Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України)
Подається короткий огляд процесу виникнення в радянській Україні громадських правозахисних організацій та політичних партій опозиційного до КПРС-КПУ спрямування у 1988–1991 рр. На основі документальних матеріалів фондів політичних партій ЦДАГО України висвітлено їх діяльність та основні здобутки нац...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | Архіви України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121938 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) / С.М. Бичек // Архіви України. — 2011. — № 4. — С. 11-21. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-121938 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1219382017-06-24T03:02:48Z Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) Бичек, С.М. До 20-ї річниці незалежності України Подається короткий огляд процесу виникнення в радянській Україні громадських правозахисних організацій та політичних партій опозиційного до КПРС-КПУ спрямування у 1988–1991 рр. На основі документальних матеріалів фондів політичних партій ЦДАГО України висвітлено їх діяльність та основні здобутки національно-демократичних сил на шляху до незалежності української держави і становлення багатопартійності в Україні. Представлен краткий обзор процесса возникновения в советской Украине общественных правозащитных организаций и политических партий оппозиционного КПСС–КПУ направления в 1988–1991 гг. На основе документальных материалов фондов политических партий ЦГАОО Украины раскрывается их деятельность и основные завоевания национально-демократических сил на пути к независимости украинского государства и развития многопартийности в Украине. The article gives the brief overview of the process of establishment of human rights organizations and political parties opposite to the Communist Party in Soviet Ukraine in 1988-1991. There are highlighted their activity and main achievements of the national democratic forces towards the independence of the Ukrainian State and formation of multiparty inUkraine on the basis of documents of fonds of political parties, stored in Central State Archives of Public Organizations of Ukraine. 2011 Article Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) / С.М. Бичек // Архіви України. — 2011. — № 4. — С. 11-21. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121938 [930.253:94](477)"1988/1991" uk Архіви України Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 20-ї річниці незалежності України До 20-ї річниці незалежності України |
| spellingShingle |
До 20-ї річниці незалежності України До 20-ї річниці незалежності України Бичек, С.М. Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) Архіви України |
| description |
Подається короткий огляд процесу виникнення в радянській Україні громадських правозахисних організацій та політичних партій опозиційного до КПРС-КПУ спрямування у 1988–1991 рр. На основі документальних матеріалів фондів політичних партій ЦДАГО України висвітлено їх діяльність та основні здобутки національно-демократичних сил на шляху до незалежності української держави і становлення багатопартійності в Україні. |
| format |
Article |
| author |
Бичек, С.М. |
| author_facet |
Бичек, С.М. |
| author_sort |
Бичек, С.М. |
| title |
Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) |
| title_short |
Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) |
| title_full |
Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) |
| title_fullStr |
Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) |
| title_full_unstemmed |
Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) |
| title_sort |
кроки до незалежності україни (за документами цдаго україни) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
До 20-ї річниці незалежності України |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/121938 |
| citation_txt |
Кроки до незалежності України (за документами ЦДАГО України) / С.М. Бичек // Архіви України. — 2011. — № 4. — С. 11-21. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Архіви України |
| work_keys_str_mv |
AT bičeksm krokidonezaležnostíukraínizadokumentamicdagoukraíni |
| first_indexed |
2025-07-08T20:48:58Z |
| last_indexed |
2025-07-08T20:48:58Z |
| _version_ |
1837113267742310400 |
| fulltext |
До 20-ї річниці незалежності України 11
УДК [930.253:94](477)"1988/1991"
С. М. БичеК*
КроКи До незалежноСті УКраїни
(за документами ЦДаГо України)
Подається короткий огляд процесу виникнення в радянській Україні гро-
мадських правозахисних організацій та політичних партій опозиційного до
кПрс-кПУ спрямування у 1988–1991 рр. на основі документальних матері-
алів фондів політичних партій ЦДаГо України висвітлено їх діяльність та
основні здобутки національно-демократичних сил на шляху до незалежності
української держави і становлення багатопартійності в Україні.
Ключові слова: Українська робітничо-селянська спілка; Українська
Гель сінська спілка; Українська республіканська партія; Демократична партія
Украї ни; народний рух України за перебудову; Декларація; суверенітет; неза-
лежність; багатопартійність.
становлення в Україні громадських організацій та політичних пар-
тій починається задовго до проголошення незалежності, вона закорі-
нена у попередніх історичних періодах − передовсім у русі шістдесят-
ників і діяльності Української громадської групи сприяння виконанню
Ґельсінських угод. Переважна більшість особистостей, що брали ак-
тивну участь у боротьбі за права українців в шістдесятих-сімдесятих
роках, зіграли ключову роль і у подіях кінця вісімдесятих – початку
дев’яностих. Цей зв’язок вказує на безперервність національно-ви-
звольного руху України, на закономірність проголошення незалежності
української держави.
історія і діяльність опозиційних до радянської влади неформаль-
них громадських організацій, політичних партій та персоналій, оцінка
їх внеску у здобуття Україною незалежності стали об’єктом досліджен-
ня як фахових істориків: о. Гарань з працею “Убити дракона”, Г. Гон-
чарук − “народний рух України. історія”, Г. касьянов − “незгодні:
українська інтелігенція в русі опору 1960–80 років”, а. русначенко −
“національно-визвольний рух в Україні – середина 1950-х – початок
1990-х років”, так і учасників цих подій: М. Горинь − “запалити свічу”,
В. овсієнко − “світло людей”, о. Шевченко − “київська весна”. за-
галом, зазначена проблематика досліджується достатньо інтенсивно і
різнобічно. останнім часом побачили світ нові цікаві видання: збірник
* Бичек Станіслав Миколайович – архівіст і категорії відділу формування
наФ і діловодства Центрального державного архіву громадських об’єднань
України.
© с. М. Бичек, 2011
До 20-ї річниці незалежності України12
документів “Провісники свободи, державності і демократії”, підготов-
лений Центральним державним архівом громадських об’єднань Украї-
ни та національною академією наук України, до якого увійшли доку-
ментальні матеріали народного руху України і Цк компартії України,
пов’язані зі створенням і діяльністю нрУ, які зберігаються у фондах
ЦДаГо України; книга спогадів колишнього голови Української Гель-
сінської спілки л. лук’яненка “До історії Української Гельсинської
спілки” та виданий Українським інститутом національної пам’яті аль-
бом “Українська Ґельсінська спілка (1988–1990 рр.)” у світлинах і до-
кументах.
такі вагомі публікації наочно доводять виняткову важливість збе-
реження документів опозиційних до компартії громадських організацій
та політичних партій. законодавством функції формування національ-
ного архівного фонду та комплектування архіву такими документами,
їх державного обліку та зберігання покладено на ЦДаГо України.
нині в архіві вибудовується цілий комплекс документів організацій,
рухів та партій, які безпосередньо виборювали незалежність України у
1980-х – початку 90-х рр. звичайно, він ще не досить повний, і відділ
формування національного архівного фонду ЦДаГо України постійно
працює над його доповненням. так, нещодавно фонди архіву поповни-
лися оригінальними документами з особистого архіву голови Україн-
ської Гельсінської спілки л. лук’яненка, що дає змогу суттєво розши-
рити джерельну базу вивчення явища національно-визвольної боротьби
в Україні у другій половині ХХ ст. найближчим часом, після закінчен-
ня науково-технічної обробки, згадані матеріали стануть доступними
для більш глибокого дослідження широкими колами науковців і заці-
кавленої громадськості. крім того в ЦДаГо України існують окремі
фонди Демократичної партії України (ДемПУ) (ф. 272), громадського
об’єднання народний рух України за перебудову (ф. 270) та Україн-
ської республіканської Партії (УрП) (ф. 271).
Передані до ЦДаГо України документи висвітлюють нові фор-
ми боротьби патріотичної частини суспільства за незалежність після
поразки УПа в середині 1950-тих. ненасильницький етап протисто-
яння відкрила Українська робітничо-селянська спілка (Урсс), що ді-
яла в 1958–1961 рр. на львівщині.1 Цікаво, що за ідеологією це була
марксистсько-ленінська організація. очолював її колишній фронтовик,
юрист за фахом л. лук’яненко. Урсс поставила собі за мету здобуття
незалежності України мирними, конституційними методами та мала
перетворитись на партію. але у 1961 р. її членів заарештували, а керів-
ника засудили до страти, яку пізніше замінили на 15 років ув’язнення.
У 1991 р. л. лук’яненко проаналізував матеріали власної слідчої спра-
ви 1961 р. і в документі “кілька вступних слів до програми Урсс”,
який разом із фрагментом розширеного проекту програми Урсс ви-
До 20-ї річниці незалежності України 13
явлено в нових надходженнях матеріалів УГс та УрП, дав відповідь
на питання, чи вважав автор програми Урсс марксизм-ленінізм пра-
вильним вченням.
наступним витком боротьби стала діяльність культурологічно-про-
світницьких організацій, які хоча й не ставили прямо питання про неза-
лежність України, проте за допомогою проведення мистецьких виста-
вок, літературних і творчих вечорів намагалися пробудити в суспільстві
потребу у відродженні українських національних традицій і мистецтва.
У 1960 р. при київському міськкомі комсомолу виник клуб творчої мо-
лоді “сучасник” (ктМ), він об’єднував талановиту київську молодь –
молодих прозаїків і поетів-початківців, художників, письменників і
науковців, співпрацював із львівським ктМ “Пролісок” та клубами
творчої молоді одеси та Харкова, таким чином ставши національно-
культурним центром України. серед найактивніших учасників клубу
були літературні критики і. Дзюба та Є. сверстюк, поети л. костенко,
і. світличний, В. симоненко, В. стус, в майбутньому перший голова
народного руху України за перебудову і. Драч, журналісти о. Шев-
ченко та другий голова народного руху України В. Чорновіл, літерату-
рознавець і майбутній голова Демократичної партії України Ю. Бадзьо.
невдовзі з’ясувалося, що діяльність клубу виходить за офіційні межі.
У 1965–1966 рр. та 1972 р. було заарештовано десятки талановитих
представників української творчої і наукової інтелігенції. Внаслідок
ідеологічного погрому опинилися за ґратами чи зазнали різноманітних
утисків і гонінь майже всі учасники творчого середовища, яке згодом
отримало назву українського шістдесятництва.
1 серпня 1975 р. срср підписав заключний акт Ґельсінської на-
ради з безпеки і співробітництва в Європі. Його основою стала Декла-
рація принципів, якими держави-учасниці зобов’язувалися керуватись.
Цей документ передбачав повагу до прав людини та основних свобод.
та тим часом в срср продовжувались репресії, у радянських таборах
утримувались с. Параджанов, Є. сверстюк, і. світличний, В. стус,
В. Чорновіл та багато інших представників української інтелігенції.
така політика радянської влади не могла не викликати опір. У
листопаді 1976 р. у києві була створена Українська група сприяння
виконанню Ґельсінських угод (УГГ), що успадкувала правозахисну
традицію Української робітничо-селянської спілки та стала прямим
продовженням демократичного руху шістдесятництва. Біля початків її
створення стояли шістдесятники і політв’язні: о. Бердник, П. Григо-
ренко, і. кандиба, л. лук’яненко, М. руденко, М. Маринович, М. Ма-
тусевич, о. Мешко, н. строката, о. тихий. не зважаючи на те, що УГГ
була правозахисною організацією, її діяльність мала і політичний ха-
рактер, коли йшлося про захист прав усього народу. з перших місяців
діяльності УГГ почалося переслідування її членів органами кДБ. Всьо-
До 20-ї річниці незалежності України14
го з 1976 р. по 1985 р. до Групи вступило 41 і було засуджено 36 осіб.2
В цей період у тюрмах померли Ю. литвин, В. Марченко, В. стус,
о. тихий та а. турик. Попри це все, опинившись у таборах та на за-
сланні, учасники Групи продовжували правозахисну діяльність, інфор-
муючи світ про порушення прав людини в умовах ув’язнення. так, у
1979 р. вони передали за кордон складену л. лук’яненком та і. Гелем
заяву до Генерального секретаря оон з клопотанням про реєстрацію в
оон України як колонії3.
У нещодавно прийнятих на державне зберігання у ЦДаГо Украї-
ни матеріалах УГс та УрП виявлено скаргу Генеральному прокурору
срср від подружжя лук’яненків з приводу незаконного обшуку в їх
квартирі у 1977 р. а також знайдено низку документів УГГ, серед яких:
стаття “наші завдання”, яка розкриває причини виникнення та мету ді-
яльності УГГ, описує приклади порушень прав людини, залякувань та
вбивств; Меморандум УГГ 1979 р., переданий за кордон; написаний
1980 р. у Мордовії відкритий лист до Мадридської наради країн, що
підписали Гельсінські Угоди “роззброєння в серці”; біографії більшості
членів УГГ, датовані 1979–1980 рр.
У середині 1980-х, намагаючись надати радянській системі більш
гуманне обличчя, Генеральний секретар Цк кПрс М. Горбачов оголо-
сив про необхідність переходу до демократії і гласності. розпочалася
так звана “перебудова”. Перш за все вона стосувалася економічної сфе-
ри, а згодом перебудова почалася й у сфері ідеології. стрімка політи-
зація суспільства яскраво виявилася у створенні та діяльності різнома-
нітних “неформальних” груп та організацій, непідконтрольних кПрс.
серед них − заснований у 1987 р. Український культурологічний клуб,
до якого належало чимало дисидентів та колишніх політв’язнів (о. Ма-
тусевич, л. Мілявський, с. набока, о. Шевченко). того ж року в Укра-
їну з ув’язнення повертаються М. Горбаль, М. Горинь, В. Чорновіл.
В. Чорновіл відновлює роботу “Українського вісника”, перший випуск
якого присвячує пам’яті В. стуса. Продовжується діяльність УГГ, яка
за ініціативою В. Чорновола влітку 1988 р. для більш організованої
опозиційної політичної діяльності перетворюється на Українську Ґель-
сінську спілку.
засновники УҐс М. Горинь, з. красівський та В. Чорновіл ство-
рили Виконавчий комітет і запросили л. лук’яненка, який на той час
ще перебував на засланні, стати головою організації. Влітку 1988 р.
л. лук’яненко приїздив у відпустку у с. Хрипівка Чернігівської облас-
ті, де зустрівся з виконавчими секретарями УҐс М. Горинєм, з. кра-
сівським та В. Чорноволом для обговорення шляхів розвитку організа-
ції. сьогодні в ЦДаГо України зберігаються документальні свідчення
цих та інших подій, пов’язаних із діяльністю УҐс. серед них, на-
приклад, фотознімки згаданої зустрічі виконавчих секретарів УҐс із
До 20-ї річниці незалежності України 15
л. лук’яненком, а також інші фото, на яких зафіксовано розгортання
громадської діяльності УГс та їх народну підтримку. Це знімки учасни-
ків конференції представників національно-демократичних рухів наро-
дів срср в м. лооді 1989 р., учасників мітингів за участі л. лук’яненка
у закарпатській, Полтавській та Миколаївській областях. також до ар-
хіву передані різні варіанти редакції основного програмного документу
УҐс “Декларація принципів УҐс” 1988–1989 рр., протоколи засідань
Всеукраїнської координаційної ради (Вкр) 1989 р., велике зібрання
пресових видань – листки прес-служби, обіжники, “інформатори” та
інші документи видавничої діяльності УҐс 1988–1990 рр; матеріали,
що висвітлюють всесоюзні та міжнародні зв’язки спілки, серед яких
відозви та звернення Вкр УҐс до Президента сШа р. рейгана, Ге-
нерального секретаря оон, Всесвітньої Ґельсінської Федерації 1988 р.
крім згаданих документів особливий інтерес складає альтернативний
проект закону Української рср про вибори народних депутатів Урср,
за яким пропонувались прямі пропорційні вибори до Верховної ради
Урср та вибори на альтернативній основі з більшим ніж місць чис-
лом кандидатів. Восени 1989 р. по всій Україні відбулися мітинги на
підтримку змін до закону про вибори з обговоренням альтернативного
проекту закону. Верховна рада Урср не змогла проігнорувати їх ви-
моги, і вже у березні-квітні 1990 р. вибори Верховної ради Урср та
місцевих рад відбулися за новим, більш демократичним законом. До
Верховної ради Урср було обрано 12 членів УГс.
загалом, наприкінці 1988 р. демократичний рух в Україні поді-
лився на дві течії. Прихильниками першої, більш радикальної, зали-
шалась УҐс, а друга, поміркованіша, розвивалась у середовищі спілки
письменників та науково-дослідних установ ан Урср. Визрівала ідея
створення структури, подібної до народних фронтів країн Прибалтики.
суспільство потребувало такої організації, яка б прискорила процеси
перебудови, не відлякуючи різнонаціональні прошарки населення на-
ціоналістичними гаслами. тому створення народного руху України за
перебудову підтримали як націоналісти, так і демократично налашто-
вані комуністи.
ініціаторами створення нрУ за перебудову виступили колишні
шіст десятники і. Драч, Д. Павличко та радянські письменники Ю. Муш-
кетик і В. Яворівський. запропонований ними Проект Програми руху
неодноразово обговорювався на партійних зборах спілки письменників
у присутності завідувача ідеологічного відділу Цк компартії України
л. кравчука4. Програма визнавала керівну роль компартії у діяльності
нрУ, основною метою руху проголошувалось сприяння комуністичній
партії у розвитку демократії. однак, незважаючи на поміркований ха-
рактер основних положень проекту, компартійні органи зустріли його
гострою критикою. 16 лютого 1989 р. проект Програми народного
До 20-ї річниці незалежності України16
руху України за перебудову був опублікований у газеті “літературна
Україна”.
У ЦДаГо України фонд громадського об’єднання народний рух
України за перебудову та політичної партії народний рух України
представлений документами за 1989–1998 рр. (ф. 270 “Громадське
об’єднання “народний рух України”). Це матеріали установчого з’їзду,
програми, статути прийняті у різні роки, постанови та ухвали централь-
них органів руху, листи, заяви та звернення. особливо цікаві докумен-
ти періоду становлення української державності: тези виступів деле-
гатів і з’їзду, постанови та ухвали з підготовки до виборів Верховної
ради Урср 1990 р., про зупинку Чорнобильської аес, про союзний
договір, з питань організації масових акцій на захист української мови
та державного суверенітету, звернення та заяви щодо соціальної, еко-
номічної та політичної ситуації в країні5.
У зв’язку з оприлюдненням проекту програми нрУ відбулося роз-
ширене засідання львівської філії УГс за участю М. Гориня і В. Чор-
новола, на якому було вирішено активізувати роботу в передвиборчий
період для пропаганди народного руху України за перебудову. Чле-
ни УҐс одночасно ставали і членами нрУ. До складу координаційної
ради і оргкомітету з підготовки і з’їзду руху було обрано 13 членів
УҐс6. очолив оргкомітет В. Яворівський. Вплив УҐс на рух зростав.
нрУ об’єднав у своїх лавах різноманітні офіційні та неформальні орга-
нізації, у тому числі й ті, що входили до складу УҐс або співпрацювали
з нею, та став наймасовішою громадською організацією України.
8–10 вересня 1989 р. відбувся Установчий з’їзд нрУ. л. лук’яненко
закликав з’їзд вилучити з конституції срср статтю, яка проголошувала
керівну і спрямовуючу роль кПрс в суспільстві. В. Чорновіл наголосив
на необхідності боротьби мирними демократичними шляхами за повну
державну незалежність України. В результаті з програми руху зникли
будь-які згадки про керівну роль кПрс та йшлося, що рух виступає
за суверенність Української республіки в складі союзу рср. Головою
секретаріату нрУ з’їзд обрав члена УҐс М. Гориня7.
Певну частину документів УҐс разом із документами УрП також
було передано на зберігання у ЦДаГо України ще у 1996 р. так, у фон-
ді УрП окремими справами зберігаються протоколи засідань коорди-
наційної ради однієї з найпотужніших організацій спілки − львівської
обласної філії УҐс. Вони відтворюють дискусію та розвиток подаль-
ших подій після з’їзду нрУ, який по суті підтримав основну програмну
вимогу “Декларації принципів УҐс” − державний суверенітет. однією
з найбільших акцій, у яких взяли участь УҐс та рух, був “Ланцюг Єд-
нання”, коли майже 450 тисяч (за офіційними даними)8 людей взялися
за руки, з’єднавши львів та київ у день 71 річниці злуки Унр і зУнр
22 січня 1990 р. рішення про відзначення дня соборності України і
До 20-ї річниці незалежності України 17
утворення живого ланцюга було ухвалене на засіданні Великої ради
руху9. У львові організаційні питання цієї акції розглядались на засі-
данні координаційної ради львівської обласної філії УҐс10.
Важливою подією на шляху до незалежності України стало рішен-
ня наради представників демократичних об’єднань України, у якій взя-
ли участь рух, товариство української мови (тУМ) та УҐс (у зв’язку з
тим, що УҐс не була офіційно зареєстрованою, члени спілки висува-
лися кандидатами у депутати тУМом), про створення Демократичного
блоку для спільної участі у виборах депутатів Верховної ради Урср у
березні–квітні 1990 р. Виборчий Маніфест народного руху України за
перебудову з викладом рішень наради зберігається в ЦДаГо України
у фонді нрУ11. саме рух підтримав зміни до закону Урср про вибори
на численних мітингах. завдяки цим подіям вперше кандидати від опо-
зиції взяли участь у виборах і стали депутатами Верховної ради Урср.
на початку 1990 р. серед лідерів руху виникла ідея створення опози-
ційної партії. Д. Павличко запропонував створити таку партію на основі
нрУ. але, оскільки рух не мав фіксованого членства і об’єднував лю-
дей з різними політичними поглядами, виникала небезпека втрати зна-
чної кількості прихильників. різко проти висловився В. Чорновіл, який
разом із соратниками по УҐс саме планував створення партії на основі
УҐс. Втім, 14 травня 1990 р. у києві відбулося засідання ініціативної
групи по створенню Демократичної партії України. Фундаторами нової
партії були і. Драч, Д. Павличко, В. Яворівський, провідним теорети-
ком партії став відомий правозахисник, літературознавець Ю. Бадзьо.
31 травня 1990 р. на шпальтах газети “літературна Україна” з’явився
“Маніфест Демократичної партії України”, складений Ю. Бадзьо12.
Установчий з’їзд ДемПУ відбувся 15–16 грудня 1990 р., головою
партії обрано Ю. Бадзьо. новостворена партія, ще не беручи участі у
виборах, уже мала своїх представників у групі народна рада Верховної
ради Урср, обраних від Демократичного блоку13.
29–30 квітня 1990 р. відбувся Установчий з’їзд УҐс, на якому спіл-
ка остаточно реорганізувалась у суто політичну організацію − Україн-
ську республіканську партію (УрП).
Відтоді нрУ діяв як коаліція двох партій – УрП та ДемПУ і, влас-
не, як рух.
наступним вагомим кроком на шляху до здобуття незалежності
стало утворення у Верховній раді Урср організованої опозиції. Пред-
ставникам Демократичного блоку вдалося створити демократичну біль-
шість, завдяки чому було розроблено і висунуто на розгляд сесії проект
Декларації про державний суверенітет Української рср. співавторами
цього документа стали Б. Горинь та о. Шевченко.
16 липня 1990 р. Верховна рада Урср прийняла Декларацію про
державний суверенітет. з цієї нагоди 24 липня 1990 р. рух організу-
До 20-ї річниці незалежності України18
вав громадський хід від софійського собору до київради та урочисте
підняття національного синьо-жовтого прапора на щоглі біля будинку
міськради. Прапор підняв заступник Голови київського міськвиконко-
му о. Мосіюк14. У запропонованому представниками Демократичного
блоку проекті рішення Президії київської міської ради народних депу-
татів від 20 липня 1990 р. “Про українську національну символіку і її
використання в м. києві”, що зберігається в ЦДаГо України у фонді
нрУ, йдеться про встановлення синьо-жовтого прапора на будинках,
де проводяться сесії міської і районних рад, використання тризуба та
гімну “Ще не вмерла Україна” на території києва поруч із радянською
державною символікою у зв’язку із проголошенням державного суве-
ренітету Української рср15. рішення було прийняте. Фактично на тій
же підставі українську національну символіку можна було викорис-
товувати по всій території України. так Україна повернула собі най-
важливіші атрибути державної суверенності – Прапор, Герб, Гімн. не-
вдовзі за пропозицією о. Шевченка пл. жовтневої революції в києві
перейменовано на Майдан незалежності16.
25-28 жовтня 1990 р. іі Всеукраїнські збори нрУ за перебудову
внесли принципові зміни до Програми руху – з назви народного руху
України були вилучені слова “за перебудову”, а головною метою руху
проголошено відновлення державної незалежності України, створення
парламентськими методами демократичної держави17. Документи іі
Всеукраїнських зборів нрУ, представлені в ЦДаГо України в фонді
нрУ у справі № 85, оп. 1, яскраво ілюструють загострення конфронта-
ції між демократичними та консервативними силами в Україні. так, в
ухвалі про союзний договір лунають звинувачення на адресу правля-
чої кПрс у розпалюванні міжнаціональних конфліктів, роздробленні
території України на автономії, викриваються наміри Москви експлуа-
тувати українські землі для задоволення власних потреб, нехтуючи по-
требами українців18.
на наступному етапі основним завданням демократичних сил було
не допустити підписання з’їздом народних депутатів срср нового со-
юзного договору, текст якого готувався у Москві. з цього приводу Ве-
лика рада нрУ прийняла Ухвалу про політичну ситуацію в Україні,
створення у Верховній раді Урср опозиційної комуністичному режи-
мові народної ради та заклик до народних депутатів срср від України
виступати проти прийняття нового союзного договору19.
24 грудня 1990 р. з’їзд народних депутатів срср прийняв поста-
нову “Про проведення референдуму срср з питання про союз радян-
ських соціалістичних республік”, призначений на 17 березня 1991 р. У
відповідь засідання Центрального проводу нрУ прийняло заяву, в якій
проголосило проведення референдуму в Україні незаконним, таким що
суперечить конституції Урср і Декларації про державний суверенітет,
прийнятої законно обраним вищим законодавчим органом України20.
До 20-ї річниці незалежності України 19
на всесоюзний референдум, який відбувся 17 березня 1991 р. було
винесене питання: “Чи вважаєте ви необхідним збереження срср як
оновленої федерації республік, де будуть повною мірою гарантовані
права і свободи людини кожної національності?” та одночасно з рефе-
рендумом було вирішено провести опитування населення Української
рср із питання: “Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі
союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про дер-
жавний суверенітет України?”.
В ЦДаГо України у фонді ДемПУ серед інших документів, що
характеризують позицію партії, щодо проведення референдуму та під-
писання союзного договору, зберігається заява від 13 квітня 1991 р.
про необ’єктивність результатів референдуму, “…оскільки він готував-
ся поспіхом і питання референдуму сформульовані не досить чітко…
тому приблизно половина учасників референдуму в Україні проголо-
сувала водночас за обидві пропозиції, хоч вони взаємно заперечують
одна одну”, − зазначено у ній21.
загалом, в Україні за входження Української рср до складу союзу
радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний
суверенітет України проголосували понад 2/3 громадян22.
тим часом групою консервативно налаштованих діячів з керівни-
цтва Цк кПрс, уряду срср, армії та кДБ з метою збереження діючого
союзного договору, припинення курсу реформ М. Горбачова і усунен-
ня його від влади у Москві був утворений Державний комітет з над-
звичайного становища (Дкнс). 19–21 серпня 1991 р. у Москві відбувся
так званий “серпневий путч”. Дії Дкнс супроводжувались оголошен-
ням надзвичайного стану, жорсткою цензурою в зМі та обмеженням
конституційних прав та свобод громадян, залученням військових під-
розділів і техніки. такі дії були розцінені як спроба державного пере-
вороту. По всій країні відбулися мітинги протестувальників.
19 серпня Голова Верховної ради Урср л. кравчук запросив до
свого кабінету керівників опозиційних політичних партій та руху і за-
кликав до відповідального поводження, щоб не довести до введення
надзвичайного стану в Україні та кровопролиття23.
серед найцікавіших документів ЦДаГо України, у контексті бо-
ротьби національно-демократичних сил за незалежність, які стосу-
ються цього переломного історичного моменту, варто виокремити два
звернення Президії національної ради ДемПУ: до громадян України
та до президії Верховної ради України із закликом не коритися нака-
зам Дкнс, відмежуватися від заколотників і вжити всіх заходів для
захисту державного суверенітету України. У зверненнях зазначалось,
що Державний переворот дає підстави законно обраній Верховній раді
України денонсувати союзний договір 1922 р. і проголосити повну дер-
жавну незалежність України24. обидва звернення було розповсюджено
українською та російською мовами.
До 20-ї річниці незалежності України20
рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, які заполонили
центр Москви, дії керівництва рсФср на чолі з Б. Єльциним, ваган-
ня військ, перехід окремих військових частин на бік демократичних
сил, нерішучість самого Дкнс спричинили провал заколоту 22 серпня
1991 р.
Під тиском національно-демократичних сил Верховна рада Урср
24 серпня прийняла історичний документ виняткового значення для
долі українського народу – акт проголошення незалежності України.
за акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної ради.
Українська радянська соціалістична республіка перестала існувати. на
геополітичній карті світу постала нова самостійна держава − Україна.
27 серпня 1991 р. і. Драч від імені нрУ оприлюднив відповідну заяву25.
У зв’язку з підготовкою до виборів Президента України восени
1991 р., УрП і ДемПУ, всупереч позиції нрУ обрати єдиного кандидата
в особі В. Чорновола, висунули власних кандидатів на пост Президента
України, що і стало однією з причин поразки національно-демократич-
них сил.
Протягом першого багатопартійного десятиліття заявили про себе
такі партії, очолювані колишніми членами УГс: Українська християн-
сько-демократична партія (Петро та Василь січки), організація україн-
ських націоналістів-державників (і. кандиба), Українська консерватив-
но-республіканська партія (с. Хмара), республіканська християнська
партія (М. Горбаль, Михайло та Богдан Горині, В. овсієнко), Держав-
на самостійність України (р. коваль), Українська національна асамблея
(Д. корчинський) тощо26.
настали часи, коли вирішальну роль у жорсткій міжпартійній кон-
куренції стали відігравати накопичені партіями кошти. нрУ, УрП,
ДемПУ та інші демократичні партії почали відходити на другий план.
нові часи стали вимагати нових ідей і нових героїв.
Проте зосереджені в ЦДаГо України документальні матеріали
свідчать, що політичні партії, рухи та громадські об’єднання кінця
1980-х стали рушійною силою процесів здобуття незалежності, демо-
кратизації, пробудження національної свідомості суспільства та його
самоідентифікації. тому комплекс цих документів є багатим джерелом
вивчення, як історії їх розвитку та діяльності, так і історії становлен-
ня української державності, історії економіки, культури, національних
відносин, політичної історії України в цілому.
1 Лук’яненко Л. До історії Української Ґельсинської спілки. – к.: Фенікс,
2010. – с. 9.
2 там само, с. 14.
3 там само.
4 ЦДаГо України, ф. 1, оп. 32, спр. 2658, арк. 28–34.
До 20-ї річниці незалежності України 21
5 там само, ф. 270, спр. 57, 59, 62, 63, 65, 66, 85, 89, 96, 97, 101, 114
6 А. Русначенко. Місце УҐс в українській революції на межі 1980- х –
1990-х років. альманах “Молода нація”, спецвипуск № 51. – смолоскип,
2011. – с. 40
7 там само. – с. 42.
8 ЦДаГо України, ф. 1, оп. 32, спр. 2767, арк. 2–4.
9 там само, ф. 270, оп. 1, спр. 95, арк. 1–2.
10 там само, ф. 271, оп. 1, спр. 1, арк. 19–20.
11 там само, ф. 270, оп. 1, спр. 81, арк. 2.
12 там само, ф. 272, оп. 1, спр. 1, арк. 1–4.
13 там само, ф. 270, оп. 1, спр. 96, арк. 4.
14 там само, ф. спр. 102, арк. 57.
15 там само, ф. 272, оп. 1, спр. 109.
16 О. Шевченко. Перший постріл переможної революції. альманах “Моло-
да нація”, спецвипуск № 51. – смолоскип, 2011. – с. 29.
17 ЦДаГо України, ф. 270, оп. 1, спр. 85, арк. 26–26 зв.
18 там само, арк. 22зв.–23.
19 там само, ф. 270, оп. 1, спр. 96, арк. 1.
20 там само, арк. 13–14.
21 там само, ф. 272, оп. 1, спр. 8, арк. 4–5.
22 там само, ф. 270, оп. 1, спр. 97, арк. 35зв.–36зв.
23 там само, ф. 272, спр. 24, арк. 20.
24 там само, спр. 31, арк. 67.
25 там само, ф. 270, оп. 1, спр. 112, арк. 9.
26 В. Кіпіані. УҐс: політичні дискусії та долі лідерів. альманах “Молода
нація”, спецвипуск № 51. – смолоскип, 2011. – с. 207.
Представлен краткий обзор процесса возникновения в советской Украине
общественных правозащитных организаций и политических партий оппози ци-
он ного кПсс–кПУ направления в 1988–1991 гг. на основе докумен тальных
материалов фондов политических партий ЦГаоо Украины раскрывается их
деятельность и основные завоевания национально-демократических сил на
пути к независимости украинского государства и развития многопартийности
в Украине.
Ключевые слова: Украинский рабоче-крестьянский союз; Украинский
Хельсинский союз; Украинская республиканская партия; Демократическая
пар тия Украины; народный рух Украины за перестройку; Декларация; суве-
ре нитет; независимость; многопартийность.
The article gives the brief overview of the process of establishment of human
rights organizations and political parties opposite to the Communist Party in Soviet
Ukraine in 1988-1991. There are highlighted their activity and main achievements of
the national democratic forces towards the independence of the Ukrainian State and
formation of multiparty inUkraine on the basis of documents of fonds of political
parties, stored in Central State Archives of Public Organizations of Ukraine.
Kyewords: Ukrainian Workers and Peasants Union; the Ukrainian Helsinki
Union; Ukrainian Republican Party; Democratic Party of Ukraine; Narodnyi
Rukh of Ukraine for Reconstruction; the Declaration; sovereignty; independence;
multiparty.
|