Історія посвят престолів Києво-Софійського собору

Розглядається історія посвят престолів Києво-Софійського собору. Це дослідницьке завдання потребує вирішення з огляду на численні анахронізми при використанні назв престолів у різні періоди вивчення, та обумовлене необхідністю з’ясування назв окремих частин храму, адже посвяти є окремою темою іст...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2019
Автор: Люта, Т.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2019
Назва видання:Український історичний журнал
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179299
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Історія посвят престолів Києво-Софійського собору / Т. Люта // Український історичний журнал. — 2019. — № 3. — С. 108-132. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Опис
Резюме:Розглядається історія посвят престолів Києво-Софійського собору. Це дослідницьке завдання потребує вирішення з огляду на численні анахронізми при використанні назв престолів у різні періоди вивчення, та обумовлене необхідністю з’ясування назв окремих частин храму, адже посвяти є окремою темою історії пам’ятки, в якій відображено процеси «адаптації» давньоруського комплексу до потреб, уявлень духовних кіл Київської митрополії XVII–XIX cт. Дев’ятнадцять престолів Софії, на початок XIX ст. присвячені різним сюжетам Євангелія, змінювалися впродовж часу: можна назвати більш ранніми посвятами престоли храму, пов’язані з сюжетами розписів компартиментів собору, а також пізні – як шанування руської традиції християнізації та культу князя Володимира. Недослідженість теми стала передумовою хибних теорій часу і ктиторства будівництва основного храму Київської митрополії. На підставі збережених описів XVII–XIX ст. реконструюється процес посвят окремих частин святині, що впродовж чотирьохсот років фіксованих джерел як виникали, так і зникали під нашаруванням нових посвят. Методологія студії базується на археографічному та джерелознавчому аналізі наявних історичних текстів, описів храму, його престолів. Певні найменування посвят мали свою політичну причину, що характерно для головного храму митрополії, на який (як і зрештою на всю митрополію) з середини XVII ст. поширювались інтереси Московського патріархату. Пізні посвяти XVIII ст. «видають» програми деконструкції старих систем посвят престолів собору часів Речі Посполитої й конструювання нових на базі використання місцевої київської руської історії, зразком якої був так званий Володимирський приділ храму, що виник у XVIII ст. Такими новоствореними посвятами ряснів сакральний простір собору й у пізній час – у кінці XVIII–ХІХ ст., коли тут знайшли своє відображення культ святих Антонія та Феодосія Печерських, а також Успіння Богородиці – явна данина традиції Печерського монастиря. Наукова новизна полягає у встановленні послідовності історії посвят престолів храму та усуненні необґрунтованого анахронізму використання їх назв у працях, присвячених історії собору. Результатом дослідження стали реконструктивні схеми і список змін посвят софійських престолів, ілюстративний матеріал представляє план храму від 1809 р., який уперше публікується у цій статті. Свідченням руської традиції шанування у соборі архангела Михаїла є його зображення з Київського Псалтиря 1397 р., на якому архістратиг тримає склепіння споруди.