До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184512 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога / Г. Корольов // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 228-233. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184512 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1845122022-06-15T01:26:54Z До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога Корольов, Г. Ювілеї 2021 Article До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога / Г. Корольов // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 228-233. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184512 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Корольов, Г. До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога Український історичний журнал |
| format |
Article |
| author |
Корольов, Г. |
| author_facet |
Корольов, Г. |
| author_sort |
Корольов, Г. |
| title |
До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога |
| title_short |
До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога |
| title_full |
До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога |
| title_fullStr |
До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога |
| title_full_unstemmed |
До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога |
| title_sort |
до 80-річчя доктора історичних наук, професора р.пирога |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184512 |
| citation_txt |
До 80-річчя доктора історичних наук, професора Р.Пирога / Г. Корольов // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 228-233. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT korolʹovg do80ríččâdoktoraístoričnihnaukprofesorarpiroga |
| first_indexed |
2025-07-16T04:47:21Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:47:21Z |
| _version_ |
1837777543271284736 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Колись невідомий сказав, що Бог не може змінити мину-
ле, але історики можуть. Це твердження показує наскільки
величезною є відповідальність тих, хто пише, а не творить
історію. Саме відповідальність перед близькими, колега-
ми, наукою та Батьківщиною є чеснотою Руслана Яковича
Пирога, відомого українського вченого та державного дія-
ча. Колись він серйозно сказав про те, що роль історичної
науки в тому, щоб теперішнє і майбутнє не перетворилися
на пекло. Сьогодні його слова звучать як застереження перед тим, коли нехтують наукою та
цінностями, а обирають ідеологію й політичні гасла.
16 червня знаний історик відзначає 80-річчя з дня народження. Цей вік доводить, у на-
скільки різний та суперечливий час (декілька історичних періодів) йому випало жити. Дитина
воєнної, підліток післявоєнної доби, юність припала на часи «відлиги», молодість – на бреж-
нєвський «застій», а зрілість – на період горбачовської «перебудови» та вже незалежної
України.
Нижче буде представлено спробу інтелектуальної біографії Р.Я.Пирога, написану на ос-
нові аналізу його життєпису, наукових праць і здобутків. Окрема увага приділятиметься кон-
цептуальній розробці історії Української гетьманської держави 1918 р., яка відображена у серії
праць дослідника. Життя й діяльність ученого вже були розглянуті в декількох ювілейних стат-
тях, енциклопедіях, довідниках про українських істориків, у виданнях з історії НАН України1.
Щоб зрозуміти взаємовплив і залежність між діяльністю та ідеями, наукою й політикою
варто звернутися до відтворення важливих етапів у біографії вченого, особливостей формуван-
ня наукового світогляду, до подальших наукових пріоритетів. Як відомо, у теоретичному ви-
мірі інтелектуальна біографія має дати відповідь на питання про вплив соціалізації, буденного
життя, професійної кар’єри на постання творчого продукту й результатів наукової праці.
Народився Руслан Якович 16 червня 1941 р. у Львові у сім’ї вчителів історії. На другий
день війни – 23 червня – під час авіанальоту загинула старша сестра Людмила. Мати змуше-
на була швидко евакуюватися до рідної Полтавщини. Батько майбутнього історика – офіцер
Червоної армії – загинув восени 1943 р., так ніколи й не побачивши сина. Про його народ-
ження та ім’я він дізнався з листів дружини. Дитинство минуло у селі Супротивна Балка на
Полтавщині, де мати викладала історію в місцевій школі. Величезний вплив на юнака спра-
вив дід Павло, який брав участь у Першій світовій війні та називав себе «брусиловським солда-
том». Саме тоді з’явився інтерес до історії, до пізнання минулого свого народу.
1 Пиріг Руслан: Біобібліографічний покажчик: До 60-річчя від дня народження / Укл.: Г.В.Боряк, І.Б.Матяш. – К.,
2001. – 44 с.; Васько Л., Ковальчук О. Пиріг Руслан Якович // Українські історики ХХ ст.: Біобібліографічний
довідник. – Ч.1. – К.; Л., 2003; Руслан Якович Пиріг: Біобібліографічний покажчик: До 70-річчя від дня народження
та 40-річчя науково-педагогічної діяльності / Упор.: Г.В.Боряк, І.Б.Матяш. – К., 2011. – 86 с.; Смолій В. Слово про
вченого та людину // Студії з історії Української революції 1917–1921 рр.: Зб. наук. пр. на пошану д-ра іст. наук,
проф. Р.Я.Пирога з нагоди 70-річчя з дня народження та 40-річчя наук.-пед. діяльності / Гол. редкол. В.Верстюк. – К.,
2011. – С.5–9; Верстюк В.Ф. До 70-річчя доктора історичних наук, професора Р.Я.Пирога // Український історичний
журнал. – 2011. – №3. – С.224–229 та ін.
Геннадій Корольов (Київ)
До 80-річчя доктора історичних
наук, професора Р.Пирога
ЮВІЛЕЇ
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Ювілеї 229
Успішно (з медаллю) закінчивши середню школу, юнак за наполяганням матері вирішив
обрати фах лікаря та вступив до Полтавського медичного училища. Кілька років працював
сільським фельдшером. У 20 років став членом КПРС. Потім служив у радянській армії (в по-
вітряно-десантних військах). Планував продовжити навчання в медичному університеті, однак
усе ж таки йому судилося обрати фах батьків – історію.
У 1965–1970 рр. навчався на історичному факультеті Харківського державного уні-
верситету, який закінчив із відзнакою. Його викладачами були відомі вчені В.І.Астахов,
С.М.Королівський, І.К.Рибалка, Є.П.Шаталіна та ін. До університету Р.Я.Пиріг прийшов
у зрілому віці, з певним життєвим досвідом, сформованим обставинами того часу, світогля-
дом, вірою в комуністичне майбуття. Під час навчання він займав активну громадянську по-
зицію, працював у комсомольській організації. Вагомі організаційні здібності та успіхи в нав-
чанні дозволили йому бути обраним до керівництва комсомольської та партійної організації
університету. Одночасно молодий дослідник готував дисертаційне дослідження про партійне
будівництво в Україні (в липні 1918 – березні 1919 рр.). У цій роботі на основі архівних мате-
ріалів проаналізовано формування осередків і центральних органів КП(б)У. У червні 1976 р.
кандидатську дисертацію під керівництвом доцента Ю.В.Шиловцева було успішно захищено.
Р.Я.Пиріг працював деканом у Харківському університеті, а 1977 р. був запрошений на роботу
до ЦК КПУ й переїхав у Київ.
У столиці УРСР він обійняв посаду інструктора відділу науки та навчальних закла-
дів ЦК КПУ, пізніше працював консультантом сектору суспільних наук, завідувачем архіву
ЦК КПУ, заступником директора Інституту історії партії. У 1990 р. Р.Я.Пиріг став упорядни-
ком першого офіційного видання про Голодомор 1932–1932 рр.2 Цю важливу в його розумін-
ні справу історик продовжив 2007 р., коли після декількох наукових візитів до московських ар-
хівів опублікував фундаментальне видання, яке досі не має аналогів ані в Україні, ані у світі3.
Обидві публікації знаменували величезний прорив у розумінні механізму терору, його масшта-
бу, дійових осіб та наслідки Голодомору 1932–1933 рр. для українського народу.
Цей досвід допоможе під час роботи в архівній службі незалежної України, яку він очолю-
вав у 1998–2002 рр. Учений усвідомлював необхідність демократизації архівної справи, до чого
й прагнув, будучи керівником центрального архіву та цілої архівної системи. За його ініціативи
архівісти отримали статус державних службовців, дістали в календарі свят свій професійний
день, який відзначається щороку 24 грудня. Парламентом України було прийнято кілька важ-
ливих законів, які врегулювали правовідносини в архівній сфері. У першу чергу, обрано прин-
цип доступності та відкритості у функціонуванні архівної системи.
Поза тим, учений ніколи не полишав дослідницької роботи, брав участь у конгресах,
круглих столах і конференціях, активно публікувався. У 1994 р. в Інституті історії України
Національної академії наук України Р.Я.Пиріг успішно захистив докторську дисертацію. Це
було новаторське та добре удокументоване дослідження останнього (радянського) періоду жит-
тя й діяльності М.С.Грушевського. У 1995 р. у співавторстві зі знаним істориком професором
В.Ф.Верстюком була опублікована книга про хроніку життя та діяльності М.С.Грушевського4.
Студії з грушевськознавства він і надалі не полишав5. Найбільшим їх підсумком стало опублі-
кування 2016 р. життєпису (у співавторстві з професором В.В.Тельваком) М.С.Грушевського6.
Ця книга стала однією з успішних спроб написання академічної наукової біографії вченого як
«синтетичного міждисциплінарного проекту»7. Автори зуміли добре показати формування
оцінок і ставлення до М.С.Грушевського як до політика, його історіографічний образ та зна-
чення історичних праць, їх суспільне сприйняття.
Варто також зазначити, що в 1994–1995 рр. історик брав участь у підготовці публікації
спогадів гетьмана П.П.Скоропадського. Тоді ж з’явився інтерес до періоду гетьманату 1918 р.,
який згодом дістане оригінальну концептуальну розробку у працях Р.Я.Пирога.
2 Див.: Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів / Кер. кол. упор. Р.Я.Пиріг. – К., 1990. –
605 с.
3 Див.: Голодомор 1932–1933 років в Україні: документи і матеріали / Упор. Р.Я.Пиріг. – К., 2007. – 1128 с.
4 Верстюк В.Ф., Пиріг Р.Я. М.С.Грушевський: Коротка хроніка життя та діяльності. – К., 1996. – 144 с.
5 У 2016 р. з-під пера історика вийшло кілька знакових текстів про М.С.Грушевського (див.: Пиріг Р.Я. Михайло
Грушевський і Академія: нереалізоване президентство (1924–1928 рр.) // Вісник Президії НАНУ. – 2016. – №7. –
С.3–18; Його ж. Відзначення ювілею Михайла Грушевського 1926 року в контексті подальшої долі вченого // Архіви
України. – 2016. – №5. – С.7–19; Його ж. Михайло Грушевський: суспільне усвідомлення історичної постаті //
Український історичний журнал. – 2016. – №4. – С.4–10).
6 Пиріг Р.Я., Тельвак В.В. Михайло Грушевський: біографічний нарис. – К., 2016. – 576 с.
7 Там само. – С.9.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
230 Ювілеї
У 2002 р., після завершення держслужби у статусі голови Державного комітету архівів
України, учений переходить працювати до академічного інституту історії. Там він став голов-
ним науковим співробітником, у 2007–2010 рр. очолював відділ історії Української революції.
Робота в Інституті історії України стала часом найбільшої наукової активності. За нашими під-
рахунками, лише за період 2011–2021 рр. Руслан Якович опублікував 74 праці (з них 4 моно-
графії, 1 брошура), виголосив доповіді на 105 наукових форумах, конференціях, круглих столах.
Учений активно опонував на захистах дисертацій, входив до редакційних колегій престижних
періодичних і продовжених видань, таких, як «Український історичний журнал», «Архіви
України», «Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр.», «Харківський іс-
торіографічний збірник», «Часопис дослідження війн та революцій».
Сучасні історіографічні підходи до подій Української революції 1917–1921 рр. характеризу-
ються існуванням кількох самодостатніх концепцій і пояснювальних парадигм. З одного боку,
можна виокремити формування плюралістичної тенденції в її розумінні, а, з іншого, конста-
тувати наявність кількох наративів істориків різних поколінь та академічних шкіл. Постать
Р.Я.Пирога належить до кількох поколінь істориків і різних традицій історієписання. У цьо-
му немає нічого незвичайного, а навпаки – величезний привілей для будь-якого дослідника.
Загалом національний наратив Української революції, якщо його розуміти як звернення до по-
літичних, ідеологічних, соціально-економічних сюжетів, формувався в пострадянський час до-
слідниками різних політичних і світоглядних орієнтацій, або з подвійним багажем декількох іс-
торіографічних шкіл та напрямів. Тому сучасна концепція Української революції 1917–1921 рр.
радше є сукупністю візій і пояснювальних парадигм, проте вже має власну аналітичну мову та
основні визначення. У цьому величезна заслуга також і Р.Я.Пирога.
Свої погляди на той складний час та загалом концепцію Української революції він виклав
у науковій доповіді, виголошеній на засіданні Президії НАН України 22 листопада 2017 р.8
Спираючись на наукові здобутки попередників та новітні історіографічні оцінки, Р.Я.Пиріг
виокремив декілька періодів Української революції: перший – національно-демократичний (бе-
резень 1917 – квітень 1918 рр.), другий – консервативно-ліберальний (квітень – грудень 1918 р.),
третій – «Друга УНР» (грудень 1918 – листопад 1921 рр.), який був найтривалішим і найдрама-
тичнішим для національної державності9. Саме пошук та з’ясування причин поразки Української
революції у широкому історичному контексті, на думку Р.Я.Пирога, може дати відповідь на важ-
ливе питання, чому українцям у 1917–1921 рр. не вдалося втримати державу. Свої пояснення вче-
ний сформулював так: відсутність авторитетної державно-самостійницької еліти; революцій-
но-романтичний нігілізм політичних лідерів; політична, економічна й культурна асиметрія між
селом і містом, домінування селянства у суспільній структурі; ідею соборності не було до кінця
втілено, вона залишилася символом і політичним гаслом; постання більшовицького режиму, во-
рожого до української національної держави; проголошення і зміцнення УСРР10.
Загалом Українська революція 1917–1921 рр. стала своєрідним підсумком розвитку націо-
нального проекту в «довгому ХІХ ст.». Тому зміст її самоназви, який у нього вкладали її твор-
ці та сучасники, а пізніше – історики міжвоєнного часу та періоду «холодної війни», відбивав
державо- й націєтворчі процеси, що мали опертя в ідеї утвердження національної державнос-
ті. У студіях Р.Я.Пирога Українська революція визначається не тільки як політичне явище чи
великий соціальний катаклізм, а складна система суспільних взаємовідносин і період станов-
лення національної політичної влади. Однак звернення до цієї проблеми неминуче ставить пи-
тання про готовність українського соціуму до створення своєї держави. Практично всі того-
часні діячі й сучасники революції погоджувалися з тим, що тодішнє суспільство не було готове
до такої трансформації. Один із лідерів національного руху В.К.Винниченко назвав той процес
«недорослістю нації». Варто нагадати також думку відомого соціолога О.-І.Бочковського про
те, що «з національного боку український народ не був і не міг бути належно підготовлений
до цього великого здвигу»11. Суголосно оцінював це явище один із лідерів Центральної Ради
знаний публіцист С.О.Єфремов. Він, зокрема, писав, що «повна безвиглядність на ближчі
часи – от як можна характеризувати становище українства в останні перед революцією дні»12.
Чи справді було так? На це питання українські історики досі не мають однозначної відповіді.
8 Пиріг Р.Я. Українська революція 1917–1921 років: сучасний історіографічний образ і дослідницький потенціал //
Вісник Національної академії наук. – 2018. – №1. – С.45–54.
9 Там само. – С.47.
10 Там само. – С.48–49.
11 Бочковський О.-І. Вступ до націології: курс лекцій. – Реґенсбурґ; Франкфурт, 1947. – С.156
12 Єфремов С. Стаття «Пів року». 27, 29. 08. 1917 р. // Український національно-визвольний рух: Березень – листопад
1917 року: Документи і матеріали / В.Ф.Верстюк (упор.) та ін. – К., 2003. – С.702.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Ювілеї 231
Проблема легітимації держави та формування новочасної національної ідентичності, що
з нею зіткнулися як провідники Української Центральної Ради, так і гетьманська еліта, завж-
ди була на внутрішньо- й зовнішньополітичному порядку денному. Це методологічне питан-
ня дістало широку розробку в дослідженнях Р.Я.Пирога на прикладі Української гетьманської
держави 1918 р., історія котрої досі залишається однією з дискусійних проблем у сучасній на-
уці, має різночитання та суперечливі інтерпретації в історіографії, публічному дискурсі, істо-
ричній пам’яті. Однак за останні кілька років відбулася значна зміна – визнання її вагомого іс-
торичного значення та поступовий відхід від ідеологізованих оцінок, які беруть початки ще від
дискусії між уенерівцями й гетьманцями в міжвоєнний період ХХ ст.
Найкраще тенденція переосмислення історії гетьманату 1918 р. увиразнена у студіях
Р.Я.Пирога. Історик написав спеціальні розділи й частини в декількох фундаментальних пу-
блікаціях, таких, як «Україна: політична історія ХХ – початок ХХІ ст.» (2007 р.), «Політична
система для України: історичний досвід та виклики сучасності» (2008 р.), перший том п’яти-
томної «Історії державної служби» (2009 р.), «Історична і політична наука та суспільна прак-
тика в Україні» (2009 р.), «Історія українського парламентаризму» (2010 р.), «Нариси істо-
рії Української революції» (2011 р., у співавторстві з Т.С.Осташко), «Національне питання в
Україні ХХ – початок ХХІ ст.: історичні нариси» (2012 р.). Як бачимо, на початку 2000-х рр.
гетьманська тематика отримала доволі повне висвітлення у працях Р.Я.Пирога. У його текстах
простежуються елементи нової концепції історії гетьманату 1918 р., які виразно різняться від
оцінок та підходів, напрацьованих гетьманцями й уенерівцями в минулому столітті.
Варто визнати, що за останні кількадесят років внесок Р.Я.Пирога в напрацювання ори-
гінального бачення історії гетьманської держави є беззаперечним. За останнє десятиріччя з-під
пера вченого вийшли чотири фундаментальні монографії («Гетьманат Павла Скоропадського:
між Росією і Німеччиною», «Українська гетьманська держава 1918 року: Історичні нариси»,
«Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір», «Відносини
України з Центральними державами: нетипова окупація 1918 року»), брошура «Донбас у скла-
ді Української гетьманської держави (травень – листопад 1918 року)», 41 наукова тематична
публікація, низка газетних статей. У 2015 р. було опубліковано двотомний збірник докумен-
тів «Українська Держава (квітень – грудень 1918 року)», підготовлений групою впорядників
на чолі з Р.Я.Пирогом13. Сьогодні це є одне з найповніших зібрань архівних матеріалів з істо-
рії функціонування гетьманату 1918 р., в якому відтворено комплекс документів вищих органів
влади.
У своїх працях Р.Я.Пиріг пропонує спокійну й виважену ревізію діаспорного та аполо-
гетичного бачення історії гетьманської держави. Проблемність діаспорної візії в амбівалент-
ності оцінок режиму П.П.Скоропадського – від різко негативних до виправдовувальних.
Уенерівський табір критикував його постання та історичну роль як явище, що зупинило розви-
ток національно-демократичного характеру Української революції 1917–1921 рр. Гетьманський
(державницький) напрям, навпаки, наголошував на значному внеску в національно-визвольні
змагання, оцінюючи Українську Державу 1918 р. як приклад інституційного та правового по-
рядку, під час якого було реалізовано низку доленосних реформ.
Як відомо, описане розділення було відгомоном старого історіографічного поділу на «на-
родників» і «державників», що сприяло значній міфологізації революції в діаспорі14. Ця ж
дискусія з новою інтенсивністю відновилася в пострадянський час, спричинивши формування
історіографічних напрямів щодо оцінки подій.
Власне Р.Я.Пиріг дискутує з цими обома історіографічними напрямами, які ідеологізова-
но зображують гетьманат 1918 р. або на догоду політичній кон’юнктурі, або особистим ідейним
переконанням. На його думку, дискусія 1920-х рр., коли сучасники шукали причини поразки й
не гребували звинуваченнями в бік опонентів, має сьогодні лише емпіричний вимір та потре-
бує осмислення як предмет дослідження.
Сучасне розуміння гетьманату 1918 р. зводиться до кількох основних історіографічних по-
зицій. По-перше, це була своєрідна українська державність, яка постала після падіння царату та
на завершальному етапі Першої світової війни. По-друге, доба відновлення законності, право-
порядку та втілення успішних ініціатив у сфері культури, освіти, науки. По-третє, особливий
етап боротьби за українську окремішність у період національної революції 1917–1921 рр.
13 Українська Держава (квітень – грудень 1918 року): Документи і матеріали: У 2 т. / Упор. Р.Я.Пиріг та ін. – К., 2015.
14 Див.: Гирич І. «Народництво» та «державництво» в українській історіографії: проблема змістового наповнення
понять // Молода нація. – Ч.4. – К., 2000. – С.5–30; Королёв Г. Украинская революция 1917–1921 гг.: мифы
современников, образы и представления историографии // Ab Imperio. – 2011. – №4. – С.357–372.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
232 Ювілеї
На цій підставі можна виокремити декілька тематичних напрямів у студіюванні гетьмана-
ту в дослідженнях Р.Я.Пирога: проблема національної ідентичності еліти; українська природа
політичної системи; роль російського фактора; концептуальне питання окупації Німеччиною
й союзниками України в 1918 р.
У сучасній історіографії досить популярна тема національної ідентичності П.П.Ско ро-
падського і його оточення. На цій засаді Р.Я.Пиріг окреслює феномен територіального патрі-
отизму серед гетьманських еліт, які переважно сповідували ліберально-консервативні цінно-
сті. Себто їм передусім ішлося про захист приватної власності та відновлення старих прав для
колишньої аристократії Російської імперії. Зрозуміло, що значна частина гетьманців усвідом-
лювала неможливість повного повернення до імперських нормативно-правових порядків, що
підтверджує підготовка гетьманської грамоти та законодавчої бази15. Історик висловив твер-
дження, що гетьманський режим у правовому вимірі став політичною реставрацією.
Ця характеристика дозволила Р.Я.Пирогу переконливо довести, що гетьманат 1918 р. був
передовсім українсько-російською державністю, і виник у результаті втілення німецької східної
політики16. Звідси його оцінка німецької та австро-угорської військової присутності в Україні
як нетипової окупації. З одного боку, наявність виразних елементів окупаційної практики у
відносинах між Україною й Центральними державами, що підпадають під тогочасні міжнарод-
но-правові норми, а з іншого – міжнародні угоди, добровільне прийняття українською владою
військової допомоги, виконання ними функцій захисту країни перебування, установлення еко-
номічних відносин дозволяють говорити саме про нетипову окупацію17.
Ця концептуальна проблема досі викликає масу контроверсій та емоцій серед дослідників.
Проте відомо, що німецьке військове командування оцінювало свою присутність як тимчасову
окупацію, а задля надання їй законності визнавало правочинність гетьманського режиму. Тому
поява історіографічного дискурсу про окупацію була відображенням оцінок сучасників, а не ви-
твором дослідників. Тобто йшлося про правове окреслення стану, який виник на українських зем-
лях після підписання Брестського договору 9 лютого 1918 р., а не про міжнародно-правові відноси-
ни. Якраз «нетипова окупація» як категорія аналізу вміщує співіснування української державності
та військової окупації в 1918 р., а не конфлікт між Центральними державами й Україною.
У своїх працях Р.Я.Пиріг показав, що гетьманат мав усі формальні ознаки самостійної
держави: тимчасову конституцію, очільника держави, уряд як виконавчу й законодавчу владу,
судову систему, армію, визнання та дипломатичні стосунки з іншими країнами, нарешті між-
народні угоди.
Теза про українсько-російську природу гетьманату 1918 р. була обґрунтована на осно-
ві аналізу ставлення тодішніх еліт та урядовців до ідеї української самостійності та їх персо-
нальної національної (етнічної) самоідентифікації. Окрім того, історик звернув увагу на вико-
ристання правових норм імперського часу, які були адаптовані до тодішніх реалій. Р.Я.Пиріг
дійшов висновку, що гетьманській еліті була притаманна роздвоєна політична і громадянська
лояльність. З одного боку, більшість її представників мали власну національну (етнічну) само-
свідомість, а з іншого – після падіння царату виказували політичну прихильність до новопро-
голошених державностей18.
Однак очевидним стало те, що політичні ідентифікації Української революції 1917–1921 рр.
були класово й національно обмежені. Це в повній мірі стосується періоду гетьманату, в іс-
торії якого симбіоз власницько-корпоративних і політичних об’єднань відіграв ключову роль.
На думку Р.Я.Пирога, намагання побудови нового гетьманського режиму вилилося в масш-
табну соціально-політичну реставрацію. Держава дістала форму правління, сконструйовану за
«лекалами віджилої давньоукраїнської традиції»19. Деякі дослідники проголошення гетьмана-
ту визнають як природний підсумок еволюції нації. Окрім того, у сучасній українській історіо-
графії феномен 1918-го року пояснюють також у контексті теорії консервативної революції20.
15 Пиріг Р. Державна служба Гетьманату Павла Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.) // Україна XX ст.: культура,
ідеологія, політика. – Вип.15, ч.1. – К., 2009. – С.66–95.
16 Пиріг Р. Проблеми національної ідентифікації правлячої еліти Української Держави 1918 року // Краєзнавство. –
2013. – №2. – С.95–106.
17 Пиріг Р. Відносини України з Центральними державами: нетипова окупація 1918 року. – К., 2018. – С.41.
18 Див.: Пиріг Р. Гетьманська держава 1918 року: роздвоєна лояльність правлячої еліти // Україна крізь віки: Зб. наук.
пр. на пошану академіка НАН України В.А.Смолія. – К., 2010. – С.744–752.
19 Пиріг Р. Українська гетьманська держава 1918 року: Історичні нариси. – К., 2011. – С.322.
20 Клименко В. Українська гетьманська держава 1918 року: місце в українській революції // Нова політика. – 1996. –
№4. – С.61; Терещенко Ю. Гетьманат Павла Скоропадського як прояв консервативної революції // Український
історичний журнал. – 2008. – №4. – С.19–37.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Ювілеї 233
Ця інтерпретаційна розбіжність задає більш широку концептуальну рамку для осмислен-
ня революції. Коли, з одного боку, історія гетьманату 1918 р. пояснюється як історично обумов-
лений процес формування новочасної української ідентичності, а з іншого – як консолідова-
на реакція на соціальний радикалізм Української Центральної Ради21. Р.Я.Пиріг має цілковиту
рацію, коли стверджує, що Українська гетьманська держава виникла в результаті збігу прагма-
тичних інтересів місцевих консервативно-ліберальних кіл і німецько-австрійських союзників.
В історичному вимірі це був ліберально-консервативний режим, який на певний час перервав
розвиток національно-демократичної революції. Остання теза дає пояснення про те, чому
гетьманат 1918 р. деякі дослідники не зараховують до загальної візії Української революції 1917–
1921 рр.
Р.Я.Пиріг критикує «гетьманофільство» істориків, себто звеличення здобутків Ук раїн-
ської Держави у процесі державного будівництва та формування уявлення про неї як про «апо-
гей розвитку національної державності». Іншими словами, надзвичайно важливу проблему
мови описання автор аналізує на основі деконструкції ідеологізованих тверджень. Тому він
висловлює сумніви щодо унікальності гетьманату 1918 р. для українського державотворення у
ХХ ст. Дослідник кілька разів ставив питання про важливість перегляду історіографічної ґло-
рифікації гетьманської держави 1918 р.
Загалом історіографічна модель гетьманату 1918 р. у студіях Р.Я.Пирога має кілька ос-
новних положень: це було державне утворення, яке проводило політику соціально-політич-
ної реставрації; його еліти сповідували територіальний патріотизм і ліберально-консервативні
цінності; для гетьманської еліти будівництво української держави було невідривним від росій-
ського контексту. У підсумку в багатьох аспектах гетьманат був саме українсько-російською
державністю, і його історія належить Українській революції 1917–1921 рр.
Отже внесок Р.Я.Пирога в розробку нового тлумачення історії Української гетьманської
держави 1918 р. має вагоме значення. Його погляд синтетично зображує її виникнення, роз-
виток і падіння. У працях фахівця вона постає самодостатнім періодом в історії Української
революції та Центрально-Східної Європи 1918 р. Сьогодні більшість провідних українських і
зарубіжних дослідників визнають внесок ученого як пріоритетний для осмислення процесів
українського державотворення в той час. Оригінальна концепція гетьманату, запропонована
Р.Я.Пирогом, надає можливості переосмислення історичної релятивізації Української рево-
люції 1917–1921 рр.
Державницьку й наукову діяльність ученого гідно оцінено: заслужений діяч науки і
техніки України (2001 р.), орден «За заслуги» ІІІ ст. (2007 р.), Почесні грамоти Кабінету
Міністрів (2001 р.) та Верховної Ради (2011 р.) України, Подяки Президента (2002 р.) і
Кабінету Міністрів (2002 р.) України, відмінник освіти України (2001 р.), почесний архі-
віст України (2010 р.), почесний краєзнавець України (2016 р.). У 2000 р. учений удостоєний
премії ім. В.І.Веретенникова. Символічно, що у 2020 р. історик отримав престижну премію
НАНУ ім. М.С.Грушевського – постаті, яка багато у чому визначила його наукові погляди.
Руслан Якович зустрічає свій ювілей сповненим сил і творчих планів, здійснення яких
збагатить історичну науку й сучасні уявлення про період революційного державотворення.
Колеги, друзі, учні щиро зичать йому міцного здоров’я та наснаги!
21 Пиріг Р.Я. Українська гетьманська держава 1918 року: Історичні нариси. – С.11.
|