Поширення назви "Україна" в офіційному дискурсі Речі Посполитої як один із наслідків Люблінської унії 1569 р.

• Дата: 2019
• Автор: Чухліб, Т.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2019
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Історичні студії; До 450-річчя Люблінської унії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179477
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Поширення назви "Україна" в офіційному дискурсі Речі Посполитої як один із наслідків Люблінської унії 1569 р. / Т. Чухліб // Український історичний журнал. — 2019. — № 4. — С. 4-23. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Мета дослідження – вивчити складний процес виникнення та еволюції вживання назви «Україна» в офіційному дискурсі Польсько-Литовської держави після укладення Люблінської унії 1569 р. і до 1630-х рр. Методологія дослідження спирається на принципи історії понять, що передбачає використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів дослідження. Завдяки аналізу структури та лексики урядових документів було виявлено використання назви «Україна», а отримані результати узагальнено методом синтезу. Серед спеціальних історичних методів у роботі застосовано проблемно-хронологічний, синхронний та діахронний. Наукова новизна. На основі широкого кола текстів офіційної документації Речі Посполитої здійснено висвітлення використання урядовими колами та польським нобілітетом назви «Україна» в різних історико-лінґвістичних конструкціях. Висновки. Починаючи від ухвал Люблінського сейму 1569 р. ця назва використовувалася королем та його урядниками, а також представниками польського нобілітету насамперед для означення прикордонних («пограничних») земель Великого князівства Литовського, що відійшли до Корони Польської в 1569 р. Окрім того, назву «Україна» вживали, з одного боку, для маркування історико-етнографічного краю, де проживав «руський народ», а з іншого – для витіснення з тогочасного офіційного мовлення назви «Русь» як «узагальнюючого» терміна для цього краю. У королівській канцелярії та постановах сейму словом «Україна» в одних випадках окреслювали територію Київського і Брацлавського воєводств Корони Польської, а в інших – ще й Руського, Волинського та Подільського Речі Посполитої. Досить часто цією назвою користувалися підпорядковані королівським урядам «старші» (гетьмани) Війська Запорозького. З огляду на це, упродовж останньої третини XVI – 1630-х рр. слово «Україна» поступово перетворювалося на офіційну політичну назву, використовувалося королем, урядовцями, а також представниками нобілітету в політичній риториці та практиці, що й стало одним із важливих наслідків Люблінської унії.