Недовершений задум географів: Марсель Дюбуа – Григорій Величко

• Дата: 2021
• Автор: Штойко, П.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2021
• Назва видання: Історико-географічні дослідження в Україні
• Теми: Історична географія
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182610
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Недовершений задум географів: Марсель Дюбуа – Григорій Величко / П. Штойко // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2021. — Число 15. — С. 100-114. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

У публікації висвітлено наукові контакти французького географа й історика Марселя Дюбуа (1856–1916) та українського географа, картографа, знавця сільськогосподарської справи Галичини кінця ХІХ ст. Григорія Величка (1863–1932). На підставі листування і літературних матеріалів розглянуто їхні наукові плани. Їх науковим зв’язкам передували зацікавлення в географії Михайла Драгоманова (1841–1895) – відомого в Україні та поза її межами публіциста, історика, літературознавця, громадського діяча, співорганізатора «Старої громади» у Києві, а також доцента Київського університету (1864–1875), який, як і свого часу Микола Гоголь, викладав географію. На еміграції М. Драгоманов знався з Елізе Реклю (1830–1905) – французьким географом, громадським діячем та енциклопедистом. У п’ятому томі його краєзнавчої праці присвячений розділ Україні. М. Драгоманов опублікував рубрику про Україну, її природу, населення, побут і культуру, окреслив етнічні межі та представив Україну як окрему географічну одиницю до географічного твору Е. Реклю «Земля і люди» (1876–1894). Г. Величко через І. Франка (1892) звернувся до М. Драгоманова з наміром заручитись його підтримкою у науковій та особистій справі. Остання зводилась до вирішення основної на той час для нього проблеми – «перебратись в Париж». Там Г. Величко і М. Дюбуа задумали підготувати працю про географію Росії. З цією метою Г. Величком здійснена подорож у Санкт-Петербург (1892) для опрацювання географічної літератури. Для реалізації намічених задумів з М. Дюбуа необхідно було детальніше вивчити орогенез (рельєфотворчі процеси), особливості клімату, режиму річок, розвиток рослинного покриву та ін. М. Дюбуа заохочував Г. Величка до подальшої праці, підкреслюючи: «Я хочу, щоб французьким читачам було відоме ваше прізвище». Однак, їхні сподівання залишилися незреалізованими.