Перспективи вивчення інтелектуального співтовариства в руслі нових методологічних концептів

• Дата: 2019
• Автори: Демуз, І., Зленко, А., Ісайкіна, О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2019
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Методологія. Історіографія. Джерелознавство
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179693
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Перспективи вивчення інтелектуального співтовариства в руслі нових методологічних концептів / І. Демуз, А. Зленко, О. Ісайкіна // Український історичний журнал. — 2019. — № 6. — С. 172-187. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Метою дослідження є аналіз інноваційних теоретико-методологічних підходів до вивчення феномену інтелектуального співтовариства. Зокрема даний зріз проведено на прикладі функціонування природничих наукових товариств на теренах України ХІХ – початку ХХІ ст., які є однією з форм інтелектуальних співтовариств. Методологія дослідження. Автори, крім традиційного історичного (історико-тематичного та історико-хронологічного) бачення проблеми, пропонують вивчати її крізь призму соціокультурного підходу, мережевої моделі науки, методів синергетики, інституціональної методології, концепту «емоційного співтовариства», методології ментальних (коґнітивних) мап, а також міждисциплінарного та полідисциплінарного синтезу, принципів антропологізації й персоніфікації історико-наукового пізнання. Висновки. З’ясовано, що соціокультурний підхід дає можливість поєднати в одне ціле три складових: особистість як суб’єкт взаємодії (учений, член наукового співтовариства); суспільство як сукупність взаємодіючих індивідів із його соціокультурними відносинами і процесами (трансформаційні зміни впродовж ХІХ – початку ХХІ ст. у сфері політики, ідеології, економіки, світоглядних суспільних орієнтирів тощо); культура як сукупність цінностей та норм (корпоративна культура науковців-природознавців). Із допомогою методу моделювання інтелектуальних мереж вдається відобразити вертикальні ланцюги інтелектуальних співтовариств або так звані «міжпоколінні мережі» на зразок учитель/учень; «горизонтальні альянси», тобто взаємопов’язані послідовні групи інтелектуалів; а також структурне суперництво в межах професійних груп (інтелектуальне партнерство/конкуренцію). У даному контексті видається доцільним використання методів синергетики – міждисциплінарної концепції самоорганізації складних систем у просторі їх еволюції, що є чергуванням двох взаємовиключних процесів – ієрархізації та деієрархізації. Застосування інституціональної методології полягає у відображенні трансформації розвитку наукових товариств у руслі неоінституціоналізму, який вивчає динамічні аспекти інституціоналізації. Доведено, що перспективи вивчення інтелектуального співтовариства як соціального інституту полягають у дослідженні перебігу його первинної і вторинної інституціоналізації, виокремлення індикаторів та джерел кожного з інституціоналізаційних рівнів, з’ясування характерних ознак соціального інституту як продукту інституціоналізаційних процесів тощо. Не менш важливим видається розгляд проблеми наукової творчості з використанням психологічних і соціально-психологічних методів (мотиваційна структура особи вченого, вікова динаміка індивідуальної й колективної наукової творчості, розподіл ролей і лідерство в наукових колективах, система міжособових стосунків у процесі наукової діяльності, психологічний механізм наукового відкриття і його оцінка науковим середовищем тощо), що вдало реалізується саме через використання інноваційного дослідницького концепту «емоційного співтовариства». Акцентовано увагу на доцільності використання ментальних мап особистості при конструюванні біографій учених.