Почесне громадянство міст підросійської України у другій половині ХІХ ст.: стратегії вдячності та лояльності

• Дата: 2019
• Автори: Водотика, Т., Водотика, С.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2019
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Історичні студії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179686
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Почесне громадянство міст підросійської України у другій половині ХІХ ст.: стратегії вдячності та лояльності / Т. Водотика, С. Водотика // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 58-68. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

У другій половині ХІХ ст. словосполучення «почесне громадянство» позначало як соціальний стан, утворений 1832 р., так і нагороду, що її від 1860‑х рр. надавали міські ради за погодженням з імператором. Якщо соціальний стан почесного громадянства був унікальним явищем, то нагорода від міської ради – більш універсальне, воно існує до сьогодні. Питання почесного громадянства міст Російської імперії та українських земель як її частини загалом належить до локальних проблем. Утім ця локальна проблема може стати ілюстрацією ширших тенденцій в еволюції міського суспільства другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Мета цієї статті – проаналізувати саме нагороди. Вони відображають, з одного боку, волю конкретних міських дум віддячити тим чи іншим доброчинцям, з іншого – стратегії лояльності та бюрократичні традиції, які існували в Російській імперії. Під час дослідження було застосовано методи порівняння та контекстного аналізу, а також типологізації. Справи присвоєння почесного громадянства розглянуто в кількох містах підросійської України, у тому числі Києві, Катеринославі, Севастополі, Миколаєві та ін. Висновки. Інститут почесного громадянства мислився владою як мотиваційний механізм, потужний економічний і соціально-психологічний інструмент. Усіх відзначених званням почесного громадянина можна поділити на три групи – чиновництво (їх нагородження було проявом бюрократичних законів та стратегій лояльності міських дум), благодійники (отримання ними нагороди ставало проявом уже їхніх стратегій побудови іміджу та бажання міста висловити вдячність за доброчинство), громадські діячі. Престижність звання була незаперечною (саме тому багато хто й домагався його), так само, як і розуміння міськими елітами потреби орієнтуватися на центральну владу. Почесне громадянство в містах підросійської України проіснувало до 1917 р.