Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської

Стаття присвячена атрибуції на підставі іконографічних та епіграфічних даних фрескових образів в арці-переході між давніми південними внутрішньою та зовнішньою галереями Софії Київської....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
Hauptverfasser:	Нікітенко, Н.М., Корнієнко, В.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2016
Schriftenreihe:	Сіверщина в історії України
Schlagworte:	Історія та культура давніх часів і Середньовіччя
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128216
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської / Н.М. Нікітенко, В.В. Корнієнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 158-163. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-128216
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1282162018-01-08T03:04:04Z Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської Нікітенко, Н.М. Корнієнко, В.В. Історія та культура давніх часів і Середньовіччя Стаття присвячена атрибуції на підставі іконографічних та епіграфічних даних фрескових образів в арці-переході між давніми південними внутрішньою та зовнішньою галереями Софії Київської. Статья посвящена атрибуции на основании иконографических и эпиграфических данных фресковых образов в арке-переходе между древними южными внутренней и внешней галереями Софии Киевской. On the basis of iconographic and epigraphic data in the article are attributed fresco images in arch-transition between the ancient southern inner and outer galleries of the St. Sophia in Kyiv. 2016 Article Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської / Н.М. Нікітенко, В.В. Корнієнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 158-163. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128216 94+7.072.2(477):75.052«10» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія та культура давніх часів і Середньовіччя Історія та культура давніх часів і Середньовіччя
spellingShingle	Історія та культура давніх часів і Середньовіччя Історія та культура давніх часів і Середньовіччя Нікітенко, Н.М. Корнієнко, В.В. Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської Сіверщина в історії України
description	Стаття присвячена атрибуції на підставі іконографічних та епіграфічних даних фрескових образів в арці-переході між давніми південними внутрішньою та зовнішньою галереями Софії Київської.
format	Article
author	Нікітенко, Н.М. Корнієнко, В.В.
author_facet	Нікітенко, Н.М. Корнієнко, В.В.
author_sort	Нікітенко, Н.М.
title	Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської
title_short	Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської
title_full	Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської
title_fullStr	Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської
title_full_unstemmed	Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської
title_sort	міні-програма розпису однієї з арок південної галереї софії київської
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2016
topic_facet	Історія та культура давніх часів і Середньовіччя
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128216
citation_txt	Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської / Н.М. Нікітенко, В.В. Корнієнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 158-163. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT níkítenkonm míníprogramarozpisuodníêízarokpívdennoígalereísofííkiívsʹkoí AT korníênkovv míníprogramarozpisuodníêízarokpívdennoígalereísofííkiívsʹkoí
first_indexed	2025-07-09T08:37:27Z
last_indexed	2025-07-09T08:37:27Z
_version_	1837157842564415488
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 158 УДК 94+7.072.2(477):75.052«10» Н.М. Нікітенко В.В. Корнієнко МІНІ-ПРОГРАМА РОЗПИСУ ОДНІЄЇ З АРОК ПІВДЕННОЇ ГАЛЕРЕЇ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ Стаття присвячена атрибуції на підставі іконографічних та епіграфічних даних фрескових образів в арці-переході між давніми південними внутрішньою та зовнішньою галереями Софії Київської. Ключові слова: Софія Київська, монументальний живопис, фрески, іконографія, епіграфіка, св. Йоасаф, св. Варлаам, св. Йоанн Дамаскін, св. Косма Маюмський. За кількістю зображень святих Софія Київська не має собі рівних cеред усіх пам’яток візантійсько- балканського кола. Цей грандіозний пантеон християнських святих умістив кілька сотень образів, тому його можна порівняти хіба що з візантійськими ілюмінованими рукописами агіографічного характеру, що містять зображення численних святих – Менологіями. Святі образи Софії Київської не лише складають її неповторний сакрум та є невід’ємною складовою досконалого архітектурно-художнього ансамблю, але й акумулюють у собі надзвичайно ці- нну інформацію, яка висвітлює численні історико- культурні проблеми, ключова серед яких – це гостро дискусійне питання часу виникнення головного храму Русі [док. див.: 7]. На неї нанизується цілий комплекс питань як загальноісторичного, загальнокультурного, так і спеціального характеру, дотичних самому храмові. Але для з’ясування будь-яких ідейних аспектів іконографічної програми одразу постає першочерго- ва проблема атрибуції персонажів. Щодо мозаїчних образів святих у Софії Київській, то труднощів з їх визначенням не виникає, адже вони зберегли давні написи-імена (діпінті) персонажів. Інакше справа виглядає під час атрибуції фрескових образів, по- заяк давні написи-імена збереглися не більше ніж при двох десятках зображень святих. Це, своєю чер- гою, зумовило складність у визначенні принципів підбору і розміщення образів. Досліджуючи упро- довж тривалого часу стінопис Софії Київської у цьо- му контексті, а також вивчаючи написи-графіті, що називають святих на фресках, ми визначили близько півтори сотні образів та підсумували власні пошуки у спеціальній монографії [докл. див.: 8]. Звісно, інтерпретація іконографічної програми персонального жанру Софії Київської – завдання не з простих. Ансамбль мозаїк і фресок собору є надзви- чайно складною багатошаровою ідейно-декоратив- Мал. 1. Схема першого поверху Софійського собору з позначенням розташування досліджуваної ділянки ISSN 2218-4805 159 ною побудовою, що втілила в собі як універсальні загальнохристиянські, так і місцеві, київські, запити. Попри всю свою цілісність, стінописна програма со- бору містить безліч ідейних аспектів, визначення яких можливе і в топографічному (за місцем розташування сюжетів), і в змістовому (за акцентуацією певної теми), і в контамінованому аспектах. Тому залишається ши- роке поле для подальших пошуків у цій неосяжній царині, зокрема у визначенні та інтерпретації міні- програм окремих архітектурних об’ємів храму (термін запропонований російськими дослідниками Н. Гера- сименко, А. Захаровою та В. Сараб’яновим [2, с. 29– 30]), що складають загальну концепцію монументаль- ного ансамблю Софійського собору. Однією з таких міні-програм є концепція «нового Корсуня», тобто, бачення Святої Софії реципієнтом корсунської святості, побудова її сакрального про- стору через перенесення сюди святинь Корсуня (ієротопія). Ми вже досить давно звернули увагу на наявність в архітектурно-декоративному ансамблі собору цієї міні-програми, визначивши, що її ключо- вим персонажем є св. Климент Римський, зображений у найпочеснішій зоні храму – в мозаїчному «Святи- тельському чині» головного вівтаря [6, с. 183–184]. Розвиваючи далі цю тезу, звернімося до аналізу однієї з міні-програм арки у другому з заходу компартименті приділу свв. Антонія і Феодосія Печерських, що з півдня межує з Апостольським приділом. Первісно це були внутрішня та зовнішня відкриті галереї, які на межі XVII–XVIIІ ст. були перебудовані у закриті приділи. Тож в ХІ ст. ця части- на собору мала вигляд прямокутного об’єму, обмеже- ного на північній стороні стіною з вікном, а на східній, західній та південній – відкритими арками з ростови- ми зображеннями святих на площинах та погрудними – на схилах. Із західного боку цей архітектурний об’єм сусідив з аналогічним в плані структури та розміру (нині – західний компартимент приділу свв. Антонія і Феодосія Печерських), який через специфічний підбір святих названий нами «папертю святителів» [8, с. 288–297; 9, с. 158–161]. Наявність у південній арці «паперті святителів» образів свв. Капітона Херсонсь- кого, Фоки Синопського та Ігнатія Богоносця дозволяє говорити про те, що міні-програма розпису цієї арки ідейно пов’язана з темою руської місії св. Климен- та Римського, чиї мощі хреститель Русі Володимир Великий приніс з Корсуня і поклав у Десятинній церкві [8, с. 288–297; 9, с. 158–161]. Предметом уваги цієї публікації є розкриття задуму міні-програми роз- пису арки суміжного компартименту, розташованому східніше «паперті святителів». Як і в інших арках галерей, ця міні-програма включає чотири персонажі – дві ростові фігури на площинах арки і виконані над ними дві півфігури на її схилах. Верхні півфігури нам вдалося визначити дещо раніше – це парні святі преподобний Варлаам та царевич індійський Йоасаф (пам’ять 19 листопа- да) [8, с. 296–297]. Півфігура останнього, що пред- ставляє Йоасафа в лику юного багато одягненого святого в пурпуровій мантії, зображена на західному схилі арки, півфігура преподобного святого старця Варлаама – на східному. Визначити образ Йоасафа стало можливим завдяки виявленню на площині ар- ки частково знищеного випадінням фрескового тинь- ку обведеного квадратною рамкою графіті, у верх- Мал. 2. Образ св. Йоасафа. ХІ ст. Мал. 3. Образ св. Павла (переписаний образ св. Варлаама?). ХІХ ст. Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 160 він нехарактерний. Можливо, первісно святий був зображений із молитовно відкритими перед груддю долонями. Позаяк реставратори середини ХІХ ст., які працювали в соборі під керівництвом академіка Ф. Солнцева, зазвичай поновляли пошкоджені фрески за старими контурами, можна припустити тут поновлене олією з «підправленим» реставратором ХІХ ст. жестом давнє зображення св. Варлаама. Утім, не виключено, що тут фреска не збереглась взагалі, тож був виконаний абсолютно інший образ. За «Єрмінією» Дионісія Фурноаграфіота ньому рядку якого збереглось молитовне звернення до святого: [с]т͠ы Иосафе ‘святий Йоасафе’. Молитовне звернення виконане на фресці з обра- зом святителя середніх років, над правим плечем яко- го зберігся поставлений у ХІХ ст. супровідний напис- діпінті α⃝ Ιωαννις ‘святий Йоанн’. Іконографічний ростовий образ цього святого не співвідноситься з написом-графіті, натомість напівфігура у верхньо- му схилі арки цілком відповідає з іконографічного погляду атрибуції святого як індійського царевича св. Йоасафа. Оскільки його зображення розташова- не дуже високо, тож до нього не можна дотягнути- ся знизу, автор графіті залишив його на нижньому образі св. Йоанна, куди міг дістатись. Св. Йоасаф донині фігурує у стінопису, як і у відомому альбомі Ф. Солнцева, виданому після ре- ставраційних робіт середини ХІХ ст., з написом «св. Йоанн Калівіт» (св. Йоанн Кущник), який шанується в лику преподобних і зображується в чернечому одязі з Євангелієм у руках [5, рис. 12, 1]. Так само він представлений на поновленій олією в ХІХ ст. фресці, виданій в альбомі Ф. Солнцева. Проте вивчення розчищеної з-під олії фрески, яка збереглася майже повністю, привело нас до висновку, що реставратори ХІХ ст. неточно витлумачили і атрибутували її сюжет, що відбилося і на поновленому ними в соборі сюжеті, й, відповідно, на альбомі Ф. Солнцева. Неадекватно давній фресці передані в олійному поновленні обриси тіла святого, його вбрання й атрибути. До речі, на цю невідповідність звернули увагу і російські дослідники Н. Герасименко, А. Захарова та В. Сарабьянов [2, с. 37, прим. 54], проте уникли можливої атрибуції святого через те, що не виявили напису-графіті на фресці. Зображений в ХІ ст. на схилі арки святий тримає у правій руці хрест, що в цьому випадку є символом сповідництва, як, наприклад, в образах зображених у соборі свв. Сави та Йоанна Златоуста [8, с. 54, 216], ліва рука схована під мантією. До того ж зображений святий не у чернечій темно-зеленій (як в олійному записі), а в царській пурпуровій мантії, прикрашеній золотим тавліоном (трапецієвидною вшивкою), хибно витлумаченим реставраторами ХІХ ст. як Євангеліє. Під мантією у нього блакитний хітон, прикрашений золотим опліччям. Тобто, епіграфічні та іконографічні дослідження дозволяють виснувати, що на фресці зображений не чернець Йоанн Кущник, а царевич Йоасаф. Навпроти св. Йоасафа, на східному схилі арки, з усієї вірогідності, був зображений парний йому святий – преподобний Варлаам, фресковий образ якого не зберігся. Нині тут знаходиться зображення св. старця Павла (судячи з напису- дипінті) у чернечому вбранні, виконане (чи сильно поновлене) олійними фарбами в середині ХІХ ст. Він тримає руки перед груддю, долоні складені навхрест горсткою – цей жест явно переписаний, оскільки для давніх зображень Софійського собору Мал. 4. Образ св. Йоанна Дамаскіна. ХІ ст. ISSN 2218-4805 161 до наших фресок, позаяк персональні образи цих святих з’являються доволі пізно, не раніше ХІІІ– XIV ст. [1]. Зауважимо, що в давньому стінописі Софії Київської в короні зображені лише візантійські царі, а, наприклад, старозавітний цар Єзекія зображений у пурпуровій мантії та без корони. В останню чергу нам вдалося атрибутувати фресковий образ св. Йоанна Дамаскіна, який публікуємо вперше. Це і є вже згадане зображення, підписане на фресці у середині ХІХ ст. як «св. Йоанн». Цікаво, що у альбомі Ф. Солнцева він значиться як «св. Йоанн Дамаскін» [5, рис. 12, 2]. Цей напис- ім’я, вочевидь, є правильним, імовірно, дублюю- чим давній, оскільки, по-перше, образ св. Йоанна Дамаскіна відповідає супроводжуючим його обра- зам свв. Варлаама та Йоасафа, а, по-друге, на ньому нам вдалося простежити над лівим плечем фрагмент давнього напису-діпінті Δαμασκηνός: від нього залишився Δαμ у стовпчик, причому біля «дельти» також прокреслене ще графіті (по сухому тиньку), яке дублює її. Під час реставрації фрески у 60-х рр. ХХ ст. ця частина імені святого, повторена у олійному запи- сі середині ХІХ ст., була зчищена разом із цим пізнім фарбовим шаром, оскільки під ним виявили давню фреску. Слід зауважити, що там, де написи-імена збереглися з давнини, реставратори Ф. Солнцева, як правило, їх повторювали. Тож натурне дослідження пам’ятки доводить, що можна вірити його альбому і тут зображено св. Йоанна Дамаскіна. Розміщення його образу в «митрополії руській» у супроводі свв. Варлаама і Йоасафа є невипадковим, адже св. Йоанн Дамаскін (бл. 675 – бл. 753 рр.) – один з найбільш шанованих християнських святих, Отець і учитель Церкви, визначний богослов, філософ і гімнограф, який у церковній традиції вважається автором славетної «Повісті про Варлаама пустельника та Йоасафа царевича», що стала надзвичайно популярним твором світової літератури Середньовіччя. Тим не менш, образ св. Йоанна Дамаскіна донедавна не був виявлений науковцями серед давніх зображень святих на стінах Софії Київської. Варто звернути увагу на його іконографію. У Софії Київській Йоанн Дамаскін зображений як ще досить молода людина, він має коротку зачіску з тонзурою і невелику борідку. У давній Церкві (Східній і Західній) тонзура – знамення тернового вінця і знак належності до духовного сану. На Йоанні бачимо багатий блакитний хітон, поверх якого – малий пурпурний фелон (малий фелон як символ служіння носився не лише нижчими кліриками, але й священиками; прикметно, що в Менології Василя ІІ всі клірики представлені в малих фелонах: їх надягали для хресних ходів, звершення таїнств і треб, молитвослов’я, для співу в хорі [3, с. 259–260, 266–267]), з-під якого спускається долу єпитрахиль. Тобто, святий фігурує в облаченні ієромонаха, однак в руках, як Отець Церкви або священик, тримає велике Євангеліє. Зазначимо, (поч. XVIII ст.), що узагальнила іконографічний досвід і живописну практику грецької Церкви, Варлаама та Йоасафа належить зображати як відлюдників, у чернечих ризах. Варлаам – старець, із сивою клиноподібною бородою, в схимі, Йоасаф – індійський царевич, юний, з ледь пророслою борідкою, в короні. Однак ми не маємо змоги навести більш-менш близькі за часом іконографічні аналогії Мал. 5. Образ св. Косми Маюмського. ХІХ ст. Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 162 що Йоанн Дамаскін шанується в лику преподобних, тому зазвичай постає в чернечій мантії, а на фресці, гадаємо, дається його узагальнений образ як Отця Церкви, священика і преподобного. Радше за все, він і був священиком: візантійський хроніст Феофан постійно називає його «пресвітером і ченцем». Так він визначається і в надписаннях рукописів його творів, в одному з яких він названий «пресвітером святого Воскресіння Христа, нашого Бога». Це дозволяє припускати, що св. Йоанн займав місце в церкві Воскресіння Христова (Гроба Господ- ня) в Єрусалимі, залишаючись ченцем свого монасти- ря. Можливо, він був проповідником, і як такий писав літургійні поетичні твори і гомілії. На користь цього свідчить хроніст Феофан, який постійно називає його як Йоанна Златоуста – «Йоанн Златоструй» [4]. Наявність на св. Йоанні Дамаскіні богослужбово- го малого фелону, імовірно, підкреслює його служіння як визначного письменника і богослова, що акцентовано образами свв. Варлаама та Йоасафа. Принаймні, в аналогічному облаченні – багатих туніках, малих фелонах і єпитрахилях фігурують у соборі св. цілителі-анаргіри Пантелеїмон, Косма і Даміан, служіння яких підкреслено ковчежцями- піксідами з ліками, які вони тримають у руках. Іконографія св. Йоанна Дамаскіна тут доволі незвична, адже відмітною рисою його зображення в інших пам’ятках є відсутній на фресці головний убір східного типу у вигляді тюрбана (рідше – чернечого куколя), який вказує на сирійське походження святого. В руках Йоанна Дамаскіна зазвичай зображується згорнутий чи розгорнутий сувій з текстами його гімнів на честь Пресвятої Богородиці [4]. Прикметне, що в давніх пам’ятках Йоанн Дамаскін не завжди зображується в тюрбані. Наприклад, на сучасній Софії Київській мініатюрі «Йоанн Дамаскін і Косма» з Менологія Василя ІІ (перша чверть ХІ ст.) св. Йоанн виявляє подібну до нашої фрески іконографію: він представлений як людина середнього віку, без тюрба- на, з коротким волоссям і борідкою [12, р. 213]. Іноді, як на згаданій мініатюрі, св. Йоанн Дамаскін постає в парі зі св. Космою Маюмським, звідним братом і сподвижником, з яким разом складав канони на честь Богородиці, Церкви і Віри, що ввійшли до православного богослужіння. Під час гоніння на святі ікони Йоанн Дамаскін і Косма Маюмський виступили на захист іконошанування та написали чимало творів проти іконоборців. Цікаво, що в Софії Київській навпроти св. Йоанна Дамаскіна, за принципом композиційно-смислової симетрії (своєрідної рими), в середині ХІХ ст. зображено (радше – поновлено олією вельми постраждалу фреску?) постать святителя Косми з відповідним написом-іменем α⃝ Κοσμάς, тобто цей персонаж є св. Космою Маюмським. У Софії Київській є ще одне зображення св. Йоанна Дамаскіна, виконане олійними фарбами у XVIII ст. (судячи з іконографії святого) і поновлене у ХІХ. Воно знаходиться на західних хорах, при вході до північної сходової вежі. Тут святий постає в традиційному іконографічному типі – у чернечому облаченні й тюрбані. Навпроти Йоанна Дамаскіна – образ св. Варвари, також виконаний у XVIII ст. і поновлений у ХІХ ст. У цьому випадку автори розпису в розміщенні святих слідували календарному (мінейному) принципу, адже пам’ять свв. Йоанна Дамаскіна і Варвари святкується в один день – 4 (17) грудня. Натомість у розміщенні образів святих у соборі в давні часи витримано концептуальний принцип, на що ми вже звертали увагу [6, с. 161– 163; 8, с. 39–42]. Зокрема, акцент у розглядуваній нами міні-програмі фрескового розпису східної арки поставлено на образі св. Йоанна Дамаскіна як автора «Повісті про Варлаама та Йоасафа», що не є випадковим. Цей перекладний твір, який відносять до жанру «агіографічних романів», був досить поширеним у давньоруській писемності. Повість, дія якої відбувається в Індії, розповідає про сина царя- язичника і гонителя християн Авеніра – Йоасафа, який завдяки пустельнику Варлааму перейшов від ідолопоклонства до віри у Христа і перейняв від мудрого Варлаама основи християнського життя. Ставши царем, Йоасаф утвердив християнство у своїй країні і навернув у нього свого батька. Щойно після хрещення цар Авенір помер, Йоасаф залишив царство і пішов подвизатися в пустиню до свого вчителя-старця [1]. Хоча авторство «Повісті» залишається предме- том наукових дискусій, загалом вважається, що ця християнізована переробка індійських легенд про Будду була пізніше приписана Йоанну Дамаскіну. Хай би там як, традиція приписує її створення ченцю Йоанну з обителі св. Сави Освяченого в Палестині, у якому на підставі приписок у грець- ких рукописах убачають преп. Йоанна Дамаскіна, який дійсно подвизався у цій обителі та був виз- начним ученим і письменником. Гадають, що дав- ньоруський переклад з грецької мови «Повісті про Варлаама та Йоасафа» був зроблений у Києві не пізніше початку ХІІ ст. [11, с. 350–351], але й не раніше середини ХІ ст. [10, с. 245–248]. Проте звер- нений до неофітів стінопис Софії Київської дово- дить, що цей твір був добре відомим на Русі в добу її християнізації ще за Володимира, тому цілком можливо припустити, що вже тоді був зроблений переклад «Повісті», який, імовірно, зберігався в бібліотеці «митрополії руської». Сама ж ситуація царя-язичника і його сина- християнина перекликається з життям родини Володимира, батько якого Святослав був язичником, а син останнього Ярополк (звідний брат Володимира) – християнином. Можна сказати, що така ситуація була звичайним явищем у щойно наверненій країні, і ця дилема батьків і ISSN 2218-4805 163 дітей вельми хвилювала київське суспільство часів Володимира. Оскільки «Повість» – це за своїм жанром повчальна, учительна (духовна) бесіда, образи свв. Йоанна Дамаскіна, Косми Маюмського, Варлаама та Йоасафа вельми логічно вписуються в ідейний контекст сусідньої «паперті святителів», що засвідчує тісний взаємозв’язок міні-програм. Посилання 1. Варлаам и Иоасаф // Православная энциклопедия. – Т. 6. – 2009. – С. 619–625. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.pravenc.ru/text/154239.html#part_9. 2. Герасименко Н.В., Захарова А.В., Сарабьянов В.Д. Изображения святых во фресках Софии Киевской. Часть І: Внутренние галереи // Византийский временник. – 2007. – № 66 (91). 3. Голубинский Е. История русской церкви. – М., 1904. – Т. 1, ч. ІІ. 4. Иоанн Дамаскин // Православная энциклопедия. – М., 2010. – Т. 24. – С. 27–66. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravenc.ru/text/471131.html. 5. Киевский Софийский собор // Древности Российского государства. – СПб., 1871. – Вып. 1, 2, 3. 6. Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской: Историческая проблематики. – К., 1999. – 294 с. 7. Никитенко Н.Н., Корниенко В.В. Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания. – К., 2012. – 232 с. 8. Никитенко Н., Корниенко В. Собор святых Софии Киевской. – К., 2014. – 336 с. 9. Нікітенко Н.М. «Паперть святителів» у Софії Київській // Проблеми та досвід вивчення захисту, збереження і використання архітектурної спадщини. матеріали Перших науково-практичних Софійських читань (Київ, 27–28 листопада 2002 р.). – К., 2003. – С. 158–161. 10. Пичхадзе А.А. О происхождении славянского перевода Хроники Георгия Амартола // Лингвистическое источниковедение и история русского языка. – М., 2002. – С. 232–249. 11. Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Вып. 1 (ХI – первая половина XIV в.) / Отв. ред. Д.С. Лихачев. – Л., 1987. – 493 с. 12. Vat. gr. 1613, Biblioteca Apostolica Vaticana [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://digi.vatlib.it/view/MSS_Vat. gr.1613/0001?page_query=213&navmode=struct&action=pagesear ch&sid=5e44e8e1f1bd0448230b37a95e15edfc. Нікітенко Н.М., Корнієнко В.В. Мини-программа росписи одной из арок южной галереи Софии Киевской Статья посвящена атрибуции на основании иконографических и эпиграфических данных фресковых образов в арке-переходе между древними южными внутренней и внешней галереями Софии Киевской. Ключевые слова: София Киевская, монументальная живопись, фрески, иконография, эпиграфика, св. Иоасаф, св. Варлаам, св. Иоанн Дамаскин, св. Косма Маюмский. Nikitenko N.M., Kornienko V.V. Mini-program of mural of the one arch in the southern gallery of the St. Sophia in Kyiv On the basis of iconographic and epigraphic data in the article are attributed fresco images in arch-transition between the ancient southern inner and outer galleries of the St. Sophia in Kyiv. Key words: St. Sophia in Kyiv, monumental painting, frescoes, iconography, epigraphy, St. Josaphat, St. Barlaam, St. John of Damascus, Saint. Cosmas of Maiuma. 04.03.2016 р. УДК 94(477)+072.2:75.052«10» В.В. Корнієнко СВ. НИКАНДР, СВ. СТРАТОНІК ЧИ СВ. ІЄРОН? (ДО ПРОБЛЕМИ АТРИБУЦІЇ ФРЕСКОВОГО ОБРАЗУ В ПІВДЕННІЙ ВНУТРІШНІЙ ГАЛЕРЕЇ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ) Стаття присвячена атрибуції на підставі іконографічних та епіграфічних даних однофігурного фрескового образу святого воїна-мученика, що розташований на північному схилі арки-переходу між внутрішніми західною та південною галереями Софії Київської. Ключові слова: Софія Київська, монументальний живопис, фрески, іконографія, епіграфіка, св. Ієрон. Одним з найважливіших питань у дослідженні іконографічної програми монументального живопису Софійського собору у Києві є атрибуція однофігурних фрескових образів на його стінах, яких нараховується близько півтисячі. У сучасній науковій літературі більшість з них і досі фігурують як невідомі святі (пресвітери, мученики, воїни тощо), або ж дослідниками пропонується різна ідентифікація окремих фрескових образів, що унеможливлює отримання чіткої картини іконографічної міні-програми кожного окремого архітектурного об’єму Софії Київської. Сприяти бодай частковому розв’язанню цього питання покликані епіграфічні дослідження, адже написи-дипінті чи їх залишки, що є підписами до фрескових образів, а також написи-графіті, що містять імена святих, дозволяють обґрунтовано атрибутувати зображені на стінах храму постаті, тож у цьому контексті є надзвичайно цінним історичним джерелом [докл. див.: 5, с. 105–126]. Не зайвим буде наголосити, що залучення графіті для визначення образів святих на фресках Софійського собору вперше здійснив С. Висоцький, чиї напрацювання в цьому напрямку були прийняті, переосмислені та доопрацьовані сучасними вченими. Останніми роками дослідження стінописного ансамблю Софії Київської здійснювалися незалежно як російськими вченими Н. Герасименко, А. Захаровою, В. Сарабьяновим [1; 2; 3], так і українськими – Н. Нікітенко, В. Корнієнком [див.: 7]. Попри приблизно однакову методику роботи, що передбачає комплексний підхід, з урахуванням результатів вивчення поверхні фрески на предмет виявлення епіграфічних пам’яток та іконографічних аналогій, атрибуція однофігурних фресок і, відтак, програми розписів, часто кардинально різняться між собою. Причиною цьому є відмінність як у загальних підходах до обробки матеріалу, так і в деяких деталях методики дослідження. Зокрема, відмінність сучасних досліджень українських науковців полягає в акцентуванні уваги та

Міні-програма розпису однієї з арок південної галереї Софії Київської

Institution

Ähnliche Einträge