Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Горбулін, В.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2017
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Загальні збори НАН України
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/114403
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення / В.П. Горбулін // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 1. — С. 25-29. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-114403
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1144032017-03-08T03:02:16Z Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення Горбулін, В.П. Загальні збори НАН України 2017 Article Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення / В.П. Горбулін // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 1. — С. 25-29. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/114403 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України
spellingShingle	Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України Горбулін, В.П. Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення Вісник НАН України
format	Article
author	Горбулін, В.П.
author_facet	Горбулін, В.П.
author_sort	Горбулін, В.П.
title	Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення
title_short	Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення
title_full	Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення
title_fullStr	Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення
title_full_unstemmed	Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення
title_sort	національна безпека як пріоритет сучасного державотворення
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Загальні збори НАН України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/114403
citation_txt	Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення / В.П. Горбулін // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 1. — С. 25-29. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT gorbulínvp nacíonalʹnabezpekaâkpríoritetsučasnogoderžavotvorennâ
first_indexed	2025-07-08T07:27:57Z
last_indexed	2025-07-08T07:27:57Z
_version_	1837062873490128896
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 1 25 НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК ПРІОРИТЕТ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ Шановні учасники зібрання! Хотів би почати свій виступ з досить неоднозначної тези: ми нація з великою історією, але без ефективної державності. Ця наша слабкість нерідко використовувалася нашими зовнішні- ми ворогами. Тому свій виступ хотів би присвятити українській державності та її найбільш критичному елементу — національ- ній безпеці. Сьогодні ми як ніколи можемо погодитися з відо- мим висловом французького кардинала герцога де Рішельє, що «безпека — це категорія, незмірно вища, ніж велич». На жаль, ми змушені переконуватися в цьому мало не щодня… Я не хочу і не буду переобтяжувати свій виступ глибокими історичними розвідками, але про декілька важливих моментів на цьому шляху згадати все ж потрібно. Ми пройшли різні ста- дії становлення системи національної безпеки. Її основи було закладено ще 1990 року в Декларації про державний суверені- тет України. Перші роки незалежності були дуже складними і насиченими. У цей період ухвалено ключові закони у сфері національної безпеки, закладено основні інститути сектору безпеки і оборони — Міністерство оборони, Службу безпеки України, Прикордонні війська, Міністерство внутрішніх справ. Одразу після розпаду СРСР ми мали одне з найбільших вій- ськових угруповань в Європі — 800 тис. військових. У 1996 році прийшло просвітлення, і на базі Ради оборони та Ради національної безпеки було створено добре знану сьо- годні Раду національної безпеки і оборони України. У Законі «Про основи національної безпеки України», прийнятому в 2003 році, було викладено основні напрями державної політи- ки у цій сфері — починаючи від зовнішньополітичної безпеки і завершуючи інформаційною. Однак з того самого 2003 року безпековий простір для Укра- їни починає стрімко змінюватися. Спочатку — конфлікт на- вколо острова Тузла, а потім, після Помаранчевої революції, Російська Федерація починає по-справж ньому системний на- ГОРБУЛІН Володимир Павлович — академік НАН України, перший віце-президент НАН України 26 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (1) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ ступ на українську державність. Активізується діяльність російських спецслужб зі створення агентурних мереж по всій Україні, особливий акцент робиться на південно-східних регіонах і Криму. На жаль, політичне керівництво України не зробило відповідних висновків з цієї ситуації. Як і з мюнхенського виступу Путіна 10 лютого 2007 року, коли стало остаточно зрозуміло, що на нашому кордоні є імперська держава з агре- сивними намірами. Майже відверте оголошен- ня Росією війни світу було сприйнято в Україні (щоправда, не лише в Україні, а й у багатьох за- хідних державах), не як засторога, а як недоліки політичної риторики російського керівництва. Попередження ж українських аналітичних цен- трів та окремих експертів про насування з пів- ночі загрози залишилися поза увагою. Фактично період з 2007 по 2013 рік — це 7 років, які ми багато в чому витратили дарем- но, замість того, щоб посилювати свою безпе- ку. Більше того, на тлі декларативних заяв про необхідність зміцнення національної безпеки і оборони відбувалася деградація Збройних Сил, правоохоронних органів і спеціальних служб. У ці роки різко зменшується чисель- ність армії, більшість озброєння і військової техніки продовжують морально та фізично за- старівати, військові навчання, особливо з бо- йовою стрільбою, зводяться до мінімуму. З лав Збройних Сил почалося дострокове звільнен- ня осіб молодшого офіцерського складу, що призвело до дефіциту командирів первинної ланки, наслідки чого ми відчуваємо і зараз. Чи не гіршою була ситуація і в правоохоронних органах та спеціальних службах, що наочно проявилося на початку агресії Росії. Шановні колеги! Після цього невеликого історичного екскурсу я б хотів перейти безпо- середньо до сьогоднішніх реалій і завдань, що стоять перед нами. Коли я кажу «перед нами», то маю на увазі широкий зміст цих слів — дер- жаву загалом і Академію зокрема. Події, що відбулися на початку 2014 року, — анексія Росією Криму і окупація частини Сходу України — засвідчили, що система забезпечен- ня національної безпеки України була неефек- тивною і не враховувала особливостей війн нового типу. Причини такої неефективності не лише в декларативності безпекової політики, а й у вже згадуваній системній та цілеспрямова- ній деградації державних інститутів, яка спо- стерігалася в попередні роки. Все це призвело до системного ослаблення нашої держави. Проте проблема не вичерпується лише фак- том наявності слабких державних інститутів — це питання відповідності чинної політичної моделі держави викликам, перед якими ми сьо- годні стоїмо. Володимир Путін вже довів, що навіть потужні демократичні країни, з глибо- кими традиціями демократичного управління, з сильними державними інститутами, зокрема сильним сектором безпеки і оборони, — всі вони виявляються уразливими перед гібрид- ною агресією насамперед через наявність ре- альної демократії. А для України цей виклик є ще критичнішим. Тому для всіх демократич- них держав сьогодні ставиться питання: як віднайти баланс між збереженням демократії і забезпеченням безпеки держави. Адже більш жорсткі та недемократичні моделі державно- го управління вочевидь ліпше справляються з гібридними викликами. Однак при цьому ви- никає логічне запитання: чи не втрачаємо ми в цьому разі того, заради чого боремося? Слабка держава сама по собі є запрошенням для будь-якого агресора, а отже, наша пріори- тетна ціль — побудова сильної держави. Не за рахунок прав і свобод громадян, а повсякчас роблячи складний вибір: права і свободи чи без- пека держави і суспільства. Ця проблема додат- ково ускладнюється величезним потенціалом маніпулятивного характеру в наших засобах масової інформації. Про українську демократію слід казати не стільки як про «фіктивну», скіль- ки як про «медіа-маніпулятивну». Характерною її особливістю є орієнтація на підвищення по- ляризованості суспільної дискусії з найсклад- ніших питань. Відсутність внутрішньої єдності, яка подекуди активно інспірується нашим во- рогом, — складний виклик для нашого існуван- ня як самостійної цілісності. Повертаючись до питання агресії, маємо визнати, що ані військово, ані політично дер- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 1 27 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ жава не була готова до такого розвитку подій. Де-факто варіант здійснення Росією збройної агресії проти України до 2014 року не роз- глядався в офіційних документах як можлива подія. Ця стратегічна помилка на тлі ненадій- ності зовнішніх гарантій безпеки надто дорого коштувала нашій державі… Ціною надзусиль нам вдалося вистояти перед ворогом у найскладніший момент. Хоча і тут ми були дуже близькі до прірви — коли від пога- но прихованої підтримки сепаратистів Росія перейшла до прямого військового вторгнення. Тоді, у вересні 2014 року та у лютому 2015 року ми пішли на непопулярний крок — укладання Мінських угод. Так, вони не вигідні українській державі. Так, вони принципово не вирішують нашу проблему. Але нам потрібна була пауза, потрібно було припинити постійні втрати серед військовослужбовців. Ми цю паузу здобули і маємо використати максимально повно. У цьому протистоянні єдиний наш дійсно надійний союзник — це ми самі. Ми маємо вжити всіх заходів для того, щоб посилити нашу спроможність бути готовими до нових витків протистояння. Насамперед ми повинні сформувати нову якість системи національної безпеки та її ключової ланки — сектору безпеки і оборони України. Цей сектор має забезпечити ефектив- не і оперативне реагування на всі види загроз, спираючись переважно на власні сили і раці- онально використовуючи наявні можливості та ресурси. При цьому нова якість досягається завдяки переходу від ситуативного реагування до здійснення на постійній основі комплек- сного стратегічного аналізу, який слугував би основою для прийняття відповідних держав- них рішень. Згадавши про стратегічний аналіз, я хотів би окремо зупинитися на ньому. Я вважаю, що ми з вами — це саме та аудиторія, де можна про це поговорити більш докладно. Стратегічний аналіз неможливий без ефек- тивної та системної наукової підтримки. Саме це сьогодні робить Російська академія наук — здійснює діяльність, чітко спрямовану на за- безпечення не лише перших осіб держави, а й усіх силових структур найактуальнішою ін- формацією. Це активна підтримка науковими розробками російської влади в усіх її діях — від військових справ до зовнішньополітичних та інформаційних. Відомий британський учений Герберт Спен- сер, один із «батьків» соціології, казав: «Будь- яка наука є передбаченням». І саме цю функ- цію передбачення має виконувати українська наука. Як мінімум, для сектору безпеки і обо- рони. Передбачення, розроблення інновацій- них технологій, підтримка державних органів з широкого кола питань — це те, що залежить від нас прямо чи опосередковано. Чи можемо ми щиро сказати, що сьогодні виконуємо ці функції для української держави, навіть зва- жаючи на всі об’єктивні перешкоди, які є на цьому шляху? І чи дійсно готові ми системно включитися в таку роботу? Чи готова Акаде- мія стати ключовим гравцем у сфері стратегіч- ного аналізу? Сьогодні державне планування (а заразом і аналіз) найчастіше здійснюється без участі Академії наук. Маємо розуміти, що далі так тривати не може — ми маємо брати активнішу участь у цьому процесі. Адже Академії є що за- пропонувати в цій сфері — свої потужності, до- свід та готовність допомогти державі. Я б це питання поставив навіть трохи інакше: що сьогодні є основним ресурсом національ- ної безпеки? — Інтелект. Значення інтелекту- альної складової зростає в усіх видах безпеки. Тому для побудови справжньої системи націо- нальної безпеки нам потрібно значно підвищи- ти інтелектуальну спроможність української держави, вітчизняного виробництва і самого суспільства. На жаль, навіть сьогодні, коли країна опини- лася перед епохальними викликами і загроза- ми національній безпеці, наш науковий, інте- лектуальний потенціал залишається недостат- ньо запитаним. Нам необхідно вийти з глухого кута нерозуміння і байдужості, в який зайшли відносини між наукою і державою. Передусім ми можемо і зобов’язані надати потужний ін- телектуальний ресурс для кращого розуміння ситуації, підготовки рішень, аналізу загроз і 28 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (1) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ можливостей. Тут для кожного з нас є своя ді- лянка роботи. Зараз технічні науки на передньому краї під- тримки обороноздатності країни. Проте цього недостатньо, оскільки справжня державна міць і реальний суверенітет спираються насамперед на економічний потенціал, а він сьогодні ціл- ком залежить від інновацій і технологій. Отже, є величезний запит на технічне переозброєння нашого виробництва. Без цього Україна не має шансів стали успішною. Не можуть залиша- тися осторонь суспільні і гуманітарні науки. Вони повинні дати відповідь на питання — хто такі українці? Чого ми можемо і мусимо досяг- ти як нація і держава? В якому світі ми сьогод- ні живемо, які маємо шанси і можливості, які є ризики і загрози? Ми повинні оперувати су- часними поняттями, висувати нові концепції, робити серйозні прогнози і будувати сценарії для себе і для світу. Проблем багато, і кожна з них може вияви- тися доленосною. Однак важливо не загубити- ся серед них, не втратити з поля зору загаль- ний напрям руху. І починати слід саме з визна- чення цього напряму. Нагадаю, що Академія була задумана і ство- рена як колективний інтелектуальний орган. В її основу покладено механізм вільного обмі- ну думками, генерування ідей і координації до- сліджень. На жаль, ці можливості ми викорис- товуємо не повною мірою. Звісно, ми не стоїмо на місці. Наприклад, на базі Національного інституту стратегічних досліджень створено платформу Україна — НАТО з вивчення до- свіду протидії гібридній війні в Україні. І хоча реальний прогрес у цьому питанні поки що не дуже помітний, але він є. До речі, це також та сфера, де Академія має бути більш активною — досвід гібридної війни та узагальнення наявних знань з цього предмету. Вже згаданий вище Гер- берт Спенсер дуже точно та безжалісно казав, що «наука — це організоване знання». І наша функція, серед іншого, — організовувати на- явне знання про гібридну війну. Організувати його, користуючись нашим досвідом, нашими можливостями, пропонуючи нові, нестандарт- ні рішення, відповіді на гібридну агресію. На жаль, тандем «держава — наука» у роз- будові національної безпеки не можна визнати успішним. З одного боку, державні інституції не ставили цільових стратегічних завдань на- уці, а з іншого — визначних ініціатив з боку Академії також не було висунуто. Це дійсно двостороння проблема, але навіть попри таке неоднозначне ставлення держави до науки, давайте щиро запитаємо себе: якою мірою про- блематика національної безпеки відображуєть- ся у діяльності Академії? Не «розпливчасто», серед інших тем, а цілком конкретно? Скільки інститутів Академії напряму працюють на про- блематику національної безпеки? Більш того, в умовах нинішнього макси- мального загострення протиріч світової гео- політики в системі НАН України фактично ліквідовано єдину в Україні наукову установу, яка займалася проблематикою міжнародних відносин. Я навіть поставлю питання інакше: скільки спеціалізованих учених рад діє в сис- темі Академії зі спеціальності «національна безпека»? Відповім — жодної! Тобто навіть на рівні підготовки фахівців найвищої кваліфіка- ції для Академії такої проблеми наче й немає. І це неправильно. Інше питання — координація зусиль. Ми і сьогодні часто працюємо як у паралельних сві- тах. Навіть стосовно напрацювань один одного. Коли я готувався до сьогоднішнього виступу, я згадав, що вже говорив про цю проблему для цієї самої аудиторії на такому самому заході в 2009 році. Що з того часу змінилося в цьо- му питанні? Нічого. Координація як була на мінімумі, так і залишається. І це при тому, що крім Національної академії у нас є ще величез- на кількість різних академій, а отже, проблема ще додатково ускладнюється. А досліджувати безпекові проблеми виключно в межах одного напряму неможливо. У нинішніх умовах першочергового зна- чення набуває завдання з розбудови дієвого військово-промислового сектору на осно- ві інноваційних озброєнь. Ми знаємо, що в Академії та в пов’язаних із нею структурах є численні напрацювання в цій сфері, устано- ви НАН України та промисловість мають до- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 1 29 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ статній потенціал для виконання робіт з цієї тематики. Ці зусилля мають бути поєднані з інститу- ційними змінами, про необхідність яких давно кажуть і науковці Академії, і фахівці Націо- нального інституту стратегічних досліджень. Комітет з питань військово-промислової по- літики, запровадження посади віце-прем’єр- міністра, відповідального за сферу національ- ної безпеки і оборони, — це лише перші кроки, які мають бути зроблені на цьому шляху. Шановні члени Президії! Українська дер- жава це не якась незмінна сталість, що вже сформована і не може змінитися. Це живий організм, який все ще формується і розвива- ється. Нам потрібно не стільки дивитися на те, що було раніше, бо воно вже не повернеться, скільки думати про майбутнє. Про те, якого саме майбутнього ми хочемо для нашої держа- ви. І без сильної держави, без сильного секто- ру безпеки і оборони, без сильного військово- промислового комплексу це неможливо. Сьогодні формується нова якість нашої на- ціональної безпеки. Вона просто не може зали- шатися такою, як раніше. Це вже всі зрозуміли і почали діяти. Однак і сама українська держа- ва вже не може лишатися такою, як раніше. Ро- зуміння цього, хоча й з великими труднощами, але також приходить та усвідомлюється сус- пільством та владою. Події останніх років дали нам приклад того, як потрібно долати зневіру та інституційну не- спроможність. Це показали як нові громадські об’єднання, так і традиційні державні струк- тури, що опинилися перед викликом історії. Інтелектуальна мобілізація повинна розгорта- тися поруч з військовою або й випереджати її, оскільки думка завжди має передувати дії. Особливістю академічної школи є те, що вона дозволяє знайти спільну мову представ- никам різних галузей і наукових підходів. Тому, крім розв’язання безлічі конкретних проблем, перед нами стоїть найголовніше за- вдання — дати цілісне уявлення про стратегію національного розвитку. І якщо ми звернемося до держави і суспільства не зі скаргами і пре- тензіями, а з пакетом пропозицій, в яких буде видно новий обрій нашого спільного майбут- нього, то, можливо, з цього й почнеться наше національне відродження. Маємо постійно пам’ятати, що проблема ви- живання української держави це не проблема наших союзників, партнерів чи ще когось — це наша проблема. І наші сили мають бути спря- мовані саме на це — забезпечити її виживання. Але не тільки виживання, а й розвиток. Ста- більний, інноваційний розвиток, без якого ми не посядемо гідне місце в глобальній системі економічних та військових взаємовідносин. А цей розвиток неможливий без науки. І я щиро сподіваюся, що нам вдасться знайти в собі сили, щоб почати активніше діяти в цьому напрямі. Дякую за увагу!

Національна безпека як пріоритет сучасного державотворення

Репозитарії

Схожі ресурси