Антиестетика як естетична норма в російській жіночій прозі 1990-х років
На матеріалі оповідання Олени Тарасової “Та, що не пам’ятає зла” й роману Ніни Садур “Вічна мерзлота” проаналізовано свідоме порушення естетичної норми російськими жінками-прозаїками 1990-х років. “Чорнуха”, починаючи від наголошення тем потворності та насильства й закінчуючи приматом категорії “...
Збережено в:
| Видавець: | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2011
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144064 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Цитувати: | Антиестетика як естетична норма в російській жіночій прозі 1990-х років / Г. Улюра // Слово і Час. — 2011. — № 3. — С. 68-78. — Бібліогр.: 25 назв. — укp. |
Репозиторії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| Резюме: | На матеріалі оповідання Олени Тарасової “Та, що не пам’ятає зла” й роману Ніни Садур “Вічна
мерзлота” проаналізовано свідоме порушення естетичної норми російськими жінками-прозаїками
1990-х років. “Чорнуха”, починаючи від наголошення тем потворності та насильства й закінчуючи
приматом категорії “жахливе” в естетичній оцінці тексту, репрезентується авторками як нарочитий
художній прийом, обмежений загальною депресивною тональністю твору й цілеспрямованим
шоком від зображення “сутого фізіологізму”. Своєю гіпернатуралістичною манерою “чорнушні”
тексти жінок-прозаїків створюють ефект дереалізації. Принципова невимовність відразливого/
болю перетворюється в цьому випадку на нерозмеження кордонів внутрішнього і зовнішнього
досвідів. |
|---|