Ленінська держава-комуна як інструмент побудови спотвореного світу

• Дата: 2021
• Автор: Кульчицький, С.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2021
• Назва видання: Український історичний журнал
• Теми: На допомогу викладачеві історії
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179961
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Ленінська держава-комуна як інструмент побудови спотвореного світу / С. Кульчицький // Український історичний журнал. — 2021. — Число 2. — С. 167-185. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Мета статті – надати викладачеві загальноосвітньої і вищої школи інформацію про теоретичні уявлення вождів більшовицької партії щодо побудови в Росії і завойованій ними Україні суспільства, позбавленого приватної власності на засоби виробництва, товарно-грошових відносин і вільного ринку. Здійснена в 1918–1920 рр. «експропріація експропріаторів» стала причиною жорстокої громадянської війни, а спроби полагодити функціонування економічного апарату країни на позаринкових засадах виявилися цілком провальними. У 1921 р. ленінський уряд, зберігаючи у державний власності велику промисловість і транспорт, визнав необхідність збереження приватного підприємництва, товарно-грошових відносин і вільного ринку. Попередня політика, яка загрожувала економічним колапсом, була замаскована поняттям «воєнного комунізму», тобто нібито вимушеними війною надзвичайними заходами тимчасового характеру. Наукові підходи. У статті використовується деконструкція понять революційного марксизму епохи європейських революцій середини ХІХ ст. і ленінізму, які в радянські часи ув’язувалися в єдиному понятті марксизму-ленінізму. Революційний марксизм був утопічним ученням, у центрі якого перебував постулат виникнення загальнонародної власності шляхом «експропріації експропріаторів». Основною ідеєю ленінізму було створення держави з двома владними вертикалями – партійною й радянською. Будована на засадах так званого «демократичного централізму» партійна вертикаль не залежала від виборців і забезпечувала диктаторську владу вождів. Будована на аналогічних засадах радянська вертикаль формувалася на виборах, цілком контрольованих парткомами. Така державна структура забезпечувала політичну диктатуру вождів під зовнішньою оболонкою регульованого конституцією демократичного ладу. На відміну від марксистської утопії, створення держави-комуни, як її назвав В.Ленін, було цілком реальною справою, хоч попередня історія людства не знала двоканальної державної конструкції. Наукова новизна. В.Ленін використав утопічні ідеї революційного марксизму з метою обґрунтування експропріації суспільства контрольованою ним державою. Здійснюване під виглядом загальнонародної власності володіння, користування й розпорядження радянської держави всіма засобами виробництва доповнювало політичну диктатуру більшовицьких вождів диктатурою економічною. Могутня держава-комуна втягувала суспільство у спотворений світ комуносоціалізму, який нібито мав перейти у перспективі у другу фазу комунізму з розподілом матеріальних і культурних благ за потребами. Основний висновок автора. Народжений у вогні загальнонародної Російської революції 1917 р. комуносоціалізм не мав нічого спільного з європейським соціалізмом та являв собою спотворену більшовицькою контрреволюцією мутацію так званого «неусвідомленого соціалізму», сповідуваного найбільш потужною силою в революційних подіях – солдатськими (переважно селянського походження) й робітничими радами. Завдяки злиттю доктринального екстремізму ленінської партії та стихійного екстремізму народних мас більшовикам удалося витіснити з рад представників конкуруючих політичних організацій. Партія В.Леніна й ради перетворилися в одну силу, унаслідок чого став можливим феномен радянської влади – безсумнівно робітничо-селянської, але спрямованої на побудову спотвореного суспільства, яке суперечило корінним інтересам робітників і селян.