"Книга Іаковъ Жидовинъ" у давньоруських ранніх джерелах і Тихонравовському хронографі

• Дата: 2020
• Автор: Вілкул, Т.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Методологія. Історіографія. Джерелознавство
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179896
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: "Книга Іаковъ Жидовинъ" у давньоруських ранніх джерелах і Тихонравовському хронографі / Т. Вілкул // Український історичний журнал. — 2020. — Число 6. — С. 104-119. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Аналізуються нові матеріали до історії текстів одного з перекладних візантійських джерел – «Doctrina Jacobi nuper baptisati», у давньослов’янській версії з ХІ ст. відомого як «Книга Іаков Жидовин» – та кількох давньоруських пам’яток; наголос зроблений на Тихонравовському хронографі. Підвалини студій складені завдяки нещодавнім розробкам О.Пересветова-Мурата, в яких простежено запозичення з «Книги Іаков» у «Слові про закон та благодать» київського митрополита Іларіона та старшого літопису – «Повісті временних літ». Метою студій є розширити базу порівняння «Doctrina Jacobi» з давньоруськими пам’ятками, залучаючи нове джерело, а також з’ясувати характерні риси компіляцій. Застосовано методи переважно з царини джерелознавства й текстології, що включають текстуальну та літературну критику. Наукова актуальність. Уперше виявлено всі цитати із «Doctrina Jacobi» в Тихонравовському хронографі. Хоча останню компіляцію укладено у ХVІ ст., у ній наявні ранні складові, що зумовлює її значення для історії давньоруської книжності. Тихонравовський надає надійний матеріал, оскільки містить найбільше цитат із «Книги Іаков», понад 90, тоді як у київського митрополита Іларіона таких близько 10, а у старшому руському літописі – до 20. Висновки. Судячи з аналогічних перекомпоновок біблійних цитат у Тихонравовському та «Повісті временних літ», невідомий укладач ХІ ст. зробив вибірку з «Книги Іаков» і переробив фрагменти, поєднуючи їх в інший ланцюжок. Він створив простору «біблійну колекцію», що послуговувала посередником між перекладним візантійським та оригінальними давньоруськими текстами. Ураховуючи нові матеріали, схему взаємин наших текстів потрібно уявляти собі таким чином: від «Книги Іаков» до просторої «біблійної колекції», та від останньої – до твору митрополита Іларіона, «Повісті временних літ» і далі. У кінцевому підсумку Тихонравовський хронограф, пізньосередньовічний твір ХVІ ст., дозволяє пролити нове світло на заплутані проблеми писемних пам’яток Київської Русі.