Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях

• Дата: 2021
• Автор: Клапчук, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
• Назва видання: Сiверянський літопис
• Теми: У глиб віків
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182646
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Розвиток бандурного мистецтва в XVI–XVIII століттях / В. Клапчук // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 5-10. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Метою статті є детальний аналіз особливостей розвитку бандурного мистецтва в XVI–XVIII ст. у відповідності до історичного контексту. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові та історичні методи, що цілком відповідає поставленій меті. Наукова новизна полягає в глибокому розкритті понять «кобзарство» та «бандурництво», вивченні особливостей і відмінностей інструментів «кобза» та «бандура», пошуком логічного зв’язку між впливом історичних подій та розвитком бандурного мистецтва. Висновки проведеного дослідження такі. Бандурне мистецтво – невід’ємна складова музичної культури України. Впродовж XVI–XVIII ст. відбувається формування кобзарства як соціокультурного феномену, від якого поступово відмежовується такий різновид музичної творчості, як бандурництво. Кобза стає доступним музичним інструментом, формує музичну культуру козацької доби. Основна сфера поширення – українські села. Для селян виконавці-кобзарі стали символом правди, національного духу, вісниками, від яких можна дізнатися новини з інших територій. Кобза має невелику кількість струн (перші зразки 3–5 струн), легка, виготовлена індивідуально окремим виконавцем. Кобзарі того часу були ще й носіями суспільної інформації, виступали прообразом сучасної преси. Створюються кобзарські цехи-братства, де навчають гри на кобзі, створенню інструментів, плекають виконавські традиції окремих регіонів, які стають передумовою створення чернігівської, полтавської та харківської шкіл кобзарського мистецтва. Водночас бандура залишається більш елітарною в суспільстві, поширенішою в середовищі козацької старшини та заможних містян. Сфера поширення – українські міста, а також придворні капели Польщі й Росії. Бандура від кобзи відрізняється більш громіздкою конструкцією, більшим розміром і вагою, наявністю приструнків додатково до основних струн. Вона дорожча у створенні, складніша в настроюванні, але з багатшим і більш насиченим звучанням. Бандуристи козацької доби, зазвичай, були представники заможних верств суспільства, що мали вищі статки та поважний статус. Подальше дослідження цієї теми дасть змогу висвітлити різницю між кобзарством та бандурництвом і висвітлити їхню роль у розвитку музичного мистецтва та культури України в цілому.