Політичні партії та селянство в українських ґуберніях Російської імперії наприкінці XIX – на початку XX ст.: соціоментальні й інституційні чинники взаємодії

• Видавець: Інститут історії України НАН України
• Дата: 2021
• Автори: Донік, О., Опря, Б., Федьков, О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2021
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: Історичні студії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179952
• Цитувати: Політичні партії та селянство в українських ґуберніях Російської імперії наприкінці XIX – на початку XX ст.: соціоментальні й інституційні чинники взаємодії / О. Донік, Б. Опря, О. Федьков // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 29-47. — Бібліогр.: 79 назв. — укр.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні питання взаємин політичних партій і селянства в українських ґуберніях Російської імперії в кінці XIX – на початку XX ст. у контексті селянської ментальності та соціальних практик. Методологія ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності. Автори використовували методи інституційний і структурно-функціонального аналізу, методологічні засади історії ментальності. Наукова новизна. Охарактеризовано вплив соціоментальних та інституційних чинників на взаємини політичних партій і селянства наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. Українське селянство в епоху модернізації зазнавало змін, проте головною рисою його ментальності залишався соціальний ідеал – праця на власній землі. Лише незначна частина селян були членами та симпатиками політичних організацій і мали уявлення про їх програмні завдання й діяльність. Згідно з патріархальним світоглядом, селяни пов’язували з «царем-батечком» сподівання на справедливе розв’язання земельного питання. Його сприймали осібно від представників вищих, центральних і місцевих державних установ, котрі уявлялися хліборобам чужими та навіть ворожими їхнім інтересам. Органи виконавчої влади царизму переслідували членів соціалістичних і ліберальних (до кадетів включно) організацій та лояльно ставилися до праволіберальних і, особливо, консервативних союзів. Співробітники земських установ були активістами ліберальних та, меншою мірою, соціалістичних політичних організацій. І хоча земські діячі зробили чимало для розвитку місцевого господарства й культурно-освітньої сфери, проте їхня діяльність залишалася багато у чому незрозумілою для неосвіченого селянства, яке лише подеколи їх підтримувало. Одержавлена православна церква виступала захисником самодержавства та всіляко вітала консервативно-монархічний рух. Утім серед семінаристів, священиків траплялися прихильники соціалістичних і ліберальних ідей, які працювали поміж сільських трударів. Вищі навчальні заклади традиційно були місцем поширення соціалістичних та ліберальних уявлень, представники професорсько-викладацького складу належали здебільшого до ліберальної кадетської партії, а студенти вступали переважно до соціалістичних організацій. Ліберальна професура прагнула впливати на селянство через органи преси, а студентство займалося аґітаційною діяльністю безпосередньо на селі. Загалом лише незначна частина селян позитивно сприймала такі заходи.