Лінгвонаративні аспекти ідентифікації оповідних інстанцій у художньому тексті

• Дата: 2020
• Автор: Бацевич, Ф.С.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2020
• Назва видання: Мовознавство
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184465
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Лінгвонаративні аспекти ідентифікації оповідних інстанцій у художньому тексті / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. — 2020. — № 1. — С. 55-66. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

У статті розглядаються проблеми лінгвістичної наратології, пов’язані з ідентифікацією осіб оповідачів у низці художніх текстів, зокрема повістях В. Набокова «Соглядатай» і М. Хвильового «Санаторійна зона», а також оповіданні І. Франка «Микитичів дуб». Виявляються причини складності ідентифікації нараторів цих творів і найважливіші комунікативно-мовні засоби кваліфікації їхніх оповідних інстанцій як таких, що «ковзають» між дієгезисом і недієгезисом зі змінами точок зору, фокусу емпатії і часу представлення текстової історії. Зокрема, у першому з названих творів наявна проблема дієгезису / недієгезису оповідача у текстовій історії; у другому — складна для ідентифікації міра виявленості та надійності наратора; в оповіданні І.Франка — так звана розщепленість оповідача, яка ускладнює ідентифікацію особи наратора. Спостереження над цими творами дозволили доповнити існуючі класифікації нараторів рубрикою «хиткий у дієгезисі / недієгезисі»; рубрику «надійний / ненадійний наратор» — позицією «цілісний / розчленований наратор». Лінгвальними виявами таких типів нараторів можуть бути засоби персонального дейксису, уживання категорії часу, зміна модусно-модальних чинників оповіді та деякі інші. У випадках складності ідентифікації наратора, викликаної «розмитістю» його особи стосовно міри виявлення в тексті, «сигналами» наявності справжнього оповідача можуть стати його «метакоментарі», деякі сюжетні прийоми, наприклад звернення до минулих подій, про які прямо не йдеться в творі, і т. ін. Крім цього, типологічно виправданою може видаватися рубрика «психологічний стан наратора», в якій можуть бути враховані аспекти: «наратор у нормальному стані» / «наратор у зміненому стані свідомості», оскільки, як відомо, деякі художні твори світової літератури були створені авторами, що перебували в змінених станах свідомості. У статті окреслюються перспективи лінгвонаратологічних досліджень художніх текстів в аспекті виявлення в них специфічних комунікативних смислів естетичного характеру.