Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме

У статті на основі даних султанських канун-наме розглядається організація провінційного управління Османської імперії у XVI ст. Зазначається, що систему влади на місцях формували представники військово-адміністративної, судової та фінансової ліній османського управління, головним завданням яких бу...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Ковальчук, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Український історичний збірник
Теми:	Історія середньовіччя і Нового часу
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182001
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме / М. Ковальчук // Український історичний збірник. — 2017. — Вип. 19. — С. 67-82. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-182001
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1820012021-12-10T01:25:39Z Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме Ковальчук, М. Історія середньовіччя і Нового часу У статті на основі даних султанських канун-наме розглядається організація провінційного управління Османської імперії у XVI ст. Зазначається, що систему влади на місцях формували представники військово-адміністративної, судової та фінансової ліній османського управління, головним завданням яких було налагодження і зміцнення зв'язків між провінцією та центром. In the article the organization of the provincial administration of the Ottoman Empire in the XVI century is considered according to the sultans’ kanunname. The author analyses the administrative divisions of the Ottoman Empire: the largest ottoman provincies — eyalets divided into two types: timarli, in which the system of sanjaks, ottoman law, timar system were established; and salyaneli, where timar system was absent, all taxes were gathered and distributed to local needs; the secondorder administrative-military territorial units were sanjaks, the subdivisions of sanjak were kazas and kadiluks, then — nahiyes. Also, she marks that outside this system were various types of vassal and tributary states. The governance of large territory, control over the execution of orders, establishment of relations between different groups of multi-ethnic population of the empire, which lived mostly not in the metropolitan area, but in the provinces, needed the constant functioning of local authorities. The author notes that the system of local authorities was formed by representatives of the military-administrative (sipahi-timarli, sanjakbey, beylerbey, the Grand Vizier), judicial (qadis (judges), kazaskers, sheikh-ul-Islam) and financial (defterdars) lines of the Ottoman government, whose main task was to organize and strengthen the communications between the province and the center. Special attention is given to the description of the place and role, rights and duties of beylerbey, sanjakbey, qadi (judge), defterdar and other local managers at the system of the ottoman provincial administration. 2017 Article Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме / М. Ковальчук // Український історичний збірник. — 2017. — Вип. 19. — С. 67-82. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182001 902/904 «XV» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія середньовіччя і Нового часу Історія середньовіччя і Нового часу
spellingShingle	Історія середньовіччя і Нового часу Історія середньовіччя і Нового часу Ковальчук, М. Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме Український історичний збірник
description	У статті на основі даних султанських канун-наме розглядається організація провінційного управління Османської імперії у XVI ст. Зазначається, що систему влади на місцях формували представники військово-адміністративної, судової та фінансової ліній османського управління, головним завданням яких було налагодження і зміцнення зв'язків між провінцією та центром.
format	Article
author	Ковальчук, М.
author_facet	Ковальчук, М.
author_sort	Ковальчук, М.
title	Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме
title_short	Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме
title_full	Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме
title_fullStr	Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме
title_full_unstemmed	Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме
title_sort	організація провінційного управління османської імперії xvi ст. за даними канун-наме
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Історія середньовіччя і Нового часу
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182001
citation_txt	Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме / М. Ковальчук // Український історичний збірник. — 2017. — Вип. 19. — С. 67-82. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT kovalʹčukm organízacíâprovíncíjnogoupravlínnâosmansʹkoíímperííxvistzadanimikanunname
first_indexed	2025-07-15T23:56:09Z
last_indexed	2025-07-15T23:56:09Z
_version_	1837759230222794752
fulltext	67 Український історичний збірник, Вип. 19, 2017 УДК 902/904 «XV» Марія Ковальчук* ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВІНЦІЙНОГО УПРАВЛІННЯ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ XVI СТ. ЗА ДАНИМИ КАНУН-НАМЕ У статті на основі даних султанських канун-наме розглядається орга- нізація провінційного управління Османської імперії у XVI ст. Зазначається, що систему влади на місцях формували представники військово-адміністративної, судової та фінансової ліній османського управління, головним завданням яких було налагодження і зміцнення зв'язків між провінцією та центром. Ключові слова: Османська імперія, провінційне управління, еялет, бейлер- бей, санджакбей, сіпахі тімарли, кадій, дефтердар, канун-наме. Mariia Kovalchuk THE ORGANIZATION OF THE PROVINCIAL ADMINISTRATION OF THE OTTOMAN EMPIRE IN THE XVI CENTURY ACCORDING TO THE KANUNNAME In the article the organization of the provincial administration of the Ottoman Empire in the XVI century is considered according to the sultans’ kanunname. The author analyses the administrative divisions of the Ottoman Empire: the largest ottoman provincies — eyalets divided into two types: timarli, in which the system of sanjaks, ottoman law, timar system were established; and salyaneli, where timar system was absent, all taxes were gathered and distributed to local needs; the second- order administrative-military territorial units were sanjaks, the subdivisions of sanjak were kazas and kadiluks, then — nahiyes. Also, she marks that outside this system were various types of vassal and tributary states. The governance of large territory, control over the execution of orders, establishment of relations between different groups of multi-ethnic population of the empire, which lived mostly not in the metropolitan area, but in the provinces, needed the constant functioning of local authorities. The author notes that the system of local authorities was formed by representatives of the military-administrative (sipahi-timarli, sanjakbey, beylerbey, the Grand Vizier), judicial (qadis (judges), kazaskers, sheikh-ul-Islam) and financial (defterdars) lines of the Ottoman government, whose main task was to organize and strengthen the communications between the province and the center. Special attention is given to the description of the place and role, rights and duties of beylerbey, sanjakbey, qadi (judge), defterdar and other local managers at the system of the ottoman provincial administration. ———————— * Марія Ковальчук — аспірантка кафедри історії стародавнього світу та середніх віків, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, mashket@ukr.net 68 Keywords: Ottoman Empire, the provincial government, eyalet, beylerbey, sanjakbey, sipahi timarli, qadi (judge), defterdar, kanunname. В Османській імперії для здійснення владних повноважень султан опирався на розгалужений адміністративний апарат, який складали тисячі чиновників, а більшість рішень державного значення ухвалювалися у різних органах цент- рального управління. Однак управління великою територією, контроль над виконанням наказів, налагодження відносин між різними групами багатоет- нічного населення імперії, яке переважно проживало не у столичному регіоні, а в провінції, потребувало постійного чіткого функціонування органів влади на місцях. При розгляді питання організації провінційного управління Османською імперією у XVI ст. було використано окремі розділи загальних праць з історії Османської імперії (як правило, вони мають назву «Провінційна адміністрація») за авторства Х. Іналджика1, Е. Іхсаноглу2, І.Х. Узунчаршили3. У своєму дослідженні кембріджський історик С. Шоу4 намагається реконструювати схему державного управління Османської імперії, з’ясовуючи методи формування її адміністративного апарату. Для характеристики відносини центральної та про- вінційної влади у другій половині XVI ст. в нагоді стала монографія аме- риканського дослідника М. Кунта5. Дані ґрунтовного дослідження А. Біркена «Провінції Османської імперії»6 прислужилися при складанні таблиці про типо- логію територій Османської імперії. Праобраз майбутньої системи провінційного уряду Османської імперії почав формуватися ще у другій половині ХІV ст. Саме в цей час з’явилося кілька елементів урядування: делегування намісникам функцій військового команду- вання та надання наділів з зобов’язанням виконувати військову службу7. Проте, поняття провінції у якості основної територіальної одиниці з призначеним султаном управителем до кінця ХV ст. в Османській імперії не існувало ———————— 1 Іналджик Х. Османська імперія. Класична доба 1300–1600 / Х. Іналджик.; пер. з англ. О. Галенка; Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. — Київ: Критика, 1998. — 287 с. 2 История Османского государства, общества и цивилизации: В 2 т. / [под ред. Э. Ихсаноглу]; Исслед. центр исламской истории, искусства и культуры; пер. В.Б. Фео- новой под ред. М.С. Мейера. — Москва: Вост. лит., 2006. — Т. 1: История Османского государства и общества. — 2006. — С. 265. 3 Uzunçarşılı I.H. Osmanlı Tarihi II. Cilt: İstanbul'un Fethinden Kanunî Sultan Süley- man'ın Ölümüne Kadar / İ. H. Uzuncarşılı. — Ankara: Türk Tarih Kurumu, 1998. — 756 s. 4 Shaw Stanford J. History of the Ottoman Empire and Modern Turkey: Vol.1: Empire of the Gazis: the Rise and Decline of the Ottoman Empire, 1280–1808 / Stanford J. Shaw. — Cambridge, 1976. — 351 p. 5 Kunt M. The Sultan’s Servants: The Transformation of Ottoman Provincial Government, 1550–1650 / M. Kunt. — New York: Columbia University Press, 1983. — 181 p. 6 Birken A. Die Provinzen Des Osmanischen Reiches (Tubinger Atlas Des Vorderen Orients / A. Birken. — Wiesbaden, 1976. — 322 s. 7 Imber Colin. The Ottoman Empire, 1300–1650: the Structure of Power / Colin Imber. — New York: Palgrave Macmillan, 2002. — P. 178. 69 У перші роки існування Османського бейліка улубеї8 Осман (1281–1326) та Орхан (1326–1359) розділили територію на володіння своїх синів та членів родини. До другої половини ХІV ст. вже стало за традицію виділяти землі під управління синам султана, які б несли військові обов’язки та мали найвищу адміністративну владу, тобто займали посаду санджакбея (sancakbey) в очолю- ваному ними санджаку (sancak — тур. «хоругва», інша назва — ліва) — пер- шопочатково це була основна одиниця адміністративно-військового устрою Ос- манської імперії. До 1595 р. султани продовжували відправляти своїх старших синів у провінції у якості губернаторів, але постійні внутрішні чвари між можливими спадкоємцями престолу призвели з часом до скасування такої практики9. Баєзід ІІ до того, як стати султаном, управляв Амасією, Селім І до свого сходження на престол був намісником у Трабзоні, його син, Сулейман І — у Кафі, Манісі та Едірне, Селім ІІ був санджакбеєм у Коньї та Манісі, Мурад ІІІ — в Акшехірі та Манісі. Згідно з військово-адміністративною лінією управління османськими тери- торіями управляв бей — воєначальник, який представляв владу султана. Найбільшою адміністративно-військовою одиницею Османської імперії був бейлербейлік (berleybeylik). Ця назва вперше згадується в османських джерелах у 1362 р., однак термін «бейлербейлік» поступово був заміщений поняттям еялет (eyalet). З середини XVI ст. за ознакою організації управління утворюється декілька видів еялетів. Османські еялети поділялися за своїм статусом на два види — тімарли (timarlı) та сальянелі (salyaneli). На території перших — Ру- мелія, Буда, Анатолія, Караман, Дулькадар, Рум (Сівас), Ерзурум, Діярбакир, Алеппо, Дамаск, Тріполі Сирійське — вже міцно утвердилася система санд- жаків, османське право та османська адміністрація, склалася тімарна система; у других тімарна система була відсутня, всі податки збиралися від імені держави та розподілялися на місцеві потреби: платня військовим, управлінцям, інша частина надходила до державної скарбниці. Всі арабські еялети базувалися на системі сальяне: Єгипет, Йємен, Абіссінія, Багдад, Басра, Лахса, Тріполі Лівій- ське, Туніс, Алжир10. Берлейбей займав найвище місце у військово-адміністративній ієрархії сис- теми управління, очолював еялет (з 1591 р. термін «бейлербейлік» використо- вується як означення канцелярії бейлербея (berleybey — «бей над беями») та управляв військами підлеглих собі санджаків. У ранній османській історії бей- лербей був командуючим провінційними військами (сіпахі-тімаріотами). Така посада існувала за Сельджукідів та Ільханідів11. Перша посада бейлербея була ———————— 8 Улубей — вождь племені у тюркських народів. 9 Kołodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672–1699 / Kołodziejczyk D. — Warszawa: Oficyna Wydawnicza POLCZEK Polskiego Czerwonego Krzyża, 1994. — S. 3. 10 Іналджик Ґ. Османська імперія. Класична доба 1300–1600 / Ґ. Іналджик; пер. з англ. О. Галенка; Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. — Київ: Критика, 1998. — С. 116. 11 Uzuncarşılı I. Osmanlı devleti teşkilatına medhal / І. Uzuncarşılı. — Ankara: TTKB, 1988. — S. 59–60. 70 започаткована з утворенням першого бейлербейліка Румелії, та протягом усієї османської історії, разом з посадою бейлербея Анатолії, вважалася найбільш престижною в провінційному управлінні12. Цю посаду мали змогу зайняти християни, які пройшли школу аджемі огланів (про це — у наступному розділі), направлялися до провінцій і там мали змогу пройти усі сходинки чиновницької вертикалі з низів до верхівки13. Одним з важливих факторів для призначення на посаду управителя (міс- цевого представника султана) була його лояльність до двору. Отримуючи призначення на посаду, бейлербеєві надавалися інструкції щодо його діяльності на посаді. Термін перебування на ній не був конкретно визначений: одні займали свої посади короткий термін, правління інших бейлербеїв розтягувалося на десятиліття. На зразок османського центрального уряду — Диван-і Хюмаюн — бейлер- бей очолював свій провінційний уряд. Окрім бейлербея, до його складу входили дефтердар, кадій, діван ефендісі, секретарі14. Провінційний Диван займався вирішенням поточних місцевих питань, скарг, більшість з яких стосувалася тімарної системи (в тих еялетах, в яких вона діяла). Бейлербеї були дуже тісно пов’язані з економікою та оперували значними грошовими сумами15. Так, у XVI ст. прибутки бейлербея становили від 800 тис. до 1 млн. і більше акче, санджакбеї отримували від 150 тис. до 200 тис. акче на рік. Нижче за бейлербея в ієрархії розташовувався санджакбей (sancakbey), який стояв на чолі меншої за бейлербейлік адміністративно-військової одиниці — санджака. Він був правителем тієї території, де мали тімари його сіпахі. Як командири провінційних військ, санджакбеї мали чисельні обов’язки, які не обмежувалися лише військовим часом. Під своїми знаменами вони збирали сіпахі та джебелю, разом з кадієм мали право суду над тими, хто не з’являвся до війська, шукали таким заміну. У мирний час вони займалися надсиланням листів з проханням про надання землі тим тімаріотам, які відзначилися у поході чи на війні. ———————— 12 David G. Provincial administration / G. David // Encyclopedia of the Ottoman Empire // G. Agoston, B. Masters. — NY: Facts on file, 2009. — P. 14. 13 История Османского государства, общества и цивилизации: В 2 т. / [под ред. Э. Ихсаноглу]; Исслед. центр исламской истории, искусства и культуры; пер. В.Б. Фео- новой под ред. М. С. Мейера. — Москва: Вост. лит., 2006. — Т. 1: История Османского государства и общества. — 2006. — C. 178. 14 Іналджик Ґ. Османська імперія. Класична доба 1300–1600 / Ґ. Іналджик; пер. з англ. О. Галенка; Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. — Київ: Критика, 1998. — С. 129. 15 Мейер М.С. К характеристике правящего класса в Османской империи XVI– XVII вв. (по данным «Тереке дефтерлери») / М.С. Мейер // Средневековый Восток. История, культура, источниковедение. — Москва, 1980. — С. 187. 71 Таблиця 1. Управління провінцією Османської імперії в XVI ст. Центральна влада Військово- адміністративна Судово-релігійна Фінансова Шейх-уль-іслам Великий візир Казаскери Башдефтердар (головний дефтердар) Бейлербей Санджак бей Субаши Мухассил Мютесселім Діздар Сіпахі тімарли Кадій Каймакам Наїб Мюдерріс Дефтердар Кетхудаси Тахрір еміні Секретарі Провінційна влада До компетенції санджакбея входили питання громадської безпеки на місцях. Посадовою функцією санджакбея була поліцейська: «Обрання міри покарання для розбійників, шахраїв, крадіїв та вбивць є обов’язком стража порядку та спокою в області — санджакбея»16. Однією з вигідних сторін посади санджакбея була можливість збору деяких податків на свою користь: «Однак в ліві Айдин ресм-і ганем та збори за проступки з реайятів невільних тимаров цілком на- лежать санджакбею»17. Тим часом, канун-наме вілайєту Геліболу встановлював законодавчі обмеження у зборі визначених податків цією посадовою особою: «За санджакбеєм дохід з вуликів записаний не був, і він виключався з розподілу податку за вулики. Відтепер санджакбеї у тій ліві нехай не втручаються в збори з вуликів з власників тімарів. Якщо ж вони розпочнуть втручатися, то кадії нехай заборонять це. Якщо ж заборонити неможливо, то нехай донесуть до Високого ———————— 16 Законоположение ливы Худавендигяр // Аграрный строй Османской империи XV–XVII вв: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 43; Канун-наме вилайета Эрзурум // Аграрный строй Османской империи XV–XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Твери- тиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 107. 17 Законоположение ливы Айдын // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 52. 72 двору»18; і далі: «Зеамети та тімари воєначальників та комендантів фортець є вільними. Тому санджакбеї нехай не чіпають їхніх зборів бад-і хава. Відносно власників тімарів та тімарів, що належать мужам фортеці, вище було роз'яснено. Збори бад-і хава та податок ресм-і гердек з їхніх дівчат належить санджакбею. Інших же нехай він не чіпає»19. Санджакбей одноосібно не міг карати, не одержуючи присуду кадія, як і кадій самостійно не виконував своїх вироків: «Санджакбеї нехай не втручаються в тімари … які є вільними. Хіба лише в тому випадку, коли [хтось] присуджений до повішення або відсікання [якогось] органу. В цьому випадку нехай дору- чають виконати покарання людям санджакбея за посередництвом кадія. Того, хто заслужив покарання, нехай карають там, [де він проживає], не змушуючи відправляти його в округ іншого кадія або в інше місце»20. У кінці XVI ст., зі зростанням ролі бейлербея в провінційному управлінні, престижність посади санджакбея падає. Меншою адміністративною одиницею в межах санджака — казою — керу- вав каймакам (з араб. — «намісник, заступник»), ще меншою — нахійє, яка включала в себе близько 10 сіл, розташованих навколо великого села або хутора, — управляв мюдюр (müdür) — староста. Субашилики (території, які управлялися субаши, що виконували правоохоронні функції в санджаку) входили до санд- жака, самі ж субаши жили у містах і командували сіпахі, які мешкали у селах їхніх округ. Найнижчу сходинку у військово-адміністративній ланці управління займав сіпахі-тімаріот. Сіпахі мали проживати в тому санджаку, де знаходився їхній тімар та інше майно, отже, були прикріплені до певної місцевості: «Місце проживання субаши та сіпахі санджака та все їхнє майно має знаходитися в [цьому] санджаку. І нехай [він] не знаходиться більш ніде, окрім [свого] санд- жака. Якщо ж вони опиняться за межами санджака, то це повинно стати причиною їхнього звільнення.»21. Сіпахі тімарли не займали посад, а, скоріше, виконували певні адмініст- ративні функції у тімарі, який отримували не у володіння, а використання (в основному, збирали податки для держави та для себе) на час, коли виконували свою військову службу. Соціальний статус сіпахі не передавався від батька до дітей — служба у війську сіпахі не була спадковим заняттям для їхніх нащадків, тому усі права та обов’язки, у тому числі матеріальні, пов’язані з тімаром, належали виключно сіпахі, окрім килидж-тімара, який він мав право передати синам. Сіпахі виконували наступні функції та обов’язки: по-перше, забезпечували реайята землею. Для того, щоб отримувати від реайї податки, для сіпахі бажаним було спочатку знайти для нього наділ. «Землі ———————— 18 Законоположение вилайета Гелиболу // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 84. 19 Там же. — С. 86. 20 Там же. — С. 86. 21 Там же. — С. 82. 73 сіпахі, призначені для реайятів, за виключенням його чіфтліка - хасса та інших його земель, після того, як їх отримає хтось за (правом) тапу, назад взяті бути не можуть»22; по-друге, контролювали своєчасне надходження податків та штрафів від селян23. З реайята, який сплатив ресм-і чіфт, сіпахі не мав права вимагати його повторної сплати: «Власник землі нехай не вимагає ресм-і чіфт повторно, примушуючи тих, за якими записаний чіфт або півчіфта: «Засій — но 2, 3 або більше чіфтів». Ресм-і чіфт закріплений за чіфтом землі»24. Так само, при передачі повноважень сіпахі новоприбулий сіпахі отримував прибуток від попе- реднього сіпахі, а не від селян»25. Разом з санджакбеєм сіпахі збирали штрафи, а з бейлербеєм — збори за злочини та порушення,26 які ділили порівну. Власнику реайята належало право стягувати штраф з розбійників, вбивць, крадіїв у разі, якщо винний за шаріатом або звичаєм отримував прощення27. За допомогою кадія стягував джизьє та іспендже з тих реайя, які не хотіли сплачувати ці податки28. Разом з тим, сіпахі частину отриманих ним податків сплачував на користь того ж санджакбея та бейлербея, у підпорядкуванні яких він перебував, та до державної скарбниці; по-третє, зобов’язані були здійснювати нагляд за станом землі — слід- кувати, щоб селянин не залишав землю необробленою та контролювати якість посіву. Якщо реайят залишав своє село, то сіпахі того тімара, куди приходив реайят, мав дізнатися, звідки він прийшов та повідомити сіпахі та селян, щоб ———————— 22 Книга законов султана Сулеймана Кануни // Аграрный строй Османской империи XV–XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 26. 23 Орешкова С. Государственная власть и некоторые проблемы формирования социальной структуры османского общества / С. Орешкова // Османская империя: сис- тема государственного управления, социальные и этнорелигиозные проблемы. — Москва, 1986. — С. 12. 24 Законоположение ливы Мосул // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 66. 25 Законоположение вилайета Караман // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 58. 26 Законоположение ливы Халеб // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 72. 27 Законоположение ливы Худавендигяр// Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 43. 28 Законоположение ливы Охри (Охрида) // Аграрный строй Османской империи XV–XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 91. 74 вони забрали свого реайята29. Власники тімара мали право силою примушувати селян обробляти землю та виконувати їхні обов’язки30; по-четверте, проводили обмір землі: «Якщо сіпахі захоче дізнатися про розмір землі реайята: «За тобою у дефтері записаний чіфт або півчіфта, а у тебе більше», то ніхто нехай не перешкоджає, і за законом нехай вимірює»31; по-п’яте, вимірювали отриманий врожай; по-шосте, контролювали передачу землі іншим власникам — вирішення разом з каді ситуацій зі спадкуванням, продажем землі; по-сьоме, регулювали відносини осілого та прийшлого (сторонніх реайятів та юрюків) населення. Всі піймані реайєю у вільних тімарах бездомні тварини, раби-утікачі, окрім яя, мюселлемів та султанських юрюків, належали власнику тімара32. За провинності сіпахі несли відповідальність відповідно до норм шаріата та закону перед бейлербеєм та кадієм. Чиновники військово-адміністративної ланки управління — бейлербеї, санджакбеї, інші командуючі — отримували земельні наділи (хасси, арпалики), які відрізнялися від звичайних тімарів розміром прибутків, який з них можна було отримати та тим, що вони не успадковувалися, а володіння ними залежало від займаної посади: «Є хасси іджмалю, коли кожен, заступаючи на велику чи малу посаду, отримує власні хасси. І навіть, коли хтось з таких втрачав посаду, а на його місце назначався інший, то йому переходили і всі ті хасси попереднього власника»33. Це були так звані землі «вільного володіння»: їхні власники не були тісно пов’язані з землею та місцевою адміністрацією34. Поряд з беєм судову владу у провінції здійснював представник ільмійє (група вчених) — кадій. Посади бея та кадія були взаємопов’язаними, Накази кадій отримував безпосередньо від султана, у своїх правових рішеннях не ———————— 29 Законоположение вилайета Гелиболу // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 82. 30 Законоположение ливы Халеб // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 71. 31 Законоположение ливы Айдын // Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 48. 32 Законоположение ливы Худавендигяр // Аграрный строй Османской империи XV–XVII вв: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 42. 33 Трактат Али Чауша из Софии о тимариотской организации в Османской империи // Аграрный строй Османской империи XV–XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 99. 34 Книга законов султана Сулеймана Кануни // Аграрный строй Османской империи XV–XVII вв.: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 37. 75 залежав від бея. Х. Іналджик пише, що османи вважали цей розподіл влади як істотно важливий для справедливого правління35. Схема 1. Типологія територій Османської імперії у XVI ст. Судова гілка влади функціонувала паралельно з військово-адміністративним управлінням (навіть судові округи не завжди збігалися з територією санджака), тому, з одного боку, це породжувало незалежність гілок місцевої влади та, з іншого, їхній взаємний контроль. Організація судової влади в провінції базувалася на системі кадиликів — малих — каза та великих. Кадії в казах, окрім вирішення адміністративних питань, займалися проблемами міст на територіях, які входили до них. Відповідником до кази був кадилик (kadılık) — територія, яка підлягала правовій юрисдикції каді — судді, який також мав адміністративні обов’язки. Кадії у ———————— 35 Іналджик Ґ. Османська імперія. Класична доба 1300–1600 / Ґ. Іналджик; пер. з англ. О. Галенка; Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. — Київ: Критика, 1998. — С. 115. 76 кадиликах розділяли свої повноваження з бейлербеєм та санджакбеєм, займаючи важливе місце в провінційному управлінні. Перед ними несли відповідальність службовці, субаши, сіпахі, які здійснювали адміністративне управління над різними групами населення. З середини XVI ст. внаслідок загострення боротьби між ільмійє та капикулу за посади кадіїв великих міст, які за статусом відповідали посаді санджакбея, призначення на усі судові посади в кадиликах від кадіаскерів перейшло до компетенції великого візиря, але затверджував на посадах все одно султан36. Для того, щоб провадити справедливе судочинство, кадій займав свою посаду в одному місці протягом нетривалого часу, зазвичай близько року (вважалося, що за цей час він не встигне встановити тісних відносин з населенням тієї території, на яку поширювалася його юрисдикція). Проте, на практиці, це виглядало трохи інакше. В Османській імперії кадії міцно інтегрувалися в державну систему — починаючи з періоду свого навчання, призначення на посаду, вони одночасно представляли ісламську державу та світську бюрократичну, будучи посеред- ником між людьми та державою та інтерпретатором морально-релігійних та правових смислів на локальному рівні. Американська дослідниця К. Беркі нази- ває кадіїв джерелом єднання центру та периферії37. У XVI ст. кадій міг піднятися до рангу санджакбея або навіть бейлербея38. Згідно з джерелами, судді мали широке коло повноважень: окрім вирішення судових суперечок, вони також наглядали за збором податків, діяльністю ваку- фів, контролювали встановлення цін на продовольство39, регламентували при- бутки сіпахі, торговців, ремісників, брали участь у процедурі підготовки до продажу рабів-утікачів, яких спіймали у вільних тімарах: «Після того, як за- кінчиться передбачений звичаєм термін, спіймані, з дозволу кадія, виставля- ються на продаж на ринки»40. Кадії слідкували за виконанням повинностей реайї — якщо вони їх не виконували, кадій мав примусити їх це робити. Він мав повноваження забороняти санджакбею та сіпахі збирати більші за закріплені у законах суми штрафів у санджаку. Кадії для виконання поставлених завдань керувалися і шаріатом, і світським законодавством41. ———————— 36 Ortaylı І. Osmanlı Devleti'nde Kadı / I. Ortaylı. — Ankara, 1994. — S. 13. 37 Barkey K. Islam and Toleration: Studying the Ottoman Imperial Model / K. Barkey // International Journal of Politics, Culture, and Society. — Vol. 19. № 1/2. — The New Sociological Imagination II (Dec., 2005). — Р. 11–12. 38 Іналджик Ґ. Османська імперія. Класична доба 1300–1600 / Ґ. Іналджик; пер. з англ. О. Галенка; Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. — Київ: Критика, 1998. — С. 129. 39 Хаджибегич Х. Турецкие правовые памятники как исторический источник / Х. Хаджибегич // Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Цент- ральной Европы. Т. І. — Москва: Издательство «Наука», 1964. — С. 70. 40 Законоположение ливы Худавендигяр// Аграрный строй Османской империи XV– XVII вв: документы и материалы / Под. ред. А.С. Тверитиновой. — Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1963. — С. 42. 41 Гасратян М.А. Очерки истории Турции / М.А. Гасратян, С.Ф. Орешкова, Ю.А. Петросян. — Москва: Наука, 1983. — С. 52. 77 Фінансову гілку влади на місцях очолював дефтердар (хазіне дефтердари), який збирав державні прибутки з кожної території та вирішував усі фінансові питання. Найпрестижнішими вважалися посади провінційного дефтердара у Єгипті та Алеппо — у 1550-х рр., посадовці, які їх займали, отримували 150 тис. та 230 тис. акче на рік відповідно42. Дефтердарам допомагали кетхудаси (kethüdası) та тахрір еміні (tahrir emini), які працювали при підготовці реєстрів разом з кятібами43, вони також розпоряджалися грамотами на хасси та зеамети; та тімар дефтердари, який опікувався роздачею звичайних тімарів. Зазвичай, на ці посади обирали кандидатів з числа улемів, які відзначалися своїми заслугами та чесністю. Він міг напряму зв’язуватись зі столицею і подавати скарги на бейлербея та інших адміністраторів. З іншого боку, бейлербей міг усунути з посади кадія або дефтердара, які зловживали своєю владою, але про це він мусив негайно повідомити у столицю. Таким чином, це була справжня система пере- вірок та балансів у владі у провінції44. Окрім османських провінцій, якими управляли османські чиновники, в орбіті імперії знаходилися також залежні території з особливим статусом): шеріфат Мекки, Кримське ханство, Молдавія і Волощина, князівство Седми- городу, республіка Дубровник, князівства грузинські та черкеські45. У васальних державах oсмани інколи наділяли місцеві династії автономією у внутрішніх справах, але примушували їх сплачувати щорічну данину та поставляти допо- міжне військо для походів. Певні регіони вони вважали за краще зберігати як пограничні бейліки або васальні князівства. Отже, органи центрального управління імперією розділялися на такі струк- турні гілки: військово-адміністративну (від тімаріота, санджакбея, бейлербея до великого візиря), судово-релігійну (судді-кадії, казаскери, шейх-уль-іслам), та фінансову. Саме за допомогою них підтримувалися міцні зв’язки між провін- ціями та центральним урядом, що сприяло централізації управління Османською імперією. В адміністративному та фінансовому плані управління відбувалося у межах еялету, санджака (ліви), кази, нахійє, в судовому — у визначених кади- ликах. Управлінці відносилися до верстви аскері. Правові взаємовпливи та заборони підтримували стійку рівновагу між цими гілками влади. Одні з них — бейлербей, санджакбей, субаши, дефтердар, кетхуда, діздар, представляли світ- ську (ехл-і урф), а інші — кадій, муфтій, наїб, мюдерріс — релігійну (ехл-і шер) владу Османської держави. ———————— 42 BOA, KK Ruus, 209. — P. 45; Yılmaz M.Ş. Koca Nişancı of Kanuni: Celalzade Mustafa Çelebi, Bureaucracy and «Kanun» in the reign of Suleyman the Magnificent (1520– 1566). Ph.D. Dissertation / M.Ş. Yılmaz. — Ankara: Bilkent University, 2006. — P. 19. 43 Inalcik H. Ottoman methods of conquest / H. Inalcik // Studia islamica. — Princeton, 1954. — P. 110–111. 44 Іналджик Ґ. Османська імперія. Класична доба 1300–1600 / Ґ. Іналджик; пер. з англ. О. Галенка; Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. — Київ: Критика, 1998. — С. 130. 45 Kołodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672–1699 / Kołodziejczyk D. — Warszawa: Oficyna Wydawnicza POLCZEK Polskiego Czerwonego Krzyża, 1994. — S. 19. 78 Таблиця 2. Бейлербейліки (еялети) Османської імперії № Назва Турецька назва Рі к ут во ре нн я Столиця П ри м іт ки 1 2 3 4 5 6 7 1. Румелія Rumeli 1365 Адріанополь Європейська територія Осман- ської Імперії. Сучасні Болга- рія, Греція, Ал- банія, Македонія, Сербія, Чорного- рія, Туреччина 2. Анатолія Anadolu 1393 Анкара, Кютах’я Туреччина 3. Караман Karaman 1468– 1512 Конья Туреччина 4. Алеппо Haleр 1516– 1549 Алеппо Туреччина, Сирія 5. Діарбакир Diyarbakır 1517– 1518 Діарбакир Ірак, Туреччина 6. Сирія Şam 1517– 1522 Дамаск Сирія, Ліван, Ізраїль, Палес- тина, Йорданія 7. Єгипет Mısır 1517– 1522 Каїр Єгипет, Йорда- нія, Саудівська Аравія 8. Дулькадар Maraş 1522 Мараш Туреччина 9. Ерзурум Erzurum 1533 Ерзурум Туреччина 10. Джезаірі Бахрі Сефід Cezairi Bahri Sefid 1533 Сакіз (Хіос), Галліполі Греція Область під управлінням капудан паші — командую- чого флотом 11. Джезаірі Гарб Cezairi Garb 1533 Алжир Алжир 12. Мосул Mosul 1535 Мосул Ірак 13. Багдад Bağdat 1535 Багдад Ірак 14. Йємен Yemen 1540 Забід, Сана Йємен, Саудівська Аравія 15. Буда Budin 1541 Буда Угорщина, Сербія, Хорватія 16. Басра Basra 1546 Басра Ірак, Кувейт 17. Ван Van 1548 Ван Туреччина 79 Продовження таблиці 2 1 2 3 4 5 6 7 18. Темешвар Tımışvar 1552 Тімішоара Румунія, Сербія, Угорщина 19. Шехрізор (Шахрізул) Şehrizor 1550-і Шехрізор Ірак, Іран 20. Лахса (Ель-Хаса) Lahsa 1555 аль-Катіф Саудівська Аравія Рідко управ- лялася напряму 21. Тріполі- танія (Трі- полі Гарб) Trablusu Garb 1551– 1556 Тріполі в Лівії Лівія 22. Абіссінія (Ефіопія) Habeş 1555– 1557 Массава, Савакін, Джидда Саудівська Аравія, Судан, Сомалі, Еритрея, Джибуті Інші назви — Абіссінське бейлербей- ство, еялет Абіссінії й Джидди. Включав в себе Червоне море 23. Ракка Al Rakka 1560 Руга Сирія, Туреччина 24. Кафа Kefe 1568 Кафа Україна 24. Тріполі Шам (Сирійське Тріполі) Trablusu Şam 1570 Тріполі в Лібанії Ліван, Сирія 25. Кіпр Kıbrıs 1571 Нікосія Кіпр 26. Туніс Tunus 1574 Туніс Туніс 27. Трабзон Trabzon 1578 Трапезунт Туреччина 28. Ахалци Çıldır, Ahıska 1578 Ахалцихе Грузія 29. Тифліс Tiflis 1578 Тбілісі Грузія 30. Ширван Şırvan 1578 Ширван Азербайджан До 1604 р. 31. Деміркапи Demirkapı (Dağıstan) 1578 ? Дагестан 32. Кахеті Kaheti 1578 Телаві Грузія 33. Боснія Bosna 1580 Сараєво, Баня-Лука Боснія і Герцего- вина, Сербія, Хорватія, Чорногорія 34. Карс Kars 1580 Карс Туреччина 35. Реван Revan 1583 Єреван Вірменія До 1603 р. 36. Ібрім İbrim 1584 ? Єгипет До 1585 р. 37. Тебриз Tebriz 1585 Тебриз Іран До 1603 р. 38. Гянджа Gence 1588 Азербайджан До 1604 р. 39. Озі (Силістра) Silistre 1593 Очаків (Озі), Силістра Україна, Мол- дова, Румунія, Болгарія 80 Закінчення таблиці 2 1 2 3 4 5 6 7 40. Янік (Дьйор) Yanık 1594 Дьйор Угорщина До 1598 р. 41. Сігетвар Sigetvar 1595 Сігетвар Угорщина, Хорватія З 1600 р. — це еялет Каніжа (Kanije) зі столицею Надьканіжа 42. Молдавія Moldaviya 1595 Ясси Молдова З 1596 р. — васальне князівство 43. Егрі Egri 1598 Егер Угорщина REFERENCES: 1. Barkey, K. (2005). Islam and Toleration: Studying the Ottoman Imperial Model / K. Barkey // International Journal of Politics, Culture, and Society. — Vol. 19. № 1/2. — The New Sociological Imagination II (Dec., 2005). — Рp. 5–19. [in English]. 2. Birken, A. (1976). Die Provinzen Des Osmanischen Reiches (Tubinger Atlas Des Vorderen Orients (The provinces of the Ottoman Empire) / A. Birken. — Wiesbaden, 322 s. [in German]. 3. Imber Colin. (2002). The Ottoman Empire, 1300–1650: the Structure of Power / Colin Imber. — New York: Palgrave Macmillan, — 405 p. [in English]. 4. David, G. (2009). Provincial administration / G. David // Encyclopedia of the Ottoman Empire // G. Agoston, B. Masters. — NY: Facts on file, — Pp. 187– 204. [in English]. 5. Gasratjan, M.A. (1983). Ocherki istorii Turcii (Essays on the history of Turkey) / M.A. Gasratjan, S.F. Oreshkova, Ju.A. Petrosjan. — Moskva: Nauka, 256 s. [in Russian]. 6. Hadzhibegich, H. (1964). Tureckie pravovye pamjatniki kak istoricheskij istochnik (Turkish legal monuments as a historical source) / H. Hadzhibegich // Vostochnye istochniki po istorii narodov Jugo-Vostochnoj i Central'noj Evropy. T. І. — Moskva: Izdatel'stvo «Nauka», — S. 67–75. [in Russian]. 7. Іnaldzhik, H. (1998). Osmans'ka іmperіja. Klasichna doba 1300–1600 (The Ottoman Empire: The Classical Age 1300–1600) / Per. z angl. O.Galenka; Іn-t shodoznavstva іm. A. Krims'kogo NAN Ukraїni. — Kyiv: Kritika, 287 s. [in Ukrainian]. 8. Inalcik, H. (1954). Ottoman methods of conquest / H. Inalcik // Studia islamica. — Princeton, Pp. 103–129. [in English]. 9. Istorija Osmanskogo gosudarstva, obshhestva i civilizacii (2006) (History of the Ottoman state, society and civilization): V 2 t. / [pod red. Je. Ihsanoglu]; Issled. centr islamskoj istorii, iskusstva i kul'tury; per. V.B. Feonovoj pod red. 81 M.S. Mejera. — Moskow: Vost. lit. T. 1: Istorija Osmanskogo gosudarstva i obshhestva, 2006. — 602 s. [in Russian]. 10. Kanun-name vilajeta Jerzurum. (1971). (Kanunname of the vilayet of Erzurum) // Armenija v pervoj polovine XVI v. (Armenia in the first half of the XVIth century). — Moskow: Glavnaja redakcija vostochnoj literatury, S. 99–117. [in Russian]. 11. Kniga zakonov sultana Sulejmana Kanuni (Kanunname of Suleyman Kanuni). (1963) // Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv.: dokumenty i materialy (The agricultural system of the Ottoman Empire in the XVth — XVIIth centuries / Pod. red. A.S. Tveritinovoj. — Moskow: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 22–37. [in Russian]. 12. Kołodziejczyk, D. (1994). Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672–1699 (Podolia under the Turkish rule. Eyalet Kamieniecki 1672–1699) / Kołodziejczyk D. — Warszawa: Oficyna Wydawnicza POLCZEK Polskiego Czerwonego Krzyża, 255 s. [in Polish]. 13. Kunt, M. (1983). The Sultan’s Servants: The Transformation of Ottoman Provincial Government, 1550–1650 / M. Kunt. — New York: Columbia University Press, 181 p. [in English]. 14. Mejer, M.S. (1980). K harakteristike pravjashhego klassa v Osmanskoj imperii XVI–XVII vv. (po dannym «Tereke defterleri») (On the characterization of the ruling class in the Ottoman Empire in the XVI-XVIIth centuries) / M.S. Mejer // Srednevekovyj Vostok. Istorija, kul'tura, istochnikovedenie. — Moskva, S. 180– 189. [in Russian]. 15. Oreshkova, S. (1986) Gosudarstvennaja vlast' i nekotorye problemy formiro- vanija social'noj struktury osmanskogo obshhestva (Government and some problems of formation of the social structure of the ottoman society) / S. Oreshkova // Osmanskaja imperija: sistema gosudarstvennogo upravlenija, social'nye i jetnoreligioznye problemy. — Moskva, Рр. 5–18. [in Russian]. 16. Ortaylı, І. Osmanlı Devleti'nde Kadı (Judge in the Ottoman Empire) / I. Ortaylı. — Ankara, 1994. — 82 s. [in Turkish]. 17. Shaw Stanford, J. (1976). History of the Ottoman Empire and Modern Turkey: Vol. 1: Empire of the Gazis: the Rise and Decline of the Ottoman Empire, 1280– 1808 / Stanford J. Shaw. — Cambridge, 351 p. [in English]. 18. Traktat Ali Chausha iz Sofii o timariotskoj organizacii v Osmanskoj imperii (1963) (Treatise of Ali Chaush from Sofia about the timar organization of the Ottoman Empire) // Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv.: dokumenty i materialy / Pod. red. A. S. Tveritinovoj. — Moskva: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 92–127. [in Russian]. 19. Uzuncarşılı, I. (1988). Osmanlı devleti teşkilatına medhal (Review of the Otto- man state organization) / І. Uzuncarşılı. — Ankara: TTKB, 467 s. [in Turkish]. 20. Uzunçarşılı I. H. (1998) Osmanlı Tarihi II. Cilt: İstanbul'un Fethinden Kanunî Sultan Süleyman'ın Ölümüne Kadar (History of the Ottoman Empire: from Mehmed Fatih to the death of Suleyman Kanuni) / I. H. Uzuncarşılı. — Ankara: Türk Tarih Kurumu, 756 s. [in Turkish] 21. Yılmaz, M.Ş. (2006). Koca Nişancı of Kanuni: Celalzade Mustafa Çelebi, Bureaucracy and «Kanun» in the reign of Suleyman the Magnificent (1520– 82 1566). Ph.D. Dissertation / M.Ş. Yılmaz. — Ankara: Bilkent University, 255 p. [in English]. 22. Zakonopolozhenie livy Ajdyn (Kanunname of Aidyn liva). (1963) // Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv: dokumenty i materialy (The agricultural system of the Ottoman Empire in the XVth-XVIIth centuries: documents and materials) / Pod. red. A. S. Tveritinovoj. — Moskow: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 44–55. [in Russian]. 23. Zakonopolozhenie livy Mosul. (1963). (Kanunname of Mosul liva) // Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv.: dokumenty i materialy (The agricultural system of the Ottoman Empire in the XVth–XVIIth centuries: documents and materials) / Pod. red. A.S. Tveritinovoj. — Moskow: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 63–69. [in Russian]. 24. Zakonopolozhenie livy Ohri (Ohrida). (1963). (Kanunname of Ohri liva) // Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv.: dokumenty i materialy / Pod. red. A.S. Tveritinovoj. — Moskow: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 87–91. [in Russian]. 25. Zakonopolozhenie livy Hudavendigjar. (1963). (Kanunname of Hüdavendigâr liva // Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv: dokumenty i materialy (The agricultural system of the Ottoman Empire in the XVth–XVIIth centuries: documents and materials) / Pod. red. A.S. Tveritinovoj. — Moskow: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 38–43. [in Russian]. 26. Zakonopolozhenie vilajeta Gelibolu. (1963). (Kanunname of the vilayet of Geli- bolu)// Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv.: dokumenty i materialy (The agricultural system of the Ottoman Empire in the XVth–XVIIth centuries: documents and materials) / Pod. red. A.S. Tveritinovoj. — Moskow: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 81–89. [in Russian]. 27. Zakonopolozhenie vilajeta Karaman. (1963). (Kanunname of the vilayet of Karaman) // Agrarnyj stroj Osmanskoj imperii XV–XVII vv.: dokumenty i materialy (The agricultural system of the Ottoman Empire in the XVth-XVIIth centuries: documents and materials) / Pod. red. A.S. Tveritinovoj. — Moskow: Izd-vo vostochnoj lit-ry, S. 56–60. [in Russian].

Організація провінційного управління Османської імперії XVI ст. за даними канун-наме

Репозитарії

Схожі ресурси