Заповіт руського воєводи князя Костянтина Вишневецького (31 травня 1641 р.): обставини укладення і внутрішня структура

• Дата: 2020
• Автор: Вінниченко, О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Методологія. Історіографія. Джерелознавство
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179728
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Заповіт руського воєводи князя Костянтина Вишневецького (31 травня 1641 р.): обставини укладення і внутрішня структура / О. Вінниченко // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 155-171. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Метою дослідження є введення в науковий обіг та формальний аналіз останнього заповіту руського воєводи Костянтина Вишневецького (помер 1641 р.), представника відомого й заможного волинського князівського роду. Положення цього тестаменту спричинили скликання спеціальної сенаторської наради при королівському дворі, у результаті якої окремі передсмертні розпорядження князя було визнано протиправними. Це стало унікальним випадком у відносинах між українськими маґнатами та монархом Речі Посполитої. Дотепер зміст останньої волі К.Вишневецького був відомий історикам лише в переказі, навіть існували припущення щодо фальсифікації заповіту, що й обумовлює наукову новизну його публікації. Застосування методики дипломатичного аналізу, що полягає в текстуальній деконструкції та виділенні типових для ранньомодерних тестаментів клаузул, дозволяє підтвердити автентичність заповіту К.Вишневецького. Висновки. Форма і внутрішня будова документа типові для тогочасних маґнатських і шляхетських тестаментів, порядок диспозицій можна вважати взірцевим, натомість мотивація укладення князем акта останньої волі дещо відрізнялася від спонук, характерних для тодішніх заповідачів. Хоча К.Вишневецький призначив кошти на порятунок душі та визначив місце поховання свого тіла, загалом тестатор не проявив себе надміру побожною людиною, також не прагнув досконало впорядкувати свої майнові справи чи запобігти можливим конфліктам навколо його спадку. Вочевидь провідною метою фінальної волі старого князя, дещо дезорієнтованого несподіваною смертю останнього сина, стало прагнення забезпечити майбутнє (добробут, майно, освіту, виховання) для внуків й онучок – своїх нащадків по чоловічих лініях. Утілення цього заповідач убачав у призначенні надійних опікунів для малолітніх Вишневецьких із числа кровних і посвоячених родичів, проте саме ця його тестаментова диспозиція, як показали події найближчих місяців, стала нереальною до виконання та навіть призвела до того, що підваженою виявилася правомірність самого заповіту.