Ідея українсько-польського союзу в українській політичній думці 1918–1920 рр.: pro et contra

• Дата: 2020
• Автор: Бруський, Я.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Історичні студії; До 100-річчя Варшавського договору між Польщею та УНР
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179743
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Ідея українсько-польського союзу в українській політичній думці 1918–1920 рр.: pro et contra / Я. Бруський // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 22-37. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Мета дослідження полягає у висвітленні процесів формування та еволюції ставлення українських політичних еліт до концепції союзу з Польщею впродовж листопада 1918 – квітня 1920 рр. Методологія базується на основних принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності та всебічного підходу. Використано методи біографічних досліджень і текстологічного аналізу. Наукова новизна. Спираючись на опубліковані та архівні джерела (приватне й офіційне листування, щоденники, мемуари, газетні публікації) вперше представлено широкий та різноманітний спектр оцінок, які давали репрезентанти українських еліт періоду 1918–1920 рр. взаєминам із Польщею. Висновки. Представники всіх головних галицьких політичних течій висловлювались однозначно проти угоди з Польщею. У результаті пізніше частина їх опинилася на проросійських, а згодом прорадянських позиціях. Більшу різноманітність в оцінках проявили політичні еліти Наддніпрянщини. Значна частина тих, хто вважав головним противником Росію (як білу, так і червону), не заперечували проти співпраці з польським сусідом. Подібні настрої переважали серед діячів правоцентристських партій, соціалістів-федералістів та соціалістів-самостійників. Прихильником примирення з Польщею був також С.Петлюра. Після поразок УНР восени 1919 р. концепція українсько-польського союзу, потрактована як тактична необхідність, почала переважати й остаточно здобула ширшу підтримку. Її наслідком стало підписання 21–22 квітня 1920 р. союзницького договору, а ціною – відмова від Східної Галичини та частини Волині. Цей акт, як і раніше оголошена декларація від 2 грудня 1919 р., спричинив поляризацію української політичної сцени, зокрема галицько-наддніпрянський розбрат. Влада УНР не мала, однак, іншого виходу, як співпраця з Польщею, що в умовах 1920 р. було єдиним реальним шансом на відновлення національної державності.