 ,7 2% 35 3 57 39 ,7 7% 15 ,8 6% 43 ,1 8% 49 6 44 4 62 ,7 1% 8, 91 % 26 ,2 5% М ат ер ик ов і по ві ти Та вр ій сь ко ї гу бе рн ії ус е на се ле нн я 90 1 19 8 83 ,6 2% 2, 94 % 12 ,9 7% 80 5 07 7 86 ,4 4% 2, 13 % 11 ,2 2% 40 39 40 ,9 0% 14 ,2 3% 44 ,1 9% 92 0 82 60 ,8 3% 9, 46 % 26 ,9 6% м іс ьк е на се ле нн я 60 9 43 63 ,9 7% 6, 88 % 27 ,8 1% 95 32 53 ,3 5% 7, 65 % 37 ,4 9% 10 5 10 42 ,6 3% 10 ,8 6% 45 ,6 3% 40 9 01 70 ,3 5% 5, 93 % 21 ,9 4% К ат ер ин о- сл ав сь ка гу бе рн ія ус е на се ле нн я 2 11 3 67 4 80 ,1 5% 4, 39 % 15 ,1 3% 1 84 7 39 7 84 ,3 7% 3, 42 % 12 ,1 8% 20 3 52 36 ,7 4% 15 ,0 7% 47 ,6 3% 24 5 92 5 52 ,1 3% 10 ,7 8% 34 ,6 4% м іс ьк е на се ле нн я 24 1 00 5 47 ,8 1% 11 ,8 0% 39 ,7 3% 10 4 27 5 42 ,2 1% 14 ,8 2% 42 ,9 1% 76 88 36 ,0 6% 16 ,1 4% 47 ,2 2% 12 9 04 2 52 ,9 4% 9, 18 % 36 ,7 9% Б ес са - ра бс ьк а гу бе рн ія (3 п ов іт и) ус е на се ле нн я 81 7 05 3 90 ,0 6% 4, 23 % 4, 23 % 59 4 97 6 93 ,6 3% 3, 14 % 2, 54 % 52 83 43 ,1 2% 17 ,6 2% 37 ,8 4% 21 6 09 5 81 ,7 1% 6, 92 % 8, 08 % м іс ьк е на се ле нн я 10 6 88 7 81 ,8 9% 6, 29 % 9, 91 % 61 49 37 ,1 4% 13 ,5 1% 48 ,6 1% 23 64 36 ,9 7% 29 ,9 4% 40 ,9 1% 97 6 75 86 ,3 9% 5, 53 % 6, 79 % В ес ь П ів де нь ус е на се ле нн я 6 35 2 39 2 81 ,0 0% 5, 11 % 13 ,3 1% 4 93 4 27 6 85 ,6 0% 3, 87 % 10 ,3 8% 77 8 49 40 ,8 8% 15 ,6 7% 42 ,5 5% 1 31 3 26 7 66 ,0 9% 9, 16 % 22 ,5 8% м іс ьк е на се ле нн я 1 14 6 39 5 55 ,2 3% 10 ,4 3% 32 ,9 4% 30 3 23 0 34 ,9 3% 15 ,0 2% 49 ,8 3% 55 9 19 38 ,9 6% 15 ,9 3% 44 ,0 6% 76 4 06 2 64 ,3 8% 8, 39 % 25 ,4 1% Ус я Ук ра їн а ус е на се ле нн я 22 9 83 5 43 87 ,5 5% 4, 65 % 7, 40 % 18 7 15 3 14 91 ,5 4% 3, 09 % 5, 22 % 32 2 32 1 46 ,0 5% 17 ,6 9% 35 ,4 6% 3 95 1 90 8 72 ,0 0% 11 ,0 4% 15 ,4 2% м іс ьк е на се ле нн я 2 85 3 35 4 59 ,5 2% 12 ,6 8% 26 ,2 5% 90 2 62 7 47 ,5 1% 15 ,7 1% 36 ,6 5% 17 2 69 0 35 ,0 4% 19 ,1 5% 44 ,9 0% 1 77 8 03 7 67 ,9 1% 10 ,6 4% 20 ,2 8% П ід ра х. з а: П ер ва я вс ео бщ ая п ер еп ис ь на се ле ни я Ро сс ий ск ой и мп ер ии 1 89 7 г. – С ан кт -П ет ер бу рг , 1 90 4– 19 05 . – Т .4 7. – Ч .1 : Г ор од О де сс а. – С. 40 –4 3; Т .4 7. – Ч .1 : Х ер со нс ка я гу бе рн ия . – С .3 6– 39 ; Т .4 1: Т ав ри че ск ая г уб ер ни я. – С .4 2– 45 ; Т .1 3: Е ка те ри но сл ав ск ая г уб ер ни я. – С .3 6– 39 ; Т .3 : Бе сс ар аб ск ая г уб ер ни я. – С .3 2– 35 . Український історичний журнал. – 2013. – №5 Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України ... 141 Та бл .3 Ро зп од іл н ас ел ен ня П ів де нн ої У кр аї ни з а ст ан ам и та с оц іа ль но ю м об іл ьн іс тю (1 89 7 р. ) К ат ег ор ії м еш ка нц ів Р ег іо ни Ус е на се ле нн я С ел ян ст во Д во ря ни т а чи но вн ик и М іс ьк і с та ни разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях разом народжені в місці проживання народжені в межах губернії народжені в інших губерніях О де са м іс ьк е на се ле нн я 38 0 54 1 41 ,1 6% 9, 89 % 46 ,2 7% 10 7 38 8 21 ,5 1% 13 ,3 0% 64 ,9 8% 21 9 64 36 ,9 2% 12 ,9 9% 4, 54 % 23 2 17 7 50 ,3 6% 8, 56 % 40 ,3 8% Хе рс он сь ка гу бе рн ія (в т .ч . О де са ) ус е на се ле нн я 2 49 3 46 7 77 ,7 9% 6, 80 % 14 ,8 5% 1 68 6 82 6 83 ,7 3% 5, 46 % 10 ,7 8% 47 4 76 42 ,4 1% 15 ,8 4% 40 ,7 5% 75 9 16 5 66 ,8 1% 9, 23 % 22 ,2 8% м іс ьк е на се ле нн я 71 4 37 6 53 ,0 6% 10 ,8 8% 34 ,4 8% 18 2 57 5 29 ,2 0% 15 ,9 4% 54 ,7 2% 35 3 57 39 ,7 7% 15 ,8 6% 43 ,1 8% 49 6 44 4 62 ,7 1% 8, 91 % 26 ,2 5% М ат ер ик ов і по ві ти Та вр ій сь ко ї гу бе рн ії ус е на се ле нн я 90 1 19 8 83 ,6 2% 2, 94 % 12 ,9 7% 80 5 07 7 86 ,4 4% 2, 13 % 11 ,2 2% 40 39 40 ,9 0% 14 ,2 3% 44 ,1 9% 92 0 82 60 ,8 3% 9, 46 % 26 ,9 6% м іс ьк е на се ле нн я 60 9 43 63 ,9 7% 6, 88 % 27 ,8 1% 95 32 53 ,3 5% 7, 65 % 37 ,4 9% 10 5 10 42 ,6 3% 10 ,8 6% 45 ,6 3% 40 9 01 70 ,3 5% 5, 93 % 21 ,9 4% К ат ер ин о- сл ав сь ка гу бе рн ія ус е на се ле нн я 2 11 3 67 4 80 ,1 5% 4, 39 % 15 ,1 3% 1 84 7 39 7 84 ,3 7% 3, 42 % 12 ,1 8% 20 3 52 36 ,7 4% 15 ,0 7% 47 ,6 3% 24 5 92 5 52 ,1 3% 10 ,7 8% 34 ,6 4% м іс ьк е на се ле нн я 24 1 00 5 47 ,8 1% 11 ,8 0% 39 ,7 3% 10 4 27 5 42 ,2 1% 14 ,8 2% 42 ,9 1% 76 88 36 ,0 6% 16 ,1 4% 47 ,2 2% 12 9 04 2 52 ,9 4% 9, 18 % 36 ,7 9% Б ес са - ра бс ьк а гу бе рн ія (3 п ов іт и) ус е на се ле нн я 81 7 05 3 90 ,0 6% 4, 23 % 4, 23 % 59 4 97 6 93 ,6 3% 3, 14 % 2, 54 % 52 83 43 ,1 2% 17 ,6 2% 37 ,8 4% 21 6 09 5 81 ,7 1% 6, 92 % 8, 08 % м іс ьк е на се ле нн я 10 6 88 7 81 ,8 9% 6, 29 % 9, 91 % 61 49 37 ,1 4% 13 ,5 1% 48 ,6 1% 23 64 36 ,9 7% 29 ,9 4% 40 ,9 1% 97 6 75 86 ,3 9% 5, 53 % 6, 79 % В ес ь П ів де нь ус е на се ле нн я 6 35 2 39 2 81 ,0 0% 5, 11 % 13 ,3 1% 4 93 4 27 6 85 ,6 0% 3, 87 % 10 ,3 8% 77 8 49 40 ,8 8% 15 ,6 7% 42 ,5 5% 1 31 3 26 7 66 ,0 9% 9, 16 % 22 ,5 8% м іс ьк е на се ле нн я 1 14 6 39 5 55 ,2 3% 10 ,4 3% 32 ,9 4% 30 3 23 0 34 ,9 3% 15 ,0 2% 49 ,8 3% 55 9 19 38 ,9 6% 15 ,9 3% 44 ,0 6% 76 4 06 2 64 ,3 8% 8, 39 % 25 ,4 1% Ус я Ук ра їн а ус е на се ле нн я 22 9 83 5 43 87 ,5 5% 4, 65 % 7, 40 % 18 7 15 3 14 91 ,5 4% 3, 09 % 5, 22 % 32 2 32 1 46 ,0 5% 17 ,6 9% 35 ,4 6% 3 95 1 90 8 72 ,0 0% 11 ,0 4% 15 ,4 2% м іс ьк е на се ле нн я 2 85 3 35 4 59 ,5 2% 12 ,6 8% 26 ,2 5% 90 2 62 7 47 ,5 1% 15 ,7 1% 36 ,6 5% 17 2 69 0 35 ,0 4% 19 ,1 5% 44 ,9 0% 1 77 8 03 7 67 ,9 1% 10 ,6 4% 20 ,2 8% П ід ра х. з а: П ер ва я вс ео бщ ая п ер еп ис ь на се ле ни я Ро сс ий ск ой и мп ер ии 1 89 7 г. – С ан кт -П ет ер бу рг , 1 90 4– 19 05 . – Т .4 7. – Ч .1 : Г ор од О де сс а. – С. 40 –4 3; Т .4 7. – Ч .1 : Х ер со нс ка я гу бе рн ия . – С .3 6– 39 ; Т .4 1: Т ав ри че ск ая г уб ер ни я. – С .4 2– 45 ; Т .1 3: Е ка те ри но сл ав ск ая г уб ер ни я. – С .3 6– 39 ; Т .3 : Бе сс ар аб ск ая г уб ер ни я. – С .3 2– 35 . Табл.4 Станова структура населення Наддніпрянщини в 1897 р.1 Розмі- щення Стани Н ад дн іп - ря нщ ин а У тому числі Різниця відносно всього населення та міського населення Різниця відносно сільського населення та міського населення се ло м іс то у % відносно 1 (усе населення) у % відносно 1 (сільське населення) Усі 22 989 543 20 136 189 2 853 354 – – – – Селяни 81,41% 88,46% 31,63% –78,25% 2,75 –56,83% 0,36 Дворяни та чиновники 1,40% 0,74% 6,05% +4,65% 0,23 +5,31% 0,12 Інші 17,19% 10,80% 62,31% +45,12% 0,28 +45,12% 0,28 Примітка: 1 – Складено на основі табл.3. Табл.5 Порівняння станової структури населення міст Наддніпрянщини та Правобережжя за переписом 1897 р.1 Регіон Стан Правобережжя Наддніпрянщина Різниця у відсотках Різниця відносна Селяни – жителі міст 24,21% 31,63% –7,42% 0,77 Дворяни та чиновники 7,20% 6,05% +1,15% 1,19 Інші (міські) стани 68,59% 62,31% +6,28% 1,10 Примітка: 1 – Складено на основі табл.1–3. Табл.6 Порівняння станової структури населення міст Наддніпрянщини та Півдня імперії за переписом 1897 р. Регіон Стан Південь Наддніпрянщина Різниця у відсотках Різниця відносна Селяни – жителі міст 4,98% 31,63% –1,01% 0,82 Дворяни та чиновники 68,02% 6,05% +5,74% 1,09 Інші (міські) стани 27% 62,31% –4,63% 0,85 Український історичний журнал. – 2013. – №5 142 Т.С.Водотика Табл.7 Порівняння станово-соціальної структури міст Наддніпрянщини, Півдня й Катеринославщини за переписом 1897 р.1 Регіон Стан Наддніп- рянщина Південь Катерино- славщина Катеринославщина щодо Наддніпрянщини Катеринославщина щодо Півдня2 у % відносно 1 у % відносно 1 Селяни – жителі міст 31,63% 27,00% 40,88% +9,25% 1,29 +9,25% 1,51 Дворяни та чиновники 6,05% 4,98% 5,57% –0,48% 0,92 +0,59% 1,12 Інші (міські) стани 62,31% 68,02% 53,54% –8,77% 0,86 –14,48% 0,79 Примітки: 1 – Складено на основі табл.1–3. 2 – За 1 прийнято показники Півдня імперії. Табл.8 Порівняння станової структури населення міст Наддніпрянщини та Лівобережжя за переписом 1897 р.1 Регіон Стан Н ад дн іп - ря нщ ин а Л ів об ер еж ж я П ів де нь Лівобережжя щодо Наддніпрянщини2 Лівобережжя щодо Півдня3 у % відносно 1 у % відносно 1 Селяни – жителі міст 31,63% 46,35% 27,00% +14,72% 1,47 +19,65% 1,72 Дворяни та чиновники 6,05% 6,25% 4,98% +0,20% 1,03 +1,27% 1,25 Інші (міські) стани 62,31% 47,40% 68,02% –14,91% 0,76 –20,62% 0,70 Примітки: 1 – У відсотках до всіх містян, на основі табл.2–3. 2 – За 1 прийнято показники Наддніпрянщини. 3 – За 1 прийнято показники Півдня імперії. The article highlights specific features of social stratification of cities in Ukraine according to the 1897 census. Pointed out regional characteristics of social structure and results of modernization processes. Keywords: modernization, migrations, urbanization, social mobility, 1897 census.

Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.

Institution

Ähnliche Einträge