Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)

Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)

Європейська Асоціація з Вивчення Щитоподібної Залози, враховуючи, що в багатьох країнах Європи існують внутрішні протоколи чи стандарти, які відрізняються деякими важливими аспектами, започаткувала широкомасштабне впровадження Консенсусу ведення пацієнтів із диференційованою карциномою та вузлов...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького 2010
Теми:
Информация
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11922
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І) // Онкологія. — 2010. — 12, N 2. — С. 199-205. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-11922
record_format dspace
spelling irk-123456789-119222014-03-20T13:43:38Z Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І) Информация Європейська Асоціація з Вивчення Щитоподібної Залози, враховуючи, що в багатьох країнах Європи існують внутрішні протоколи чи стандарти, які відрізняються деякими важливими аспектами, започаткувала широкомасштабне впровадження Консенсусу ведення пацієнтів із диференційованою карциномою та вузловими захворюваннями щитоподібної залози. З метою ознайомлення українських лікарів, які займаються лікуванням та моніторингом хворих з вищезазначеною патологією, за поданням Українського товариства фахівців з ядерної медицини наведено виклад матеріалів Європейського Консенсусу, що підготовлений колективом відділення ядерної медицини (керівник д.м.н. О.І. Солодянникова) Національного інституту раку на основі публікації European Thyroid Cancer Taskforce. «European consensus for the management of patients with differentiated thyroid carcinoma of the follicular epithelium» / F Pacini, M Schlumberger, H Dralle, R Elisei, JWA Smit, W Wiersinga / Eur J Endocrinology 2006; 154: 787–803. 2010 Article Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І) // Онкологія. — 2010. — 12, N 2. — С. 199-205. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 1562-1774,0204-3564 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11922 uk Iнститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Информация
Информация
spellingShingle Информация
Информация
Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)
description Європейська Асоціація з Вивчення Щитоподібної Залози, враховуючи, що в багатьох країнах Європи існують внутрішні протоколи чи стандарти, які відрізняються деякими важливими аспектами, започаткувала широкомасштабне впровадження Консенсусу ведення пацієнтів із диференційованою карциномою та вузловими захворюваннями щитоподібної залози. З метою ознайомлення українських лікарів, які займаються лікуванням та моніторингом хворих з вищезазначеною патологією, за поданням Українського товариства фахівців з ядерної медицини наведено виклад матеріалів Європейського Консенсусу, що підготовлений колективом відділення ядерної медицини (керівник д.м.н. О.І. Солодянникова) Національного інституту раку на основі публікації European Thyroid Cancer Taskforce. «European consensus for the management of patients with differentiated thyroid carcinoma of the follicular epithelium» / F Pacini, M Schlumberger, H Dralle, R Elisei, JWA Smit, W Wiersinga / Eur J Endocrinology 2006; 154: 787–803.
format Article
title Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)
title_short Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)
title_full Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)
title_fullStr Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)
title_full_unstemmed Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І)
title_sort європейський консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (частина і)
publisher Iнститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького
publishDate 2010
topic_facet Информация
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11922
citation_txt Європейський Консенсус щодо ведення хворих із диференційованою карциномою щитоподібної залози (Частина І) // Онкологія. — 2010. — 12, N 2. — С. 199-205. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.
first_indexed 2025-07-02T14:03:48Z
last_indexed 2025-07-02T14:03:48Z
_version_ 1836544194393407488
fulltext информациЯ 199о н К о Л о Г и Я • Т. 1 2 • № 2 • 2 0 1 0 ВСТУП Карцинома щитоподібної залози (ЩЗ) є дово- лі рідкісним злоякісним захворюванням у людей (< 1%), проте це найбільш поширене злоякісне но- воутворення ендокринних органів і становить май- же 5% усієї вузлової патології ЩЗ [1]. Останню ви- являють у загальній популяції дуже часто залежно від методу виявлення та віку хворих — у 20–50%. Крім того, рак ЩЗ, головним чином диференці- йований, є одним із найбільш швидко зростаючих за своєю поширеністю [2], найчастіше відзначають папілярний гістотип (майже 80%). У зв’язку з цим існує нагальна потреба в уніфікації стратегій діа- гностики й лікування вузлових захворювань ЩЗ та диференційованого раку ЩЗ (ДРЩЗ), оскільки ці патології потребують багатодисциплінарного під- ходу, включаючи участь ендокринологів, інтерніс- тів, фахівців з ядерної медицини, онкологів, хірур- гів і навіть лікарів загальної практики. Зазвичай ці спеціалісти працюють у різних медичних закладах, які не завжди мають відповідні служби. Серед країн Європи епідеміологічна ситуація щодо ДРЩЗ кардинально відрізняється не лише за рахунок патогенетичних факторів, але й особли- востей клінічної практики, які можуть впливати на стратегію ведення таких хворих. Крім того, за остан- ні десятиріччя клінічні прояви ДРЩЗ змінилися в напрямку від занедбаних випадків до злоякісних новоутворень більш ранніх стадій, які діагностують при нецільовому ультразвуковому дослідженні (УЗД) шийного відділу та піддають менш агресивному ліку- ванню з подальшим моніторингом. За останні роки також суттєво вдосконалені діагностичні та лікуваль- ні методи (набори для визначення рівня тиреоглобу- ліну (Тg) в сироватці крові, УЗД шийного відділу, ре- комбінантний людський тиреотропін (rhTSH), що дозволяє проводити менш інвазійні та більш ком- фортні лікувально-діагностичні процедури, оскіль- ки незважаючи на властиву цьому захворюванню досить низьку смертність, пацієнти потребують по- життєвого нагляду. У деяких країнах Європи розро- блені свої внутрішні протоколи чи стандарти [3–6], які ґрунтуються на поєднанні досвіду лікарів та тра- дицій країни. Проте вони відрізняються за кількома, найчастіше дуже важливими аспектами. Тому, дотри- муючись духу інтеграції в сфері культури і нау ки кра- їн розширеного Європейського Союзу, Європейська Асоціація з вивчення щитоподібної залози (ETA) за- початкувала широкомасштабне запровадження кон- сенсусу ведення пацієнтів із вузловими хворобами ЩЗ та ДРЩЗ. Задля впровадження консенсусу ETA і ETA-CRN (ETA-cancer research network — CRN) звернулися до національних товариств ендокринологів та ядерних медиків з пропозицією надати з кожної країни по два експерти з проблеми РЩЗ. 25 країн зголосили- ся взяти участь в розробці положень консенсусу та визначили 50 експертів і 2 координаторів, які запро- понували спеціальні задачі. Найбільш релевантними діагностичними і ліку- вальними завданнями були визначені наступні: пе- редхірургічна оцінка вузлів ЩЗ; хірургічне лікуван- ня; стадіювання за TNM та інші прогностичні систе- ми; післяхірургічне введення радіойоду; моніторинг: встановлення значущості діагностичного сканування всього тіла (СВТ), визначення рівнів Tg та анти-Tg, УЗД шийного відділу; протоколи для найближчого та віддаленого періодів спостереження за станом хворо- ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНСЕНСУС ЩОДО ВЕДЕННЯ ХВОРИХ із ДИФЕРЕНЦіЙОВАНОю КАРЦИНОМОю ЩИТОПОДіБНОЇ зАЛОзИ (чАСТИНА і) Резюме. Європейська Асоціація з Вивчення Щитоподібної Залози, враховую­ чи, що в багатьох країнах Європи існують внутрішні протоколи чи стандарти, які відрізняються деякими важливими аспектами, започаткувала широкомас­ штабне впровадження Консенсусу ведення пацієнтів із диференційованою кар­ циномою та вузловими захворюваннями щитоподібної залози. З метою ознайом­ лення українських лікарів, які займаються лікуванням та моніторингом хворих з вищезазначеною патологією, за поданням Українського товариства фахівців з ядерної медицини наведено виклад матеріалів Європейського Консенсусу, що підготовлений колективом відділення ядерної медицини (керівник д.м.н. О.І. Соло­ дянникова) Національного інституту раку на основі публікації European Thyroid Cancer Taskforce. «European consensus for the management of patients with differentiated thyroid carcinoma of the follicular epithelium» / F Pacini, M Schlumberger, H Dralle, R Elisei, JWA Smit, W Wiersinga / Eur J Endocrinology 2006; 154: 787–803. Ключові слова: диференційована карцинома щитоподібної залози, вузли щитоподібної залози, діагностика, стадіювання, хірургічне лікування, радіоабляція. информац иЯ 200 о н К о Л о Г и Я • Т. 1 2 • № 2 • 2 0 1 0 го; лікування місцевих і регіонарних рецидивів та від- далених метастазів. Ці завдання пройшли обговорення під час засідання групи експертів (24.05.2005 р. Афіни, Греція). Експертам запропонували при розробці поло- жень базуватися на клінічних та експериментальних даних, що наведені в науковій літературі. Перша час- тина засідання була присвячена аналізу сучасного ста- ну кожного з визначених завдань та їх обговоренню; після того були сформовані 4 робочі групи для відпра- цювання та узгодження окремих завдань з наступним їх винесенням на розгляд усіх учасників. Протягом наступних кількох місяців координатори підготували проект тексту, який розіслали всім експертам. Обгово- рення проекту відбувалося за допомогою електронних систем спілкування для відпрацювання остаточного його тексту. Не дивлячись на те що початковою ме- тою було формулювання положень консенсусу щодо ДРЩЗ, стало зрозуміло, що необхідно визначитись і щодо ведення хворих, які мають вузли у ЩЗ. ВУЗЛИ ЩЗ (ВЩЗ) Оцінка ВЩЗ, які є клінічним проявом широкого спектру різних захворювань ЩЗ [7]. При нормальній ЩЗ чи при дифузному зобі ВЩЗ можуть бути оди- ночними або множинними [8]. При багатовузлових зобах один з вузлів за показниками росту, розміру і функціональної активності може стати клінічно до- мінуючим. Ризик розвитку злоякісного процесу од- наковий як при гіпофункціонуючих одиночних вуз- лах, так і при багатовузловому зобі. Вузли непухлин- ної природи відзначають у хворих з гіперплазією ЩЗ, а також при запальних чи автоімунних захворюваннях ЩЗ. Основною метою діагностичного підходу до ВЩЗ є диференціальна діагностика між доброякісними та злоякісними вузлами, а у випадку злоякісності — вибір оптимального хірургічного методу лікування. Перший крок після виявлення ВЩЗ полягає у проведенні ретельного збору анамнезу та огляду ЩЗ і шиї пацієнта. Підозра на злоякісність виникає при наявності родинного анамнезу раку ЩЗ, даних щодо впливу радіаційного опромінення у дитячому віці, швидкого росту вузла, а також при наявності хрипоти, щільної і негомогенної консистенції, іпси- латеральної лімфаденопатії шиї і, нарешті, фіксації вузла до екстратиреоїдальних тканин. УЗД шийного відділу та сцинтиграфія ЩЗ вва- жається найбільш точним візуалізаційним методом для виявлення ВЩЗ. Це обстеження є обов’язковим у разі, якщо вузол виявляється при пальпації [9]. За допомогою УЗД можна точно ідентифікувати харак- теристики і розмір домінантного вузла та додаткових вузлів, що не пальпуються, особливо при багатовуз- ловому зобі. УЗД також використовується для прове- дення тонкоголкової аспіраційної цитології (ТГАЦ) [9, 10]. Крім того, при УЗД шийного відділу можна виявити підозрілі шийні лімфатичні вузли (ЛВ) роз- міром в кілька міліметрів у діаметрі. До УЗД-ознак, які вказують на злоякісність ВЩЗ, належать: гіпо- ехогенність, мікрокальцифікації, відсутність пери- феричного ореолу, нечіткі межі, внутрішньовузло- ва гіперваскуляризація, реґіонарна лімфаденопа- тія. Комбінація цих ознак характеризується високим прогностичним значенням щодо наявності злоякіс- ного процесу [11]. Хоча поява і широке застосування УЗД ЩЗ об- межує використання її сканування, цей тест залиша- ється доцільним для визначення функціонального стану вузла у тих випадках, коли рівень тиреотропі- ну (TSH) у сироватці крові дуже низький чи взагалі поза межею визначення, а також у хворих з багато- вузловим зобом, оскільки часто дозволяє виявити наявність автономно функціонуючих вузлів [7]. ТГАЦ є необхідним дослідженням для будь-якого одиночного ВЩЗ (> 1 см), якщо визначенням рів- ня сироваткового TSH не доведено, що вузол є гіпо- функціонуючим. Мікровузли (< 1 см) мають низь- кий рівень ризику, тому ТГАЦ проводиться лише у тих випадках, коли при УЗД виявлені підозрілі ознаки (виразна гіпоехогенність у поєднанні з мік- рокальцифікацією) або при специфічних даних анамнезу. При багатовузловому зобі ТГАЦ прово- дять для домінантних вузлів на підставі результатів УЗД та сканування ЩЗ. ТГАЦ є золотим стандартом для диференціальної діагностики, хоча й має обмежен­ ня: неадекватність проби та фолікулярна неоплазія [9, 10, 12]. В усіх випадках чутливість методу залежить головним чином від досвіду цитолога та методології забору матеріалу й забарвлення. У разі неадекватних проб необхідно повторити дослідження [13]. У випадку фолікулярної неоплазії, після виклю- чення гіпофункціональної природи вузла (за допо- могою визначення TSH) та проведення підтверджу- ючого сканування ЩЗ (гарячий вузол), жоден інший тест не здатен розрізнити доброякісну чи злоякісну природу вузла. Імуногістохімічне визначення мар- керів злоякісності є недостатньо чутливим та спе- цифічним, тому його рутинне використання не є до- цільним. Правильний діагноз може бути отриманий лише за допомогою гістологічного дослідження [14, 15]. Хірургічне втручання при фолікулярній неопла- зії при одиночному вузлі полягає у лобектомії, а при багатовузловому зобі — у субтотальній тиреоектомії (ТЕК). Можна проводити дослідження заморожено- го зразка, проте багато клініцистів відмовляються від цієї процедури на підставі великої кількості псевдо- негативних результатів [14]. Ці автори пропонують проведення субтотальної ТЕК у випадку фолікуляр- ної неоплазії за умови клінічної підозри на злоякіс- ність або у разі згоди пацієнта на радикальне хірур- гічне втручання, а не двоетапну операцію, якщо при післяопераційному гістологічному дослідженні буде виявлена злоякісна природа вузла [16]. Якщо результати цитологічного дослідження од- нозначно позитивні або вказують на підозру папіляр- ної карциноми ЩЗ, рекомендується проведення то- тальної або субтотальної ТЕК. У деяких клініках у ви- падку підозри на папілярну карциному ЩЗ проводять лобектомію з дослідженням замороженого матеріалу. Проте у зв’язку з тим, що частота псевдопозитивних информациЯ 201о н К о Л о Г и Я • Т. 1 2 • № 2 • 2 0 1 0 результатів цитологічного дослідження при пі дозрі на папілярний рак ЩЗ є дуже низькою (близько 2%), а частота псевдонегативних, навпаки, високою (май- же 40%), у більшості клінічних центрів вважають за доцільне проводити тотальну (або субтотальну) ТЕК незалежно від розміру пухлини [17]. Лабораторні дослідження: визначення сироватко- вого TSH (краще одночасно із вільним тироксином (FT4) й вільним трийодтироніном (FT3)) показано вже при першому зверненні пацієнта і проводить- ся з метою виключення наявності функціональної патології ЩЗ (гіпо- та гіпертиреоїдиту); визначен- ня тиреоаутоантитіл, особливо антитіл проти ти- реопероксидази (AbTPO), є доречним з точки зору виявлення автоімунного тиреоїдиту, однак їх роль у диференціальній діагностиці ВЩЗ не є суттєвою; визначення сироваткового Tg не має ніякого діа- гностичного значення щодо ВЩЗ, оскільки його концентрація корелює з розміром, а не з природою вузла чи патологією ЩЗ [18]. Визначення вмісту кальцитоніну (Ct) в сироватці крові хворих з ВЩЗ: різко підвищені рівні Ct у сиро- ватці крові вважаються майже «синонімом» меду- лярного раку ЩЗ; помірно підвищені рівні відзнача- ють при таких патологіях, як ниркова недостатність, рідкісна ектопічна секреція Ct нейроендокринними пухлинами нетиреоїдної природи, гіпергастринемія, хвороба Хашімото (ці дані суперечливі), а також як наслідок впливу гетерофільних антитіл. У ряді Єв- ропейських проспективних досліджень нерозрізне- них ВЩЗ показано, що рутинне вимірювання Ct у си­ роватці крові дозволяє виявити медулярний РЩЗ (без наявності попередніх клінічних підозр) з частотою 1 на 200–300 випадків ВЩЗ, що перевищує чутливість ТГАЦ. Крім того, рутинний скринінг Ct суттєво по- кращує результати лікування. Отже, визначення Ct у сироватці крові рекомендовано на етапі первин- ної діагностики ВЩЗ [19–22]. ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ РАК ЩЗ Передопераційне стадіювання: ДРЩЗ (папіляр- ну карциному) з метастазами (Мт) в шийних ЛВ ви- являють майже у 50% хворих, при цьому їх часто- та зростає зі збільшенням розміру та екстратиреої- дальним поширенням первинної пухлини. У зв’язку з цим, хірургічному втручанню повинна передувати ультрасонографічна оцінка ланцюгів ЛВ. Мт приро- ду новоутворення можна підтвердити за допомогою ТГАЦ у поєднанні з визначенням вмісту Tg у змиві з голки, яка була використана для аспірації [23]. Інші візуалізаційні методи, такі як комп’ютерна томогра- фія, магнітний резонанс і позитронна емісійна томо- графія, в якості рутинних методів обстеження не по- казані, але можуть бути призначені окремим хворим з клінічними ознаками місцевого розповсюдження або віддалених Мт. Ларинготрахеоскопія та езофа- геальна ендоскопія показані при наявності місцево- агресивних ракових пухлин з ознаками чи симпто- мами екстратиреоїдальної інвазії. Якщо радіологічну візуалізацію застосовували з використанням контрас- ту, що містить йод, тоді наступну радіойодсцинтигра- фію або йодотерапію можна розпочинати не раніше ніж через 2–3 міс. Хірургічне лікування повинні проводити виключ- но досвідчені хірурги, які працюють у спеціалізо- ваних групах, пройшли фахове навчання і щорічно проводять достатню кількість операцій у хворих на рак ЩЗ, як при первинних, так і при повторних пух- линах. Хворим, яким показане хірургічне лікування з приводу ВЩЗ, обов’язково проводять ТГАЦ з ме- тою доопераційного підтвердження карциноми ЩЗ. Інтра операційне заморожування проводять з тією ж метою, однак його значення у виявленні мінімально інвазивного фолікулярного раку або фолікулярного варіанту папілярного РЩЗ дуже обмежене. Високодиференційований РЩЗ з діаметром пух- лини < 1 см і без ознак вузлових або віддалених Мт, а також без даних щодо раніше отриманого радіоак- тивного опромінення може бути прооперований за технікою нетотальної ТЕК. Стандартне хірургічне лі- кування — це тотальна (або майже тотальна) ТЕК. Та- кий підхід зменшує ризик розвитку локального реци- диву і при операції, виконаній професіоналами, май- же не дає ускладнень. Крім того, він значно спрощує післяхірургічну абляцію радіойодом (АРЙ) та адекват- не подальше ведення хворого [16, 24–28]. Повну ТЕК пропонують за умов наявності пухлини великого роз- міру, множинних вузлів, екстратиреоїдального розпо- всюдження процесу і/або судинної інвазії, регіо нарних чи віддалених Мт, свідчень в анамнезі щодо раніше отриманого радіоактивного опромінення, при неспри- ятливому результаті гістологічного дослідження [29– 31]. У випадках первинних пухлин діаметром між 10 і 20 мм, які були верифіковані при післяопераційному гістопатологічному дослідженні, питання щодо пов- ної ТЕК потрібно обговорювати з пацієнтом з ураху- ванням ризиків та переваг повторного хірургічного втручання, включаючи потенційний ризик хірургіч- них ускладнень. Залежно від розміру залишку ЩЗ при низькому ризику персистування захворювання ефек- тивною альтернативою повній ТЕК є процедура АРЙ залишкової тканини ЩЗ [32]. Мікродисекцію ЛВ необхідно проводити у тих ви- падках, коли є передопераційна підозра на Мт у ЛВ і/або це підтверджено під час операції [33]. Доцільність такого хірургічного підходу базується на даних про те, що радикальна первинна хірургічна операція має ви- сокий позитивний ефект щодо рівнів виживаності се- ред хворих групи високого ризику та частоти рециди- вування у групі хворих низького ризику [34–36]. Переваги профілактичної «en bloc» дисекції цент- рального вузла, при відсутності пре- чи інтраопе- раційних даних щодо вузлової патології, є супе- речливими. На сьогодні відсутні переконливі дані стосовно того, що ця процедура зменшує рециди- вування або смертність, однак вона дозволяє про- водити більш точне стадіювання захворювання, що у свою чергу поліпшує визначення адекватного лі- кування й моніторингу. информац иЯ 202 о н К о Л о Г и Я • Т. 1 2 • № 2 • 2 0 1 0 При ДРЩЗ інвазію шийно-вісцеральної осі від- значають рідко. Разом з тим, беручи до уваги її потен- ційно загрозливі для життя ускладнення і обмежене коло нехірургічних методів лікування та за умови від- сутності прогресуючого віддаленого патологічного процесу, хірургічну резекцію також не потрібно ігно- рувати [37]. Показання до хірургічного втручання за- лежать не тільки від локальної резектабельності, але й від індивідуального стану пацієнта. Залежно від сту- пеня інвазії хірургічна стратегія варіює від простої ре- зекції через стінку трахеї («віконце») до складних ла- ринготрахеальних та езофагеальних методик. Хворим дитячого і підліткового віку показані ті ж самі хірургічні методи лікування, що й дорослим. При дотриманні всіх правил частота ускладнень не відрізняється від такої у дорослих хворих. Хірургічні ускладнення. Параліч ларингеально­ го нер ва, що є виключно рідкісним ускладненням (< 2%) залежить від розміру первинної пухлини [38]. Короткочасне порушення голосу відзначають зна- чно частіше, проте у більшості хворих воно зникає спонтанно впродовж 1–6 міс. Суттєво вищою є час- тота ускладнень, коли операцію проводили хірур- ги, які не мають відповідної спеціальної підготовки. Після хірургічного лікування для всіх хворих зі змі- нами голосу обов’язковим є ларингоскопічне обсте- ження. У разі, якщо й розвивається перманентний однобічний рекурентний параліч ларингеального нерва (РПЛН), то він частіше за все легко перено- ситься пацієнтами, однак у окремих випадках може бути й потенційно загрозливим для життя, оскільки здатен спричиняти аспіраційну пневмонію. Перма- нентний однобічний РПЛН погіршує якість життя пацієнта у зв’язку з порушенням якості голосу й по- силенням голосової напруги. Для лікування негатив- них ефектів РПЛН розроблені спеціальні хірургічні методики, спрямовані на латералізацію паралізова- ної ділянки. Ці методики характеризуються низькою частотою розвитку ускладнень та одночасною висо- кою ефективністю [39]. Гіпопаратиреоїдизм: після тотальної ТЕК з/без трансплантації паращитоподібних залоз гіпокальціє- мію відзначають майже у третини випадків, проте дов ше 3 міс вона триває лише у 2% хворих [38]. Не- обхідне ретельне спостереження за ймовірною по- явою симптомів гіпокальціємії. Рівень загального кальцію в сироватці крові (краще — іонізованого кальцію) потрібно перевіряти наступної доби після операції та щоденно до повної його стабілізації. Мо- ніторинг обов’язково повинен включати визначен- ня рівню іонізованого кальцію. Визначення вмісту паратгормону в сироватці крові може бути доречним у пограничних випадках для прогнозування ймо- вірності відновлення гіпокальціємії. У разі, якщо у хворого розвинулася гіпокальціємія або відзнача- ють відповідний симптомокомплекс, обов’язково призначають кальцієві добавки, альфакальцидол або інші похідні вітаміну D. Систематичний моніто- ринг кальцію у сироватці крові необхідний для по- передження розвитку гіперкальціємії. Постхірургічне введення радіойоду (АРЙ) про- водять з метою руйнування будь-яких залишків тиреоїд ної тканини в ложі ЩЗ [16, 40–41]. Засто- сування цього методу базується на наступних при- пущеннях: лікування 131I залишкових післяопера- ційних мікроскопічних пухлинних локусів може знизити частоту розвитку рецидивів і, ймовірно, смертність [40–43]; абляція 131I залишкової нормаль- ної тканини ЩЗ полегшує раннє виявлення реци- диву на підставі визначення рівня Tg у сироватці крові, а також результатів СВТ з 131I; 131I високої ак- тивності дозволяє через 2–5 діб після його введен- ня провести високочутливе післяопераційне СВТ, завдяки чому можна виявляти раніше недіагносто- вані пухлини. На основі хірургічних і гістопатологічних даних можна виділити три групи хворих щодо показань до АРЙ [44] (таблиця). Група дуже низького ризику. Хворі з однофокальною мікрокарциномою (< 1 см) без роз- повсюдження процесу поза капсулу ЩЗ й без Мт у ЛВ. Консенсус: АРЙ не має переваг, показання для після- операційного введення 131I відсутні. Група високого ри­ зику. Пацієнти з підтвердженим персистувальним пе- ребігом захворювання або з високим ризиком реци- дивування захворювання. Консенсус: післяопераційне введення 131I знижує частоту появи рецидивів і, ймовір- но, подовжує виживаність; забезпечує раннє виявлен- ня прогресування захворювання; рекомендовано ра- діойод високої активності після етапу тривалої відмі- ни гормонозамісної терапії (ГТ). Група низького ризику. Таблиця Показання для проведення після хірургічної абляції ЩЗ (стратифікація ризику) Не показано (низький ризик рецидиву або зумовленої онкологічною патологією смертності) Обов’язково показано (після відміни ГТ застосовується радіойод з високою активністю (≥ 3,7 ГБк, 100 мКю)) Ймовірно показано (застосовують радіойод високої або низької активності (3,7 або 1,1 ГБк, 100 або 30 мКю) Повне хірургічне втручання Сприятливі результати гістологічного дослідження Уніфокальний Т ≤ 1 см, N0M0 Екстратиреоїдальне розповсюдження відсутнє Віддалені Мт або Неповне видалення пухлини або Повне видалення пухлини при високому ри- зику рецидиву чи летального випадку: роз- повсюдження пухлини поза капсулу ЩЗ (Т3 або Т4) чи залучення до процесу ЛВ Неповна ТЕК або Відсутність дирекції ЛВ або Вік пацієнта — молодше 18 років або Т1 > 1 см та Т2N0M0 або Несприятливі результати гістологічного дослідження: папілярна карцинома (довгоклітинна, колонковоклітинна, дифузна склерозивна); фолікулярна карцинома: широко розповсюджена або низько диференційована информациЯ 203о н К о Л о Г и Я • Т. 1 2 • № 2 • 2 0 1 0 Включає всіх інших хворих. Консенсусу немає: перева- ги АРЙ суперечливі, немає визначеності щодо того, чи потрібно вводити 131I усім хворим, чи лише окремим пацієнтам. Хворим цієї групи деякі клініцисти прово- дять абляцію в тому випадку, якщо є сумніви щодо то- тальності проведеної ТЕК. Такі питання, як: вводити 131I високої чи низької активності, чи досягати підго- товку тривалою відміною ГТ або наступною стимуля- цією rhTSH, все ще залишаються відкритими і потре- бують подальших досліджень. Підготовка і процедура: хворого повинен огляну- ти спеціаліст з ядерної медицини, краще у спеціа- лізованій клініці, з метою обговорення доцільності радіойодтерапії, можливих побічних ефектів, про- цедури проведення і радіозахисту протягом перебу- вання у центрі та після виписки. Необхідна письмо- ва згода пацієнта на проведення лікування. Рекомендації: радіойодтерапію можна проводити лише в центрах, які мають відповідне обладнання; ефективна абляція ЩЗ потребує адекватної стиму- ляції за допомогою TSH; існують 2 методи підготов- ки хворого: відміна ГТ з наступним розвитком гіпо- тиреозу або введення rhTSH (Thyrogen, Genzyme Transgenics Corporation, Cambridge, MA) при продо- вженні прийому хворим L-тироксину (LT4), що та- ким чином зберігає якість життя без змін [45]. При відміні ГТ лікування LT4 припиняють на 4–5 тиж, для зменшення симптомів гіпотиреозу хворих мож- на на 3 тиж перевести з замісної терапії T4 на T3, а потім відмінити Т3 на 2 тиж. Вміст TSH у сироватці крові необхідно вимірювати до введення 131I, його рівень повинен перевищувати емпірично встанов- лений (> 30 мОд/л) [46]. Успішні результати абля- ції ЩЗ були отримані після підготовки з rhTSH при активності 131I, визначеній індивідуальною дози- метрією [47], а нещодавно це показано й при вста- новленій фіксованій дозі 3700 MБк (100 мКю) [48]. Останню процедуру було схвалено у 2005 р. Євро- пейською Агенцією з Лікарських Засобів (EMEA) як таку, що адекватна для підготовки до введення 3700 MБк хворим групи низького ризику. При за- стосуванні rhTSH пацієнту вводять по 0,9 мг rhTSH внутрішньом’язово 2 дні поспіль, а через 24 год піс- ля другої ін’єкції він отримує радіойод. Щодо значущості проведення діагностичного ска- нування перед процедурою абляції ЩЗ, то це питан- ня обговорювалося на підставі даних про ймовірність станінг-ефекту по відношеню до наступної терапевтич- ної активності 131I, а також з урахуванням того факту, що постлікувальне СВТ, яке проводиться через 3–5 діб піс- ля введення радіойоду, є більш чутливим порівняно з ді- агностичним [49–51]. Центри самостійно можуть зро- бити вибір на користь проведення сканування до абля- ції за деяких умов, таких як, наприклад, сумніви щодо об’єму ТЕК. У цих випадках для зменшення станінг- ефекту необхідно використовувати 123I або 131I більш низької активності (3,7 МБк, 100 μКю). Залишки ЩЗ великого розміру можуть потребу- вати подальшої хірургічної операції або призначення кортикостероїдів з метою обмеження радіаційного тиреоїдиту, спричиненого випромінюванням. Визначення вмісту Tg у сироватці крові необхід- но проводити безпосередньо перед введенням 131I при синдромі відміни або на 3-тю добу після дру- гої ін’єкції за умови підготовки до процедури з ви- користанням rhTSH. Низькі рівні Tg вказують на сприятливий прогноз. Жінкам перед тим, як призначати лікування 131I, необхідно виключити вагітність. Протягом 3-тижневого періоду перед введенням 131I хворим рекомендована дієта з низьким вмістом йоду, а надлишок йоду необхідно обов’язково виклю- чити. У випадку йодної контамінації введення радіо- йоду повинно бути перенесено на 2–3 міс [52]. Активність 131I, який вводять хворим, у різних клініках коливається в межах від 1110 МБк (30 мКю) (низька активність) до 3700 МБк (100 мКю) або на- віть і більше (висока активність). Постабляційне СВТ проводить через 3–5 днів піс- ля введення 131I. Це обстеження є високо інформатив- ним, якщо захват ізотопу залишковою тканиною ЩЗ становить < 2 % від введеної активності [53, 54]. Загальний залишок активності в організмі па- цієнта або зовнішню дозу випромінення необхід- но вимірювати перед випискою хворого для того, щоб впевнитися, що контрольні критерії радіопро- текції витримані. Якщо підготовку хворого проводили шляхом від- міни прийому тиреоїдних гормонів, призначення LT4 відновлюється з 2-ї або 3-ї доби після введення 131I. Патогістологічне і клінічне стадіювання після первинного лікування. Зазвичай стадіювання ДРЩЗ ґрунтується на патогістологічній оцінці у поєднан- ні з даними післяопераційного 131I СВТ, якщо воно проведене протягом 3 міс після ТЕК. Післяопера- ційне стадіювання дозволяє провести стратифіка- цію ризику індивідуально для кожного хворого, що в свою чергу визначає тактику подальшого ведення цього пацієнта [16, 55–60]. У більшості систем ста- діювання вік пацієнта вважається незалежним фак- тором ризику [58, 61]. Кількома авторитетними центрами-клініками розроблено ряд прогностичних систем. Користуєть- ся найбільшою популярністю і пропонується до за- стосування система TNM-стадіювання, розроблена Американським об’єднаним комітетом з раку та Між- народним союзом боротьби з онкологічними захво- рюваннями. Ця система ґрунтується головним чином на ступені розповсюдженості пухлинного процесу та на віці пацієнта (молодше 45 років, 45 років і старше) [62]. Окремі групування за стадією рекомендовані для папілярної, фолікулярної, медулярної або недифе- ренційованої (анапластичної) карциноми. Слід відзначити, що у 6-те видання TNM класи- фікації і стадіювання щодо карциноми фолікуляр- ного епітелію ЩЗ внесено низку змін [62]. Зокре- ма було переглянуто стадіювання пухлини (Т) і ка- тегорії Т1, Т2 і Т4 визначені заново: Т1 — обмежена информац иЯ 204 о н К о Л о Г и Я • Т. 1 2 • № 2 • 2 0 1 0 капсулою ЩЗ пухлина, найбільший діаметр якої за 5-м виданням TNM ≤ 1 см, за 6-м виданням – ≤ 2 см (Т1 розподілено на Т1а — пухлина ≤ 1 см і Т1b — пух- лина > 1, але ≤ 2 см); Т2 – пухлина, найбільший розмір якої за 5-м виданням > 1 см, за 6-м – > 2 см; Т4 у 6-му виданні розподілено на Т4а і Т4b. Перегля- нуто також стадіювання ураження ЛВ: у 6-му видан- ні введено розподіл на N1а і N1b. За 6-м виданням класифікації TNM всі анаплас- тичні карциноми вважаються Т4; категорія Т4 для них розподілена на Т4а (інтратиреоїдальна анаплас- тична карцинома — хірургічно резектабельна) і Т4b (екстратиреоїдальна анапластична карцинома — хі- рургічно нерезектабельна). Для папілярної та фолікулярної карцином стаді- ювання хворих віком до 45 років у 5-му і 6-му видан- нях класифікації однакове: стадія І — TNбудь-якіM0, ста- дія ІІ — TNбудь-якіM1. Стадіювання хворих віком стар- ше 45 років у 6-му виданні змінено. За 5-м виданням: стадія І — T1N0M0, стадія ІІ — T2,3N0M0, стадія ІІІ — T4N0M0 або Tбудь-якеN1M0, стадія IV — TNбудь-якіM1; за 6-м виданням: стадія І — T1N0M0, стадія ІІ — T2N0M0, стадія ІІІ — T3N0M0 або T1,2,3N1аM0, стадія IVА — T4аN0,1аM0 або T1,2,3,4аN1bM0, стадія IVB — T4bNбудь-якеM0, стадія IVC — TNбудь-якеM1. Тобто, стадія ІІІ включає пухлини з міні- мальною екстратиреоїдальною розповсюдженістю; стадія IVА — пухлини будь-якого розміру, що розпо- всюджені за капсулу ЩЗ з інвазією підшкірних м’яких тканин, гортані, трахеї, стравоходу чи ретикулярного ларингеального нерва; стадія IVB — пухлини з інвазією у превертебральну фасцію, сонну артерію або медіас- тинальні судини; стадія IVC — розповсюджені пухли- ни з дистальними Мт. Необхідно відзначити, що при відсутності рутинної дисекції ЛВ, хворих визначають як NX і точна стратифікація для них неможлива. Відповідно до цієї системи узгоджена наступ- на панель групування хворих у 3 категорії ризику на момент первинного лікування: дуже низький ри­ зик: уніфокальний T1 (< 1 см) N0M0 та без розпо- всюдження за капсулу ЩЗ; низький ризик: T1 (> l см) N0M0 або T2N0M0 або мультифокальний T1N0M0; ви­ сокий ризик: будь-який T3 і T4 або будь-який T, N1 чи будь-який M1. ЛіТЕРАТУРА 1. Coleman PM, Babb P, Damiecky P, et al. Cancer Survival Trends in England and Wales 1971–1995: Deprivation and NHS Region Series SNIPS. London: Stationery Office, 1999; 61: 471–8. 2. Hodgson NC, Button J, Solorzano CC. Thyroid cancer: is the incidence still increasing? Ann Surg Oncol 2004; 11: 1093–7. 3. Guidelines for the Management of Thyroid Cancer in Adults. Ed. Publication Unit of the Royal College of Physicians. London: British Thyroid Association and Royal College of Physicians, 2002. 4. Rodrigues FJC, Limbert ES, Marques AP, et al. Thyroid Study Group. Protocol for the treatment and follow-up of differentiated follicular thyroid carcinomas. Portug Med Min 2005; 18. 5. Trattamento e Follow-up del Carcinoma Tiroideo Differenziato della Tiroide. Linee Guida SIE-AIMN-AIFM, 2004: 1–75. 6. Van De Velde CJH, Hamming JF, Goslings BM, et al. Report of the consensus development conference on the management of differentiated thyroid cancer in The Netherlands. Eur J Cancer Clin Oncol 1988; 24: 287–92. 7. Pacini F, Burroni L, Ciuoli C, et al. Management of thyroid nodules: a clinicopathological, evidence–based approach. Eur J Nucl Med Mol Imag 2004; 31: 1443–9. 8. Belfiore A, La Rosa GL, La Porta GA, et al. Cancer risk in patients with cold thyroid nodules: relevance of iodine uptake, sex, age, and multinodularity. Am J Med 1992; 93: 363–9. 9. Marqusee E, Benson CB, Frates MC, et al. Usefulness of ultrasonography in the management of nodular thyroid disease. Ann Intern Med 2000; 133: 696–700. 10. Frates MC, Benson CB, Charboneau JW, et al. Management of thyroid nodules detected at US: Society of Radiologists in Ultrasound consensus conference statement. Radiol 2005; 237: 794–800. 11. Hegedus L. Thyroid ultrasound. Endocrin Metabol Clin North Amer 2001; 30: 339–60. 12. Cap J, Riska A, Rehorkova P, et al. Sensitivity and specificity of the fine needle aspiration biopsy of the thyroid: clinical point of view. Clin Endocrinol 1999; 51: 509–15. 13. Braga M, Cavalcanti TC, Collaco LM, et al. Efficacy of ultrasound-guided fine-needle aspiration biopsy in the diagnosis of complex thyroid nodules. J Clin Endocrinol Metabol 2001; 86: 4089–91. 14. Mulcahy MM, Cohen JI, Anderson PE, et al. Relative accuracy of fine-needle aspiration and frozen section in the diagnosis of well-differentiated thyroid cancer. Laryngoscope 1998; 104: 494–6. 15. Giuffrida D, Gharib H. Anaplastic thyroid cancer: current diagnosis and treatment. Ann Oncol 2000; 11: 1083–9. 16. Mazzaferri EL, Jhiang SM. Long term impact of initial surgical and medical therapy on papillary and follicular thyroid cancer. Am J Medic 1994; 49: 418–28. 17. Goldstein RE, Netterville JL, Burkey B, et al. Implications of follicular neoplasms, atypia, and lesions suspicious for malignancy diagnosed by fine-needle aspiration of thyroid nodules. Ann Surg 2002; 235; 656–62; discussion 662–4. 18. Guarino E, Tarantini B, Pilli T, et al. Presurgical serum thyroglobulin has no prognostic value in papillary thyroid cancer. Thyroid 2005; 15: 1041–5. 19. Elisei R, Bottici V, Luchetti F, et al. Impact of routine measurement of serum calcitonin on the diagnosis and outcome of medullary thyroid cancer: experience in 10864 patients with nodular thyroid disorders. J Clin Endocrin Metabol 2004; 89: 163–8. 20. Niccoli P, Wion-Barbot N, Caron P, et al. Interest of routine measurement of serum calcitonin: study in a large series of thyroidectomized patients. The French Medullary Study Group. J Clin Endocrin Metabol 1997; 82: 338–41. 21. Rieu M, Lame MC, Richard A, et al. CT prevalence of sporadic medullary thyroid carcinoma: the importance of routine measurement of serum calcitonin in the diagnostic evaluation of thyroid nodules. Clin Endocrinol (Oxford) 1995; 42: 453–60. 22. Vierhapper H, Raber W, Bieglmayer C, et al. Routine measurement of plasma calcitonin in nodular thyroid diseases. J Clin Endocrinol Metabol 1997; 82: 1589–93. 23. Shimamoto K, Satake H, Sawaki A, et al. Preoperative staging of thyroid papillary carcinoma with ultrasonography. Eur J Radiol 1998; 29: 4–10. 24. Esnaola NF, Cantor SB, Sherman SI, et al. Optimal treatment strategy in patients with papillary thyroid cancer: a decision analysis. Surg 2001; 130: 921–30. 25. Hay ID, Bergstralh EJ, Goellner JR, et al. Predicting outcome in papillary thyroid carcinoma: development of a reliable prognostic scoring system in a cohort of 1779 patients surgically treated at one institution during 1940 through 1989. Surg 1993; 114: 1050–8. 26. Hay ID, Grant CS, Bergstralh EJ, et al. Unilateral total lobectomy: is it sufficient surgical treatment for patients with AMES low-risk papillary thyroid carcinoma? Surg 1998; 124: 958–66. информациЯ 205о н К о Л о Г и Я • Т. 1 2 • № 2 • 2 0 1 0 27. Hundahl SA, Cady B, Cunningham MP, et al. Initial results from a prospective cohort study of 5583 cases of thyroid carcinoma treated in the United States during 1996. Cancer 2000; 89: 202–17. 28. Machens A, Holzhausen HJ, Dralle H. The prognostic value of primary tumor size in papillary and follicular thyroid carcinoma. Cancer 2005; 103: 2269–73. 29. Gardner RE, Tuttle RM, Burman KD, et al. Prognostic importance of vascular invasion in papillary thyroid carcinoma. Arch Otolaryngol – Head Neck Surg 2000; 126: 309–12. 30. Pacini F, Elisei R, Capezzone M, et al. Contralateral papillary thyroid cancer is frequent at completion thyroidectomy with no difference in low- and high-risk patients. Thyroid 2001; 11: 877–81. 31. Machens A, Hinze R, Lautenschlager C, et al. Prophylactic completion thyroidectomy for differentiated thyroid carcinoma: prediction of extrathyroidal soft tissue infiltrates. Thyroid 2001; 11: 381–4. 32. Randolph GW, Daniels GH. Radioactive iodine lobe ablation as an alternative to completion thyroidectomy for follicular carcinoma of the thyroid. Thyroid 2002; 12: 989–96. 33. Ito Y, Tomoda C, Uruno T, et al. Preoperative ultrasonographic examination for lymph node metastases: usefulness when designing lymph node dissection for papillary microcarcinoma of the thyroid. World J Surg 2004; 28: 498–501. 34. Machens A, Hinze R, Thomusch O, et al. Pattern of nodal metastasis for primary and reoperative thyroid cancer. World J Surg 2002; 26: 22–8. 35. Scheumann GF, Gimm O, Wegener G, et al. Prognostic significance and surgical management of locoregional lymph node metastases in papillary thyroid cancer. World J Surg 1994; 18: 559–68. 36. Tisell LE, Nilsson B, Molne J, et al. Improved survival of patients with papillary thyroid cancer after surgical microdissection. World J Surg 1996; 20: 854–9. 37. Dralle H, Brauckhoff M, Machens A, et al. Surgical management of advanced thyroid cancer invading the aerodigestive tract. In Textbook of Endocrine Surgery, 2nd edn. / Eds: OH Clark, QY Duh, E Kebebew / Philadelphia: Elsevier Saunders, 2005: 318–33. 38. Thomusch O, Sekulla C, Walls G, et al. Analysis of surgery-related complications in thyroid carcinoma — a German prospective multi-centre study with 275 patients. Acta Chirurg Austr 2001; 33: 194–8. 39. Hartl DM, Travagli JP, Leboulleux S, et al. Current concepts in the management of unilateral recurrent laryngeal nerve paralysis after thyroid surgery. J Clin Endocrinol Metabol 2005; 90: 84–8. 40. Samaan NA, Schultz PN, Hickey RC, et al. The results of various modalities of treatment of well differentiated thyroid carcinomas: a retrospective review of 1 599 patients. J Clin Endocrinol Metabol 1992; 75: 714–20. 41. Mazzaferri HI, Jhiang SM. Differentiated thyroid cancer: long-term impact of initial therapy. Transact Am Clin Climatol Ass 1994; 106: 151–68, discussion 168–70. 42. Taylor T, Specker B, Robbins J, et al. Outcome after treatment of high-risk papillary and non-Hurthle-cell follicular thyroid carcinoma. Ann Intern Med 1998; 129: 622–7. 43. Sawka AM, Thephamongkhol K, Brouwers M, et al. Clinical review 1 70: a systematic review and metaanalysis of the effectiveness of radioactive iodine remnant ablation for well- differentiated thyroid cancer. J Clin Endocrinol Metabol 2004; 89: 68–76. 44. Pacini F, Schlumberger M, Harmer C, et al. Post surgical use of radioiodine (I-131) in patients with papillary and follicular thyroid cancer and the issue of remnant ablation. A consensus report. Eur J Endocrinol 2005; 153: 651–9. 45. Schroder PR, Haughen BR, Pacini F, et al. A comparison of short term changes in health related quality of life in thyroid carcinoma patients undergoing diagnostic evaluation with rhTSH compared to thyroid hormone withdrawal. J Cl Endocrinol Metabol 2006; 91: 878–84. 46. Schlumberger M, Charbord P, Fragu P, et al. Circulating thyroglobulin and thyroid hormones in patients with metastases of differentiated thyroid carcinoma: relationship to serum thyrotropin levels. J Clin Endocrinol Metabol 1980; 51: 513–9. 47. Robbins RJ, Larson SM, Sinha N, et al. A retrospective review of the effectiveness of recombinant human TSH as a preparation for radioiodine thyroid remnant ablation. J Nucl Med 2002; 43: 1482–8. 48. Pacini F, Ladenson PW, Schlumberger M, et al. Radioiodine ablation of thyroid remnants after preparation with recombinant human thyrotropin in differentiated thyroid carcinoma: results of an international, randomized, controlled study. J Clin Endocrinol Metabol 2006; 91: 926–32. 49. Park HM, Park YH, Zhou XH. Detection of thyroid remnant/metastasis without stunning: an ongoing dilemma. Thyroid 1997; 7: 277–80. 50. Hilditch TE, Dempsey MF, Bolster AA, et al. Self-stunning in thyroid ablation: evidence from comparative studies of diagnostic I-131 and I-123. Eur J Nucl Med Mol Imag 2002; 29: 783–8. 51. Lassmann M, Luster M, Hanscheid H, et al. Impact of 131I diagnostic activities on the biokinetics of thyroid remnants. J Nucl Med 2004; 45: 619–25. 52. Pluijmen MJ, Eustatia-Rutten C, Goslings BM, et al. Effects of low-iodide diet on postsurgical radioiodide ablation therapy in patients with differentiated thyroid carcinoma. Clin Endocrinol (Oxford) 2003; 58: 428–35. 53. Fatourechi V, Hay ID, Mullan BP, et al. Are posttherapy radioiodine scans informative and do they influence subsequent therapy of patients with differentiated thyroid cancer? Thyroid 2000; 10: 573–7. 54. Sherman SI, Helens ET, Sostre S, et al. Clinical utility of posttreatment radioiodine scans in the management of patients with thyroid carcinoma. J Clin Endocrinol Metabol 1994; 78: 629–34. 55. Hay ID, Bergstralh EJ, Goellner JR, et al. Predicting outcome in papillary thyroid carcinoma: development of a reliable prognostic scoring system in a cohort of 1779 patients surgically treated at one institution during 1940 through 1989. Surg 1993; 114: 1050–7, discussion 1057–8. 56. Hay ID, Thompson GB, Grant CS, et al. Papillary thyroid carcinoma managed at the May Clinic during six decades (1940– 1999): temporal trends in initial therapy and long-term outcome in 2444 consecutively treated patients. World J Surg 2002; 8: 879–85. 57. Byar DP, Green SB, Dor P, et al. A prognostic index for thyroid carcinoma. A study of the EORTC. Thyroid Cancer Cooperative Group. Eur J Cancer 1979; 15: 33–41. 58. Tenvall J, Biorklund A, Moller T, et al. Is the EORTC prognostic index of thyroid cancer valid in differentiated thyroid carcinoma? Retrospective multivariate analysis of differentiated thyroid carcinoma with long follow-up. Cancer 1986; 57: 1405–14. 59. Shaha AR, Loree TR, Shah JP. Prognostic factors and risk group analysis in follicular carcinoma of the thyroid. Surg 1995; 118: 1131–6, discussion 1136–8. 60. Sherman SI, Brierley JD, Sperling M, et al. Prospective multicenter study of thyroid carcinoma treatment: initial analysis of staging and outcome. National Thyroid Cancer Treatment Cooperative Study Registry Group. Cancer 1998; 83: 1012–21. 61. Links TP, van Tol KM, Jager PL, et al. Life expectancy in differentiated thyroid cancer: a novel approach to survival analysis. Endocr-rel Cancer 2005; 12: 272–80. 62. Wittekind C, Compton CC, Greene FL, et al.. TNM residual tumor classification revisited. Cancer 2002; 94: 2511–6.

Схожі ресурси