Чернігівський губернський революційний трибунал: «справа Ляховичів»

• Видавець: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
• Дата: 2021
• Автор: Еткіна, І.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
• Назва видання: Сiверянський літопис
• Теми: Розвідки
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182657
• Цитувати: Чернігівський губернський революційний трибунал: «справа Ляховичів» / І. Еткіна // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 67-74. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Метою статті є оприлюднення та аналіз окремої унікальної справи Чернігівського губернського революційного трибуналу, яка проливає світло на процесуальний бік судової установи Чернігівської губернії у 1919–1920 рр., демонструє стратегію виживання пересічних громадян різних соціальних груп та національностей, їх взаємодію в «нештатній» ситуації – громадянській війні російських червоних та білих на території нашого краю. Для цієї розвідки використаний методологічний підхід «мікроісторії», а також «історії знизу», який дозволяє розглянути такий феномен, як революційний трибунал, не з точки зору закладених більшовицькими ідеологами програмових документів, а з позиції їх використання в місті Чернігові на долі конкретної групи людей. Наукова новизна розвідки полягає в тому, що тема Чернігівського губернського революційного трибуналу системно не досліджена, дуже інформативна з цього погляду «справа Ляховичів» також уперше вводиться до наукового обігу. Висновки: «справа Ляховичів» кінця 1919 – першої половини 1920 рр. стала показовою справою губернського революційного трибуналу, який перехопив її у конкуруючої організації – губернської надзвичайної комісії (ЧК). За цією справою більшовицьке правосуддя засудило до розстрілу групу з п’яти осіб на чолі з подружжям Ляховичів, звинувативши останніх у шпигунстві на користь денікінців. Виходячи з матеріалів справи, доказів у цій справі бракувало, звинувачення базувалося на єдиному показі більшовика Науменка, яке спростовували покази кількох свідків. Проте Чернігівський ревтрибунал, не зважаючи на наявність змагальності сторін, не брав до уваги доказів адвоката та свідків з боку адвоката. Ця справа доводить, що більшовицьке правосуддя трибунального періоду за відсутності правової бази (законів та підзаконних актів) базувалося на класовому підході. Коли в коліщата судової установи потрапляли відверті класові опоненти (колишні фабриканти, поміщики, офіцери, члени їх сімей), вона з виховною для всього суспільства метою здійснювала вищу міру покарання – розстріл, застосовуючи його в цьому випадку навіть до жінок.