Древо без плоду: бездітність і безпліддя в суспільстві Гетьманщини (спроба соціально-історичного дослідження)

• Дата: 2017
• Автор: Сердюк, І.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інституту історії України НАН України 2017
• Назва видання: Соціум. Альманах соціальної історії
• Теми: Історія родини та гендерних взаємин
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/158998
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Древо без плоду: бездітність і безпліддя в суспільстві Гетьманщини (спроба соціально-історичного дослідження) / І. Сердюк // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 161–180. — Бібліогр.: 69 назв. — укр.

У статті досліджуються проблеми бездітності, безпліддя та імпотенції у суспільстві Гетьманщини. Йдеться про сприйняття цих явищ релігійним соціумом, котрий загалом був налаштований на дітонародження. Здатність до зачаття розглядається як важлива умова глорифікації індивіда у традиційному суспільстві. Прагнення до продовження роду мало не тільки біологічне чи економічне, а й глибоко соціальне підґрунтя. Патріархальне середовище по своєму трактувало цю потребу. З одного боку, від повноцінного чоловіка очікувалося виконання ролі батька, з іншого – відповідальність за відсутність дітей охочіше покладалася на жінку. Про це свідчать механізми та практики лікування безпліддя, які широко практикували місцеві ворожки, а церква перевела в розряд «чудесного». У цьому контексті про прокреацію ми можемо говорити як те, що було бажане; запит на чари, лікарські практики і чуда – як надію, можливе безпліддя – як ризик і страх. Інакше кажучи, ми говоримо про складові такого собі «горизонту очікувань». Одним із найважливіших елементів на цьому горизонті було дітонародження. На жаль, джерела Гетьманщини рідко промовляють про бездітні шлюби. Переважно це казусні випадки, пов'язані з розлученнями, церковними чудами тощо. Перші спроби підрахунків, але передусім західноєвропейський матеріал та демографія, дозволяють дуже обережно висловити припущення, що бездітними залишалися близько 5% шлюбів. Однак, такі «безплідні дерева» імовірно були добре помітними на фоні родин із дітьми, а отже мали всі підстави підпасти під іншування або ж маргіналізацію. Уникнути їх, бодай частково, можна було, взявши дитину «на виріст», учнів, малолітніх наймитів тощо. Це пов'язано не тільки з механізмами глорифікації, а й з потребою у домінуванні, притаманною патріархальному суспільству. Врахування подібних аспектів може бути продуктивним у контексті вивчення дитячої праці, учнівства, наймитування, сирітства, таких явищ, як соціальний трансфер і соціальний капітал.