Політичні партії та селянство в українських ґуберніях Російської імперії наприкінці XIX – на початку XX ст.: соціоментальні й інституційні чинники взаємодії
Мета дослідження полягає у з’ясуванні питання взаємин політичних партій і селянства в українських ґуберніях Російської імперії в кінці XIX – на початку XX ст. у контексті селянської ментальності та соціальних практик. Методологія ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності. Авт...
Збережено в:
Видавець: | Інститут історії України НАН України |
---|---|
Дата: | 2021 |
Автори: | , , |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
Назва видання: | Український історичний журнал |
Теми: | |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179952 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Цитувати: | Політичні партії та селянство в українських ґуберніях Російської імперії наприкінці XIX – на початку XX ст.: соціоментальні й інституційні чинники взаємодії / О. Донік, Б. Опря, О. Федьков // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 29-47. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. |
Репозиторії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of UkraineРезюме: | Мета дослідження полягає у з’ясуванні питання взаємин політичних партій і
селянства в українських ґуберніях Російської імперії в кінці XIX – на початку XX ст. у контексті
селянської ментальності та соціальних практик. Методологія ґрунтується на принципах
історизму, об’єктивності, системності. Автори використовували методи інституційний і
структурно-функціонального аналізу, методологічні засади історії ментальності. Наукова
новизна. Охарактеризовано вплив соціоментальних та інституційних чинників на взаємини
політичних партій і селянства наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. Українське
селянство в епоху модернізації зазнавало змін, проте головною рисою його ментальності
залишався соціальний ідеал – праця на власній землі. Лише незначна частина селян були
членами та симпатиками політичних організацій і мали уявлення про їх програмні завдання
й діяльність. Згідно з патріархальним світоглядом, селяни пов’язували з «царем-батечком»
сподівання на справедливе розв’язання земельного питання. Його сприймали осібно від
представників вищих, центральних і місцевих державних установ, котрі уявлялися хліборобам
чужими та навіть ворожими їхнім інтересам. Органи виконавчої влади царизму переслідували
членів соціалістичних і ліберальних (до кадетів включно) організацій та лояльно ставилися
до праволіберальних і, особливо, консервативних союзів. Співробітники земських установ
були активістами ліберальних та, меншою мірою, соціалістичних політичних організацій. І
хоча земські діячі зробили чимало для розвитку місцевого господарства й культурно-освітньої
сфери, проте їхня діяльність залишалася багато у чому незрозумілою для неосвіченого
селянства, яке лише подеколи їх підтримувало. Одержавлена православна церква виступала
захисником самодержавства та всіляко вітала консервативно-монархічний рух. Утім серед
семінаристів, священиків траплялися прихильники соціалістичних і ліберальних ідей, які
працювали поміж сільських трударів. Вищі навчальні заклади традиційно були місцем
поширення соціалістичних та ліберальних уявлень, представники професорсько-викладацького
складу належали здебільшого до ліберальної кадетської партії, а студенти вступали переважно
до соціалістичних організацій. Ліберальна професура прагнула впливати на селянство через
органи преси, а студентство займалося аґітаційною діяльністю безпосередньо на селі. Загалом
лише незначна частина селян позитивно сприймала такі заходи. |
---|