Ще раз про права князя Любарта-Дмитра Гедиміновича на спадщину Романовичів

• Дата: 2019
• Автор: Войтович, Л.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2019
• Назва видання: Княжа доба: історія і культура
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179053
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Ще раз про права князя Любарта-Дмитра Гедиміновича на спадщину Романовичів / Л. Войтович // Княжа доба: історія і культура. — 2019. — Вип. 13. — С. 225-238. — Бібліогр.: 99 назв. — укр.

Більшість сучасних дослідників розглядають боротьбу за галицькі та волинські землі в середині – другій половині XIV століття як боротьбу між Польщею, Угорщиною, Литвою та Золотою Ордою. При цьому не звертається увага на те, що у 1340 р. литовського князя Любарта-Дмитра Гедиміновича відразу ж визнали сюзереном королівства Русі волинська і галицька еліти та хан Золотої Орди Узбек, чия військова дала змогу витіснити польські війська короля Казимира ІІІ і зупинити наступ угорських військ. І далі до самої смерті у 1383 р. князь Любарт-Дмитро Гедимінович послідовно боровся проти польської та угорської експансії за повне звільнення усіх земель королівства Русі. Без легітимних прав на спадщину Романовичів це було би неможливо. Стаття присвячена аналізу цих прав і їх вагомості у порівнянні з іншими претендентами. У дослідженні ще раз докладно розібрано інформацію пом’яників, які впровадив до наукового вжитку львівський історик Ігор Мицько, частина висновків якого викликала певні застереження, а також інші аргументи, що випливають із джерел, на тлі практики успадкування престолів у Рюриковичів та середньовічній Європі.