Територіально-структурні процеси в Україні у контексті теорій регіоналізму

• Видавець: Інститут історії України НАН України
• Дата: 2021
• Автор: Верменич, Я.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2021
• Назва видання: Краєзнавство
• Теми: Історія України у світлі регіональних досліджень
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182733
• Цитувати: Територіально-структурні процеси в Україні у контексті теорій регіоналізму / Я. Верменич // Краєзнавство. — 2021. — № 1-2. — С. 6-16. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Мета статті полягає у необхідності осмислення історичних витоків регіональної поляризації в Україні в основі якої перебуває складна взаємодія різноманітних регіоноутворюючих чинників – геополітичних, етноісторичних, мовно-культурних, релігійних. Вбачається доцільним довести, що процеси глобалізації та інтеграції не лише супроводяться такими ж потужними проявами регіоналізації та локалізації, але й своєрідно переплітаються з ними, утворюючи інноваційні мережі й нові проблемні поля. Наукові підходи базуються на застосуванні методологічних засад дослідження циклічності політико-географічних змін територіальної еволюції держави та їх впливі на геополітичні процеси в Україні. Пріоритетним у науковому пошуку виявився принцип антропологізму, відповідно до якого увага зосереджується на менталітеті людей, символах і цінностях, в основі яких найчастіше лежать регіональні відмінності. Наукова новизна статті визначається акцентуванням уваги на необхідності обов’язкового врахування дихотомії глобальних доцентрових і регіональних відцентрових процесів в контексті формування концептуальних засад та вироблення стратегічних домінант регіонального розвитку. В контексті теорій регіоналізму запропоновані методологічні підходи до удосконалення сучасної регіональної політики, наголошено на ролі регіоналістики в осмисленні регіональних проблем та моделюванні оптимального регіонального устрою. Висновки. Концептуалізація історичної регіоналістики створила «горизонтальний» вимір соціогуманітарних досліджень, який передбачає розгляд суспільства у вигляді сукупності територіально-структурованих одиниць з сутнісними характеристиками та ознаками, що піддаються порівнянню і ранжуванню відповідно до просторової шкали. Під таким кутом зору регіони вивчаються і як об’єкти регіональної політики центру, і як унікальні, постійно видозмінювані суб’єкти, які самі себе «вибудовують» і створюють власні просторові образи. Завдання формування загальноєвропейського простору, в який прагне увійти Україна, ставлять високі вимоги щодо вироблення універсальної теорії регіоналістики і її модифікованих з урахуванням місцевих особливостей варіантів, уважного осмислення не лише реалій сучасного регіонального поділу праці, але й історичного підґрунтя регіоналізації. Нове осмислення територіальності – з відтворенням у певних просторових межах специфічних особливостей соціального й культурного простору, з особливим акцентом на співвідношенні центральності та периферійності – є запорукою переміщення фокусу регіональної аналітики від лінійних підходів до визнання асиметричності і асинхронності просторового розвитку, самоцінності території не як фону, а як активного чинника соціальних трансформацій.