Міф про "християнське місто" в ранньому реформаційному русі в Німеччині (1517 – 1525)

• Main Author: Дятлов, В.О.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
• Series: Сiверянський літопис
• Subjects: Всесвітня історія
• Online Access: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181627

У статті проаналізовано реформаційний проєкт «християнське місто Віттенберг» із творів відомого реформатора Андреаса Карлштадта. На відміну від попередніх дослідників, автор розглядає його в контексті міфологізації різних соціальних сил та інститутів, які претендували на проведення Реформації. Міф про «християнське місто» формується на протиставленні іншим міфологізованим спільнотам та особам – «християнський правитель», «християнське дворянство», «християнський князь». Реформаційний проєкт «християнського міста» виник у пошуках сил, здатних і готових здійснити реформаційну програму, сформульовану М. Лютером та його соратниками. У перші роки Реформації в суспільно-політичній думці на перший план виступають міфи про «християнського князя»-реформатора та «християнське дворянство». Вормсський рейхстаг 1521 р. показав нездатність політичної еліти, «християнського дворянства» на чолі з імператором консолідувати свої зусилля й здійснити оновлення папської церкви. Сподівання віттенберзьких реформаторів на те, що «християнський князь» курфюрст Фрідріх Саксонський Мудрий здійснить реформи виявились марними, покровитель М. Лютера проводив обережну церковну політику й не поспішав з перетворенням. Ідея «християнського міста» виникла спонтанно під час масових заворушень у Віттенберзі на початку 1522 р. Після проведення тут перших перетворень один із лідерів реформаційного руху Андреас Карлштадт пропагує його як взірець істинного «християнського міста». Після того, як Віттенберг та інші міста виявились нездатними реалізувати реформаторську місію, А. Карлштадт разом із радикальними реформаторами надалі відводить провідну роль іншій спільноті – «простому народу», основу якої складало селянство. Ідентифікатором такої спільноти стає «проста людина», яка у масовій свідомості набуває ознак міфічного героя. М. Лютер вкрай негативно поставився до права «простолюду» проводити реформи й також персоніфікує таку спільноту, називає її Herr Omnes «пан Всі». Для нього «пан Всі» є носієм охлократії, хаосу та насильства. Недовговічність міфу про «християнське місто» є підтвердженням слабкості міського республіканізму, нездатності бюргерства провести реформи.