Пантелеймон Куліш у публіцистичних і літературно-критичних працях Сергія Єфремова (1900-ті – 1920-ті роки)

• Дата: 2021
• Автор: Іваницька, С.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
• Назва видання: Сiверянський літопис
• Теми: Дослідницькі нотатки
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182666
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Пантелеймон Куліш у публіцистичних і літературно-критичних працях Сергія Єфремова (1900-ті – 1920-ті роки) / С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2021. — № 5. — С. 122-136. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

У центрі уваги запропонованої студії перебувають два представники різних поколінь українського руху: Пантелеймон Куліш (1819–1897) і Сергій Єфремов (1876–1939). Мета статті: з’ясувати механізм конструювання в публіцистичних і літературно-критичних працях С. Єфремова образів старшої генерації українства, «людей 1840-х років», простежити головні щаблі еволюції в ставленні Єфремова до постаті й спадщини Куліша. Джерелами послугували передусім праці С. Єфремова 1900–1920-х рр., найважливішими з яких є «Без синтезу. Пам’яті Куліша» (1912; нова редакція – 1924), «Новий похорон Куліша» (1908), «Біля початків української критики (Куліш як літературний критик)» (1919), «Провіяний Куліш. Характер і завдання дослідів про Куліша» (1927), мемуари й щоденники, громадсько-політична й культурологічна публіцистика С. Єфремова. У 1900-ті рр. у своїх спостереженнях критик тяжів здебільшого до соціально-психологічного трактування постаті П. Куліша. Суттєвим у контексті розглянутої проблеми є поняття «комунікативної дії», запозичене з методологічного арсеналу феноменологічної соціології (А. Шюц, Ю. Габермас), яке вимагає, щоб дійові особи були розглянуті як суб’єкти, які говорять і слухають, тісно пов’язані з об’єктивним, соціальним або суб’єктивним світом; щоб висували певні претензії на значущість того, про що вони говорять і думають, у чому переконані. Вільна та відкрита комунікація, прибічником якої був у публіцистиці та громадському житті С. Єфремов, підтверджує актуальність цих ключових понять для історико-біографічних досліджень. У публіцистичних текстах С. Єфремова, присвячених представникам старшої генерації українського руху, наявні інтерпретація і репрезентація минулого як складові колективної пам’яті.