Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства
Запропоновано систему управління ефективністю, яка дозволяє обирати оптимальні напрями управління ефективністю діяльності у процесі забезпечення стратегічного розвитку підприємства. Визначено підсистеми управління ефективністю промислового підприємства – це три напрями управління ефективністю, які в...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Вісник економічної науки України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130365 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства / М.Г. Білопольський, Д.В. Чигарьов // Вісник економічної науки України. — 2017. — № 2 (33). — С. 12–17. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-130365 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1303652018-02-13T03:02:44Z Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства Білопольський, М.Г. Чигарьов, Д.В. Наукові статті Запропоновано систему управління ефективністю, яка дозволяє обирати оптимальні напрями управління ефективністю діяльності у процесі забезпечення стратегічного розвитку підприємства. Визначено підсистеми управління ефективністю промислового підприємства – це три напрями управління ефективністю, які відрізняються за рівнем розвитку суб’єкта господарювання, за стадіями економічного розвитку підприємства та за станом зовнішнього середовища. Обґрунтовано зміст напрямів управління ефективністю за етапами управління: формування інформаційної бази, визначення критеріїв оптимального рівня ефективності, розробка заходів для досягнення оптимального рівня ефективності; контроль за реалізацією управлінських рішень. Предложена система управления эффективностью, позволяющая выбирать оптимальные направления управления эффективностью деятельности в процессе обеспечения стратегического развития предприятия. Определены подсистемы управления эффективностью промышленного предприятия – это три направления управления эффективностью, которые отличаются по уровню развития предприятия, по стадиям экономического развития предприятия и по состоянию внешней среды. Обосновано содержание направлений управления эффективностью по этапам управления: формирование информационной базы, определение критериев оптимального уровня эффективности, разработка мероприятий для достижения оптимального уровня эффективности, контроль за реализацией управленческих решений. The work proposes an efficiency management system that allows choosing the optimal directions of performance management to ensure the strategic development of the enterprise. The subsystems controlling the efficiency of an industrial enterprise are defined. Management subsystems differ in the level of enterprise development, in the stages of the enterprise economic development and in the state of the external environment. The content of the directions of efficiency management by management stages is substantiated. The following stages of performance management are identified: the formation of an information base, the definition of criteria for the optimal level of efficiency, the development of measures to achieve the optimal level of efficiency, control over the implementation of management decisions. 2017 Article Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства / М.Г. Білопольський, Д.В. Чигарьов // Вісник економічної науки України. — 2017. — № 2 (33). — С. 12–17. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130365 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукові статті Наукові статті |
| spellingShingle |
Наукові статті Наукові статті Білопольський, М.Г. Чигарьов, Д.В. Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства Вісник економічної науки України |
| description |
Запропоновано систему управління ефективністю, яка дозволяє обирати оптимальні напрями управління ефективністю діяльності у процесі забезпечення стратегічного розвитку підприємства. Визначено підсистеми управління ефективністю промислового підприємства – це три напрями управління ефективністю, які відрізняються за рівнем розвитку суб’єкта господарювання, за стадіями економічного розвитку підприємства та за станом зовнішнього середовища. Обґрунтовано зміст напрямів управління ефективністю за етапами управління: формування інформаційної бази, визначення критеріїв оптимального рівня ефективності, розробка заходів для досягнення оптимального рівня ефективності; контроль за реалізацією управлінських рішень. |
| format |
Article |
| author |
Білопольський, М.Г. Чигарьов, Д.В. |
| author_facet |
Білопольський, М.Г. Чигарьов, Д.В. |
| author_sort |
Білопольський, М.Г. |
| title |
Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства |
| title_short |
Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства |
| title_full |
Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства |
| title_fullStr |
Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства |
| title_full_unstemmed |
Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства |
| title_sort |
напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Наукові статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130365 |
| citation_txt |
Напрями управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку підприємства / М.Г. Білопольський, Д.В. Чигарьов // Вісник економічної науки України. — 2017. — № 2 (33). — С. 12–17. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Вісник економічної науки України |
| work_keys_str_mv |
AT bílopolʹsʹkijmg naprâmiupravlínnâefektivnístûprizabezpečennístrategíčnogorozvitkupídpriêmstva AT čigarʹovdv naprâmiupravlínnâefektivnístûprizabezpečennístrategíčnogorozvitkupídpriêmstva |
| first_indexed |
2025-07-09T13:25:34Z |
| last_indexed |
2025-07-09T13:25:34Z |
| _version_ |
1837175968111788032 |
| fulltext |
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ЧИГАРЬОВ Д. В.
12 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
12. Зайняте населення за видами економічної ді-
яльності у 2000-2012 рр. (КВЕД-2005) Статистична ін-
формація/ Державна служба статистики. [Електрон-
ний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.
gov.ua/.
13. Зайняте населення за видами економічної ді-
яльності у 2012-2016 рр. (КВЕД-2010). Статистична ін-
формація [Електронний ресурс] / Державна служба
статистики. — Режим доступу: http://www.ukrstat.
gov.ua/.
14. Прушківська Е. В. Неоіндустріалізація як про-
цес оновлення вторинного сектору економіки в період
економічної нестабільності / Е.В. Прушківська // Те-
оретичні та прикладні питання економіки. — 2013. —
Вип. 28. — Т 1. — С. 191-197.
15. Економічний енциклопедичний словник.
[Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://subject.com.ua/economic/slovnik/1533.html.
16. Наявність і стан основних засобів за видами
економічної діяльності (КВЕД-2010) за 2016 рік. Ста-
тистична інформація [Електронний ресурс] / Держа-
вна служба статистики України — Режим доступу:
http://www.ukrstat.gov.ua/.
17. Промисловість України у 2007—2010 роках.
Статистичний збірник / Державна служба статистики
України. — Київ, 2011. — 307 с.
18. Промисловість України у 2011—2015 роках.
Статистичний збірник / Державна служба статистики
України. — Київ, 2016. — 382 с.
19. Позиція України в рейтингу країн світу за ін-
дексом глобальної конкурентоспроможності 2016-
2017. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://edclub.com.ua/analityka/pozyciya-ukrayiny-v-
reytyngu-krayin-svitu-za-indeksom-globalnoyi-
konkurentospromozhnosti-1.
20. Доповідь ПРООН: Україна зайняла 84-е місце
серед 188 країн світу [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://www.un.org.ua/ua/informatsiinyi-tsentr/
news/4089-dopovid-proon-ukraina-zainiala-84-e-mistse-
sered-188-krain-svitu.
21. Якубовський М. М., Солдак М. О. Вибір стру-
ктурних акцентів активізації розвитку промисловості
України // Економіка промисловості. — 2017. — №
2(78). — С. 5-21.
22. Пирог О.В. Адаптація структури національної
економіки України до вимог постіндустріального сус-
пільства / О.В. Пирог // Вісник Національного уніве-
рситету “Львівська політехніка”. — 2011. — № 698. —
С. 93—103.
23. Смаглюк А.А. Галузева та технологічна струк-
тури економіки України [Електронний ресурс] / А.А.
Смаглюк // Теорія та практика державного управ-
ління. — Вип. 2 (49).. — Режим доступу: http:
//www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2015-2/doc/2/
08.pdf.
24. Продуктивність праці та продуктивність капі-
талу. Інформаційно-аналітичні матеріали / Міністерс-
тво економічного розвитку і торгівлі України [Елект-
ронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.me.
gov.ua/Documents/List?lang=uk-UA&id=9d84e0b9-b9
01-475e-9b94-7e590ffa71ed&tag=Informatsiino-analiti
chniMateriali4.
М. Г. Білопольський
віце-президент АЕН України,
Д. В. Чигарьов
аспірант
Приазовський державний технічний університет, м. Маріуполь
НАПРЯМИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ПРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Постановка проблеми. Стратегічний розвиток
економічної діяльності промислового підприємства у
теперішніх умовах господарювання має спиратися на
скоротечну змінність таких зовнішніх чинників, як
попит, доступність ринків збуту, конкуренція, полі-
тична й економічна стабільність у галузі, країні, світі.
Відстеження змін у зовнішньому середовищі та їх
впливу на стратегію розвитку підприємства стають од-
нією з умов успішності впровадження заходів, пов’яза-
них із підвищенням ефективності господарської діяль-
ності у стратегічному напрямі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням
щодо забезпечення ефективності діяльності підприєм-
ства, досягнення ефектів у процесі господарювання
було присвячено чимало наукових доповідей, статей,
монографій як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-
економістів, практиків. Теоретичну сутність ефектив-
ності підприємства з різних позицій розкрито у про-
аналізованих роботах Н.В. Фарафонової [1], В.А. Ха-
рченко [2]. Інші науковці — І.Г. Андрєєва [3], К.В.
Павлов [3], Т. С. Танічева [4] — підкреслюють зв’язок
ефективності як із забезпеченням стійкості підприєм-
ства, так із підтримкою його конкурентоспроможно-
сті. Однак проблема досягнення ефективності є акту-
альною для проведення досліджень і в сучасних умо-
вах функціонування і розвитку промислових підпри-
ємств, оскільки нові реалії господарювання вимага-
ють застосування нових підходів до вирішення еконо-
мічних проблем, а саме: забезпечення стратегічного
розвитку підприємства на засадах ефективності, ре-
зультативності, рентабельності діяльності.
Метою статті є розробка науково-методичних
підходів щодо удосконалення управління ефективні-
стю при забезпеченні стратегічного розвитку підпри-
ємства.
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ЧИГАРЬОВ Д. В.
2017/№2 13
Виклад основного матеріалу. За результатами ана-
лізу наукової літератури з питань управління діяльні-
стю підприємства, забезпечення його стійкого розвит-
ку [5, 6], формування систем управління [7, 8] та
прийняття управлінських рішень [9], розв’язання
проблеми удосконалення управління ефективністю у
процесі забезпечення стратегічного розвитку потребує
використання системного підходу до усього процесу
управління ефективністю протягом усього життєвого
циклу продукції, що виробляється. Система управ-
ління ефективністю суб’єктів господарювання має
дозволяти обирати оптимальні напрями управління
ефективністю діяльності як за періодами (коротко-
строковий, середньостроковий, довгостроковий), так і
за сукупністю поставлених завдань розвитку для до-
сягнення мети.
Отже, управління ефективністю можна предста-
вити як систему управління, в якій підсистемами уп-
равління виступають напрями управління. У свою
чергу напрями управління також слід піддати дифе-
ренціації для обрання більш прийнятних заходів уп-
равління стратегічним розвитком підприємства.
У цілому систему управління ефективністю під-
приємства при забезпеченні стратегічного розвитку
подано на рисунку.
Рисунок. Система управління ефективністю при забезпеченні стратегічного розвитку
промислового підприємства (розроблено авторами)
Як видно з рисунку, підсистеми управління
ефективністю промислового підприємства — це три
напрями управління ефективністю, які відрізняються
за рівнем розвитку безпосередньо суб’єкта господарю-
вання, за стадіями економічного розвитку підприєм-
ства або за стадіями життєдіяльності підприємства та
за станом зовнішнього середовища — це стан світової
економіки, який формує макроекономічний стан у
державі і чинить вплив на господарчу діяльність під-
приємства.
При розкритті сутності напрямів управління
ефективністю промислового підприємства у процесі
стратегічного розвитку слід визначитися із послідовні-
стю їх виконання. Для цього авторами роботи пропо-
нується розглянути зміст усіх напрямів управління
ефективністю на кожному із загальних етапів управ-
ління ефективністю.
Етапи управління ефективністю промислового
підприємства зведено до чотирьох послідовних дій, які
передбачають:
1) формування інформаційної бази щодо ефек-
тивності діяльності за базовими завданнями управ-
ління;
2) визначення критеріїв оптимального рівня
ефективності у певних умовах розвитку;
3) розробка заходів щодо досягнення оптималь-
ного рівня ефективності;
4) контроль за реалізацією управлінських рішень
у процесі забезпечення стратегічного розвитку підпри-
ємства.
Зміст наведених етапів управління залежить вза-
галі від існуючого фінансово-господарського стано-
вища на підприємстві, від спрямованості поточних і
довгострокових завдань, які потрібно реалізувати на
підприємстві у процесі здійснення управлінських дій.
Таким чином, зміст запропонованих авторами напря-
мів управління ефективністю у розрізі етапів управ-
ління ефективністю поєднано у табл. 1.
Як видно з інформації, наведеної у табл. 1, на
першому етапі управління ефективністю підприємства
відбувається формування інформаційної бази щодо:
- перспектив розвитку, які зводяться до впрова-
дження інновацій за умов низького рівня розвитку
(для підвищення рівня розвитку) та за умов високого
рівня розвитку (для зміцнення ринкових позицій );
- зміцнення досягнутих позицій у здійсненні опе-
раційної діяльності (за середнім та високим рівнем
розвитку у частині стабілізації масштабів діяльності).
Другий етап управління ефективністю передбачає
обрання критеріїв, які б максимально відображали
становище підприємства за рівнями розвитку. Отже,
Підсистеми управління ефективністю
Система управління ефективністю
напрям управління
в залежності від рівня
розвитку промислового
підприємства
напрям управління
в залежності від стадії економіч-
ного розвитку промислового
підприємства
напрям управління
в залежності від стану
зовнішнього середовища:
- високий рівень розвитку;
- середній рівень розвитку;
- низький рівень розвитку
- стадія становлення;
- стадія розвитку;
- стадія стабілізації;
- стадія диверсифікації
- період зростання світової еко-
номіки;
- період світової економічної
кризи;
- посткризовий період у світовій
економіці
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ЧИГАРЬОВ Д. В.
14 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
для високого рівня розвитку обрано такий критерій,
що характеризує платоспроможність підприємства;
для середнього рівня розвитку — рентабельність під-
приємства; для низького рівня розвитку — кредито-
спроможність підприємства. Ці критерії пов’язані із
інформаційною базою щодо ефективності діяльності
та формують комплекс заходів щодо досягнення опти-
мального стану ефективності за виділеними рівнями
розвитку.
Таблиця 1
Сутність напрямів управління ефективністю за етапами управління
Найменування
етапів управління
Рівні розвитку підприємства
високий рівень розвитку середній рівень розвитку низький рівень розвитку
1. Формування ін-
формаційної бази
щодо ефективності
діяльності за базо-
вими завданнями
управління
- забезпечення стабіль-
них обсягів виробництва
і реалізації продукції;
- впровадження іннова-
ційних розробок у ви-
робництво і процес уп-
равління
- оптимізація реалізаційної
політики (виділення на-
дійних партнерів);
- синхронізація грошових,
товарних і матеріальних
потоків
- технологічне оновлення
виробництва за рахунок ін-
вестицій, державної під-
тримки;
- розширення ринків реалі-
зації продукції
2. Визначення кри-
теріїв оптимального
рівня ефективності у
певних умовах роз-
витку
- своєчасність здійс-
нення платежів, низь-
кий рівень заборговано-
сті
- дотримання встановле-
ного рівня рентабельності
діяльності
- наявність стабільної кре-
дито-спроможності для реа-
лізації заходів щодо онов-
лення виробничих фондів
3. Розробка заходів
щодо досягнення
оптимального рівня
ефективності
- оцінка ризиків діяль-
ності;
- підвищення конкурен-
тоспроможності;
- оцінка зовнішніх за-
гроз
- оцінка потенціалу під-
приємства;
- аналіз стійкості стано-
вища
- оцінка поточних планів та
їх реалізація;
- аналіз стратегічних альтер-
натив та їх реалізація
4. Контроль за реа-
лізацією управлінсь-
ких рішень у про-
цесі забезпечення
стратегічного роз-
витку підприємства
- своєчасне реагування
на відхилення від орієн-
тирів розвитку
- спостереження за вико-
нанням управлінських рі-
шень
- постійне коригування (за
необхідністю) планових за-
ходів для досягнення необ-
хідного рівня розвитку дія-
льності
Серед напрямів управління ефективністю, здат-
них забезпечити кожен із рівнів розвитку, виділено
такі:
— для високого рівня розвитку: оцінювання існу-
ючих загроз через складність умов функціонування і
через високі темпи зміни у зовнішньому середовищі;
— для середнього рівня розвитку: збереження до-
сягнутих позицій щодо рівня ефективності діяльності
та формування потенційних можливостей розвитку у
майбутньому;
— для низького рівня розвитку: оцінювання по-
точних і стратегічних планових завдань у напрямі на-
рощування обсягів виробництва і реалізації продукції.
На останньому етапі управління ефективністю
суб’єктів господарювання здійснюється контроль за
вказаними заходами управління, при цьому для висо-
кого рівня розвитку акцент робиться на ймовірних ри-
зиках і їх недопущенні; для середнього рівня роз-
витку — на результативності виконання запланованих
рішень; для низького рівня розвитку — на корегуванні
відповідно до ситуації планових заходів із метою під-
вищення їх дієвості.
У цілому слід зазначити, що сутність етапів уп-
равління ефективністю залежно від рівнів розвитку ві-
дрізняється і в узагальненому вигляді процес управ-
ління ефективністю підприємства зводиться до такого:
- за високим рівнем розвитку: підвищення ре-
зультативності виробничої діяльності підприємства на
основі застосування нововведень для забезпечення ці-
лей і завдань стратегічного розвитку;
- за середнім рівнем розвитку: підвищення стій-
кості господарської діяльності, забезпечення стабіль-
ності збутової діяльності на основі застосування кон-
трольних заходів за станом як поставок продукції, так
і їх оплатою з метою підтримки досягнутого і прий-
нятного рівня рентабельності;
- за низьким рівнем розвитку: досягнення резуль-
тативності операційної діяльності на основі впрова-
дження сучасних технологічних рішень у виробничий
процес та налагодження збутової політики для забез-
печення функціонування підприємства у поточному
періоді та прискореного економічного зростання фі-
нансово-господарської діяльності підприємства у
стратегічній перспективі.
Запропоновані авторами роботи етапи управління
ефективністю промислового підприємства за наступ-
ним напрямом управління ефективністю — в залежно-
сті від стадії економічного розвитку — представлено у
табл. 2.
Як видно з табл. 2, на стадії економічного роз-
витку підприємства «становлення» напрями управ-
ління ефективністю зводяться до інвестування у ви-
робничий процес, яке дозволить розпочати випуск
продукції та її реалізацію. Оскільки процес інвесту-
вання пов’язаний із значними витратами, то за крите-
рій оптимального стану ефективності пропонується
обрати обсяг позитивного чистого грошового потоку,
який слід постійно коригувати у процесі реалізації
управлінських рішень.
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ЧИГАРЬОВ Д. В.
2017/№2 15
Таблиця 2
Сутність напрямів управління ефективністю за стадіями економічного розвитку
Найменування
етапів управління
Стадії економічного розвитку
стадія становлення стадія розвитку стадія стабілізації стадія диверсифіка-
ції
1. Формування ін-
формаційної бази
щодо стану ефек-
тивності за базо-
вими завданнями
управління
- залучення інвести-
ційних ресурсів;
- налагодження ви-
робництва продукції;
- створення власної
клієнтської бази
- підвищення
темпів виробни-
цтва продукції;
- створення на-
дійної збутової
мережі
- укладання догово-
рів із контрагентами
на довгостроковий
період;
- максимальне ви-
користання вироб-
ничих потужностей
- освоєння вироб-
ництва нових видів
продукції;
- пошук нових ка-
налів збуту продук-
ції
2. Визначення кри-
теріїв оптималь-
ного рівня ефек-
тивності у певних
умовах розвитку
- позитивне значення
чистого грошового
потоку
- зростання при-
бутків від здійс-
нення господар-
ської діяльності
- отримання прий-
нятного рівня рента-
бельності діяльності
- зростання вируч-
ки від реалізації
продукції
3. Розробка заходів
щодо досягнення
оптимального рів-
ня ефективності
- аналіз фінансової
стійкості;
- аналіз вхідних і ви-
хідних грошових по-
токів;
- аналіз товарних по-
токів;
- аналіз матеріальних
потоків
- оцінка цінової
політики на то-
варному ринку;
- оцінка ефек-
тивності збуту
продукції
- оцінка зменшення
постійних і змінних
витрат за рахунок як
введення режиму
економії, так і зрос-
тання обсягів вироб-
ництва
- аналіз конкурен-
тоспроможності но-
вих видів продукції;
- аналіз темпів
росту виручки від
реалізації продукції
у динаміці
4. Контроль за реа-
лізацією управлін-
ських рішень у
процесі забезпе-
чення стратегіч-
ного розвитку під-
приємства
- узгодження обсягів
інвестиційних вкла-
день і результативно-
сті діяльності
- постійний мо-
ніторинг заходів
із розширення
обсягів виробни-
цтва і збуту про-
дукції
- урахування дії
факторів, що приз-
водять до пору-
шення стійкості дія-
льності
- коригування ви-
робництва і збуту
продукції
На стадії «розвитку» головним є отримання при-
бутків від операційної діяльності, що визначено за
критерій оптимального стану ефективності на цій ста-
дії економічного розвитку. Зростання обсягів вироб-
ництва продукції вимагає розширення збутової ме-
режі, отже одним із заходів управління ефективністю
визначено оцінку ефективності реалізації продукції.
Стабілізація діяльності передбачає збереження
досягнутих результатів у перспективі, тому критерієм
оптимального стану ефективності визначено рівень
рентабельності. Управління ефективністю на даній
стадії економічного розвитку вимагає постійного мо-
ніторингу впливу негативних факторів, що порушують
стійкість фінансово-господарської діяльності.
Диверсифікація діяльності пов’язується в основ-
ному із виробництвом нових видів продукції, отже на
даній стадії серед напрямів щодо досягнення оптима-
льного стану ефективності виділено оцінку конкурен-
тоспроможності продукції та темпів зростання ви-
ручки від реалізації продукції.
Отже, етапи управління ефективністю промисло-
вого підприємства за кожною стадією економічного
розвитку в узагальненому вигляді мають такі особли-
вості застосування:
1) етап формування інформаційної бази щодо
стану ефективності за базовими завданнями управ-
ління: формування попиту на продукцію на ринку
(стадія становлення), повне освоєння виробничих по-
тужностей (стадія розвитку), стійкий розвиток фінан-
сово-господарської діяльності підприємства з ураху-
ванням стратегічних перспектив (стадія стабілізації),
освоєння випуску і реалізації нового виду продукції
(стадія диверсифікації);
2) етап визначення критеріїв оптимального стану
ефективності у певних умовах розвитку: на стадії ста-
новлення — рух грошових коштів, на стадії розвитку —
позитивна динаміка прибутків від здійснення госпо-
дарської діяльності; на стадії стабілізації — стійкий рі-
вень рентабельності діяльності, на стадії диверсифіка-
ції — динамічне зростання виручки від реалізації но-
вого виду продукції;
3) етап розробки заходів щодо досягнення опти-
мального рівня ефективності: за стадіями станов-
лення, розвитку, стабілізації і диверсифікації полягає,
відповідно, у такому: аналіз ефективності генерування
потоків, оцінка ефективності збутової політики, оцін-
ка формування витрат підприємства, аналіз результа-
тивності випуску і реалізації нових видів продукції;
4) етап контролю за реалізацією управлінських рі-
шень у процесі забезпечення стратегічного розвитку
підприємства: контроль за: ефективністю вкладень
(стадія становлення), обсягом виробництва і реаліза-
цією продукції (стадія розвитку), стійкістю діяльності
(стадія стабілізації), виробничими і реалізаційними
завданнями (стадія диверсифікації).
Сутність напрямів управління ефективністю
суб’єктів господарювання, що складають загальну си-
стему управління ефективністю, залежно від стану
зовнішнього середовища наведено у табл. 3 (авторська
розробка).
Як видно з табл. 3, зростання економіки передба-
чає активізацію розвитку, що є базовим завданням уп-
БІЛОПОЛЬСЬКИЙ М. Г., ЧИГАРЬОВ Д. В.
16 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
равління ефективністю. Оскільки у цей період спро-
можність для підприємств залучати кошти на впрова-
дження інноваційних проектів, реалізацію бізнес-пла-
нів розвитку господарської діяльності є найбільш реа-
льною, критеріями оптимального стану ефективності
визначено рівень платоспроможності та фінансової
стійкості. У період зростання економіки збільшується
кількість укладених угод, які реалізуються, тому важ-
ливо контролювати виконання досягнутих домовлено-
стей.
Таблиця 3
Сутність напрямів управління ефективністю залежно від стану зовнішнього середовища
Найменування етапів
управління
Стан зовнішнього середовища
період зростання світової
економіки
період світової
економічної кризи
посткризовий період
у світовій економіці
1. Формування інфор-
маційної бази щодо
стану ефективності за
базовими завданнями
управління
- активізація і стимулю-
вання розвитку діяльності:
впровадження інвестицій-
них проектів, впровадження
нововведень
- підтримка ефективно-
сті на досягнутому рівні
відповідно до умов фун-
кціонування
- забезпечення і стиму-
лювання розвитку дія-
льності: стабілізація об-
сягів виробництва і реа-
лізації продукції
2. Визначення критеріїв
оптимального рівня
ефективності у певних
умовах розвитку
- стійка платоспроможність;
- утримання стану фінансо-
вої стабільності
- прийнятний рівень де-
біторської і кредиторсь-
кої заборгованості
- досягнення прибутко-
вості діяльності
3. Розробка заходів
щодо досягнення опти-
мального рівня ефек-
тивності
- оцінка потенціалу підпри-
ємства;
- аналіз змін у зовнішньому
середовищі
- аналіз збитків, спричи-
нених фінансово-еконо-
мічною кризою;
- оцінка нових можливо-
стей ведення бізнесу
- впровадження новіт-
ніх зберігаючих техно-
логій;
- оновлення виробни-
цтва;
- досягнення конкурен-
тоспроможності
4. Контроль за реаліза-
цією управлінських рі-
шень у процесі забезпе-
чення стратегічного
розвитку підприємства
- виконання досягнутих
угод з контрагентами у пов-
ному обсязі
- узгодження обсягів ви-
робництва і реалізації
продукції
- реагування на зміни
як на світових ринках,
так і всередині галузі
У кризовій ситуації стан ефективності підприєм-
ства різко погіршується, тому управлінські заходи зво-
дяться до аналізу причин збитків, наслідків банкрут-
ства, оцінки нових напрямів діяльності. У цей період
важливо координувати як рівень заборгованості по-
купців продукції, так і рівень зобов’язань перед поста-
чальниками сировини, отже критерієм стану ефектив-
ності виступає рівень заборгованості. Управлінські рі-
шення повинні сприяти і забезпечувати узгодження
обсягів виробництва і збуту продукції, а потоки коштів
відповідно мати синхронний характер, що забезпечить
ритмічність виробничого процесу.
У період виходу з кризового стану для забезпе-
чення ефективності необхідно досягти прибутковості
діяльності. Для цього напрями управління ефективні-
стю зводяться до оновлення виробництва з метою до-
сягнення і підвищення конкурентоспроможності під-
приємства. Також слід постійно проводити моніторинг
економіко-фінансової ситуації на світових ринках, си-
туації у державі і галузі.
У цілому слід зазначити особливості кожного із
етапів управління ефективністю промислового під-
приємства в залежності від стану зовнішнього середо-
вища. Особливості етапів подано нижче:
— на етапі формування інформаційної бази щодо
стану ефективності за базовими завданнями управ-
ління: в умовах зростання економіки постає завдання
динамічного розвитку за видами і сферами діяльності,
в умовах кризи — уповільнення розвитку під тиском
зовнішніх вимог, в умовах посткризового періоду —
поступове відновлення завдань розвитку підприєм-
ства;
— на етапі визначення критеріїв оптимального
рівня ефективності у певних умовах розвитку: для
умов економіки, що зростає, критерієм є сталий роз-
виток фінансово-господарської діяльності, для кризо-
вих умов — мінімальний рівень зобов’язань, для пост-
кризового періоду функціонування — відновлення
прибуткового стану суб’єкта господарювання;
— на етапі розробки заходів щодо досягнення оп-
тимального рівня ефективності: дослідження здатності
розвивати фінансово-господарську діяльність (при
зростанні економіки), оцінка загроз і можливостей
(при кризових умовах функціонування), аналіз здатно-
сті до відновлення діяльності (посткризовий період);
— на етапі контролю за реалізацією управлінських
рішень у процесі забезпечення стратегічного розвитку
підприємства: контролюється стан підписаних угод,
виробничий процес, стан зовнішнього оточення від-
повідно в умовах зростання економіки, економічної
кризи та післякризового періоду.
Висновки. Удосконалення управління ефективні-
стю при забезпеченні стратегічного розвитку вимагає
нових підходів до прийняття управлінських рішень.
Запропонована у роботі система управління ефектив-
ністю враховує рівень розвитку підприємства, стадію
економічного розвитку підприємства та стан зовніш-
нього середовища, що дозволяє більш обґрунтовано
підійти до вибору напряму управління та досягти на-
мічених результатів за строками, якістю, витрачанням
зусиль.
Поєднання системного підходу до управління
ефективністю в цілому та ситуаційного підходу у про-
БОРЕЙКО В. І.
2017/№2 17
цесі обрання напряму управління за певними озна-
ками допоможе підвищити ефективність діяльності
промислового підприємства у процесі розвитку фінан-
сово-господарської діяльності у цілому.
У подальших дослідженнях необхідно визначити
ризикові ситуації, пов’язані з реалізацією кожного на-
пряму управління ефективністю промислового під-
приємства, які суттєво впливають на прийняття управ-
лінських рішень при забезпеченні стратегічного роз-
витку.
Список використаних джерел
1. Фарафонова Н.В. Сутність і складові економі-
чної ефективності господарської діяльності підпри-
ємств АПК / Н.В. Фарафонова // Актуальні проблеми
економіки. — 2011. —№10. — С. 176-185.
2. Харченко В.А. Економічна сутність ефекту і
ефективності виробництва / В.А. Харченко // Теоре-
тичні і практичні аспекти економіки та інтелектуаль-
ної власності: зб. наук. праць. - Маріуполь: Вега-
Принт, 2009. — С. 312-315.
3. Андреева И.Г. О связи устойчивости и эффе-
ктивности развития бизнес-структур / И.Г. Андреева,
К.В. Павлов // Економічний вісник Донбасу. — 2010.
— №2 (20). — С. 197-210.
4. Таничева Т. С. Эффективность предпринима-
тельской и управленческой деятельности промышлен-
ного предприятия и его связь с конкурентоспособно-
стью / Т. С. Таничева // Экономика и экономические
науки. — 2010. — №3 (184). — Вып. 24. Экономика. —
С. 118-121.
5. Василенко О.В. Менеджмент устойчивого ра-
звития предприятия [моногр.] / О.В. Василенко. —
Киев: ЦУЛ, 2005. — 648 с.
6. Уолш К. Ключові фінансові показники. Ана-
ліз та управління розвитком підприємства / К. Уолш:
пер. з англ. Л.Л. Лабезний. — Киів: Всеувито, Наук.
думка, 2001. — 367 с.
7. Харченко В.А. Механізм формування системи
стратегічного управління розвитком промислового
підприємства / В.А. Харченко // Економіка промис-
ловості. — 2014. — №4. — С. 97-104.
8. Гончар Т. Основные направления формирова-
ния системы управления рисками на металлургиче-
ских предприятиях Украины / Т. Гончар // Економіст.
— 2010. — №9. — С. 42-45.
9. Котлер Ф. Маркетинг. Менеджмент / Ф. Кот-
лер. — СПб.: Питер, 2000. — 752 с.
В. І. Борейко
академік АЕН України, д-р екон. наук
Міжнародний економіко-гуманітарний університет
імені академіка Степана Дем’янчука
ПОСТІНДУСТРІАЛЬНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Постановка проблеми. Економічно розвинуті кра-
їни світу, які в ХХ столітті, завдяки індустріальному
розвитку та продукції своїх промислових підприємств,
зайняли панівні позиції на міжнародних торгівельних
ринках, сьогодні активно переходять від індустріального
до постіндустріального суспільства, в якому на перших
позиціях у створенні валового внутрішнього продукту
(ВВП) промисловість замінює сфера послуг. В кон-
тексті зазначеного, перед Україною, яка за двадцять
п’ять років незалежності втратила більшу частину
свого промислового потенціалу, яким вона володіла на
початку дев’яностих років ХХ століття, стоїть дилема,
або направити всі зусилля та фінансові ресурси на від-
новлення втрачених промислових потужностей, або
зосередити основну увагу на розвитку сфери послуг та
інформаційних технологій.
Це обумовлює необхідність дослідження індустрі-
альних (коли Україна буде відновлювати автомобіле-,
авіа-, суднобудування та інші машинобудівні галузі) та
постіндустріальних (коли наша країна активно розви-
ватиме інформаційні технології, можливості електрон-
них засобів зв’язку та галузі, які роблять побут насе-
лення більш досконалим) перспектив національної еко-
номіки.
Аналіз досліджень та публікацій. Питання дослі-
дження перспектив розвитку національної економіки
та ролі в цьому процесі окремих галузей завжди було у
сфері уваги відомих вітчизняних науковців, серед яких
слід виділити роботи: В. Бодрова [1], В. Гейця [2],
А. Гриценка [3], І. Дорошенка [4], В. Кифяка [6], Куд-
ряшова [8], О. Кузьміна [9], Е. Лібанової [10], Ю. Мако-
гона [11], В. Мамутова [12], В. Новицького [13], В. Они-
щенка [14], В. Оскольського [15; 16], І. Родіонової [17],
В. Ткаченка [20], А. Чухна [21] та ін.
Зазначені вчені обґрунтували, що Україна впро-
довж всіх років незалежності розвивається без визна-
ченої стратегії, що зумовило виникнення численних
криз, втрату Україною свого промислового потенціалу
та відсутність чітко окреслених перспектив розвитку
національної економіки. Це дало підстави В. Они-
щенку заявити, що: «Для України шлях до спокою і
багатства буде нелегким. А тому сьогодні у стані бі-
фуркації нам, як ніколи, необхідно обрати вірний
шлях і взяти належний старт, базуючись на реальних
оцінках своїх можливостей. По суті, країна все почи-
нає спочатку» [14, c. 15].
Невирішена частина проблеми. Дефіцит фінансових
ресурсів і відсутність чіткої урядової програми створю-
ють невизначені перспективи розвитку економіки Ук-
раїни в майбутньому. Не сформовано концептуальні
засади та не визначено стратегію розвитку національ-
ної економіки і в наукових публікаціях.
Тому, для забезпечення стабільного та динаміч-
ного функціонування національної економіки, необхі-
дно окреслити переваги індустріального і постіндустрі-
ального суспільства і обґрунтувати концептуальні засади
майбутнього розвитку України. Зазначене обумовило
актуальність нашого дослідження.
|