Теоретичні витоки проблеми зовнішніх ефектів

• Дата: 2020
• Автори: Сердюк, О.С., Петрова, І.П.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут економіки промисловості НАН України 2020
• Назва видання: Вісник економічної науки України
• Теми: Трибуна молодого вченого
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178782
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Теоретичні витоки проблеми зовнішніх ефектів / О.С. Сердюк, І.П. Петрова // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 2 (39). — С. 180-185. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Виявлено теоретичні витоки зовнішніх ефектів в економічній теорії. Зовнішній ефект проявляється у вигляді матеріальних витрат третіх сторін, які безпосередньо не беруть участь у господарській операції, тобто коли діяльність окремих суб’єктів господарювання негативним (або позитивним) чином позначається на діяльності інших суб’єктів, які не перебувають з ними у ринкових відносинах. Ідея дослідження полягає в такому: в основу теорії зовнішніх ефектів покладено погляди вчених, які сформувалися під впливом інституційного середовища, суспільства із якого вони походили. Виявлено, що плюралізм британського суспільства, що походив від інституційного середовища країни, став передумовою для формування двох антагоністичних теорій нівелювання зовнішніх ефектів – теорії А. Пігу і Р. Коуза. За теорією А. Пігу, зовнішні ефекти є похідними нерегульованих ринків. Виходячи із того, що зовнішні ефекти є похідними вільного ринку (який відстоює неокласицизм), які унеможливлюють максимізацію ефективності виробництва (за маржиналістською теорією), А. Пігу доходить висновку, що держава має здійснювати заходи щодо їх подолання. Протилежного погляду дотримувався Р. Коуз, оскільки квінтесенцією його теорії були трансакційні витрати. На думку Р. Коуза, такі витрати є значно вищими в умовах державного регулювання господарської діяльності, аніж за прямого контакту суб’єктів господарювання. Тобто, посередницькі дії держави (перерозподіл ресурсу та продукту між суб’єк¬тами) обходяться суспільству дорожче, аніж безпосередня домовленість між суб’єктами. З цього випливає, що в цілому для суспільства вигідніше розв’язати проблему зовнішніх ефектів на рівні продуцента та реципієнта, аніж покладатися у цьому питанні на державу. Проаналізувавши теорії зовнішніх ефектів, встановлено, що А. Пігу розглядав суспільний добробут у якіс¬ному вимірі, тоді як Р. Коуз – у кількісному. Встановлено, що в основу теорії А. Пігу покладено принцип граничної корисності, відповідно до якого, переміщення продукту від заможних до менш заможних громадян має максимізувати якість життя суспільства в цілому; Р. Коуз у свою чергу інтерпретував суспільний добробут, як сукупність індивідуальних матеріальних здобутків громадян, які мали зростати внаслідок мінімізації трансакційних витрат. Виявлено, що кожен із дослідників від початку виводив проблему зовнішніх ефектів від власних уявлень про добробут, а тому їх теорії виявилися різновекторними.