Чи була "грушевськіана" в українській радянській історіографії?

• Дата: 2020
• Автор: Яремчук, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Методологія. Історіографія. Джерелознавство
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179752
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Чи була "грушевськіана" в українській радянській історіографії? / В. Яремчук // Український історичний журнал. — 2020. — Число 2. — С. 152-168. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.

Мета дослідження – обґрунтувати тезу про важливе місце постаті й доробку М.Грушевського в українській радянській історіографії, про його багатоаспектну в ній присутність, яка співіснувала із забороною та демонізацією. Таку рецепцію історика запропоновано називати «українською радянською грушевськіаною». Методологія ґрунтується на методах історіографічного аналізу й синтезу. Наукова новизна полягає в порівнянні та узагальненні досвіду як офіційного (владного), так і професійного контекстів сприйняття спадщини М.Грушевського за різних суспільно-політичних обставин радянської України. Показано, що попри неґативне офіційне ставлення до нього, його тексти й концепції були розповсюдженими в ідейно відмінних середовищах українських радянських істориків та суттєво впливали на радянське бачення українського минулого. Зроблено припущення про значну роль, яку відіграла традиція «української радянської грушевськіани» у швидкому просуванні спадщини вченого в історичну науку незалежної України. Висновки. На фактологічному й концептуальному багажі текстів М.Грушевського українська радянська історіографія великою мірою вибудовувала власний наратив історії України та свою ідентичність. Для тієї ж порівняно незначної групи істориків в УРСР, професійна тотожність яких не обмежувалася радянськими взірцями фахової поведінки, а то й контрастувала з ними, учений був неоголошеним найбільшим науковим авторитетом. Потребують доповнення міркування сучасних дослідників про те, що первинний інтерес до М.Грушевського з боку українських істориків в умовах незалежності був викликаний новопосталими спонуками інтелектуального та суспільно-політичного штибу. У даному разі має йтися не тільки про злободенність, а і про континуум із попереднім, радянським, етапом історієписання в Україні.