До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака
Gespeichert in:
| Datum: | 2020 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2020
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179738 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака / Л. Зашкільняк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 231-236. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-179738 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1797382021-06-03T01:26:30Z До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака Зашкільняк, Л. Ювілеї 2020 Article До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака / Л. Зашкільняк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 231-236. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179738 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Зашкільняк, Л. До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака Український історичний журнал |
| format |
Article |
| author |
Зашкільняк, Л. |
| author_facet |
Зашкільняк, Л. |
| author_sort |
Зашкільняк, Л. |
| title |
До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака |
| title_short |
До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака |
| title_full |
До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака |
| title_fullStr |
До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака |
| title_full_unstemmed |
До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака |
| title_sort |
до 60-річчя доктора історичних наук я.грицака |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179738 |
| citation_txt |
До 60-річчя доктора історичних наук Я.Грицака / Л. Зашкільняк // Український історичний журнал. — 2020. — Число 1. — С. 231-236. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT zaškílʹnâkl do60ríččâdoktoraístoričnihnaukâgricaka |
| first_indexed |
2025-07-15T18:42:50Z |
| last_indexed |
2025-07-15T18:42:50Z |
| _version_ |
1837739510596632576 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2020. – №1
ЮВІЛЕЇ
Писати статтю до ювілею колеґи, який пере-
буває в розквіті творчих сил, справа не проста: на-
пишеш занадто похвально – при зустрічі скаже,
що написав панегірик чи оду, напишеш скромно
і критично – скаже, що недооцінив, недобачив,
недосказав… Проте ювілей це не тільки нагода
відзначити і привітати, а й можливість визначен-
ня певного балансу між минулим та майбутнім.
У випадку з істориком це звучить тривіально…
Отже про Ярослава Грицака, історика, знаного
в Україні, а також частого презентера української
історіографії за кордоном (знання іноземних мов –
велика штука!). Попереднє речення не є банальним
словосполученням, оскільки мало хто з сучасних українських істориків дочекався кількох
книжок інтерв’ю з «самим собою»1, не кажучи вже про незліченні інтерв’ю українським і
закордонним виданням. Ювіляр вирізняється тим, що ніколи не боявся говорити про свої
думки й інтелектуальні конструкції, незважаючи, часом, на нерозуміння або неприйнят-
тя їх оточенням. Йому завжди було й залишається органічно притаманним прагнення
зрозуміти сучасний світ і місце України в ньому в категоріях суворого наукового аналі-
зу, а не пафосних емоцій. Зокрема він зізнавався: «Моя позиція ближче до [емпіричної]
англійської: як історик вважаю за свій обов’язок триматися логіки емпіричних фактів
та емпіричних схем, максимально уникаючи при цьому моралізаторства й умоглядного
теоретизування»2. І цьому життєвому кредо він залишається вірним донині.
Спочатку декілька загальних даних про ювіляра, які можна знайти в різних
довідкових виданнях або інтернеті. Народився 1 січня 1960 р. (це день запису в офі-
1 Див.: Інший формат: Ярослав Грицак. – Івано-Франківськ, 2003. – 62 с.; Ярослав Грицак // Інститут
історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка: Бібліографія
1993–2012. – Л., 2013. – С.29–61; Розмови про Україну: Ярослав Грицак – Іза Хруслінська / Пер. з пол.
Богдани Матіяш. – К., 2018. – 360 с. (перша польська версія книги вийшла 2009 р.).
2 Грицак Я. 26-й процент, або Як подолати історію. – К., 2014. – С.8.
леОнід заШкільнЯк (львів)
ДО 60-РІЧЧЯ ДОКТОРА ІСТОРИЧНИХ НАУК Я.ГРИЦАКА
Український історичний журнал. – 2020. – №1
232 Ювілеї
ційних документах, а справжній день народження – 26 грудня 1959 р.) у с. Довге
Стрийського р-ну Львівської обл. в родині кравця на території колишньої австрій-
ської Галичини, де з кінця ХІХ ст. питання національної ідентичності вирішувалося
однозначно – українська була важливою частиною його «я». Хоча з дитинства за-
хоплювався історичними книжками (зокрема працями знаного словацько-чеського
історика й письменника В.Замаровського про Стародавній світ), на історичний фа-
культет Львівського державного університету ім. І.Франка потрапив радше через
«знайомства», які створювали можливість доступу до престижної вищої освіти та на-
ступної кар’єри в тодішній радянській дійсності. Студентський період (1977–1982 рр.)
життя ювіляра не відрізнявся від загальної маси студентів «епохи застою». Проте
один штрих був суттєвий: у ці роки він захопився творчістю знаменитої британської
рок-групи «Бітлз», яка справила на нього величезний емоційний (та інтелектуаль-
ний) вплив, давши взірець піднесення «простих хлопців із суспільних низів» у праг-
ненні зрозуміти й охопити весь світ. Це захоплення мало два важливих наслідки:
по-перше, Ярослав вивчив англійську мову, яка виявилася дуже корисною після па-
діння «залізної завіси» наприкінці існування СРСР, відкрила шлях до західної лі-
тератури та культури; по-друге, дозволило досягти необхідної духовної стабільності,
внутрішньої енергії, які давало мистецтво модернізму (не кажучи вже про значно
пізніший публічний курс «Історія “Бітлз”», прочитаний 2019 р. в Українському като-
лицькому університету для ширшої громадськості).
Після успішного завершення університетських студій доля (і протекція в добро-
му розумінні цього слова!) відправили Я.Грицака в аспірантуру Інституту суспільних
наук АН УРСР (нині – Інститут українознавства ім. І.Крипʼякевича НАН України),
після якої він захистив кандидатську дисертацію на тематику, що мала загострене
«марксистсько-ленінське» спрямування й не дуже приваблювала («Робітники Борис-
лавсько-Дрогобицького нафтового басейну в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.:
Формування. Становище. Класова боротьба», 1987 р., науковий керівник С.Трусевич),
але згодом дозволила перейти до більш важливої теми – життя та діяльності І.Франка.
Аспірантура завершилася не тільки дисертацією, а й одруженням з історикинею Оле-
ною Джеджорою та народженням згодом двох синів (Павла і Йосипа).
Період «перебудови» і «гласності», започаткований у СРСР 1985 р., уже творив
нові умови політичного та інтелектуального розвитку, пробудження сміливості, від-
критості, допитливості. Він став переломним у житті України та ювіляра. Наукові
студії в Інституті суспільних наук відійшли на другий план, а на перший стали гро-
мадські ініціативи з налагодження нового й відкритішого на світ наукового, суспіль-
ного життя. І хоча у цей період виходить перша монографія Я.Грицака про політич-
ну біографію І.Франка («Дух, що тіло рве до бою…»: Спроба політичного портрету
Івана Франка», Львів, 1990 р.), але значну частину часу й енергії він віддає громад-
ській роботі і публіцистиці: один з організаторів та перший голова Історичної комісії
Товариства Лева (1987–1988 рр.), Львівського товариства молодих істориків (1988–
1989 рр.), член Львівської крайової ради Народного руху України (1989–1990 рр.),
делеґат установчого з’їзду Руху (1989 р.), один з учасників ініціативної групи щодо
відновлення Наукового товариства імені Шевченка у Львові, зокрема разом з Оле-
гом Романівим, Олегом Купчинським та Олегом Гринівим укладав «Статут НТШ
у Львові» тощо. Уже тоді розкрився талант ювіляра бути водночас у всіх важливих
місцях і своєю енергією, прямотою, ерудицією надихати інших творити сучасну демо-
кратичну державу.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
Ювілеї 233
З утворенням незалежної України для Я.Грицака відкрилися чудові можливос-
ті наукової і громадської діяльності. Стипендії в університетах США та Європи до-
зволили кардинально розширити кругозір, відкрили обшири світової наукової дум-
ки. На Заході він познайомився з працями малознаного тоді українського історика
у США Івана Лисяка-Рудницького, які справили на нього вирішальний вплив. Ці
праці сформували інший (не етнічний) образ України – країни, об’єднаної навколо
політичної волі українців та інших мешканців України жити незалежним політич-
ним життям. Під його впливом написав «Нариси історії України…»3, що стали для
багатьох істориків і громадян основою переосмислення минулого в ім’я сучасного й
майбутнього. На основі цієї книги 1996 р. захистив докторську дисертацію («Форму-
вання модерної української нації: історіографія та історіософія проблеми»).
Однак сьогодні Я.Грицак переосмислив головну ідею «Нарисів історії Украї-
ни…», яка зводить усю сучасну історію України до формування української нації як
основного сюжету. Він стверджує, що нація є західним проектом (Адріан Гастінґс,
Ернест Ґеллнер, Лія Ґрінфілд) і не характерна для православного чи ісламського
світів. Україна виникла як поєднання православного й католицького, і цей синтез
виявився досить життєздатним. Таке географічно-політичне розташування визначи-
ло її особливість та створює шанс для існування (Я.Грицак часто наводить приклад
джмеля, котрий за законами фізики не повинен літати, але ж літає!). Нові ідеї він
виклав у новому виданні, що з’явилося друком 2019 р.4
Ще однією особистістю, яка справила вплив на життя ювіляра, став випускник
Гарварда та майже ровесник – Борис Ґудзяк, нині архієпископ-митрополит УГКЦ
у США, учений, організатор науки, який на початку незалежності, ще не будучи
священиком, приїхав до Львова зі Сполучених Штатів для організації освіти укра-
їнської молоді, відновив богословську академію, а згодом створив Український като-
лицький університет (залишається його президентом донині). Фактично його життя
стало місією, зміст котрої можна репрезентувати як служіння українському народові
через освіту та науку. Цією місією, як видається, наповнилося й життя Ярослава Гри-
цака. Але на вужчій і конкретнішій ділянці – творенні українського інтелектуально-
го простору з опорою на історію.
Від 1992 р. поряд із науковими студіями ювіляр багато уваги приділяє організа-
ційним підставам творення новочасного інтелектуального середовища у Львові та в
Україні, водночас набираючись досвіду у західних університетах і поширюючи там
інформацію про свою «малознану» на міжнародній арені країну. Останнє десятиріч-
чя ХХ і початок ХХІ ст. – надзвичайно активний та плідний період у життя Ярослава.
На цей час припадає створення ним інституту історичних досліджень Львівського
національного університету ім. І.Франка (від 1992 р. – дотепер), робота там на по-
саді професора кафедри історії слов’янських країн (1994–2005 рр.), реґулярного гос-
тя-професора Центральноєвропейського університету в Будапешті (1996–2009 рр.),
гостьового професора Колумбійського (1994, 2004 рр.), Гарвардського (2000, 2001 рр.)
університетів, Дипломатичної академії у Відні (2001 р.). Від 2002 р. – професор ка-
федри історії України Українського католицького університету у Львові, віце-пре-
зидент Міжнародної асоціації україністів (2001–2005 рр.), співдиректор Німецько-
української історичної комісії (з 2014 р.), викладач Української академії лідерства (з
3 Грицак Я. Нариси історії України: Формування модерної української нації XIX–XX ст. –
К., 1996 (2-ге вид. – 2000 р.).
4 Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної нації: ХІХ–ХХ ст. – К., 2019. – 656 c.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
234 Ювілеї
2015 р.) та навіть, за своєї неприязні до політичної діяльності, член конкурсної ко-
місії з обрання директора Національного антикорупційного бюро України у 2014–
2015 рр. за квотою Президента України. У доробку цих років заснування науково-
го річника «Україна модерна» (з 1996 р.), членство в редколеґіях часописів «Вісник
НТШ», «Ab Imperio», «Критика», «Slavic Review», «Harvard Ukrainian Studies» та ряду
інших наукових видань, у комітетах, включно з Національним комітетом істориків
України й Міжнародною асоціацією гуманітаріїв, виступи на численних міжнарод-
них наукових форумах, а також із публічними лекціями перед громадськістю бага-
тьох міст України.
Я.Грицак не соромиться називати себе публічним істориком, прагнучи донести
до слухачів найновіші здобутки світової історичної й соціогуманітарної думки. Прова-
дить блоґи в кількох інтернет-виданнях і ЗМІ («Zaxid.net», «Новое время», «Експрес»,
«Газета по-українськи», журнал «Країна» та веб-сайт часописів «Україна модерна»,
«Критика» та ін.). А кількість дослідних проектів, здійснених за його керівництва або
участі, перевалює за кілька десятків. Останнім часом причинився до популяризації
української наукової думки та історіографії у виданнях ГО «Інтерньюз-Україна», яке
прагне донести вітчизняний інтелектуальний продукт до іноземної аудиторії5.
Не можна не згадати внесок ювіляра в поширення кращих українських і світо-
вих здобутків інтелектуальної думки, який утілився в упорядкування й публікацію
творів публічних інтелектуалів Івана Лисяка-Рудницького, Романа Шпорлюка, Ле-
шека Колаковського, о. Юзефа Тішнера, Тоні Джадта. Не забуває також Я.Грицак
про підтримку молодих істориків: під його керівництвом й за консультування захи-
щено вісім кандидатських, дві докторських дисертації, серед яких і відомі сьогодні
фахівці Вадим Ададуров, Олександр Зайцев, Олег Павлишин, Ліліана Гентош та ін.
І цей кількісний показник не завершений.
Можна дивуватися організаційній, громадській активності Ярослава Грицака,
однак він сам усвідомлює факт, що така активність погано позначається на його
власній творчій роботі, для якої страшенно бракує часу й сил. В одному з останніх
есеїв він нарікає на закономірність – «що більше робиш, то більше не встигаєш», а
тому «страждаєш від неможливості чи неспроможності робити те, що найбільше хо-
чеш – писати добрі тексти»6.
А проте з-під його пера продовжують виходити як невеликі за обсягом, але кон-
цептуальні, так і більші наукові тексти. У численних публікаціях Я.Грицак розвинув
та поширив в українській історіографії сучасні наукові підходи до вивчення проблем
націй і націоналізму, інтелектуальної історії, реґіоналізму, ідентичностей, соціальної
пам’яті. Розлога перша частина праці про І.Франка та його середовище («Пророк у
своїй вітчизні: Іван Франко і його спільнота», Київ, 2006 р., 632 с.), як і деякі інші його,
була перекладена польською мовою, дочекалася виходу у США англійською7. Продо-
вження цієї студії, присвяченої аналізу мислення і творчості українського інтелек-
туального велетня, яким був та залишається І.Франко, народжується, за визнанням
5 Україна в історіях та оповідях: Есеї українських інтелектуалів. – К., 2019. – 304 с.; Ре-візія
історії: Російська історична пропаганда та Україна. – К., 2019. – 100 с.
6 Грицак Я. Звідки нам брати сили [Електронний ресурс]: https://nv.ua/ukr/opinion/
uroki-istoriji-kudi-kotitsya-svit-i-yak-ukrajincyam-ne-vpadati-u-vidchay-yaroslav-gricak-
ostanni-novini-50066155.html?fbclid=IwAR3wbna9y6l077bpXOB7UjvVOqteOPpqVC1JpYD
sl2_SW1aXlupweUMqhkw
7 Hrytsak J. Ivan Franko and His Community (Ukrainian Studies) / Transl. by Marta Daria
Olynyk. – Boston, 2019. – 570 p.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
Ювілеї 235
самого автора, у великих творчих муках, адже вимагає поєднання мікроісторії з ма-
кроісторією, де описується й аналізується минуле Східної Європи, а І.Франко є клю-
чем до її розуміння, «відповідальним» за перемогу українського проекту.
Тексти Ярослава Грицака вирізняються ясністю думки, відкритістю творчої ла-
бораторії, відмінним знанням джерел і теорій, відчутним історіософським забарвлен-
ням. Вони незмінно знаходять відгук у різних аудиторіях. Хоча часом і наражаються
на незаслужені докори у «фантазуванні», «непатріотичності», «сліпому наслідуванні
західних взірців» тощо.
Головним спрямуванням науково-історичної творчості ювіляра стали нова й
новітня історія України в європейському та світовому контекстах. Ключовою кон-
цепцією є «модернізація», якої потребує Україна і через котру пройшли більшість
успішних країн світу. На думку Я.Грицака, від 1960 р. Україна стає модернізованою
урбаністичною країною, але в умовах СРСР ця модернізація здійснювалася у спо-
твореному варіанті (за висловом О.Субтельного): «Все, що в Україні було модерним –
було неукраїнським, і все, що було українським – було немодерним»8. Тому Україна
повинна модернізуватися, і це завдання не стільки науки, скільки політики. Саме
тому в бурхливому 2014 р. Ярослав Грицак на хвилю пристав до політики й узяв
участь у розробці президентської «Стратегії сталого розвитку України 2020», нама-
гаючись переконати опонентів із різних політичних таборів у необхідності будувати
сучасну країну, а не задивлятися в минуле («подолати історію»!).
В осмисленні стану України Я.Грицакові багато у чому допоміг американський
соціолог Рональд Інґлегарт і його цивілізаційна карта, що стала для історика «чи-
мось на зразок таблиці Менделєєва для хіміків – бачити за сукупним хаосом певні
закономірності». Він написав та опублікував книжку есеїв «Життя, смерть та інші
неприємності» (Київ, 2008 р.), в якій у популярній формі показав зміст і спрямування
модернізації світу за успішним західним взірцем та місце нашої країни у цих світо-
вих процесах – сучасна Україна наче «застрягла» у своєму переході до модерності. А
тому необхідно бачити головну мету – проблему модернізації, «будувати чи перебудо-
вувати треба не націю, а саму Україну»9.
Я.Грицак не абсолютизує модернізаційну теорію як «єдиний рецепт» виявлення
змісту суспільних трансформацій, але вказує на її маґістральне значення як еволю-
цію від традиційних цінностей і цінностей виживання, з одного боку, до секулярно-
раціональних цінностей та індивідуального самовираження – з іншого, а значить і
до кардинальних культурних змін. Культура сильно впливає на ці зміни, визнача-
ючи особливості здійснення модернізації. Тому у сучасній науці добрим тоном стало
говорити не про одну, а про «множинні модерності» («multiplemodernities»). А це, на
думку Я.Грицака, виправдовує професію історика і його затребуваність у сучасному
й майбутньому, оскільки різні траєкторії трансформації можуть бути пояснені тільки
за допомогою докладного історичного аналізу10.
Зацікавлення ювіляра торкаються всіх сторін сучасного розвитку України
і світу. Його приваблюють питання ідентичностей, пам’яті, реґіоналізму, менталь-
ностей, демографії, соціально-економічних відносин, взаємин України з сусідніми
країнами та народами (передусім із поляками й росіянами) тощо. Те, що об’єднує
його численні наукові та публіцистичні праці, виступи, є чудова обізнаність зі
8 Розмови про Україну: Ярослав Грицак – Іза Хруслінська. – С.42.
9 Грицак Я. 26-й процент, або Як подолати історію. – С.132.
10 Грицак Я. Життя, смерть та інші неприємності. – К., 2008. – С.25, 29.
Український історичний журнал. – 2020. – №1
236 Ювілеї
світовою науковою думкою, її використання для осмислення українських подій ми-
нулого й сьогодення. Ярослав Грицак завжди залишається максимально відкритим
та іронічним в оцінці власних здобутків, стверджуючи, наприклад, що «більшість із
того, що я написав […] не є оригінальним. Я просто переповідаю дані відомих дослі-
джень і праць, компонуючи перші і другі так, щоб це допомагало думати стратегічно.
Брак оригінальності не вважаю серйозною вадою. Справді оригінальних ідей у світі
не так уже й багато. Здебільшого ми маємо справу з переспівами їх. Багато синтетич-
них книжок власне так і пишуть: їхні автори подібні до кухаря, який користується
чужими рецептами та готовими інгредієнтами. Не важливо, хто придумав рецепти
та підготував інгредієнти. Важливо, щоб страва смакувала»11.
Не оминули Я.Грицака різного роду відзнаки і премії, здебільшого закордон-
ні (!). Серед них нагороди від польського часопису «Przegląd Wschodni» («Східний
огляд») за найкращу іноземну книжку в галузі східноєвропейської історії (Варшава,
1998 р.); імені Соломії Павличко Американської ради наукових товариств (ACLS,
2003 р.); «Галицький лицар» у номінації «Громадський діяч року» (2004 р.); премія
Фундації Антоновича (2007 р.); нагорода журналу «Кореспондент» «Найкраща книж-
ка року» (2007 р.); відомча відзнака МЗС Республіки Польща «Bene Merito» (2009 р.);
премія Антона Ґінделі з культури та історії Центральної, Східної та Південної Єв-
ропи (Відень, 2010 р.); відзнака журналу «Ї» «За інтелектуальну відвагу» (Львів,
2010 р.); почесна нагорода ім. проф. Вацлава Фельчака та Генрика Верещицького
(Краків, 2012 р.); хрест кавалера Ордена заслуги Республіки Польща (2014 р.); на-
города Станіслава Вінценза (Краків, 2016 р.).
Ювілярові ніколи не подобалися пафосні заходи та вшанування. Ось і свій юві-
лей в Українському католицькому університеті на початку січня 2020 р. Ярослав
Грицак відзначив ориґінально, організувавши презентацію щойно виданих «Що-
денників» Івана Лисяка-Рудницького й розіславши всім колеґам листа з проханням
замість подарунків йому («який все бажане має»!) зробити благодійний внесок у док-
торський фонд свого учня й колеґи, викладача УКУ, Героя Небесної Сотні Богдана
Сольчаника. У такому ключі і пройшло відзначення ювіляра.
Заради чого Ярослав Грицак віддає Історії так багато сил, здоров’я, енергії, часу?
На це питання він сам пропонує відповідь, повторюючи за знаним польським політи-
ком (та істориком) Адамом Міхніком: «Краще самому ґвалтувати історію, ніж давати
їй себе постійно ґвалтувати». І продовжуючи думку, констатує: як українці вийшли
на Майдан не заради входження до ЄС, не заради виходу з «російського світу» –
світу традиційних цінностей Євразії, а також майбутньої розбудови української на-
ції, утвердження національної пам’яті, розширення сфери української мови – усе це
лише інструменти досягнення простої і прозорої мети. А заради того, щоб «зробити
Україну гідним місцем для життя», подолати свою історію та покинути зону бідності,
корупції, політичної нестабільності, розпочавши рух у напрямі «клубу 25%» – країн
із високими стандартами життя. «Нема нічого принизливого в тому, щоб хотіти жити
гідним життям. Принизливо цього не хотіти»12. Як видається, ювілярові ще доведеть-
ся потрудитися на цьому шляху. Тож нехай щастить!
11 Грицак Я. 26-й процент, або Як подолати історію. – С.8.
12 Там само. – С.9, 118–119.
|