Грайливо-епатажне «простопророкування» у майже однойменному уривку Олеся Ульяненка

• Видавець: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
• Дата: 2020
• Автор: Штейнбук, Ф.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2020
• Назва видання: Сiверянський літопис
• Теми: Літературознавчі студії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174214
• Цитувати: Грайливо-епатажне «простопророкування» у майже однойменному уривку Олеся Ульяненка / Ф. Штейнбук // Сіверянський літопис. — 2020. — № 6. — С. 98-105. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Творчість Олеся Ульяненка, 10 річниця смерті якого минула 17 серпня 2020 р., і за життя митця завжди провокувала неоднозначні критичні рефлексії. Відтак мета статті полягає у пошуках відповіді на просте, але водночас надзвичайно важливе питання про естетичний зміст останнього і незавершеного роману Олеся Ульяненка під назвою «Пророк», який, відповідно до назви і традиційних підходів, критики розглядали в ригористично-моралізаторському контексті. На противагу таким підходам, пропонована розвідка будується на розробленому та апробованому у тракті докторських і постдокторських студій тілесно-міметичному методі аналізу художніх творів, зміст якого обґрунтовано на основі поняття «тілесний міметизм» і який полягає у тому, що літературні тексти передусім досліджують з огляду на їхню тілесну детермінованість. Внаслідок цього вперше в українському літературознавстві інтерпретація вкрай суперечливої творчості письменника дозволила дійти висновків, за якими апокаліптична, буцімто, проблематика заперечується застосуванням стратегій іронії та епатажу, і тому образ повішеної на дереві жінки, якій зрізаною з її сідниць шкірою зашили очі і рот, не лише символізує деперсоніфіковану чи навіть деантропологізовану особистість, а й водночас становить спробу дискурсивного подолання через іронічно описану епатажну ситуацію того невимовного жаху, що просто не може бути подоланим у будь-який інший спосіб. Натомість, у цілому зміст проаналізованого уривку роману полягає в тому, що, попри звично жахливий дискурс, репрезентований у цьому творі, письменницька стратегія змінюється остаточно, і, замість похмурого художнього споглядання за жахливим світом та дискурсивної прі із жахіттями оточуючого соціуму, реципієнту пропонують не обурення, гнів і заперечення оного, а іронічне грайливо-епатажне «простопророкування» з цього приводу.