Українське суспільство у 2014–2020 рр.: проблеми політики декомунізації

• Дата: 2020
• Автори: Шаповал, Ю., Васильєва, І., Матвієнко, І.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Історичні студії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179833
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Українське суспільство у 2014–2020 рр.: проблеми політики декомунізації / Ю. Шаповал, І. Васильєва, І. Матвієнко // Український історичний журнал. — 2020. — Число 4. — С. 110-124. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Мета статті полягає в аналізі ключових напрямів, суспільної рецепції й наслідків політики декомунізації, що набула нового імпульсу після Євромайдану. Методологічну основу становить міждисциплінарний підхід. Він включає у себе політичну складову, а також урахування того, що декомунізація передбачає світоглядну та культурну трансформацію українського суспільства. Використано принципи історизму, багатофакторності, усебічного підходу. Наукова новизна полягає у спробі концептуалізації подій 2014–2020 рр., пов’язаних з імплементацією політики декомунізації. Висновки. Імпульсом для політики декомунізації стала відсутність повноцінно сформованого національного історичного наративу і прагнення його сформувати. У коґнітивному плані об’єктом декомунізації виступає історія України у ХХ ст., з особливим наголосом на радянському періоді та національно-визвольній боротьбі. У просторовому розумінні таким об’єктом є публічний/символічний обшир міст і сіл України, а також інформаційно-культурний, де відбувається комунікація на теми історичного минулого. Принциповим елементом політики пам’яті в 2014–2020 рр. стало засудження злочинів комуністичного режиму, яке в умовах сьогодення поступово набуває конвенціонального характеру. Найпотужнішим інструментом декомунізації був законодавчий – ухвалення та впровадження чотирьох законів 9 квітня 2015 р. Разом із застосуванням інституційного інструменту – діяльність Українського інституту національної пам’яті – це стимулювало процес відмежування від комуністичного/тоталітарного минулого, від його символіки й топоніміки. Засудження злочинів комуністичної влади та (вповні нереалізована) процедура люстрації є засадничими основами постколоніального дискурсу й елементами дорожньої карти формування української політичної нації. Усупереч заявам окремих критиків політики декомунізації визнання правлячого режиму злочинним не означає, що в підлеглій йому країні не було нічого позитивного, або що «борець за незалежність» апріорі не може вчинити злочину. Дані соціологічних опитувань свідчать, що ставлення українського суспільства до декомунізації та до її практичного впровадження неоднозначне та має виразну реґіональну специфіку.