"Неблагонадійні особи”: Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш у 1850-х – на початку 1860-х рр.

• Дата: 2020
• Автор: Гончар, О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Назва видання: Історіографічні дослідження в Україні
• Теми: Біоісторіографія
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182333
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: "Неблагонадійні особи”: Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш у 1850-х – на початку 1860-х рр. / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 6-39. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

У статті аналізуються особливості українського національного руху 50-х – початку 60-х рр. ХІХ ст. у світлі діяльності П. Куліша та М. Костомарова як найвизначніших його представників. Мета дослідження полягає у комплексній характеристиці творчих пошуків, реалізованих проектів, нових планів на життя кожного з учених на тлі суспільно-політичних змін, що сталися в Російській імперії у вказаний період. З’ясовано обставини, у яких опинилися колишні учасники Кирило-Мефодіївського товариства після заслання. П. Куліш і М. Костомаров отримали різні терміни покарання, у різний час повернулися до наукової, літературної та громадської діяльності і, незважаючи ні на що, продовжували перебувати в одній україноцентричній площині. Світоглядні позиції шліфувалися, але не зазнали кардинальних змін. Наприкінці 1850-х рр. вони знову об’єднали свої зусилля для реалізації просвітницьких планів, складених у часи братства. До 1863 р., коли було ухвалено Валуєвський циркуляр, М. Костомаров і П. Куліш плідно працювали на науковій, літературній та просвітницькій ниві заради високої мети – довести історичність та самобутність українського народу, репрезентативність його мови і культури, а відтак право на повноцінний розвиток. У статті висвітлюється соціокультурне оточення діячів – від соратників до опонентів. Не дивлячись на спорідненість інтересів Костомарова і Куліша, кожен з них в цей період залишався самостійною, оригінальною постаттю в інтелектуальному просторі Російської імперії. У джерельній базі студії перевага надавалася джерелам особового походження. Методологічна основа дослідження базується на аналітико-синтетичному, хронологічному, історико-порівняльному, історико-генетичному та біографічному методах. Хронологічні межі охоплюють 1850–1863 рр. Визначено, що піком просвітницької, наукової та громадської діяльності вчених були 1857–1863 рр.