Українсько-польський конфлікт 1943 р. на Волині: аналіз за методикою геноцидних студій

• Видавець: Інститут історії України НАН України
• Дата: 2019
• Автор: Козицький, А.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2019
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Історичні студії; До проблеми українсько-польських стосунків у роки Другої світової війни
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179683
• Цитувати: Українсько-польський конфлікт 1943 р. на Волині: аналіз за методикою геноцидних студій / А. Козицький // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 4-19. — Бібліогр.: 49 назв. — укр.

Мета дослідження – здійснити оцінку українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни, зокрема подій 1943 р. на Волині, відповідно до методології геноцидних студій. Методика дослідження спирається на загальні наукові методи аналізу, порівняння та узагальнення. Також застосовано порівняльно-історичний, структурний і системно-функціональні методи. Наукова новизна. Уперше проведено аналіз українсько-польського конфлікту 1943 р. на Волині, виходячи з відповідності цих подій типологічним характеристикам геноцидних дій: структурі явища, взаємозалежності та динаміці розвитку його складових частин, особливостям, які проявляються на певних етапах підготовки і здійснення геноциду. Висновки. Здійснення геноциду неможливе без тривалого підготовчого періоду та без застосування специфічних соціальних механізмів, котрі не виникають самочинно, а стають результатом цілеспрямованої діяльності державного апарату. Український націоналістичний рух не мав чітко сформульованої антипольської ідеології, яка примусово нав’язувала б концепцію українського домінування та соціально-культурної марґіналізації польського населення, що, своєю чергою, є безумовною підставою для організації та пропаґандистського виправдання геноцидних дій. Українська сторона ніколи не здійснювала жодних заходів, котрі можна було б кваліфікувати як підготовку до геноциду (заохочення соціального виключення та дискримінації польського населення, що мали б послабити його здатність до опору; пропаґандистська дегуманізація та дискредитація волинських поляків; послідовне формування образу ворога тощо). Українські націоналісти не намагалися створити соціальних механізмів, які можна було б використати для посилення вразливості й беззахисності поляків, що мешкали на Волині, їх суспільної ізоляції та марґіналізації. У 1943 р. українські повстанці на Волині не мали організаційних ресурсів і військового потенціалу, які давали б їм можливість учинити систематичну, скоординовану, тривалу у часі кампанію геноцидних дій щодо польського населення краю. Українська сторона під час Другої світової війни не здійснювала ефективного контролю над волинськими теренами, а також не володіла монополією на насилля. Окремо слід підкреслити, що масове насилля цього періоду на Волині не було одностороннім. Таким чином, оцінювати антипольські акції українського партизанського руху на Волині 1943 р. як заздалегідь спланований та організований геноцид, підстав немає.