Бабак степовий (Marmota bobak) на півночі Одеської області (Україна)

• Дата: 2019
• Автор: Дацюк, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Національний науково-природничий музей НАН України 2019
• Назва видання: Theriologia Ukrainica
• Теми: Дослідження популяцій
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/165190
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Бабак степовий (Marmota bobak) на півночі Одеської області (Україна) / В. Дацюк // Theriologia Ukrainica. — 2019. — Т. 17. — С. 92–96. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Північ Одеської області, як і все Причорномор’я та південні райони Поділля, не відносяться до сучасного ареалу бабака степового, який поширений в Україні переважно на сході, проте тут мав місце досвід успішної інтродукції бабака. Розселення бабака степового, Marmota bobak, на півночі Одеської області, проходило у 1979–1980 роках. На території трьох сіл Любашівського району, в яких не залишилося жодного жителя, було створено природний заказник «Степанівський» (згодом статус змінено на мисливські угіддя Іванівської сільської ради), в який були переселені сарни, фазани та бабаки. Першу партію бабаків завозили влітку 1979 року з Асканії-Нової, але, на жаль, не всі звірки змогли перенести жару та дорогу, а ті що доїхали — не змогли акліматизуватися. Другу партію відловлювали вже в Луганській області (на той час як «Ворошиловградська»), восени того ж 1979 року. Відсутність природних ворогів, бережливе ставлення населення ближніх сіл — дозволило колонії розростися з 25 тварин у 1980 р. до 415 особин у 2010 році, проте надалі пішов спад чисельності. Безгосподарське ставлення до природи — спочатку через випалювання очерету та сухостою, а потім відкриття кар’єру, призвели до загибелі багатьох тварин. Поява великої кількості лисиць також позначилася на кількості основної маси колонії та міграції вцілілих особин поближче до людей. Важливим фактором впливу також стало хижацтво на молодих бабаків з боку шулік. У 2013 р. чисельність поселення становила лише 50 особин, і скоре вимирання колонії при збереженні факторів існування бабаків було найбільш очікуваним прогнозом. Тому того ж 2013 р. було розпочато заходи із підтримки та відновлення колонії бабака, яка станом на 1 грудня 2016 року нараховувала близько 500 особин, а на початок 2019 р. становила 1700 особин. Досвід управління показав, що при правильно спланованій роботі з підтримки локальної популяції і регуляції хижацтва колонія демонструє помітний і сталий приріст, що дозволяє сподіватися на її подальше розростання. «Любашівська» колонія бабака на сьогодні є стабільною, і цей факт дає підстави вважати вид наявним у фауні Поділля.